Міністерство освіти України

Прикарпатський університет ім. В. Стефаника

кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

«Конституція США»

виконала: студентка групи ПР-14 Турянкська С. С.

науковий

керівник: доц. Присташ Л.Т.

Івано — Франківськ

2000 рік.

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ I

ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ США (1787р) 6

РОЗДІЛ II

КОНСТИТУЦІЯ США

2.1ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ 15

2.2ФЕДЕРАЛІЗМ і СУВЕРЕНІТЕТ 19

РОЗДІЛ III

КОНСТИТУЦІЯ І ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 21

ВИСНОВОК 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 25

We the people of the United States, in order to form a more perfect
Union, establish Justice, insure domestic Tranquility, provide for the
common defense, promote the general Welfare, and secure the Blessings of
Liberty to ourselves and our Posterity, do
or????????????????????????????????????

ВСТУП

Вибір теми данної роботи підказаний її актуальністю. Після розпаду
Радянського Союзу на окремі держави перед народами кожної з них повстало
питання про конституцію – основний закон, за яким незалежна держава
буде жити й розвиватися.

Попередні конституції республік СРСР, написані чиновниками на зразок
«Сталінської конституції» 1936 року, навіть з численними виправленнями,
не можуть бути пристосовані для самостійних держав. Виникла потреба у
нових конституціях, для створення яких, вкрай необхідно і дуже важливо
знати історію становлення конституційного устрою інших держав, що
пройшли цей шлях раніше.

Завдання даної роботи прослідкувати становлення конституційної системи
на прикладі однієї з найбільш розвинених та передових світових держав –
Сполучених Штатів Америки. Американський народ живе за положеннями своєї
конституції вже понад 200 років, практично не змінюючи її. Відсутність
виражених змін у конституції свідчить про оптимальність прийнятих
законів. Не тільки професіоналізм та грамотність відзначають авторів
цього зводу законів. В ньому сконцентровані знання, мудрість та культура
останніх віків розвитку людства, високе почуття справедливості. Статті
Конституції містять чіткі формулювання, які не надають можливості
порізному їх трактувати.

Нова Конституція грунтувалася на трьох джерелах. По-перше, на ідеях
французького Просвітництва XVIII в., насамперед Вольтера, Руссо,
Монтеск’є. По-друге, на британських традиціях парламентаризму,
верховенства закону, свободи особи, що знайшли своє «оформлення» у
теоріях Гоббса і Локка. По-третє, на власному історичному досвіді
молодих американських колоній і штатів, відображених в ідеях
Джефферсона, Мэдисона, Гамільтона й інших «батьків фундаторів».

Маючи настільки солідну теоретичну базу, Конституція не явилася «сухим»
документом, зрозумілим лише обраним політикам — навпаки, вона свідомо
написана простою і доступною мовою, адже, на думку її творців,
Конституція існує насамперед для народу, а вже потім — для уряду,
виконавця волі останнього.

Конституція США відрізняється логічністю і ясністю побудови, лаконізмом,
без зайвої деталізації. Вона складається з 7 статей, розділених на
частини.

Перші три статті встановлюють форми влади: Законодавчої (Конгрес, що
складається із Сенату і Палати Представників), Виконавчої (Президент) і
Судової (Верховний Суд).

Стаття 4 визначає відношення між штатами, а також між штатами і
федеральним урядом.

Стаття 6 близька до неї за змістом, оскільки характеризує природу і роль
Конституції як » вищого закону країни».

Стаття 5 передбачає порядок доповнення і внесення змін у Конституцію, а
Стаття 7 — порядок вступу Конституції в силу після її ратифікації 9
штатами, тобто 3/4 від 12 штатів (безштату,який відмовився брати участь
у Конвенті Род-Айленда). У 1791 р. Конституцію доповнив «Білль про
права» (1-10 поправки), що гарантує демократичні права і свободи людини.

Аналіз Конституції дозволяє виділити такі принципи, що визначають
політичний лад і систему державної влади США:

Верховенство влади народу і закону

Гарантії прав і свобод людини

Поділ влади, система стримувань і противаг

Федералізм

Можливість зміни і доповнення Конституції — внесення поправок

Про конституцію США у нас в Україні й інших країнах колишнього
Радянського Союзу опубліковано багато наукових робіт. У них
розглядається тема з точки зору зовнішньої та внутрішньої політики,
економіки, юриспруденції та т.п. Особливо багато літератури виходить до
ювілеїв прийняття Конституції. Так, до 200-літнього ювілею в 1987 році
вийшло багато статей, особливо критичного характеру.

Критика Конституції США 1787 року з позицій сучасності не входить до
завдання даної роботи.

РОЗДІЛ I

ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ США (1787р)

Хронологічні рамки теми: початок 17 століття — від початку британського
колоніального правління до прийняття Конституції 1787 року включно.

Доба великих географічних відкриттів спричинила захоплення величезних
територій. У їх числі був і американський континент. Першими
колонізаторами Америки були Іспанія і Португалія, які захопили землі
Центральної та Південної Америки з кінця 15 — 17 століть. Захоплення та
початок британського колоніального правління відноситься до початку 17
століття, коли на території Північної Америки був заснований форт
Джеймстаун.

