.

Кредитні зобов\’язання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
232 3777
Скачать документ

Реферат на тему:

Кредитні зобов’язання

Поняття кредитних зобов’язань. У ринковій економіці товарно-грошові
відносини зумовлюють існування таких зобов’язань, які пов’язані з
наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими
ознаками. Це дає можливість поповнити оборотні кошти учасників
товарно-грошових відносин.

Такі зобов’язання, що виникають у зв’язку з наданням коштів або інших
речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення, в літературі
називають кредитними зобов’язаннями.

В юридичній літературі тривалий час точиться дискусія про роль кредитних
зобов’язань у цивільних правовідносинах. Одні автори вважають, що
кредитні зобов’язання виконують допоміжну функцію, яка пов’язана з
обслуговуванням основного зобов’язання з передачі майна, виконання
робіт, надання послуг, інші — що кредитні зобов’язання є автономними і
виділяють їх у конкретні види договірних правовідносин2.

Слід зазначити, що зобов’язання з кредитування виникають не тільки тоді,
коли має місце надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді,
коли сторона основного зобов’язання (купівля-продаж, підряд і т.д.)
надала іншій стороні відстрочку виконання зобов’язання (сплатити гроші,
передати майно, виконати роботи, надати послуги).

У зв’язку з цим у юридичній літературі визначаються дві основні форми
кредиту — грошовий і комерційний. Грошовий кредит — це відносини по
передачі грошей або замінимих речей у власність боржника із
зобов’язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або
речей. Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов’язання за
основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних послуг).

У чинному законодавстві України є поняття товарного, комерційного та
фінансового кредиту (п. 1.14 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”).

Товарний кредит — будь-яка господарська операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції (робіт,
послуг), передачу права власності іншому суб’єктові підприємницької
діяльності або громадянину на умовах відстрочення платежу, якщо таке
відстрочення більше за звичайні строки банківських розрахунків або
перевищує 30 календарних днів з дати реалізації.

Комерційний кредит — будь-яка господарська операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню оплату)
продукції (робіт, послуг) іншого суб’єкта підприємницької діяльності з
відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке
відстрочення більше за звичайні строки поставки або перевищує 30
календарних днів здати здійснення авансового платежу. Не вважаються
комерційним кредитом форвардні і ф’ючерсні операції з продукцією
сезонного виробництва або цінними паперами і валютними цінностями, а
також операції з товарними і валютними опціонами, що передбачають
перехід права власності на таку продукцію (цінні папери і валютні
цінності) в момент здійснення розрахунків за форвардним, ф’ючерсним або
опціонним договорами.

Фінансовий кредит — будь-яка господарська операція суб’єкта
підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позичку на
певний строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми
заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій формі або інших
формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності та
нематеріальні активи, надані в заставу.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 3 Закону України “Про банки і
банківську діяльність”, операції по залученню і розміщенню грошових
вкладів і кредитів можуть проводити тільки банки.

Питання про те, цю тільки банки можуть надавати грошові кредити,
сьогодні є спірним у літературі (Д.Д. Лілак) і однозначно не вирішеним у
законодавстві.

Право власника кредитувати інших за рахунок власного майна або майна, що
перебуває у нього в повному господарському віданні (оперативному
управлінні) випливає з його повноважень власника, які викладені у
статтях 2, 4,19, 30 та 37-39 Закону України “Про власність”. До майна
юридичних осіб належать основні фонди та оборотні кошти в національній
та іноземних валютах. Це, зокрема, випливає із законів України “Про
власність” (статті 1, 22-29, 34, 35 та 39), “Про підприємства в Україні”
(ст. 10), “Про господарські товариства” (ст. 12) та “Про товарну біржу”
(ст. 13).

Отже, аналіз названих законодавчих актів свідчить, що надавати грошові
кредити в Україні, крім банків, можуть підприємства та інші юридичні
особи незалежно від організаційно-правової форми їхньої діяльності та
форми власності на їхнє майно.

