Контрольна робота
по конституційному праву
Зміст
TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc2604777” Вступ PAGEREF
_Toc2604777 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc2604778” 1 Конституція України – основне джерело
конституційного права PAGEREF _Toc2604778 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc2604779” 2 Поняття виборчого права та виборчої
системі України PAGEREF _Toc2604779 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc2604780” Загальні висновки PAGEREF _Toc2604780 \h
11
HYPERLINK \l “_Toc2604781” Використана література PAGEREF
_Toc2604781 \h 13
Вступ
В сучасних умовах розбудови правової системи України, що базується на
зміцненні гарантії прав людини і громадянина, важливим є піднесення на
належний рівень правосвідомості і правової культури населення України.
велике значення в реалізації цього процесу належить правовому вихованню
і правовій освіті. Без глибоких знань прав, свобод і обов’язків людини і
громадянина, чинного законодавства стає неможливим входження України в
світову спільноту.
Конституція України становить значну соціальну цінність для людини,
держави, суспільства. Вона в посттоталітарній Україні легалізувала
приватну власність, проголосила юридичні гарантії прав та свобод людини
і громадянина, конституційно встановила поділ влади. Основний Закон
України 1996 р. виходить з пріоритету прав людини, закріплює
верховенство Конституції і пряму дію її норм, верховенство права,
принцип народовладдя, ідеологічну, економічну і політичну
різноманітність. Аналіз Конституції з позиції ”людського виміру” дає
підстави вважати, що вона повною мірою відповідає сучасним високим
стандартам демократичної конституції.
1. Конституція України — основне джерело конституційного права
Конституційне право є провідною галуззю системи права України. Така роль
конституційного права обумовлена тим, що саме ця галузь права
складається з принципів і норм Конституції України, охоплює правові
відносини, які виникають і розвиваються на основі цих норм. У
демократичній, соціальній, правовій державі, якою згідно з Конституцією
має стати Україна, серцевину предмета конституційного права становлять
відносини у сфері сприяння розвитку та охорони прав і свобод людини і
громадянина, позитивної діяльності державних і самоврядних структур у
цій сфері, а також усі інші визначені Конституцією Україні суспільні
відносини, що мають на мету подальший розвиток демократичного
суспільства та державного ладу України.
Термін ”конституція” походить від латинського слова constitutio, що
означає ”установлення”, ”устрій”. Конституція — це основний закон
держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють
основи державного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і
громадянина, систему та принципи організації державної влади,
територіальну організацію держави, органи місцевого самоврядування.
Найважливішими ознаками конституції є: а) конституція — це основний
закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою
національного законодавства; б) конституція — це закон, який має вищу
юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати
положенням конституції; в) конституція — це закон, що має підвищений
ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою
внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури
внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням
правової охорони конституції, за якою унеможлювається співіснування в
одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.
Існує певна класифікація конституцій.
За формою вираження — писані, неписані, змішані:
а) писана конституція — це коли існує один або кілька документів
(законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад,
Конституція Швеції);
б) неписана конституція — група політико-правових уявлень, концепцій,
доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є
рідким;
в) змішана конституція — в ній органічно поєднуються елементи писаної і
неписаної конституцій (Англія).
За порядком прийняття — даровані, народні, договірні:
а) даровані конституції — підготовлені і введені в дію одноособовим
актом монарха, диктатора, хунти;
б) народні конституції — приймаються загальновизнаними демократичними
способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом;
в) договірні конституції — приймаються через укладення відповідної угоди
між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція
СРСР 1924 р.).
За порядком внесення змін і доповнень — гнучкі і жорсткі:
а) гнучка конституція — до неї зміни і доповнення вносяться в порядку,
встановленому для будь-якого іншого закону;
б) жорстка конституція — тут внесення змін і доповнень передбачає
наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і
доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію,
але вони стають чинним після референдуму).
За часом дії — тимчасові і постійні:
а) тимчасові конституції — приймаються на певний термін або до настання
певної події;
б) постійні конституції — приймання на невизначений термін (наприклад,
Конституції України).
За характеристикою форми державного устрою — федеративні конституції,
конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав.
Спираючись на цю класифікацію, можна охарактеризувати Конституцію
України як писану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;
напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в
окремих випадках як спеціальних суб’єктів (спеціальне коло суб’єктів,
які мають право вносити пропозиції щодо внесення змін і доповнень,
затвердження змін на всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої
більшості голосів (не менше 2/3 конституційного складу Верховної ради);
народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом
України від імені Українського народу.
Прийняттю Конституції України 1996 р. передуває прийняття: Декларації
про державний суверенітет (16 липня 1990 р.); Концепції нової
Конституції України (19 червня 1991 р.); Акта проголошення незалежності
України (24 серпня 1991 р.), Закону ”Про правонаступництво” (12 вересня
1991 р.); офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нова
редакція (2 жовтня 1993 р.); конституційних проектів політичних партій і
окремих громадян України (1993-1996 рр.); Конституційного договору між
Верховною Радою і Президентом України ”Про основні засади організації та
функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на
період до прийняття нової Конституції” (8 червня 1995 р.); проекту
Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5
травня 1996 р.). Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. Стала
результатом значних зусиль держави і суспільства.
Виходячи з предмета правового регулювання Конституція України можна
визначити як Основний закон України, який закріплює державний устрій,
засади конституційного ладу, основи правового статусу людини і
громадянина, територіальний устрій, основи організації і функціонування
органів державної влади і місцевого самоврядування.
Конституція України юридичну, політичну, установчу, ідеологічну,
організаційну, стабілізуючу, обмежувальну, зовнішньополітичну та
консолідуючу функції.