На початку 18 століття Англія виявилась володаркою земель в Індії,
Північній Америці. Вона відібрала у Франції Канаду. Крім того, Англія,
ставши по площі території у 95 разів меншою за захоплені нею території,
придбала монополію на торгівлю неграми.

Перш ніж перейти до розглядання зовнішньої політики Англії, слід дати
коротку характеристику її внутрішнього становища. Англійська буржуазна
революція 1640-60-х років привела до економічної влади капіталістичні
елементи країни — буржуазію та збуржуазніле дворянство. Росла їх
опозиція королівський владі. З другого боку, в Англії зростало зубожіння
селянства, місцевої бідноти, зігнаних з земель дрібних фермерів.
Англійське суспільство кипіло незадоволенням проти абсолютизму.

Нові, приєднані до Англії землі, надавали прекрасні можливості для її
збагачення. Спочатку на нові землі прибували люди, що були вимушені
покинути метрополію. Це – розорені селяни, дрібні фермери, боржники, а
іноді навіть ув’язнені.

На початку 17 століття на американському континенті з’являються перші
раби-негри. Пізніше у колонії в’їжджають вільні переселенці – люди, що
залишали метрополію з політичних та релігійних міркувань. Потім –
плантатори і буржуа, вільні дрібні фермери. Однорідним це суспільство не
було. На соціальні протиріччя накладались протиріччя релігійні, котрі
були між різними напрямками протестантизму. Все це були люди, які
пізнали смак власності та підприємництва, вільні від феодальних
пережитків. Соціальні протиріччя у колоніях були менш гострими, ніж у
метрополії, але вони були менш сильними, ніж невдоволення англійським
володарюванням. Доказом цього було збереження рабства у Декларації
незалежності та Конституції США до перших поправок.

Як же управлялася Англією ця величезна територія, що кипіла
невдоволенням проти колоніального гніту? Система британського
колоніального правління склалася до кінця 17 століття. 13 колоній
управлялися губернаторами та двопалатними законодавчими зборами,
підпорядкованими губернаторам. Таким чином, колонії жили за англійськими
законами та підкорялися їм. Тому з самого початку у конституціоналізмі
колоній зростали дві протилежні тенденції – реакційна та демократична.
Перша була у тих штатах, де Англії вдалося укласти договори з
акціонерами колоній. Тут придушувався усякий прояв демократії. Влада
належала аристократичним та буржуазним елементам. Так було у восьми
колоніях британської корони, серед яких були: Масачусетс, Вірджинія,
Плімут, НьюГемпшир, Нью-Йорк, Нью-Джерсі та ін. Друга демократична
тенденція зростала у колоніях, де органи управління: губернатори та
генеральний суд були виборними та надане жителям колоній активне виборче
право не пов’язувалося з будь-якими релігійними вимогами. Такі
демократичні тенденції отримали розвиток у колонії Коннектикут у
результаті впливу дисидентів, яких вигнали з Масачусетса. Ще більший
демократизм мала самоврядувальна колонія Род-айленд. Тут було введено
представницьку форму правління з однопалатним законодавчим органом,
здійснено відділення церкви від «держави», передбачалися багаторазові
вибори, право колективної та індивідуальної законодавчої ініціативи
громадян, яким були надані рівні права, проведення референдумів. Була й
третя група, що належала приватним власникам. Це Пенсільванія, Делавер
та Меріленд.

У відповідності встановленим територіальним особливостям американського
колоніального суспільства і його управлінню знаходилися і
політико-правові установи в англійських колоніях. Розвивалися вони під
впливом Англії, виражаючи економічні потреби колоніального суспільства.

Протягом всього періоду до проголошення незалежності 1776р.
політико-економічні відносини з метрополією визначалися політикою
штучного стримання розвитку капіталістичних відносин, обмеження
економічної свободи буржуазії колоній, зовнішня торгівля яких повністю
контролювалася Англією.

Ввесь період до американської революції англійський парламент приймає
закони, які душили промисловість та торгівлю у колоніях. Вони викликали
обурення в усіх верствах колоніального суспільства. Паралельно з
посиленням гніту метрополії у колоніях зростає прагнення звільнитися від
колоніального гніту. З’являються об?єднуючі тенденції, що виявились у
встановленні конфедеративних відносин. Першорядною формою об?єднуючого
руху у колоніях була конфедерація – союз незалежних держав. Боротьба за
незалежність у Північній Америці носила характер буржуазної революції.
Відбуваючись між англійською і Великою французькою революціями, вона має
ряд особливостей. Перша – американській революції не передував
феодальний лад. Пояснити це можна тим, що поток колоністів складався з
буржуазних чи збуржуазнілих елементів. Американське суспільство не знало
спадковитої аристократії, поміщиків та кріпаків, державної демократії
привілейованого духовенства. Це суспільство було демократичним за своїм
духом, настроями та переконаннями. Це була буржуазна революція у
суспільстві, яке вже пережило одну буржуазну революцію. Друга
особливість американської революції у тому, що вона переслідувала
національно-визвольну мету. Це була боротьба з британським колоніальним
гнітом, коли національно-визвольний рух переріс у війну за незалежність.

Ми не будемо зупинятися на ході американської революції, виділяючи з неї
тільки події, що стосуються подальшого розвитку конституційного ладу в
Америці.

5 вересня 1774 р. у Філадельфії зібрався Перший Континентальний
Конгрес, в якому були представлені майже всі колонії (окрім Джорджії).
Серед делегатів були Джордж Вашингтон, Бенжамін Франклін, Джордж Адамс.
Рішення Конгресу проголошували розрив з британською Метрополією.
Фактично це означало початок війни.

10 травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий Континентальний
Конгрес. У прийнятій декларації лунав заклик взятися за зброю, об’єднати
війська колоній. Очолив армію Джордж Вашингтон. Почалася війна за
незалежність.

На подальший хід революційних подій значно вплинула Декларація прав
Вірджінії (Декларація незалежності), яка стала одним з найважливіших
документів у становленні американської конституції. Саме її мав наувазі
К.Маркс, коли у листі до А. Лінкольна писав про Америку , як про країну,
де виникла вперше ідея великої демократичної республіки, де була
проголошена перша декларація прав людини та було дано перший поштовх
європейській революції 18 століття. Декларація проголосила, що люди по
природі своїй в однаковій мірі вільні і незалежні, вибір рішення та
спосіб його сповідання «можуть бути визначені тільки розумом та
переконанням, а не силою та насильством».

У декларації проголошувалося, що вся влада перебуває у народі та
твориться народом, а правителі є слугами народу та несуть перед ним
відповідальність.

У ст.3 Декларації було закріплено право народу на зміну уряду, його
повалення, якщо від буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною
особливістю Декларації було положення про те, що «свобода друку є одним
з оплотів волі взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім
деспотичного уряду».

4 липня 1776 р. Третім Континентальним Конгресом була затверджена
Декларація незалежності. Документ цей був написаний Т. Джеферсоном та
відіграв велику роль у розвитку американської демократії та
конституціоналізму. За Версальським миром 1783р. Англія визнала
незалежність США.

Проголошення декларації незалежності бувших англійських колоній
«вільними та незалежними штатами» означало появу на Атлантичному
узбережжі Північної Америки 13-ти незалежних суверенних держав. Це ще не
були Сполучені Штати Америки у сучасному розумінні цього слова, як єдина
федеративна республіка, хоч у Декларації вже була назва «Сполучені Штати
Америки».

У Декларації було проголошено: «Ми вважаємо самоочевидними наступні
істини: що всі люди створені рівними та наділені «Творцем» визначеними
невід’ємними правами».

Хоч Декларація замовчувала питання про рабство, принцип рівноправності
вона розповсюдила не на всіх людей, а тільки на білих чоловіків —
власників, таким чином, корінні жителі Америки — індіанці, хоч і не були
рабами, не включалися в політичну спільність, як і раби.

Не дивлячись на обмеженість ряду положень Декларації, значення
Американської революції, яку вона увінчувала, було величним: завоювання
незалежності, створення єдиної федеративної республіки, конституційне
затвердження буржуазних прав та свобод. Вона була найбільшим етапом у
становленні американського конституційного ладу. Після війни перед
Сполученими Штатами постала необхідність вирішення внутрішніх проблем.
Це були: переборювання економічних труднощів та вжиття заходів по
укріпленню державно-політичного устрою. Від їх рішення залежала доля
досягнутої незалежності.

У чому полягали та чим були викликані економічні труднощі?

Американська економіка знаходилась у важкому стані. Глибокий спад
господарства, зруйнована сфера фінансів, посилена інфляція воєнних років
загрожували крахом всій системі. Інфляція призвела до росту цін,
особливо на предмети першої необхідності. Дорожнеча підняла
заборгованість бідних шарів населення, положення яких було надзвичайно
важким. За період війни конгрес та місцеві органи влади у штатах
випустили більше ніж півмільярда паперових грошей, для того часу то була
колосальна сума. Вартість паперових грошей постійно знижувалася, їх
відмовлялися приймати як платню за борги та погашення податкових
зобов’язань. Це означало, що ввесь тягар фінансових труднощів був
перекладений на плечі народу.

Продаж сільськогосподарської продукції та ремісничих виробів був
ускладнений несприятливою кон’юнктурою ринку, наповненого дешевими
британськими товарами. Конкурувати з ними американський продукції було
не під силу. Люди виявлялися неплатіжеспроможними, ставали боржниками.
Важке економічне становище викликало обурювання у народі. Юрби бідноти,
страждаючи від вилучення боргів брали участь у зборах, виступаючи з
скаргами на дії судів. Такі збори отримали назву народних конвентів.

У 1782 р. у Нортгемптоні (штат Масачусетс) відбулися конвенти, які
прийняли резолюції, засуджуючи вирок боржникам. Головував у цьому русі
С.Елі, закликавший бідноту озброїтись та боротися за прийняття
конституції. Цей рух, як і ряд інших, носив стихійний, неорганізований
характер, що визначило його поразку. Так і було і з повстанням у 1787р.
під керівництвом Даніеля Шейса — дрібного фермера у штаті Масачусес.
Повстанці вимагали переділу землі та відміни боргів. Це було спробою
народних мас вирішити економічні питання революційним шляхом. Підсумком
повстання було те, що представники правлячих класів зрозуміли
необхідність переглянути систему влади у бік її укріплення і
централізації. Повстання було поштовхом для прискорення прийняття нової
конституції. Не дивлячись на жорстоке придушення повстання Шейса,
невдовзі після цього був скликаний Конституційний конвент.

