Реферат на тему

Криміналістика. Розслідування злочинних порушень правил безпеки
дорожнього руху

План

Початковий етап розслідування порушенння правил безпеки дорожнього руху.

Наступний етап розслідування.

Література

1. Початковий етап розслідування порушенння правил безпеки дорожнього
руху

Приводами до порушення кримінальної справи в разі дорожньо-транспортної
події найчастіше є: заяви потерпілих чи їх родичів, очевидців, водіїв
транспортних засобів, причетних до події; повідомлення посадових осіб
транспортних організацій, працівників медичних закладів; безпосереднє
виявлення органами міліції чи прокуратури ознак злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи у таких випадках будуть
факти заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості або
настання смерті потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної події. При
одержанні повідомлення про дорожньо-транспортну подію, що спричинила
людські жертви чи тяжкі поранення, слідчий* зобов’язаний негайно виїхати
на огляд місця події, за результатами якого порушує кримінальну справу.
Якщо фактичних даних для правильних висновків про обставини, що сталися,
і прийняття обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи
відмову в такій виявляється недостатньо, то відповідно до ст. 97 КПК
України проводяться перевірочні дії: відбираються пояснення від
громадян, посадових осіб, водіїв про фактичний бік злочинного порушення
правил безпеки дорожнього руху; витребуються документи, в тому числі від
авто підприємств, лікувальних закладів.

Як правило, кримінальна справа порушується за фактом злочинного
порушення правил безпеки дорожнього руху, а не по обвинуваченню
конкретної особи. Це пов’язано з тим, що на початку розслідування ще не
доведено причинний зв’язок між діями (бездіяльністю), що мали місце, та
наслідками, що наступили, а надалі інколи виявляється, що провина водія
транспорту відсутня, оскільки у нього не було технічної можливості
запобігти дорожньо-транспортній події.

При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
повинні бути доведені обставини, що мають значення для правильного
вирішення справи, а саме:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2) дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3) які транспортні засоби брали участь у події, їх технічний стан (як до
події, так і після неї);

4) наслідки, що сталися в результаті злочинного порушення правил безпеки
дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, характер і
розміри матеріального збитку), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5) спосіб вчинення дорожньо-транспортної події;

6) хто постраждав, поведінка учасників події;

7) яка безпосередня причина дорожньо-транспортної події;

8) ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника авто
підприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9) які положення правил дорожнього руху чи експлуатації транспортних
засобів були порушені винним;

10) чи є причинний зв’язок між допущеними порушеннями правил дорожнього
руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11) обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху
транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і
водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць,
у підготовці водіїв транспортних засобів, пропаганді правил дорожнього
руху серед його учасників та ін.).

Порівняно проста ситуація на початку розслідування дорожньо-транспортної
події складається тоді, коли злочинне порушення вчинено в присутності
свідків, водій і транспортний засіб залишились на місці події. У цьому
випадку основні зусилля слідства спрямовані на дослідження обстановки
місця події, встановлення причин дорожньо-транспортної події, збирання
доказів, що підтверджують провину його учасників. Для розв’язання
завдань проводяться первісні слідчі дії: огляд місця події, освідування
і призначення судово-медичної експертизи водія, судово-медичної
експертизи постраждалого, допити водіїв, свідків, потерпілих та ін.

Більш складна слідча ситуація виникає тоді, коли злочинне порушення
правил безпеки дорожнього руху вчинено за відсутності свідків або
водієм, який зник з місця події, залишивши транспортний засіб. Як
правило, так поводяться особи, що вчинили викрадення транспорту або
намагаються протидіяти розслідуванню шляхом висунення неправдивої версії
про викрадення їх автотранспорту, для чого вони вже після події
звертаються до міліції із заявою про крадіжку, домовляються з родичами,
знайомими щодо неправдивих свідчень. У такій ситуації передусім
необхідно встановити особу, яка перебувала за кермом у момент події,
вжити заходів щодо її розшуку і затримання, з’ясувати причини, що
змусили водія зникнути з місця події. Для з’ясування цих обставин
необхідно провести огляд місця події (звертаючи особливу увагу на ті
вузли та деталі автомобіля, де повинні були залишитись сліди рук, крові,
волокна одягу водія), встановити і допитати свідків, які бачили водія в
момент аварії і коли він залишав місце події, встановити і допитати
власника транспортного засобу.

