Реферат на тему:
Інститут несумісності посади судді зі здійсненням іншої діяльності
У ч. 1 ст. 127 Конституції України встановлена заборона на одночасне
зайняття посади судді зі здійсненням інших видів діяльності. Зокрема
вказано, що професійні судді не можуть належати до політичних партій і
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу
оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Аналогічні
вимоги щодо посади судді визначені й у ст. 5 Закону від 15 грудня 1992
р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та ст. 3 Кодексу професійної етики
судді (затверджений на V з’їзді суддів України 24 жовтня 2002 р.) 1.
Згідно з п. 2 ст. 131 Конституції рішення щодо порушення суддею вимоги
несумісності приймає Вища рада юстиції. Однак на практиці діяльність
конституційного органу, відповідального за формування професійного
суддівського корпусу, щодо реалізації зазначеного повноваження
ускладнена відсутністю спеціальних теоретико-прикладних розробок і
досліджень правового інституту несумісності посади судді зі здійсненням
інших видів діяльності.
Цей інститут не був предметом спеціальних наукових досліджень.
Вчені-юристи зважали на нього, як правило, при розгляді питань правового
статусу судді. Його зміст та природа при цьому не розкривалися. Так,
Р.О. Куйбіда, аналізуючи проблеми несумісності посади судді зі
здійсненням іншої діяльності, визначає лише досліджуване
конституційно-правове положення самостійною підставою для припинення
повноважень судді 2. Розглядувані питання частково опрацьовані у
дисертаційному дослідженні Л.М. Москвич 3, а також С.В. Прилуцького 4.
Встановлення у національному законодавстві вимоги несумісності посади
судді зі здійсненням інших видів діяльності, на наш погляд, зумовлено
впровадженням в Україні основоположного принципу існування демократичної
правової держави — поділу державної влади. Такий імператив є важливим
організаційно-правовим засобом забезпечення незалежності та
неупередженості органів судової влади, недопущення стороннього
адміністративного впливу на суддів.
Ідея поділу державної влади (розмежування діяльності з виконання певних
державних функцій) виникла із появою держави як загальносуспільного
політичного утворення і з тих пір розглядається громадськістю як
інструмент запобігання концентрації владних повноважень у руках одного
органу чи посадової особи, недопущення зловживань ними. Реалізована ця
ідея була у період переходу від абсолютних монархій до республіканської
форми правління (в XVIII—XIX ст.), коли у нового прошарку населення
(буржуазії) виникла необхідність створення правового механізму
гарантування своїх прав.
У наближеному до сучасного вигляді принцип поділу державної влади був
сформульований майже 250 років тому видатним французьким юристом і
політичним діячем Шарлем Монтеск’є, який довів, що розмежування функцій
і взаємоконтроль органів державної влади є головною умовою досягнення
політичної та економічної свободи в суспільстві. Він уперше встановив
необхідність виокремлення в системі органів держави судової влади,
завданням якої, на його думку, мало були вирішення спорів між особою і
державою, здійснення незалежного контролю за діяльністю законодавців та
управлінців. При цьому мислитель зазначав, що «не буде свободи, якщо
судова влада не відокремлена від законодавчої і виконавчої» 5.
Отже, припис щодо несумісності посади судді з роботою в інших державних
органах, наявністю представницького мандату є одним із елементів
юридичного механізму стримувань і противаг, який законодавчо закріплений
в Україні гарантією недопущення втручання представників судової влади в
діяльність законодавчої та виконавчої влади, і навпаки, посадових осіб
останніх в діяльність суддів із розгляду спорів щодо права, охорони прав
і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, тобто
спрямовано на забезпечення особливих повноважень судових органів у
державі.
Принцип несумісності посад є різновидом опрацьованих в теорії
конституціоналізму і втілюваних у законодавстві публічно-правових
обмежень для суб’єктів владних повноважень, встановлення яких зумовлене
потребою забезпечити ефективне і незалежне виконання ними відповідних
державних функцій 6. Його дія поширюється не тільки на суддів, а й на
народних депутатів, Президента України, членів Кабінету Міністрів,
посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади (ч. 2
ст. 78, ч. 4 ст. 103, ч. 1 ст. 120 Конституції).
Ці конституційні положення щодо поширення дії зазначеного правового
принципу на представників законодавчої та виконавчої влади були офіційно
роз’яснені Конституційним Судом України. Зокрема, у Рішенні
Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп «Про офіційне
тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей
24321,24322, 24325 Цивільного процесуального кодексу України» (справа
щодо несумісності депутатського мандата) зазначено, що вимога
несумісності депутатського мандата обіймає заборону наявності іншого
представницького мандата, знаходження на державній службі та зайняття
іншими видами діяльності, які визначаються законом 7.
