Курсова робота

План

Вступ 3

І Запах і його використання у боротьбі із злочинністю. 4

1 Поняття запаху, запахових слідів та їх властивості. 4

2 Класифікація запахових слідів, які використовуються в криміналістичній
одорології. 9

3 Використання запахових слідів у боротьбі із злочинністю. 14

ІІ Поняття і сутність криміналістичної одорології. 27

1 Історія одорології. 27

2 Поняття і сутність криміналістичної одорології. 31

ІІІ Вилучення та використання запаху людини. 48

1 Особливості вилучення запаху людини. 48

2 Тактика використання запахових слідів в розкритті і розслідуванні
правопорушень. 61

ІV Засоби та методи консервації запаху людини 66

Висновок 72

Вступ

В останній час в засобах масової інформації зустрічаються повідомлення
що, для вирішення конкретних задач розкриття та розслідування злочинів
представники правоохоронних органів звернулись до послуг
психотерапевтів, гіпнотизерів, екстрасенсів та інших осіб. Позитивні
результати використання нетрадиційних знань не знаходили відповідного
процесуального закріплення. Наука криміналістика немає тактики
використання таких знань в боротьбі із злочинністю. Причина тому — її
сумнівна наукова обґрунтованість.

Криміналістична одорологія одна з нових течій в криміналістиці, суть її
полягає в вилученні, зберіганні та використанні запахової ін формації з
метою розкриття та розслідування злочинів.

Будь-що нове народжується в спорах і дискусіях, перевіряється на
практиці. Криміналістична одорологія теж не змогла уникнути таких
випробувань і, на мою думку їх витримала, хоча дискусії ще незакінчені.
Що ж стосується практики,то використання запахових слідів для розкриття
злочинів по „гарячим слідам” давно вже стало звичайним явищем та
принципових суперечок не викликає. Про криміналістичну одорологію,про її
способи та засоби хочуть знати практичні керівники, вона вивчається в
спецкурсах ряду вищих навчальних закладів.

Розглядаючи питання криміналістичної одорології, я не намагаюсь Вичерпно
їх висвітлити. Разом з тим я сподіваюсь що матеріали, які вміщує в собі
дана робота дадуть змогу ознайомитись всім хто того бажає з такою
молодою та багатогранною наукою, як криміналістична одорологія.

І Запах і його використання

І.1Поняття запаху, запахових слідів та їх властивості.

Поняття «запаху» має два значення: І/ властивість матеріальних тіл живої
і неживої природи, 2/ суб’єктивне сприйняття відображення людиною, що
виникає внаслідок взаємодії пахучої речовини з нашими нюховими
рецепторами. У другому значенні запах — це суб’єктивний образ, що
відображав об’єктивну реальність і залишає в пам’яті людини слід,
аналогічний будь-якому уявленому образу, котрий формується внаслідок
органолептичного сприйняття людиною реальних об’єктів, фактів, подій,
явищ.

У криміналістиці термін «запах» вживається у першому його значенні —
матеріальне тіло. У трасології тверді тіла, що мають стійку зовнішню
форму, утворюють клас «сліди-предмети», а рідкі і газоподібні речовини
відносять до класу «сліди-речовини».

Запахові сліди виникають унаслідок безупинного переходу речовини з
твердого або рідкого стану в газоподібне. У фізичному розумінні запах
являє собою частки якого-небудь тіла, що знаходяться в газоподібному
стані. Тому предмет є джерелом запаху доти, поки з його поверхні
відокремлюються в навколишнє середовище молекули запахової речовини.
Старі сліди ніг, як правило, непридатні для застосування
службово-пошукового собаки, оскільки з їхньої поверхні припинилося
відділення в навколишнє середовище молекул запахової речовини чи
відділення хоча і відбуваються, але кількість даних молекул нижче
граничної концентрації і недостатньо для сприйняття нюхом собаки. Отже,
запаховий слід — це фізичне тіло, що знаходиться в газоподібному стані.

Запаховий слід несе інформацію про властивості й ознаки матеріальних
об’єктів, що у силу цього можуть бути виявлені. Звідси запаховий слід
можна визначити так: це газоподібний стан речовини, що містить якісну
інформацію про матеріальний об’єкт.

Таким чином, запахові сліди — це новий вид слідів у криміналістиці, що
значно відрізняються від традиційних, насамперед тим, що вони невидимі,
а прийоми і засоби виявлення їх дуже специфічні. Так, від звичайних
трасологічних слідів вони відрізняються сукупністю фізичних
властивостей, які необхідно знати для успішної роботи по їхньому
використанню.

Властивість запаху як фізичного тіла варто відрізняти від властивостей
запахових слідів у криміналістичному плані. До фізичних властивостей
запаху в літературі відносять летючість, розчинність, адсорбцію,
розведення і дифузію.

Летючість — це здатність речовини, випаровуватися, тобто переходити з
рідкого або твердого у газоподібний стан. Випар відбувається при
будь-якій температурі, однак швидкість його залежить від природи
речовини і зовнішніх умов. Наприклад, нафталін, йод (кристалічний)
випаровуються при кімнатній температурі, при підігріві паротворення
збільшується. Отже, запаховий слід довше зберігається взимку, чим
улітку, або в закритому (захищеному) місці, чим на відкритому повітрі.

Розчинність — здатність пахучих речовин розчинятися на нюхових органах
людей і тварин.

Адсорбція — поглинання пахучих речовин з газоподібного середовища
поверхневим шаром іншої речовини. Завдяки адсорбції можливо сприйняття
запаху речовини, що знаходиться в повітрі, у малих кількостях, оскільки
молекули його адсорбуються безпосередньо на чистій поверхні твердих тел.

Розведення — зміна концентрації речовини, що веде до утворення нової
якості запаху.

Дифузія— взаємопроникнення часток однієї речовини в іншу. Наприклад,
взуття, будучи у вживанні, просочується потожировими виділеннями й
ароматичними речовинами людини, що проникають крізь товщину підошви,
відокремлюються від її й адсорбуются на навколишніх предметах, зокрема
на ґрунті.

Запахові сліди, як відзначалося, виникають при переході речовини з
твердого або рідкого стану в газоподібне, і не всі названі фізичні
властивості запаху можна механічно переносити в криміналістичне
дослідження запахових слідів у практиці розшуку.

Відповідно до спостереженнь, у криміналістичному аспекті запахові сліди
характеризуються наступними властивостями: безперервністю механізму
утворення, рухливістю структури, розсіюванням і подільністю.

Безперервність механізму утворення запахових слідів відбиває специфічну
сторону їхнього виникнення. При наявності джерела і відповідних
зовнішніх умов запаховий слід утворюється беззупинно — доти, доки існує
джерело запаху (предмет, речовина). На відміну від трасологічних слідів,
утворення яких відбувається в основному миттєво, утворення запахових
слідів представляє триваючий процес. Звідси час виявлення слідів
залежить від кількості пахучої речовини в джерелі і зовнішніх умов, у
яких відбувається процес слідоутворення. Останнє необхідно враховувати в
практиці використання слідів запаху для застосування пошукового собаки
або для вилучення і консервації запаху.

Рухливість структури запахових слідів характеризує внутрішній стан
речовини сліду і свідчить, що між його частками (молекулами) немає
зв’язку, вони знаходяться в хаотичному русі і постійно перемішуються між
собою і частками середовища, у якій відбувається слідоутворення. З цього
випливає, що інтенсивність запаху поблизу джерела більше і забір його
треба робити в безпосередній близькості від поверхні джерела запаху або
з його поверхні. Якщо ж запаховий слід поміщений у обмежений простір,
наприклад у скляну ємність, то внаслідок рухливості структури він буде
представляти однорідну суміш у будь-якій частині ємності.

Розсіювання — це властивість запахового сліду розосереджуватися в
ємності або в просторі, тобто змінювати свій обсяг., і в такий спосіб
зменшувати кількість запахової речовини в одиниці об’єму. Розсіювання
треба відрізняти від фізичної властивості летючості, якою володіють
деякі тверді і рідкі тіла.

Летючість — властивість джерела запаху, а розсіювання характеризує сам
запаховий слід як деякий обсяг газоподібної речовини, здатні взаємодіяти
з органом нюху і викликати сприйняття запаху.

Розсіювання має практичне значення для виявлення джерел запаху. Так,
послідовне збільшення концентрації запахової речовини в одиниця об’єму
змушує собаку рухатися в напрямку, де знаходиться джерело запаху.

У силу цієї властивості запаховий слід утворює газоподібну хмару, що не
має постійної, стійкої форми (запах вихлопних газів автомашини, що
проїхала, трупа що розкладається і т.п.). Такий слід, виникнувши поблизу
поверхні джерела, постійно рухається і розсіюється в повітряному
середовищі. Напрямок і швидкість руху залежать від переміщення повітря.
Вітер збільшує швидкість розсіювання, змінює напрямок руху сліду і
дозволяє відшукувати джерело запаху.

Подільність запахових слідів. Оскільки речовина, що утворє запаховий
слід, знаходиться в газоподібному стані, цей слід може бути розділений
на частини, причому кожна з них буде зберігати якісні характеристики
цілого. Завдяки виділеній властивості з одного джерела можна одержувати
одночасно або з розривом у часі кілька зразків запахових слідів,
інформаційна значимість яких буде однаковою.

Властивість подільності запахових слідів зі збереженням інформаційної
значимості цілого в кожній його частині дозволяє зробити важливі
рекомендації, якими необхідно керуватися для вилучення і збереження
(консервації) слідів. Якщо неможливо вилучити джерело запаху, варто
відібрати кілька порцій запахового сліду — щоб забезпечити повторні
дослідження. Якщо запаховий слід законсервований у ємності, його можна
розділити на однорідні порції.

У криміналістиці всі сліди по стійкості поділяють на змінювані і
відносно незмінні. У природних умовах запахові сліди піддаються змінам.
Так, запахова речовина в сліді взуття змінюється і через деякий час
узагалі зникає, розсіюючись в навколишнім середовищі. Якщо ж запаховий
слід законсервований, наприклад, поміщений у спеціальну металеву або
скляну флягу, банку, він стає відносно незмінним і тривали час придатним
для досліджень.

І.2 Класифікація запахових слідів, які використовуються в
криміналістичній одорології.

Немає злочину без слідів. Вони завжди залишаються на місці події як
результат взаємодії матеріальних об’єктів, як доказ події, що
розігралась, відбитої в матеріальних відображеннях. Це, насамперед,
велика група слідів людини, знарядь і засобів здійснення злочину,
предметів злочинного зазіхання,речей і предметів, що супроводжують
злочинця; об’єктів матеріальної обстановки місця події, готування і
приховання злочину, нарешті, це сліди тварин, що потрапили в орбіту
події. Усі названі сліди містять різнопланову інформацію і слугують
засобом доведення обставин, місця, часу, способу здійснення злочину,
винності обвинувачуваного і його особистісних якостей

Таким чином, природа і механізм утворення запаху свідчать про те, що
майже всі матеріальні тіла несуть одорологічну (запахову) інформацію,
власну або придбану від іншого тіла. Тому необхідно навчитися надійно
виявляти, фіксувати і зберігати запахи для використання в розкритті і
розслідуванні злочинів.

Запахові сліди в криміналістиці утворюють особливу групу, близьку
слідам-речовинам, але в той же час і відрізняється від них. По механізму
утворення запахові сліди умовно можна розділити на сліди-джерела запаху
і сліди-запахи.

Сліди-джерела запаху — це сліди людей, тварин, комах, рослин, предметів
і тіл органічного і неорганічного походження, тобто твердих, рідких,
сипучих об’єктів. Такі сліди одночасно є і слідами в трасологічному
плані. Наприклад, слід взуття людини або невидимий слід рук на знарядді
злочину одночасно несуть трасологічну й одорологічну інформацію. Звідси
робота з витягу кожного виду інформації повинна вироблятися у визначеній
послідовності. Якщо зі сліду взуття виготовити гіпсовий зліпок —
утратимо його як одорологічний слід. Знаряддя, що тримав у руках
злочинець, потрібно зберігати в герметичній судині — як запаховий слід.
Разом з тим воно може знадобитися для дослідження, наприклад, експерту —
трасологу або судовому медику (для встановлення групової приналежності
крові і т.п.).

Сліди-запахи являють собою газоподібну суміш повітря з молекулами
пахучої речовини, тобто саме джерело запаху (об’єкт) відсутній, а запах
його залишився. У слідчій і оперативній практиці такими слідами є
відокремлені і такі,що знаходяться в газоподібному стані матеріальні
частки (молекули) предметів, речовин, різних виділень людей, тварин.
Присутність останніх у визначеному місці утворює слід запаху, наприклад,
бензину, ефіру, парфумів. Сліди-запахи несуть якісну інформацію про
джерело і тому подібні зі слідами-речовинами, але відрізняються від них
тим, що в місці виявлення запахового сліду відсутнє його джерело.
Сліди-запахи нестійкі, вони безупинно розсіюються в просторі і практично
зникають. Отже, на місці виявлення їх необхідно швидко вилучати і
консервувати.

Сліди-джерела запаху поділяються на дві підгрупи: сліди-джерела запаху
людини і сліди-джерела власного запаху. У слідчій і оперативній практиці
найбільш поширені сліди-джерела запаху людини. В даний час більшість
вчених і практиків вважає, що по запаху, вилученому з поверхні тих чи
інших предметів, з якими стикався злочинець, і збереженому в спеціальній
тарі, пошуковий собака безпомилкового робить вибірку. Тому слідчому,
оперативному працівнику, кінологу необхідно знати все коло матеріальних
об’єктів, що можуть бути слідами-джерелами запаху людини, для того щоб
вчасно їх виявляти і використовувати в розкритті злочинів.

Запахову інформацію про людину можуть нести різні матеріальні об’єкти:

а) відокремлені від тіла людини тверді і рідкі частки — шматочки
тканини, волосся, кров, потожирова речовина, сперма, слина й інші
виділення, пов’язані з його фізіологічною діяльністю;

б) предмети, що знаходяться в постійному контакті з людиною — одяг,
взуття, особисті речі, наприклад окуляри, гаманець, ключі від квартири і
робочого сейфа, запальничка, авторучка, сірники, портфель, дамська
сумочка; предмети туалету — гребінець, носова хустка, приколки, уплетені
в коси стрічки; супутні предмети — тростина, парасолька і т.п.;

в) об’єкти тимчасового контакту з тілом людини — знаряддя здійснення
злочину, предмети праці й інструменти; речі матеріальної обстановки і
ґрунт, яких торкалася людина безпосередньо або опосередковано в процесі
здійснення злочину Наприклад, запахові сліди людини утворяться при
безпосереднім торканні предмета босою ногою або опосередковано, коли
людина йде у взутті.

Сліди-джерела власного запаху — це всі матеріальні предмети, що у тому
чи іншому ступені мають властивість летючості і тому є джерелами запаху,
тобто пахнуть. Потрібно мати на увазі, що власний запах предмета може
бути сильніше, ніж запах людини, залишений на ньому: іноді такі предмети
не можна використовувати для роботи пошукової собаки. Навряд чи можна
використовувати для вибірки змочену в бензині ганчірку, якою злочинець
витер руки.

Таким чином, розглянута класифікація запахових слідів дозволяє кінологу
і працівнику розшуку чи слідчому представити всі можливі матеріальні
предмети, що можуть нести запахову інформацію про злочинця, потерпілого
або іншого учасника події.

Найбільш розповсюдженим джерелом запаху є людина. А.И. Вінберг пише:
«Запах исходит от любого человека. Он індивидуален: эта индивидуальность
определяется специфическими особенностями кожных, потових, сальних и
ендокринных желез» Запах людини складається із сукупності «набору»
речовин до них варто віднести: а) власні запахи людини, зв’язані з
фізіологічною діяльністю різних залоз, захворюваннями окремих органів,
дієтою; б) запахи, внесені предметами туалету і гігієни (мило, парфуми,
креми і т.п.). і в) запахи, зв’язані з побутовими і професійними
умовами.

Унаслідок змішання цих компонентів утвориться запах конкретної людини.
Однак «букет» запаху людини може змінюватись — одні запахи можуть
переважати над іншими. Очевидно, що в «букеті» запаху людини в робочому
і вихідному одязі концентрація власного запаху тіла людини неоднакова, у
першому випадку вона буде менше, у другому — більше. По літературним
даним, тіло людини за добу виділяє в навколишнє середовище близько 800
см. поту,жиру й інших пахучих речовин. При перегріванні організму або
при важкому фізичному навантаженні кількість виділеного поту досягає
2—2,5 кг. Усі виділювані речовини просочують одяг і взуття, попадають на
предмети і знаряддя праці, особливо ті, котрі знаходилися в руках людини
чи стикалися з відкритими частинами його тіла. У цьому випадку на
предметах залишається пітожирова речовина, що, випаровуючись, утворює
запаховий слід. Навіть незначний час перебування злочинця на місці
злочину приводить до того, що там, де він стояв, сидів, лежав,
залишаються запахові сліди.