Найскладнішою і досить розповсюдженою ситуацією на початковому етапі
розслідування є така, коли водій зникає з місця події разом з
транспортом. Тут основну увагу слідства потрібно зосередити на
встановленні факту дорожньо-транспортної події, виявленні водія і
транспорту, що брав участь у події, можливих свідків. Для цього
проводиться огляд місця події; про ознаки транспорту і прикмети водія
опитуються очевидці та потерпілі, організовуються загороджувальні заходи
на шляху можливого пересування транспорту; перевіряються підприємства по
ремонту автомобілів, гаражі та автостоянки, для встановлення свідків
проводиться обхід житлових будинків, підприємств та закладів, розміщених
у районі події. Транспорт оглядається за місцем його виявлення.

Успіх у розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху
значною мірою (особливо на початковому етапі) визначається своєчасністю
та правильністю висунення і розроблення слідчих версій. Виходячи з
обставин, фактичних даних конкретної кримінальної справи слідчий висуває
загальні версії про сутність і причини події, типовими з яких є:

1) дорожньо-транспортна подія стала результатом порушення правил безпеки
руху водієм;

2) подія викликана порушеннями правил руху самим постраждалим;

3) подія стала наслідком технічної несправності транспортного засобу;

4) дорожньо-транспортна подія пов’язана з порушеннями норм, стандартів
утримання доріг;

5) подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин;

6) подія інсценована з метою приховання іншого злочину;

7) транспортний засіб було використано як знаряддя для вчинення іншого
злочину.

У ситуації, коли водій зник, а машина залишилась на місці події,
головним напрямом розслідування є встановлення винного. Тому в першу
чергу висуваються версії про особу, яка перебувала за кермом у момент
події: 1) транспортним засобом керував водій і 2) транспортним засобом
керувала стороння особа (родич водія, його знайомий, співробітник,
викрадач).

Стосовно ситуації, коли водій зник з місця події разом з транспортом,
відпрацьовуються версії про машину, що брала участь у
дорожньо-транспортній події (вантажна чи легкова, марка автомобіля,
конкретна модель тощо). Під час подальшого розслідування всі версії
повинні перевірятися паралельно, шляхом проведення слідчих і
оперативно-розшукових дій.

Огляд місця події. По справах даної категорії огляд місця події є одним
з найбільш важливих способів збирання доказів. Аби їх не втратити, в
разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід
виїздити негайно, оскільки сліди дорожньо-транспортної події (особливо
ті, що знаходяться на його периферії) можуть бути знищені рухом
транспорту і пішоходів, зупинити який на значний проміжок часу не завжди
можливо. Крім того, обстановка місця події може бути викривлена діями
заінтересованих осіб (водій може змінити довжину сліду гальмування,
виправити прим’ятини на корпусі автомобіля, привести в зламаний стан
окремі вузли транспортного засобу тощо). Погодні умови (дощ, сніг,
вітер, сонце) також впливають на збереження слідів дорожньо-транспортної
події.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, дозволяє
встановити такі дані:

1) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього
руху;

2) час його вчинення;

3) вид дорожньо-транспортної події;

4) механізм події, що включає в себе послідовність і направленість дій
його учасників;

5) предмети і сліди, що залишилися на місці події;

6) орієнтовну швидкість руху транспорту j пішоходу;

7) учасників події;

8) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події;

9) технічний стан транспортних засобів;

10) причини дорожньо-транспортної події;

11) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, що зник;

12) відомості гіроочевидців і свідків.

Даний перелік не є вичерпним. Залежно від конкретних обставин на місці
події можуть бути одержані й інші відомості, що мають значення для
справи.

Злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху є подією складною,
динамічною, в процесі якої взаємодіють багато різноманітних об’єктів,
тому й огляд місця такої події відрізняється чималою специфікою і
складністю, вимагає ретельної підготовки для його проведення. Одержавши
повідомлення про подію, ще до виїзду на місце слід потурбуватися про те,
щоб потерпілим була надана перша медична допомога, а при необхідності
вони відправлені до лікарні (в цьому випадку положення тіла потерпілого
фіксується за допомогою фарби, крейди, цегли), працівники ДАІ
забезпечили збереження обстановки і слідів на місці події, повністю чи
частково зупинили рух, встановили очевидців і свідків
дорожньо-транспортної події, водіїв — учасників події, вилучили у них
посвідчення, реєстраційні документи на транспорт, дорожні листи.

Виходячи з одержаного повідомлення, слідчий визначає, яких фахівців
необхідно залучити до огляду (авто інженера, криміналіста, судового
медика та ін.). Якщо водій зник з місця події, то до групи доцільно
включити співробітника кримінального розшуку, який може надати певну
допомогу й в установленні свідків. У разі, коли місце
дорожньо-транспортної події знаходиться за межами населеного пункту,
необхідно заздалегідь запросити понятих. До виїзду на місце події слід
перевірити комплектність і справність науково-технічних засобів, які
слідчо-оперативна група бере із собою (слідча валіза, фотокомплект, у
нічний час — освітлювальні прилади).

Прибувши на місце події, слідчий перевіряє, чи надана медична допомога
постраждалим, ефективність охорони і загороджувальних заходів, виконання
інших вказівок, зроблених ним раніше. Перед відправленням постраждалих
до лікувального закладу фіксуються їхні дані та до якої саме лікарні
вони направлені. Після цього слідчий заслуховує повідомлення працівників
міліції, опитує очевидців, свідків і учасників події для з’ясування її
обставин і тих змін, що сталися в обстановці до прибуття
слідчо-оперативної групи. При виявленні у водія ознак сп’яніння його
слід направити на медичне освідування у супроводі працівників міліції.

Одержана при опитуваннях інформація сприяє більш точному і правильному
визначенню меж і об’єктів огляду, послідовності та методу його
проведення. Межі огляду місця дорожньо-транспортної події залежать від
механізму та інших обставин того, що трапилося, і можуть знаходитися на
порівняно великій відстані від безпосереднього місця аварії.

Визначення послідовності та вибір методу огляду тісно пов’язані з
конкретними ситуаціями, що виникають внаслідок дорожньо-транспортних
подій. Дуже часто при огляді місця дорожньо-транспортної події необхідно
застосовувати концентричний метод — від периферії до центра. Це
пояснюється специфікою самого місця події, бо сліди і речові докази, що
знаходяться на певному віддаленні від центра аварії, можуть бути швидко
знищені рухомим транспортом чи пішоходами. Тому такі об’єкти
.оглядаються першочергово. Якщо водій разом з транспортним засобом зник
з місця події, огляд спочатку слід вести у напрямку його можливого руху,
що дозволяє швидше виявити сліди, які характеризують даний автомобіль,
і, використовуючи цю інформацію, організувати його розшук. Якщо ж
транспорт знаходиться на місці, то перш за все проводиться огляд тієї
ділянки дороги, звідки він рухався. За наявності трупа, визначивши межі
місця події і ознайомившись із загальною обстановкою, огляд треба
починати з трупа.

Основними об’єктами огляду місця дорожньо-транспортної події є:

1) ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою територією);

2) труп;

3) транспортні засоби, що брали участь у дорожньо-транспортній події.

На початку огляду з’ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі)
дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і спосіб
регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон,
кругляк, ґрунтова дорога тощо) і його стан (сухе, вологе, взяте кригою,
засніжене тощо); ширина проїжджої частини (за наявності осьової лінії
визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя); радіус
повороту і профіль дороги (горизонтальний, схил чи узвіз); наявність і
ширина узбіч, кюветів, тротуарів; зовнішнє оточення місця події (стовпи,
будівлі, дерева та ін.); розташування дорожніх знаків, світлофору,
покажчиків, зупинок транспорту і переходів; розмітка проїжджої частини;
оглядовість (можливість бачити дорожню обстановку з місця водія);
видимість (відстань, на якій водій розрізняє елементи дорожньої
обстановки і окремі предмети); освітленість; наявність перешкод руху і
дефектів дороги.

Під час огляду дорожнього полотна необхідно звертати увагу на наявність
і взаємо розташування слідів колес, плям крові, рідин, що пролилися
(палива, мастила), окремих частин транспортного засобу, речей
постраждалих тощо. Розташування цих та інших слідів повинно бути
однозначно визначено шляхом прив’язки до нерухомих орієнтирів. Такими
можуть бути край дорожнього покриття, бордюрний камінь, осьова лінія,
стовпи, кут будинку, пішохідна доріжка, лінія «стоп» тощо (своєрідні
вимірювальні бази для подовжніх і поперечних розмірів). Виміри,
спрямовані поперек проїжджої частини, зручніше робити від правого краю
тротуару за напрямком руху.