Визначаючи кредитні відносини банків та інших суб’єктів, слід зазначити,
що останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а
банки мають виключне право надавати грошові кредити за рахунок як
власних, так і залучених коштів (п.1 ст. 3 Закону України “Про банки і
банківську діяльність”). Такий висновок є результатом тлумачення чинного
законодавства України.

У правовій літературі були пропозиції віднести грошові кредити, що їх
надають суб’єкти підприємницької діяльності за рахунок власних коштів,
до комерційних кредитів.

Підсумок дискусіям щодо форм кредиту підбиває проект ЦК України. Він
визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст.1115) і комерційний
(ст.1118).

Відповідно до названих норм проекту ЦК України банківське кредитування
здійснюється спеціальним суб’єктом (банком або іншою кредитною
організацією).

Банківське кредитування, як форма кредиту, давно визнано в юридичній
літературі.

Далі йтиметься про кредитні договори, що опосередковують відносини
банків та інших кредитних організацій по наданню коштів позичальникам
кредитів.

Правова природа кредитного договору. В юридичній літературі немає єдиної
точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають
його самостійним договором цивільного права, інші — різновидом договору
позики.

Основна теоретична проблема, яку розглядали представники названих точок
зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а
також його односторонності та двосторонності.

На цю проблему дуже влучно вказала Л.Г.Єфімова. Різницю точок зору вона
пояснює різним підходом до аналізу процедури укладення договору
банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до
банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували
необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання
кредиту на самій заяві. Прибічники “реальності” кредитного договору
розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а
як розпорядження внутрішнього характеру, обов’язкового тільки для
конкретного працівника банківської установи. Договір вважався укладеним
з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як
реальний.

Прибічники “консенсуальності” договору банківського кредиту розглядали
вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже сам
договір — як консенсуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати
надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання
керівником банку заяви.

На теоретичне і практичне значення цього питання вказував
Е.Г.Полонський: “Визначення договору реальним і одностороннім привело б
нас до визнання того, що банк не має обов’язку перед госпорганами по
наданню кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав
госпоргану”.

Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М.М.Агаркова, яку він виклав,
аналізуючи статті 218 і 219 Цивільного кодексу РРФСР 1922р.

“Ст.ст.218 і 219 ЦК регулюють договір про відкриття кредиту у формі
позики у складі “попереднього договору про укладення в майбутньому
договору позики” (попередній договір позики).

Попередній договір позики може бути двостороннім або одностороннім. У
разі двостороннього попереднього договору позики обидві сторони —
майбутній кредитор і майбутній боржник — обопільно зобов’язані: перший —
надати позику, другий — прийняти позику. При укладенні одностороннього
попереднього договору позики зобов’язання виникає тільки для однієї
сторони — майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про
відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання,
цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому
зобов’язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)”.

Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі.

Аналіз статей 1115 і 1117 проекту ЦК України дає можливість зробити
висновок про те, що кредитний договір — різновид договору позики.

В частині 2 ст.1115 проекту ЦК України є пряма вказівка на те, що до
відносин за кредитним договором застосовуються правила, передбачені для
договору позики, якщо інше не передбачено правилами для кредитного
договору і не випливає з його суті.

Поняття, сторони та форма кредитного договору. За кредитним договором
банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов’язується надати
кошти позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а
позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити за неї
відсотки.

В юридичній літературі до останнього часу немає єдиної точки зору щодо
моменту, з яким пов’язано виникнення кредитної угоди. Як зазначалось
раніше, основна теоретична проблема стосується реальності і
консенсуальності кредитного договору.

З аналізу нормативних актів, які за нинішніх умов регулюють
правовідносини з надання банківських кредитів, можна зробити висновок,
що кредитний договір є консенсуальним. Це випливає з тлумачення
нормативних актів Національного банку України, зокрема Положення про
кредитування (постанова НБУ від 28 вересня 1995р. № 246), Правил
проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним
банком України (постанова НБУ від 20 травня 1994р. № 97), Положення про
порядок здійснення консорціумного кредитування (постанова НБУ від 21
лютого 1996р. № 37) та ін.