У закритих приміщеннях запах людини може зберігатися до доби.
Установлено, що навіть при короткочасному перебуванні людини (протягом
15—30 хвилин) у закритому приміщенні площею не більш 20 м. утвориться
запаховий слід. Зразок запаху, узятий з такого приміщення з дотриманням
усіх вимог (стерильності), іноді достатній для проведення вибірки
джерела по його запаху.

Запахові сліди людини за часом збереження прийнято поділяти на три види:
свіжі, нормальні і старі. До свіжих відносять сліди, з моменту утворення
яких пройшло не більш години. Нормальними вважають сліди, якщо вони
нанесені не більш трьох годин назад. Якщо ж з моменту утворення сліду
пройшло більш трьох годин, запаховий слід вважають старим.

Зрозуміло, такий розподіл дуже умовний. Відомо, що молекули запаху в
залишеному на відкритій місцевості сліді взуття людини при безвітряній
погоді зберігаються до 20 годин. Усе залежить від інтенсивності
слідоутворення, властивостей об’єкта-носія сліду, метеорологічних умов і
інших факторів, що важко пророчити. Тому приведений розподіл слідів по
давнині насамперед відноситься до слідів, що утворились на предметах
тимчасового контакту з тілом людини (сірниках, олівцях, випадкових
предметах, використовуваних як знаряддя злочину), а також до слідів рук,
ніг і інших частин тіла людини.

Вибираючи джерело запаху, слідчий, оперативний працівник
інспектор-кінолог повинні пам’ятати, що краще усмоктують і довше
зберігають запах людини вовняні тканини, взуття, головні убори,
дерев’яні предмети, вологий ґрунт, сніг, трава. Гірше утримується запах
на гладких поверхнях, на кам’янистому ґрунті, асфальтних покриттях,
металевих виробах.

Виявлені на місці події предмети, речі людини є першими джерелами
відомостей про особистість злочинця. Тому робота з вилученими
речовинними доказами вимагає особливої обережності, щоб зберегти їх як
джерела одорологічної інформації.

І.3 Використання запахових слідів у боротьбі із злочинністю.

Запах як матеріальний слід в трасологічному значенні несе насамперед
інформацію про вид, клас та якісно-кількісний склад фізичного тіла.
Чисті запахи безпосередньо вказують на вид, клас речовини, а деякі — на
її агрегатний стан.

Запах людини — це складне утворення молекул пахучих речовин, які
виділяються внутрішніми і зовнішніми органами секреціями. Запах людини
складається із набору речовин, до яких можна віднести: а/ особисті
запахи людини, пов’язані з фізіологічною діяльністю різних залоз,
захворюваннями, окремих органів, дієтою; б/ запахи предметів туалету й
особистої гігієни; в/ запахи, пов’язані з побутовими і професійними
умовами праці і проживання. Такий складний «букет» запахів суто
індивідуальний і в кожний конкретний момент дає змогу ототожнювати
людину, розшукувати її за запаховими слідами.

Інструментальні дослідження різноманітних речовин за допомогою технічних
пристроїв — газових аналізаторів або хроматографів /вітчизняних
хроматографів «Колір», «Пегас», Іноземних «Хром», «Хью Беккерт» та ін./
— розкривають якісно-кількісну структуру запахових. слідів.

Такі дослідження ведуться в основному в стаціонарних умовах під час
судової експертизи за постановою слідчого або суду. Хроматографічні
методи дослідження останнім часом широко використовуються для
встановлення класу, виду та якісного складу наркотичних речовин,
особливо коли їх кількість мікроскопічно мала /наприклад, у вигляді
мікрочастинка у плямі, в тканині кишені/.

Можливості інструментального дослідження запаху людини поки що обмежені
внаслідок малої його концентрації у виявлених слідах. Для розшукових і
діагностичних цілей придатні такі прилади, як «Шмель», «Парус»,
«Канабис». Запахові сліди людини у криміналістичних цілях досліджуються
в основному з допомогою біологічних детекторів нюху -службово-розшукових
собак. При цьому розв’язуються такі завдання:

І/ розшук людини за її запаховими слідами;

2/ розшук речей і супутніх предметів, з якими людина контактувала /одяг,
взуття, гребінець, гаманець, блокнот та ін./, тобто розшук предметів за
запахом людини;

З/ розшук речей і предметів за їх власним запахом /наркотики, мастила,
продукти харчування, будівельні матеріали, зброя тощо/,

4/ вибірка речей за запахом для ототожнення людини.

Розшук людини за її запаховими слідами

У правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ часто виникають
розшукові ситуації, об’єктами встановлення яких можуть бути: а/
злочинці, які зникли з місця пригоди; б/ підозрювані й обвинувачувані,
які ховаються від слідства і правосуддя, в/ безвісти відсутні потерпілі;
г/ свідки — очевидці, що ухиляються від слідства; д/ знаряддя й засоби
вчинення злочину; е/ сліди злочину. Оскільки всі об’єкти розшуку
матеріальні і є джерелами запаху, розшукувати їх можна за запаховими
слідами. У зв’язку з цим виникають дві ситуації: «пряма», коли є
запаховий слід, але невідоме місцезнаходження його джерела; і
«зворотна», коли є джерело запаху, але невідоме місцезнаходження його
слідів.

Для першої ситуації характерна тактика розшуку від сліду до джерела
запаху, тобто від відображення до відображуваного об’єкта.

Найчастіше розшук злочинця, що зник з місця пригоди, ведеться за слідами
ніг, які є джерелами запаху людини. Якщо сліди ніг видимі, кінолог дає
службово-розшуковому собаці занюхати слід як зразок запаху і командує
«Пошук», пускаючи собаку на вільний пошук чи на довгому повідку.

Носієм запахового сліду може бути річ, що належить злочинцю, або
залишений /загублений/ на місці пригоди предмет. У цьому випадку тактика
розшуку аналогічна наведеній раніше: кінолог дає собаці занюхати предмет
або річ і пускає її на пошук.

Носіями запаху можуть бути не тільки особисті речі злочинця і засоби
вчинення злочину, а й сліди запаху на предметах обстановки, з якими він
контактував /постільна білизна, стілець, сидіння в автомашині/. Тут
тактика використання службово — розшукової собаки має нюанси: кінолог
може дати собаці занюхати слід запаху безпосередньо з предмета,
наприклад сидіння автомобіля, дверної ручки, знаряддя вчинення вбивства;
чи попередньо перенести слід на нейтральний носій, фланелеві серветки,
марлевий тампон, а останній дати занюхати собаці. Далі слід діяти, як і
в описаних уже ситуаціях.

Однак на місці пригоди не завжди просто визначити, який предмет е носієм
запахового сліду, адже останній невидимий. У цих випадках слідчий разом
з кінологом відтворюють уявну модель механізму вчинення злочину і
визначають, на яких ділянках землі /асфальт, підлога/ стояв злочинець,
яких предметів обстановки він обов’язково торкався руками, взуттям,
одягом. Саме ці ділянки зберігають запах злочинця, їх кінолог і дає
занюхати собаці, а коли вона «візьме» слід, пускає її на вільний пошук.

Розглянемо приклад. Злочинці, виламавши вітрину, проникли вночі у
магазин «Радіотовари». Видимих слідів ніг біля вікна немає, бо на
поверхні грунту лежить крижана кірка. Знаючи, що сліди запаху ніг
злочинців повинні залишитися на льоду, кінолог дав команду собаці
занюхати грунт біля вітрини. Собака швидко взяв слід і був відпущений на
вільний пошук. Рух пішоходів уночі на вулицях міста незначний, і собака
йшов по сліду більш як два кілометри. На лівому березі Дніпра Вольф
наздогнав двох злодіїв з радіотехнікою.

У літературі описаний випадок, коли собака взяв слід на місці пригоди,
пройшовши по сліду через вщерть заповнене людьми приміщення залізничного
вокзалу і наздогнав злочинця Прийом пошуку джерела від невидимого сліду,
ял правило, використовується у закритих приміщеннях, складах, дворах,
коли передбачається, що тут ховається злочинець.

Розшук речей і предметів, з якими контактувала людина.

Трапляються так звані зворотні ситуації, коли є джерело запаху, а
запахові сліди, які це джерело залишило на місці пригода, відсутні. У
зв’язку з тим, що носіями запахових слідів є матеріальні предмети,
розшук запахових слідів — це водночас і виявлення таких предметів,
загублених, викинутих чи прихованих /холодна і вогнепальна зброя,
наркотики та ін. /Розшук передусім ведеться, коли людину спіймано на
гарячому, або за підозрою при обшуку, або при перевірці свідчень на
місці. У цих випадках кінолог дає собаці занюхати будь-яку річ /взуття,
шкарпетку, носову хусточку, шапку, кепку/ підозрюваного або заздалегідь
відбирає у нього взірець запаху на будь-який носій. Тактика відбору:
кінолог бере стерильний носій, наприклад фланелеву або марлеву серветку,
і пропонує підозрюваному /затриманому/ витерти руки або потримати носій
10 хв. у контакті з тілом /під сорочкою, в паху, за поясом штанів/, а
перенесений на носій запах дає занюхати собаці і пускає її на пошук.

За допомогою такого прийому вдається виявити знаряддя вчинення злочину,
встановити шляхом зворотного опрацювання сліду, звідки прийшов
злочинець, знайти місця засади та ін. Слід пам’ятати: не можна давати
службово-розшуковому собаці брати слід безпосередньо із затриманого,
оскільки це суперечить конституційному принципу недоторканності особи,
її честі й гідності. Відомі випадки, коли при безпосередньому
занюхуванні запаху з тіла собака підозрюваному заподіяв ушкоджень. У
зв’язку в цим багато процесуалістів негативно ставляться до
запровадження у слідчій практиці криміналістичної одорології.

Розшук речей і предметів за їх особистим запахом

Необхідно мати на увазі, що майже всі матеріальні предмети неорганічного
й органічного походження мають особистий запах. Концепція таких слідів
залежить від властивостей предмета, його походження й умов виникнення
сліду. Леткі рідини, деякі сипкі і тверді речовини, наприклад наркотики,
вибухові речовини і пристрої /снаряди, особливо саморобні, пластикові
бомби/ можуть бути виявлені за особистим запахом у процесі огляду місця
пригоди, огляду вантажу в портах і складах, а також при обшуку. У
слідчій практиці завдяки використанню такого прийому нерідко виявляють
стріляні гільзи на відкритій місцевості, при обшуку й патрулюванні —
наркотики. Кінолог дає собаці занюхати запах джерела, наприклад пороху,
наркотику чи іншого розшуканого об’єкта, і пускає його на вільний пошук.
Спеціально тренованих на наркотики собак оперативні працівники часто
беруть на патрулювання, для огляду вантажу в портах, камер схову на
вокзалах. Так, на київському залізничному вокзалі при посадці у вагон
були затримані дві жінки, у господарських сумках яких було виявлено по
10 кг макової соломки.

Заслуговує на увагу практика використання слідів запаху для виявлення
наркотиків за допомогою собак породи «спанієль». Вони невеликі на зріст,
мають добре розвинений нюх, легко піддаються дресируванню. Якщо такого
собаку посадити в господарську сумку і закрити її, то назовні
виглядатиме тільки його голова. Така екіпіровка не привертає уваги
громадян, наприклад в юрбі на вокзалі, на прохідній. Для виявлення
наркотиків у речах пасажирів кінолог з собакою в сумці стоїть біля
дверей вагона, коли йде посадка. Собака умовною поведінкою повідомляв
кінолога, коли виявляв запах наркотика або іншої пахучої речовини,
взірець якої був занюханий нею. Для виявлення запахових об’єктів у
камерах схову кінолог піднімає сумку з собакою на рівень розміщення
камери і проносить повз неї. Ця тактика дістала схвалення в оперативній
практиці.

Для виявлення наркоманів, злочинців, озброєних саморобними вибуховими
пристроями, часто застосовують патрулювання із службово-розшуковим
собакою спеціального дресирування. Якщо такий собака виявить запах
наркотика в кишені одягу людини, вона не кинеться на людину, а подасть
умовний знак кінологу. Якщо використовується собака великої породи, яку
важко маскувати, то він при патрулюванні повинен бути в наморднику.

Вибірка речей за запахом для ототожнення людини.

Вибірка — це оперативно-тактичний захід застосування спеціалістом
біологічного детектора — нюху службово-розшукового собаки для
дослідження одорологічної інформації з метою встановлення за запахом
конкретного об’єкта. Суть вибірки полягав у порівнянні фіксованого
собакою запаху із взірцями, серед яких є розшукуваний. Результат
«порівняння» біодетектор повідомляв певною поведінкою, яку інтерпретує
спеціаліст-кінолог.

Ця фізіологічна нюхова діяльність собаки по суті подібна до роботи
сучасних аналізаторів /газових/, які виділяють за заданими ознаками
розшукуваний об’єкт із сукупності йому подібних.

У процесі вибірки введений /занюханий/ вихідний запах собака «порівнює»
за кожним із поданих взірців і находить серед них однорідний, тобто
вихідний від того самого джерела. Звідси очевидно, що собака вибирає не
матеріальний предмет — носій запаху, а справді запах, тобто — як пахне
матеріальний предмет.

При проведенні вибірки необхідно пам’ятати, що собаку можна привчити
вибирати предмет конкретної форми і кольору. Звідси зміна об’єктів —
носіїв запахового сліду значно підвищує достовірність вибірки.

При вибірці речей не можна, наприклад, виявлену на місці пригоди річ
злочинця /шапку, взуття тощо/ вміщувати для вибірки серед взірців запаху
на фланелевих серветках.

Таким чином, з одного боку, суть вибірки трохи нагадує слідче
розпізнання або оперативне пізнання, але це не розпізнання в
процесуальному значенні і не пізнання в оперативному, оскільки вибірка
проводиться не людиною, а твариною. З іншого боку, вибірка нагадує
використання в слідчих діях або оперативному заході спеціаліста з
використання технічних засобів для виявлення і попереднього дослідження
слідів злочинця.

Проте, на думку багатьох авторів, з якими я погоджуюсь, — це тактичний
захід дослідження матеріальних носіїв одорологічної інформації, коли як
інструмент /технічний засіб/ спеціаліст використовує біологічний
детектор, зокрема нюх собаки. Звідси видно, що вибірка — це використання
спеціалістами біологічного детектора в слідчій й оперативній практиці.

Нині законодавцем названі деякі технічні засоби, які використовуються
спеціалістом для виявлення і подання доказової інформації на
попередньому слідстві. Так, орган дізнання має право використовувати
відеозапис, кіно-фотозйомку, звукозапис для виявлення прикмет злочину,
осіб, які вчинили його, при цьому результати застосування таких
технічних засобів можуть бути використані як докази. Останнє дає змогу
ставити проблему про розширення переліку технічних засобів спеціаліста і
включити в їх перелік біологічні детектори і штучні біологічні системи,
коли в пристрої у ролі детектора використовуються рецептори живих
організмів.

Вибірка як дослідження проводиться найчастіше після огляду і є
складовою частиною розшуку «по гарячих слідах». Тому вибірку проводить
слідчий або за його дорученням оперативний працівник відповідно до ст.
114 КПК України. Кінолог, який бере участь як спеціаліст при проведенні
будь-якої слідчої дії, за функціональною діяльністю та її наслідками
нічим не відрізняється від спеціаліста у кримінальному судочинстві
взагалі. Тому, якщо вибірка проводиться з ініціативи органу дізнання для
виявлення прикмет злочину і осіб, які його вчинили, то її слід
інтерпретувати як використання спеціалістами технічних засобів, у тому
числі біологічних, якими є нюх тварин. Результати вибірки при
відповідному процесуальному оформленні дозволено використовувати як
докази, як і результати відеозапису, кіно-фотозйомки і звукозапису.

Про вибірку, проведену в порядку, передбаченому КПК України, орган
дізнання повинен негайно повідомити слідчого. Останнє важливо, адже
інколи проведенням вибірки порушуються права підозрюваного або
обвинуваченого.

Слід погодитися з думкою тих учених, які виступили проти проведення
вибірки безпосередньо людей. Незважаючи на це, у новій настанові про
використання службово-розшукового собаки в практиці органів внутрішніх
оправ, як і тридцять років тому, знову допускається вибірка
безпосередньо людей. Ще раніше зазначалось, що завжди у підозрюваного
або обвинуваченого в порядку передбаченому КПК України можна дістати
взірець запаху на нейтральний предмет-носій і проводити вибірку речей,
не пов’язану з усіма небажаними ексцесами, що дискредитують кримінальну
одорологію як новий засіб збирання доказів. Звідси особлива роль
слідчого в організації і проведенні вибірки, спрямована на забезпечення
законності на попередньому слідстві.

