Реферат на тему

Криміналістика. Обшук і виїмка

План

1. Поняття та ознаки обшуку

2. Об’єкти та види обшуку

3. Ситуаційна обумовленість тактики обшуку

4. Системи тактичних прийомів обшуку

5. Особливості проведення виїмки

6. Фіксація результатів обшуку та виїмки

Література

1. Поняття та ознаки обшуку

Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів,
трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійснено
під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений
кримінально-процесуальним законодавством (статтями 177, 179—186, 188,
189 КПК). Обшук є одним із способів отримання доказової інформації у
кримінальному процесі.

Головна мета обшуку як пошукової дії полягає у виявленні джерел
доказової та орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя
злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші
предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по
справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб,
трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей і
предметів, вилучених з цивільного обороту і заборонених для
використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування
заподіяних збитків або в цілях можливої конфіскації.

У криміналістичній літературі немає єдності у визначенні поняття обшуку.
Його пошуковий характер дозволив окремим авторам визначати цю дію як
слідчо-оперативну. Однак таке трактування містить у собі змішання
процесуальних дій і оперативних заходів, різних за своєю природою і
завданнями, прийомами і формами проведення. Обшук — це слідча дія, яка
здійснюється з метою отримання судових доказів, а оперативно-розшукові
заходи не мають процесуального значення, відіграють допоміжну роль і до
змісту обшуку не входять.

Обшук необхідно відрізняти від близьких до нього
адміністративно-процесуальних та інших дій. Так, у відповідності зі
статтями ЗО, 32 Митного кодексу України передбачено проведення митного
огляду. Митниця має право провести огляд, а також переогляд речей
громадян з розпакуванням багажу. Якщо є достатні підстави вважати, що
громадянин приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, які є
безпосередніми об’єктами порушення митних правил, може бути проведено
особистий огляд. Огляд не є слідчою дією і здійснюється без санкції
прокурора.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» регламентує
отримання розвідувальної інформації шляхом негласного проникнення
оперативного працівника у жиле або інше приміщення громадянина. Такий
оперативно-розшуковий захід повинен здійснюватися з санкції Генерального
прокурора України або його заступників. Таємне обстеження жилого
приміщення передбачає приховане і безперешкодне проникнення до житла,
недопустимість вилучення будь-яких предметів, можливість тимчасової
заміни їх муляжами, використання аудіо, кіно і фотозйомки тощо.
Результати даної дії носять конфіденційний характер і не мають
доказового значення.

Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошуковим
характером. За своїм характером обшук схожий з виїмкою. Виїмка — це
слідча дія, яка передбачає вилучення або витребування у якої-небудь
особи чи установи (підприємства) певних предметів і документів, що мають
значення по справі. Згідно зі ст. 178 КПК, «виїмка проводиться у тих
випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які
мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи у певному
місці». Різниця між виїмкою і обшуком полягає у тому, що, по-перше,
виїмка проводиться тільки відносно певних предметів, тоді як предмети,
що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а
іноді навіть не відомі взагалі; по-друге, під час виїмки повинно бути
відоме місце знаходження тих чи інших предметів, а при обшуку
передбачається їх відшукати. Якщо неможливо точно визначити, що саме
необхідно відшукати або де і у кого знаходиться потрібна річ, проводять
не виїмку, а обшук.

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і
споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і
вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення
розшукуваних осіб.

Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й
санкціоноване законом, але небажане втручання чужих людей до їхнього
дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами
життя. Проведення обшуку пов’язано з певними порушеннями прав громадян
на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених
законом гарантій.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції
прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння
особи. Відповідно до КПК обшук житла чи іншого володіння особи, за
винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою
постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням
з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження
слідства (ст. 177).

Обшук є невідкладною слідчою дією. У невідкладних випадках обшук, за
винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без
санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий
строк про проведений обшук та його результати. У невідкладних випадках,
пов’язаних з врятуванням життя та майна чи з безпосереднім
переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла
чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.
Протягом доби з момента проведення цієї дії слідчій направляє копію
протоколу обшуку прокуророві (ст. 177 КПК).

