Концептуальне бачення сучасної кримінологічної ситуації в Україні та
шляхів актуалізації кримінології в українському суспільстві
Як відомо, Координаційне бюро з проблем кримінології Академії правових
наук України у 2002 р. схвалило Концепцію розвитку кримінологічної науки
в Україні на початку ХХІ ст. (далі – Концепція). Вона й зараз зберігає
своє перспективне концептуальне значення як щодо методологічних засад,
так і стосовно головної проблематики наукової діяльності, її визначеної
спрямованості у напрямку забезпечення кримінологічними засобами
демократичної трансформації українського суспільства та його держави,
реальної реалізації прав і свобод людини і громадянина, їх захисту від
протиправних посягань.
1. Основні риси кримінологічної ситуації в Україні у період після
схвалення Концепції.
Аналізуючи кримінологічну ситуацію в Україні у період дії Концепції,
потрібно дійти висновку, що вона, як і до того, майже повністю
визначається криміногенними чинниками, стає все більше загрозливою і
небезпечною для українського суспільства, його держави, а в силу
глобалізаційних процесів – і для сусідніх країн та певною мірою для
Європи в цілому.
Офіційні дані щодо скорочення у цей період злочинності в Україні (у 2007
р. – на 4,7%, у 2008 р. – на 4,2%) ніякою мірою не пов’язані з дією
антикриміногенних чинників. Ці дані є результатом, по-перше,
необґрунтованої зміни законодавства, насамперед неузгодженого з
населенням віднесення посягань на його право власності до “дрібних”, що
не містять підстав для кваліфікування в якості злочинів, якщо розмір
збитків від них не досягав 907 грн. Тим самим десятки тисяч посягань
штучно виводилися за межі реєстрованої злочинності. Верховна Рада
України нарешті 04.06.2009 р. внесла зміни до адміністративного
законодавства, визначивши, що крадіжка вважається дрібною, коли вартість
викраденого не перевищує 0,2 необкладуваного податком мінімуму доходів
громадян, тобто на даний час це 60 грн. 50 коп. По-друге, на показниках
“скорочення” вагомо позначається практика органів, що розглядають заяви
і повідомлення про вчинення злочинів, які необґрунтовано відмовляють у
порушені по них кримінальної справи, тим самим ставлячи їх за межі
офіційної статистики злочинності. Що ж до ініціювання дії
антикриміногенних чинників, насамперед системної діяльності по
запобіганню злочинним проявам, воно фактично не здійснюється. Функція
запобігання злочинам не визначена в якості одної з головних у політиці
держави (така політика досі загалом не визначена). Антикриміногенна
запобіжна діяльність законодавством не визначена в якості обов’язку усіх
державних органів і установ, господарських утворень, громадянських
інституцій. Цей обов’язок поки що покладений тільки на органи внутрішніх
справ. Система профілактики, що функціонувала в органах внутрішніх справ
України у 70-80-х рр. ХХ ст. і вела до фактичного скорочення
злочинності, досі не відновлена. За цих умов соціальні передумови дії
криміногенних чинників, спричинення та іншого обумовлення останніми
злочинності та окремих злочинів продовжували, а з настанням процесів
загальної фінансово-економічної кризи і нарощують свій негативний вплив
на створення факторів, передусім матеріально-економічних, мотивування та
продукування кримінальних проявів.
Так, в економіці і соціальній сфері позитивні зміни, що намітилися
протягом 2004-2006 та частково 2007 років не викликали адекватних змін у
рівні матеріального забезпечення значної частини населення, обумовили
збереження низки процесів, що мають криміногенне значення. У країні
зберігається високий рівень бідності (за офіційними показниками до
третини усього населення) і крайньої бідності (шоста частина), винятково
низький рівень оплати праці. Значна частина працюючих отримує заробітну
плату нижче прожиткового мінімуму, а майже кожний четвертий – нижче
офіційної межі бідності. Названі негативні показники у соціальній сфері,
особливо щодо матеріального забезпечення населення, значно зросли за
умов економічної та фінансової кризи, стали визначальними для значної
частини населення, поширили серед нього кримінальну мотивацію, вчинення
злочинів, особливо спрямованих на отримання будь-яких коштів, у тому
числі насильницьким способом.
У соціально-політичній сфері аналіз засвідчує посилення впливу
детермінантів, що обумовлюють зростання криміногенних чинників, через
різке відставання політичного розвитку суспільства на засадах
демократизації, відкритості, формування і введення у дію інституцій
громадянського суспільства, передусім громадського контролю та
організованого впливу, особливо у системах влади, управління та у
соціальній сфері.
На цьому ґрунті у соціокультурній, правовій, правоохоронній та
морально-психологічній сфері виявляється низка негативних тенденцій і
процесів, що обумовлюють дію криміногенних детермінантів, передусім
соціально-економічного змісту. Вони мають перспективу посилення
найближчим часом свого криміногенного впливу, погіршення нинішньої
кримінологічної ситуації.
Таким чином можна зробити загальний висновок: кримінологічна ситуація в
Україні залишається фактично небезпечною, має тенденцію та прогнозується
як все більше криміногенна, що впливає і буде впливати на зростання
кількості та небезпечності злочинів.
2. Шляхи актуалізації сучасної української кримінології, спрямування її
досліджень, наукових розробок та власного розвитку на ближчий період.
Шляхи названої актуалізації вважаємо за можливе умовно розподілити по
трьох основних напрямках:
– піднесення місця і ролі кримінології у визначені основних проблем і
завдань сучасного українського суспільства;
– актуальне спрямування її наукових досліджень і розробок;
– самовдосконалення самої кримінологічної науки та її організації.
2.1. Концептуальне бачення шляхів актуалізації кримінологічної науки у
сучасний період визначається найперше необхідністю пришвидшення
виконання нею стратегічного завдання стосовно забезпечення визнання
суспільством потреби у ній.
У цьому напрямку нагальною актуальною проблемою української
кримінологічної науки у сучасний період є ініціювання та розроблення
кримінологічної складової Державної політики у сфері запобігання та
протидії злочинності.
Перед кримінологами України одночасно стоять завдання щодо розроблення
інших необхідних документів на виконання Державної політики запобігання
та протидії злочинності (відповідних стратегій, концепцій, програм,
координаційних планів тощо) з обґрунтуванням цілей, напрямків, форм,
тактики та організації здійснення заходів запобігання та протидії
окремим видам злочинів та іншим кримінальним правопорушенням, реагування
на них.
2.2. Серед завдань актуального спрямування наукових кримінологічних
досліджень на даний час найбільш необхідним і гострим залишається
завдання отримання реальної науково-обґрунтованої інформації про дійсний
стан (рівень) злочинності. Нині до 80% вчинених суспільно небезпечних
діянь злочинного змісту, про які надійшли повідомлення до правоохоронних
органів, не реєструється як злочини, зокрема й з мотивів відсутності
розміру вартості збитків, за якої наступає кримінальна відповідальність.
Як зазначалося, нині законодавством цей розмір знижений майже у 15
разів. Органам міліції прийдеться у багато разів збільшити обсяг
належного реагування на повідомлення про злочини, що становить дуже
складну проблему. Названі дослідження, крім іншого, дадуть обґрунтування
щодо перегляду розміру, розподілу, цільового призначення кадрових,
технічних, інших матеріальних та зрештою фінансових ресурсів
правоохоронної системи.
2.3. Серед інших актуальних проблем найперше потребують дослідження
злочинні діяння проти прав і свобод людини і громадянина, а саме:
– насильницькі злочини проти життя і здоров’я особи, особливо вчинені з
корисливих, професійних, політичних, інших публічних мотивів;
– насильницькі злочини у сфері службової діяльності, насамперед
працівників органів внутрішніх справ при проведенні досудового
розслідування, а також установ позбавлення волі стосовно ув’язнених;
– насильницькі злочини у сфері сімейно-побутових відносин;
– злочини проти права приватної власності, передусім із застосуванням
насильства, групові, а також крадіжки із суттєвим для потерпілого
розміром завданої шкоди.
Високоактуальними продовжують залишатися кримінологічні дослідження
організованої злочинності. Вони мають спрямовуватися, насамперед, на
здійснення передбаченого ст. 28 Конвенції ООН проти транснаціональної
організованої злочинності аналізу тенденцій щодо цієї злочинності, умов,
в яких вона діє, передусім у тих галузях економіки та сферах суспільного
життя, де є можливість здобувати великі кошти, “відмивати” їх,
користуватися корупційною підтримкою високого рівня, а також сучасними
засобами електронного зв’язку, контролю та цільового спрямування
фінансових операцій, грошових потоків тощо.
–
вання засобів запобігання та протидії економічній злочинності має
зосереджуватися, як було зазначено у Концепції, передусім щодо її
організованих проявів. Нині високо актуальним стало пріоритетне
спрямовування цих засобів стосовно забезпечення кримінологічної безпеки
підприємств, що мають стратегічне значення, проти рейдерства, “елітної”
злочинності, а також, як і раніше, щодо тієї “тіньової” економіки, яка
має кримінальне походження.
Стосовно кримінологічного обґрунтування запобігання та протидії
злочинності у сфері управління, насамперед в апараті управління
економікою та соціально-економічними трансформаціями, поряд із
проблемами, зазначеними у Концепції (ч. 4 п. 3.1.4), першочергова увага
має бути приділена розробці, пропонуванню та застосуванню на практиці
пропозицій і рекомендацій щодо реалізації Концепції подолання корупції в
Україні, затвердженої Указом Президента України від 11.09.2006 р., та
Плану заходів на її виконання, затвердженого Кабінетом Міністрів України
15.08.2007 р.
Заслуговує через свою актуальність розгортання кримінологічних
досліджень та розроблення належних заходів щодо запобігання та протидії
проявам тероризму, порушенням громадської безпеки, техніки безпеки на
виробництві, особливо у гірничій галузі та в сфері експлуатації
транспорту, а також злочинам проти довкілля.
Вкрай актуальним є подальше розгортання кримінологічних досліджень та
обґрунтувань проблем судової реформи. Заслуговує на першочергову увагу
розроблення заходів згідно Концепції запобігання корупції у системі
судів загальної юрисдикції (проект знаходиться на розгляді у Верховній
Раді України). Зазначені дослідження мають охоплювати кримінологічні
функції процесів удосконалення законодавчого регулювання,
організаційно-управлінської діяльності, безпосередньої практики добору,
перевірки, у тому числі методами професійного відбору, ділових
здібностей та моральних якостей кандидатів на посаду судді, їх
спеціальної підготовки, конкурсного відбору та рекомендування до
призначення.
Актуальними залишаються потреби більш глибокої розробки та сучасного
осмислення проблем особи злочинця, детермінації та механізму її
злочинної поведінки, передусім неповнолітнього, молодіжного віку, а
також соціально незайнятої та нереалізованої у суспільному середовищі.
Останнім часом з’явилися публікації про результати таких досліджень з
використанням досягнень інших наук про людину. Пошук у цьому напрямку
доцільно продовжувати, не вдаючись при цьому до заміни кримінологічних
розробок підходами та висновками інших наук, зокрема психології та
соціології.
2.4. Концепцією передбачалося підняття на вищий якісний рівень наукової
розробки причин і умов проявів злочинності, у тому числі організації
повсюдно за єдиним стандартом виявлення то взяття на облік висновків та
інших результатів досліджень з цієї тематики. Ця проблема поки що мало
практично розв’язується.
2.5. За результатами досліджень, насамперед, що передбачені у п. 2.4,
має бути значно активізована робота щодо оновлення кримінологічного
обґрунтування та визначення правових, організаційних, науково-методичних
основ, а також інформаційних та тактико-процесуальних засобів створення
цілісної системи діяльності щодо запобігання вчиненню діянь з ознаками
злочинів та інших кримінальних правопорушень. Нагальними щодо зазначеної
проблеми вважаємо наступні завдання:
2.5.1. Розроблення теоретично та практично обґрунтованої Концепції
запобігання злочинам у державі з ринковою економікою та
ліберально-демократичним політичним режимом, з урахуванням особливостей
становлення цього режиму в Україні.
2.5.2. Додаткове кримінологічне обґрунтування на підставі зазначеної
Концепції та розроблення оновленого проекту Закону України “Про основи
запобігання злочинам та іншим кримінальним правопорушенням”, подання
його у встановленому порядку на розгляд відповідних державних органів.
2.5.3. Внесення пропозицій (від Академії правових наук України) до
відповідних центральних органів виконавчої влади, а далі – до Кабінету
Міністрів України:
а) щодо розроблення проекту обґрунтованої кримінологічними дослідженнями
нової Комплексної програми запобігання злочинам та іншим кримінальним
правопорушенням на 2010-2012 рр.;
б) про внесення відповідних змін та доповнень до чинних державних
програм, комплексних та цільових планів, інших урядових документів з
питань запобігання та протидії кримінальним правопорушенням.
3. Потреби і завдання самовдосконалення кримінологічної науки були
викладені в Концепції (розділ !V). Вони знайшли відображення у Курсі
сучасної української кримінології [1], неодноразово розглядалися на
засіданнях Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ, у тому
числі останній раз на розширеному засіданні, що проводилося в Одесі у
жовтні 2008 р.
IV. Висновки
Коротко нагадаємо основні з них, і які, на нашу думку, дотепер
зберігають свою актуальність і лишаються мало реалізованими.
По-перше, мова йде про потребу значно зміцнити теоретичні основи
сучасної кримінологічної науки. Вона має ґрунтуватися на сучасних
теоретичних надбаннях суспільних наук, насамперед філософії,
суспільствознавства, соціології, наукознавства, соціальної психології,
етики, а частково й біології, генетики, соціальної фізики тощо.
Одночасно сучасні кримінологічні обґрунтування мають творчо наслідувати
та розвивати основоположні теоретичні засади кримінології минулих часів,
її різних шкіл і напрямків, дбайливо зберігаючи та осучаснюючи
позитивне, що підтвердилося соціальною, у тому числі кримінологічною
практикою, логікою суспільного прогресу.
Передусім має бути забезпечений належний сучасний теоретичний рівень
дисертаційних досліджень, насамперед і особливо на здобуття докторського
ступеня. Далеко не всі вони належним чином розвивають та формують
теоретичні підвалини кримінології.
По-друге, невідкладним завданням кримінологічної науки є перегляд
тематики наукових, у тому числі дисертаційних досліджень, з огляду на
потребу розроблення теоретичного обґрунтування концептуальних
стратегічних документів вищого державного рівня, а також наповнення
кримінологічним змістом відповідних управлінських рішень.
По-третє, є необхідність більш глибокого проникнення у сутність
досліджуваної проблеми, об’єктивне неупереджене виявлення та визначення
чинників, що обумовлюють та складають наявність проблемної ситуації.
Кримінологи повинні мати наукову та громадянську мужність, щоб критично
і разом з тим об’єктивно ставитися до аналізу і оцінки негативного
впливу такого роду чинників і недоліків.
Четверте. Нагальними залишаються проблеми інформаційного забезпечення
кримінологічних розробок, їх досконала інформатизація та
комп’ютеризація, розробка і впровадження загальнодержавних та галузевих
кримінолого-інформаційних комп’ютерних банків даних та мереж, передусім
Державної автоматизованої системи кримінологічної інформації. У цьому
напрямку немає майже ніякого реального поступу. За сучасних умов велике
значення для розвитку української кримінологічної науки на
загальносвітових засадах має імплементація в українську кримінологію
розробок зарубіжної кримінології.
П’яте – є потреба частіше ставити названі проблеми, передусім
теоретичні, на обговорення наукової громадськості, вчених рад,
конференцій, академічних читань. В останні роки з’явилося немало нових
підходів до розуміння і визначення низки теоретичних проблем, у тому
числі кардинальних для кримінології. Можна назвати численні публікації і
виступи О.М. Костенка [2, 3], пропозиції деяких луганських фахівців
(О.І. Левченков, В.І. Поклад) [4], О.Г. Кальмана у загалом дуже цікавій
його статті з проблем протидії злочинності та корупції [5]. Перелік
подібних пропозицій можна продовжити. Однак вони, як правило, не стають
предметом наукової дискусії. Більшість кримінологів ніби не помічають їх
або ж не мають своїх аргументів, або просто не бажають “встрявати” у
полеміку, тим більше із знаними авторами. Можливо авторам подібних
новацій слід було б ініціювати організацію дискусії. Думається, що
подібні обговорення також мали б значення у справі розвитку теоретичних
положень і надбань української кримінології
Література:
1. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології у трьох книгах /
А.П. Закалюк. – Кн. 3. – С. 296-301.
2. Костенко О.М. Культура і закон у протидії злу / О.М. Костенко. – К.,
2008.
3. Костенко О.М. Криза правопорядку та юридична освіта. (Щодо
“натуралістичної” модернізації юридичної освіти в Україні) / О.М.
Костенко // Юридичний вісник України. – 2009. – № 14. -4-10 жовтня.
4. Поклад В.І. К вопросу о предметном статусе криминологии в Украине /
В.І. Поклад // Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологи
: сб. науч. статей. – Одеса, 2007. – С. 264.
5. Кальман О.Г. Сучасний стан і проблеми протидії злочинності та
корупції в Україні / О.Г. Кальман // Власть. Человек. Закон. – 2008. – №
6. – С. 30.
6. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 2, с. 5–9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
