РЕФЕРАТ

На тему:

Конституційні основи державного ладу України

ПЛАН

1. Поняття державного ладу України

2. Принципи державного ладу України

3. Механізм Української держави

4. Основні функції Української держави

1. Поняття державного ладу України

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність
держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною
організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може
визначатись як будівництво держави (державне будівництво, або
державотворення) або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який
передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує.

Державний лад є складовою частиною конституційного ладу. Він, як
правило, найповніше визначається конституцією держави і найбільше
гарантується нею. Разом з тим він є одним з найскладніших конституційних
інститутів та несе найбільше суспільне навантаження.

За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює
структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед
політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи.

Зокрема, політичну основу державного ладу утворюють політичний механізм
і відповідна (політична) функція (функції) держави;

економічну основу — економічний механізм й відповідна функція (функції)
держави;

соціальну основу — соціальний механізм і відповідна функція (функції)
держави;

культурну (духовну) основу — культурний (духовний) механізм й відповідна
функція (функції) держави.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох
відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії
становлення.

Україна рішуче й безповоротно відходить від свого колишнього статусу —
суб’єкта федерації Союзу РСР;

Розвиток України спрямований на утвердження дійсно суверенної,
незалежної держави, повноправного і рівноправного суб’єкта світового
співтовариства,

до держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім
влади свого народу,

до держави, яка служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав
і свобод людини своїм основним обов’язком,

до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм
власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій,
вчень, теорій,

до держави, яка сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.

За 11 років незалежності в українській державі відбулися істотні
зрушення майже у всіх сферах — політичній, економічній, соціальній,
культурній, — але, на жаль, в жодній з них остаточно не сформувались
нові суспільні відносини.

Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава має перехідний
і змішаний характер. Конституція 1996 р. підбила певний підсумок
розвитку нашої держави та створила необхідні передумови для її
подальшого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис,
притаманних істинно суверенній, демократичній, соціальній, правовій
державі, і відповідно, якісно нового державного ладу.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу.
Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в
своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення
(поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної
(єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової,
соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну
українську націю — Український народ, дбає про розвиток етнічної
української нації та інших етносів.

Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення
українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної
свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної,
культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і
національних меншин України.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки,
Українська держава утверджуєтеся як європейська держава, якій притаманні
істотні риси більшості європейських держав та держав світу.
Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає
як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і
міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

2. Принципи державного ладу України

Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охороняє
насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи
являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних
принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних
інститутів: органів державної влади, основних функцій держави, інших
елементів (атрибутів) держави.

Основні принципи державного ладу опосередковують суть держави, її тип,
місце і роль в суспільстві.

За Конституцією основними принципами державного ладу є такі принципи:

принцим — суверенності і незалежності держави,

принцим — демократизму держави,

принцим — соціальної і правової держави,

принцим — унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської
форми правління.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона
проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність
нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній,
соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю
суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійність
державної влади в середині країни та рівноправність й незалежність
держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет — це суверенітет у внутріполітичній сфері, який
означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи,
насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та
самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів.
Держава залежить лише від одного суб’єкта політичної системи — народу
України.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет
насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверенітету в інших
сферах зовнішньої діяльносгі нашої держави у повному обсязі є ще значною
мірою її наміром, програмою, метою.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини
держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям
українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних
принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі,
складі та основних засадах функціонування

Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її
організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі
народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих
соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи — людини і
громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з
його волі і відповідно його волі.

Але головне в демократизмі держави — це забезпечення державою реального
демократизму. Це досягається як конституційно визначеним порядком
формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і
характером організації та діяльності держави.

Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної
держави має порядок формування органів державної влади (державного
апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші
засоби їх формування.

Відповідно до Конституції, шляхом вільних і демократичних виборів
обираються народні депутати України до парламенту — Верховній Ради,
Президент, а також органи місцевого самоврядування України.

Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71
Конституції).

Судді Конотаційного Суду України (18 суддів) призначаються Президентом,
Верховною Радою та з’їздом суддів України на паритетних засадах (по
шість суддів)

Основним показником демократизму держави є наявність виборних
представницьких органів державної влади і місцевого самоврядуванню.

Виборними органами державної влади в Україні є Верховна Рада і
Президент.

Виборним представницьким органом державної влади є лише один орган
державної влади — Верховна Рада України

Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські,
селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку
їх формування.

Президент України, який також обирається безпосередньо народом,
представляє державу у відносинах з іншими державами і міжнародними
організаціями, а також у внутрішніх (внутрідержавних) відносинах і
виступає від її імені.

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути
виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства,
усього народу, тобто публічних, загальних інтересів, так і інтересів
кожної людини і громадянина. Соціальною державою, як правило, вважається
та держава, яка бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну
справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність.

Соціальна держава дбає і має дбати насамперед про соціальне незахищених
або найменш соціальне захищених осіб і про відповідні верстви населення
(безробітних, непрацездатних тощо). Щодо більшості громадян, то
соціальна держава має створювати сприятливі умови для їх діяльності,
виявлення їх професійних, ділових, творчих можливостей у власних
інтересах і в інтересах держави та суспільства

Відповідно до ст. 3 Конституції, людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження й забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Найбільш повно
соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і
свобод людини і громадянина, передбачених й закріплених Конституцією
(ст. 43—49) та в системі їх гарантій.

Зокрема, Конституцією передбачаються такі соціальні права, як право на
працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46),
на житло (ст., 47), на достатній життєвий рівень (ст., 48), право на
охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст., 49)
тощо. На жаль, ці соціальні права людини і громадянина нині значною
мірою не реалізуються, не забезпечуються або залишаються символічними.

Ідеї демократичної держави були сформульовані в тому чи іншому вигляді
практично з моменту виникнення держави і існують вже тисячі років. А от
теорія і практика соціальної держави є порівняно новим явищем. Поняття
«соціальна держава» з’явилось у конституціях ряду країн (ФРН, Франція,
Італія та ін.) переважно після другої світової війни. Воно означало не
лише збільшення кола соціально-економічних прав громадян, а й створення
системи або систем їх гарантій,,

Соціальна держава має створювати умови для забезпечення громадян
роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати
людям прожитковий мінімум, сприяти збільшенню числа дрібних і середніх
власників, охороняти найману працю, піклуватися про освіту, культуру,
сім’ю, охорону здоров’я, поліпшувати соціальне забезпечення тощо.

В Україні Конституція 1996 р., вперше закріпивши соціальну державу,
передбачила ряд заходів по її утвердженню. Це розширення кола
соціально-економічних прав та гарантій їх реалізації. Маються на увазі,
зокрема, передбачені Конституцією забезпечення захисту усіх суб’єктів
власності і господарювання, соціальна спрямованість економіки,
проголошення рівності усіх суб’єктів власності перед законом (ст. 13);
державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і
безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт (ст. 42);
гарантування працівників від незаконного звільнення та гарантування
права на вчасне одержання працівниками винагороди за працю (ст. 43);
гарантування того, що пенсії, інші види соціальних витрат та допомоги,
що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не
нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст., 46);
охорона державою сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51)
тощо.

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому
Конституцією верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на
засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній
відповідальності держави та особи (ст. 3), гарантуванні прав і свобод
людини й громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики,
економіки, культури та інших інститутів (основ) держави, а також щодо
інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в
політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших
відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна
єдність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія України у
межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має
політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці
мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна
Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення
(міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на
визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації
державної влади (форми правління); за якої глава держави (Президент)
обирається народом або парламентом, шляхом прямих або непрямих виборів
на певний строк (4, 5, 6, 7 років), Україна відповідно до ст. 5
Конституції є республікою, оскільки глава держави — Президент обирається
громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого
права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Відповідно до змісту Конституції наша держава за своїми основними рисами
вважається президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент
обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд), який
відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої
влади. Верховна Рада — парламент України — може прийняти резолюцію
недовіри Кабінетові Міністрів, яка веде до відставки Кабінету Міністрів.
За відповідних умов Президент має право розпуску парламенту.