Елемент примусу під час обшуку передбачає, що обстеження приміщень чи
інших об’єктів може бути здійснено без згоди особи, у розпорядженні якої
ці об’єкти перебувають. Слідчий має право розкривати замкнені приміщення
і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити.

Обшук має схожість зі слідчим оглядом. При провадженні цих слідчих дій
здійснюється обстеження місцевості, приміщень та інших об’єктів з метою
виявлення, фіксації та вилучення різних матеріальних джерел
криміналістичної інформації. Разом з тим, обшук і огляд — це різні
слідчі дії.

На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості:

1) конкретизованість об’єктів пошуку;

2) належність об’єктів пошуку певним особам;

3) примусовий характер обстеження.

2. Об’єкти та види обшуку

У теорії криміналістики при характеристиці обшуку використовуються два
різних терміни — «об’єкти пошуку» і «об’єкти обшуку».

Об’єкт пошуку — це те, що необхідно відшукати, виявити, знайти. У
процесі обшуку такими об’єктами є люди, трупи, знаряддя злочину,
предмети злочинного посягання, документи, сліди тощо.

Обшук передбачає відшукання предметів, які можуть бути речовими
доказами. Згідно зі ст. 78 КПК можна сформувати певні типові групи таких
предметів:

1. Знаряддя і засоби вчинення злочину:

а) вогнепальна і холодна зброя;

б) предмети, які спеціально виготовлені для вчинення злочинів (знаряддя
злому і злодійський інвентар — відмички, «фомки», «гусячі лапи» та ін.;
знаряддя вбивства чи нанесення тілесних ушкоджень — кастети,
надолонники, кістені тощо);

в) предмети, зберігання чи використання яких заборонено або потребує
спеціального дозволу (ліцензії) (газова зброя, радіоактивні речовини,
наркотики та ін.);

г) предмети, які застосовуються у побуті, виробничій або іншій
легальній діяльності (кухонний ніж, сокира, молоток та ін.);

ґ) транспортні засоби (якщо вони використовувались для досягнення
злочинного результату).

2. Предмети, що зберегли на собі сліди злочину (одяг чи взуття
обшукуваного, яке має сліди крові, частки ґрунту, жирові плями тощо).

3. Предмети, отримані як наслідок злочину (гроші чи цінності, які є
предметом хабара; майно, що належить потерпілому, та ін.).

4. Інші предмети, що виступають засобом для встановлення істини по
справі (фотознімки, записні книжки, дискети ЕОМ тощо).

Окрему групу об’єктів складають документи. Під час обшуку підлягають
виявленню документи:

а) зміст яких є предметом злочинного посягання;

б) які є засобом вчинення злочину;

в) які є засобом приховання злочину;

г) що характеризують особу злочинця;

ґ) що містять у собі зразки почерку;

д) що містять у собі іншу інформацію, яка цікавить органи розслідування.

Об’єкти пошуку можуть бути класифіковані за різними підставами:

1) залежно від характеру попередньої інформації про об’єкт пошуку:

а) індивідуально визначені об’єкти;

б) об’єкти, відомості про які можуть вказувати лише на їх родову
(групову) належність;

в) випадково виявлені об’єкти;

2) залежно від форми вказівки в законі:

а) прямо передбачені й названі в КПК як об’єкти;

б) віднесені до «інших предметів і документів», що мають значення для
встановлення істини по справі;

в) які є вилученими із законного обороту;

г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої
конфіскації майна;

3) залежно від природи того, що шукають:

а) предмети, що можуть служити речовими (або письмовими) доказами;

б) предмети і документи, заборонені до обороту;

в) предмети і документи, що можуть бути доказами у іншій кримінальній
справі;

г) речі та цінності, що здобуті злочинним шляхом;

ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою
забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації;

д) особи, які переховуються від слідства і суду;

е) особи, яких переховують в тих чи інших місцях;

є) трупи або частини розчленованого трупа (трупів);

ж) тварини.

Об’єкт обшуку — це те, відносно чого (чи кого) здійснюється обстеження.

Найбільш поширеними об’єктами обшуку є:

1) жилі приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо);

2) службові, торговельні, виробничі та інші нежилі приміщення
(кабінети посадових осіб і державних службовців, офіси, склади,
виробничі дільниці, підсобні приміщення магазинів тощо);

з) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.);

4) автотранспортні засоби (автомобілі, причепи, мотоцикли та ін.);

5) жива людина (її тіло, одяг, взуття та інші носильні речі).