У п. 1 Рішення Конституційного Суду від 13 травня 1998 р. № 6-рп/98 у
справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо
офіційного тлумачення положень статей 3 та 5 Закону України «Про статус
депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа щодо статусу
депутатів рад) єдиний орган конституційної юрисдикції зробив висновок,
що депутат сільської, селищної, міської, районної в місті, районної,
обласної ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу
виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюється дія Конституції
та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою
службову діяльність з посадою сільського, селищного, міського голови,
секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови
районної у місті, районної, обласної ради, а також із роботою на
постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті.
У Рішенні від 4 липня 2002 р. №14-рп/2002 «Рішення Конституційного Суду
України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 1
ч. 1 ст. 3 та п. 6 ст. 4 Закону України «Про статус народного депутата
України» (справа щодо сумісності посад народного депутата України і
члена Кабінету Міністрів України) положення п. 1 ч. 1 ст. 3 та п. 6 ст.
4 зазначеного Закону, згідно з якими народний депутат України не має
права бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального
органу виконавчої влади, його повноваження припиняються достроково у
разі порушення цієї вимоги, визнані такими, що відповідають Конституції.
Офіційне тлумачення змісту положень ч. 1 ст. 127 Конституції щодо
несумісності посади судді зі здійсненням інших видів діяльності, окрім
зазначених Конституційним Судом України, не надавалося.
Аналіз міжнародного досвіду підтверджує, що вимога несумісності посади
державного службовця зі здійсненням інших видів діяльності у зарубіжних
країнах є загальновідомою. Дія цього принципу поступово поширюється на
всі структурні ланки апарату публічної влади. Так, в Іспанії у 1984 р.
був прийнятий спеціальний Закон «Про несумісність посад», дія якого
поширюється на службовців усіх державних установ, у тому числі суддів.
Ним передбачено перебування особи лише на одній посаді в державному
секторі, а на іншій допускається тільки у двох сферах діяльності —
педагогічній та охороні здоров’я 8.
Інститут несумісності посад є однією із засад державного устрою
більшості країн. Більш послідовно він застосовується у державах із
президентською формою правління (наприклад, у США) — стосується всіх без
винятку посад в органах законодавчої, виконавчої і судової влад. У
парламентських країнах, враховуючи те, що законодавчий орган формує
уряд, для забезпечення ефективної роботи останнього іноді допускається
поєднання посади міністра і члена парламенту. Однак принципи
невиборності й несумісності стосуються суддів та слідчих.
Уперше на законодавчому рівні положення щодо несумісності посад було
запроваджено в Конституції США 1787 р. В ній була встановлена заборона
одній особі одночасно обіймати місце у парламенті й посаду в уряді чи
бути суддею. На сьогодні вимога несумісності посади судді з іншими
оплачуваними посадами та зайняттям діяльністю, що має на меті отримання
прибутку, передбачається законодавством майже всіх демократичних країн
9. Так, ст. 89 Конституції Греції визначає заборону суддям обіймати
будь-яку іншу оплачувану посаду, а також займатися будь-якою іншою
діяльністю. Як виняток дозволяється обрання суддів членами академій чи
професорами, або помічниками професорів у вищих навчальних закладах, а
також їх участь у спеціальних адміністративних судах чи у радах і
комісіях, окрім адміністративних рад підприємств та торговельних
товариств.
Суддям також може дозволятися виконання адміністративних судових
функцій, здійснюваних паралельно з їх основною діяльністю, але тільки
протягом певного часу. Участь суддів в уряді забороняється 10.
Згідно зі ст. 127 Конституції Іспанії судді, члени судів і прокурори,
які перебувають на дійсній службі, не можуть займати інші офіційні
посади, або бути членами політичних партій чи профспілок. Закон також
визначає системи і різновиди професійних об’єднань суддів, працівників
судів. При цьому такі об’єднання не повинні впливати на їх незалежність
та безсторонність 11.
Судді міжнародних судових інституцій також можуть здійснювати правосуддя
за умови несумісності цієї діяльності з іншою. Наприклад, правило 4
Регламенту Європейського суду з прав людини від 4 листопада 1998 р.
передбачає, що упродовж строку своїх повноважень судді не можуть
займатися ніякою політичною, адміністративною чи професійною діяльністю,
несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання
посадових обов’язків на професійній основі. Кожний суддя має повідомити
голову Суду про будь-яку іншу діяльність 12.