Вивчення і вимір слідів коліс транспортного засобу дозволяє встановити
маневри автомобіля, чи намагався водій уникнути події, взаємне
розташування транспортних засобів під час руху, їх положення щодо
тротуару, пішоходу, осьової лінії. У разі виявлення слідів протектора, в
яких відбилися індивідуальні ідентифікаційні ознаки (тріщини, латки,
інші наслідки ремонту і експлуатації шини), вони можуть допомогти у
встановленні транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної
події. За шириною колії (відстань між середніми лініями бігових доріжок
шин чи між їх однойменними боковими гранями), за шириною бігової
доріжки, малюнком протектора .можна орієнтовно визначити тип і модель
транспорту. Сліди коліс необхідно не тільки описати в протоколі огляду,
а й сфотографувати із застосуванням масштабу, а якщо виявлено об’ємні
сліди — виготовити гіпсові зліпки.

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром, описом, фотозйомкою)
сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швидкість руху машини
в момент аварії (як правило, чим довший шлях гальмування, тим більшою
була швидкість руху), повний зупинений шлях, встановлюється технічна
можливість уникнення наїзду на перешкоду і стан гальмівної системи
транспортного засобу.

Шлях гальмування становить відстань, яку автомобіль долає в
загальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної
зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залишаються як у вигляді
подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання — «юзу»), так і поєднання
слідів протектора і слідів ковзання. Тому довжина шляху гальмування
вимірюється від початкового відбитку протектора (а за його відсутності —
від початку сліду ковзання, що треба особливо відзначити в протоколі) до
закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). У
протоколі огляду місця події необхідно також зазначити вид слідів
гальмування (сліди протектора або «юзу», суцільні чи переривчасті),
довжину кожного відрізка сліду і відстань між ними.

Під час огляду дорожньої ділянки можуть бути виявлені сліди від
транспорту на навколишніх об’єктах (стовпах, будівлях, деревах тощо),
деталі та частини машини, шматочки фарби і скалки скла, окремі предмети,
що перевозилися як вантаж, речі водія, пасажирів транспортного засобу чи
потерпілого, сліди волочіння постраждалого, частини чи волокна одягу,
плями бензину, мастила, які мають важливе значення для з’ясування
багатьох обставин події, що трапилася. Аналіз цих слідів дозволяє
встановити механізм дорожньо-транспортної події, її центр (точне місце
наїзду, зіткнення та ін.), напрямок руху, сліди і пошкодження, що
залишились на транспортному засобі, його частинах, тип і модель
транспорту, що брав участь у події, взаємне розташування машини і
постраждалого в момент наїзду. Такі сліди можуть істотно полегшити
розшук і затримання винного та його транспорту, а інколи мати й
ідентифікаційне значення (наприклад, при встановленні цілого за
частинами, використовуючи шматочки фарби чи скалки скла, або при
визначенні осіб, причетних до дорожньо-транспортної події, за речами, що
випали з машини). Тому перелічені сліди і об’єкти необхідно ретельно
оглядати, фотографувати і докладно описувати в протоколі, зазначаючи,
зокрема, місце виявлення, їх локалізацію, розміщення щодо нерухомих
орієнтирів, розміри одиничних слідів, відстань між ними.

Якщо на місці злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху
виявлено труп, то його огляд є найважливішою складовою частиною огляду
місця події. Зовнішній огляд трупа проводиться обов’язково з участю
судового медика або лікаря іншої спеціальності. До початку огляду
необхідно з’ясувати, чи не змінював хто-небудь положення тіла
потерпілого. Після цього встановлюються і фіксуються поза і розміщення
трупа щодо транспорту, слідів коліс, осьової лінії, узбіччя, позначення
переходу, нерухомих орієнтирів; зазначається місцеположення, форма і
розміри слідів крові, мозкової речовини. Необхідно звертати увагу на
переривчастість слідів коліс під трупом, бо у деяких випадках можна
припустити, що труп був підкинутий на дорогу для інсценування
дорожньо-транспортної події чи відкинутий на сліди іншої машини, не
причетної до події.

Одяг трупа спочатку оглядається без зміни його положення, а потім в міру
роздягання. При огляді одягу і взуття зазначають їх стан, наявність
слідів волочіння (різноманітні потертості, ушкодження, забруднення),
слідів протектора шини (за якими можна встановити факт наїзду, тип
транспорту чи ідентифікувати його) і бампера, часток фарби, ґрунту,
скла, паливно-мастильних матеріалів, відсутніх частин (їх локалізація,
форма, розміри), вміст кишень.

