РЕФЕРАТ

на тему:

Кримінальна політика і профілактика злочинів

Як відомо, профілактика злочинності — це багаторівнева система державних
та громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи
нейтралізацію причин та умов злочинності. Зазначені питання актуальні й
для Харківського регіону, де спостерігається досить високий рівень
злочинності, в тому числі й серед неповнолітніх.

Значний обсяг роботи запобігання злочинності виконують органи внутрішніх
справ. Їх особлива роль у цій справі обумовлена широкою компетенцією,
значним обсягом повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової,
адміністративно-юрисдикційної, кримінально-процесуальної та інших видів
діяльності у боротьбі з правопорушеннями та основною масою злочинів,
наявністю у структурі різних служб та підрозділів, включаючи такі, що
спеціалізуються на кримінологічній профілактиці, та деякими іншими
факторами.

Місце та роль прокуратури серед суб’єктів профілактики злочинності
визначається насамперед її статусом як єдиної централізованої системи
органів, які здійснюють нагляд за виконанням діючих на території України
законів. Попередженню злочинів сприяє прокурорський нагляд за
додержанням і виконанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

З іншого боку, закон покладає на органи прокуратури обов’язок
координувати, об’єднувати зусилля правоохоронних органів у боротьбі зі
злочинністю. Підставою до розробки відповідних узгоджувальних дій
правоохоронців є ретельний аналіз злочинності, причин та умов, що їм
сприяють, саме на регіональному рівні.

Обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих
виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців спонукала
суспільство і правоохоронні органи якомога активніше застосовувати
заходи, спрямовані на зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї
діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні
спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. У ФРН у 1976 році прийнятий
Закон «Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів».
Клопотання про сплату компенсаційних сум згідно з цим Законом подаються
до відповідних служб соціального забезпечення. Сплаті підлягають не лише
разові суми, а й пенсії. Значну роль відіграють й різноманітні
громадські організації. У ФРН — це широко відоме громадське об’єднання
«Біле кільце», у США — Національна асоціація з надання допомоги жертвам
та комітет «Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування». На міжнародному
рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум
підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений
правозахисний центр «Ла Страда — Україна», який є членом Всесвітнього
альянсу проти торгівлі жінками. Робота центру спрямована на широке коло
осіб, які у той чи інший спосіб планують працевлаштуватися за кордоном,
освітлює коло проблем які чекають мігрантів, та дають конкретні поради
щодо зменшення ризику стати жертвою злочину [2].

На міжнародному рівні проблема захисту прав жертв злочинів регулюється
затвердженою Генеральною Асамблею ООН 29 листопада 1985 р. Декларацією
основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.
Крім тлумачення термінів «жертва злочину» та «жертва зловживань владою»,
Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:
впровадження у національне законодавство держав-членів ООН міжнародних
стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної
підтримки; кримінально-правова реституція жертвам, їх сім’ям або
утриманцям; компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;
надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної
допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел [3].

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів,
спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22
лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у
Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від
злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у
1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну
інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і
форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на
відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при
Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У
1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового
фінансування двох головних національних програм. Перша програма
розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга
— на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим
державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином [4].

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні.
Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або
його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з
кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і
без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в
умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості
населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі.
Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для
відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну
захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві,
підвищило авторитет держави та її правоохоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало
прийняття в грудні 1993 р. законів України «Про забезпечення безпеки
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів». У цих законах
визначено не лише права та обов’язки осіб, щодо яких здійснюються
відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх
здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на
2001-2005 pp., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000
p., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров’я, честі і гідності
особи, її майна від злочинних посягань.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох
випадках сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка
і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних
заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності
окремих осіб. Поведінка людини та окремих груп населення за своєю
природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною,
розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не
викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують
профілактичного впливу.

За для ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу
значного потоку відповідної інформації, яка дає змогу всебічно
враховувати криміногенні чинники (як загальні, так і стосовно
конкретного злочину). Місце, час, способи вчинення злочинів, найтиповіші
категорії осіб, втягнутих у них в якості злочинців або потерпілих, — усе
це треба ґрунтовно знати при організації попереджувальної роботи.
Вивчення зібраної інформації дає можливість виявляти типових потенційних
потерпілих, сприяти ефективному попередженню злочинності.

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове
виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв’язку
з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається
роз’яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка
характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати
відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами
злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну
пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних
органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру,
рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше
ставитися до своїх вчинків.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з
підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних
заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних
посягань. Прийоми і методи індивідуальної віктимологічної профілактики
достатньо відомі. Проте зазначимо, що вони, як правило, зводяться лише
до захисно-виховної роботи з громадянами, які стали потерпілими. Робота
з виявлення осіб із підвищеною віктимністю практично не ведеться. Така
однобічність у віктимологічній профілактиці зумовлена головним чином
відсутністю спеціальних методик виявлення осіб з підвищеною віктимністю
і суб’єктів, які здійснюють цей вид профілактики.

Індивідуальна віктимність виявляється у різних формах. Скажімо, у
потерпілих від шахрайства і зґвалтувань вона виражається в байдужій,
аморальній, а то й провокуючій поведінці; від кишенькових крадіжок — у
легковажній поведінці. Звичайно, знання віктимологічних обставин і
чинників, що призводять до злочинів, поліпшення економічної ситуації у
країні й удосконалення законів аж ніяк не гарантують того, що не
знайдуться неуважні й безтурботні громадяни, які можуть стати жертвою
злочину. Проте це не означає, що зменшення віктимності окремих людей є
марною справою. Тут можливе використання двох взаємопов’язаних напрямів
у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики: а) виявлення осіб
з підвищеною віктимністю; б) корекція віктимності в окремих громадян.

Виявлення осіб з підвищеною віктимністю, тобто тих, хто потребує
профілактичного впливу, є, по суті, і прогнозуванням їхньої віктимної
поведінки. Таке прогнозування дуже складне. Обсяг і якість інформації
мають забезпечуватися вивченням не лише соціально-демографічних і
правових ознак конкретної особи, а й даних, що характеризують
особливості її поведінки.

Виявивши певний ступінь віктимності й ознак, що визначають можливість її
розвитку в майбутньому, та використовуючи заходи індивідуальної
віктимологічної профілактики, можна знизити потенціал віктимності
конкретної особи. Саме в цей момент і повинна вступати в дію програма
корекції віктимності в окремих громадян. Вона здійснюється у двох формах
— безпосередньої і ранньої.

Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала
жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до «перетворення» на
жертву; заходи ранньої профілактики — на особу, яка підпадає під ознаки
потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем
віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена
головним часовим критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної
жертви до моменту вчинення щодо неї злочину. Останнє пов’язане з вибором
конкретних профілактичних заходів. Наприклад, якщо громадянин поводиться
безпечно і легковажно в громадському місці, явно демонструє зміст свого
гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію, то треба негайно припинити
його очевидну віктимну поведінку. Наразі йдеться про безпосередній
профілактичний вплив, оскільки часовий фактор тут зведений до нуля.

Виявивши громадян з підвищеною віктимністю, потрібно проводити з ними
відповідну роботу. Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути
спрямована не лише на потенційні жертви насильства в сім’ї, а й на їх
мікросередовище. Система заходів даної профілактики характеризується
специфічною формою взаємозв’язку, коли одна сторона намагається
перетворити поведінку іншої в позитивному для неї напрямі.

Похожие записи