Скликанню Конституційного конвенту передували події початку 1787 року,
коли в Анаполісі (штат Меріленд) у лютому 1787р. відбулася конференція
представників штатів. На ній обговорювалися правила внутрішньої
торгівлі. Ініціатива скликання належала Віргінський законодавчій
асамблеї, котра звернулася з закликом до інших штатів обрати делегатів
та зібратися в Анаполісі. Делегатів, що прибули, представляли тільки 5
штатів з 13, тобто, меншість. Обговорення було вирішено не проводити.
Тоді А. Гамільтон запропонував направити всім штатам звернення з
закликом зібратися у травні 1787 року на конвент, щоб «привести у
відповідність з насущними потребами союзу конституцію федерального
уряду».

Ця пропозиція була прийнята делегатами в Анаполісі та всім штатам було
надіслано пропозицію зібратися для обговорення не тільки торговельних, а
й інших насущних питань державного переустрою США. Під насущними
питаннями народ розумів заклик — разом розробити справедливу
конституцію, яка б відповідала загальним інтересам.

Нова конституція була вимогою всього суспільства. Але якщо народ чекав
справедливу конституцію, яка б відповідала його інтересам, то
представники заможних класів розраховували за новою конституцією
встановити в країні «закон та порядок», закріпити законодавчу владу
заможних, щоб позбавитися «жахів демократії, що не контролюється». Так
були визначені різні тлумачення «справедливості». Один з тих, хто
створював конституцію, Дж. Медісон, писав: «Ті, хто володіє власністю, а
також ті, хто її не має завжди представляли різні інтереси у
суспільстві. Теж саме можна сказати про кредиторів та боржників.
Земельні, промислові, торговельні та грошові інтереси, а також інтереси
менших груп обов’язково проявляються в цивілізованих націях та поділяють
їх на різні класи, що керуються у своїх діях різними почуттями та
поглядами. Регулювання цих неоднакових та суперечивих інтересів є
основною метою сучасного законодавства.»

Делегати конституційного конвенту, що взяли на себе місію розробки
нового законодавства, привласнили собі право регулювати інтереси різних
класів та груп населення суворо у відповідності з інтересами багатих
власників.

Перейдемо до безпосередньої діяльності конвенту по розробці Конституції
США та її характеристики.

Конституційний конвент розпочав свою роботу у травні 1787 р. Складався
він в основному з представників буржуазії та заможних землевласників, що
закріпилися при владі в ході війни за незалежність. Так, з 55 делегатів
у конвенті – 24 були банкірами й лихварями, 11 — купцями та
мануфактурниками, 15 — рабовласниками.

У конвенті розгорілася боротьба з питання організації влади. Більшість
делегатів була прихильниками федерального державного устрою з міцною
центральною владою. Буржуазія, що закріпилася при владі, мала потребу в
єдиному національному ринку. Згідно нової конституції Сполучені Штати
перетворювалися з конфедерації майже самостійних штатів в єдину
федеральну державу. Це перетворення на союз штатів здійснювалося для
можливості проведення спільної зовнішньої політики, внутрішньої і
зовнішньої торгівлі, оборони та регулювання відносин як між штатами, так
і між окремими громадянами.

У конституції, яку розробив конвент, законодавча влада у країні належала
представницький установі — Конгресу, який складався з двох палат: Сенату
та Палати представників.

Кожний штат республіки надсилав у Сенат по два депутати, які висувалися
місцевими законодавчими зборами. Це були сенатори, термін повноважень
яких встановлювався 6 років. Кожні 2 роки склад сенаторів змінювався на
одну третину. Палата представників складалася з депутатів, які обиралися
від кожного штату у відповідності з чисельністю його населення. Термін
повноважень членів палати представників визначався два роки.

Виборчим правом користувалися тільки чоловіки, що досягли 21 року. У
зв’язку з тим, що у кожному штаті мали місце свої конституції з різними
видами обмежень у виборчих правах (ценз осідлості, вміння читати та
тлумачити конституцію та ін.), кількість виборців дуже обмежувалася. З
3,5 млн. чоловік населення це право мали лише 120 тис. чол. (4,8 %). Не
мали виборчого права жінки, індіанці та негри.

Виконавчу владу очолював Президент. Він був головою як держави, так і
уряду. Країною він управляв через секретарів, виконуючих роль міністрів,
які несли відповідальність тільки перед Президентом.

Президент наділявся широкими повноваженнями. Він не тільки головував у
федеральному уряді, а й був головнокомандувачем усіма військовими
силами. Обирався Президент строком на чотири роки непрямими виборами:
спочатку вибиралися виборники, які безпосередньо обирали Президента.

Закони розглядалися та затверджувалися в обох палатах. Кожний
законопроект повинен був отримати підпис Президента, який мав право
«затримуючого вето». Але, якщо палати більшістю у дві третини складу
повторно підтверджували свою волю видати закон (після другого
обговорення), то він міг набрати силу і без санкції Президента.

Для регулювання взаємодій між окремими штатами й громадянами, а також
інших положень, що прийняті конгресом, конституцією був заснований
Верховний чи Федеральний суд, який був вищою апеляційною інстанцію на
рішення та вироки апеляційних судів. Верховний суд складався з голови та
членів, що призначалися Президентом на все життя. Верховний суд
слідкував за відповідністю закону Конституції, міг визнати чи відмінити
його. Такою була структура вищих політичних організацій по Конституції
1787 року.

РОЗДІЛ II

КОНСТИТУЦІЯ США

2.1 ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ

Принцип поділу влади спирається на ідеї, що походять ще від
старогрецького мислителя Аристотеля. Основну розробку вони одержали в 18
сторіччі у французького філософа Ш. Монтеск’є. Відповідно до його
поглядів, свобода, тобто право робити усе, що не заборонено законами,
може бути забезпечена тільки в такій державі, де влада розділена на три
гілки: законодавчу, виконавчу і судову. У умовах демократичного режиму
кожна з них має визначену самостійність і врівноважується іншою гілкою.
Компетенція кожного органу визначається так, щоб виключити його
панування над іншими органами. Це одна з найважливіших гарантій проти
сваволі.

У «соціалістичних» країнах принцип поділу влади відхилявся на користь
принципу «єдності влади», що виражається в «повновладді» представницьких
органів, на яких переходило здійснення народного суверенітету. І
виконавча, і судова влади підзвітні радам, і вони можуть навіть брати на
себе функції цієї влади. У дійсності така модель служила прикриттям
всевладдя апарату компартії, що реально керувала і законодавчою, і
виконавчою, і судовою владою, а не рідко здійснювала державно — владну
діяльність.

Приклад достатньо жорсткого поділу влади дала конституція США.
Відповідно до її ст. 1 повноваження законодавчої влади належать
парламенту — Конгресу США, відповідно до ст. 2 повноваження виконавчої
влади належать Президенту США, а відповідно до ст. 3 повноваження
судової влади належать Верховному Суду США і нижчестоящим судам,
заснованим Конгресом. Згодом принцип поділу влади став іменуватися
системою «стримувань і противаг».

Як уже було сказано, у США за основу побудови системи державної влади
був узятий принцип поділу влади, що в американських умовах
трансформувався в так називану систему стримувань і противаг (checks and
balances). У Конституції був проведений організаційний поділ між трьома
гілками державної влади — Конгресом, Президентом і Верховним судом,
кожному з який була надана можливість діяти самостійно в конституційних
рамках. Встановлені відношення між цими органами як у минулому, так і
зараз мають на меті запобігти посиленню одного з них за рахунок іншого і
перешкодити одній з частин системи діяти в напрямку, протилежному
напрямкам інших органів. Подібна збалансованість державної системи
ускладнює нововведення, але в той же час перешкоджає можливості
узурпації влади з боку якогось із названих органів. У відомому рішенні,
винесеному в липні 1974 р., Верховний суд США пояснив: «Конституція не
тільки розосередила владу для кращого забезпечення свободи, але вона
також припускає, щоб на практику розосереджена влада була об’єднана в
ціле для ефективного керування. Конституція наказує, щоб гілки влади
були одночасно відділені один від одного і взаємозалежні, щоб були
автономними і взаємодіючими один з одним».

Принцип поділу влади проведений через усі важливі положення Конституції.
Він виражається, зокрема, у роздільному і послідовному викладі правового
статусу трьох гілок влади. Створена система органів спочатку слабко
спиралася на основу державної влади — виборчий корпус. Більшість
заснованих федеральних інститутів не обиралося загальним і прямим
голосуванням. Президент одержував і одержує владу в результаті непрямих
виборів; у початковий період вибірники президента рідко визначалися
прямими виборами; набагато частіше їх обирали законодавчі збори штатів.
Сенат — верхня палата Конгресу — до 1913 р. складався з членів, також
штатів, що обиралися законодавчими зборами, а Верховний суд і понині
залишається призначуваним органом. Тільки Палата представників із 1789
р. формується шляхом прямого голосування.