Ушкодження, що одержують потерпілі при дорожньо-транспортних подіях,
характеризуються здавленістю, обширністью, одностороннім розміщенням і
можуть виглядати як лінійні рядки (сліди волочіння), садна, синці,
забиті та рвані рани, різноманітні переломи. Для їх фіксації необхідно
вказати локалізацію ушкоджень на частинах тіла, форму, розміри, відстань
від ступнів ніг. За останнім параметром іноді можна визначити тип
транспорту та якою саме його частиною нанесено удар (наприклад,
ушкодження тазових кісток звичайно завдаються вантажними автомобілями,
ушкодження нижче колін — легковими). Виявлення не характерних для
дорожньо-транспортної події ушкоджень (синці на шиї, странгуляційна
борозна, ножові поранення тощо) можуть свідчити про інсценування події
для приховування іншого злочину (наприклад, вбивства).

Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речових доказів,
пошкоджень, що виникли внаслідок дорожньої події, та встановлення його
технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно
проводити з участю фахівця-автотехніка, яким може бути робітник ДАІ, та
криміналіста.

При виявленні транспорту на місці аварії його огляд входить до огляду
місця події, а якщо транспортний засіб відсутній, то він оглядається за
місцем виявлення окремо і результати оформляються самостійним
протоколом. Транспорт треба оглядати на тому місці, де він був виявлений
після події, оскільки при його пересуванні можуть бути знищені або
пошкоджені сліди, що є на ньому, і речові докази, змінено положення
важілів керування тощо.

Положення транспортного засобу на місці події фіксується шляхом
вимірювання відстані від переднього і заднього правих коліс до узбіччя
(тротуару) та від передньої (або задньої) осі до нерухомого орієнтира
(лінії «стоп», пішохідного переходу, дорожнього знака та ін.).

Огляд транспорту починають з тієї його частини, яка, судячи з обставин
події, контактувала з перешкодою, або на якій залишились помітні
пошкодження. При огляді зовнішньої поверхні машини слід звертати увагу
на відсутність окремих деталей (фар, колпаків коліс, габаритних
ліхтарів, емблем та ін.), наявність характерних пошкоджень (прим’ятин,
подряпин, розривів чи відломів окремих деталей, порушення цілісності
скляних частин), плям крові, мозкової речовини, шматочків шкіри,
волосся, слідів нашарування фарби, специфічного ґрунту, волокон і частин
тканини одягу, відбитків структури цієї тканини, слідів рук, сторонніх
предметів тощо. Всі ці сліди найчастіше залишаються на частинах
автомашини, що виступають (бампері, фарах, крилах, підніжках, ручках
дверей, бокових дзеркалах заднього виду) та на ходовій частині. Проте
сліди дорожньо-транспортної події необхідно відрізняти від змін, що
виникли внаслідок неякісного ремонту або обслуговування транспорту.

При огляді транспортного засобу обов’язково фіксуються положення коліс
щодо кузова (повернуті праворуч, ліворуч, скеровані паралельно кузову),
стан протекторів шин (ступінь зносу їх малюнка), характер вантажу, що
перевозився, його вага, розміщення і спосіб кріплення. Стосовно
пошкоджень і слідів, то в протоколі огляду зазначаються місця, де вони
виявлені, висота розміщення верхньої та нижньої межі сліду, їхня форма,
розміри (в об’ємних слідах — й глибина), індивідуальні особливості.

Проводячи огляд внутрішньої частини салону чи кабіни, визначаються
положення держака ручного гальма, держака перемикання швидкостей,
покажчиків повороту, покажчики спідометра; чи включені освітлювальні
прилади. У випадках, коли водій зник з місця події чи заявляє, що
транспортним засобом керувала інша особа, вживаються заходи щодо
виявлення та фіксації слідів рук на кермі, держаку перемикання передач,
ручному гальмі, дверних ручках, світлозахисному козирку, склі дверей
тощо, предметів, що не належать водію. Після цього перевіряється
технічний стан рульового керування, системи гальмування
(експериментальним шляхом), приладів освітлення, вимірюється за
допомогою манометра тиск у шинах.

Відповідно до статей 85, 195 КПК всі ці дані фіксуються в протоколі
огляду, до якого додаються план (схема) місця дорожньо-транспортної
події, що викреслюється під час слідчої дії на міліметровому папері в
масштабі 1 : 200, і фото таблиця.

Після огляду місця події водія необхідно направити до медичного закладу
для встановлення факту сп’яніння шляхом лабораторного дослідження крові
та сечі.

Судово-медична експертиза. У зв’язку з тим, що відповідно до чинного
законодавства кримінальна відповідальність настає тільки при заподіянні
потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, наслідком яких
може бути й смертельний випадок, значення судово-медичної експертизи при
розслідуванні дорожньо-транспортних подій зросло. На розв’язання
судово-медичної експертизи можуть бути винесені наступні питання:

а) час і причини настання смерті;

б) характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, їх локалізація;

в) давність нанесення тілесних ушкоджень;

г) чи є на тілі потерпілого ушкодження, характерні для транспортного
травматизму;

ґ) яким видом транспорту і якими його частинами завдані ці ушкодження;

д) в якому положенні перебував потерпілий у момент наїзду;

е) мав місце наїзд чи повний переїзд тіла колесами; є) чи є на трупі
або одязі сліди волочіння тіла;

ж) яка послідовність заподіяння ушкоджень;

з) чи не перебував потерпілий у стані алкогольного або наркотичного
сп’яніння; наявність у нього фізичних вад, що вплинули на виникнення
події.

При формуванні конкретного переліку питань слід враховувати вид
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху і об’єкт дослідження
(труп, потерпілий ,водій). Для успішного вирішення поставлених питань
експертові також надають протокол огляду місця події, протоколи допиту
водія, потерпілого, свідків.

Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого матеріалів
водій транспортного засобу, який брав участь у дорожній події,
допитується як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити
всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист,
технічний паспорт), що допоможе встановити дані про його особу,
кваліфікацію і дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся,
власника транспортного засобу та ін.

Після вільної розповіді про обставини події, що трапилася, слідчий
з’ясовує: самопочуття водія напередодні і в день події, скільки часу він
перебував за кермом до моменту аварії, стаж роботи водія; чи був
справним транспортний засіб, у чому полягала несправність, коли він її
виявив, яких вжив заходів для її усунення; хто здійснював випуск машини
з парку, хто ще перебував в транспортному засобі (прізвища, імена, де
проживають тощо) і на яких місцях; куди їхав водій, якою вулицею
(дорогою), з якою швидкістю, в якому ряду і на якій відстані від краю
тротуару (узбіччя); наявність інших транспортних засобів на проїжджій
частині, їх взаємне розташування, з якою швидкістю вони рухалися; які
дорожні знаки бачив водій на даній ділянці, який сигнал був на
світлофорі, чи не перешкоджало щось спостереженню за дорожньою
обстановкою, яка була погода, видимість, стан дорожнього покриття; коли
і на якій відстані водій виявив перешкоду, де перебував пішохід, якою
була його поведінка, якою частиною транспортного засобу він був збитий;
яким був перебіг дорожньо-транспортної події, які заходи вживалися
водієм для її запобігання (гальмування, маневр тощо); які дії він вчиняв
на місці після події, чи надавав допомогу потерпілим. Водію, який зник з
місця події, поряд з вищевказаними, додатково ставляться запитання: чому
він поїхав з місця події і не надав допомоги потерпілим, які заходи
вживалися для приховання слідів злочину (на місці аварії, на
транспортному засобі тощо). Для одержання найбільш повних і точних
показань треба використовувати схему дорожньо-транспортної події,
особливо при з’ясуванні її механізму, місцезнаходження учасників та ін.

Показання водія треба оцінювати критично, бо він, щоб уникнути
відповідальності чи пом’якшити свою провину, може викривити фактичні
обставини того, що трапилося.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідкладно, оскільки
розрив у часі між подією і допитом сприяє забуванню окремих деталей
події. Крім того, водій чи його родичі можуть впливати на потерпілого,
намагаючись схилити його до дачі неправдивих свідчень. Якщо потерпілий
відразу був доставлений до лікувального закладу, то допит його
проводиться тільки з дозволу лікаря.

При допиті потерпілого з’ясовують, чи не страждає він на захворювання
органів зору, слуху, в якому місці перебував до події, куди і в якому
темпі рухався, коли побачив транспорт, з якою швидкістю він їхав, чи
рухалися в цей час інші транспортні засоби, як вони розташовувались на
проїжджій частині, яких заходів вживав водій для запобігання події
(подав звуковий сигнал, зменшив швидкість та ін.), який сигнал був на
світлофорі, якою частиною транспорту був збитий потерпілий, ознаки
машини (тип, модель, колір, номерний знак та ін.), хто сидів за кермом
тощо.

