.

Класифікація права власності. Види права власності за суб\’єктом (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
342 5822
Скачать документ

Класифікація права власності

Традиційно поділ права власності на види проводиться за формами
власності або за суб’єктами права власності (що фактично є модифікованим
різновидом попередньої класифікації).

Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три економічні форми
власності: приватну, державну, комунальну. Ці економічні відносини
опосередковуються правом приватної власності, правом державної
власності, правом комунальної власності. Проте різновидів права
власності у Конституції згадується більше: передбачені право власності
українського народу (ст.13), право державної власності (ст.14), право
приватної власності (ст.41), право власності Автономної Республіки Крим
(ст.138), право комунальної власності як власності територіальних громад
(ст.142).

У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про поділ права
власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право
власності українського народу, право приватної власності, право
державної власності та право комунальної власності.

Слід звернути увагу на те, що в цьому разі критерієм є суб’єктний склад
відносин власності, а не форми власності. Такий висновок випливає з
того, що і Конституція, і ЦК згадують право власності українського
народу, яке не є окремою економічною формою власності, але
характеризується належністю майна спеціальному суб’єкту права власності.

Слід зазначити, що ЦК не згадує окремо право власності Автономної
Республіки Крим. З точки зору розрізнення форм власності це начебто
логічно, оскільки такої економічної форми не існує.

Проте власність Автономної Республіки Крим не можна вважати Державною,
оскільки вказана Республіка не є державою. Водночас майно, яке належить
Автономній Республіці Крим, не можна вважати таким, що перебуває у
комунальній власності, оскільки зазначена Республіка не є територіальною
громадою.

Виходячи з того, що поділ на види права власності грунтується на
виокремленні його суб’єктів, а Автономна Республіка Крим є учасником
цивільних відносин (ст.168 ЦК), є підстави стверджувати, Ідо право
власності Автономної Республіки Крим е відокремленим як від права
державної власності, так і від права власності територіальних громад,
навіть тих, що входять до складу самої Республіки.

Хоча, як зазначалося вище, традиційною для вітчизняної цивілісти™ є
класифікація права власності залежно від форм власності та від суб’єктів
права власності, проте така класифікація можлива й за іншими ознаками.

Зокрема, залежно від кількості суб’єктів, що мають право власності на
один і той самий об’єкт, варто розрізняти: 1) індивідуальне право
власності; 2) право спільної власності.

Слід зазначити, що фактично врахування відмінностей між двома вказаними
видами власності завжди мало місце у практиці законотворчості, починаючи
з часів римського права. Проте у науковій та навчальній літературі право
спільної власності не розглядалося як таке, що має ознаки самостійного
виду, а лише констатувалася його наявність та давалася (як правило, дуже
детальна) характеристика1

Такий стан речей можна пояснити тим, що у радянському цивільному праві
не допускалася спільна власність різних форм, а отже, спільна власність
виглядала як різновид правового режиму права власності у межах однієї
форми власності. В умовах, коли зазначені обмеження відпали і отримав
законодавче закріплення принцип рівності усіх форм власності (суб’єктів
права власності), немає жодних перешкод для класифікації права власності
на індивідуальне і спільне (з великою кількістю осіб).

Залежно від особливостей об’єкта правовідносин власності потрібно
розрізняти: 1) право власності на загальні (звичайні) об’єкти цивільних
прав і 2) право власності на спеціальні об’єкти цивільних прав.

До першого можна віднести право власності на будь-які речі приватного
права, що вільно перебувають у цивільному обігу і не мають особливостей
правового режиму, пов’язаних з особливостями цього об’єкта.

До другого можна віднести право власності на речі приватного права, що
спеціально виокремлені в актах цивільного законодавства з метою
встановлення особливого правового режиму. Це, наприклад, право власності
на землю (гл.27 ЦК), на житло (гл.28 ЦК), на речі, обмежені у цивільному
обігу.