Таким чином, об’єктом обшуку може бути практично будь-яке місце, що
знаходиться у кого-небудь в розпорядженні (власності), або особа, якщо є
достатні підстави вважати, що у цьому місці чи у даної особи можуть бути
знаряддя злочину, предмети та цінності, які мають значення для справи.

У криміналістичній теорії прийнято розрізняти декілька видів обшуку
залежно від тих чи інших підстав їх диференціації. Так, за характером
об’єктів обшуку розрізняють обшук: приміщень, місцевості, транспортних
засобів, особи. За характером об’єктів пошуку виділяють обшуки,
спрямовані на виявлення людей, трупів (чи їх частин), знарядь та засобів
вчинення злочину, предметів злочинного посягання, слідів, документів та
інших об’єктів. Обшуки можна розрізняти зо їх повторюваністю (первинний
і повторний) та за їх одночасністю (груповий і одиночний). Названі види
обшуку мають певну специфіку. Розглянемо особливості проведення окремих
видів обшуку.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх приміщень, які є
у володінні фізичних чи юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися
об’єкти пошуку. Обшук приміщень полягає у вивченні та аналізі
конструктивних вузлів будинку (споруди), жилих і підсобних приміщень,
предметів домашньої обстановки. Обшук рекомендується розпочинати з
найбільш «важких» ділянок приміщення, проводити пошук спочатку у
нежилих, а потім у жилих приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від
входу до приміщення.

Під час обшуку приміщень необхідним є обстеження окремих вузлів будівлі
або споруди, до яких належать підвальна частина будівлі, горище, сходи,
міжповерхові перекриття, стіни і перегородки, санітарно-технічні вузли і
комунікації. При обстеженні конструктивних вузлів* будівлі слід звертати
увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих
деталей, неоднорідність пофарбування, відмінність у штукатурці,
пошкодження павутиння. Предмети пошуку можуть бути за карнизами,
балками, замурованими у стінах тощо.

У процесі обшуку в жилих приміщеннях необхідно ретельно обстежувати
предмети обстановки. Перевіряючи меблі, слід спочатку дослідити предмети
чи документи, які знаходяться в (на) них, а потім самі предмети
обстановки. Треба оглянути усі пази, щілини, виміряти і порівняти усі
внутрішні та зовнішні габарити.

Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця
обшукуваного. Насамперед оглядають робочий стіл, сейфи і шафи. У
службових приміщеннях тайників, як правило, не роблять, але предмети
маскують, ховають за книжки, папки, папір, що створює певні труднощі у
доступі до предмета пошуку.

Обшук ділянки місцевості полягає у примусовому обстеженні присадибних та
інших ділянок, які є у володінні обшукуваної особи.

Обшукам на відкритій місцевості притаманна трудомісткість пошуків.
Обстеження необхідно здійснювати планомірно і у певній послідовності,
попередньо розділивши ділянку території на сектори чи квадрати.
Здебільшого тайники обладнують у землі, кущах, купах сміття, ямах.
Ознаками тайника на місцевості можуть бути пошкодження ґрунту,
неоднаковість його кольору, мітки на деревах та ін.

Обшук особи полягає у примусовому обстеженні людини, її одягу, взуття та
інших речей. Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів
провадяться в порядку, передбаченому статтями 177 і 178 КПК. Обшук
особи, як правило, проводиться за постановою слідчого. Проте існують
випадки, коли обшук можна здійснювати без винесення постанови:

1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами,
якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або
інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається
звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні
злочину;

2) при затриманні підозрюваного;

3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в
приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі
предмети або документи, які мають значення для встановленя істини по
справі (ст. 177 КПК).

У процесі обшуку необхідно передбачити можливість вчинення опору
обшукуваним. Тому слідчий повинен дотримуватися певних правил, що
забезпечують безпеку. Зокрема, обшукуваного необхідно поставити обличчям
до стіни чи автомобілю під кутом 45° з широко розсунутими ногами і
розведеними руками. Таке положення зменшує стійкість обшукуваного.