При допиті потерпілого необхідно враховувати, що внаслідок одержаної
фізичної чи психічної травми або через динамічність події він може
добросовісно помилятись і, давати показання, які не за всіма обставинами
відповідають дійсності. У деяких випадках потерпілий може навмисно
викривляти факти, звинувачуючи у всьому водія, хоча сам порушив правила
дорожнього руху. Для одержання достовірної інформації треба максимально
деталізувати показання потерпілого.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки
дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, пасажири, водії
транспортних засобів, які не брали участі в події, працівники міліції,
медичних закладів, транспортних організацій та ін. Передовсім і особливо
докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, що спостерігали за
подією.

Свідкам, що перебували поза транспортним засобом, ставляться запитання,
спрямовані на встановлення умов сприймання того, що трапилося, дорожньої
обстановки, дій потерпілого і водія, зокрема: де перебував свідок у
момент події (біля якого об’єкта, на якій відстані від місця аварії); що
робив (йшов, стояв); які були умови, освітлення і видимості; стан його
зору, слуху; в якому напрямку і звідки рухався постраждалий (пішохід,
транспорт, велосипед); швидкість його руху і транспорту, який зробив
наїзд (сутичку); наявність інших транспортних засобів, інтенсивність їх
руху; в якому місці стався наїзд (сутичка); де впав постраждалий після
удару; чи мало місце волочіння його тіла і на яку відстань; хто
знаходився в машині крім водія; що робив водій після події (втік, надав
допомогу, подавав назад, посував вперед); прикмети транспортного засобу,
що зник, і водія; в якому напрямку зник транспорт тощо.

Оцінюючи показання свідків, треба враховувати психофізіологічні
особливості особи, її досвід, положення щодо місця події (наприклад,
якщо очевидець спостерігає подію з невеликої відстані або перебуває
попереду чи позаду транспортного засобу, то складається враження про
велику швидкість руху, допускаються деякі погрішності при визначенні
відстаней). Тому особливу увагу слід звертати на допит свідків, які
мають фахові навички водіння автомобіля. Такі особи можуть найбільш
точно визначити вид і модель транспорту, його швидкість, відстань, інші
елементи механізму дорожньо-транспортної події та дорожньої обстановки.

При допиті очевидців з числа пасажирів з’ясовують, чи відволікався водій
від керування розмовами, чи не скаржився на втому, хворобливий стан, чи
не висловлював сумніву щодо справності транспортного засобу, яка була
швидкість безпосередньо перед подією, які були дії водія, які заходи він
вживав для запобігання аварії, чи не вживав він алкоголь та ін.

У разі смерті потерпілого при транспортуванні або у лікарні як свідки
допитуються медичні працівники, які можуть повідомити, що їм говорив
постраждалий про обставини події. Інформація, що має відношення до
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, може бути одержана
при допитах працівників транспортних підприємств, яким належить
транспорт, родичів потерпілого та інших осіб.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з
місця події на транспортному засобі, для розшуку використовуються
відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і
потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, по
слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших
ознаках визначається напрямок, в якому поїхав транспорт, і організується
переслідування по «гарячих слідах». Встановивши дані про транспортний
засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перевозився, його можливі
ушкодження), їх негайно повідомляють на пости ДАІ та органам міліції
найближчих районів, організують загороджувальні пости. З урахуванням
цієї інформації проводяться перевірки автогосподарств, ремонтних
майстерень тощо. За наявності відомостей про номер або частину номера
транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ встановлюють його
власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко
прибути на місце стоянки цього транспортного засобу, щоб водій не встиг
знищити на ньому сліди дорожньо-транспортної події.

Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник
встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшуку особи, яка
перебувала за кермом у момент події, використовується інформація, що
одержується від очевидців (ознаки зовнішності, напрямок, в якому зник)
та при огляді місця події (сліди рук на держаках керування транспортом,
різноманітні предмети і документи, що належать водію). Передусім
перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного
транспортного засобу (родичі, знайомі власника та ін.) або відомості про
яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені
за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові дії по виявленню і затриманню водія, який зник, і
його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів
органів внутрішніх справ.

2. Наступний етап розслідування

Поряд із судово-медичною експертизою по справах даної категорії частіше
за все призначається автотехнічна, судово-біологічна, трасологічна і
судово-хімічна експертизи.