Організація вибірки включає підготовчі дії і тактику безпосереднього її
проведення. До підготовки відносять вибір місця, часу, учасників,
особливо кінолога із службово-розшуковою собакою, підбір відповідних
об’єктів — джерел запаху, серед яких буде поміщений взірець запаху
підозрюваного або обвинувачуваного, підготовка технічних засобів для
фіксації процесу і результатів вибірки.

Переважно вибірка проводиться вдень у приміщенні або на відкритій
місцевості, захищеній від вітру.

Ці рекомендації в даний час не можна визнати вичерпними. Зарубіжна і
вітчизняна практика використання одорології свідчить, що для вибірки
необхідно обладнати спеціальні приміщення, захищені від впливу запахів
учасників вибірки /понятих, підозрюваного, слідчого та інших/.

У такому приміщенні працюють тільки кінолог і собака, поняті й інші
учасники процесу спостерігають зі сторони через прозору перегородку
/скляну, пластикову/. Поруч з кімнатою для вибірки звичайно розміщені
стерилізаторна і кімната для банку взірців запаху, де зберігаються
запахові сліди з місць нерозкритих злочинів.

Такі приміщення обладнані в країнах СНД /Юрмалівський, Вінницький,
Сімферопольський, Харківській, інші одорологічні центри/ та в інших
країнах /Болгарія, Німеччина/.

Особлива роль у проведенні вибірки відводиться кінологу, тому насамперед
слід виявити його професійні якості, з якими собаками, він працює, яка
школа службового собаківництва його готувала, дресирувала собаку, а
також якість дресури. Перед початком вибірки необхідно зустрітися з
кінологом і скласти план її проведення, обговорити тактичні прийоми.

При підготовці об’єктів, серед яких проводитиметься вибірка предмета —
взірця запаху, одержаного від підозрюваного або обвинуваченого,
необхідно додержувати таких правил. Об’єкти вибірки всі повинні бути за
видом однакові і розташовані серед відповідних предметів /Наприклад,
шапка — серед шапок, а не із взуттям або шкарпетками/.

Але доцільніше і більш правильно проводити вибірку запаху, перенесеного
на стандартні фланелеві серветки. Забір запаху на серветку проводиться
безпосередньо перед вибіркою від п’яти-шести осіб, які можуть брати
участь у вибірці. Якщо ж вибірка відбудеться пізніше або пов’язана з
неможливістю присутності цих осіб, то про відбирання взірців запаху
складається протокол /ст. 199 КПК України/.

Про кількість взірців запаху, серед яких проводитиметься вибірка того,
що шукають, в літературі немає єдиної думки. У будь-якому випадку їх
повинно бути не менш як три /ст. 175 КПК України/. Проте практика
показала: слід готувати 5-7 взірців, а інколи й більше, бо це підвищує
надійність вибірки.

Безпосередня вибірка починається з повідомлення і роз’яснення її цілей і
тактики, а також їхніх прав і обов’язків понятим та іншим учасникам, їм
пропонується оглянути предмети, які будуть використані у вибірці:
законсервоване джерело запаху з місця пригоди або законсервований
предмет — носій запаху, який належить злочинцю, а також об’єкти — взірці
запаху, серед яких проводитиметься вибірка досліджуваного запаху.
Учасники повинні переконатися в Цілісності пакування взірця, тобто
безпосереднього походження об’єкта. Слідчий повинен ознайомити їх з
протоколами, в яких зафіксовані процеси виявлення слідів та їх виїмки.

Як зазначалося, взірці запаху, серед яких вибирається той, що шукають,
слід одержувати безпосередньо перед вибіркою у присутності підозрюваного
або обвинувачуваного. Такий тактичний прийом дуже корисний для розкриття
злочинів по «гарячих слідах» і часто «приводить не тільки до викриття
злочинця, а й до його зізнання в суді.

У практиці Київського міського розсадника /розплідника/ було кілька
випадків успішного використання вибірки при розкритті злочинів по
гарячих слідах». Так, у колективі бібліотеки Дарницького району Києва
тривалий час у день одержання заробітної плати у деяких працівників
пропадали з дамських сумочок гроші. Спочатку це були незначні суми — 3,
5, 10 крб. Одного ж разу у день заробітної плати у однієї працівниці
пропали всі гроші разом із сумочкою. Про крадіжку було заявлено в
міліцію. У складі СОГ /слідчо-оперативної групи/ виїхав на місце пригоди
кінолог. Оглянувши приміщення бібліотеки, у сховищі за полицями з
книгами виявили сумочку, але без грошей. Хто ж злочинець? Він, без
сумніву, з колективу працівників, а їх лише 15. Оскільки сумочку в руках
тримав злочинець і навіть зім’яв її, щоб засунути в шпарину кінолог
запропонував негайно провести вибірку речей усіх працівників. Слідчий
зібрав усіх працівників у читальному залі і роз’яснив ціль вибірки та
тактику її проведення. Всі працівники охоче згодилися, адже їм вже
набрид «особистий» злодій.

Кінолог запропонував кожній працівниці покласти на підлогу будь-яку
належну їй річ. Були розкладені 15 хустин і шарфів. Усі стояли навколо,
спостерігаючи роботу кінолога, якій дав собаці занюхати викрадену
сумочку і скомандував: «Шукай». Службово-розшуковий собака Вольф обійшов
предмети по колу і взяв» хустину в горошок.

Присутні здивувалися; хустина належала директорові бібліотеки. Проте,
поки увагу всіх було прикуто до вибірки, директор непомітно вийшла до
свого кабінету. Коли ж слідчий ввійшов до неї в кабінет і попросив бути
присутньою при вибірці, яка буде повторена, то вона із слізьми прохала,
що не потрібно цього робити, обіцяла все розповісти і повернути гроші
всім співробітникам.

Якщо вибірка проводиться серед взірців запаху, перенесеного на
стандартні серветки, то їх не рекомендується розміщувати на відкритому
повітрі, бо слід розсіюватиметься в атмосфері.

При малій концентрації запаху можливі помилки собаки, тому серветку слід
умістити в концентратори запаху, як такі можна використати чисті
консервні банки місткістю 0,5 л.

Концентратори треба виготовляти із скла. Посудина повинна бути
невисокою, з масивним і широким дном, стійка. Горловина повинна бути
лійкоподібною, не більш як 10 см заввишки, щоб собака міг всунути морду
і занюхати взірець.

Вміщений на дно взірець запаху зберігає і сприяє збільшенню кількості
молекул запаху в місткості, робить слід більш концентрованим, і собака
його добре бере. Крім того, конічна горловина не дає змоги собаці брати
предмет у зуби, що часто трапляється при вибірці І тим самим знищується
взірець запаху, який став непридатним для наступної вибірки.

Перед початком вибірки банки-концентратори запаху стерилізують і
нумерують, потім встановлюють на відстані не менше метра одна від одної.
В одній з банок-концентраторів лежить серветка із взірцем запаху. Коли
при вибірці присутня особа, що вибирається за запахом, їй пропонують
вказати, в якому порядку треба розташувати концентратори, серед яких
буде місткість із взірцем її запаху. При відсутності такої особи це
пропонується зробити понятим.

Звичайно, учасники тільки вказують слідчому, як потрібно переставити
концентратори. Розміщені таким чином предмети вибірки нумерують, що
фіксується у протоколі. Всі вказані дії виконує слідчий, суворо
додержуючись стерильності, кінолог при цьому відсутній і не знає, який
номер присвоєно концентратору, де міститься потрібний взірець запаху.
Відомо, що дресировані собаки вельми тонко розуміють вказівки
дресирувальника. Досить інколи погляду, щоб підказати тварині, яким
чином діяти. Тому вибірка взірця запаху, так би мовити, «всліпу» для
кінолога — одна з гарантій об’єктивності її результатів.

Після підготовчих дій слідчий запрошує кінолога і пропонує йому привести
службово-розшукового собаку для вибірки. Кінолог розкриває місткість із
взірцем запаху злочинця з місця пригоди або шприцом забирає молекули
запахової речовини з посудини, дає її занюхати собаці і відпускає його
на вільний пошук. Якщо джерело взірця має малу концентрацію,
рекомендується у відсутності кінолога закрити концентратор на 10-15 хв.
і лише після того робити вибірку.

Такий прийом, наприклад, був використаний для експерименту У Київській
вищій школі МВС. У ньому брали участь 150 начальників РА МВВС, які в той
час проходили перепідготовку у школі. Слухачі входили до лекційного залу
через одні двері. Десять чоловік тих, хто запізнився, попросили сісти в
першому ряду. Під час лекції про роль запахових слідів при розкритті
злочинів по «гарячих слідах», було поставлене завдання: за запаховими
слідами на дверній ручці виявити з тих, хто спізнився, особу, яка
ввійшла до залу останньою,

На сцені залу стояв кінолог М.П. Гучок із своїм улюбленим собакою
Вольфом. У присутності всієї аудиторії запаховий слід з ручки дверей був
перенесений на фланелеву серветку, яку вмістили у концентратор і
(закрили кришкою. Слухачам, що сиділи в першому ряду, було запропоновано
стерильними серветками залишити взірці свого запаху /витерти руки, шию/.
Серветки поклали в концентратори і помітили номерами. За бажанням
слухачів концентратори поставили на сцені. Потім запросили кінолога, він
дав Вольфові занюхати запах із серветки, якою була витерта дверна ручка,
скомандував: «Шукай!». Собака двічі пройшов повз концентратори. Всі
слухачі бачили, в який концентратор був покладений взірець запаху, і
активно «вболівали» за Вольфа, Нарешті собака сів біля концентратора із
взірцем запаху слухача, який ввійшов у зал і торкнувся ручки дверей
останнім. Результат експерименту виявися блискучим.

Зрозуміло, такі експерименти передбачають високий рівень дресури собаки
і високу професійну майстерність кінолога,

У практичній діяльності рекомендується вибірку повторювати два-три рази
і більше, при цьому джерело запаху, що потрібно вибрати, щоразу у
відсутності кінолога переставляти на нове місце. Така тактика виключає
випадковість вибірки, якщо у вибірці бере участь один собака. За добре
поставленої в УВС кінологічної служби при повторних вибірках
рекомендується міняти собак.За нашими даними і враховуючи досвід роботи
Київського міського розплідника, переміщення концентраторів із потрібним
взірцем запаху щоразу при повторній вибірці з використанням добре
дресированого собаки створює достатню надійність результатів вибірки.

Результати вибірки слідчий фіксує в протоколі, докладно описуючи всі дії
— починаючи з підготовки і закінчуючи здобутим результатом. Цей покищо
непроцесуальний документ слід назвати «Протокол вибірки речей» або
«Протокол дослідження запахових слідів спеціалістом». Процес вибірки
бажано фіксувати, застосовуючи відеозапис або кіно-фотозйомку.

Таким чином, розглянуті організаційно-технічні особливості вибірки мають
безпосереднє значення для її правильного проведення, для підвищення
надійності здобутої інформації і суворого додержання при цьому
законності.

До даного розділу додаю додатки в кінці

ІІ Поняття і сутність криміналістичної одорології.

ІІ.1 Історія одорології.

З давніх часів були замічені унікальні здібності деяких видів тварин,
комах і інших істот розрізняти по запаху своїх представників. Особливо
зацікавило людей тонке нюхове чуття собак, їхнє уміння переслідувати по
запаховому сліду свою здобич. Цей природний дарунок домашньої тварини з
успіхом використовували мисливці. Поступово завдяки своїм феноменальним
якостям собака став другом людини, зайняла почесне місце в його житті.
Нюхові здібності собак знайшли своє застосування й в інших областях
людського життя.

З розвитком суспільних відносин і їхнього законодавчого регулювання
поступово сформувався блок правових норм, порушення яких підвергало
суспільство великій небезпеці. Так було визначене коло діянь, названих
злочинами. На їхнє здійснення людей найчастіше штовхає спокуса швидко і
без особливих зусиль задовольнити свої примхи суспільно небезпечним
шляхом і при цьому залишитися безкарним. Дана обставина продовжує
стимулювати правоохоронні органи на вживання заходів по розробці нових
методів боротьби зі злочинністю, по використанню найбільш ефективних
засобів пошуку і встановленню осіб, що порушили кримінальний закон.

Оскільки людина, як і будь-який ссавець, має індивідуальний запах, що
має властивість залишатися в місцях його перебування, то виникла ідея
використовувати це явище для пошуку злочинця по запаху. У 1696 році в
німецькому місті Гильдеогельме з ініціативи відомого криміналіста Ганса
Гросса вперше була створена служба собак, навчених несенню
патрульно-постової служби.5 жовтня 1908 року в Петербурзі утворилося
«Всеросийское общество поощрения использования собак в полиции и
сторожевой службе».

Використання собак для пошуку і виявлення злочинців внесло позитивний
вклад у боротьбу з карними проявами, однак не вирішило проблеми в
повному обсязі. Сліди не зберігалися довго, і в умовах міста пророблення
їх не давало бажаного ефекту.

Дана обставина зменшила ентузіазм у прихильників службового
собаківництва в правоохоронних органах. Крім того, позначилися відомі
історичні події: Жовтнева революція 1917 року з її політичними
перетвореннями. Однак ніщо не зупинило процесу використання людиною
пошукових якостей собаки. Так, під час Великої Вітчизняної війни ці
вірні друзі дуже здорово допомагали нашим бійцям у пошуку вибухових
речовин, при розмінуванні будинків, житлових кварталів, доріг, великих
ділянок місцевості.

У той час можливості використання нюхових здібностей собак були все-таки
порівняно обмеженими, жадали від учених пророблення ідеї створення
штучного аналізатора запаху. У зв’язку з цим у 50-і роки в колишньому
СРСР після успішних дослідів по застосуванню методів масспектрометрії і
газової хроматографії в молекулярній біохімії були створені прилади, що
дозволяли проводити найтонші дослідження газових тіл. Здавалося, що
наука встала на поріг розкриття природи нюху і створення «штучного
собаки». У науковій літературі повідомлялося про прилад, що дозволяє
сприймати запах при концентрації ПРО,00001%. З його допомогою можна
знайти запах бензину, фарби, лаку, аміаку, деяких кислот, а також свіжих
яблук і бананів. Однак безумовно революційні відкриття в науці чуда не
зробили. Створені на основі зазначених методів прилади були здатні
ідентифікувати тільки моно запахи (випару рідких і твердих речовин), у
той час як запахи живих організмів дослідженню не піддавалися.
Ідентифікація запахів живих організмів залишилася пріоритетом самих
тварин. Цей факт сприяв більш об’єктивній оцінці нюхових здібностей
собак і цілеспрямованому їхньому застосуванню.

У 60-і роки у вітчизняній криміналістиці визначилися три основних
напрямки використання запаху:

розшук особи, що зробила суспільно небезпечне діяння, по їхньому
запаховому сліду;

відшукання предметів злочинного зазіхання чи предметів, що підлягають
визнанню як речові докази й володіють індивідуальним запахом злочинця чи
потерпілого;

установлення групової приналежності джерела походження твердих, рідких і
сипучих речовин, що володіють властивостями запаху.

У перших двох напрямках використовувалися спеціально підготовлені
службово-пошукові собаки, у третьому — інструментальні методи. Разом з
тим продовжувалися дослідження як в області одержання нових технологій
інструментального дослідження запахів, так і в області удосконалювання
методів використання здібностей тварин.

У 1965 році група радянських вчених і практиків уперше запропонувала
метод криміналістичної одорології, що полягав у тім, щоб консервувати
вилучені з місця події запахи і використовувати службово-пошукових собак
для встановлення осіб (джерел запаху) по їх речах, предметам, запаховим
слідам і іншим об’єктам, що знаходилися в контакті з ними. У 70-і роки
цей метод отримав широке поширення в ГДР, Угорщини, Болгарії й інших
країн. За наказом МВС Угорської Народної Республіки запахові сліди
вилучалися по кожному конкретному злочину і зосереджувалися, у
спеціалізованих колекціях — запахових банках. Починаючи з 1979 року в
НКЦ МВС СРСР проводилися дослідження з удосконалювання методу
криміналістичної одорології. Нові рішення по збору і виділенню запахових
слідів одержали 6 авторських посвідчень, а проведені на їхній основі
дослідження мали позитивний результат.

Для перевірки практичної значимості й одержання об’єктивної картини
використання методу криміналістичної одорології наказом міністра
внутрішніх справ Латвії в 1976 році в Юрмалі була створена
експериментальна одорологична лабораторія, що займалася збором,
консервуванням і збереженням запахових слідів, вилучених з місця події,
а також ідентифікацією консервованого запаху з запахом, вилученим у
підозрюваних, з використанням собак — детекторів. Позитивний досвід
діяльності даної лабораторії підтвердив правильність і перспективність
наукового пошуку. Це дало поштовх створенню наприкінці 80-х років
подібних лабораторій у Вільнюсі, Москві й інших містах колишнього СРСР.