Обшук особи рекомендується проводити у певній послідовності — «зверху
донизу». Спочатку обстежують головний убір, потім верхній одяг (пальто,
сукню, піджак, брюки тощо), взуття. Окремі предмети одягу знімають з
метою обстеження білизни та інших речей. Особливу увагу слід приділяти
кишеням, швам на одязі, підкладці пальто чи піджака, закаблукам взуття.

Такий обшук виконує особа однієї статі з обшукуваним. У разі
необхідності для цього запрошують медичного працівника.

До обшуку особи належить й обстеження речей, які є у обшукуваного:
портфелів, дипломатів, валіз, сумок, гаманців. Ці речі ретельно
досліджують з метою виявлення тайників та предметів, які шукають.

Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження будь-якого
транспортного засобу, який є у приватному володінні громадянина
(мотоцикл, автомобіль, яхта, особистий літак). Такий обшук має певну
специфіку залежно від виду обшуку та особливостей транспортного засобу.
Обшук транспортних засобів — це відносно новий вид обшуку у практиці
органів розслідування.

Обстеження транспортних засобів повинно мати свою черговість і
послідовність. Так, обшук легкового автомобіля доцільно розпочинати з
багажника і закінчувати мотором. У багажнику перевіряються сумка з
інструментом, запасне колесо, інші предмети. У салоні знімаються килими,
настили, чохли. Перевіряються місця між сидіннями і спинками,
досліджується торпеда, знімається автомагнітола.

Механізми і деталі, що розташовані в автомобілі, під днищем, бажано
дослідити на «ямі». Оглядається автомобіль й під капотом. Обшук
автотранспортних засобів доцільно проводити за участю фахівця
автотехніка.

Повторний обшук має місце у тих випадках, якщо первісний обшук був
проведений за несприятливих умов або залишилися необстеженими
(недостатньо ретельно обстеженими) окремі ділянки приміщення, відкритої
місцевості, предмети.

Груповий обшук — це кілька одночасних обшуків, що здійснюються по одній
справі у різних осіб, в різних місцях (тактична операція). Проведення
групового обшуку має певну специфіку, а саме:

1) одночасно працюють кілька слідчо-оперативних груп;

2) реально існує кілька об’єктів обшуку;

3) має місце єдине керівництво у проведенні обшуку кількох об’єктів;

4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах;

5) запропоновано єдиний план проведення обшуку;

6) визначені засоби зв’язку між учасниками обшуку і порядок обміну
інформацією між ними.

У процесі групового обшуку можуть бути складені різні схеми, зокрема
схеми злочинних зв’язків, службової взаємодії, родинних зв’язків
підозрюваних осіб.

3. Ситуаційна обумовленість тактики обшуку

У теорії криміналістики тактика обшуку розглядається стосовно таких
основних питань: що чи кого шукати; у кого шукати; де шукати; коли
шукати; як шукати.

Реалізація тактичних прийомів обшуку потребує розгляду їх ситуаційної
обумовленості, вивчення повторюваності та типовості ситуацій. Знання
типових ситуацій дозволяє не тільки передбачати їх традиційне виникнення
у відповідних умовах, а й обирати оптимальну тактику.

У криміналістичній літературі обшук визначається як дія, що відбувається
у конфліктній ситуації. Однак проведення обшуку може характеризуватися й
безконфліктністю ситуації (наприклад, обшук за відсутності обшукуваного
або при добровільній видачі предмета пошуку).

Поділ ситуацій на конфліктні та безконфліктні ґрунтується на
характеристиці психологічних компонентів слідчої ситуації — суперництві
чи протидії сторін, мета й інтереси яких при розслідуванні злочинів не
збігаються. Поділ ситуацій обшуку на конфліктні та безконфліктні має
дуже широкий діапазон спрямованості. Обрання ж відповідної тактики
обшуку, оптимальне використання тактичних прийомів передбачають
диференційований пгдхід до ситуативності обшуку.

Залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукуваного можуть
бути виділені дві ситуації:

1) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;

2) здійснення обшуку в ситуації його відсутності. У ст. 181 КПК вказано,
що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність
обшукуваного або повнолітнього члена його родини, однак такої можливості
може і не бути, і тоді обшук проводиться за відсутності обшукуваного.

Залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого видати
зазначені у постанові предмети чи документи, а також вказати місце, де
переховується злочинець, можна виділити такі ситуації обшуку:

1) при добровільній видачі;

2) при відмові від добровільної видачі.

Ситуація добровільної видачі ще не означає, що обшук на цьому може бути
завершений. Добровільна видача іноді може бути пов’язана: а) з видачею
частини компрометуючого матеріалу, аби перешкодити виявленню головної,
більш важливої частини; б) з видачею документів чи предметів, щоб
запобігти вилученню значної суми грошей або цінностей, виявленню слідів
і речових доказів по інших злочинах.

Залежно від ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку можна
виділити:

1) ситуацію активної протидії (коли обшукуваний своїми діями намагається
заважати проведенню обшуку, не виконує законних вимог слідчого чи
працівника міліції, істерично реагує на їхні дії, зневажає їх);

2) ситуацію нейтральної поведінки обшукуваного і його відмову від
спілкування зі слідчим (коли обшукуваний демонструє свою байдужість чи
зневагу до дій слідчого, явну відмову від діалогу з ним, не бажає
розмовляти, відповідати на запитання);

3) ситуацію надання допомоги слідчому під час проведення пошукових дій
(коли обшукуваний намагається сприяти слідчому у його пошуках або імітує
активну допомогу).

Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від
передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна простежити три
типові ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку:

1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у
шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин,
лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);

2) видозмінено або знищено (злиткам золота можуть надаватися вид і
форма предметів (елементів) домашньої обстановки; у квартирі, де
відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити
шпалери);

3) сховано у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних
місцях (обрання способу приховання не є повністю вільним, воно
детерміновано низкою чинників, обставин, у тому числі й обстановкою дому
чи квартири).

Специфіка обшуку відбиває й своєрідність запропонованих груп ситуацій,
їх взаємозв’язки та динамізм. Дослідження ситуативної варіантності
обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних прийомів, які будуть
доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку.

Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі проведення обшуку
та проаналізуємо запропоновані необхідні системи тактичних прийомів у
тій чи іншій ситуації (рис. 31). Перш за все обшук може здійснюватися у
присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо обшукуваний присутній
при обшуку, слідчий повинен задоопо-нувати йому добровільно видати
об’єкти, які розшукуються. Після цього можливе виникнення двох різних
ситуацій обшуку: при добровільній видачі та при відмові від добровільної
видачі. Якщо має місце добровільна видача, то обшук вже на цій стадії
може бути завершений. Встановити істинність добровільної видачі або її
фальшивість (підміна предмета пошуку, видача тільки його частини)
допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на
діагностику такої видачі.

При відмові від добровільної видачі має місце перехід у два різних за
своєю природою блоки ситуацій:

блок ситуацій, що відбиває ставлення обшукуваного до здійснюваного
обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки
обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги
слідчому при здійсненні пошукових дій — система тактичних прийомів,
спрямована на діагностику добровільної видачі предмета пошуку; 2 —
система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії
обшукуваного; 3 — система тактичних прийомів, спрямована на подолання
відмови обшукуваного від спілкування; 4 — система тактичних прийомів,
спрямована на отримання пошукової інформації від обшукуваного; 5—
система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що
зберігаються без спеціального маскування; 6 — система тактичних
прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об’єктів; 7 —
система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, схованих у
спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях

2) блок ситуацій, що відбиває передбачуваний спосіб збереження предмета
пошуку (ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається
без спеціального маскування; ситуація, коли передбачається, що предмет
пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли передбачається, що
предмет пошуку сховано у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно
недоступних місцях).

Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються й два види систем тактичних
прийомів:

1) пов’язані з взаємодією з обшукуваним (система тактичних прийомів,
спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; система тактичних
прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування;
система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової інформації
від обшукуваного);

2) пов’язані з взаємодією з матеріальними об’єктами (система тактичних
прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що зберігаються без спеціального
маскування; система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених
або знищених об’єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук
об’єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно
недоступних місцях).

4. Системи тактичних прийомів обшуку

Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) — це своєрідні
алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх використання.
Застосування таких систем полегшує прийняття правильних рішень у різних
ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації
існують нерозривні зв’язки, які мають науково обґрунтований характер.

Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції
(діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити
необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одержати від неї
певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об’єкти пошуку.
Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність
елементів, логічну послідовність способів дії. Розглянемо окремі системи
тактичних прийомів.

Система тактичних прийомів, спрямована па подолання відмови обшукуваного
від спілкування, включає:

1) роз’яснення мети і необхідності обшуку;

2) постановку нейтральних запитань;

3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого;

4) словесну розвідку.

Тактичний прийом системи, який стосується роз’яснення мети і
необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого,
важливості виявлення об’єктів пошуку, зв’язку обшукуваної особи з
розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спонукає
його до аргументації відсутності у нього певних речей.

Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтральних
запитань, які не пов’язані з предметом обшуку. Відповіді на такі
запитання ні до чого не зобов’язують респондента і разом з тим сприяють
його залученню до спілкування. У психології такий прийом іноді називають
методом «зачіпки», який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником.
Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно «спіймати на гачок»
зацікавленості, використовуючи для цього незначну подію, порівняння,
особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання.

Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучення
обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає пропозиції
слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу,
перенести білизну тощо). Процес «спільної» діяльності спонукає
обшукуваного до спілкування зі слідчим.

Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку
виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу
побічного навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших
учасників обшуку (працівників міліції, фахівців, понятих) з певними
вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до
наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці,
можливість застосування технічних засобів). Використання прийому
словесної розвідки дозволяє слідчому не тільки діагностувати ставлення
обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до
спілкування, змінити поведінку й обрану позицію. Обшукуваний може
відмовитись від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу
вербальної взаємодії зі слідчим.

Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів обшуку,
пов’язані із взаємодією з матеріальними об’єктами. Характер їх
спрямованості ґрунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб
зберігання предмета пошуку.

Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що
зберігаються без спеціального маскування, включає:

1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного
зберігання предмета пошуку;

2) аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;

3) зіставлення виявленого об’єкта з ознаками того, що шукають.

Важливе значення має пошук об’єктів, схованих у спеціальних тайниках
(створених чи пристосованих сховищах, прихованих від інших, відомих не
всім) або в інших суб’єктивно недоступних місцях (важкодоступних,
незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці
часто застосовують витончені способи переховування предметів, прагнуть
їх замаскувати, перешкодити доступ до них. Однак повністю усунути
демаскуючі ознаки практично неможливо.

Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, схованих у
спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях, може
включати:

1) аналіз ознак предмета пошуку;

2) зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку;

3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час
визначення місця схову;

4) використання можливостей типових аналогів;

5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об’єктів з метою
встановлення демаскуючих ознак;

6) зіставлення однакових предметів між собою.

Запропоновані прийоми вимагають їх стислої інтерпретації. Так, аналіз
ознак предмета пошуку полягає в тому, щоб визначити (чи припустити)
можливі його властивості та інші особливості (розміри, масу, об’єм,
специфіку умов зберігання тощо.) Важливого значення набуває також
з’ясування такої особливості предмета пошуку, як його ділимість
(можливість розчленування) або неділимість на окремі самостійні частини
(вузли), які можуть бути сховані в різних місцях. Аналіз предмета пошуку
здійснюється з метою встановлення місць можливого його схову і тому
виконує певну функцію.

Наступним прийомом системи є зіставлення предмета пошуку з різними
об’єктами місця обшуку. Такий прийом дозволяє встановити найбільш
ймовірні місця можливого зберігання і виключити ті з них, в яких не може
бути сховано предмет пошуку (за своїми розмірами, особливостями будови,
можливістю руйнування та ін.). Характер тайників залежить від
особливостей об’єктів, схильностей особи, яка переховує їх, здатності її
до фантазування.

Під час визначення місця схову як тактичний прийом може бути розглянута
орієнтація на професійні (чи інші) навички обшукуваного. Злочинець
вдається до тих способів, якими він краще володіє, використовує звичні
виробничі методи. Це неминуче відбивається на обранні місця приховання,
конструкції тайника, способі маскування. Професія людини визначає
можливість наявності у неї тих чи інших інструментів, знарядь, сировини,
матеріалів, що можуть бути використані для створення тайників,
приховування слідів та знарядь злочину.

