Реферат на тему:

Історія правового регулювання укладення шлюбів населення українського
(харківського) військового поселення кавалерії

Зміни, що відбуваються в Україні сьогодні у сфері політики, економіки,
права впливають і на демографічну ситуацію в країні, зокрема на
шлюбно-сімейні відносини. Сім’я визнається однією з ключових суспільних
цінностей. Метою даної публікації є прагнення автора довести до читача
матеріал з історії правового регулювання укладення шлюбів населення
Українського (Харківського) військового поселення кавалерії. Для
з’ясування зазначеного питання залучено: наявний історіографічний
доробок та архівні матеріали, зокрема, документи з Центрального
державного історичного архіву України у м. Києві. Таким чином,
враховуючи вищезазначене, актуальність обраної теми полягає у
недостатньому її висвітленні.

У 1817 р. відзначалося, що «шлюби укладаються в округах військового
поселення не інакше, як за взаємною, добровільною згодою нареченого та
нареченої» [1, 10]. Державна реєстрація шлюбу у військових поселеннях
засвідчувалася Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджувало
військово-поселенське керівництво. 20 жовтня 1819 р. головний над
військовими поселеннями начальник, О. А. Аракчеєв, видав Постанову №125
про реєстрацію шлюбу і видачу Свідоцтв про шлюб. У 1825 р. в
Українському (Харківському) військовому поселенні Слобідсько-Українській
губернії з метою скорочення листування з питань видачі нижчим чинам
Свідоцтв про шлюб було встановлено наступні Правила [2, арк. 1]:

1. Військові поселенці (резервні або діючі), які бажали зареєструвати
шлюб, зобов’язані були сповістити про свій намір ескадронного командира.
Ескадронний командир, у разі відсутності будь-яких законних перешкод,
видавав Дозвіл на одруження згідно зі встановленою формою №1 (див.
Додаток №1). Такі категорії населення військового поселення, як:
господарі, поселені чини поселеного ескадрону, необмундировані корінні
мешканці про свій намір вступити у законний шлюб і отримати Дозвіл на
одруження, зверталися безпосередньо до поселеного ескадронного
командира. У разі відсутності обставин, при наявності яких вступ у шлюб
є неправомірним, вони отримували Свідоцтво командира поселеного
ескадрону згідно зі встановленою формою №2 (див. Додаток №2).

2. Процедурі отримання Свідоцтва про шлюб передували наступні заходи.
Військовий поселенець з квитком являвся до командира поселеного
дивізіону. Командир поселеного дивізіону складав спеціальне Свідоцтво
згідно з формою №2 і представляв його у комітет полкового управління без
рапорту.

?????????~?3. Комітет полкового управління після отримання Свідоцтва
командира поселеного ескадрону, згідно зі встановленою формою №2,
складав Свідоцтво про шлюб. Його підписували на засіданні полкового
комітету члени полкового комітету. Одночасно священик отримував копію
Свідоцтва про шлюб, засвідчену в уланській дивізії полковим командиром,
а в кірасирській дивізії — командиром поселених і резервних ескадронів
кожного полку. Видавався спеціальний наказ по полку, що військові
поселенці згідно зі Свідоцтвом про шлюб полкового комітету за наданим
номером перепису отримували дозвіл вступати у законний шлюб. Про видання
цього наказу полковий ад’ютант робив відмітку в оригіналі Свідоцтва про
шлюб.

4. Після підписання Свідоцтва про шлюб і внесення необхідних записів у
перепис військових поселенців, Свідоцтво командира поселеного ескадрону
скасовувалося.

5. Місцевий священик отримував копію Свідоцтва про шлюб і розписувався
на оригіналі Свідоцтва про шлюб, а також вносив необхідні зміни у книгу
реєстрації шлюбів.

6. Документи-оригінали Свідоцтва про шлюб зберігалися у полковому
комітеті. Їх підшивали з короткою запискою за порядковим номером у
спеціально заведену книгу. В кінці кожного року книгу і Свідоцтва
оправляли і здавали до архіву на зберігання.

7. Після затвердження цих правил, будь-які рапорти ескадронних
командирів про одруження нижчих чинів не приймалися.

8. Бригадні командири у спеціальній книзі запису Свідоцтв відмічали, що
правила для видання Свідоцтва про шлюб виконувалися точно [2, арк. 2].

Таким чином, створенню сім’ї в Українському (Харківському) військовому
поселені кавалерії надавалося надзвичайно велике значення. Згідно
розпорядженням О. А. Аракчеєва щодо заохочення військових поселенців
вступати у шлюб, військове керівництво вживало спеціальні заходи. Так, у
1825 р. в Українському (Харківському) військовому поселенні спростили
процедуру видачі Свідоцтв про шлюб нижчим чинам.

Література:

1. Князьков С. А. Картины по русской истории. — М.: ГРОСМАН и КНЕБЕЛЬ,
1913. — 15 с.

2. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. — Ф. 1353.
— Оп. 1. — Спр. 30.

Похожие записи