РЕФЕРАТ

на тему:

“Історія створення Інтерполу,

етапи розвитку та основні завдання”

ПЛАН

Вступ

1. Головні етапи створення Інтерполу

2. Мета і завдання Інтерполу

3. Участь України в Інтерполі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Історія створення Інтерполу нерозривно зв’язана зі світовою
кримінологічною наукою. 18 квітня 1914 року в Монако пройшов перший
з’їзд цієї організації. Юристи і поліцейські чотирнадцяти країн
домовилися про створення центрального міжнародного банку даних, а також
визначили методологію передачі злочинців один одному. Інтерпол став
першою міжнародною організацією, яка займається боротьбою з міжнародною
злочинністю. Правда, тоді співробітництво стосувалося лише європейських
країн.

На другому з’їзді, який пройшов 7 вересня 1923 року, була створена
міжнародна комісія кримінальної поліції. Саме цей день вважається
офіційною датою народження Інтерполу.

Правда, вперше слово “Інтерпол” пролунало лише в 1946 році, коли в
Брюсселі пройшла конференція з питань міжнародного поліцейського
співробітництва. Був прийнятий статут організації. Штаб-квартиру
вирішили розмістити в Парижі.

Новий статут, що передбачав співробітництво поліцейських структур усіх
країн світу (а не тільки європейських), був прийнятий у 1956 році.

Міжнародна організація карної поліції (Інтерпол) була організована в
1923 р. і спочатку поєднувала 17 держав. Надалі в міру розвитку
міжнародного поліцейського співробітництва Інтерпол став глобальною
організацією, який поєднує в даний час 177 країн світу.

Країни-учасниці Інтерполу за 75 років своєї історії створили широку
систему взаємодії — від обміну письмовою інформацією до новітніх
інформаційних технологій з розгалуженою мережею комп’ютерних баз даних.
Розроблено програму регіонального інформаційного розвитку, ціль якої —
забезпечення всіх країн-членів Інтерполу спеціальним зв’язком. Високі
професійні якості експертів і інших співробітників Інтерполу знайшли
широке визнання у світі. Статус спостерігача Інтерполу в ООН — наочне
цьому підтвердження.

1. Головні етапи створення Інтерполу

Перший крок, який призвів до створення міжнародної поліції, був
зроблений Едвардом Генрі. У 1901 р. він організував у Скотланд-Ярді
центральне відділення дактилоскопії і запропонував усім зацікавленим
фахівцям взяти участь у вивченні цього нововведення.

У 1905 р. на міжнародній конференції криміналістів германомовних країн
була почата чергова спроба об’єднати зусилля в боротьбі проти
міжнародної злочинності. На своїй 10-ій міжнародній асамблеї в Гамбурзі
криміналісти за пропозицією франкомовних держав прийняли резолюцію, яка
підтверджує, що зрослий попит на туризм і загранподорожі сприяє появі
нових форм міжнародної злочинності. Для її вивчення і припинення
необхідно почати спільні міжнародні акції. В усіх країнах у складі
поліцейських підрозділів передбачалося організувати центральні бюро, у
задачу яких повинні входити: обмін інформацією про міжнародну
злочинність з метою її запобігання і припинення; поліпшення прямих
відносин один з одним.

Проблеми боротьби з міжнародною злочинністю обговорювалися на багатьох
конференціях і конгресах: у 1905 р. (Буенос-Айрес), у 1909 р. (Мадрид),
у 1912 р. (Сан-Паулу) і в 1913 р. (Вашингтон). Усі вони в тій чи іншій
ступені носили міжнародний характер.

У Дрездені в травні-жовтні 1909 р. проходила міжнародна виставка
фотографії, на якій поліцейській фотографії займали значне місце.
Учасниками цієї виставки були співробітники Дрезденської, Гамбурзької
поліції, Прусської школи жандармерії, Паризької префектури поліції,
Віденській поліції, кримінальній поліції Санкт-Петербурга, Москви і
Варшави, Вашингтонського департаменту правосуддя і кримінальної
ідентифікації. Даний захід також послужив обговоренню проблеми створення
міжнародної поліцейської організації по боротьбі зі злочинністю.

У 1910 р. з Буенос-Айреса прийшла пропозиція заснувати всесвітній союз
поліції.

Спробу організувати практична взаємодія всіх сил кримінальної поліції
Старого Світу почав доктор Хейндел — наближена особа Баварського уряду.
І хоча його зусилля не були здійснені на міжнародному рівні, вони мали
практичний результат: була скликана конференція поліцейських сил
німецьких земель, що пройшла в Берліні в 1912 р.

