Реферат на тему

Криміналістика. Організація і планування розслідування

План

1. Сутність організації розслідування

2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

3. Вчення про криміналістичну версію

Література

1. Сутність організації розслідування

Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів потребує чіткої
організації та планування. Організація розслідування передбачає певні
рівні діяльності по розкриттю, розслідуванню злочинів і запобіганню них:

1) вищий — система заходів, яка забезпечує ефективність функціонування
елементів системи і досягнення відповідної мети. Організація
розслідування виступає як специфічна форма діяльності усіх компетентних
органів держави, тобто органів дізнання і досудового слідства усіх
відомств;

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комплекс
заходів, що забезпечують «оптимальну структуру органів розслідування,
необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяльності,
вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі
виступає як основна функція слідчого апарату одного відомства;

3) методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це
комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення і
застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних
рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії або
організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних
органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим,
оперативними працівниками, фахівцями;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи
бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про
результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування по
кожній кримінальній справі;

— здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і
розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів по кримінальній справі має бути точно
визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко
виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних кримінальних
справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними
працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Стосовно
слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх
оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць,
оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування.

2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у
здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування.
Необхідність планування випливає з усієї суті діяльності слідчого у
розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості.
Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та
впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття
злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також
встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які
можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування слідства
належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів
криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових
заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість
розслідування.

Процес встановлення об’єктивної істини при розслідуванні злочинів
залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам
кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування
належать:

1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу,
який є в його розпорядженні. Найдоцільнішою формою плану є така:

ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ

за кримінальною справою №______

по обвинуваченню_____________

за ст.___________КК України

прізвище, ім’я та по батькові Стислий зміст справи:_____________________

Слідчі версії Обставини, що підлягають з’ясуванню Слідчі дії та
оперативно-розшукові заходи Термін виконання Виконавець Примітки

1 2 3 4 5 6

При розслідуванні складних справ, по яких залучається велика кількість
осіб, письмовий план доцільно складати за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допомогою яких графічним
шляхом систематизуються дані по справі. Графічне зображення даних
справи, систематизованих за певними ознаками, допомагає чітко уявити
структуру і суть як справи в цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також мережене планування, яке
передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на
підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування
становить певну складність через відсутність доказової інформації.

3. Вчення про криміналістичну версію

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про
який-небудь об’єкт. Розслідування злочинів теж має пізнавальний
характер, однак його специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфері
людської діяльності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів
здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка
доказів полягають у з’ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку
цих відомостей, встановлення їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає
насамперед у тому, що предметом його є суспільне небезпечні й
протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється
відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є
тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події
у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого
відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв’язки, знищені
або Замасковані сліди, зв’язок між речами і подіями нерідко постає у
перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це
й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка
базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється
пізнання у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що
визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес
збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів
тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає
загальним законам гносеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування злочинів не носить
такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, що мають своїм
предметом фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє
сприйняття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що
відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні
цього слова. До таких слідів належать як сліди у буквальному розумінні —
сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших
формах, — показання свідків, обвинувачених тощо. Проте навіть така
обмежена безпосередність сприйняття події злочину створює необхідні
передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою діалектичних
категорій. Застосування їх у кожній галузі знань має особливості, які
визначаються співвідношенням загального діалектичного методу і
спеціальних методів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності й явища у процесі
пізнання при розслідуванні злочинів набувають своєї специфіки. Зокрема,
аналіз у процесі розслідування виступає в різних формах залежно від
того, які функції він виконує. Аналіз події злочину по слідах, що
проводиться при огляді місця події, виступає як умовне, розумове
розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин, слідів та ін.
Аналіз при підготовці та проведенні допиту полягає у вивченні конкретних
матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формуванні запитань,
визначенні тактичної лінії допиту тощо.

Специфіка застосування категорії сутності й явища при пізнанні у сфері
розслідування також визначається предметом дослідження. Сутність окремих
явищ, що є результатом злочинної дії, не тільки не виступає на поверхні,
а маскується, постає у перекрученому вигляді, старанно вуалюється. Такі
труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце
у випадках, коли сліди злочину приховані, обстановка події злочину
інсценована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (повний чи не повний)
комплекс даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані
виступають як наслідок певних причин, встановити які й є завданням
слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є
встановлення істини, тобто з’ясування усіх обставин злочинної події.
Встановлення об’єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих
версій, різних за родом і значущістю.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є
різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез, версії не мають на
меті створення наукових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін,
встановлений для розслідування.