Тактичним прийомом системи є використання можливостей аналогів. Аналоги
— це типові випадки виявлення тих чи інших об’єктів у певних місцях.
Документи виявляють у книжках, музичних інструментах, предметах одягу;
зброю — у м’яких частинах меблів, книгах, тайниках, що зроблені в стінах
чи підлозі, підсобних приміщеннях або санвузлах.

Важливе значення має й такий тактичний прийом системи, як аналіз окремих
ділянок приміщення, меблів та інших об’єктів з метою встановлення
демаскуючих ознак. Характер демаскуючих ознак залежить від конкретних
умов, в яких діє особа, особливостей місць приховування предметів, дій
обшукуваного. У приміщеннях місце схову виказують різниця у фарбуванні
предметів, сліди на підлозі, відсутність сполучення шпалер та ін.
Демаскуючі ознаки є своєрідними негативними обставинами, які
сигналізують про необхідність пошуків у певному місці.

Тактичним прийомом є також зіставлення однакових предметів між собою.
Зіставлення дозволяє виявити різницю між однорідними предметами, що може
бути пов’язано з переховуванням у них предметів пошуку.

5. Особливості проведення виїмки

Виїмка — це самостійна слідча дія, яка провадиться у випадках
необхідності вилучення лише певних предметів і документів, коли точно
відомо, де і в кого вони знаходяться. Процесуальний режим виїмки
регламентується статтями 178—184, 186, 187і, 188, 189 КПК.

Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого. Проведення
виїмки не потребує санкції прокурора. Винятком є виїмка документів, що
становлять державну таємницю. У цих випадках виїмка проводиться з
санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з
керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого
володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст.
178 КПК).

Виїмка здійснюється стосовно предметів і документів, які знаходяться у
віданні установ, організацій та підприємств. У деяких випадках виникає
необхідність у виїмці й в окремих громадян.

Виїмка, як правило, проводиться у дений час, за винятком випадків, коли
ця дія є невідкладною. Невідкладною є виїмка, якщо мають місце підстави
вважати, що предмети або документи можуть бути знищені або сховані.

При виїмці повинна бути забезпечена присутність особи, у володінні якої
знаходяться предмети, що підлягають вилученню, або повнолітніх членів її
сім’ї. У разі відсутності цих осіб виїмка може здійснюватись у
присутності представника житлово-експлуатаційної організації чи місцевої
Ради народних депутатів. Виїмку в установах і на підприємствах бажано
проводити у присутності особи, у веденні якої знаходяться предмети чи
документи.

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у
приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні
сім’ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, виїмка
може проводитись тільки за згодою дипломатичного представника.

Виїмка проводиться у присутності двох понятих. Про проведення виїмки
складається протокол, копія якого вручається особі, в якої проведено
виїмку, чи повнолітнім членам її сім’ї або представникові
житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.

Виїмка може бути здійснена у примусовому порядку. Згідно зі ст. 183 КПК
у разі відмови виконати вимоги слідчого виїмка проводиться у примусовому
порядку.

6. Фіксація результатів обшуку та виїмки

Про проведення обшуку та виїмки складається протокол, який є джерелом
доказів. Він має відповідати загальним вимогам, передбаченим ст. 85 КПК,
а також спеціальним вимогам ст. 188 КПК, і складається з трьох частин:
вступної, описової, заключної.

У вступній частині зазначається коли, де, ким, на якій підставі, у кого,
в присутності яких осіб проведено обшук чи виїмку. Тут також
зазначається, що перед обшуком чи виїмкою слідчий запропонував
добровільно видати предмети чи документи і яку було дано на це
відповідь.

Описова частина містить відомості про об’єкти пошуку, умови їх
зберігання та способи маскування. Якщо під час обшуку виявлено тайник,
необхідно детально описати його конструкцію, вказати розміри,
місцезнаходження, яким чином приховано тощо.

У протоколі необхідно зазначити загальні та окремі ознаки виявлених
предметів (назва, розмір, форма, маса, колір, маркування, позначки,
номери, пошкодження та ін.). Завдання слідчого полягає в тому, щоб
охарактеризувати та індивідуалізувати вилучений предмет, зафіксувати
ознаки і особливості, які дозволяють відрізнити його від інших схожих
предметів, виключити можливість підміни. У разі вилучення виробів з
дорогоцінних металів в протоколі обшуку (виїмки) вказують назву виробу,
його родові та індивідуальні ознаки, колір або відтінок, розмір,
кількість, особливості окремих частин (якщо є можливість — масу і розмір
кожної частини), наявність пробірних знаків (фігурних клейм і цифрових
позначок проби) (рис. 32). При описі виробів з фарфору, фаянсу та
майоліки слід звертати увагу на їх маркування (рис. 33).