З 14 по 20 квітня 1914 р. відбувся Перший міжнародний конгрес
кримінальної поліції. Однак, на думку сучасників, цей конгрес був не
більше міжнародним, ніж усі попередні. На конгресі була представлена в
основному карна поліція Франції, Італії, Росії, Австрії і
Великобританії. Німеччина офіційно не приймала участі.

Учасники конгресу звернулися до уряду Монако з проханням взяти на себе
ініціативу створення в Парижі міжнародних комісій з розробки
уніфікованих стандартів посвідчень особи й організації єдиного
міжнародного бюро ідентифікації міжнародних злочинів. Присутні на
конгресі домовилися зустрітися знову через два роки в Бухаресті на
Другому міжнародному конгресі кримінальної поліції.

Перша світова війна поховала не тільки цю надію, але і всі прийняті в
Монако резолюції.

Після першої світової війни проблема міжнародної злочинності виникла
знову, але вже в більш гострій формі. Мораль воєнного часу вплинула на
людей середнього класу, зробивши більшість з них більш егоїстичними,
жадібними й аморальними. Різко виріс рівень злочинності, особливо на
ґрунті наркоманії й алкоголізму. Тому питання об’єднання зусиль карної
поліції проти злочинності на міжнародному рівні набув особливу
актуальність.

З ініціативи колишнього начальника поліції Відня й екс-федерального
канцлера І. Шобера з 3 по 6 вересня 1923 р. у Відні відбувся Міжнародний
поліцейський конгрес. І незважаючи на те, що Сполучені Штати і
Великобританія офіційно не були представлені на конгресі, а всі делегати
мали інструкцію від своїх урядів не приймати ніяких зобов’язуючих
рішень, конгрес мав великий успіх і став по-справжньому міжнародним. На
ньому були представлені всі континенти, крім Австралії. Серед делегатів
конгресу були кримінологи і дипломати Австрії, Бельгії, Чехословаччини,
Данії, Єгипту, Франції, Німеччини, Греції, Голландії, Угорщини, Італії,
Японії, Латвії, Польщі, Румунії, Швеції, Швейцарії, Туреччини і
Сполучених Штатів Америки.

Резолюція конгресу містила широке коло поліцейських проблем по боротьбі
з міжнародною злочинністю. Це насамперед установлення відносин між
службами безпеки різних країн, підвищення ефективності взаємодії через
висновок конкретних міжнародних угод по боротьбі зі злочинністю.

Крім того, конгрес заснував Міжнародну комісію кримінальної поліції, що
негайно приступила до роботи над програмою. Таким чином, 1923 р. став
вважатися датою народження Міжнародної організації карної поліції —
Інтерпол, хоча офіційно до 1956 р. вона називалася Міжнародною комісією
кримінальної поліції. Витрати цієї організації до 1928 р. узяла на себе
Австрія. Кожна країна-учасниця повинна була виплачувати внесок у розмірі
1 швейцарського франка на 10000 жителів. У 1953 р. розмір внеску складав
10 швейцарських франків. В наступні роки він багато разів мінявся.

У травні 1924 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції прийняла
резолюцію по п’яти важливих питаннях, які визначили напрямок дій на
багато років уперед. Це:

— створення інформаційних відділень по збору фактів про міжнародну
злочинність;

— розробка систем доказів і міжнародний пошук злочинців;

— організація відділень по ідентифікації людей на відстані;

— видання газети міжнародної поліції;

— створення спільної програми по запобіганню і виявленню підроблених
банкнот і документів.

У листопаді 1924 р. на прохання Інтерполу Віденська поліція приступила
до випуску поліцейського огляду «International offentiliche Sicherheit»
(«Міжнародна суспільна безпека), на сторінках якого опублікували свої
статті Шобер, Хоплер, Хейндел, Калабріз, Луваж, Кеффер та ін. У них
також були поміщені зразки ордерів на арешт у Німеччині, Франції,
Великобританії й Італії.

Друга сесія відбулася у Відні в 1926 р., де була прийнята 21 важлива
резолюція. Вони в основному стосувалися установ інформації з міжнародної
злочинності, введення правил телеграфного зв’язку між поліцейськими
силами, мір, спрямованих проти порнографічних фільмів і літератури. На
другій сесії була також підтримана пропозиція представника Бельгії
Кеффера про проведення чергового конгресу в 1926 р. у Берліні.

На Берлінському конгресі Міжнародної кримінальної поліції, що відбувся з
17 по 30 вересня 1926 р., були присутні 245 чоловік. Уряди Німеччини і
Пруссії були представлені міністрами внутрішніх справ д-ром Култцем і
д-ром Северінгом відповідно.

Конгрес в основному був присвячений темі екстрадиції (видача злочинців).
Однак тільки у вересні 1930 р. Інтерполом були розроблені принципи, на
підставі яких могла здійснюватися екстрадиція.

Чергові конгреси МККП пройшли в 1934 р. у Відні, у 1935 р. у
Копенгагені, у 1936 р. у Белграді, у 1937 р. Лондоні й у 1938 р. у
Бухаресті.

12 березня 1938 р. німецькі війська ввійшли в Австрію, і вісімнадцять
місяців по тому почалася друга світова війна. Діяльність МККП була
істотно порушена. З 1940 р. МККП очолював шеф німецької служби безпеки
Гейдрих. Адміністрація МККП і Міжнародне бюро були переведені з Відня в
Берлін. Спеціальний представник президента, радник д-р Зіндель
(спадкоємець Оскара Дроселі) був призначений керівником МККП, що діяла
під керівництвом служби безпеки і її шефа. Керівником Міжнародного бюро
був Артур Кебі, що був одночасно главою кримінальної поліції Німеччини.

Протягом другої світової війни не було ні одного офіційного конгресу
МККП (Міжнародної комісії кримінальної поліції).

З 3 але 5 червня 1946 р. представники 17 держав у відповідь на заклик
уряду Бельгії зустрілися в Брюсселі з метою відтворення Міжнародної
комісії кримінальної поліції, що не провела жодного засідання з 1938 р.
Головний інспектор Міністерства юстиції Бельгії М. Луваж і М. Місяцю
Дукло, глава Французької кримінальної поліції при Міністерстві
внутрішніх справ, були обрані відповідно Президентом і Генеральним
секретарем МККП. Було прийняте рішення перенести штаб-квартиру Комітету
в Париж. 19 країн відновили свою участь у МККП, серед них Бельгія, Чилі,
Данія, Єгипет, Франція, Греція, Голландія, Іран, Люксембург, Норвегія,
Польща, Португалія, Швеція, Швейцарія, Чехословаччина, Туреччина,
Великобританія, Сполучені Штати Америки і Югославія.

За час існування МККП відбулися три дуже важливих зміни. Перша: її дія
поширилася на увесь світ у результаті вступу в її ряди нових членів.
Друга: у 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була
перейменована в Міжнародну організацію карної поліції — Інтерпол. Третя:
була прийнята нова конституція Інтерполу.

У 1990 р. у члени Міжнародної організації карної поліції був прийнятий
СРСР. Згодом його правонаступником у цій організації стала Росія.
Офіційно день створення Національного центрального бюро Інтерполу в
Росії є 27 вересня 1990 року. З 1 січня 1991 р. НЦБ Інтерполу в Росії
приступило до роботи.

2. Мета і завдання Інтерполу

Інтерпол — це і механізм, і посередник у практичному співробітництві
служб карної поліції різних держав у їх повсякденній роботі над
розкриттям конкретного злочину, у координації і кооперації спільних дій,
що починаються ними, і спостереженню, переслідуванню, розшуку і затримці
міжнародних карних злочинців. У цьому механізмі співробітництва Інтерпол
діє як єдиний світовий центр по виробленню спільної поліцейської
стратегії і тактики боротьби з міжнародною карною злочинністю.

З цього погляду Інтерпол — унікальна, єдина міжнародна організація, що
приймає безпосередню практичну участь у попередженні і придушенні
«міжнародної злочинності».

Головні задачі і цілі Інтерполу полягають у наступному:

— забезпечення найбільш широкого співробітництва між зацікавленими
органами кримінальної поліції в рамках діючого національного
законодавства країн-учасниць Інтерполу й у строгій відповідності з
положеннями Всесвітньої декларації прав людини;

— заснування і розвиток усіх необхідних органів, що будуть ефективні в
боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Відповідно до Статуту Інтерпол не займається діяльністю політичного,
військового, релігійного і расового характеру і не втручається в неї.

Співробітництво поліцейських органів у рамках Інтерполу засновано на
діях, що починаються цими органами на території своїх країн і в строгій
відповідності з їхніми національними законодавствами.

Усі країни, що входять в Інтерпол, мають рівні права незалежно від
розміру їхніх фінансових внесків.

Інтерпол через НЦБ співробітничає з будь-якими правоохоронними органами,
що ведуть боротьбу із загальнокримінальною злочинністю.

Розпорядчо-управлінськими органами Інтерполу є його Генеральна асамблея
і Виконавчий комітет, що періодично збираються на свої сесії і
засідання. У якості постійного адміністративно-виконавчого органа
Інтерполу виступає Генеральний секретаріат, який займається реалізацією
рішень, резолюцій і рекомендацій, прийнятих Генеральною асамблеєю і
Виконавчим комітетом, координує діяльність по боротьбі з міжнародною
злочинністю, здійснює збір і аналіз інформації про загальнокримінальні
злочини і злочинців, проводить повсякденну роботу по зв’язку з НЦБ
країн-членів Інтерполу і міжнародних установ.