Види права власності за суб’єктом

Право власності українського народу. Стаття 324 ЦК відтворює положення
ст.13 Конституції, у якій закріплено, що земля, її надра, атмосферне
повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах
території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності
українського народу.

Оскільки український народ визнається суб’єктом права власності нарівні
з іншими учасниками цивільних відносин, постає питання: чи не призведе
це до “подвійного” права власності на такий об’єкт, як земля? На думку
одних вчених, Конституція відображає ставлення до землі (право на землю)
українського народу як до території держави, як до об’єкта природи, а не
до конкретних ділянок, розмежованих на земельній території держави для
спеціального використання. Інші науковці пропонують розрізняти ті
випадки, коли право власності на землю стосується інтересів суспільства
в цілому — тоді земля визначається як об’єкт права власності
українського народу (відповідно і держави), і ті, коли згідно з
Конституцією людині належить і гарантується право власності на землю.

Відповідь на це питання певною мірою міститься в ч.2 ст.324 ЦК, яка
встановлює, що від імені українського народу права власника здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах,
встановлених Конституцією. При цьому зазначені органи не є власниками
того майна, що належить до об’єктів права власності українського народу.
Повноваження цих органів визначені Конституцією та іншими нормативними
актами, але в цілому їх повноваження щодо цього майна стосуються
управління ним.

Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права
власності українського народу відповідно до закону. Отже, кожен має
гарантований ЦК доступ до користування природними об’єктами права
власності українського народу, але таке користування має відбуватися у
порядку і у межах, встановлених законом

Право приватної власності. У ст.325 ЦК зазначається, що суб’єктами права
приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути
власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, що
відповідно до закону не можуть їм належати.

У разі якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад
у товариство, новостворена юридична особа стає власником цього майна,
так само як і набутого за іншими підставами Зокрема згідно зі ст.115 ЦК
господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у
власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Отже, навіть
якщо 100 відсотків акцій акціонерного товариства належать державі чи
територіальній громаді, майно цього товариства є об’єктом його права
приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать
корпоратив-11 права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо.
Це правило не поширюється на юридичні особи, створені розпорядчим актом
органу державної влади або місцевого самоврядування. І за якими майно
закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного
управління. Це, зокрема, особи публічного права, які створюються
розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
(ч.2 ст.81 ЦК).

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних
та юридичних осіб, не обмежені. Проте законом може бути встановлене
обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у їх власності.

Такі правила встановлені у ст. 178 ЦК про недопущення перебування у
цивільному обігу (а відповідно і належності на праві приватної
власності) окремих об’єктів цивільного права, перелік яких має бути
встановлений у законі (об’єкти, вилучені з цивільного обігу). Види
майна, яке може належати на праві приватної власності фізичній або
юридичній особі, містяться у Переліку видів майна, що не може перебувати
у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та
юридичних осіб інших держав на території України, затвердженому
Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. “Про право
власності на окремі види майна”. Законодавством про приватизацію
встановлюється перелік об’єктів, що не підлягають приватизації.

Як загальне правило в ч.3 ст.325 проголошується: склад, кількість та
вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не
є обмеженими. Але це не означає, що його кількість взагалі є нічим не
обмеженою. По-перше, при реалізації цивільних прав, у тому числі й їх
набутті, суб’єкти цивільного права не повинні виходити за межі їх
здійснення або зловживати своїми правами. Зокрема склад майна, а
відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою
недопущення неправомірного обмеження конкуренції, зловживання
монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, нехтування
моральними засадами суспільства тощо.

Право державної власності. У державній власності є майно, у тому числі
грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють
відповідно органи державної влади (ст.326 ЦК).

Суб’єктом права державної власності є держава Україна, яка представляє
спільні інтереси народу.

У ст.13 Конституції закріплено, що право державної власності від імені
українського народу здійснюють органи державної влади

До них насамперед належить глава держави — Президент України, який
виступає від імені держави у різних правовідносинах, зокрема здійснює
право державної власності.