В даний час накопичений багатий досвід практичної діяльності
одорологічних лабораторій, що дозволив внести істотний вклад у справу
боротьби зі злочинністю. Так, по завданнях органів внутрішніх справ і
прокуратури Московської одорологічної лабораторії проведено близько 500
досліджень, багато з який використовувалися при розслідуванні
кримінальних справ. По запитах слідчих органів МВС РБ у лабораторіях
Вільнюса і Москви проведено вже більше 5 одорологичних досліджень, що
також мали позитивну оцінку при розгляді кримінальних справ у суді.

Для виробництва одорологічних досліджень безпосередньо в Республіці
Бєларусь у 1994 році за наказом міністра внутрішніх справ у структуру
ЭКЦ включена одорологічна лабораторія. У її задачі, крім інших, входить
також проведення з ініціативи оперативних і слідчих працівників
ідентифікації запаху, відібраного у осіб, що перевіряються. У
перспективі планується здійснення наукових досліджень по удосконаленню
одорологічних методів ідентифікації запаху. Однак відсутність у нашій
республіці достатньої кількості літератури про досягнення в області
одорології не дозволяє практичним працівникам правоохоронних органів
одержати повний обсяг зведень і глибоко оцінити перспективи використання
одорології в розкритті і розслідуванні злочинів. З метою розширення
кругозору читачів і введення їх у проблеми одорології я спробував
показати напрямки використання досягнень одорології в розкритті і
розслідуванні правопорушень.

ІІ.2 Поняття і сутність криміналістичної одорології.

Одорологія як наука виникла в 50-х роках XX століття в результаті
розвитку молекулярної біології, хімії, електроніки й інших природних
наук. Сам цей термін відбувся від латинського слова odor — «запах,
почуваю запах» і грецького слова logos — «навчання, наука». Отже, у
буквальному значенні під одородогією варто розуміти науку, що вивчає
закономірності утворення, виділення, поширення і сприйняття запаху.

Трохи раніше навчання про нюх, що цілком тепер охоплюється поняттям
«одорологія», називалося «ольфакторикой» і походило від латинського
слова olfactus — «запах» для позначення науки про нюх.

Предметом одорології є запах: механізм його утворення, поширення і
сприйняття, а також психофізична природа нюху. Як видно, одорологія
досліджує досить широкий спектр явищ і нагромадила за короткий період
свого існування чималий багаж необхідних знань. У предметі одорології
можна виділити три основних елементи: процес формування запаху; сам
запах; процес сприйняття запаху, чи нюх. Кожний з названих елементів має
свій напрямок дослідження. Питання, пов’язані з запахом і нюхом, у даний
час вивчені досить глибоко. Проблема утворення валаха поки залишається
нерозкритої, однак у цьому напрямку ведуться кропіткі дослідження.

У різних країнах учені по-різному підходять до визначенню термінів «нюх»
і «запах». Так, у нас до нинішнього часу під запахом розумілася
«властивість чого-небудь, сприймане нюхом».

Біологи визначають запах як властивість речовини, що випаровується на
повітрі, викликати у тваринних організмів специфічне роздратування
нервових закінченнь органів нюху.

Трохи подвійно представляє запах Р.X.Райт. На його думку, «запах має два
значення. По-перше, цим терміном визначають властивість матеріальних
об’єктів — фізичних тіл тваринного, рослинного і мінерального
походження, що полягає в безупинному відділенні (випари) у зовнішнє
середовище дрібних часток даного об’єкта. По характеру цієї властивості
устанавлюють швидкість випару і класифікують речовини на летучі і
звичайні. По-друге, терміном «запах» визначають суб’єктивне сприйняття
(відображення), що виникає у людини внаслідок впливу часток речовини, що
пахне, на нюхові рецептори».

Очевидно, що перше визначення Р.Х. Райта виражає сутність лише однієї зі
сторін процесу утворення запаху, а саме — виділення речовини, що пахне,
матеріальними об’єктами. Іншою стороною цього процесу є формування
(виникнення) речовини, що пахне, зокрема, у живих організмів. Друге
визначення характеризує не що інше, як нюх (його поняття буде дано
нижче).

Так само неповно розкривають сутність запаху і два попередніх
визначення, тому що вони виражають усього лише його властивості впливати
на нюхові рецептори. Неточність цих визначень виявляється при розкритті
природи запаху, особливо таких його властивостей, як розсіювання,
подільність, стійкість і інші, у результаті чого висвічується наступна
логічна помилка: властивість має властивості. Виходить, що в названих
визначеннях запах розглядається не як явище природи, а як істотна
характерна ознака якогось іншого явища.

На погляд багатьох авторів і на мій також, правильний підхід до
визначення запаху як предмета матеріального світу обрали фахівці НКЦ МВС
Республіки Бєларусь. Запах людини ними визначається як «генетично
(спадково) обумовлені по своєму складі і постійно відтворені організмом
летучі речовини, що виявляються в пітожирових виділеннях і крові
людини». Іншими словами, запах -це беззупинно продуцируема і виділювана
біологічнимими організмами чи випаровуєма речовина, що випаровується
фізичними тілами, що володіє стійкими характеристиками, здатна впливати
на нюхові рецептори тварин і викликати визначені відчуття.

Вченими встановлено, що з трьох мільйонів відомих нам органічних сполук
запахом володіють тільки 20%. Однак це ще не означає, що інша її частина
не виділяє ніяких речовин. Можливо, ці виділення залишається
нейтральними для нюху людини і тварин. При вивченні властивостей запаху
впливати на органи нюху був визначений запаховий поріг, під яким
розуміється така кількість речовини, що пахне, у навколишнім середовищі,
нижче якого запах не відчувається. Гранична концентрація обчислюється
кількістю молекул запаху в одному кубічному сантиметрі повітря.
Наприклад, собака реагує на запах масляної кислоти при концентрації 9
тисяч молекул, в той час як людина — при концентрації 7 мільйонів
молекул на один кубічний сантиметр повітря. Спеціально натренований
собака розпізнає речовину при наявності 700 молекул в одному кубічному
сантиметрі повітря. Нюхові здібності собаки перевершують людські в
середньому в 800 тисяч разів.

При вивченні такої властивості запаху, як летючість, було встановлено,
що молекули запаху можуть поширюватися в просторі лише тоді, коли їхня
молекулярна вага не перевищує 260-300 одиниць. Якщо молекулярна маса
перевищує зазначені межі, тоді молекули органічних і неорганічних
з’єднань здобувають якість мікрочастинок.

Крім названих вище властивостей, запах володіє і такими властивостями,
як дифузія — взаємопроникнення різних запахових часток, при якому не
міняється їхня індивідуальність, постійність процесу виділення, під яким
розуміється безупинне виділення випарів речовини, що пахне, їх
джерелами; відносна стійкість — незмінність хімічної структури молекул
запаху в умовах навколишнього середовища (за винятком випадків впливу на
запах більш реактивного середовища, чим та, у якій формувався запах);
розсіювання — поширення молекул запаху в навколишнім просторі;
подільність — дроблення молекул запаху на складові її частини, при якому
не змінюється структура молекул запаху; динамічність, чи рухливість, а
також інші властивості.

Відносна стійкість запаху підтверджується результатами тривалих
експериментів і багаторічних досвідів. Один з них проводився в 1956 році
фахівцями криміналістичного інституту німецької народної поліції МВС
ГДР. Він полягав у тім, що з підкладки захисного костюма, розташованої в
області пройми рукава, був зібраний запах. Зазначеним костюмом власник
довгий час не користався і зберігав його в підвалі в упакованому виді.
По зібраному запаху була зроблена вибірка з використанням спеціально
підготовленої службово-пошуковї собаки, що потім із упевненістю вказала
на хазяїна костюма.

У той же час криміналістична практика має приклади, коли нетривале
збереження речей, що носяться, утрудняло вибірку їхніх власників. Так, у
1988 році в Ростовській школі удосконалення працівників службового
собаківництва проводився експеримент, максимально наближений до реально
виниклої ситуації в роботі кінологів. У випробуваного вилучалися ношені
довгий час синтетичні носки, що упаковувалися в поліетиленовий пакет і
містилися в сумку. Впродовж двох тижнів з використанням зазначеного
об’єкта проводились вибірки джерела запаху. Менш 20% вибірок мали
позитивний результат. Підсумок експерименту наштовхнув на припущення про
те, що причину тут потрібно шукати в декількох напрямках. По-перше, на
хід експерименту могло вплинути середовище, у якому знаходились молекули
запаху в момент їхнього відділення від запахоносія. Мається на увазі те,
що забруднення, сприятливі температурні умови (30 — 40 градусів по
Цельсію) і механічні впливи при носінні сприяли руйнуванню молекул
запаху. По-друге, синтетичний матеріал має низькі адсорбентні якості.
По-третє, поліетиленове упакування не зберігає запах, вона лише
сповільнює на якийсь час процеси конверсії і дезодорування (природного
випару і впливу атмосферного озону). По-четверте, пітожирові виділення
ділянок тіла, що мають волосяний покрив, відрізняються від ділянок, не
покритих волоссям (долонь рук, ступнею ніг), що по складу є більш
рідкими. Можливі й інші напрямки пошуку причин. Як би те ні було, а
результати обох експериментів безсумнівно виводять на проблему вивчення
природи запаху: що із себе представляє молекула запаху і як вона
утвориться.

З погляду органічної і неорганічної хімії запахові молекули неживої
матерії — це частки самої речовини, виділювані в результаті випару.)
Науці відомо, що випару піддаються як рідкі, так і тверді речовини в
процесі їхнього нагрівання до відповідної температури, при якій
внутрішнє коливання молекул речовини стає таким, що дозволяє їм
відокремлюватися, переборюючи внутрішнє притягання молекул. Структура
молекул речовини в даному випадку не змінюється. Такі молекули несуть
повну інформацію про хімічний склад джерела запаху. Дані речовини, що
пахнуть, прийнято називати монозапахами. Тут своєї досконалості досягли
дослідники парфумів і ароматизованих препаратів, використовуваних у
парфумерній і харчовій промисловості. У Японії ведуться розробки по
створенню біотелевизора з екраном, що імітує запахи, що відповідають
зображуваному на екрані сюжету. У засобах масової інформації
повідомлялося про те, що останнім часом у московському інституті
педіатрії успішно застосовується в лікувальних цілях метод ароматерапії.
Він полягає в збагаченні повітря приміщення лікарняних палат ефірними
оліями лікарських трав.

Створено чимало різних приладів, що реагують на ті чи інші монозапахи.
Деякі з них успішно використовуються в криміналістичних цілях.
Наприклад. «Трупоискатель». чи «Детектор Банегарда», розроблявся в
інституті криміналістики ЧССР. У колишньому СРСР цей прилад був
удосконалений і випускався за назвою «Пошук — 1». Він складається з
порожнього щупа з отворами, насоса й індикаторного пристрою. За
допомогою насоса через отвори в щупі втягується повітря з запахами
розкладання трупа і його частин і подається в індикаторний пристрій. У
ньому мається ватняний тампон, змочений 6-процентним водяним розчином
оцтово-кислотного свинцю. У залежності від концентрації в повітрі
сірководню індикатор здобуває колір від ясно-коричневого до чорного.

Для визначення пар етилового спирту, що можуть міститися в повітрі,
видихуваному з легень правопорушників, що перевіряються, чи водіїв
транспортних засобів, використовуються спеціальні індикаторні трубки
(«СИТ»). Крім того, для рішення задач криміналістики успішно
застосовуються такі прилади, як «Електричний ніс», «Електронний
слідопит» і інші. Принцип дії і методика їхнього застосування описані в
роботі Е. Палкиса.

Крім апаратів, заснованих на методах маспектрометрії і газової
хроматографії, останнім часом за кордоном знайшли широке, застосування
прилади, у яких використовується метод рухливих іонів. Це детектори пар
вибухових речовин GVD в і РD 6,а також детектор пластикових вибухових
речовин і трінітратолуола Plastio.

Усе сказане вище пов’язано з використанням монозапахів, аналіз і синтез
яких науково доступний. Однак проблема вивчення запаху здобуває свою
гостроту. З погляду біології, тут виникають питання, пов’язані головним
чином з тим, що є основою запаху живих організмів, відкіля бере початок
його формування, як відбувається процес виділення запаху. Далеко не на
всі ці питання сучасна наука дає відповідь. Очевидний той факт, що якщо
удасться виявити основу речовини тварин, що пахне, то розкриється
перспектива інструментального дослідження запаху, виділюваного живими
організмами, стане доступним виробництво ідентифікації джерела запаху за
допомогою приладів. А поки необхідно використовувати найбільш дешевий,
економічний, відносно невибагливий, один з найефективніших, надійних і
універсальних аналізаторів запаху природний нюх собаки й інших тварин.

Питання про те, як формується молекула запаху, до кінця наукою не
вивчено. Однак на підставі уже відомих фактів, встановлених у результаті
дослідів і наукових досліджень, можна припускати, що запахова клітка
зароджується в надрах живого організму.

Запах тварин, зокрема людини, являє собою дифузійний букет виділюваних
живим організмом речовин, що пахнуть, в основі яких лежить
індивідуалізоване (властиве тільки тому чи іншому живому організму)
постійно продуцируема, відносно стійка в умовах навколишнього середовища
речовина.) Як установлено вченими, основна речовина, що пахне, міститься
в крові, волосяному покриві, нігтях (пазурах), в органах і інших
тканинах тварин, а також у слині, пітожирових і інших виділеннях органів
внутрішньої секреції організму (наприклад, у виділюваних спеціальними
залозами сильно пахнучих речовинах, якими тварини позначають свою
територію). До основного запаху домішуються запахи виведених з організму
речовин — перероблених продуктів харчування, лікарських препаратів тощо.
До виділюваного комплексного запаху приєднуються в результаті
взаємопроникнення периферійні запахи, у також запахи тіла (одягу, що
носяться,предметів і речей на тілі й у кишенях, побутових і виробничих
приміщень); професійні запахи (медпрепаратів — у фармацевтів і лікарів,
бензину і солярки у водіїв) і так далі.

У результаті дослідів було встановлено, що вилучені в тогї самої людини
або тварини, але з різних частин тіла (ніг, тулуба, голови) запахові
зразки найчастіше «дізнавалися» спеціально підготовленим собакою лише
при ретельному принюхуванні, тоді як вибірка зразків запаху з тої самої
ділянки тіла відбувалася без всяких утруднень. Отримані досвідчені
знання наштовхнули на думку про те, що комплексний запах людини
неоднорідний. На різних ділянках тіла до основної речовини, що пахне,
домішуються різні супутні (додаткові) запахи, виділювані людськими
органами, що відрізняються друг від друга по хімічному складу. На
питання, що ж складає основу запаху і чому вона незмінна у всіх частинах
організму, ще мають відповісти вчені — одорологи. На погляд більшості
авторів, виділення основної речовини, що пахне, живими організмами являє
собою сукупність складних біологічних явищ, що послідовно відбуваються
усередині організму. Дотепер весь процес генерування речовини, що пахне,
тваринами до кінця не досліджений. Безумовно те, що одним на остаточних
його етапів є потовиділення. Функціонування пітожирових залоз і
виділення поту вивчені біологією і використовуються в медицині, однак
про механізм зародження основ запаху та про шлях, що він проходить,
можна лише догадуватись. Ґрунтуючись на знаннях анатомії, біології,
хімії, фізики, інших наук, на деякому практичному досвіді, озброївшись
інтуїтивним чуттям, спробуємо представити весь процес формування
запахової клітки.

Відомо, що клітини, з яких складаються тканини живого організму,
виконавши своє призначення, відмирають. Частина компонентів клітки, що
розпалася, перетворюється в живильне середовище,інша порівняно велика
їхня частина, разом з переробленими продуктами харчування організму
виступає в ролі так званого шлаку. Він виводиться з організму різними
шляхами: фільтрується нирково-сечовою системою, вивільняється
кишечником, виділяється пітожировими залозами. Саме в підшкірні
пітожирові мішечки доставляється кров’ю частина перероблених організмом
що розпалися чи відмерли кліток і продуктів обміну речовин, що через
пори виводяться назовні. Кров у даному випадку виконує транспортні
функції. От цей виведений потім шлак і містить основні компоненти
індивідуального запаху, що прийнято називати летучими метаболітами. Під
метаболітами варто розуміти продукти перетворення сукупності
внутрішньоклітинних реакцій, що забезпечують обмін речовин в організмі,
а також продукти розпаду клітин, що виносяться назовні потом.

Індивідуальність і генетична обумовленість метаболітів пояснюється тим,
що утворюючі їхні компоненти, як і всі тканини органів людини,
сформовані на основі єдиної молекули дезоксірибонуклеінової кислоти
(ДНК). Оскільки імовірність збігу ДНК у двох людей складає один випадок
на 4 мільйони чоловік, то метаболіти практично мають неповторну
біохімічну структуру.

Сказане підтверджують дослідження зоологів, що позитивно вирішили
питання про наявність індивідуального коду в альфакторних сигналах
(нюхових мітках) ссавців. Наявність індивідуального запаху людини також
підтверджується дослідженнями як за рубежем, так і в колишньому СРСР.
Наприклад у ЇМ (ВНКЦ) МВС СРСР проведено близько 2000 різних
експериментів по встановленню індивідуальності запаху, у яких брали
участь понад 4000 чоловік, у тому числі 200 родичів і 4 пари близнюків.
Крім інших запахових об’єктів, у них вилучалися зразки висохлої крові,
волосся, що зберігалася 9-16 років і були ідентифіковані зі
свіжевилученими. Дослідження поту людини при розщепленні його на три
складові — лужну, нейтральну і кислотну — показали, що індивідуальний
фактор суб’єкта міститься тільки в кислотній фракції (масляній кислоті).
З цього був зроблений висновок про те, що індивідуальний запах людини є
генетично обумовленою ознакою специфічних речовин, що містяться в поті,
крові й інших тканинах людини, сприйманих біодетектором (собакою) як
неповторна особливість конкретного суб’єкта.

Виходячи зі сказаного можна пояснити причину деяких властивостей запаху.
Так, приміром, безперервність виділення живими організмами запаху
обумовлена постійністю процесу обміну речовин і зміною старих кліток
тканин організму зароджуючимися новими (за винятком кліток нервової
системи). Відносна стійкість запаху пояснюється тим, що метаболіти є
кінцевим продуктом тривалого процесу біохімічної переробки організмом
кліток, що розпалися, і продуктів обміну речовин. Подільність запаху
полягає в тім, що його основа складається з безлічі однорідних
біохімічних з’єднань, що мають цілісну молекулярну структуру, а тому,
розсипаючись, вона не руйнується.

Слід також зазначити, що життя живих організмів не виключає різкої зміни
умов їхньої діяльності, викликаної як зовнішніми, так і внутрішніми
факторами взаємодії організму з навколишнім середовищем. Такого роду
екстремальні ситуації викликають роздратування психіки тварини, що у
свою чергу сприяє підвищеному виділенню адреналіну і більш бурхливої
діяльності кліток, ніж при нормальних умовах. Усе це призведе до
інтенсивного утворення і виділення запахових метаболітів, а також
зростанню їхньої концентрації в місцях перебування тварини за відносно
короткий період часу. Зазначений факт доцільно враховувати при вилученні
слідів запаху на місці події, якщо передбачається, що джерело запаху
було під впливом екстремальних умов.

Вивчення процесу утворення запахових метаболітів грає вирішальне
значення для розуміння природи індивідуальності запаху і правильного
його використання в криміналістиці.

До третього елемента предмета одорології відноситься процес сприйняття
запаху органами нюху. Цей процес можна розглядати як самостійне явище
матеріального світу, тісно пов’язане з формуванням, виділенням і
поширенням запаху. Сприйняття його являє собою відчуття, що виникає у
людей і тварин в результаті дії визначених хімічних речовин на нюхові
рецептори». Під нюхом такі розуміють «одне з зовнішніх почуттів людини і
тварини — здатність сприймати і розрізняти запахи». Слід зазначити, що
нюх є одним з видів хеморецепції, що відрізняється тим, що запахи
звичайно присутні в низьких концентраціях і, як правило, самі по собі не
є корисними чи шкідливими для організму. Вони усього лише сигналізують
про наявність у зовнішнім середовищі визначених чи предметів явищ.

У криміналістичній науці існують різні теорії, що пояснюють процес
сприйняття запаху. Одні вчені дотримують тієї точки зору, що запахи
являють собою електромагнітну хвилю, а рецептори органів нюху є
своєрідними антенами — датчиками, що розрізняють той чи інший запах по
частоті електромагнітних коливань.

Існують ще вібраційна, просторова і стереохімічна, а також безліч інших
теорій, що пояснюють процес сприйняття запаху. На мій погляд, заслуговує
на найбільшу увагу адсорбційна, відповідно до якої в результаті процесу
адсорбції молекул речовини, що пахне, клітками нюхового епітелію
викликається нагрівання цих клітин. Нюхові органи завжди вологі, і
їхньої клітки містять ліпоїди, у яких розчиняються жирні кислоти
(зокрема, масляна кислота, що містить індивідуальний запах тварин) і
інші речовини, що пахнуть. Ступінь нагрівання викликає в мозку тварини
визначені відчуття. Ефект нагрівання пояснюється тим, що «при дії
речовини, що пахне, на нюховий епітелій його поверхня стає
електронегативною стосовно іншої тканини».

Ці відчуття, оформлені в чітко виражену інформацію, фіксуються в пам’яті
тварини. У той же час у мозку «тварини фіксується й інша інформація,
сприймана зоровими, слуховими й іншими органами почуттів, безпосередньо
пов’язана з відчуттями, що породжують умови сприйняття запахів. У
випадку, коли тварина через визначений період часу знову зустрічається з
цим же запахом, мозок його відтворює всю наявну в пам’яті інформацію,
пов’язану з уже знайомою йому речовиною, що пахне. Дізнавання запаху
являє собою процес ототожнення образа відчуттів, викликаного впливом
запаху, з образом, відбитим у пам’яті тварини. Це образно можна
представити як сполучення зображенні двох негативів. В основі дізнавання
лежить рефлексивна функція вищої нервової діяльності тварини.

У процесі застосування службово-пошукового собаки необхідно мати
наувазі, що не обов’язково звільняти мозок тварини від сторонніх
подразників при ознайомленні із шуканим запахом, як це прийнято робити.
У подібних випадках варто піддавати собаку таким роздратуванням, що
викликали б у неї інтерес до запам’ятовування шуканого запаху. Необхідно
враховувати і те, що пам’ять собаки після закінчення 4 — 6 годин, як
правило, нездатна відтворювати відчуття, викликані впливом запахових
речовин.

Нюх тварин служить їм для пошуку і вибору пиши, вистежування видобутку,
порятунку від ворога, для орієнтації в просторі. Ця його життєво важлива
функція відточена природою, до ювелірної досконалості. Нюх базується на
системі умовно-безумовної рефлексії, що дозволяє безпомилково робити
ідентифікацію запаху.

Таким чином, ми підійшли до одного з найважливіших розділів науки про
запахи, (Основною задачею якої є вивчення закономірностей виникнення,
поширення, збирання, збереження і використання запахових слідів з метою
попередження, розкриття і розслідування злочинів. Мова йде про
криміналістичний одорології. Дотепер розуміння криміналістичної
одорології зводилося до того, щоб за допомогою біодетекторів (спеціально
підготовлених службово-пошукових собак) робити вибірку консервованих
запахів по вилучених зразках, тобто до так названого одорологичного
методу. Безумовно, застосування такого методу в розкритті і
розслідуванні злочинів необхідно розширювати і впроваджувати в практику.
Але обмежувати криміналістичну одорологію рамками виробництва зазначеної
вибірки не варто.

Сучасне карне законодавство містить ряд статей, що передбачають
відповідальність за такі злочини, при розслідуванні яких одорологичні
дослідження могли б зіграти немаловажну роль. Приміром, кримінально
карні діяння, пов’язані з наркотичними, вибуховими чи сильнодіючими
речовинами, зброєю і боєприпасами (зокрема, ст. 201 — контрабанда;
ст.264 — незаконне носіння, збереження, придбання, чи виготовлення збут
зброї та ряд інших злочинів, передбачених іншими ст.. кримінального
кодексу. Крім того, можуть бути скоєні інші злочини з використанням
речовин, що мають запах, спрямованих на предмети злочину, що володіють
запахом.

Я вважаю істотне значення для розслідування кримінальної справи має
також пошук знарядь злочину, предметів, що можуть бути визнані як
речовинні докази. У процесі застосування в цих цілях широких можливостей
одорології варто виділити кілька напрямків.

1. Використання здібностей тварин, зокрема, собаки: при пошуку і
виявленні наркотичних, вибухових, сильнодіючих і отруйних речовин у
пунктах переходу границь, на митницях, в аеропортах, на залізничних і
річкових вокзалах, контрольно-пропускних пунктах; при виробництві обшуку
приміщень і ділянок місцевості; при огляді обосі, транспортних засобів,
вантажів і інших об’єктів; при огляді місця події; при виробництві
оперативно-розшукових, профілактичних і інших заходів;

— при пошуку і виявленні зброї, боєприпасів, вибухових речовин у
зазначених вище місцях, а також у замінованих житлових будинках,
адміністративних будинках, літаках, потягах, пароплавах, транспортних
засобах, на замінованих дорогах і інших ділянках місцевості, при
виробництві оперативно-розшукових, профілактичних і інших заходів;

— при пошуку і виявленні стріляних гільз, трупів людини, тварин і їхніх
частин; живих людей у місцях катастроф, завалів, аварій, катастроф, при
стихійних лихах і інших нещасливих випадках; при здійсненні злочинних
дій, пов’язаних з викрадення дітей і дорослих з метою вимагання;

— при пошуку і виявленні викинутих чи захованих злочинцем особистих чи
викрадених речей;

при скоєнні запахових слідів людини на місцях подій, виробництва
пострілу або здійсненні втечі з метою переслідування його по гарячих
слідах чи визначення напрямку відходу;

при виробництві вибірки людини по його індивідуальному залаху;

— при виробництві вибірки речей безпосередньо після пророблення сліду:
на місці події при виявленні особистих речей що підігріваються; при
виявленні на місці чи події виробництва обшуку речей, схожих з речами
потерпілих; безпосередньо після вибірки людини; при виробництві
одорологичного дослідження консервованих запахів; при здійсненні
профілактичних заходів з метою попередження злочинів.

2. Використання інструментальних методів:

— при пошуку і виявленні монозапахів речовин, що стали чи можуть стати
причиною аварій, катастроф, масових отруєнь, а також застосованих чи
приготовлених до застосування для здійснення злочинів. Такими речовинами
можуть бути паралітичні^-нервово-паралітичні, психотропні й інші, а
також нафтопродукти, метан, бутан, тротил і так далі;

— у профілактичних цілях на прохідних фармацевтичних, хімічних і інших
заводів, пов’язаних з виробництвом небезпечних речовин; на КПП в
аеропортах, на митних пунктах, інших важливих і особливо важливих
об’єктах;

— при виробництві оперативно-розшукових заходів для виявлення і
документування злочинів, що готуються.

3. Використання нюху людини:

— при огляді місць подій, виробництві обшуків і інших слідчих дій, якщо
маються добре помітні запахи парфумів, одеколонів, дезодорантів, ефіру,
спирту, паливно-мастильних матеріалів, природного газу, що розкладаються
продуктів, гару; при виявленні предметів, що мають зазначені запахи
(наприклад, при виявленні на місці перебування трупа якого-небудь
питного приладу зі стійким, добре помітним запахом вишневих кісточок
можна припустити, що з метою умертвіння людини застосовувався ціаністий
калій).

Слід зазначити, що виявлені на місці злочину предмети, що мають запахи,
повинні бути пред’явлені понятим для посвідчення факту наявності
конкретного запаху і відібрані за правилами, пропонованим до
запахоносіїв для подальшої консервації запаху. Про це робиться
відповідно запис у протоколі слідчої дії;

До сказаного вище необхідно додати такий досить ефективний засіб, як
«СП-80», застосовуваний в місцях ймовірної появи передбачуваного
злочинця. Він утворить додаткові запахові сліди, що сприяють швидкому
пошуку й успішному виявленню злочинців.

Кожний з перерахованих напрямків сприяє рішенню оперативно- розшукових
задач, висуванню і перевірці версій, пошуку і збиранню доказів,
визначенню шляхів розслідування злочинів.

У зв’язку з викладеним доцільно було б створити на базі існуючої
одорологичної лабораторії при ЭКЦ МВС РБ дві науково — дослідницькі
групи. Одна з яких їх займалася б дослідженням проблем використання
здібностей службово-пошукових собак (можливо, і інших тварин) по
зазначеним вище напрямках з метою розробки науково-практичних
рекомендацій, а також вивченням питань їхнього підбора і дресирування
для кожного конкретного напрямку. Інша група фахівців досліджувала б
питання одорологичної ідентифікації запаху як з — використанням
здібностей тварин, так і за допомогою інструментальних методів. У цю
групу поряд з фахівцями-техніками повинні входити і біологи, головною
задачею яких є дослідження природи запаху і нюху.

Як показано вище, криміналістична одорологія має широкий спектр
напрямків її застосування. Фокус кожного з них зводиться до використання
виявлених на місці події запахових слідів з метою розкриття,
розслідування чи попередження злочинів. Варто розрізняти поняття «запах»
і «запаховий слід». Під запаховим слідом прийнято розуміти залишені в
результаті взаємодії (контакту) джерела запаху з предметами навколишньої
його обстановки молекули речовини, що пахне, (запаху). Ці молекули є
матеріальними утвореннями, що володіють індивідуальністю і достатньою
надійністю визначення по ним джерела запаху.

У залежності від тих чи інших основ запахові сліди бувають біологічного
та органічного походження: сліди людей, тварин, парфумерних виробів,
харчових ароматів, ефірних олій, нафтопродуктів, лікарських препаратів,
вибухових, наркотичних чи отруйних речовин і так далі. У свою чергу
запахові сліди людини підрозділяються на місцеві (запахи тіла); загальні
(комплексні запахи тіла, одягу, взуття, зубної пасти, парфумів,
одеколонів, чи кремів дезодорантів); екзогенні (запахи навколишнього
середовища ); ендогенні ( що з’явилися в результаті захворювань,
уживання ліків чи спеціальних харчових компонентів); змінні (під впливом
умов навколишнього середовища); незмінні (консервовані). Крім того,
запахові сліди людини можна підрозділити на чоловічі, жіночі і дитячі.
Замічено, що грудні діти до 10-місячного віку не мають індивідуального
запаху.

Запахові сліди людини вилучаються з місця події для встановлення її
конкретної особи, а також визначення приналежних їй предметів, що
знаходилися в контакті з нею. Предметами — запахоносіями чи об’єктами —
добору запахових проб можуть бути плями висохлої крові, волосся, крайки
нігтів, частини тіла, що не мають гнильних утворень (у тому числі і
висохлі); сперма, слина, потожирові виділення, особисті речі (одяг,
взуття, аксесуари); недокурки, знаряддя злочину, сліди взуття, ніг, рук
і інших ділянок тіла (особливо покритих волоссям); предмети, що
знаходилися в контакті з людиною не менш ніж пів години. При доборі
запахових проб необхідно враховувати умови слідоутворення запаху:

— стан умо навколишнього середовища й атмосферні фактори (дощ, сніг,
вологість, температуру, рух повітря тощо), що впливають на збереження
запахових слідів;

— можливі терміни збереження запахових слідів на об’єктах (пористі
предмети утримують запах довше);

— час контакту джерела запаху з об’єктом;

— фізіологічний стан і особливості людини — джерела запаху (рівень
гігієнічної культури, психічний стан, пітливість, фізичні навантаження в
момент залишення запахових слідів);

— ступінь захищеності предметів-запахоносіїв

інші фактори.

У вітчизняній практиці зразки запаху особи, що перевіряється,
відбираються в такий спосіб. Підозрюваний запрошується в ОВД, де йому
пропонується на початку потримати фланелеві серветки в руках, а потім
(протягом пів години) під ступнями. Після цей адсорбент консервують. При
відсутності офіційних основ підозрювати конкретну людину зразки його
запаху відбираються негласно.

Для транспортування скляних емностей доцільно мати шухляду чи інше
відповідне пристосування, що має ніші для кожної банки, що покликано
охороняти їх від руйнування.

Законсервовані запахоносії зберігають на стелажах у сухому приміщенні
(банку запахів), де підтримується рівномірна позитивна температура
близько 15-20°С. Запахоносії групуються в залежності від прийнятої
класифікації, наприклад за часом і видом зробленого злочину і т.д..

У ряді випадків виникає необхідність в одержанні дубліката запахоносія.
Для цього в судину з запахоносієм містяться додаткові уніфіковані
запахоносії, кількість яких залежить від бажаного числа дублікатів (але
не слід поміщати в одну ємність більше трьох-чотирьох запахоносіїв).

Не менш ніж через добу підкладені уніфіковані запахоносії витягаються і
консервуються кожен окремо. Після цього всі отримані дублікати можуть
використовуватися в процесі одорологичного дослідження як оригінали.

ІІІ Вилучення та використання запаху людини.

ІІІ.1 Особливості вилучення запаху людини з різних запаханосіїв.

З метою вивчення особливостей збирання запаху в залежності від характеру
запахоносія проблемною групою кафедри» криміналістики Національної
академії внутрішніх справ України були проведені відповідні дослідження,
Використання результатів цих досліджень і робіт М.В.Кисина,
В.И.Старовойтова, К.Т.Сулимова і інших авторів дозволяє нам викласти
сутність даних особливостей у такий спосіб.

Збирання слідів запаху з дверної ручки чи інших сферичних поверхонь

Якщо на дверній ручці виявлений слід руки, придатний для його вилучення
і подальшої ідентифікації, то спочатку необхідно зібрати з нього запах.
Надягши гумові рукавички, пінцетом адсорбент витягають з ємності, що
зберігається. Як адсорбент можуть бути використані стерильні фланелеві
серветки, АУТ, а також серветки марлеві стерильні, котрі накладаються на
слід, тобто на ручку дверей, де виявлений слід руки. Зверху адсорбент
накривається вивернутим наполовину поліетиленовим мішком, що
притискається до дверей, а по краях прикріплюється клейкою стрічкою чи
лейкопластиром (для створення усередині мішка мікроклімату, що збільшує
випар молекул запаху на адсорбуєму тканину).

Час контакту між адсорбентом (уніфікованим запахоносієм) і первинним
запахоносієм — від 30 хв. і більш, у залежності від того, скільки часу
пройшло з моменту утворення сліду. Якщо ж слід непридатний для
дактилоскопічного дослідження (змазаний, нечітко виражені папіллярні
візерунки, є інші зміни), то в даному випадку виробляється збирання
тільки запаху. В даний час поширені круглі дверні ручки, на які можна
накласти адсорбент і закріпити його зверху і знизу затисками. При цьому
більш ефективно здійснити збирання молекул запаху за допомогою пилососа
чи спеціального вакуумного пристосування.

Після того як запах зібраний на серветку-адсорбент, останню за допомогою
пінцета обережно знімають з ручки дверей і поміщають у ємності для
консервування зібраного запаху, ємність герметично закривається,
упаковується. До неї прикріплюється бірка з описом (де, коли, ким, з
якого сліду зроблене збирання запаху, яким образом — шляхом
безпосереднього адсорбування на адсорбент чи із застосуванням пилососа).
Слідчий (або інша особа), а також поняті ставлять на бирці свої підписи.

Збирання запаху зі слідів руки чи ноги, залишених на землі, піску й
інших сипучих поверхнях

При виявленні слідів пальців рук, що придатні для наступної
ідентифікації, спочатку, як уже відзначалося, необхідно зібрати запах, а
потім уже вилучати сам предмет, на якому присутній пальцевий слід, чи
перенести останній на дактилоскопічну плівку. Експериментами
встановлено, що слід руки, оброблений порошком відновленого заліза і
вилучений на дактилоскопічну плівку, не придатний для наступної роботи з
ним як із джерелом одорологичної інформації.

Так, були проведені експериментальні дослідження зі слідами пальців рук
давниною 6 годин, що були оброблені порошком відновленого заліза і
вилучені на дактилоплівку. Виявилося, що одорологичні дослідження
стартового запаху, що перевіряється, зібраного в процесі 120-хвилинного
контакту адсорбенту з цими слідами пальців рук, позитивних результатів
не дало. Тому запах зі слідів пальців рук, та з інших слідів шкірного
покриву людини, повинний збиратися до обробки їх порошком відновленого
заліза.

Збирання молекул запаху зі сліду, залишеного на сипучих поверхнях,
найкраще робити за допомогою серветки-адсорбенту шляхом безпосереднього
контакту зі слідом, оскільки при використанні пилососа чи приладу для
забору повітря на серветку-адсорбент (разом з молекулами запаху) будуть
з потоком повітря нашаровуватися мікросубстанції даної речовини (гіпсу,
борошна, і т.д.). Серветку-адсорбент пінцетом витягають з ємності, у
якій вона зберігалася, і в розгорнутому виді накладають на слід, а
зверху поміщають алюмінієву фольгу чи поліетиленовий мішок (плівку),
притискаючи вантажем. Після необхідного контакту адсорбент пінцетом
переносять у ємність для консервування; ємність закріплюють, опечатують,
а її вміст описують.

Якщо збирання запаху здійснюється за допомогою пилососа чи спеціального
пристосування для цієї мети, то до серветки-адсорбенту необхідно по
краях прикріпити затиски, для того щоб при прокачуванні потік повітря не
піднімав серветку (можна підтримувати її пінцетом). Усе це робитьсяз
метою не внести змін у слід.

При роботі зі слідами запаху на відкритій місцевості варто враховувати
метеорологічні умови (вітер, туман, сніг, дощ), що впливають на
летючість і розчинність слідів запаху.

Збирання слідів запаху в квартирі чи в іншому закритому приміщенні.

При розкритті злочинів, пов’язаних із проникненням у житло чи інше
приміщення громадян (крадіжка, грабіж, розбій і ін.), що тримають у
квартирі собак, вилучаючи сліди злочинця, потрібно мати на увазі, що у
відібраних слідах запаху людини можуть міститися і, як правило,
переважати молекули запаху собаки, оскільки запах полового аттрактанта
собаки здатний придушувати його. У такому випадку вибірка може привести
до негативного результату. Приміром, у літературі описаний випадок, коли
професійний злодій, перш ніж зробити чергове пограбування будинку,
охоронюваного собакою, навмисно якийсь час тримав поруч свого собаку,
поки його одяг не просочився запахом тварини. Це дозволяло йому
безперешкодно вчинити злочин: сторожові пси при його наближенні
ігнорували свої «службові» обов’язки і не реагували на запах незнайомої
людини.

Збирання запаху з дрібних об’єктів і мікрооб’єктів

Немаловажне значення мають і такі запахоносії, як різні дрібні
предмети, що належать особі, що перевіряється, і мікросубстанції тіла
людини, приміром, мікрочастинки єпідерміса з долонної поверхні руки,
відламана частина нігтя, що випали або вирване волосся і ін.

При виявленні запахоносіїв у виді часток, що безпосередньо відокремилися
від людського організму чи його одягу, їх необхідно описати в протоколі,
а також сфотографувати місце виявлення або сам об’єкт (якщо це можливо),
а потім пінцетом помістити його в скляну ємність (пробірку, банку з
притертою пробкою). Якщо це зробити неможливо, від джерела запаху
відбирають зразок запаху і консервують його. Для цього досить,
наприклад, шматочок зрізаного нігтя або шкіри опустити в пробірку з
декількома стерильними шматочками фланелевої тканини і залишити її
герметично закупореною на якийсь час (до доби). Молекули запаху будуть
адсорбуватись на шматочку тканини й у такий спосіб фіксуватися. Потім
відокремлені від тіла людини частки можна витягти, використовуючи їх для
біологічного дослідження, шматочки тканини що залишилися ж у пробірці
варто зберігати для одорологичних цілей.

Особливу обережність потрібно проявляти при огляді дрібних предметів —
олівців, ручок, гребінців, шпильок, ґудзиків, портсигарів, сірників і
т.д. Їх категорично забороняється брати руками — щоб уникнути втрати
одорологичної інформації чи внесення в неї запахових перешкод. Робота
повинна проводитися тільки в гумових рукавичках із застосуванням
пінцетів, затисків і ін. Виявлений на місці події, такий предмет
вилучається відповідно до вищеописаних правил і поміщується в ємність,
що герметично закривається, де знаходиться серветка-адсорбент. Діставати
предмет з ємності можна не раніше ніж через добу після його
консервування (за цей час молекули запаху, що знаходяться на
запахоносію, повинні адсорбуватися на тканину адсорбенту).
Законсервований запахоносій згодом можна використовувати для інших
криміналістичних чи судово-медичних досліджень або як речовинне джерело
доказу.

У спеціальній літературі повідомлялося, що запах з микросубстанцій тіла
людини (крові, волосся, шкіри, поту і т.п.) і об’єктів-носіїв інших
микросубстанцій, що підлягають іншому експертному дослідженню, більш
доцільно відбирати в лабораторних умовах за допомогою відповідного
випарника з криогенною конденсацією.

Збирання запаху зі слідів крові, поту, слини й інших виділень людини, а
також з його волосся.

Запах зі слідів крові і волосся збирають шляхом контакту носія запаху з
адсорбентом (фланеллю) або способом криогенної конденсації. Останній
переважніше, тому що забезпечує більш повний витяг летучих компонентів з
такого роду об’єктів, що особливо важливо при роботі з запахоносіями у
вигляді різного роду микросубстанцій.

При контактному способі суху пляму крові попередньо воложать, після чого
приводять у контакт зі шматком стандартного адсорбенту запаху —
бавовняної тканини типу фланелі. Якщо для дослідження представлені
скоринки (зіскрібки) крові, то їх до зволоження подрібнюють.

Час контактної взаємодії зволоженої крові з адсорбентом звичайно не
перевищує 10 хв. Далі адсорбент разом із запахоносієм (сухою кров’ю й
ін.) використовують для одорологічного дослідження. Десорбція запаху
відбувається доти, доки слід крові знаходиться в зволоженому стані.
Після висихання його повторно воложать — і десорбція запаху крові
відновляється.

Застосований у процесі одорологічного дослідження адсорбент може бути
законсервований звичайним порядком. Щоб уникнути гниття крові адсорбент
із джерелом запаху, закритий у скляній банці, зберігають у морозильній
камері холодильника.

Для одержання в процесі одорологічної вибірки достовірних результатів
досить сліду крові діаметром 1,5-2 див. У процесі спеціальних
одорологічних досліджень запаху, зібраного зі слідів крові, установлене
наступне:

1. Оптимальними умовами збирання запаху зі слідів крові є вакуумний
спосіб конденсації пахучих речовин за допомогою спеціального пристрою.

2. Для збирання запаху, що забезпечує кількаразове одорологічне
дослідження, досить 1 мг висохлої крові.

3. При використанні на старті запаху, зібраного зі слідів крові, у
вибірковому ряді може застосовуватися запах, зібраний як з потожирових
виділень донора, так і з його висохлої крові.

4. У процесі експерименту позитивні результати одорологічного
дослідження були досягнуті по запаху, зібраному зі слідів крові який
зберігався на уніфікованому запахоносії, в герметично закритій скляній
ємності протягом року, а також по запаху, зібраному зі слідів крові
чотирирічної давнини чи ті, які піддавались дворічному впливу прямих
сонячних променів на відкритому повітрі при різній вологості і
позитивній температурі 10-30°С.

5. На результати одорологічного дослідження не робить впливу
використання в одній вибірці запаху, зібраного зі слідів крові однієї
групи чи осіб, що знаходилися в кровному спорідненні, а також зі слідів
суміші крові різних осіб чи суміші крові людини і тварини. У цьому
випадку собака-детектор буде сигналізувати про запах тієї крові в
суміші, запах якої без суміші їй був заданий на старті.

6. Одорологічна вибірка по запаху, зібраному зі слідів крові, можлива
відразу ж після збирання запаху на уніфіковані запахоносії.

7. Збирання запаху зі слідів крові способом вакуумної конденсації не
перешкоджає наступному установленню видової і групової приналежності
цієї крові. Однак у цьому випадку не можна установити полову
приналежність слідів крові.

Якщо необхідно зібрати запах з волосся, то вчиняють так. Волосся
поміщають на невеликий шматочок адсорбенту, воложать декількома краплями
води, відразу ж щільно загортають в адсорбент і поверх нього у фольгу
(волосся, як і зразки крові, переносять на адсорбент, користаючись
пінцетом). Загорнений у фольгу адсорбент із волосся поміщають на добу в
скляну банку, що герметично закривають. Потім волосся витягають і
передають для судово-біологічного дослідження, а звільнений від фольги
адсорбент із зібраним на нього запахом консервують у ємності, що
герметично закривається.

Адсорбент із запахом використовують у процесі одорологічної вибірки в
звичайному порядку: на старті одорологічної вибірки чи у вибірковому
ряді.

Запах у необхідній для одорологічної вибірки концентрації може бути
зібраний з певної кількості волосся, загальна довжина яких повинна
складати не менш 20-30 см.

Спосіб криогенної конденсації заснований на випарі летучих речовин із
запахоносія при градиенті температури в умовах вакууму. Збирання запаху
здійснюється в пристрої, що представляє собою дві ємності, розташовані
одна над іншою і з’єднані за допомогою вакуумного шліфа. У нижній
ємності відбувається випар летучих речовин з досліджуваного об’єкта, а
їхня конденсація здійснюється на зовнішній поверхні у верхній ємності,
заповненій холодоагентом. У пристрої, виготовленому з хімічного скла,
передбачений вакуумний кран для видалення повітря із системи.

Методика збирання запаху з крові і волосся способом криогенної
конденсації полягає в наступному. Кров’яний слід на об’єкті-носії,
зіскрібок крові (скоринки) чи мікрочастинки волосся з алюмінієвої фольги
поміщають на дно випарника. Для збільшення виходу летучих речовин і
візуального контролю за ними кров і волосся доцільно змочити 2-3
краплями води. Після цього обидві частини пристрою з’єднують шліфом і
верхню ємністю завантажують холодоагентом. У якості останнього
використовується рідкий азот. Припустимо, однак менш ефективне,
застосування «сухого льоду», що прохолоджує суміші — хлориду чи кальцію
хлориду натрію зі снігом і ін.

За допомогою масляного насоса із системи викачують повітря (залишковий
тиск Р=0,02 кгс/см. ) і нижню частину випарника занурюють на 10-20 хв. у
судину з киплячою водою. При цьому випаровується летучий компонент із
джерелом запаху, що конденсується і накопичується у виді інею на
охолоджувану поверхню пристрою. Після видалення залишків холодоагенту,
розгерметизації системи і роз’єднання частин пристрою витягнуті з
запахоносія летучі речовини механічно (протиранням) переносять на шматок
адсорбенту. Цю операцію повторюють приблизно через 3 хв послу того, як
сткло здобуває температуру навколишнього середовища. Адсорбент із
зібраним запахом герметизують. За даними експерименту, він може бути
багаторазово використаний для одорологічного дослідження протягом
тривалого часу. Для збирання слідів запаху в концентрації, достатній для
багаторазового одорологичного дослідження, досить 20-30 мг. висохлої
крові чи одного (декількох) волос довжиною 10 см. (13. С.135-140).

При огляді місця події можуть зустрічатися і такі запахоносії, як сліди
сперми, слини, виділень з порожнини рота і носа й інших виділень,
зв’язаних з фізіологічною діяльністю людини.

Якщо зазначені речовини маються в достатній кількості і частина їхній
можна відібрати, то їх переносять на стерильну серветку, поміщаючи
останню в чи пробірку чи іншу ємність, що закривається герметично.
Ємність опечатують, вміст описують.

Якщо ж речовина матеріал мається в незначній кількості, що не дозволяє
вилучити хоча б частину його (у противному випадку слід виявиться
непридатним для біологічного, хімічного й іншого досліджень), добір
запаху виробляється за вищеописаною методикою.

Збирання запаху з предметів і речей постійного контакту з тілом людини.

Предмети і речі, що постійно контактують з тілом людини — одяг, взуття,
предмети туалету, а також супутні об’єкти (носова хустка, гребінець) —
звичайно несуть на собі запах їхнього власника. Але що може бути кращим
адсорбентом виділень людини, чим одяг і взуття, постільна білизна,
носова чи хустка гребінець, що просочені пітожировими речовинами, а
іноді й іншими виділеннями людини? Ці предмети містять найбільшу
кількість запахової речовини. При огляді місця події варто звертати
увагу на такі речі, як фуфайки, шапки, кепки, взуття, рукавички, носові
хустки, гребінці й ін., що злочинці нерідко втрачають навмисне чи
залишають на місці події. Так, злочинець-рецидивіст, роблячи крадіжки з
промтоварних магазинів, усякий раз на місці події взував нове взуття, а
стару — залишав. Злочин більш року залишалося нерозкритим, тому що, що
вилучені з місць події одяг і взуття не використовувалися в
одорологичних дослідженнях підозрюваних.

В іншому випадку убивця переодягся в одяг жертви, виявлений у квартирі
останнього, а свою залишив на місці події. Однак і в даному випадку одяг
злочинця не був підданий одорологичному дослідженню, що також явилося
однієї з причин тривалого нерозкриття даного тяжкого злочину.

Маються, тим часом, і позитивні приклади використання зазначених
об’єктів-носіїв запаху людини в доведенні. В одному з випадків злочинець
викрав з універмагу імпортний одяг, частину з якого надів на себе, свій
же — залишив. На місці події знайшли і бірку від викрадених штанів (по
сліду пальця руки на ній установили особистість чоловіка). Підозрюваний
заперечував причетність до крадіжки, і одорологічне дослідження
показало, що на кинутій у магазині одягу мався не його сукупний
індивідуальний запах. Пошуки злочинця продовжили. Їм виявився інший
чоловік, сукупний індивідуальний запах якого мався, як показала
одорологічна експертиза, на кинутому одязі. Були добуті й інші докази
провини даної особи. Наслідок також установив, що первинно запідозрений
чоловік залишив сліди своїх пальців рук на бирці при огляді штанів в
універмазі ще до крадіжки.

На мою думку з виявлених на місці події предметів і речей постійного
контакту з тілом людини запах підлягає збиранню в обов’язковому порядку.
Справа в тім, що досить часто виявлені на місці події предмети чи речі з
ряду причин не можуть бути упаковані і зберігатися тривалий час як
джерело одорологичної інформації, а такі предмети і речі, як носова
хустка, шарф, записна книжка, ключі від квартири, будучи джерелами
доказової інформації, проходять визначені стадії в карному процесі
(пред’явлення для впізнання, проведення експертиз і т.д.).

Якщо запах збирається з фуфайки, то найкраще це робити з пройма рукава
внутрішньої сторони (тут матеріал містить найбільшу кількість запаху,
виділюваного з потом людини) шляхом безпосереднього контакту адсорбенту
з запахоносієм.

Збирання запаху з чобіт, черевик, туфель здійснюється в такий спосіб.
Серветку-адсорбент поміщають усередину взуття і зверху накривають
поліетиленовим пакетом, коробкою, шухлядою для створення мікроклімату,
що сприяє більшому випару молекул запаху й адсорбированию їх на
серветку.

З постільної білизни, носової хустки, шарфа і тому подібних об’єктів
запах вилучається шляхом безпосереднього контакту адсорбенту з
запахоносієм або за допомогою пилососа чи пристосування для відкачки
повітря по зазначеній вище методиці. Після того як запах зібраний,
серветку-адсорбент від’єднують від запахоносія і поміщують у ємність, що
герметично закривається, та опечатується.

Збирання запаху з ймовірних об’єктів-носіїв мікросубстанцій наркотиків

При проведенні оперативно-розшукових заходів щодо виявлення осіб, що
займаються скупкою, придбанням чи споживанням наркотиків наркотичних
речовин, зокрема рослинного походження, можна одержати необхідну
інформацію, використовуючи одорологичний метод. У таких випадках
збирання запаху наркотиків здійснюється або шляхом накладення адсорбенту
на ймовірний запахоносій, або забором повітря за допомогою пилососа ПОЗ
— запаху наркотичної речовини, з об’єкта, що був чи міг бути в контакті
з наркотичними речовинами, приміром, сумки валізи, у яких виявлені сліди
запаху перевезеного наркотику. Якщо дозволяє обсяг чи речовина предмету,
то його можна помістити безпосередньо в ємність, що герметично
закривається, на визначений час, де запах буде адсорбований на
тканину-адсорбент, що після консервації може зберігатися тривалий час.
Запахоносії використовуються надалі для виробництва чи експертизи як
речовинне джерело доказу.

Збирання слідів запаху з об’єктів, втягнутих у здійснення кишенькових
крадіжок

Значну допомогу в проведенні оперативно-розшукових заходів щодо розшуку
і викриття осіб, що роблять кишенькові крадіжки, може зробити
одорологичний метод. Як правило, ці люди намагаються швидше позбутися
предмета крадіжки. Такими предметами є гаманці, портмоне, а також речі,
що злочинець помилково прийняв за гаманець (чи інший предмет) із
грошима. Вчинивши злочин, кишеньковий злодій прагне зникнути з місця
злочину, а будучи затриманий на місці здійснення крадіжки, намагається
непомітно для навколишніх викинути чи передати іншій особі украдене.
Якийсь час злочинець тримає даний предмет у руці, тим самим залишаючи
слід свого запаху.

На практиці дуже важко, а часом неможливо довести ту чи іншій особу, що
скоїла крадіжку, чи викинули викрадений предмет, її причетність до
даного злочину. На предметах крадіжки (гаманці, портмоне й ін.) не
завжди вдається виявити сліди пальців рук. В одних випадках вони не
відображаються на поверхні цих предметів внаслідок особливостей
матеріалу, з якого виготовлені (велике тиснення, потертість шкіри і
т.д.); в інших, якщо і відображаються, те не можуть бути використані для
ідентифікації (нечіткі, змазані і т.п.). Тому цілком зрозуміле значення
запаху кишенькового злодія, що міститься на таких предметах. Виявлений
на місці події предмет крадіжки необхідно обережно помістити в
поліетиленовий або чистий паперовий пакет загорнути в чистий папір і
доставити криміналісту чи особі, що працює зі слідами запаху, для
збирання запаху. Ні в якому разі не можна користатися носовими хустками,
іншими предметами чи речовинами, що можуть знищити слід запаху (брати,
загортати в них предмет крадіжки).

Доставлений предмет крадіжки обережно вилучають з пакета стерильним
пінцетом і поміщають на стерильну серветку-адсорбент, зверху накриваючи
ще однією серветкою. Обидві серветки по кутах скріплюють затисками. За
допомогою пилососа ПОЗ роблять забір молекул запаху на адсорбент. Якщо
збирання запаху здійснюється шляхом безпосереднього адсорбування запаху
з предмета на адсорбент, то предмет з адсорбентом накривають коробкою.
Після того як запах зібраний із запахоносія, адсорбент поміщують у
ємність, що герметично закривається, до якої прикріплюється бирка з
описом уніфікованого запахоносія і порядок збирання на нього запаху.
Потім предмет крадіжки може бути використаний в інших процесуальних
цілях.

У випадках, коли об’єктом-носієм запаху кишенькового злодія є одяг,
вчиняють таким способом. Адсорбент поміщають у місця найбільш ймовірної
присутності індивідуального запаху особи (пахвові області, комір, пояс і
т.п.), туго загортають разом з одягом у поліетилен, після чого згорток
фіксують липкою стрічкою на весь період адсорбування запаху. Адсорбент
кладуть і усередину взуття, а потім останню аналогічно тимчасово
упаковують.

Збирання запаху з трупа людини чи його частин

Встановлення особистості непізнаних чи розчленованих трупів дуже
складно. При відсутності документів чи предметів, що дозволили б
установити особистість потерпілого, а також у випадках, коли це не
вдається шляхом перевірки за криміналістичними обліками, що маються в
органах внутрішніх справ (або іншим шляхом), неоціненну допомогу може
надати одорологична інформація, отримана в процесі дослідження запаху з
предметів чи одягу інших виявлених на трупі речей.

Якщо труп знаходиться на морзі, необхідно ретельно оглянути одяг, у який
був одягнутий потерпілий, його особисті речі, включаючи предмети туалету
(гребінець, носова хустка), гаманець, ключі, ручки, записні книжки і
т.д. Вони можуть містити в собі запах даної особи. Виявлені речі і
предмети, дотримуючись правил безпеки, необхідно помістити в закриту
герметичну ємність разом із серветками-адсорбентами. Коли ж предмет
настільки великий, що не міститься в ємність, то з його збирають запах
на адсорбент, останній же кладуть у ємність.

Як правило, збирання запаху краще проводити на місці виявлення трупа,
тому що під час транспортування його в морг до запаху одягу можуть
приєднатися сторонні запахи, такі як бензин, солярка, технічні мастила й
ін. Також можуть бути загублені об’єкти-носії запаху, що знаходилися в
одязі.

При збиранні запаху з трупа шматки адсорбенту поміщують на ділянки тіла
чи одягу жертви, з якими міг контактувати злочинець, а також на ділянки
підлоги й інших поверхонь, де він міг стояти; чи лежати до, яких
доторквся.

Збирання запаху доцільніше робити з верхнього одягу, тобто з тих її
предметів, що довше носяться людиною і більше усмоктують у себе піт.
Запах на серветку-адсорбент найкраще збирати з пройму рукава, де
міститься найбільша кількість поту. Збирання запаху на
серветку-адсорбент можна робити як шляхом безпосереднього контакту
адсорбенту з запахоносієм, так і за допомогою пилососа чи пристосування
для відкачки повітря.

При безпосередньому контакті адсорбент накладається до пройму рукава з
внутрішньої сторони одягу у, взуття (чоботи, черевики, туфлі), а зверху
накривається фольгою (поліетиленовою плівкою, чи коробкою шухлядою), щоб
створити мікроклімат для кращої адсорбції запаху на серветку-адсорбент.
Час адсорбування запаху з тілом чи одягом трупа залежить від часу, що
пройшов з моменту виявлення його, однак повинен складати не більш 30-45
хв. При збиранні запаху за допомогою пилососа чи спеціального
пристосування адсорбент затискають на одязі, взутті, щоб при
прокачуванні повітря серветка не піднімалась. Після цього серветки
поміщають у закриті герметичні ємності, описують і опечатують. Роботу
варто робити в гумових рукавичках, що входять в одорологічну валізу.
Перш ніж приступити до даної роботи, необхідно установити, хто і коли
знайшов труп, чи змінювалася його поза (якщо так, то хто і як переміщав
труп, оглядав одяг, брав у руки предмети, речі, що виявлені в одязі
трупа). Це потрібно з’ясувати, щоб надалі не направити одорологічне
дослідження по помилковому сліду.

При встановленні місця проживання потерпілого, труп якого виявлений,
необхідно вилучити особисті речі, якими він користався, для того щоб
успішно зробити вибірку. Для цієї мети можна консервувати волосся трупа
(з голови, пахвових западин), а також эпидерміс.

ІІІ. 2 Тактика використання запахових слідів в розкритті і

Розслідуванні правопорушень

Використання одорологічної інформації в розкритті і розслідуванні
злочинів припустимо інтерпретувати як самостійний розділ
криміналістичної тактики. Свідчення цього — сучасний рівень розвитку
теоретичних основ криміналістичної одорології і її застосування в
оперативно-слідчій практиці. Ті пов’язані з порушенням законності
помилки, що допускаються при виявленні, консервації й особливо
використанні запахових слідів, пояснюються незнанням основ одорології і
тактики роботи з запаховими слідами. Однак підручники по криміналістиці
такої інформації не містять. Тому назріла необхідність включити в
навчальні програми криміналістичну одорологію, а в підручниках викладати
засоби і прийоми роботи з запаховими слідами. Джерела одорологичної
інформації — це матеріальні об’єкти, що можуть використовуватися в
розслідуванні як речові докази наприклад ґрунт зі слідами запаху пальної
рідини з вогнища пожежі, потожирова речовина, інші виділення людини.
Такі джерела досліджуються в експертних установах сучасними технічними
засобами, а отримана і відбита у висновку експерта інформація
використовується як доказ. Запахову інформацію з тих же джерел можна
одержати, досліджуючи їх за допомогою біологічних детекторів, головним
чином нюху собаки. У цьому випадку результати дослідження не породжують
доказів у процесуальному змісті, однак отримана інформація
використовується в інших формах при розслідуванні злочинів.

В оперативній і слідчій практиці службово-пошуковий собака
застосовується для: а) відшукання людини або тварини по його запахових
слідах, наприклад, розшук злочинця слідами ніг; б) виявлення
об’єкта-носія запахової інформації з запаху джерела, допустимо,
наркотиків, відстріляної гільзи, речей потерпілого і в) виробництва
вибірки.

Тактичні прийоми застосування службово-пошукових собак висвітлювалися в
спеціальній літературі, нормативних актах, інструкціях і наставляннях
органів внутрішніх справ. Тут розглядаються лише організаційні питання і
прийоми, що забезпечують збереження слідів при використанні собаки, а
також деякі дискусійні положення, пов’язані з вибіркою.

Роботою службово-пошукового собаки керує фахівець-кінолог, що виконує
завдання слідчого інспектора карного розшуку, один із яких виступає
керівником оперативної групи на місці події. Насамперед треба
організувати застосування собаки-шукача, пам’ятаючи, що сліди ніг, рук,
знаряддя здійснення злочину й інших предметів обстановки несуть не
тільки швидко змінну одорологічну інформацію, але й іншу, котра при
неправильному використанні службово-пошукового собаки може бути
втрачена. Тому, пропонуючи кінологу застосувати собаку, інспектор
(слідчий) повинен проінструктувати його і спостерігати за його
діяльністю, відзначати шлях пересування, а також те, де і як кінолог
залишає сліди, щоб не прийняти їх за сліди злочинця.

Якщо огляд місця події проводиться без кінолога, предмети і речі,
залишені злочинцем, треба законсервувати, а від слідів-джерел, наприклад
слідів взуття, зробити добір повітря з молекулами запаху, а самі сліди
укрити підручними засобами для зменшення розсіювання запахової
інформації. Моделювання слідів проводиться тільки після використання їх
як джерел запахової інформації.

Найбільше часто службово-пошуковий собака використовується для
переслідування злочинця слідами ніг. Пройшовши деяку відстань по сліду,
вона може втратити слід. Дії кінолога в цьому випадку повинні бути
спрямовані на те, щоб знайти продовження слідів або інші одорологічні
ознаки. Починаючи від місця втрати сліду і рухаючись по спіралі, кінолог
із собакою обстежують прилягаючу місцевість і іноді виявляють загублений
слід. Так, недалеко від Вільнюса невідомий злочинець убив з мисливської
рушниці учня восьмого класу і сховався. Собака взяв слід на місці події
і вийшов на сільську дорогу Вильнюс-Ошмяны до автобусної зупинки, де
втратив слід. Незважаючи на нічний час, кінолог і працівники карного
розшуку почали огляд місця і на відстані близько 700 м знайшли сліди, за
формою схожі на ті, котрі привели оперативну групу на автобусну зупинку.
Собака знову взяла слід і, пройшовши по сліду біля двох кілометрів,
привела групу до однієї садиби, де і був затриманий злочинець.
Аналізуючи приведений приклад, варто помітити, що собака знову взяв
слід, імовірно, тому, що кінолог і інші учасники оперативної групи
правильно визначили продовження слідів, пізнавши їх за формою і,
можливо, іншим ознакам. А якщо допустити, що вони помилилися і за слід
злочинця прийняли слід іншої людини? У такому випадку може відбутися
помилкова затримка. Для того щоб уникнути подібних помилок, необхідно на
місці події, відкіля почалося пророблення сліду, брати додаткові зразки
слідів запаху і використовувати їх як підкріплення сприйнятого собакою
запаху, по якому здійснюється переслідування.

У ході огляду місця, де був загублений слід, може бути виявлена група
слідів, у якій візуально важко або взагалі неможливо диференціювати слід
злочинця. У цих випадках рекомендується використовувати собаку для
пошуку загубленого сліду, причому попередньо треба дати їй занюхати
зразок запаху, узятий з місця події. Тут відбувається, власне, вибірка
раніше загубленого сліду за зразком запаху, відібраному на місці події.
На нашу думку, така методика, дозволяючи робити огляд місця для
відшукання слідів за багато кілометрів від місця втрати сліду, дає
можливість уникнути помилок при використанні собаки для пошуку
загубленого сліду. Вона відома практиці і повинна ширше
використовуватися. Про тонкість і гостроту нюху собаки свідчать
літературні дані з історії службового собаківництва, а також практика
сьогоднішнього дня, коли собака переслідує злочинця багато кілометрів по
густонаселених пунктах і дорогам і в кінців-кінців наздоганяє його. На
залізничній станції при конвоюванні засуджених один з них зробив утечу.
Оскільки метеорологічні умови сприяли втечі, вирішено було пустити
собаку на «вільний» пошук по запахових слідах. Переслідування почалося
через шість годин після втечі, і, незважаючи на це, собака привела
оперативну групу до дитячого саду в одному населеному пункті. Там на
горищі він і відпочивав залишив додаткові сліди, по яких незабаром за
допомогою собаки вдалося його затримати.

У Свердловській області тільки завдяки службово-пошуковій собаці, що
пройшла по складній місцевості більш 12 км, вдалося розшукати без
звістки зниклих школярів. Позитивна практика застосування
службово-пошукових собак у розкритті злочинів, особливо в розшуку
злочинця по гарячих слідах загальновідома і не викликає сумнівів у її
значенні.

В даний час службово-пошуковий собака використовується в боротьбі зі
злочинністю для припинення, розкриття і розслідування злочинів у двох
напрямках: по-перше, як біодетектор для виявлення й аналізу
одорологичних слідів і, по-друге, для виконання інших робіт, наприклад
по затримці і конвоюванню злочинців, при несенні патрульної служби,
інших оперативних заходах, зв’язаних з ризиком для життя оперативного
працівника.

У першому випадку застосування собаки-шукача спрямоване на виконання
таких задач: а) відшукання людини, твариною по його запахових слідах,
наприклад розшук слідами ніг злочинця, що зникя місця події;

б) розшук предметів-носіїв запахової інформації з запаху джерела,
допустимо, відшукання відстріляної гільзи по запаху порохового нагару зі
стовбура зброї, що находились біля трупа, або розшук речей потерпілого
по його запаху;

ІV ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ВИЯВЛЕННЯ І КОНСЕРВУВАННЯ ЗАПАХОВИХ СЛІДІВ

Використання запахових слідів у доведенні по кримінальних справах
обумовлено рівнем розвитку криміналістичної техніки, наявністю засобів
виявлення, фіксації і дослідження джерел запахової інформації.
Специфічні властивості запахових слідів — рухливість структури і
розосередженість вимагають особливих технічних пристроїв, що моделюють
функції нюху живих організмів. Тому першими «приладами» і поки
неперевершеними детекторами запаху були і залишаються нюхові органи
живих істот. Наприклад, деякі риби реагують на пахучі речовини з
концентрацією 10—14 мг/див, тобто щільності, що практично недоступні
безпосередньому виміру. Нюх собаки здатний виявляти концентрацію пахучої
речовини порядку 9000 молекул на 1 див, а нюх людини — тільки порядку 7
Х 10 молекул на 1 див.

Технічні засоби, здатні реагувати або диференціювати компоненти
запахового сліду, з’явилися порівняно недавно, разом з народженням
електроніки і біоніки. Створення таких пристроїв, що працюють подібно
нюху живих істот, — важлива наукова проблема взагалі і для
криміналістики зокрема. Таким чином, у даний час існують два шляхи
роботи з запаховими слідами: а) використання нюху живих організмів, так
званих біологічних детекторів, і б) застосування штучно створених
пристроїв — технічних детекторів.

Біологічні детектори — це органи нюху живих істот, з яких у даний час
використовуються переважно ссавці, зокрема собака. Загалом будівля
органу нюху в ссавців і людини таке: в області верхніх носових ходів
розташована ділянка слизуватої оболонки (нюховий епітелій). площею
близько 5 див2, що виконує функції приймача запаху. Епітеліальна тканина
складається з кліток різного виду, велику частину яких складають
рецептори, з’єднані з мозком. При вдиху через ніс частки пахучої
речовини разом з повітрям змивають нюховий епітелій і впливають на
рецептори. Ступінь роздратування останніх передається в мозок і
відбивається у свідомості у виді відчуття визначеного запаху.

Біологічні детектори — це іманентні властивості живого організму, звідси
сприйняття запаху являє собою суб’єктивне відображення об’єктивної
реальності. Отже, практичне використання нюху завжди пов’язано з
безпосереднім застосуванням живого організму, наприклад, собаки — у
якості «інструмента» для виробництва вибірки речей, людини — як фахівця,
допустимо, дегустатора ароматичних речовин у парфумерній промисловості.
Тактичні прийоми роботи з такими «інструментами» залежать від їхнього
виду, галузі використання і розв’язуваних задач. Прийоми використання
людиною нюху собаки в пошукових цілях, або для несення служби охорони на
границі, або для пошуку корисних копалин можна знайти в спеціальній
літературі.

Технічні детектори, використовувані для дослідження газоподібних
речовин, прийнято називати газовими аналізаторами, чи газовими
хроматографами. Принципи роботи їх засновані на зміні хімічних,
електричних, радіоактивних або інших параметрів приймача приладу при
контакті його з частками пахучої речовини. Так, найпростішим газовим
аналізатором, використовуваним донедавна для виявлення слідів етилового
спирту у видихуваному людиною повітрі, є індикаторна трубка
Мохова-Шинкаренко, що діє на основі хімічного принципу.

У невеликій скляній трубці поміщено речовина-сорбент,; реагуюче на
етиловий спирт. Якщо через трубку пропускати газову суміш, що містить
пари спирту, молекули останнього будуть вступати в хімічну реакцію із
сорбентом, певним чином офарблюючи його, зокрема, у зелений колір. При
відсутності етилового спирту речовина сорбенту не змінює фарбування. В
основу розробки нового електронного газоаналізатора ПЭГАС (переносний
експрес-аналізатор газових сумішей) покладений термохімічний принцип.
Аналізована речовина попередньо накопичується на гранульованому
адсорбенті, а потім спалюється на тригерному чуттєвому елементі.
Виникаючий у тригерному елементі електричний струм підсилюється і
подається на мікроампер метр, шкала якого градуйована від 0 до 50.

Газоаналізатор має програмний механізм і після запуску працює
автоматично в двох режимах: а) вимір концентрації пар етилового спирту в
аналізованому повітрі з фіксацією показань шляхом візуального відліку по
стрілочному мікроампер метру, б) вимір концентрації пар етилового спирту
в повітрі з документальною фіксацією кожного факту, коли концентрація
перевищує чи не перевищує граничне значення.

При роботі в першому режимі необхідно візуально зняти показання
мікроампер метра і по прикладеній тут же таблиці перевести їх у
відсотки, що позначають концентрацію пар етилового спирту у видихуваному
людиною повітрі. В другому режимі роботи ПЭГАС компостером на
якому-небудь документі, наприклад шляховому листі, автоматично фіксує
результати аналізу (наносить три отвори, розташування яких дешифрується
як наявність пар етилового спирту «більше» або «менше» визначеного
значення).

Розроблено прилади для виявлення пластикових бомб і інших вибухових
пристроїв, у яких вибуховою речовиною є нітрогліцерин. Практично можуть
бути сконструйовані прилади, що реагують на запах наркотичних речовин
(гашишу, анаші і т.п.).

Вітчизняною промисловістю, а також за рубежем виготовляються й інші
аналітичні прилади для визначення наявності запахових речовин. Так,
сучасні хроматографи і хроматомас-спектрометри, оснащені компютерами,
дозволяють не тільки диференціювати, але і встановлювати кількісне
співвідношення компонентів в аналізованому обсязі. В експертній практиці
широко використовуються прилади цього класу, наприклад вітчизняний
хроматограф «Колір», закордонні — «Хром», «Хьют-Беккерт» і ін.

Використання їх в експертній практиці, на думку Н. А. Селиванова,
створює передумови для «можливості об’єктивної ідентифікації людини по
шкірних виділеннях і запаху». Однак такі приймачі запахової інформації
ще занадто дорогі, доступні великим лабораторіям, це прилади стаціонарні
і не придатні для експрес-аналізу газових сумішей, наприклад, на місці
події.

Технічні детектори поки ще відрізняються від біологічних малою
вибірковістю. Вони можуть мати високу чутливість, що часом перевищує нюх
живих організмів, але реагувати на якесь одне чи кілька речовин. Так,
створений за рубежем детектор («електронний собака») реагує на
концентрацію газу, як відзначалося, лише в межах 0,00001%, що значно
нижче нюху собаки Біологічний (природний) приймач, яким є, наприклад,
нюх комах, ссавців і людини, відрізняється, з одного боку,
интегративністю сприйняття, тобто відображенням комплексу основних
запахів як запаху нової речовини, з іншого боку — властивостями
селективності, тобто здатністю із суміші запахів вибирати необхідний.
Так, парфумер за допомогою нюху диференціює складові ефірні речовини
букета конкретних парфумів. Саме тут, по зауваженню Р. X. Райта,.
«професійний» ніс творить чудеса, на які, технічні прилади поки ще не
здатні. Разом з тим уже зараз створені технічні пристрої, що реагують на
значну кількість компонентів, що складають аналізовану речовину.
Прикладом цього є штучні біологічні мембрани, а також «ароматичний
дегустатор» — хроматограф, для диференціації ароматичних компонентів
виноградного соку, що складають букет майбутнього вина, що включає
близько 300 речовин.

Нерідко на місці події слідчий чи інші учасники огляду звертають увагу
на джерела запаху (наприклад, запах згорілого пороху, парфумів на
загубленій носовій хустці, поту на простирадлі, подушці, рушнику) або
припускають, що конкретний предмет контактував зі злочинцем, тобто
останній стояв, брався, лежав, сидів, і, таким чином, залишив на ньому
сліди. Звичайно такі предмети-носії запахової інформації
використовуються лише для застосування службово-пошукової собаки і рідше
для вибірки. Вони дуже рідко вилучаються і ще рідше використовуються як
джерела доказів. Останнє пояснюється недостатньою розробкою прийомів і
технічних засобів збирання запахових слідів і низькою одорологичною
культурою при використанні навіть відомих засобів і прийомів роботи з
запаховими слідами.

Ще в 1965 р. для вилучення і консервування джерел запахових слідів
рекомендувалися медичні шприци, скляні банки, пляшки, пробірки,
поліетиленові фляги й інші приналежності.

Практика збирання запахових слідів і наукові дослідження останнього
років дозволили розробити нові засоби вилучення запахових слідів за
допомогою ворсистих гігроскопічних тканин, фільтрувального чи звичайного
папера для письма. Широко використовуються серветки з фланелі, що добре
адсорбують молекули запахової речовини, якщо їх поміщати на слід ноги
або сидіння автомобіля, стілець. Ведуться експерименти по застосуванню
активованої вугільної тканини (АУТ), у деяких відомствах створені
комплекти технічних засобів для вилучення і консервації запахових
слідів. Разом з тим стандартного комплекту — одорологичної валізи не
існує, так само як не існує і поняття «технічні засоби криміналістичної
одорологии».

Технічні засоби криміналістичної одорології доцільно розділити на: а)
засоби роботи з запаховими слідами на місці події, для виявлення,
вивчення і консервування слідів, б) засоби аналітичного лабораторного
дослідження. Перші повинні входити в зміст одорологічної валізи, тобто
бути засобами для роботи слідчого й оперативного працівника; другі
призначаються для експерта й утворять поняття «лабораторна техніка».
Хоча такий розподіл умовний, на даному етапі розвитку криміналістичної
одорології воно виправдано.

Технічні засоби, що входять в одорологичну валізу, на думку багатьох
авторів, повинні включати: а) детектори запаху; б) прилади добору
запахових слідів; в) засобу збереження і консервування їх; г) допоміжні
приналежності.

Детектори запаху, які можна було б включити в комплект, повинні
відрізнятися насамперед портативністю і простотою експлуатації. Вони
повинні реагувати вибірково на різні запахові речовини і їхні
сполучення, наприклад на запах поту людини. Однак таких приладів у
практиці поки немає. Створені дотепер детектори: ПЭГАС, «Пошук-1»,
трубка Мохова-Шинкаренко, «детектор Бансгаарда» — усі вони реагують
тільки на молекули однієї речовини.

Прилади для добору запахових слідів — це медичні і ветеринарні шприци,
ін’єкційні голки, серветки з фланелевої тканини, фільтрувальний папір,
марлеві тампони, тканина АУТ, поліетиленові й інші пристрої, що
володіють властивістю усмоктування

Засоби збереження і консервації — це різні герметично зачинені ємності:
скляні банки з металевою кришкою, що загвинчується, судини з притертими
пробками, пробірки, поліетиленові кульки. Зберігати джерело запаху можна
в будь-якій ємності, що герметично закривається і яку можна легко і
багаторазово відкривати для використання запаху в доведенні по
кримінальній справі. У цьому плані зарекомендували себе консервні 0,5 і
1 л скляні банки з поліетиленовою або скляною кришкою, що закріплюється
спеціальним затиском. Дуже зручні консервні скляні банки з металевою
кришкою болгарського виробництва, що загвинчується.

Допоміжні приналежності — це гумові рукавички, пінцети, скальпелі,
затиски, дизенфікуючі засоби (спирт), пакувальний матеріал (полиетилен,
папір, пластелин, сургуч і т.п.).

Одорологічна валіза включає предмети всіх чотирьох відділів, але
кількість їх не повинна збільшувати габарити і вагу комплекту. Тому
деякі детектори можуть бути винесені з валізи і використовуватися як
самостійні пристрої, наприклад газовий аналізатор для виявлення
вибухових і наркотичних речовин, ПЭГАС. Валізу не можна заповнювати
ємностями для консервації запаху: у загальному це повинен бути легкий,
портативний, роб комплект.

Висновок

В даній роботі викладені поняття із традиційних областей
криміналістичних одорологічних досліджень, пов’язаних з виявленням,
вилученням, консервацією та використанням одорологічної інформації в
розслідуванні злочинів, а також методикою роботи з цими видами
інформації.

Перш за все увагу було приділено методичному аспекту, питанням стану та
перспективам розвитку криміналістичної одорології, практиктичним
питанням використання її рекомендацій в розкритті злочинів.

Застосування одорології в слідчій та розшуковій діяльності органів
внутрішніх справ відкриває широкі перспективи її розвитку. Але вже
зараз, вона повинна бути взята на озброєння слідчими і розшуковими
апаратами органів внутрішніх справ.

Значення консервованих слідів для слідчої та розшукової діяльності
важко переоцінити. Запах людини, являється його хімічним підписом він
глибоко індивідуальний.Запах людини легко проникає в одежу, взуття, та
довго утримується. Використання інформації, яка знаходиться в запахах,
дозволяє вдало розслідувати складні злочини, скоєні, як правило, в
умовах несподіваності.

Можливість довгострокового зберігання запахів,транспортування їх в
любих, навіть самих мінімальних об’ємах, будь – які відстані, безумовно,
допомагає набагато ширше використовувати впізнавальну властивість собак
– диференціаторів, в тому числі й службово-розшукових собак, при
здійсненні слідчих та розшукових міроприємств.

Подальша розробка проблем одорології приведе до можливого особи по
запаху та без застосування собак – диференціаторів – шляхом використання
спеціальних приборів, розробка принципів дії яких складає компетенцію
науки – біоніки, кібернетики та інших галузей знань. Крім того,
можливість консервації і тривалого зберігання запахів становить основу
для розробки системи одорологічного впізнання. Існування даного виду
реєстрації зможе поповнити систему криміналістичних обліків органів
внутрішніх справ і тим самим створить умови для більш вдалої боротьби із
правопорушеннями.

Метою своєї роботи я ставив якомога ширше розкрити питання
криміналістичної одорології, намагався показати її значимість та
важливість при розкритті та розслідуванні злочинів.

У цій праці зібрані думки багатьох вчених та фахівців даної галузі, я
консолідував їх у єдине ціле і сподіваюсь зміг належним чином висвітлити
дане питання.

Список використаної літератури.

Конституція України від 28 червня 1996.

Кримінально-процесуальний кодекс.

П.Д.Биленчук „Методика обнаружения и использования одорологической
информации в процессе раскрытия пре ступлений” Киев -1993.

В.М. Салтевский «Криминалистическоя одорология» Киев -1976.

Г.В.Федоров,Г.В.Дергай «Одорология и ее использование в раскрытии
преступлений» Киев -1996.

А.Г.Винберг «Криминалогическоя законность» Соц. Законность -1971 №11.

В.И. Шиканов,Н.Н. Тарнаев «Запаховые микроследы» Иркутск -1974.

А.А. Кириченко «Проблемы судебной одорологии» Киев -1988.

В.М. Глибко В.М.Салтевський «Запахові сліди у слідчій практиці”Київ –
1992.

Райт Р.Х. «Наука о запахах» Москва -1996.

В.И.Старовойтов, В.А. Снетков «Криминалистическое значение запаховой
характеристики человека»Москва-1990.

Е.Р.Российская «Криминалистическая одорология и ее роль в расследовании
и расскртии преступлений» Москва – 1999.

За даними А.І.Вінберга законсервовані запахові сліди зберігаються
більше двох років.

Конституція України

Кримінально процесуальний кодекс України ст.199

Кісін М.В. Использование консервиріванных запахов в раскрытии и
расследовании краж.

Переспективы изучения летучих веществ, выделяемых человеком,в
криминалистике (материалы для обсуждения на ученом совете вниисэ). М.
1979.с.12-47

New electronik bloodhard …USA jornal.1964 11.#4. c.18 (приводится по
книге Бионика вчера и сегодня. М. 1969.с.7-69).

Див.Снетков В.І., Сулімов К.Т.. Гріценко В.В. Запаховые следы
участников преступления:обнаружение.сбор,орканизация
исследований..М.:ЭКД МВД. С.3.

Райт Р.Х. „Наука о запахах” переклад з англійської. Москва, 1996ю с. 14

див.Салтевскій М.В. Криміналістична одорологія. Київ 1976.

див. Кисин В’юню „Использование консервированых запахов»

Громович Г.И. «Проблемы теории и практики эффективного применения
специальных знаний и научно технических средств в расследовании и
раскрытии преступлений. Дискусія докторів юридичних наук. Мінськ 1989.
с. 150.

див. „Иностранная печать о техническом оснащении полиции
капиталистических государств. Москва.,1988. № 4. с. 64-68.

див. Соколов В.Е., Зинович Е.П, «Химическая сигнализация млекопитающих»
Москва.. Знання. 1978 с.64.

Большая советская энциклопедия. Москва.. 1978 т.18, с. 661

див. Вінверг А. «судебно–одорологическая экспертиза» (Социалистическая
законность.) 1987.№10 с.60-63

PAGE

PAGE 16

Похожие записи