Названа форма нашої держави не є випадковою

Сучасні держави в переважній більшості є республіками:

президентськими,

парламентськими

або змішаними — президентсько-парламентськими

чи парламентсько-президентськими (статус інституту президентства в них
неоднаковий)

Президентською є така республіка, в якій президент обирається народом —
безпосередньо чи опосередковано — і є одночасно главою держави і главою
виконавчої влади, очолює уряд (адміністрацію). Він формує уряд, який
підзвітний йому. Парламент не має права виносити вотум недовіри уряду.
Президент не має права розпуску парламенту.

Парламентською є така республіка, в якій президент обирається
парламентом і є лише главою держави. Главою уряду стає, як правило,
лідер партії, яка перемогла на виборах. Парламент здійснює контроль над
урядом. В разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, він має піти
у відставку. Міністри призначаються із членів парламенту і зберігають в
ньому свій статус.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів з
тими чи іншими перевагами.

Зокрема, президент обирається у змішаних республіках, як правило,
безпосередньо громадянами держави і сам формує уряд, який йому
підзвітний. Парламент має право висловити недовіру уряду. Президент має
право розпуску парламенту. Міністри не є членами парламенту.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій,
ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави,
економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від
зовнішніх факторів.

Для України на даному етапі її розвитку об’єктивно є найбільш прийнятною
президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій
Конституції.

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними,
основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція закріплює
й ряд інших принципів держави, зокрема принципи національної і світської
держави та інші.

Про національний характер нашої держави свідчать, зокрема, основні
напрями її національної політики, передбачені і закріплені новою
Конституцією.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє
консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості,
традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та
релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Національний характер української держави відтворено в Конституції 1996
р. і тим, що в ній втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, у
тому числі ідеологію українського державотворення. Мріючи і борючись за
створення (відновлення) своєї держави, український народ прагнув мати
дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну
(унітарну) державу. Таку державу нині й має український народ юридично і
фактично.

Світський характер нашої держави закріплено в Конституції
опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Конституції, поряд з проголошенням
права на свободу світогляду і віросповідання, зазначається, що церква і
релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від
церкви і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова,
тобто як державна.

3. Механізм Української держави

Механізмом держави, як правило, вважається система органів державної
влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави. До
механізму держави, поряд з органами державної влада, належать також
громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і
банківська системи. Збройні Сили та інші військові формування держави,
державні символи тощо.

Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів
держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну,
організаційно-економічну та інші.

До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного
механізму належать насамперед органи державної влади, територія держави,
Збройні Сили та інші державні військові формування, державні символи,
столиця держави.

До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного
механізму належать передусім бюджетна, грошова і банківська системи,
державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності
держави.

До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тобто до її
соціального механізму належать переважно громадянство, а також державні
соціальні системи: охорони здоров’я, соціального захисту тощо.

До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тобто до її
культурного (духовного) механізму відносяться насамперед державна мова,
а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична
основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади.

Систему органів державної впади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Органи судової влади.

5. Інші органи держави.

Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є
загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно
діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з
450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного
і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири
роки (ст. 76).

Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом
державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання
Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і
прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Він
призначає Прем’єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету
Міністрів за поданням Прем’єр-міністра (ст. 106). Кабінет Міністрів є
відповідальним перед Президентом та підконтрольним і підзвітним
Верховній Раді.

Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну
систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у
системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи
центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції,
Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст, 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

Відповідно до Закону України (від 15 січня 1998 р. N 22/98-ВР) “Про
Вищу раду юстиції”, Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним
органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського
корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати
правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно
порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї
компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її
складу за посадою, становить шість років.