Нарівні з Президентом право державної власності здійснює також Верховна
Рада України. Вона затверджує Державний бюджет України і здійснює
контроль за його використанням, виконує низку Інших повноважень.
Повноваження Верховної Ради закріплені у ст.85 Конституції.

Право державної власності здійснює також Кабінет Міністрів України, який
керує державною власністю (ст.116 Конституції). Однак діяльність його у
цій сфері обмежена. Так, для представництва інтересів держави при
укладенні міжнародних економічних договорів Прем’єр-міністр України,
міністри повинні мати довіреність, підписану Президентом України.

Право державної власності може також здійснювати Фонд державного майна
України та Інші уповноважені органи, у тому числі державні підприємства
і установи (ст.33, 37, 39 Закону “Про власність”).

Здійснюючи зазначені функції, органи державної влади діють не як
суб’єкти права власності, а як представники останнього: вони діють не
від власного імені і не в своїх інтересах, а від імені й у інтересах
держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади у якій є
її народ. Через органи державної влади здійснюється воля не цих органів,
а самого народу, який може висловити свою волю, здійснити свою владу
також безпосередньо (ст.5 Конституції).

Коло об’єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути
власником будь-яких речей, у тому числі вилучених з цивільного обігу і
обмежених у обігу.

Однак слід нагадати, що речі, вилучені з обігу, не є об’єктами цивільних
правовідносин. Тому здійснення права держави з використання таких речей,
розпорядження ними тощо не є сферою дії приватного (цивільного) права.
Здійснюючі вказані дії, держава виступає як суб’єкт владних відносин, її
влада над речами у цьому випадку є виявом властивостей публічної влади.
У зв’язку з цим зазначені відносини є сферою дії публічного права з
усіма наслідками, що випливають звідси (метод впливу на учасників,
принципи, засіб захисту тощо).

Згідно зі ст.31 Закону “Про власність” державна власність поділялася на
загальнодержавну (республіканську) власність і власність
адміністративно-комунальних одиниць (комунальну).

Однак у зв’язку з прийняттям Конституції і Закону “Про місцеве
самоврядування в Україні” це положення застаріло. У ст.ст.142, 43
Конституції і ст.60 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”
закріплене положення про те, що право комунальної власності належить
самостійним суб’єктам — територіальним громадам а не
адміністративно-територіальним одиницям, як зазначалося у Законі “Про
власність”).

Таким чином, у законодавство введено новий суб’єкт права Масності, не
передбачений ст.3 Закону “Про власність”, — територіальну громаду, якій
і належить право комунальної власності.

Тому й ЦК розглядає комунальну власність не як різновид державної, а як
самостійну форму власності (ст.327 ЦК).

Право комунальної власності. Це — право територіальної громади володіти,
користуватися, розпоряджатися тощо майном, що належить їй, яке
здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Суб’єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл,
селищ, міст тощо. Згідно зі ст.140 Конституції і ст. 1 Закону “Про
місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада – це жителі,
об’єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста. У містах з
районним поділом — громади районів також діють як суб’єкти права
власності.

Об’єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові
кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне
рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні
ресурси, підприємства, установи, організації тощо (ч. І ст.327 ЦК, ст.35
Закону “Про власність”). Однак коло об’єктів права комунальної власності
вужче, ніж коло об’єктів права державної власності. Зокрема у
комунальній власності не може знаходитися майно, що є об’єктом виключної
власності держави (наприклад, атомна зброя, єдина енергосистема тощо).

Підставами виникнення права комунальної власності згідно із Законом
України від 3 березня 1998 р. “Про передачу об’єктів права державної та
комунальної власності” може бути передання майна територіальним громадам
безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК право комунальної власності (управління майном,
що є у комунальній власності) здійснюють безпосередньо територіальна
громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Порядок
створення та компетенція таких органів щодо управління об’єктами права
комунальної власності визначені Законом “Про місцеве самоврядування в
Україні” та іншими законодавчими актами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020