.

Класифікація злочинів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
962 4783
Скачать документ

Реферат на тему:

Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини
невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш
м’яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене, покарання
у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного
позбавлення волі.

1. Відповідно до ст. 12 критерієм класифікації злочинів є сту-лінь їх
тяжкості, який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки
злочинів, що посягають на один і той самий об’єкт і заподіюють йому
шкоду одного і того самого виду — фізичну, майнову, організаційну,
психологічну тощо.

Роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції
статей Особливої частини КК, а точніше — розмір санкцій у виді
позбавлення волі, що обумовлює необхідність і значно підвищує
актуальність їх наукового обґрунтування. Характер суспільної небезпеки —
її якісна властивість — при цій класифікації злочинів до уваги не
береться. Водночас, він слугує критерієм рубрикації злочинів в Особливій
частині КК по розділах. Так само не має значення для класифікації
злочинів форма вини: особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами
середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні
злочини. Такий підхід

законодавця можна пояснити тим, що злочини, передбачені окремими
статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так із необережності.

2. У практиці застосування КК класифікація злочинів -залежно від ступеня
тяжкості має значення для:

1) визначення чинності закону про кримінальну відповідальність щодо
злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без
громадянства, які не проживають постійно в Україні (ст. 8); вирішення
відповідно до міжнародних договорів України питання про видачу особи,
яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за
вчинення злочину (ст. 10); визначення підстав кримінальної
відповідальності за готування до злочину (ст, 14); визначення поняття
злочинної організації (ст. 28);

2) визначення обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема такої,
як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної
діяльності організованої групи чи злочинної організації, а також
визначення міри покарання особі, яка виконувала спеціальне завдання,
беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою
попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, і вчинила певний
особливо тяжкий або тяжкий злочин (ст. 43);

3) визначення підстав і умов звільнення від кримінальної
відповідальності, зокрема: звільнення від кримінальної відповідальності
у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим
(ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст.
48); визначення строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності, умов, за яких перебіг давності переривається, а також
питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий
злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне
позбавлення волі (ст. 49); строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності щодо неповнолітніх (ст. 106);

4) застосування покарання у виді позбавлення військового, спеціального
звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскації майна, а
також довічного позбавлення волі (ст. ст. 54, 59 і 64); застосування
покарання щодо неповнолітніх у виді позбавлення волі на певний строк
(ст. 102);

5) призначення покарання, зокрема: більш м’якого покарання, ніж
передбачено законом (ст, 69); покарання за сукупністю злочинів і за
сукупністю вироків (ст. ст. 70 і 71);

6) визначення підстав і умов звільнення від покарання та його
відбування, зокрема: звільнення від покарання особи, яку з урахуванням
бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду
справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною (ст. 74);
звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); звільнення від
відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання
обвинувального вироку, а також визначення підстав, за яких перебіг
давності переривається (ст. 80); умовно-дострокового звільнення від
відбування покарання (ст. 81); заміни невідбутої частини покарання на
більш м’яке (ст. 82); звільнення від

відбування покарання у виді позбавлення волі жінок, які стали вагітними
або народили дітей під час відбування покарання (ст. 83); звільнення
неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням
примусових заходів виховного характеру (ст. 97); звільнення
неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів
виховного характеру (ст. 105); строків давності виконання обвинувального
вироку щодо неповнолітніх (ст. 106); умовно-дострокового звільнення
неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107);

7) встановлення строків погашення судимості (ст. 89), у т.ч. щодо
неповнолітніх (ст. 108);

8) визначення підстав кримінальної відповідальності за створення
злочинної організації (ст. 255), притягнення завідомо невинного до
кримінальної відповідальності (ст. 372), завідомо неправдиве
повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве
показання (ст. 384), приховування злочину (ст. 396) та деяких інших
(наприклад, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 395, може бути тільки
особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд. Відповідно ж до
законодавства України такий нагляд,встановлюється, зокрема, щодо осіб,
засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини).

Відповідно до п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК
2001 р. при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК
1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів
невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід
керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну
відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим КК.