Певну специфіку має опис зброї, яку вилучено при обшуку. Необхідно
вказувати тип і вид зброї (холодна, вогнепальна, бойова, мисливська,
спортивна, саморобна), систему (автоматична, напівавтоматична, нарізна,
гладкоствольна), марку, номер, клеймо виробника (рис. 34).

У разі вилучення продовольчих товарів у протоколі зазначаються
найменування, маса, об’єм, кількість продуктів, їх стан, якість,
упаковка, маркування, дата виготовлення тощо. Цих вимог слід
дотримуватись й при описі промислових товарів. При вилученні однорідних
предметів необхідно зазначати їх кількість. Якщо вилучаються цінні
папери чи гроші, то вказують їхні серії та номери, вартість, інші
реквізити.

У протоколі обшуку зазначається, в якому місці та за яких обставин
виявлено ті чи інші предмети пошуку (ст. 188 КПК). Необхідно описати,
яким чином зберігалися такі предмети: відкрито чи переховувалися у
спеціальних тайниках, інших суб’єктивно недоступних місцях.

Рис. 34. Заводські клейма на вогнепальній зброї іноземних фірм Патрони
кругового запалювання:

Австрія: 1 — Хіртенбергська патронна фабрика; 2 — Келлер і Ко,
Хіртенберг. Великобританія’. З — Елей, Лондон; 4 — Ай-Сі-Ай. Угорщина. 5
— завод «Нитроген», Будапешт. Німеччина 6 — Браун і Блом, Дюссельдорф; 7
і 8 — Г. Ген-шов і К° (Геко), Дурлах; 9 — ДВМ, Карлсруе; 10-12 — РВС,
Нюрнберг. Італія: 13 — Д. Фіочи, Лекко. СРСР. 14 — клеймо на цільових
патронах. США: 15 — «Каскад», Льюістон (Айдахо); 16 — Ю-Ем-Сі, Бріджпорт
(Коннектикут); 17 — Федеральна корпорація по виробництву патронів,
Міннеаполіс (Міннесота). Фінляндія: 18 — Патронний завод, Лапуа.
Франція: 19 — Жевело і Гопиля, Париж. Чехословаччина. 20 — Блансгрой
(колиш. Сельє і Белло), Прага.

Шпилькові патрони:

Австро-Угорщина. 21 — Хіртенбергська патронна фабрика; 22 — Сельє і
Белло, Прага. Бельгія: 23 — Ш. Фусно і К°, Брюссель. Великобританія: 24
— Кайнок. Росія. 25 — Московський дроболитейно-патронний завод.

Патрони центрального запалювання:

Австро-Угорщина. 27 — Г. Рот, Відень; 28 — Хіртенбергська патронна
фабрика; 29 — Сельє і Белло, Прага; ЗО — Келлер і К°, Хіртенберг.
Австрія: 31 — Збройовий завод, Вьоллерсдорф; 32 — Хіртенбергська
патронна фабрика. Бельгія: 33 — ФН, Ерсталь.

У заключній частині зазначається, які предмети вилучені, як вони
упаковані й опечатані. За наявності заяв і зауважень присутніх їх
заносять до цієї частини протоколу обшуку чи виїмки.

Протокол складається у двох примірниках. Другий примірник вручається
особі, в якої було проведено обшук чи виїмку, або представникові
підприємства, установи чи організації, де було проведено слідчу дію.
Протокол підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук чи виїмка,
та запрошені особи, які були при цьому присутні.

Додатковими способами фіксації результатів обшуку і виїмки є фото- та
відеозйомка, складання різних планів і схем. Так, фотозйомка дозволяє
зафіксувати загальний вигляд приміщення або місцевості, яка
обшукувалась, місця приховування предметів, тайники, виявлені об’єкти.
Фотознімки, відеострічки, схеми, рисунки та плани додаються до
протоколу.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи