Реферат

на тему:

Корупція в Україні: національні та міжнародні засоби протидії

Для України проблема протидії корупції продовжує залишатися однією з
найактуальніших. Об’єктивні фактори її розвитку свідчать про те, що
корупція створює суттєву небезпеку для життєдіяльності суспільства, і на
сьогодні масштаби її поширення становлять загрозу національній безпеці.
Тому на сучасному етапі розвитку, особливо протягом останнього року,
коли відбулись кардинальні зміни у політичному та суспільному житті
країни, змінились погляди і на проблему протидії корупції. Завдання
боротьби з корупцією розглядаються нині як загальнодержавні та
пріоритетні.

Боротьба з корупцією вийшла з формальних меж, стала предметом постійної
уваги керівництва держави, громадських організацій. Цей процес
відбувається в умовах свободи засобів масової інформації та активізації
громадянської позиції українців.

Відбулися організаційні зміни в системі державних органів, що здійснюють
боротьбу з корупцією. Указом Президента України від 08.02.2005 №
208/2005 [1] був ліквідований Координаційний комітет по боротьбі з
корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, а його
функції передані Раді національної безпеки і оборони України.

З серпня 2005 року Апаратом РНБОУ – після створення у його структурі
відділу з проблем боротьби з корупцією та організованою злочинністю –
фактично виконуються функції національного координатора по здійсненню
заходів в рамках Стамбульського плану дій [2]. Вбачається, що він буде
на постійній основі здійснювати координаційні функції та забезпечувати
інформаційний обмін з працівниками Антикорупційної мережі, та посадовими
особами, відповідальними за цей напрям в органах виконавчої влади,
прокуратури, Секретаріаті Президента України.

Відділом налагоджено постійний контакт з працівниками Антикорупційної
мережі, започатковано спільний проект з огляду передового світового
досвіду створення і функціонування спеціалізованих органів з
антикорупційних розслідувань, проведені спільні засідання Робочої групи
вищого рівня Міжвідомчої комісії з реформування правоохоронних органів
та експертів Антикорупційної мережі і Американської асоціації юристів.
Опрацьовуються проекти Концептуальних засад реформування правоохоронних
органів України, утворення Національної служби розслідувань, завданням
якої буде боротьба з корупцією, відповідно до рішення РНБО України від
05 вересня 2005 року.

Позитивною оцінкою зусиль нашої держави у подоланні корупції є й
оголошене міжнародною організацією “Транспаренсі Інтернейшнл“
покращення, хоч і незначне, у жовтні цього року антикорупційного індексу
України [3].

Але Україні ще багато треба зробити на шляху подолання корупції.
Складність проблеми полягає у відсутності соціальних, політичних
традицій публічного викриття корупціонерів, спеціальних криміналістичних
прийомів викриття фактів корупції, що є серйозною перешкодою для
ефективної боротьби з корупційними проявами. Існує проблема вивчення
осіб тих, хто, займаючи керівні пости, погрузли в хабарництві,
розкраданнях. Нинішні умови існування корупції кардинально
характеризуються серйозними негативними факторами, і без особливих
заходів боротьби стабілізувати становище не вдається.

На думку фахівців, які досліджують проблеми корупції, ефективність
боротьби з нею залежить від чотирьох головних складових: 1) наявності
належної правової бази антикорупційного спрямування; 2) ефективного і
повного її застосування; 3) розвитку системи громадського контролю та
формування антикорупційної громадської свідомості; 4)
організаційно-управлінського забезпечення антикорупційної діяльності
[4].

В Україні, на перший погляд, система антикорупційного законодавства
створена. Вона містить багато нормативно-правових актів: як базових для
всіх сфер соціального життя, так і тих, предметом яких є окрема галузь
національної економіки чи певна сфера суспільних відносин. Крім законів
України, існує низка підзаконних нормативно-правових актів. Проте, всі
вони приймалися у різні часи, різними органами, у ряді випадків –
спонтанно, безсистемно, без належного наукового обґрунтування, через що
і виникають колізії та протиріччя.

Чинне антикорупційне законодавство настільки розмите, що одне й те ж
корупційне діяння можна кваліфікувати і як проступок (правопорушення), і
як злочин [5].

Проблеми, що виникають у застосуванні антикорупційного законодавства
України можна розділити на ті, які обумовлені недостатньою чіткістю та
однозначністю законодавчих формулювань і такі, що викликані
необґрунтованістю, а інколи й помилковістю його положень.

Тому вважаємо, що нині необхідно виваженіше підійти до цього питання і
переглянути багато положень чинного вітчизняного антикорупційного
законодавства відповідно до джерел міжнародного права та запровадити
антикорупційну експертизу правових актів та їх проектів.

Крім того, необхідно привести у відповідність до антикорупційного
законодавства основні нормативно-правові акти щодо діяльності окремих
галузей економіки та сфер суспільних відносин.

Але слід зауважити, що, крім недосконалості антикорупційного
законодавства, причиною неефективної антикорупційної діяльності є
відсутність у керівників органів виконавчої влади та правоохоронних
структур бажання побачити всю гостроту проблеми і зробити відповідні
висновки.

Боротьба з корупцією в Україні ведеться здебільшого
адміністративно-бюрократичного методами. Цілі, завдання цієї боротьби
задаються постановами, розпорядженнями, державними програмами, які
готуються або безпосередньо їх майбутніми виконавцями, або представляють
собою суму пропозицій міністерств, відомств, висловлених з точки зору
відомчих інтересів.

Говорячи про сучасні тенденції протидії корупції, слід звернути увагу на
відсутність належного професіоналізму при виконанні Закону України “Про
боротьбу з корупцією”. Воно здебільшого характеризується гонитвою за
нарощуванням кількісних показників, що вкрай негативно позначається на
якості. Переважна більшість протоколів складається, як правило, на
держслужбовців найнижчих категорій. Отже, здебільшого проблема полягає
не стільки у недосконалості законодавчої бази стосовно протидії
корупції, як в її неефективному застосуванні.

Що стосується розвитку системи громадського контролю та формування
антикорупційної громадської свідомості в Україні, то тут варто визнати,
що в Україні інститути громадянського суспільства поки ще слабкі.

За повідомленнями засобів масової інформації, в Україні діє близько 200
неурядових організацій, які декларують свою антикорупційну
спрямованість, але реальних важелів впливу на криміногенну ситуацію вони
фактично не мають [6]. Натомість, погіршення соціально-економічного
положення громадян і викликані цим розчарування, які прийшли на зміну
надіям, сприяють відчуженню суспільства від влади й ізоляції останньої.
Тим часом, ані низова корупція, ні корупція у верхівці не можуть бути
подоланими без зусиль громадських організацій та окремих громадян.

Сьогодні, як і раніше, державне управління характеризується відсутністю
“прозорості” та підзвітності, необхідних при прийнятті рішень. В
Україні, як і в інших країнах, державна служба пов’язана з корупцією,
яка одночасно є причиною і наслідком неефективної діяльності державного
апарату. Корупція порушує принцип підзвітності держави її громадянам, за
кошти яких утримуються її інститути, чинить опір позитивним змінам,
зводить нанівець усі зусилля, спрямовані на розвиток державних реформ.

Вбачається, що розвиток доброчесності для подолання корупції, шляхом
підвищення “прозорості” та підзвітності державного апарату, прискорить
темпи розвитку реформ, орієнтованих на ринок.

На цих проблемах було наголошено і під час Четвертої оглядової зустрічі
в рамках Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією, що відбулася
20–21 жовтня 2005 року у Парижі.

На думку зарубіжних експертів, в Україні у сфері боротьби з корупцією
залишаються такі недоліки.

1. Відсутність єдиної національної Антикорупційної стратегії. На
сьогодні існують два проекти, розроблені Міністерством юстиції України
та Комітетом Верховної Ради України по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю. Наявність в державі двох конкуруючих проектів
стратегій розглядається експертами як негативна тенденція, що стримує
процес прийняття єдиного загальнонаціонального документу. Оскільки
заходи з протидії корупції мають здійснюватися здебільшого органами
виконавчої гілки влади, така стратегія, за логікою, має виходити від
Уряду. Антикорупційні стратегії з планами конкретних заходів вже
прийняті у Киргизстані, Вірменії, Азербайджані, Казахстані, Грузії.

2. Відсутність єдиного державного органу, що відповідає за попередження
корупції. Такий орган повинен здійснювати моніторинг, із врахуванням
громадської думки і мати достатньо повноважень для здійснення
превентивних заходів з метою скорочення можливостей для прийняття
довільних рішень державними службовцями, поліпшенню “прозорості”
процедур прийняття рішень, забезпечення доступу до інформації і участі
громадськості в діяльності державних органів.

3. Потреби в удосконаленні законодавства. У зв’язку з підписанням
Україною Конвенцій Ради Європи та ООН у сфері протидії корупції є
необхідність введення до національного законодавства інституту
корпоративної відповідальності, зокрема, відповідальності юридичних осіб
за корупційні правопорушення – пропозицію або давання хабара, підкуп
посадових осіб, комерційний підкуп тощо. Потребує визначення у
Кримінальному кодексі України поняття “корупція, корупційний злочин”.
Необхідно розширити коло суб’єктів кримінальної відповідальності шляхом
розширення визначення “посадової особи”, включивши до цього кола всіх
державних службовців, або осіб, що виконують службові обов’язки в усіх
органах влади, посадових осіб приватного сектору, посадовців міжнародних
організацій та урядів іноземних держав. Також рекомендовано ввести
кримінальну відповідальність за недонесення про факти корупції посадових
осіб.

Першочерговим завданням є ратифікація Конвенції ООН проти корупції,
Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та
Додаткового протоколу до неї одночасно з внесенням відповідних змін до
законодавства.

Конфіскація доходів повинна застосовуватись до всіх складів злочинів,
пов’язаних з корупцією. Вартість конфіскованого майна або застосовані
фінансові санкції повинні відповідати розміру доходів, отриманих від
корупції.

Загальним недоліком також є відсутність державної програми захисту
свідків, що в цілому негативно позначається на здійсненні правосуддя.

4. Необхідно, щоб імунітети, які надаються Конституцією України деяким
категоріям держслужбовців, не були перепоною для проведення
розслідування і кримінального переслідування за корупційні злочини,
зокрема, хабарництво. Для цього потрібно конкретизувати правила відміни
імунітету від кримінального переслідування, зокрема у випадках, коли
особа була затримана на місці злочину. Чітко розмежувати політичні
посади і посади державних службовців вищих рангів, врегулювати у
законодавстві питання “конфлікту інтересів”.

5. Відсутність Етичного кодексу державних службовців. На сьогодні проект
Кодексу доброчесності, розроблений Міністерством юстиції України,
знаходиться в стадії погодження. Потребують вдосконалення згідно з
міжнародними стандартами процедура притягнення до дисциплінарної
відповідальності, система внутрішніх розслідувань, порядок отримання
подарунків. Розслідуванням скарг про корупцію державних службовців має
займатись незалежне відомство, можливо в системі Головдержслужби.

Нестабільність структур, постійні зміни статусу, острах за втрату
роботи, низька заробітна плата спричиняють відтік найбільш
кваліфікованої частини кадрів державної служби, що знаходять своє
застосування у приватному секторі. Особливо небезпечною тенденцією є те,
що слідчі прокуратури, міліції, оперативні працівники є найбільш
вразливою категорією для політичних впливів. Часті зміни у керівництві
правоохоронних органів тягнуть за собою і кадрові перестановки на всіх
рівнях, що спричиняє дестабілізацію системи в цілому, ослаблення слідчих
та оперативних апаратів. Недостатня кваліфікація кадрів у цій сфері
обумовлює низьку ефективність розслідування, дискредитацію всієї системи
правосуддя. Для подолання цих негативних тенденцій держава має
гарантувати права державних службовців, відмежувати політичне
керівництво від службової діяльності.

Останнім часом зміна керівництва тих чи інших відомств, як правило,
тягне за собою значні кадрові зміни, тому відсутня спадковість
реалізації раніше прийнятих рішень або домовленостей, часто вони
дезавуюються. З-за відсутності належної координації іноземні
організації-донори часто не можуть знайти партнера або бенефіціарія
технічної допомоги. Все це негативно позначається на міжнародному іміджі
України і характеризує нашу державу як ненадійного партнера.

6. Потребує перегляду система оподаткування на предмет скорочення
стимулів до ухилення від сплати податків та обмеження можливостей для
прийняття довільних рішень посадовими особами податкових органів.
Необхідно гарантувати, щоб повноваження, які надаються податковим та
митним органам для їх ефективної діяльності, застосовувалися з належною
повагою до прав громадян.

Також існують потреби у гарантуванні “прозорості” процедур прийняття
рішень органами державної влади у питаннях, що стосується прав громадян,
покращення доступу громадськості до інформації про діяльність Уряду і т.
ін.

Крім того, Україні як державі, яка користується авторитетом найбільш
демократичної країни, необхідно вжити всіх заходів для здобуття
лідерських позицій у реалізації Стамбульського плану дій.

Новацією Стамбульського плану дій є система взаємного моніторингу [2].
Тобто, Україна, як і всі інші учасники плану дій, має право брати участь
у моніторингових заходах, виступати з конструктивною критикою
антикорупційних заходів інших держав, законодавства, поглядів на цю
проблему. З цією метою кожна країна визначає двох експертів з числа
практиків та науковців. Експерти повинні працювати на постійній основі.
Україна таке право досі не реалізувала, тому моніторинг в рамках
Стамбульського плану дій сприймається виключно як критика нашої держави.
Не усвідомлюється той факт, що Україна є повноправним учасником процесу
і може через участь експертів достойно представляти Україну у цих
міжнародних заходах, внести багато корисних новацій, з огляду на
стрімкий розвиток демократичних процесів.