3. У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація
злочинів має також значення для вирішення питання про: 1) визначення
виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати
покарання; 2) провадження у кримінальних справах, зокрема, про:
можливість закриття кримінальної справи у разі невстановлення особи, яка
вчинила злочин; колегіальний чи одноосібний розгляд справи;
підсудність-справ; прийнятність відмови від захисника; порядок
провадження дізнання та його строки; застосування застави і взяття під
варту тощо; 3) застосування амністії; 4) розірвання шлюбу з особами,
засудженими до позбавлення волі; 5) визначення підстав застосування
вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів;
6) здійснення оперативно-розшукової діяльності, зокрема: про право
оперативних підрозділів негласно виявляти та фіксувати сліди злочину,
документи та інші предмети, що можуть бути доказами його підготовки,
провадити візуальне спостереження; продовження строку ведення
оперативно-розшукової справи тощо; 7) порядок розміщення осіб, взятих
під варту; 8) наявність підстав для встановлення адміністративного
нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; 9) дозвіл чи
відмову у наданні допуску до державної таємниці; 10) прийняття до
громадянства України, поновлення у громадянстві Укра’їни і надання
статусу біженця; 11) зняття з військового обліку;

12) особисту недоторканність і можливість затримання та арешту
консульських посадових осіб у разі вчинення злочину тощо.

4. Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака,
яка визначає межі судової дискреції. Так, вона є обставиною, що має
враховуватися судом при: 1) призначенні покарання як один із елементів
загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК, ст. ст. 367, 372, 374
КПК), а також при призначенні покарання за незакінчений злочин (ст. 68),
призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69),
при визначенні розміру штрафу (ст. 53) і, зокрема, штрафу, який
застосовується до неповнолітніх (ст. 99); 2) звільненні від відбування
покарання з випробуванням (ст. 75) і звільненні від покарання за
хворобою (ст. 84); 3) застосуванні конкретного виду примусових заходів
медичного характеру (ст. 94).

Ступінь тяжкості злочинів певним чином обумовлює також поділ складів
злочинів на прості, привілейовані, кваліфіковані й особливо
кваліфіковані.

5. Під більш м’яким покаранням, ніж позбавлення волі на певний строк, у
ч. 2 ст. 12 слід розуміти будь-який із передбачених ст. 51 видів
покарання, крім довічного позбавлення волі.

6. Формулювання “не більше двох років” (ч. 2 ст. 12) означає, що злочин
визнається злочином невеликої тяжкості, якщо за нього законом
передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на
строк від одного до двох років включно, а формулювання “понад десять
років” (ч. 5 ст. 12), — що злочин визнається особливо тяжким, якщо за
нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді
позбавлення волі на строк, що перевищує десять років, незалежно від
того, на якому рівні встановлено нижню межу цього виду покарання.

Норми ч. ч. З і 4 ст. 12 слід розуміти так, що злочином середньої
тяжкості є злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який
перевищує два роки, але не перевищує п’яти років, а тяжким злочином —
злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує
п’ять років, але не перевищує десяти років, незалежно від того, якою є
нижня межа цього виду покарання.

КПК (ст. ст. 6, 17,36, 46, 104, 108, 154-1,155, 237, 405, 407, 447).

ВТК (ст. ст. 12, 13).

КШС (ст. 42).

Закон Україна “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. (ст. 15).

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність від 18 лютого 1992 р.
(ст. ст. 8, 9, 9-1, Щ. .

Закон України Про попереднє ув’язнення від ЗО червня 1993 р. (ст. 8).

Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з
місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р. (ст. 3).

Закон України “Про застосування амністії в Україні” від1 жовтня 1996р.
(ст. 3).

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу в
редакції від 18 череня 1999 р. (ч. 5 ст. 37).

Закон України “Про державну таємницю у редакції від 21 вересня 1999 р.
(ст. 23).

Закон України “Про громадянство від 18 січня 2001 р.(п. 2 ч. 5ст. 9, ч.
1ст. 10).

Закон України “Про біженців” від21 червня 2001 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи
аю-зенмиг держав в Україні Затверджене указом Президента України від 10
червня 1993 р. № 198 (п. 25).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020