Юридична функція Конституції проявляється в тому, що вона є Основним
Законом держави, базою національної правової системи. Політична функція
полягає в тому, що Конституція проголошує народовладдя, напрямки
розвитку держави і суспільства. Установча функція Конституції
проявляється в тому, що вона встановлює основні політико-правові
інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу
громадян, систему і структуру органів державної влади. Ідеологічна
функція полягає в тому, що в Конституції містяться важливі ідеї
політичної еліти. Організаційна функція проявляється в тому, що
Конституція стимулює розвиток суспільних відносин, містить у собі
положення програмного характеру, є базою стимулювання прогресивних
політико-правових процесів державотворення. Стабілізуюча функція
Конституції полягає в тому, що Основний Закон спрямований на
стабілізацію соціально-економічних процесів. Консолідуюча функція
виражається в тому, що будь-яка конституція — це результат соціальної
злагоди. Обмежувальна функція Основного Закону полягає в тому, що
конституційні норми визначають межі діяльності органів державної влади,
стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами.
Зовнішньополітична функція Конституції проявляється насамперед в тому,
що Основний Закон є своєрідним паспортом держави, її конституційного
ладу.
Принципи Конституції визначають її сутність. Вони носять нормативний
характер і є обов’язковими для виконання. До головних принципів
Конституції України належать: народовладдя, пріоритет прав людини і
громадянина, поділ влади; соціальної, демократичної, правової держави;
державного суверенітету; рівноправності громадян перед судом і законом.
2. Поняття виборчого права та виборчої системі України
Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування
народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших
інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів
законодавчої влади — парламентів, інституту президента, органів
місцевого самоврядування.
Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення
здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої
демократії.
Вибори — це спосіб формування представницьких органів, обрання службових
осіб. Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності
становлять виборче право.
Виборче право — це система правових норм, які регулюють процес
формування представницьких органів і обрання службових осіб. Розрізняють
активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право
бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі
виборці держави іменуються виборчим корпусом.
Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних з
формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.
Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від
суб’єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.
За суб’єктами виборів вибори поділяються на вибори до органів державної
влади і органів місцевого самоврядування, зокрема, вибори до Верховної
Ради України, вибори Президента України, вибори депутатів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і
міських рад, сільських, селищних і міських голів.
За часом проведення вибори на Україні поділяються на чергові,
позачергові, повторні і вибори депутатів замість вибулих.
За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види
виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана
(мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).
Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата по виборчому
округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів
виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76
країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки,
Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш
прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за
наявності двох сильних політичних партій.
Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою
перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один
голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості
членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся
його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли
участь у голосуванні.
Пропорційна виборча система — це голосування за списки кандидатів від
політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті
(депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за
списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах
світу, в тому числі у 24 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія,
Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система
застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій,
але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.
Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи:
голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний
список кандидатів — це розташування прізвищ кандидатів у списку в
алфавітному порядку; жорсткий — це розташування прізвищ кандидатів у
списку в пріоритетному порядку).
Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і
пропорційної виборчих систем. В Європі змішана виборча система
застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки —
у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих
країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує
необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у
парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними
уряду.
Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина
парламенту обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом
(Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи
є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за
мажоритарною системою, а інша — за пропорційною. Ці різновиди виборчих
систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.
В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних
депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають
відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами
України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом
таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.
Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450
депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на
основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у
депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному
загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного
представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні
проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.
Загальні висновки
Минуло майже шість років після прийняття Верховною Радою України у
знаменну ”конституційну ніч” нової Конституції — Конституції України
1996 р. Це дійсно історична подія у житті українського народу, який
після довгих століть поневолення з боку російського царизму, десятиліть
більшовицької диктатури виборів справжню незалежність своєї держави —
головної політичної умови для практичної реалізації народного
суверенітету.
Проте досвід останніх років розвитку українського суспільства
переконливо свідчить, що одного правового незалежного стану держави
недостатньо для того, щоб вона була і справді незалежною, і справді
демократичною. Як свідчить світовий досвід, для цього має бути достатньо
розвиненою економічна база суспільства, міцною і цілеспрямованою щодо
проведення соціально-економічних, управлінських реформ, боротьби із
корупцією та іншими видами злочинності державна влада, професійно
підготовлені й чесні кадри в усіх ланках державного апарату. На жаль,
сьогодні цих найважливіших якостей в економічному та політичному житті
українського суспільства явно бракує, а діяльність значної кількості
політичних партій та об’єднань спрямована не на досягнення розумного
компромісу в процесі вирішення практичних питань державної політики, а
на розпалювання вкрай небезпечної ворожнечі між різними політичними
силами, що діють в Україні.
Великою мірою вирішено усіх цих по-справжньому доленосних питань і має
сприяти Конституція України 1996 року, яка за своєю спрямованістю і
конкретним змістом відповідає світовим демократичним стандартам, що й
визнано великою кількістю незалежних експертів-фахівців.
Необхідно пам’ятати, що Конституція за своїм значенням і роллю у
суспільстві не може слугувати засобам у боротьбі різних політичних сил.
Сила самої Конституції, її політичне значення перш за все в її
стабільності, послідовності у здійсненні її настанов. Єдине, що можна
було б запропонувати (з точки зору подальшого вдосконалення Конституції
України), — це ще більше посилення її стабільності шляхом встановлення,
що прийняття Конституції та внесення до неї відповідальних змін можливе
лише шляхом проведення всеукраїнського референдуму або скликання так
званої конституанти (зборів представників від усіх верств населення,
політичних партій тощо).
Використана література
Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою
Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради
Української РСР, 1990, № 3, ст. 429.
Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.
Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К., Атіка,
2000. С. 91.
Основи конституційного права України. Під ред. проф. В.В. Копєйчикова.
К., Юрінком Інтер, 1998.
Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права: Навч. посібник.
Харків, Консул. 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