Поняття кредитного договору, запропоноване проектом ЦК України
(ст.1115), дає можливість визначити кредитний договір, як
консенсуальний, з особливістю, передбаченою ст.1117 проекту. Ця
особливість полягає в тому, що кредитодавець має право відмовитися від
надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або
частково у разі порушення процедури визнання позичальника
неплатоспроможним або за наявності інших обставин, які явно свідчать про
те, що надана позичальникові сума не буде повернена своєчасно. З іншого
боку, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю
або частково, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором
строку його надання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими
актами або договором.

Кредитний договір може бути дво- або багатостороннім. Із кредитної угоди
виникає обов’язок банку надати кредит І обов’язок позичальника повернути
його. З огляду на те, що чинне законодавство України передбачає
здійснення консорціумного кредитування, кредитний договір може бути
багатостороннім.

Банківські консорціуми оформляються шляхом відповідного договору для
здійснення кредитування програм із значними обсягами. У консорціумній
угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька
позичальників. Кредитні взаємовідносини між консорціумом та
позичальником (позичальниками) регулюються кредитною угодою, яку
підписують усі учасники. Після підписання кредитна консорціумна угода
набуває юридичної сили і є обов’язковою для виконання всіма учасниками
угоди.

Кредитний договір завжди є сплатним. Як правило, позичальник сплачує за
кредит відсотки. Розмір відсотків та порядок сплачування їх визначають у
договорі сторони залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення,
попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку
користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” регулювання процентних ставок банківських та
інших фінансово-кредитних установ України здійснює Національний банк
України шляхом встановлення відсоткової облікової ставки.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і
змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Таким чином, якщо відсоткова ставка за наданий кредит встановлена
договором, банк в односторонньому порядку не має права змінити цю умову
договору навіть у разі підвищення відсоткової ставки НБУ. За таких
обставин відповідні зміни до договору мають бути внесені у порядку,
встановленому ст. 11 Арбітражного процесуального кодексу України. До
внесення зміни до договору щодо процентної ставки за кредит сторони і
арбітражний суд мають виходити із ставки, передбаченої договором1.

Порядок сплати відсотків за строками (помісячне, поквартальне і т.д.)
сторони встановлюють у договорі.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Відповідно
до чинного законодавства України кредитодавцем можуть бути Національний
банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, що мають
ліцензію НБУ на залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, і
банківські консорціуми (тимчасові об’єднання банків, які створюються для
кредитування шляхом укладення відповідного договору). Згідно з ч. 5 ст.
З Закону України “Про банки і банківську діяльність” здійснення
операцій, пов’язаних з видачею кредитів, іншим юридичним особам, крім
банків, забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими
актами України. Враховуючи, що на цей час законодавство України не
передбачає таких випадків, слід вважати договори кредитування, в яких
кредитодавцем виступає не банк (фінансово-кредитна установа), такими, що
не відповідають вимогам закону. До таких договорів необхідно
застосовувати наслідки, передбачені ст. 48 ЦК України.

На практиці виникають також проблеми, пов’язані з тим, що кредитні
договори з господарюючими суб’єктами укладають структурні одиниці
комерційних банків (відділення, філії). Якщо це передбачено відповідними
повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), то
вона має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за
договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. В разі
порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від
свого імені, визнається недійсним (ст. 48 ЦК).

Якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і
уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому
схвалив цю угоду, то в такому разі є підстави керуватися ст. 63 ЦК
України.

Позичальниками кредиту можуть бути юридичні і фізичні особи, не обмежені
законом у правоздатності або дієздатності.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника,
визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту
і приймає рішення про надання кредиту або відмову.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть
бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його
видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, додержання
ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її
реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на
внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги
експорту);

— економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність
джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при
оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Крім того, слід мати на увазі, що залежно від виду кредиту
позичальником, як стороною кредитного договору, може бути особа, яка має
спеціальні властивості. Так, позичальниками іпотечного кредиту можуть
бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки
або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на
користь позичальника. Споживчий кредит надається фізичним особам —
резидентам на придбання товарів тривалого користування та послуг.
Ломбардний кредит надає Національний банк України комерційним банкам під
забезпечення державних цінних паперів, випущених Міністерством фінансів
України, список яких затверджується Правлінням НБУ. Як виняток, за
рішенням Правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть
прийматися й інші цінні папери.

Кредитний договір має особливий предмет, в якості якого завжди
виступають кошти (національна або іноземна валюта). Відповідно до
кредитного договору кредитодавець зобов’язується надати позичальникові
кошти на умовах і в розмірі, що передбачені договором, у власність
(повне господарське відання, оперативне управління). Інші речі,
визначені родовими ознаками, не можуть бути предметом кредитного
договору.

Саме цим кредитний договір відрізняється від договору майнового найму,
згідно з яким наймач зобов’язаний повернути індивідуально-визначену річ.

Позичальник за кредитним договором зобов’язаний повернути визначену суму
грошей, а не конкретні купюри.

Як правило, кредитодавець надає позичальникові кредит у безготівковій
формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку або
шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника. У готівковій
формі кредит може надаватися для розрахунків із здавачами
сільськогосподарської продукції, а також фізичним особам — резидентам
при наданні споживчого кредиту.

y–z,{E{oooooooooooooooooooooooooooo OoocococococococococoaocococococococococococoTHococooocococococoaooococo cocococococoo*o hO hO hO hO hO A„Aoooooooooooooooooooooooooooo Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. Якщо позичальник не може сплатити борг, він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку. Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладення угоди про надання кредиту. Залежно від умов надання і використання коштів, порядку повернення заборгованості і т.д. в юридичній літературі визначають різні типи кредитних договорів. Контокоректний кредит характеризується в літературі як класична форма кредиту. Він надається позичальникові у різних формах: в готівковій, банківського переказу і т.п. Акцептний (рамбурсний) кредит використовується, як правило, для поповнення оборотних коштів. При акцептному кредиті позичальник оформляє переказний вексель, вказуючи платником банк. Банк акцептує вказаний вексель за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання терміну платежу по ньому. Авальний (гарантований) кредит пов'язаний з наданням кредитодавцем гарантій виконання позичальником грошового зобов'язання за цивільно-правовою угодою, яка опосередковує купівлю-продаж товару, надання послуг, виконання робіт. Форма кредитного договору. Закони, чинні в Україні, які регулюють кредитний договір, зокрема глава 33 ЦК України і Закон України "Про банки і банківську діяльність", не передбачають вимог щодо форми і змісту кредитного договору. Вбачається, що у цьому питанні за нинішніх умов слід виходити з норми п. 15 Положення Національного банку України "Про кредитування" (постанова Правління НБУ від 28 вересня 1995р. №246). Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Стаття 1116 проекту ЦК У країни передбачає просту письмову форму кредитного договору. Особливість формі кредитного договору полягає в тому, що недодержання письмової форми не має наслідком визнання кредитного договору недійсним. Відповідно до ст.820 ЦК Російської Федерації кредитний договір, з умовою його абсолютної недійсності (нікчемності), має бути укладений у письмовій формі. На нашу думку, в цьому є певні переваги норми ст.1116 проекту ЦК України. Адже обов'язкова письмова форма кредитного договору дає можливість позичальникові уникати повернення кредиту, якщо кошти фактично будуть надані без належного оформлення договору. Як і всі інші угоди, кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. У зв'язку з цим необхідно враховувати, що статутні документи юридичних осіб часто встановлюють обмеження повноважень керівників при укладенні кредитних угод на значні суми. В літературі з цього приводу були висловлені думки про те, що підписання кредитного договору особою, яка не має відповідних повноважень, не тягне за собою визнання кредитного договору недійсним1. Зміст кредитного договору. Кредитний договір — це угода, з якої водночас випливають обов'язок кредитодавця надати кредит і обов'язок позичальника повернути грошову суму та сплатити відсотки за неї. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Істотними умовами кредитного договору є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова спрямованість (п.9 Положення НБУ). Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права захищати свої інтереси, не допускати збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності полягає в тому, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Цінною з точки зору прав та обов'язків сторін кредитного договору є ст. 1117 проекту ЦК України, яка передбачає можливість односторонньої відмови від надання кредиту кредитодавцем або його одержання позичальником., Відповідно до ст. 178 ЦК України виконання зобов'язання щодо повернення кредиту і сплати відсоткової ставки може бути забезпечене поручительством або гарантією. Вирішуючи спори, пов'язані з відповідальністю поручителя або гаранта перед банком, що надав кредит позичальникові, слід мати на увазі таке. Підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором є договір, що укладений між банком (кредитором) та поручителем (гарантом) у письмовій формі. Відповідно до ст. 191 ЦК У країни, яка поширюється і на гарант (ст. 196 ЦК), недодержання письмової форми тягне за собою недійсність договору поруки (гарантії). Письмова форма цього договору має відповідати вимогам, викладеним у ч. 2 ст. 154 ЦК України. Так, одним з доказів укладення договору гаранти є письмове повідомлення банку (лист, телеграма, телетайпограма, телефонограма тощо) гарантові про те, що банк приймає від останнього гарантійний лист. Також можна вважати встановленими договірні відносини між банком і гарантом, якщо в договорі банку з позичальником є посилання на надісланий банкові гарантійний лист і банк проти цього не заперечив. Якщо в кредитному договорі такого посилання на гарантійний лист немає, слід вважати, що договірні відносини банку і гаранта не встановлено. Відповідно до ст. 192 ЦК України у разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, якщо іншого не встановлено договором поруки, позичальник кредиту та поручитель несуть перед банком відповідальність за правилами, встановленими статтями 174 та 175 ЦК України. Що стосується гарантії, то чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності боржника і гаранта. Відповідно до ст. 191 ЦК України гарант зобов'язується перед банком, що надав кредит іншій особі, відповідати за виконання нею свого зобов'язання за кредитним договором. Отже гарант несе субсидіарну відповідальність, і тому банк має право у претензійно-позовному порядку вимагати від гаранта сплати основної заборгованості позичальника та сум процентної ставки за наданий кредит тільки у разі відсутності у боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 194 ЦК України порука або гарантія припиняється з припиненням забезпеченого ними зобов'язання, зокрема виконання зобов'язання позичальником (ст. 216 ЦК). Порука або гарантія також припиняється, якщо банк протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання позичальником кредиту не пред'явить позову до поручителя або гаранта. Цей строк не може бути змінений угодою сторін або відновлений арбітражним судом. У разі, коли в кредитному договорі строк виконання позичальником зобов'язання про повернення банкові кредиту не зазначений або визначений моментом вимоги банку, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя (гаранта) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки чи гарантії (ч, 2 ст. 194 ЦК). Якщо структурна одиниця одержала від юридичної особи, до складу якої вона входить, належним чином оформлені повноваження на укладення від її імені договорів гарантії або поруки, то та обставина, що в тексті договору немає посилання на те, що такий договір укладений від імені юридичної особи за наданими повноваженнями, само по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках слід вважати, що договір укладений від імені юридичної особи. Вирішуючи спори, пов'язані з вимогами банків про стягнення зі страховика неповернутих позичальником кредиту та процентної ставки за наданий кредит, слід мати на увазі таке. Відповідно до ст. 370 ЦК У країни, ч. З ст. З та ст. 15 Закону України "Про страхування", укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема банку, від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірити відповідність умов договору чинному законодавству, арбітражний суд має з'ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банкові, що надав кредит. За відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та відсотків навіть у тому разі, якщо між страховиком і страхувальником укладено договір страхування несвоєчасної виплати кредиту. Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність у договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банкові. Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у ст. 25 Закону України "Про страхування". Викладений у цій статті перелік таких підстав не є вичерпним, оскільки договір може передбачати й інші підстави відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про страхування" факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Чинне законодавство не позбавляє сторони цього договору права укласти його і в іншій письмовій формі відповідно до вимог ст. 44 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про страхування". Отже, арбітражний суд не має правових підстав для визнання договору страхування неукладеним лише через відсутність поліса чи сертифіката, який засвідчує договір. Договір страхування, як передбачено ч. 3 ст. 15 Закону України "Про страхування", набуває чинності з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування. Зокрема, згідно зі ст. 5 згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Якщо між страховиком і страхувальником укладено договір страхування, то подальше посилання останнього на те, що він не був ознайомлений з цими правилами, як правило, не повинні братися до уваги. Відповідно до ст. 33 Арбітражного процесуального кодексу України позивач (банк) має довести, що його вимоги щодо стягнення страхової суми зі страховика ґрунтуються на договорі страхування, який набрав чинності. Страховик має відповідати за договором страхування тільки у разі відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання його зобов'язання за кредитним договором. Цю обставину арбітражний суд з'ясовує при вирішенні спору. Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Процентна ставка — це плата за наданий кредит, а не неустойка. Таким чином, у разі невиконання позичальником зобов'язання про повернення сум кредиту та процентної ставки у визначений договором строк до нього може бути застосована майнова відповідальність згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за умови, що відповідним договором встановлено конкретний розмір такої відповідальності вигляді пені. Що стосується відповідальності поручителя або гаранта у вигляді сплати банку пені за прострочення платежу позичальником, то при вирішенні цього питання слід виходити з такого. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК У країни поручитель відповідає в такому самому обсязі, як і боржник, зокрема, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Ця норма законодавства не поширюється на гарантію. У зв'язку з цим, якщо в договорі між банком та гарантом відсутня умова про відповідальність гаранта у вигляді сплати пені за прострочення платежу позичальником, арбітражний суд не має правових підстав для покладання цієї відповідальності на гаранта. Оскільки відсотки за наданий кредит, у тому числі у підвищеному розмірі, за своїм характером є платою, а не неустойкою, то до позовів про стягнення цих відсотків застосовується загальний, а не скорочений строк позовної давності. Виконання зобов'язання за кредитним договором може забезпечуватися також заставою (ст. 178 ЦК та ст. З Закону України "Про заставу"). Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" в редакції Закону України від 25 лютого 1994 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про заставу" державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Стаття 4 Закону України "Про заставу" містить ще ряд обмежень щодо застави державного майна. Для господарюючих суб'єктів інших форм власності чинне законодавство таких обмежень не передбачає. Якщо при вирішенні спору, пов'язаного з виконанням умов договору щодо предмета застави, буде встановлено, що належне позичальникові кредиту державне майно передано в заставу з порушенням вимог Закону, то в такому разі спід застосувати ст. 48 ЦК України. Укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені права в цьому договорі передбачити умови щодо забезпечення зобов'язання боржника заставою. При цьому слід мати на увазі, що коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або у переробці, договір застави має бути нотаріально засвідчений. Недодержання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального засвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством (статті 13 і 14 Закону України "Про заставу", ст. 48 ЦК). Отже, якщо умови щодо застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів, товарів в обороті або у переробці передбачені у кредитному договорі, то цей договір має бути нотаріально засвідчений. У противному разі умови договору щодо застави слід визнати недійсними. Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи відсотки за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна відшкодовуються витрати банку по утриманню цього майна та інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст. 19 Закону України "Про заставу"). Звернення стягнення на заставлене майно банк здійснює відповідно до ст. 20 цього закону, а щодо майна селянського (фермерського) господарства — згідно з п. 4 ст. 25 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено договором. Таким чином, відповідно до ст. 76 ЦК України перебіг строку позовної давності для позову банку про звернення стягнення на предмет застави починається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання щодо повернення кредиту. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" при припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи — заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Отже за таких обставин перебіг строку позовної давності починається з дня, коли банк дізнався або повинен був дізнатися про наявність зазначених обставин. Відповідальність сторін за кредитним договором. У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін. У кредитних договорах кредитодавець може передбачати відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів у вигляді стягнення з позичальника штрафу, а також відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020