Генеральний секретаріат очолюється Генеральним секретарем, що обирається
Генеральною асамблеєю на 5-літній термін. По адміністративних і
фінансових питаннях він підзвітний Генеральній асамблеї і Виконавчому
Комітету.

Співробітництво Генерального секретаріату з НЦБ країн-учасниць Інтерполу
здійснюється особливо ефективно в області боротьби зі:

— злочинами проти особистості і власності;

— організованою злочинністю і тероризмом;

— незаконним оборотом зброї, вибухових речовин, наркотиків, дорогоцінних
металів і каменів;

— торгівлею людьми і проституцією;

— злочинами сексуального й іншого характеру у відношенні неповнолітніх;

— шахрайством;

— підробленням грошей;

— злочинами в сфері економіки і кредитно-фінансової області.

З огляду на важливу роль Європи в боротьбі з транснаціональною
злочинністю, у 1986 р. був створений Європейський секретаріат, що
структурно входить у Друге управління, але підзвітний безпосередньо
Генеральному секретарю.

З метою підвищення ефективності поліцейського співробітництва і
посилення сполучної ролі Генерального секретаріату Інтерпол заснував три
субрегіональних бюро в Банкоці, Буенос-Айресі й Абіджані.

Координуюча і сполучна роль Генерального секретаріату виявляється в тім,
що він регулярно підготовляє і розсилає інформацію через НЦБ для
поліцейських органів країн-учасниць Інтерполу.

Крім названих, Інтерпол підготовлює і розсилає пошукові карти викраденої
власності, у яких дається докладний опис викраденого майна. фотографії
викрадених предметів, при їхній наявності.

Генеральний секретаріат також направляє в НЦБ інформаційні листки з
даними об нових і зухвалих особливий інтерес способах здійснення
злочинів.

Великий обсяг інформації НЦБ одержують з Генерального секретаріату за
допомогою різних циркулярних повідомлень і брошур, у яких приводяться,
як правило, факти про конкретні злочини і злочинців (наприклад,
щотижневі огляди про конфісковані наркотики й арештованих кур’єрів, про
шахраїв, викрадачів літаків і т.д.).

3. Участь України в Інтерполі

Україна вступила в Інтерпол у 1992 році. Зараз ця міжнародна
кримінологічна організація поєднує у своїх рядах понад 180 країн.

Бюджет Інтерполу формується за рахунок щорічних внесків країн-учасниць.
Для кожної країни — своя сума. При її визначенні використовують так
звану “бюджетну одиницюЙ. Коли Україна вступила в Інтерпол, вартість
“бюджетної одиниці” склала 17 300 франків.

У ході останньої Генеральної асамблеї Інтерполу був установлений новий
розмір 74 200 французьких франків. При визначенні щорічного внеску
кожної держави в увагу приймають валовий національний доход і кількість
населення.

Для України установили щорічний внесок, рівний п’ятнадцяти “бюджетним
одиницям”. Крім того, за вступ ми заплатили чотири “одиниці”. Таким
чином, щорічний внесок України складає 1 113 000 франків.

Координація діяльності Інтерполу здійснюється через національні
центральні бюро, що працюють у всіх країнах-учасницях. В Україні
керівником НЦБ Інтерполу призначений полковник міліції Віктор Радецький.

Висновки

Інтерпол — це і механізм, і посередник у практичному співробітництві
служб кримінальної поліції різних держав у їх повсякденній роботі над
розкриттям конкретного злочину, у координації і кооперації спільних дій,
що починаються ними, і спостереженню, переслідуванню, розшуку і затримці
міжнародних карних злочинців. У цьому механізмі співробітництва Інтерпол
діє як єдиний світовий центр по виробленню спільної поліцейської
стратегії і тактики боротьби з міжнародною карною злочинністю.

З цього погляду Інтерпол — унікальна, єдина міжнародна організація, що
приймає безпосередню практичну участь у попередженні і придушенні
«міжнародної злочинності».

Інтерпол ставить перед собою дві глобальні задачі: забезпечення і
розвиток взаємного співробітництва кримінальних поліцій різних країн, а
також розвиток організацій, здатних ефективно боротися з міжнародною
злочинністю.

Незважаючи на досить широкі задачі, рамки діяльності Інтерполу строго
обмежені. Статут організації забороняє втручання в справи політичного,
військового, релігійного чи расового характеру. Інтерпол поважає
національні суверенітети і бореться тільки з загальнокримінальними
злочинами.

Список використаної літератури

Смірнов С.А. Міжнародні правоохоронні органи. – К., 1999.

Управління правоохоронними органами. – К., 2001.

Словник-довідник правоохоронця. – М., 2000.

Яременко М.І. Інтерпол: історія і майбутнє. – Харків, 2001.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи