Класифікація (види) правочинів

Поділ правочинів на певні види має практичне і теоретичне значення:
характеризує сам правочин через його вторинні ознаки, зумовлює правове
становище його учасників, а звідти й зміст, слугує підставою для
упорядкування цивільно-правових інститутів. У залежності від ознак, що
передбачаються законодавством, правочини підрозділяються
(класифікуються) на визначені види чи групи. Слід зазначити, що
виключного чи єдиного переліку класифікаційних груп правочинів не існує,
оскільки при поділенні правочинів на види застосовуються різні
класифікаційні ознаки. Як і в більшості розглянутих нами класифікацій за
її основу взято принцип дихотомії – поділ цього правового явища на дві
протилежності.

В залежності від необхідних волевиявлень достатніх для досягнення
правового результату, правочини підрозділяються на односторонні,
двосторонні і багатосторонні. По суті мова йде про необхідну для
учинення правочину кількість волевиявлень.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути
представлена однією або кількома особами (п.3 ст.202 УК України). В
односторонньому правочині достатньо виявити волю однієї особи. Права та
обов’язки за таким правочином виникають лише у суб’єкта, який здійснив
дію.

Класичним видом одностороннього правочину визнають: заповіт, прийняття і
відмова від спадщини, позичка, видача доручення, заява наймача про
припинення договору житлового наймання, оголошення конкурсу і т.д. За
новим цивільним законодавством волевиявлення може бути спільним
одночасно декількома особами: подружжя при складанні заповіту подружжя
(ст. 1243 ЦК України), видача доручення на розпорядження майном, що
знаходиться у спільній сумісній власності (п.2 ст. 369 ЦК України), але
і ці правочини слід розглядати як ускладнені односторонні, оскільки в
наведених випадках декілька осіб діють як одна особа.

Односторонні правочини, у свою чергу, поділяються ще на ряд груп. Так за
метою здійснення одностронні правочини можуть бути поділені на:

— виникнення речових прав (окупація – заволодіння нічиєю річчю чи дарами
природи);

припинення речових прав (дерелікція – викидання речі);

припинення зобов’язальних прав;

встановлення зобов’язальних прав;

відмову від правочинів, що формуються (наприклад укладання шлюбу після
подання заяви про його реєстрацію).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія (волевиявлення) двох
або більше учасників правочину (п.4 ст. 202 ЦК України). Для
двостороннього правочину необхідно взаємоузгодження (договір, угода)
волевиявлення двох осіб. Тому в літературі і законодавстві їх іменують
договорами (ст. 626 ЦК України). Навіть російський термін „сделка”
відбувся від терміну „соделка”. Хоча в договорі воля сторін спрямована
на досягнення здебільшого протилежних цілей, головним є взаємоузгодження
їхньої волі: важливо щоб обидві сторони чітко представляли, на що
спрямовано волю контрагенту.

Багатосторонні правочини — це різновид взаємних правочинів (договорів),
в якому виражається воля трьох і більше сторін. Вступаючи в
правовідносини кожна з сторін який виражає індивідуальну волю. В ряді
випадків їхнє волевиявлення може збігатися за змістом (наприклад, в
учасників договору про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК України)), або
бути зустрічним (наприклад, при укладенні багатостороннього договору
міни (бартеру)).

За економічною ознакою товарообміну і співвідношенню виникаючих з
правочину прав і обов’язків сторін правочини поділяються на оплатні і
безоплатні.

Оплатним визнається правочин, в яких юридична дія здійснюється за
еквівалент, тобто, у якій майновому наданню однієї сторони (передача
грошей, майна, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічний
обов’язок іншої сторони. Більшість цивільно-правових правочинів є
оплатними. Хоча, слід погодитись з М.О.Бару, який зазначав, що
оплатність не завжди передбачає еквівалентність у відношеннях між
учасниками цивільних правовідносин..

Оплатність чи безплатність правочинів визначається законом, але і може
встановлюватися сторонами. Закон виходить з презумпції оплатності
правочину, оскільки в більшості правовідносин ми виходимо з того, що
передаючи право особа намагається замінити його на інше. Безоплатні
правочини – це виключення з загального правилу. Більшість оплатних
правочинів можуть бути тільки двосторонні правочини.

У безоплатних правочинах обов’язок виконання дії майнового характеру
лежить лише на одній стороні, яка не вправі вимагати зустрічного
майнового надання, тому односторонні правочини завжди безоплатні. Але
зустрічаються випадки двосторонніх безоплатних правочинів: дарування,
безоплатного користування майном.

У залежності від моменту, з якого у сторін правочину виникають цивільні
права і обов’язки, правочини підрозділяються на консенсуальні і реальні.
Консенсуальний правочин вважається укладеними з моменту досягнення
сторонами згоди за всіма істотними умовами правочину, тобто сторони
повинні узгодити своє волевиявлення, спрямоване на встановлення, зміну
чи припинення правовідносини. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було
виражено у визначеній формі, то правочин вважається укладеним тільки при
дотриманні такої форми. Більшість правочинів є консенсуальними.

Для укладення реального правочину недостатньо досягти сторонами
правочину згоди по всім істотним умовам правочину, необхідно вчинити
фактичну дію (частіш всього — передати речі однією стороною іншій). До
реальних правочинів відносяться договори позики, схову, класичне
дарування.

В реальних правочинах передача речі виражає їх укладання, а в
консенсуальних правочинах — виконання. Передача речі в порядку виконання
консенсуального правочину може збігтися, але не обов’язково повинна
збігатися в часі з моментом її укладання. Передача речі в реальній угоді
виражає той факт, що угода відбулася, і тому обов’язково повинна
збігтися в часі з моментом її укладання .

У залежності від форми волевиявлення прийнято розрізняти усні та
письмові правочини.

Усним є такий правочин в якому волевиявлення сторін не фіксується в
зовнішніх носіях. Частіше всього усні правочини укладаються і
виконуються одночасно.

Письмовим є правочин, волевиявлення на учинення якого згідно чинного
законодавства повинне бути виявлено через складання відповідного
документу. У свою чергу письмові правочини бувають прості та
кваліфіковані. Кваліфікованими є ті, для яких згідно чинного
законодавства необхідно його нотаріальне посвідчення чи реєстрація.

На сьогодні є всі підстави для виділення особливого різновиду правочинів
– віртуальних, тобто учинених через засоби оргтехніки і зокрема
комп’ютерні мережі. З прийняттям ЗУ “Про електронні документи та
електронний документообіг”, ЗУ “Про електронний цифровий підпис” для
цього появились достатні підстави.

По правовому значенню підстави правочину для її дійсності, правочини
поділяються на каузальні й абстрактні.

Під підставою правочину варто розуміти причину, в силу якої сторона
зобов’язана зробити ті чи інші дії. Підставу в правочині слід відрізняти
від мотиву, за яким відбувся правочин. Одна особа здійснює надання в
користь іншої особи завжди за якоюсь підставою. Будь який правочин
повинен мати підставу, вона визначається метою правочину, правочинів без
мети не може бути. В.П. Шахматов відмічав, що правовідносини слугує
засобом досягнення певних мет. Мотив — це психологічне бажання, яке
спонукає сторону зробити визначені дії. Мотиви не мають сили юридичних
фактів, а значить і юридичного значення, тому що перебувають за межами
правочину і не входять у його зміст. Тому помилка в мотивах правочину не
розглядаються як помилка в волевиявленні.

Правочини, в яких прямо зазначена підстава (причина) вчинених дій, від
яких залежить дійсність правочину, іменуються каузальними. Більшість
цивільно-правових правочинів є казуальними, оскільки сторони правочину в
правовідносинах бажають досягти суб’єктивних, здебільшого не
співпадаючих результатів.

Якщо прямо в законі передбачається що підстава правочину юридично
байдужа, або причина (підстава) здійснення дій прямо не виражена, такі
правочини іменуються абстрактними. Типовим прикладом абстрактного
правочину є вексель, банківська гарантія.

¦

oe

¦

Aімперативною умовою та правочини із диспозитивною умовою.

Правочини із імперативною умовою є обов’язковими для одного із його
учасників. Він не може ухилитися від його учинення. Це стосується
публічного договору.

Напроти правочини із диспозитивною умовою можуть відбутися, а можуть і
не відбутися. Більшість правочинів є такі.

В випадках, коли, виникнення, зміна чи припинення прав та обов’язків,
передбачених правочином залежність від терміну, настання або ненастання
якої-небудь умови правочини поділяються на безстрокові, строкові
(термінові), й умовні.

У безстрокових правочинах не визначається а ні час вступу його в дію, ні
момент його припинення. Такий правочин негайно вступає в силу.
Припиняється такий правочин на вимогу будь якої сторони правочину
(наприклад майновий наїм). Варто зазначити, що строк – є певний період у
часі, зі сплином якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне
значення. Термін – є певний період у часи, з настанням якого пов’язана
дія чи подія, яка має юридичне значення. Оскільки термін та строк
категорії, які сторони правочину використовують в якості юридичного
факту, що обов’язково настане майбутньому. То, відповідно і терміновими
(строковими) називаються правочини, в яких виникнення, зміна чи
припинення прав і обов’язків поставлено в залежність від настання в
майбутньому події, відносно якого точно відомо, що вона наступить.
Термін визначається в правочині найчастіше календарною датою або
вказівкою на настання іншої обставини (відкриття навігації, установлення
гарної погоди і т.д.). У залежності від того, чи пов’язується з
настанням терміну виконання правочину, або припинення раніше виниклих
прав і обов’язків, терміни підрозділяються на відкладені й скасуючі.

В залежності від того, наскільки вірогідно сторони правочину
передбачають зміну прав та обов’язків за правочином, виділяються умовні
правочини. Умова — це обставина, про яку в момент укладання правочину
сторонам невідомо, наступить вона в майбутньому (після укладення
правочину) чи не наступить. Умовним правочином, наприклад, буде заповіт
з умовою (ст. 1242 ЦК України). Умова в правочині може бути пов’язана з
діями сторін правочину, наприклад, укладення шлюбу, здобуття освіти,
тощо, так і не пов’язана з діями сторін, наприклад, стану здоров’я осіб,
смертю особи. Передбачається, що умова в правочині є нікчемною, як що
вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Правочини визнається зробленими під відкладеною умовою, якщо права й
обов’язки, передбачені правочином, повинні виникнути з настанням умови,
щодо якої невідомо наступить вона чи ні. Наприклад, власник передасть у
користування майно (кімнату якою користується його син) якщо останній
поступить на навчання у вищий заклад освіти (ВЗО) у іншому місті.
Правочин визнається зробленим під скасуючою умовою, якщо сторони
поставили припинення прав і обов’язків у залежність від настання умови.
Так, наймач житлового приміщення зобов’язується негайно звільнити його у
випадку приїзду родичів наймодавця.

В залежності від строку дії наслідків правочину, правочини можуть
поділяться на розпорядницькі, ті що не тягнуть тривалих наслідків
(викидання речі, сплата і т.п.), і зобов’язальні, ті ,що тягнуть за
собою такі наслідки (майновий найом, заповідальний відказ і т.п.).

В залежності від характеру зв’язків між сторонами правочину, у особливу
групу виділяються фідуціарні правочини. Необхідно зазначити, що довіра
складає необхідний елемент всякого правочину. Але існують правочини,
сама суть яких спирається на взаємну довіру їхніх учасників, наприклад
договір доручення, комісії, зберігання. Головне в фідуціарному правочині
— це розбіжність між внутрішніми відносинами учасників правочину і їхнім
зовнішнім вираженням.

Навпроти, правочини де довіри до його учасника, чи вірогідності настання
передбачуваних наслідків вельми проблематична йменуються алеаторними,
тобто ризиковими. Класичним прикладом є договір страхування.

В залежності від необхідності укладання правочину сторонами виділяють
легітарні і волюнтарні правочини. Легітарні правочини мають основою
приписи закону (наприклад, договір обов’язкового страхування
транспортних засобів), волюнтарні правочини не передбачені законом, але
укладаються сторонами у результаті їхнього вільного волевиявлення.

В залежності від суб’єктного складу виділяють правочин „офсет” (offset
contract) одна з форм зустрічної торгівлі, яка передбачає як обмін
товарами і послугами, так і надання можливості вносити капітал замість
різноманітних послуг та пільг. Частіше всього галуззю укладання
правочину „офсет” є торгівля дуже коштовною військовою технікою,
поставка вузлів і деталей в межах договорів про промислову кооперацію.

За місцем укладення правочинів розрізняють ярмаркові, біржові, не
біржові, аукціонні, ломбардні і таке інше. Ярмаркові та біржові
правочини підлягають посвідченню за місцем їх укладення. Біржеві та
аукціонні правочини укладають на умовах змагальності за їх найбільш
вигідні умови.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и
дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.:Проспект,
1998.—С. 232)

Русское гражданское право (в 2-х ч. Часть 1). По исправленному и
дополненному 8-му изд., 1902.: Статут (в серии «Классика российской
цивилистики»), 1997, — С. 187)

Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В
2-х частях. Часть I/ ААПушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под ред.
проф. А.А.Пушкина, доц. В.М.Самойленко. — X.: Ун-т внутр. дел; «Основа»,
1996. –С. 212)

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права С. 52

Від латинського “consensus” – досягнення згоди і “res” — річ.

Иоффе О.С. Советское гражданское право. –М.:Юр.лит. –1967. –494 с.
(Стор. 266)

див. ЗУ „Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні ( Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1998, N 15, -С.67 )

Від латинського “causa” — підстава і “abstrahcre, absraho” — відривати,
відокремлювати.

Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими
последствия. Томск. 1967. С.47.

Ч.3 п.11 ППВС України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними”

Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и
дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.:Проспект,
1998.— С. 234

Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В
2-х частях. Часть I/ А.А.Пушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под
ред. проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. — X.: Ун-т внутр. дел;
«Основа», 1996. — С. 215-2176)

Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций, г. Чебоксары:
Чув. кн. изд-во, 1997. -С.220)

Від латинського „fiducia” — довіра.

Иоффе О.С. Советское гражданское право. –М.:Юр.лит. –1967. – С.267-268

Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 203. – С.137)

Русско-английский словарь международных, финансовых, валютных. Биржевых
терминов и понятий / В.Л.Грейниман, А.П.Кузнецов, И.Г.Курбатов и др. –
М.: Центр «партнер» ЭХТО Ассоциации учреждений культуры профсоюзов СССР,
1991, С. 97)

Похожие записи