Версія — це обґрунтоване припущення про наявність і обставини
розслідуваної події, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу
певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У
зв’язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність
розслідування, досягнення об’єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання
у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях
розслідування: а) при обмеженій доказовій інформації; б) за відсутності
доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематизації доказового
матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтованому висуненні припущення, яке
визначає найбільш швидкий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхні логічні основи — індуктивний чи
дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі
етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або
спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста
знайдено труп жінки. Під час огляду місця події було виявлено
напівзанурений у яму з водою труп молодої жінки та сліди тачки, які не
доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не
виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу наштовхнули слідчого на
думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало
при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт
встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була
спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. У результаті
судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів,
які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже була з’ясована
особа потерпілої та було встановлено, що вона була незаміжня, тяжілася
своєю вагітністю і неодноразово висловлювала бажання звернутися до
послуг «тітки Ганни». Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, що під
час проведення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин,
бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було
виявлено. Після того, як слідчий висунув таку версію, він став
теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а саме:

1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потерпілої;

3) у «тітки Ганни» повинна бути тачка, на якій тіло потерпілої було
перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали «тітці Ганні» у
транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій — огляду та обшуку
будинку, проведенням експертиз — підтвердила правильність версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або
дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загального —
найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає з
аналізу доказів, виявлених при провадженні окремих слідчих дій. Тоді від
встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного
мислення слідчий доходить до загального припущення про характер і
причини події злочину. У цьому разі індукція може бути неповною (при
умовиводі досліджуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або
повною, яка передбачає висновки, що ґрунтуються на знанні необхідних
ознак і причинних зв’язків подій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів
шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв’язку слідчий доходить до
загального висновку про причетність суб’єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версій слідчий
повинен передбачати помилки, які можуть виникнути у процесі індуктивного
умовиводу. До них належать помилки невірного висновку як результат
помилкових посилань і висновків: «після цього — отже, внаслідок цього».
Такого роду помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови
версій, а й до невірного визначення шляхів розслідування злочину.
Логічна помилка «поспішності узагальнення» полягає в тому, що висновок
від окремого до загального ґрунтується не на повному і всебічному
аналізі необхідних причинних зв’язків, а слідчий доходить до висновку,
базуючись на вивченні частини ознак. У практиці розслідування такі
помилки зустрічаються при конструюванні версій, якщо в процесі аналізу
слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент
загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину.
Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості
виявлених по справі доказів. У цьому випадку при побудові версій
виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення.

Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було
встановлено. В результаті огляду був виявлений обвуглений труп сторожа
суду та залишки напівобгорілих кримінальних справ у шафах канцелярії.
Слідчий міг будувати такі версії:

1) підпал вчинено з метою знищення певної кримінальної справи;

2) підпал вчинено з метою помсти судді;

3) підпал вчинено з метою вбивства сторожа з яких-небудь спонукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки. Тут всі названі
версії ґрунтуються не на конкретних доказах, виявлених по справі, а на
загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі
наукового аналізу й узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує
перелік можливих (типових) версій при розслідуванні злочинів цієї
категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі
злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за
аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до
позитивних результатів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих
злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні
слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо
конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті
злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення
набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він містить найбільш
виразні сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома підставами:

1) за обсягом понять версії поділяються-на загальні (пояснюють зміст та
сутність всієї події) та окремі (поясняють зміст окремих фактів).

Різновидом загальних версій є типові версії, що відбивають видові ознаки
злочину та найбільш типовий механізм події. Так, за наявності ознак
крадіжки існують типові версії — крадіжка чи інсценування; при виявленні
пожежі — підпал, порушення встановлених законодавством вимог пожежної
безпеки; при виявленні трупа — вбивство, самогубство, нещасний випадок
та ін.;

за сферою використання версії поділяються на слідчі,
оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило,
взаємопов’язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може
випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої, і навпаки.
Ілюстрацією цього положення може бути такий приклад. У дворі будинку
пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді
судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив
припущення про падіння чоловіка з висоти. Огляд під’їздів поблизу
дозволив виявити в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг
потерпілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд
дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди
пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під
шампанського, після чого труп викинули з вікна горища, щоб приховати
дійсну подію.

Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можливості
одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з іншими версіями
питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо
насамперед планувати первісні та невідкладні слідчі дії, а потім — дії,
якими одночасно перевіряються кілька версій.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи