Реферат

на тему:

Контроль діяльності учасників фінансового ринку України як елемент у
боротьбі зі злочинністю

У процесі переходу України до ринкової економіки змінюється характер
суспільного виробництва: відносини власності, структура та механізми
господарювання суб’єктів підприємницької діяльності (далі – СПД), форми
фінансових зв’язків між ними, ступінь зацікавленості у результатах
господарської діяльності.

Створення нових форм організації виробництва потребує додаткових
інвестицій в їх розвиток. Одним із засобів отримання необхідних коштів є
фінансові інвестиції, а місцем де їх можна отримати – фінансовий ринок.

Призначення фінансового ринку полягає, насамперед, у тому, що за його
допомогою важливий ресурс розвитку економіки – заощадження суспільства –
спрямовується на розширення виробничих потужностей і, врешті-решт, – на
підвищення суспільного добробуту.

Фінансовий ринок – це ринок, де відбувається розподіл та перерозподіл
всіх грошових ресурсів країни під впливом попиту і пропозиції на них з
боку різноманітних СПД. Однією із складових фінансового ринку є ринок
цінних паперів, який у розвинених країнах виступає джерелом фінансування
економіки та барометром економічного та політичного життя.

Проте, на жаль, наша країна до країн із розвиненою економікою, поки що,
не відноситься.

Зокрема, для перехідної економіки характерна відносна “вигідність”
правопорушень. Якщо правові норми не підтримуються звичаями й іншими
культурними стереотипами, покарання за правопорушення не включає
механізмів соціального “остракізму”. Тим часом, саме загроза остракізму
(що стосовно СПД означає виключення із кола можливих партнерів по
угодах) попереджує правопорушення та створює клімат довіри в ділових
колах розвинутих країн [1, с. 100–101].

Сучасний фінансовий ринок України ще недостатньо розвитий через ряд
причин, основна з яких – відсутність ефективної системи законодавства,
що забезпечує гідний рівень захисту прав інвесторів та не створює зайві
бар’єри для виходу на вітчизняний ринок капіталу.

За сучасних умов необхідно активізувати вітчизняний фінансовий ринок.
Активний ринок – це такий, якому притаманні наступні умови:

– предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;

– у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців;

– інформація про ринкові ціни є загальнодоступною [2].

Основна мета активізації розвитку даного ринку – перетворення
вітчизняного фінансового ринку на один з головних механізмів реалізації
інвестиційних програм корпоративного сектора і створення належних умов
для ефективного інвестування приватного капіталу і коштів обов’язкових
накопичувальних систем. Найважливіша умова досягнення мети – формування
сприятливого інвестиційного клімату в Україні, включаючи стабільні
правила ведення бізнесу і передбачуваність регулювання та
правозастосування. У результаті реалізації заходів, передбачених різними
державними програмами і концепціями, фінансовий ринок повинен істотно та
якісно змінитися. Насамперед, ринок капіталів буде доступний більшості
регіональних компаній, підвищиться його капіталізація, у тому числі – за
рахунок збільшення кількості компаній, що здійснюють первинне розміщення
своїх паперів на фондовій біржі. Значно розшириться асортимент
інструментів фінансового ринку та послуг, наданих регіональними
фінансовими організаціями. Почнуть поступово розвиватися інститути
колективних інвестицій.

Водночас, на сьогодні фінансовий ринок знаходиться у занедбаному стані.
Причини наявної ситуації багатогранні: це і недосконалість
інфраструктури, що позначається на підвищених транзакційних витратах по
здійсненню угод, і не до кінця сформована нормативно-правова база, що
регулює різні аспекти діяльності по інвестуванню на українському
фондовому ринку. Дотепер законодавчо не врегульовані питання
використання інсайдерської інформації, маніпулювання цінами на ринку
цінних паперів і укладення угод з похідними фінансовими інструментами.
Створення сприятливого інвестиційного клімату – комплексне завдання, у
рішенні якого повинні брати участь усі органи державної влади.

Окрім проведення контрольно-наглядових заходів за діяльністю страхових
компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного
забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та
факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, має
бути проведена суттєва та кропітка робота з іншими учасниками
фінансового ринку, які є особливими об’єктами та здійснюють вплив на
соціальний клімат у державі.

Здійснення серйозних регіональних інвестиційних проектів неможливо без
активної участі з боку держави, у тому числі центральних органів
виконавчої влади, що забезпечують виконання функцій з контролю та
нагляду на фінансовому ринку України [3, с. 53–55].

Перспективний розвиток вітчизняного фінансового ринку необхідно
спрямувати на підвищення ефективності та надійності його функціонування
за рахунок:

– розширення спектра фінансових інструментів, що випускаються, (у першу
чергу облігацій банків і похідних фінансових інструментів);

– підвищення прозорості діяльності учасників фінансового ринку і
забезпечення захисту інтересів інвесторів;

– удосконалення інфраструктури фінансового ринку;

– координації діяльності Уряду й інших центральних органів виконавчої
влади при виробленні напрямів подальшого розвитку фінансового ринку,
включаючи фондовий.

Слід зазначити, що подальше удосконалення фінансового ринку повинно
відбуватися при активній участі держави. Головне завдання полягає у
підвищенні ефективності і надійності механізму перерозподілу коштів, що
надасть можливість різним категоріям позичальників (як державі, так і
реальному секторові економіки) одержувати необхідні фінансові ресурси, а
інвесторам – ліквідні фінансові інструменти.

У цьому зв’язку, як приклад, слід навести Федеральну службу по
фінансових ринках Росії (далі – ФСФРР), яка вже тривалий час, і досить
успішно, працює у даній галузі правовідносин. Основними функціями ФСФРР
є:

– ведення державного реєстру бюро кредитних історій;

– встановлення вимог до фінансового становища та ділової репутації
учасників бюро кредитних історій;

– затвердження плану проведення контрольно-ревізійних заходів щодо
перевірки дотримання бюро кредитних історій вимог діючого законодавства;

– проведення контрольно-ревізійних заходів;

– направлення в бюро кредитних історій обов’язкових для виконання
розпоряджень про усунення виявлених у їх діяльності правопорушень;

– здійснення в межах своєї компетенції взаємодії з Центральним каталогом
кредитних історій.

Предметом контролю та нагляду ФСФРР є:

– якість наданих фінансових послуг;

– точність та вірогідність інформації;

– дотримання прав учасників інформаційного обміну;

– дотримання вимог законодавства.

Реєстрація учасника фінансового ринку відбувається відповідно до чинного
законодавства, і ця юридична особа має право здійснювати свою діяльність
тільки після внесення запису про нього до державного реєстру бюро
кредитних історій.

Згідно з російським законодавством підставою для відмовлення в
реєстрації учасника фінансового ринку є:

– наявність у керівників СПД та їх заступників судимості за здійснення
злочинів у сфері економіки;

– невідповідність вимогам, установлюваним до фінансового становища та
ділової репутації учасників ринку;

– невідповідність документів, доданих до заяви СПД, вимогам
законодавства Російської Федерації;

– непредставлення визначених законодавством документів, необхідних для
внесення запису про учасника ринку до державного реєстру;

– встановлення факту володіння відповідно часток або сумою часток у
капіталі СПД, що перевищує 50 %:

– однією особою;

– особою та/або особами, що є афілійованими стосовно нього;

– особами, що є афілійованими стосовно особи, що не приймає участі у
капіталі СПД;

– участь у капіталі СПД організацій, частка участі в якій держави,
органів державної влади, органів місцевого самоврядування та/або Банку
Росії складає 100 % та афілійованих стосовно них осіб. Дане обмеження не
поширюється на кредитні організації.

Виключення з реєстру учасника фінансового ринку відбувається у разі
декількаразового порушення учасником ринку норм чинного законодавства.