На розгляд судової автотехнгчног експертизи ставляться питання,
спрямовані на встановлення:

а) технічного стану транспортних засобів (які несправності, що
загрожують безпеці руху, має система, механізм, вузол даного
транспортного засобу; коли — до ДТП або в процесі її розвитку — виникли
дані несправності; яка причина відмови даного механізму, системи
транспортного засобу; чи є причинний зв’язок між даною несправністю і
наїздом, перекиданням, сутичкою; чи мав водій технічну можливість
запобігти події за наявності даної несправності тощо);

б) дії учасників події (як повинен був діяти водій у дорожніх
обставинах, що склалися, з метою забезпечення безпеки руху; чи мав водій
технічну можливість запобігти наїзду, зіткненню, перекиданню з моменту
виникнення небезпеки для руху; чи відповідали дії водія технічним
вимогам Правил дорожнього руху);

в) параметрів механізму дорожньо-транспортної події (швидкість
транспортного засобу при даній довжині слідів гальмування; допустима
швидкість транспортного засобу при умовах видимості дороги; допустима
швидкість транспортного засобу на заокругленні дороги даного радіуса;
яке було взаємне розташування транспортного засобу і пішохода в різні
моменти ДТП; взаємне розташування транспортних засобів у момент
зіткнення; який з транспортних засобів у момент зіткнення стояв, а який
рухався тощо).

Крім того, перед автотехнічною експертизою можуть ставитися питання,
пов’язані з дослідженням на основі спеціальних автотехнічних знань
дорожньої обстановки (визначення значень параметрів і коефіцієнтів, що
характеризують рух транспортних засобів та інших об’єктів на місці
події; умови видимості та оглядовості з місця водія в момент події за
даними про дорожню обстановку і результатами огляду; які обставини, що
відносяться до дорожньої обстановки, сприяли або могли сприяти
виникненню ДТП тощо).

Можливості автотехнічної експертизи багато в чому залежать від наданих
на дослідження матеріалів, її особливістю є те, що поряд з речовими
доказами як об’єкти можуть використовуватися фактичні дані, одержані
слідчим при проведенні слідчих дій. Тому разом з постановою про
призначення автотехнічної експертизи направляються (залежно від
поставлених питань) протокол огляду місця події зі схемою і фото
таблицями, протокол огляду транспорту, протокол відтворення обстановки і
обставин події, протоколи допитів водіїв і очевидців, висновки інших
експертиз (зокрема, судово-медичної) та ін.

Судово-біологічна експертиза призначається для дослідження виявлених на
місці події або на транспортному засобі слідів крові, волосся та інших
об’єктів біологічного походження.

При розслідуванні дорожньо-транспортних подій досить часто виникає
необхідність проводити криміналістичні експертизи, серед яких слід
виділити трасологічну експертизу (в тому числі цілого за частинами),
дактилоскопічну і техніко-криміналістичну експертизу документів. По
слідах протекторів шин, слідах на транспортному засобі і одязі
потерпілого трасологічна експертиза встановлює: конкретний транспортний
засіб, що брав участь в події; його тип, модель (групову належність);
напрямок руху; механізм слідоутворення; послідовність виникнення слідів
та ін.

Трасологічна експертиза цілого за частиною призначається у випадках
виявлення на місці події скалок розсіювачів фар, уламків деталей і
виявлення транспорту зі схожими пошкодженнями (розтрощене скло фари,
відсутня частина деталі). Досліджуючи лінії розлому, їх рельєф, цільно
залучити експерта-автотехніка, а в деяких випадках й інших спеціалістів
(судового медика, криміналіста).

Інші слідчі дії. При необхідності по справах даної категорії можуть бути
проведені виїмка (одягу потерпілих, документів водія чи підприємства, за
яким закріплений транспорт, документів, що характеризують його технічний
стан), пред’явлення для впізнання (трупа, предметів, що належать
учасникам події, транспортного засобу, водія), очні ставки (між свідком
і водієм, між водіями).

Важливе значення має допит обвинуваченого, під час якого слід прагнути
до одержання максимально докладних і конкретних показань щодо дорожньої
обстановки, швидкості руху транспорту, його технічного стану, способу
вчинення злочину, дій водія, спрямованих на запобігання події, дій інших
учасників події, фізичного стану водія, його дій після закінчення події
(чи допомагав постраждалому, чи не знищував сліди) та інші обставини
злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи