Реферат на тему:

Крадіжка. Грабіж

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох
років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою
осіб,—карається обмеженням волі на строк до п’яти рокіз або позбавленням
волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
або що завдала значної шкоди потерпілому,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,— карається позбавленням волі на
строк від п’яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою
групою,—карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти
років з конфіскацією майна.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин,
вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених
цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185,186,189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із
врахуванням матеріального становища потерпшого та якщо йому спричи-нейі
збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин,
що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят
і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на
момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191 цього Кодексу в особливо великих
розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на
суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх
інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна —
таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає,
що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка
вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна,
осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою
визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно
здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці
особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний
не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб
Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присут ності
потерпілого або інших осіб, але непомітно д\я них (наприклад кишенькова
крадіжка).

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у при сутності
потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чі; психічний
стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не
усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно
оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також
стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна
здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють
злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому
на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто,
йдеться про випадки, коли у осіб,, які спостерігають за протиправним
вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна —
його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна.
Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не
будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення
здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в
оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати
обставини, що об’єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так
і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних
документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам
створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за
таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то
скоєне не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у
присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи
інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні
злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає
бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному
засумніватися щодо їх “мовчання” з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою,
яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за
родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер,
сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін,).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і,
незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном
або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі
застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування —
залежно від характеру насильства чи погроз — як грабіж чи розбій.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна,
коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи
користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за
призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість
розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному
конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його
властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено
(територія заводу, сільськогос подарські угіддя, сейф, магазин тощо) та
інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження,
користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм
вилучення майна, момент затримання винної особи тощо),

2. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку

3. Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на
заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці
охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна
здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи
під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у
їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на
“їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних
винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на
втаємниченая своЬс дій) яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з
ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони
крадіжки є корисливий мотив.

4. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення й: 1) повторно; 2) за
попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо
великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана
з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала
значної шкоди потерпілому.

8. Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення ІТ
повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, поєднання її з
проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значної
шкоди потерпілому див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у
Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як вчинення крадіжки за
попередньою змовою групою осіб та організованою групою, — коментар до
ст. 28.

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. “Про практику застосування
судами України законодавства у справах про розкрадання державного та
колективного майна” (п. 3).

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 5, 6).

Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) — карається штрафом від
п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на
строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або
вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,—

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
або що завдав значної шкоди потерпілому,—

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,—

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою
групою,—

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із
конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою
обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого
наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб,
ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких
перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

2. З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом
викрадення чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших
осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою
чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у
власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке
здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути
віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних
зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього
боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню),

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або
погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або
погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається
до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не
здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а
обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення
майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли
грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно
(вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для
того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до
насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство
застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого
майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися
протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою
звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким
грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися
як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому
випадку утворює окре мий злочин проти особи й повинно отримати
самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної
потерпілому фізичної шкоди.

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином
змінює правову сутність грабежу: за таких обстагнь обов’язковим
додатковим об’єктом злочину виступає особа потер пілого, до якої було
застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно
і має реальну можливість розпорядитися чи користу ватися ним.

3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного
віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю } винної особи
прямого умислу на протиправне заволодіння чужиу майном і корисливим
мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплю ється усвідомлення того факту,
що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності — вони мають
відкритий для потерпілого або :н ших осіб характер. При цьому винний
ігнорує цю обставину.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочи ну |ч. 2 ст.
186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з наси льством, яке не
є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2 грабіж, поєднаний з
погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого,
слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкоджен ня, що не призвело
до короткочасного розладу здоров’я або коро ткочасної втрати
працездатності, а також вчинення інших насиль ницьких дій (нанесення
ударів, побоїв, обмеження чи незаконне по збавлення волі за умови, що
вони не були небезпечними для житп чи здоров’я в момент заподіяння).
Такі насильницькі дії, вчинені р процесі грабежу, повністю охоплюються
ч. 2 ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не
потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чі під
охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди нарко тичних
засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовш (газів) з метою
заволодіння чужим” майном належить розглядати яі насильство, і якщо воно
не було небезпечним для її життя або здо ров’я, кваліфікувати такі дії
за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним длі життя чи
здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у
залякуванні потерпілого негайним застосуванням до ньогс такого фізичного
насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник мо же конкретизувати зміст
фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення
волі тощо), а може і не робиті цього. Оскільки характер погрози має
суттєве значення для квалі фікації дій винного, з’ясування його у таких
випадках є обов’язко вим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати
всю сукупністі об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце,
обстановк1 вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і
потерпілих предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погро
зи потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози вста новлено
не було І при цьому не доведено, що винний погрожуваї застосуванням
насильства, небезпечного для життя чи здоров’я по терпілого, вчинене
слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними
ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання
(грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як
відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства
(при грабежі для досягнення своєї мети зимний застосовує насильство, що
не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого
насильства, при розбої — насильство, небезпечне для життя чи здоров’я
особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент
закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним
складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила
майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися дим, тоді
як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається
закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна
особа чужим майном).

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за
попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах,
організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло,
інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно,
у великих чи в особливо великих розмірах, завдання ним значної шкоди
потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше
приміщення чи сховище, — див. примітку до ст. 185 та коментар,
викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття
вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або організованою
групою — коментар до ст, 28.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” (п, п. 5, 9, 11, 13).

Похожие записи