Фактичні відношення між трьома основними органами влади — Конгресом,
Президентом (до речі, він іменується не Президентом республіки , а
Президентом Сполучених Штатів) і Верховним судом постійно змінюються,
але самий принцип поділу влади залишається незмінним. Юридичним засобом
впливу Президента на Конгрес є право вето у відношенні законопроектів,
прийнятих останнім. Законопроект повертається Президентом у Конгрес, що
може перебороти вето двома третинами голосів у кожній палаті. У арсеналі
президента є також так зване кишенькове вето, процедура прийняття якого
полягає в тому, що своє несхвалення Конгресу Президент виражає не
письмовою забороною, а тим, що лишає законопроект непідписаним до
перерви сесії Конгресу, коли така перерва наступає до закінчення
10-денного передбаченого Конституцією терміну для підписання акту
Президентом. У цьому випадку Конгрес повинний знову прийняти
законопроект на сесії. Президент не зобов’язаний викладати мотиви
застосування «кишенькового вето». Практика застосування вето дуже
різноманітна, але тільки в перше сторіччя дії Конституції 1787 р.
знаходилися при владі президенти, що не користувалися своїм правом.
Таких президентів було сім: Дж. Адамс (1787-1801), Т. Джефферсон
(1801-1809), Дж. К. Адамс (1825-1829), У. Л. Гаррісон (березень-квітень
1841 р.), З. Тейлор (1849-1850), М. Филмор (1850-1853) і Дж. А. Гарфілд
(березень-липень 1881 р.). Після Дж. А. Гарфілда жодний Президент США не
відмовив собі в задоволенні скористатися своїм конституційним правом,
причому деякі з них цим правом користувалися досить часто: так, що
одержав прізвисько «президент-вето» С. Г. Клівленд за два терміни
перебування при владі (1885-1889 і 1893-1897) 346 рази застосував
відкладене вето і 238 рази – «кишенькове». Ф. Д. Рузвельт (1933-1945) —
372 рази відкладене і 263 рази «кишенькове», у Г. Трумена (1945-1953)
«показники» були відповідно 180 і 70, у Д. Д. Эйзенхауера (1953-1961) —
73 і 108. Вето поширюється на весь законопроект, навіть якщо глава
держави не згідний із його окремими положеннями. Іншими словами, якщо
він не хоче опублікувати прийнятий і затверджений закон в офіційному
друкарському органі (якусь частину) законопроекту, то повинен відкинути
весь акт. Вето може бути застосоване до будь-якого законопроекту, крім
зміни, що вносить, у Конституцію. Для прийняття Конгресом поправок
(точніше — пропозиції поправок) до Конституції потрібно дві третини
голосів у палатах; саме стільки необхідно для подолання вето Президента.

Другим важливим засобом впливу на Конгрес є послання Президента – «ПРО
положення Спілки». Вони містять виклад політичних цілей глави виконавчої
влади; послання розглядаються як програма законодавчої діяльності
Конгресу. З інших повноважень Президента у відношенні Конгресу можна
виділити право глави держави скликати Конгрес на спеціальні сесії; у
даний час воно майже не використовується через велику тривалість
звичайних сесій (часто більше 300 днів у році).У той же час Конгрес США
по праву рахується вищим органом влади країни. Велика частина
повноважень, перерахованих у Конституції, передана Конгресу, тоді як
компетенція Президента республіки стає набагато менша. Законодавство —
монополія Конгресу. Він приймає закони, володіє, виключним правом
прийняття бюджету, установлення податків; палати Конгресу мають широкі
контрольні повноваження, можуть засновувати спеціальні комітети
розслідувань. Крім того, Сенат підтверджує вищих посадових осіб країни,
призначуваних Президентом, у тому числі міністрів і суддів Верховного
суду, дозволяє Президенту ратифікувати міжнародні договори. Конгрес може
передати до суду і судити Президента, Віце-президента й інших посадових
осіб США в порядку імпічменту.

Щоб управляти країною, Президент повинний співпрацювати з Конгресом,
якому у випадку розбіжностей належить останнє слово. Крім того (і це
дуже важливо), Президент не має право дострокового розпуску Конгресу.
Іншими словами, Президент не без «зброї» (право вето), але і Конгрес
дуже могутній, володіючи кардинальними засобами впливу на виконавчу
гілку влади. Механізм, при якому здійснення влади засноване на тому, що
її законодавча і виконавча гілки можуть впливати один на одного,
примушує їх пристосовуватися один до одного, шукати взаємовигідні
рішення.

Верховний суд США, крім зазначених в Основному законі повноважень, із
1803 р. привласнив собі таке право конституційного контролю, тобто право
вирішувати питання про відповідність Конституції актів Конгресу,
Президента й органів влади штатів. Тлумачачи конституційні норми, судді
Верховного суду, як і інших судів, що здійснюють такий контроль у США,
визначають долю правових актів.

2.2 Федералізм і суверенітет.

Проблема федералізму була, напевно, тим, що зробило найбільші
розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього
розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована
на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей
Конфедерації, був створенням штатів, і ті зберігали всі суверенні
повноваження. Утворення, назване Сполученими Штатами, розглядали як щось
схоже на лігу штатів.

Проте Джеймс Медісон, як і багато інших членів Конвенту, визнавали, що
національний уряд потребував у розширених повноваженнях і повинний бути
заснований на підтримці нації як єдиного цілого, якщо США хоче стати
нацією з реальною силою і єдністю. Критики Конституції підтверджували,
що уряд не може працювати ефективно на рівні такої великої держави —
нації. Вони побоювалися консолідації влади в національному уряді і
думали, що кінцем експансії національної влади може стати тільки
деспотизм і тиранія. Антифедералісти були упевнені, що республіканський
уряд, заснований на представництві, може ефективно функціонувати лише на
локальному або цивільному рівні. Проте федералісти зуміли переконати
політичних супротивників, і в такий спосіб США стали першою в історії
федеративною державою, політичний устрій якої визначено і закріплено в
Конституції (статті IV і VI; пізніше і X поправка ).

Відповідно до Конституції, федералізм являє собою подвійну форму
державного уряду, у якому є присутнім функціональний і територіальний
поділ влади. Федералізм являє собою ніби поступку між двома іншими
формами політичного устрою: унітарної і конфедеративної. У унітарній
державі вся повнота влади знаходиться в руках центрального уряду. У
альтернативній формі — конфедерації — загальний центральний орган — Рада
Конфедерації обговорює лише питання загальної політики і грає більше
рекомендаційну роль стосовно своїх суверенних членів, а вся повнота
влади знаходиться в них. У федералізмі між центральним і місцевими
урядами існує встановлене Конституцією і законами поділ владних
повноважень і функцій.

Упорядники Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був
наділений федеральний уряд, а усе «інше» (без деталізації і
перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду
належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики,
надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового
обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних
пріоритетів і ряд інших.

У відання штатів вносяться такі статті як цивільне і карне
законодавство, організація народного утворення, охорони здоров’я,
забезпечення суспільного порядку, будівництво і підтримка доріг і
комунікацій, контроль за використанням землі і природних ресурсів, і
т.д. Деякі функції, наприклад оподатковування або екологічна безпека,
належать і центру, і штатам. Взагалі, система поділу державних прибутків
і витрат між центром і штатами досить чітко і послідовно розподілена і:
визначені рівні влади мають визначені джерела надходження в бюджет, тим
самим уникаючи конфліктного поділу.

Важливо, що навіть при наявності в штатів всіх атрибутів суверенітету
(герб, прапор і т.п.), стаття IV Конституції недвозначно встановлює
повний суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і
договори спілки повинні здійснюватися на всій території США в будь-якому
штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть привело до
Громадянської війни 1861-1865 рр., самої кровопролитної з тих, що
коли-небудь велися на території Америки, і яка посіяла найбільший за всю
історію розбрат між громадянами країни. Дане положення розглядається як
наріжний камінь існування і функціонування американської федерації.

РОЗДІЛ III

КОНСТИТУЦІЯ І ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Конституція США — одна із самих старих і стабільних. У США реальна
політична влада розділена на три гілки влади. У інших же парламентських
демократіях вона зосереджена в руках єдиного верховного законодавчого
органа. Повноваження політичної влади розділені між національним урядом
і урядом штатів, тоді як у більшості європейських країн влада
концентрується в центрі — у руках національного уряду.

Конституція США, одна із найстарших нині чинних конституцій і одна із
найбільше «жорстких»: за 200 років у неї було внесено всього 26
поправок, 10 із них були внесені в 1791 році, так званий Білль про
права. На противагу юридичної конституції існує, на думку американських
теоретиків, «жива конституція». Іншими словами, Конституція 1787 року
діє в даний час із численними доповненнями у виді судових прецедентів,
законів Конгресу, актів президентів.

Під дахом Конституції 1787 року розвивалися й удосконалювалися і саме
законодавство, і законодавча техніка, і вся система правозахисних
механізмів, що дозволило американцям процвітати в багатьох відношеннях,
а головне, забезпечити стабільність і правонаступність у своєму
економічному і соціальному розвитку. У силу гнучкості конституційного
механізму забезпечення законності серйозних спроб скомпрометувати
правові механізми, що існували, не починалося протягом двох сторіч.
Конституція дотепер є юридично активної; 27 поправка до неї була
прийнята лише в 1992 році.

Проте коли мова йде про вплив Конституції, то варто пам’ятати що в її
словах і фразах немає нічого магічного. Могутня не сама конституція, а
конституційна система. Ця система складається, по-перше, із відношення
суспільства до Конституції, а по-друге, із зразків поводження й
інститутів, вирощених навколо конституції.

Досвід інших країн підтверджує грунтовність цієї точки зору. Десятки
країн писали свої конституції, але деякі з них виявлялись або
декларативними, або неефективними для прав громадян.

Що б не було в інших країнах, у США конституційне правління є могутньою
силою, із котрої необхідно рахуватися. Американська Конституція є живим
законом, оскільки вона реально проведена в життя, у тому числі і за
допомогою «судового контролю». Суди — ефективні провідники
конституційної системи. Вони могутні, і важлива їхня роль у
конституційному контролю. Коли люди говорять про конституцію як про
живий закон, вони звичайно мають наувазі ті концепції і трактування, що
були винайдені, розвинуті та поширені судами.

Але необхідно звернутися і до теорії. Конституція безумовно має
верховенство над усіма джерелами права. Вона має вищий авторитет. Жодна
людина, жодна гілка влади — ні президент, ні Конгрес, ні поліцейський
на перехресті — не мають права ігнорувати Конституцію; її формулювання і
правила є законом для всіх, а суди виступають у ролі провідників
Конституції; вони мають право піддавати перевірці конституційні дії з
метою оголосити їх недійсними і безсилими. З шанобливого відношення до
Конституції починається і законослухняність і довіра до влади, що
засновує свої дії насамперед на конституційних законах; саме їхня
сукупність і ефективна дія надає політичній системі й уряду сталість і
легітимність.

ВИСНОВОК

Риси американської Конституції, описані вище, продовжують
характеризувати Конституцію і наприкінці двадцятого сторіччя. У той же
час, із 1787 року відбулися серйозні зміни в ній через еволюцію в
інтерпретації і застосуванні документа.

З одного боку, місцеві уряди й уряду штатів продовжують грати значну
роль в американській політичній системі і беруть на себе досить широкий
спектр задач, у той час як центральною прерогативою федерального уряду
залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної
важливості.

З іншого боку, у нашому сторіччі повноваження федеральної влади
інтерпретуються настільки широко, що Конгрес у принципі може регулювати
усе, що він вважає проблематичним для всієї нації. Хоча і ясно, що ідея
законної перевірки національної влади значно зменшилася, усе ж у 1994
році Верховний Суд США оголосив один федеральний закон неконституційним,
тому що той вторгався в сферу повноваження штатів.

Дивовижно Конституція США, найстаріша і найкоротша (містить 4400 слів не
рахуючи тексту поправок) із усіх писаних конституцій урядів, от уже
протягом більш 200 років продовжує ефективно діяти. Коментатори
підтверджують, що її секрет — у гнучкості і можливості по-різному
трактувати різноманітні положення. Але в той же час вона є самим
стабільним законом, тому що формально внести в її зміни дуже складно.
Конституція також необхідна для контролю влади уряду, тому що ця влада
«відбувається» від людей. Це подає контраст з іншими формами права,
створеними урядом для контролю за людьми.

І усе ж для американців Конституція — це більше, чим просто звід
законів. Це символ. Мирська біблія. У ній відбиті всі цінності
суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів. Це особливо відбито
в Преамбулі, де записані цілі Конституції, і в Біллі про права, що
проголошує права людей. І весь документ у цілому відбиває класичні
ліберальні погляди на індивідуальну свободу, рівність, власність,
представницьку демократію й обмежений уряд. Словом, те, що ми зараз
багатозначно називаємо «американською демократією». Те, наскільки
багатозначно про неї говорять самі американці, викликає легку тінь
заздрості до їх майже фанатичного патріотизму.

Список використаної літератури

An Illustrated History Of the USA. Longman Group UK Limited, 1990

Internet. http:\\www. constitutionfacts. com

Peter Woll. Behind the Scenes In American Government. Harpers Collins
Publishers, 1991

The U. S. Constitution And Fascinating Facts About It. Copyright, 1998
by Oak Hill Publishing Company

Американський уряд: єдність у різноманітті. Під ред. М.Эслера, Б.Браун,
Т.Макаффи, В.Федотовой. — М., 1997

Аптекер Г.»История американского народа», т.1 «Колониальная эра». М.,
1961.

Белявская И.А. «Франклин — деятель национально-освободительного движения
американского народа// «Вопросы истории», 1956, N 10.

Бир Д.»Британская колониальная политика 1754-1765 гг.

Бир Д.»Происхождение британской колониальной системы 1578-1660 гг.»

Бир Д.»Старая колониальная система».

Бойченко Г.Г.»Конституция Соединенных Штатов». М., изд. ИМО,
1959.Верховенство права М.1993

Гончаров Л.Н. «Политическая борьба в США за буржуазно-демократические
права и свободы в 1787-1791гг» М., 1963.

Даниленко В. «Конституция США: декларации и реальность//»Международная
жизнь», 1987.

Джефферсон Т. «Проект декларации независимости». 1776 и «Заметки о
Виргинии» 1787г.

Зайчук О.В. «Конституція США і політика пануючого класу у сфері
регулювання трудових відносин»// журн. «Радянське право».

Зайчук О.В. «Конституція США: ілюзії та реальність.» Київ, «Знание»,
сер.4, Міжнародна, 1987р.

Конституційне (державне) право закордонних країн (колл. авторів), М,:
БЕК, 1993.

Лоуренс Ф. Введение в американське право. М.: Прогрес, Універсам, 1993.

Хрестоматія по загальній історії держави і права. За редакцією К. И.
Батыра й Е. В. Полікарпова. М.: Юристъ, 1996

Жидков

(1(народ-єдине джерело державності і влади,і саме народ засновує
Конституцію.Влада народу-принцип демократії,-держава повинна служити
народові, а народ державі. The U. S. Constitution And Fascinating Facts
About It. Copyright, 1998 by Oak Hill Publishing Company.

(2(. Бойченко Г.Г.»Конституция Соединенных Штатов». М., изд. ИМО, 1959.
гл.1, 242с.

(3(Аптекер Г.»История американского народа», т.1 «Колониальная эра».
М., 1961.с.246.

(4(Белявская И.А. «Франклин — деятель национально-освободительного
движения американского народа// «Вопросы истории», 1956, N 10.с.56.

(5(История государства и права зарубежных стран». ч.2. М, 1991. с.34

(6(«История государства и права зарубежных стран». ч.2. М 1991. с.35

(7(«История государства и права зарубежных стран». ч.2.М, 1991. с.35

(8( «История США» т.1, М., 1987. с.185

(9(«История США» т.1, М., 1983, с.183

(10(Хрестоматія по загальній історії держави і права. За редакцією К.
И. Батыра й Е. В. Полікарпова. М.: Юрист, 1996р., с.128.

(11(Internet. http:\\www. constitutionfacts. com

(12( Аптекер Г.»История американского народа», т.1 «Колониальная эра».
М., 1961г.,с.159.

(13(Хрестоматія по загальній історії держави і права. За редакцією К.
И. Батыра й Е. В. Полікарпова. М.: Юристъ, 1996.c.248.

PAGE

PAGE 5

PAGE

Похожие записи