Стаття 40 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (м. Рим, 17
червня 1998 р.), який підписаний Україною 20 січня 2000 р., визначає, що
суддя цього суду не може займатись будь-якою іншою діяльністю, яка б
перешкоджала виконанню ним судових функцій чи могла б призвести до
сумніву у його незалежності. Від судді вимагається виконання функцій на
постійній основі у місці знаходження Суду 13.
У ст. 7 Універсального статуту судді, прийнятому делегатами Головної
Ради Міжнародної асоціації суддів на зустрічі 17 листопада 1999 р. в м.
Тайпеї (Тайвань) встановлено: «Суддя не повинен займатися будь-якою
іншою діяльністю, публічною чи приватною, оплачуваною чи безоплатною,
якщо вона не повністю сумісна з його обов’язками та статусом судді» 14.
Несумісність посади судді із зайняттям іншою діяльністю передбачена нині
й у законодавстві республік колишнього СРСР (Російська Федерація (РФ),
Молдова, Вірменія, Грузія, Казахстан, Білорусь та ін.). Зокрема, ч. 3
ст. 3 Федерального закону РФ від 26 червня 1992 р. № 3132-1 «Про статус
суддів в Російській Федерації» встановлює, що суддя не вправі бути
депутатом, третейським суддею, арбітром, належати до політичних партій
та рухів, здійснювати підприємницьку діяльність, а також поєднувати
роботу на посаді судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової,
викладацької, літературної чи іншої творчої діяльності 15.
Згідно з п. 6 ст. 116 Конституції Республіки Молдова посада судді
несумісна з будь-якою іншою державною або приватною посадою, за винятком
викладацької і наукової діяльності 16. Аналогічні положення містяться у
ч. 4 ст. 79 Конституції Республіки Казахстан 17, у ч. 3 ст. 61 Закону
Республіки Білорусь від 13 січня 1995 р. № 3514-XII «Про судоустрій та
статус суддів» 18 тощо.
Щодо питання про заборону суддям належати до політичних партій та
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати
інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу на приватних
підприємствах або у громадських організаціях, слід зазначити, що ця
вимога спрямована на недопущення залежності суддів від цих структур при
вирішенні спорів за їх участю чи у їх інтересах, забезпечення
незалежності судді в організаційно-дисциплінарному плані, на
зосередження уваги носіїв судової влади на всебічному, повному,
об’єктивному та якісному розгляді кримінальних, цивільних,
адміністративних та інших категорій справ.
Таким чином, запровадження в законодавстві України вимоги про
несумісність посади судді з іншою діяльністю пов’язане з вирішенням
проблеми незалежності органів правосуддя, яка зобов’язує їх приймати
рішення неупереджено, на основі фактів і у відповідності із законом, без
будь-яких прямих чи опосередкованих обмежень, неправомірних впливів,
тиску, погроз і перешкод, від кого б вони не йшли і чим би не
мотивувалися (п. 2 Основних принципів незалежності судових органів, що
прийняті на VІІ Конгресі ООН з профілактики злочинності і поводження з
правопорушниками (Мілан, 26 серпня 6 вересня 1985 р.) та схвалені
резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та
13 грудня 1985 р.) 19.
У статтях 10, 11 Висновку № 1 Консультативної Ради Європейських суддів,
що схвалений у Страсбурзі 23 листопада 2001 р., зазначено, що
незалежність судової влади є головною умовою досягнення верховенства
права в державі, фундаментальною гарантією справедливого судового
розгляду. На суддів покладається обов’язок приймати остаточне рішення з
питань життя і смерті, свободи, прав, обов’язків і власності громадян.
Незалежність суддів є прерогативою або привілеєм, який надається не у
власних інтересах суддів, а в інтересах людей, які покладають надії на
правосуддя. Незалежність повинна існувати як щодо суспільства в цілому,
так і стосовно сторін у кожному спорі, в якому суддя має ухвалити
рішення. Для виконання своєї ролі судова влада має бути незалежною від
органів законодавчої і виконавчої влади, що виключає недоцільні зв’язки
з цими органами і вплив з їх боку 20.
Отже, вимогу несумісності посади судді зі здійсненням інших видів
діяльності необхідно розглядати і як правову гарантію для громадян
України, інших суб’єктів приватного права, на об’єктивний і
неупереджений судовий розгляд їх звернень про захист порушених прав,
охоронюваних законом інтересів, вирішення правових суперечок.
Порушення суддею вимоги про несумісність посади з іншою діяльністю
дискредитує авторитет органів судової влади, свідчить про його неповагу
до законів України, а тому є підставою для дострокового припинення
виконання ним повноважень щодо здійснення правосуддя. Неурегульованим
законодавчо на сьогодні залишається питання про припинення виконання
повноважень судді на час обрання його народним депутатом України, а
також не виписані процедури участі судді у виборчому процесі, оскільки
суддя, як і будь-який інший громадянин України, не може бути позбавлений
права бути обраним до законодавчого органу державної влади та органів
місцевого самоврядування.
У передбаченій для судді можливості поєднувати свою посаду зі
здійсненням викладацької, наукової та творчої діяльності, слід
зазначити, що таке право встановлено з огляду на те, що у цих сферах
суспільного життя не здійснюються державно-управлінські функції, а
відбувається розвиток його особистісних і професійних якостей,
підвищується кваліфікація, передається досвід іншим працівникам судової
системи, що у результаті підвищує ефективність правосуддя в державі.
Таким чином, встановлення в законодавстві України вимоги щодо
несумісності посади судді зі здійсненням іншої діяльності зумовлені: 1)
публічно-правовими інтересами забезпечення розподілу державно-владних
повноважень між посадовими особами органів законодавчої, виконавчої та
судової влади, досягнення незалежності суддів; 2) потребами гарантування
для громадян та юридичних осіб неупередженого, об’єктивного й
своєчасного правосуддя.
Інститут несумісності в судовій сфері має публічно-правову природу і
стосується також статусу судді. Він існує не тільки у вітчизняній
правовій системі, а й інших країнах, побудованих на демократичних
засадах. Його вимоги поширюються й на суддів міжнародних судових
інституцій. Заборона сумісності посад в Україні стосується не тільки
суддів як носіїв судової влади, а й парламентаріїв, посадових осіб
органів виконавчої влади, прокурорів.
Література
1 Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2002. — №5. — С. 24
2 Див.: Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і
перспективи: Монографія. — К., 2004. — С. 162.
3 Див.: Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів:
Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — Х., 2003 — С. 8—14.
4 Див..: Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України:
Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 2003. — С. 7—10.
5 Див.: Монтескье Ш. Л. О духе законов. — М., 1999. — С. 64. Тут і далі
— переклад автора.
6 Див.: Малько А. В. Стимулы и ограничения как парные юридические
категории // Правоведение. — 1995. — № 1. — С. 3—13
7 Див.: Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997—2001 / Відп.
ред. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. — К., 2001. — С. 7—13.
8 Див.: Зенков М.Ю. Зарубежный опыт управления: Государственная служба:
Учебное пособие. — Новосибирск, 2004. — С. 31—45
9 Див.: Юридична енциклопедія: Ред кол.: Ю.С.Шемшученко та ін. — К.,
2002. — В 6 т. — Т. 4. — С.154—156.
10 Див.: HYPERLINK
“http://clin.iatp.by/constitution/zapad_europe/greece-r.htm”
http://clin.iatp.by/constitution/zapad_europe/greece-r.htm
11 Див.: http://clin.iatp.by/constitution/zapad_europe/spain—r.htm
12 Див.: Регламент Європейського суду з прав людини // Практика
Європейського суду з прав людини. — 1999. — № 1
13 Див.: HYPERLINK
“http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=995_588&p=112832811
”
http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=995_588&p=112832811
28328800168394
14 HYPERLINK
“http://www.uajudges.org/files/legislation/legislation/created/l_27_ukr.
html”
http://www.uajudges.org/files/legislation/legislation/created/l_27_ukr.h
tml
15 Див: HYPERLINK “http://www.cdep.ru/material.asp?material_id=59”
http://www.cdep.ru/material.asp?material_id=59
16 Див.: HYPERLINK “http://www.cahul.net/kmoldova.htm”
http://www.cahul.net/kmoldova.htm
17 Див.: HYPERLINK “http://panorama.ru/info/demo/TEXTS/72700.html”
http://panorama.ru/info/demo/TEXTS/72700.html
18 Див.: HYPERLINK
“http://pravo2002.by.ru/baza/zakon/1995/zak00698.html”
http://pravo2002.by.ru/baza/zakon/1995/zak00698.html
19 Див.: Права людини і професійні стандарти для юристів в документах
міжнародних організацій. — К., 2002. — С. 35—38.
20 Див.: http:// www.coe.int/T/E/Legal_Affairs/ Legal_co-operation/
Legal_professionals/Judges/CCJE/Opinion.asp
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