Окремо слід зазначити, що боротьба зі злочинністю на фінансовому ринку
України сьогодні є одним із пріоритетних напрямів діяльності
правоохоронних органів. Такі злочини, як шахрайство з фінансовими
ресурсами, є одними з найбільш розповсюджених у цій сфері.

H

[email protected]@CbCUC?DpF†Goooooooooooooooooooooooooooo

l¤lUel.n?o qZr~s8tcvaewoooooooooooooooooooooooooooo

ов’язані, перш за все з тим, що шахрайські операції вчинюються фактично
під оболонкою різноманітних цивільно-правових угод і здійсненні зовні,
як законні господарсько-фінансові операції. Правоохоронцям не вистачає
знань з сутності цих операцій і механізму злочинної діяльності у цій
сфері. У багатьох випадках злочини маскуються під невиконання
цивільно-правових зобов’язань з використанням прогалин законодавства, що
складає серйозну правову проблему в країнах пострадянського простору.

Аналіз сучасного стану протидії злочинності свідчить, що фінансовий
ринок є одним з найуразливіших ланок економіки. Умисне невиконання
позичальником своїх зобов’язань перед кредиторами наблизилось до “норми”
стосунків між СПД, кредитними організаціями та громадянами. Таким станом
взаємовідносин одразу скористалися кримінальні структури, зокрема,
з’явився новий вид “бізнесу” організованих злочинних угруповань (далі –
ОЗУ) – “вибивання” боргів за домовленістю з кредитором. Саме це змусило
законодавця доповнити Кримінальний кодекс України (далі – КК України)
ст. 198–2 “Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов’язань”.

Крім того, ОЗУ у гонитві за накопиченням первинного капіталу стали
використовувати фіктивні підприємства (ст. 205 КК України) для вчинення
таких злочинів як шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК
України), які за своєю суттю є обманним одержанням коштів (у вигляді
дотацій, субсидій, субвенцій, кредиту). Належна організація виявлення,
розкриття та розслідування таких злочинів дозволила б суттєво підірвати
економічне підґрунтя організованої злочинності. Вивчення механізму
вчинення цих злочинів є одним з кроків у розробці відповідних методик.

У зв’язку з цим зауважимо, що основними критеріями оцінки
кредитоспроможності позичальника можуть бути:

– забезпеченість власними коштами не менш як 50 % всіх його видатків;

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання
ділової етики, договірної та платіжної дисципліни тощо);

– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її
реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на
внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги
експорту тощо);

– економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність
джерел коштів для капіталовкладень тощо).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком
при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі
позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

– матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов’язання,
гарантійні листи тощо);

– фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про
прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

– матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від
інших фінансових установ, запити, листування, звіти аудиторських фірм
тощо).

Вирішуючи питання про можливість надання кредиту підприємству, фінансова
установа повинна враховувати багато різноманітних факторів, у
відповідності з якими визначає строк позики, суму забезпечення, умови
повернення боргу, рівень відсотка тощо.

Надані кредити за забезпеченням їх повернення умовно можна поділити на:

– забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

– гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

– з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової
організації);

– незабезпечені (бланкові).

Як свідчать матеріали практики, найбільш надійним забезпеченням
повернення кредитних ресурсів фінансовій установі є гарантія іншої
фінансової установи та застава майна.

В кожній фінансові установі існує свій перелік документів, які необхідно
подати позичальнику (необхідних для одержання кредиту). Однак, можливо
виділити основний перелік обов’язкових документів (так званий пакет
документів):

– кредитна заявка від імені потенційного одержувача кредиту із
зазначенням суми, цільового призначення, а також строку повернення
кредиту, інших даних;

– засновницькі документи (статут з даними про реєстрацію підприємства,
засновницький договір тощо) якщо одержувач кредиту не є клієнтом
фінансової установи;

– довідка банку, в якому відкритий рахунок одержувача кредиту про
залишок коштів та можливі зобов’язання (борги) по інших кредитах,
позиках тощо;

– баланс одержувача кредиту за останній звітний період, завірений
податковою адміністрацією;

– техніко-економічне обґрунтування (далі – ТЕО) кредиту та результати (у
вигляді довідки) дослідження кон’юнктури ринку, якщо кредит береться для
купівлі товарів (при цьому ТЕО повинно містити в собі крім строків
використання та погашення кредиту і розрахунок окупності коштів,
вкладених в закуплені товари);

– договір з третьою стороною (з усіма необхідними реквізитами) про
закупку і продаж товарів (продукції) а також інших договорів та угод, на
яких ґрунтується ТЕО;

– договори страхування, закладу, гарантійні листи та інші документи, що
обумовлюють повернення кредиту;

– завірені копії зразків підписів посадових осіб підприємства-одержувача
кредиту – не клієнта банку.

Документи щодо забезпечення кредитного договору є останнім блоком при
аналізі кредитного проекту.

Відомо досить багато способів шахрайств з фінансовими ресурсами. Разом з
тим, на підставі аналізу наукової літератури та узагальнення матеріалів
кримінальних справ у найбільш загальних рисах можна визначити наступні
етапи злочинної діяльності:

– створення фіктивних підприємств;

– підробка документів, необхідних для вчинення злочину;

– отримання гарантії забезпечення фінансової допомоги;

– підкуп, залякування або забезпечення необґрунтованої довіри з боку
службових осіб установи-кредитора;

– подання особисто або через посередників до кредитної установи
підроблених документів;

– використання отриманих коштів.

Шахрайства з фінансовими ресурсами вчинюються в основному громадянами
України – чоловіками віком від 29 до 49 років, що мають базову або повну
вищу освіту.

Факторами, що ускладнюють розслідування шахрайства з фінансовими
ресурсами є такі:

– недосконалість чинного законодавства;

– відсутність договорів про надання правової допомоги з більшістю держав
дальнього зарубіжжя;

– використання при вчиненні злочинів значної кількості підроблених
документів;

– вжиття злочинцями активних заходів для приховування слідів злочинів (в
тому числі використання фіктивних підприємств);

– протидія розслідуванню [4, с. 286–287].

Нарешті, підкреслимо, що з метою захисту вітчизняного фінансового ринку
та протидії злочинності, яка дії у цій сфері, необхідно розробити та
внести зміни до чинного законодавства щодо:

– віднесення до компетенції Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України (як спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг)
погодження внутрішніх документів фінансових установ;

– нормативного закріплення систематичного проведення перевірок
діяльності фінансових установ, а також їх афілійованих, споріднених та
пов’язаних осіб;

– встановлення високих стандартів вимог до засновників, керівників та
працівників фінансових установ;

– визначення відповідних вимог до джерел походження коштів, за рахунок
яких формується статутний капітал фінансових установ;

– застосування додаткових заходів впливу на діяльність фінансових
установ тощо.

Врешті-решт, це буде сприяти інтеграції вітчизняного фінансового ринку в
європейський та світовий ринки фінансових послуг, гармонійного
приєднання України до Європейського Союзу у сфері застосування
європейського досвіду, в тому числі з реєстрації, ліцензування
небанківських фінансових установ та нагляду за їх діяльністю, а також
адаптації законодавства України до світових стандартів.

 

Список використаних джерел

1. Андрущенко І.Г. Оперативне відпрацювання вітчизняного фондового
ринку, як один із чинників захисту інтересів держави // Наук. вісник. –
2003. – № 3. –Ч. 2. – С. 100 – 105.

2. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку: Наказ
Міністерства фінансів України від 18.10.1999 року № 242: Зареєстр. в
М-ві юст. України 02.11.1999 року № 750/4043.

3. Снегирев Е. Развитие финансового рынка Сибири // РЦБ-Сибирь. – 2006.
– № 10 (313). – 95 с.

4. Орлов П.І., Волобуєв А.Ф., Осика І.М. та ін. Протидія економічній
злочинності. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 568 с.

Похожие записи