З урахуванням викладеного, вбачається за доцільне ініціювати проведення
(орієнтовно у лютому 2006 року) засідання Ради національної безпеки і
оборони України з питань протидії корупції, на якому затвердити
національну антикорупційну стратегію і План дій та остаточно вирішити
питання щодо призначення національного координатора по здійсненню
заходів в рамках Стамбульського плану дій.

В подальшому РНБО України приділятиме більше уваги запобіганню корупції,
виявленню й усуненню системних регулятивних чи організаційних пробілів,
що створюють сприятливі умови для корупції. Превентивними будуть кроки,
зосереджені не тільки на кодексах етичної поведінки та аналогічних
запобіжних інструментах, а й на реформуванні систем регулювання,
спрямованого на мінімізацію можливостей для довільного прийняття рішень
державними чиновниками, реалізації моделі “відкритого уряду”, включаючи
зокрема, поліпшення “прозорості” процедур прийняття рішень, забезпечення
доступу до інформації та участі громадськості в діяльності державних
органів.

Збільшення ролі та авторитету Ради національної безпеки і оборони
України, її консультативних і робочих органів (комісій, робочих груп),
що займаються питаннями реформування правоохоронних органів, судової
системи, протидії корупції, має відбуватися шляхом гарантування високих
морально-етичних норм її членів. Серед них повинні бути представники
виконавчої та судової гілок влади, Верховної Ради України, а також
представники громадських організацій, академічних кіл, досвідчені
представники різних професій і т. ін. Протягом 2005 року створена і
успішно працює Міжвідомча комісія з реформування правоохоронних органів,
рішенням РНБО України від 25 листопада 2005 року утворена Міжвідомча
комісія РНБО України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з
корупцією, розробляється концепція утворення і діяльності відповідної
комісії з судової реформи. Всі ці органи, утворені відповідно до статті
14 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”,
різними шляхами та засобами вирішуватимуть питання протидії корупції,
серед яких: здійснення реформування правоохоронної та судової систем,
запровадження демократичного цивільного контролю за діяльністю
правоохоронних органів та військових формувань, утворення національного
антикорупційного органу.

Апарат Ради, який здійснюватиме інформаційно-аналітичне та організаційне
забезпечення діяльності РНБО України та утворених нею органів,
розраховуватиме на підтримку громадськості. З цією метою при РНБО
України утворюється експертно-громадська рада, що складатиметься з
авторитетних представників громади, науковців і т. ін. Деякі громадські
організації ініціативно контактують з Апаратом РНБО України у питаннях
протидії корупції з метою надання інформації про факти корупційних дій
та власних пропозицій щодо подолання корупції.

У сенсі подолання проблеми корупції необхідно вирішити цілу низку
питань: удосконалення статистичного моніторингу і звітності про корупцію
та пов’язаних з нею правопорушень у всіх сферах державної служби,
органах виконавчої влади і судах, що дозволить проводити порівняльний
аналіз серед цих відомств. Також необхідно підтримувати зміцнення
зв’язків, співробітництва й обміну інформацією між консультативними і
робочими органами РНБО України і відповідними парламентськими
комітетами; зосередити можливості правоохоронних органів у сфері
боротьби з корупцією, які сьогодні розпорошені, оптимізувати їх
діяльність; проводити послідовну роботу зі створення Національного бюро
(служби) розслідувань, наділеного повноваженнями та спеціальними
можливостями виявляти та розслідувати правопорушення та злочини,
пов’язані з корупцією, здійснювати попередження корупції та
забезпечувати широке інформування громадськості.

Список використаних джерел

1. Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і
оборони України: Указ Президента України від 08.02.2005 р. № 208/2005 //
Офіційний вісник України. – 2005. – № 81 (11.03.2005).

2. http://www.anticorruptionnet.org.

3. http://www.transparency.org.ru.

4. Таций В.Я., Борисов В.И. Научное обеспечение путей противодействия
коррупции в Украине // Громадська експертиза. Актуальні проблеми
боротьби з корупцією в Україні. – К., 2004. – Вип. 4. – С.44–48.

5. Романюк Б.В. У боротьбі з організованою злочинністю та корупцією
важливі конкретні дії // Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика). – К. – 2003. – № 8. – С. 50.

6. Борисов В., Кальман О. Громадянське суспільство та питання подолання
корупції // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 2(41). –
С. 171.

О.Д. Маркєєва. Корупція в Україні: національні та міжнародні засоби
протидії.

Похожие записи