Вища рада юстиції є юридичною особою, видатки на її утримання
визначаються окремо у Державному бюджеті України. Вища рада юстиції
складається з 20 членів

Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені
Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду
державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна
рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія
органів державної влади;

— демократичний порядок формування органів державної влади (виборність,
призначення за згодою інших органів тощо);

— системність і структурованість;

— конституційність, законність в організації й діяльності;

— постійний характер діяльності і детермінованість, тобто визначальність
повноважень органів державної влади;

— врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права,
досягнень національної і світової конституційної думки й практики
державного будівництва;

— гарантування діяльності органів державної влади.

Пріоритетним принципом будівництва органів державної влади є, звичайно,
принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Надзвичайно важливим принципом будівництва органів державної влади є
демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати і
Президент обираються на основі загального, рівного й прямого виборчого
права шляхом таємного голосування; Прем’єр-міністр і Генеральний
прокурор призначаються Президентом за згодою Верховної Ради; професійні
судді на перші п’ять років призначаються Президентом, а потім обираються
Верховною Радою безстрокове.

Наступним важливим принципом організації і діяльності органів державної
влади є їх системність і структурованість.

Вкрай необхідним в діяльності органів державної влади є принцип
конституційності і законності. Відповідно до ст. 19 Конституції органи
державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти
лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та
законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох
десятиліть, коли ряд органів державної влади, в тому числі прокуратура,
міністерства, державні комітети і відомства, діяли на підставі певних
підзаконних актів.

Істотно новим принципом організації і діяльності органів державної влади
за новою Конституцією е постійний характер їх діяльності і чітка
детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України
обираються строком на 4 роки (ст. 76) і здійснюють свої повноваження на
постійній основі (ст. 78). Президент обирається строком на 5 років (ст.
103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два
строки підряд. Президент не може мати іншого представницького мандату,
обіймати посаду в інших органах державної влади або в об’єднаннях
громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою
діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради
підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103). Лише
професійні судді після перших п’яти років своєї роботи обираються
Верховною Радою безстрокове.

Територія України як складова частина політичного механізму держави в
межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2 Конституції).

Територіальний устрій України, тобто організація її території,
грунтується на засадах єдності та цілісності державної території,
поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади,
збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням
їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних
особливостей, етнічних і культурних традицій.

Територіальний устрій може бути:

— політико-територіальним, який означає наявність в державі інших
державних утворень (штатів, земель тощо);

— адміністративно-територіальним та інших видів.

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального
устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Систему цього
устрою складають: Автономна Республіка Крим, області (24), райони,
міста, райони в містах, селища і села (ст. 133 Конституції).

Збройні Сили України є юридичне і фактично новим явищем в її механізмі і
в державному ладі в цілому. їх існування стало можливим після
проголошення незалежності, суверенітету України.

Відповідно до Конституції (ст. 17), на Збройні Сили покладаються:
оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і
недоторканності. Разом з тим Конституцією передбачається існування й
інших державних військових формувань та правоохоронних органів. На них
покладаються завдання гарантування державної безпеки і захист державного
кордону (ст. 17).

Державними символами України, за Конституцією (ст. 20), є Державний
Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державним Прапором України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних
смуг синього і жовтого кольору.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого
Державного Герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом
великого Державного Герба є Знак Княжої Держави Володимира Великого
(малий Державний Герб).

Державний Гімн України являє собою національний гімн на музику М.
Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як
двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Складовою частиною механізму держави, зокрема її політичної основи, є
столиця — головне місто держави, центр її політичного життя. Столицею
України є місто Київ.

Складовими організаційно-економічної основи, економічного механізму
державного ладу України є насамперед Державний бюджет, грошова одиниця і
Національний банк.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою на
період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший
період.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради
звіт про виконання Державного бюджету.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної
Ради України здійснює Рахункова палата.

Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією
центрального банку України — Національного банку.

Рада Національного банку України розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням (ст.
100 Конституції),

Головною складовою частиною економічного механізму держави і державного
ладу в цілому є державна власність.

Держава забезпечує захист як права державної власності, так і прав усіх
суб’єктів права власності й господарювання (ст. 13 Конституції),

Соціальною основою держави, її соціальним механізмом є насамперед
громадянство України. Громадяни України складають Український народ.

Наша держава не визнає подвійного чи множинного громадянства.

Разом з тим Україна допускає постійне проживання на її території осіб
без громадянства (апатридів- роздільне проживання) та перебування
іноземних громадян, які користуються в переважній більшості національним
режимом, тобто мають в основному ті ж права, свободи і обов’язки, що й
громадяни України.

За Конституцією, кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця
проживання, право вільно залишати територію України, за винятком
обставин, що встановлюються законом (ст. 33).

Організаційно-культурну (духовну) основу, духовний, культурний механізм
держави складає насамперед державна мова. Державною мовою в Україні,
відповідно до ст. 10 Конституції, є українська мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах
суспільного життя на всій території України, В Україні також
гарантується вільний розвиток, використання і захист інших мов
національних меншин України.

Основну частину духовної культурної основи держави, відповідного її
механізму складають державні системи освіти, виховання, науки, культури,
мистецтва, інформації тощо.

4. Основні функції Української держави

Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності)
держави (вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення
держави). Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює поряд з
механізмом держави також її основні функції.

Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосередньо, так
і опосередковано, маючи, до того ж, далеко не однакову назву: зміст і
спрямованість діяльності держави, обов’язок держави (ст. 3), здійснення
державної влади (ст. 6), державне забезпечення, піклування (ст. 11, 12,
13); найважливіші функції держави (ст. 17) тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріплюються повною мірою в
якомусь одному розділі Конституції, а є змістом практично всіх розділів
Конституції, вони закріплюються насамперед в розділі І, присвяченому
загальним засадам Конституції і конституційного ладу.

Нині визнано, що функції держави, опосередковуючи собою діяльність
держави, відображають насамперед основні напрями і види (сторони) її
діяльності. Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи
її діяльності.

Такими елементами, зокрема, є суб’єкти, об’єкти, способи, засоби
діяльності, мета, завдання діяльності тощо.

За Конституцією, Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об’єктних
(внутрішніх і зовнішніх) функцій.

Це такі функції, як політична, економічна, соціальна, культурна,
екологічна і т. п. Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється
політична функція (ст. ст. 1, 5, б, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 тощо).
Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає
засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню та
зовнішню політику (ст. 116) тощо.

Досить повно закріплена в Конституції також економічна функція держави
(ст. ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі
відповідних органів державної влади здійснює від імені Українського
народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх
суб’єктів права власності і господарювання (ст0 13), охороняє основне
національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у
підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює
загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст.
85, 116), встановлює порядок утворення і функціонування вільних та інших
спеціальних зон, що шкяь економічний чи міграційний режим, відмінний від
загального (ст. 92), тощо.

Найдетальніше Конституцією визначена соціальна функція (ст. 1, 3,13, 24,
43, 46, 47, 49, 85, 92, 116).

Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави (ст. 10, 11,
12, 53, 54, 85, 116 тощо). Порівняно новим явищем у конституційному
закріпленні і регулюванні функцій держави є закріплення екологічної
функції (ст. 16, 50, 85, 92, 116 тощо) Зокрема, в Конституції
зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є
обов’язком держави (ст. 16),

Досить повно визначено в Конституції зовнішні функції держави: оборони,
захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. 17), а також
зовнішньополітичну (ст. 18) й зовнішньоекономічну функції, функцію
культурного співробітництва (гуманітарну функцію) тощо.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як
законодавча, виконавча і судова, які умовно називають «владними»
(«організаційними», «технологічними» чи «процесуальними») функціями.

Похожие записи