Реферат на тему:
Інформаційна культура в управлінській діяльності
Кінець ХХ століття і початок ХХІ стали початком Ери інформатизації.
Відбувається формування нового типу суспільного устрою – інформаційного
суспільства. Інформація у наш час означає все. Інформація та
поінформованість, в першу чергу, для управлінця – це ключ до перемоги.
Стрімкий розвиток комп’ютерних технологій дозволив створити
безпрецедентні засоби передачі інформації, які спричиняють докорінні
зміни в усіх сферах людської діяльності. Такий бурхливий розвиток
інформатизації суспільства одержав назву інформаційної революції, яка,
без сумніву, сприяючи прогресивному розвитку суспільства, породила
значну кількість проблем [1], обумовлених ключовою роллю інформації в
житті суспільства. У сучасних умовах саме інформація є стратегічним
ресурсом, який визначає рівень розвитку держави.
Відбувається зміна способів виробництва, світогляду людей, міждержавних
відносин. Інформаційні технології, що з кожним днем набувають все
ширшого застосування, кардинально змінюють повсякденне життя людей.
Усвідомлення природи цих змін – необхідна передумова для розв’язання
практично будь-якого прикладного завдання.
Держава набуває в інформаційному суспільстві нових рис, нового
значення [2]. Саме тому державні службовці, менеджери, керівники різних
ланок повинні усвідомити цінність інформації як товару, як необхідної
складової управлінської діяльності, як основного елемента аналізу та
прогнозування. Саме інформація виходить на основні позиції у формуванні
перспективного розвитку в будь-якій сфері діяльності.
Основним завданням даної статті є висвітлення необхідності підготовки
спеціалістів-управлінців до роботи в нових умовах – в умовах розвиненого
інформаційного суспільства та потреби правового забезпечення розвитку
інформаційних відносин на сучасному етапі в державних органах, при цьому
формуючи основи інформаційної культури.
Цілий ряд учених підтримує ідею необхідності впровадження інформаційних
технологій в управлінні: „основними заходами підвищення ефективності
діяльності органів управління соціальними системами в цілому є наступне
вдосконалення їх організації, починаючи з низових ланок: перебудова
методів і методик планування і контролю за діяльністю органів і
підрозділів, запровадження нових інформаційних технологічних процесів
підтримки та прийняття управлінських рішень “[3].
Серед вітчизняних досліджень проблеми інформатизації управлінської
діяльності слід відзначити праці Р.А. Калюжного, М.Я. Швеця,
В.С.Цимбалюка, В.Д. Гавловського, В.М. Брижка, І.О. Здеби,
В.А. Саницького, В.М. Глушкова, а також зарубіжних учених О.А Гаврилова,
Н.С. Польового, Г.Г. Абрамкіна, В.С. Кудрявцева та Ю. Хаяші, якими,
фактично, було сформульовано поняття „інформаційне суспільство” [4].
Розвиток комп’ютерних технологій дозволяє автоматизувати багато процесів
щодо накопичення, аналізу, розподілу пошуку інформації, підвищуючи тим
самим ефективність управлінської діяльності. Аналізуючи ситуацію, яка
склалася на сьогодні у державних органах, необхідно зазначити існування
великої кількості інформаційних систем. Саме існування цих розрізнених
інформаційних систем не дозволяє стверджувати про існування інтегрованої
бази даних, що змогла б забезпечити нормальний режим роботи всіх органів
держави. Адже наявність великої кількості автоматизованих інформаційних
систем, які не взаємопов’язані між собою, не тільки не допомагає у
роботі, а інколи навіть шкодить – не дозволяє правильно оцінити ситуацію
і прийняти відповідне управлінське рішення. Управлінці повинні вміти
правильно накопичувати і користуватися необхідною інформацією.
Досягнення високої ефективності роботи неможливе без створення
автоматизованих інтегрованих між собою інформаційних систем.
Головним „енергоносієм” у системі державного управління є інформація.
Повнота, якість, своєчасність і достовірність інформації, що
використовується для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях
управління, визначають їх правильність, ефективність і дієвість.
Оперативність передачі, форма надання та захищеність інформації за
категоріями доступу визначають стійкість функціонування системи
управління, функціональну достатність її організаційної структури і
надійність взаємозв’язків різних рівнів управління між собою та з
суспільством, обслуговування якого і повинно бути основною метою
державного управління.
При забезпеченні інформатизації та комп’ютеризації різними відомствами
використовуються різні програми, до інформаційних програм висуваються
різні вимоги, і це не дозволяє їм інтегруватися одна з одною. Дуже часто
інформація збирається та накопичується, дублюючись різними органами
(наприклад, при державній реєстрації суб’єкта господарювання, далі при
реєстрації платника податків у ДПС, у Пенсійному фонді, у Фонді
соціального страхування і тощо). Об’єднання інформаційних систем в одну
державну дало б можливість підвищити рівень державного управління та
оперативної взаємодії органів державної влади між собою та з органами
місцевого самоврядування, зекономити не тільки час як державних
службовців, так і суб’єктів господарювання, але й підсилити контроль,
підвищити ефективність відбору необхідної інформації, її аналіз і
прийняття відповідного управлінського рішення.
Таким чином, використання єдиної інформаційної системи при прийнятті
рішення державним службовцем, дозволить уникнути ризику неправомірності
дій, повтору управлінського рішення, дублювання заходів попередження та
ін. Усе це впливає, в кінцевому рахунку, на ефективність роботи
державного апарату в цілому. Існування єдиної інформаційної системи
державних органів управління можливе лише при відповідному правовому
забезпеченні. Тобто необхідно прийняти законодавчий акт, в якому повинні
бути передбачені не тільки органи, які будуть обслуговувати дану
систему, а і кошти на її створення, підтримання та обслуговування. На
нашу думку, організатором та головним адміністратором даної системи
повинен стати Кабінет Міністрів України, а на місцях у регіонах – органи
виконавчої влади. Крім того, в цьому законодавчому акті необхідно
передбачити обов’язковий мінімальний перелік інформації, яка буде
загальнодоступною, інформації для службового користування та з обмеженим
доступом у користуванні.
Говорячи про українське інформаційне законодавство, необхідно зазначити,
що воно на сучасному етапі досить активно розвивається. Багато ще є
невирішених питань, проте держава робить значні кроки в цьому напрямі.
Національна програма інформатизації була одним із перших нормативних
актів, який засвідчив намагання України на нормативному рівні закріпити
вступ до інформаційного суспільства. Дана програма дала поштовх
комп’ютеризації органів державної влади. Крім того, для запровадження на
основі сучасних інформаційних технологій автоматизованої обробки,
систематизації та аналізу інформації, що застосовуються для прийняття
управлінських рішень, створення єдиної інформаційної системи державних
органів, для постійного доступу до державних інформаційних систем було
прийнято ряд нормативних актів, серед яких особливе місце займають
Постанова Верховної Ради України „Про затвердження завдань Національної
програми інформатизації на 2000–2002 роки” та Указ Президента України
„Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента
України та органів державної влади” [6, 7].
Зазвичай проблема доступу до інформації звучить так: “час – інформація”,
тобто коли на одержання інформації затрачено мінімум часу. У діяльності
державного службовця, як і будь-якого іншого спеціаліста, важливе
значення має спілкування з іншими спеціалістами, в тому числі й з інших
міст, країн. Використання комп’ютерних мереж зв’язку, глобальної мережі
Інтернет, внутрішніх корпоративних електронних мереж дозволяє у
максимально можливому ритмі здійснювати управління процесами,
контролювати їх виконання, регулювати напрям акценту виконання
управлінського рішення у конкретний час.
Таким чином, інформаційне забезпечення діяльності управлінця має велике,
якщо не визначне значення, і воно повинно бути зовсім іншим ніж „довга
паперова тяганина”, а також має відповідати наведеним нижче вимогам.
По-перше, інформація повинна доходити до управлінця в той же момент,
коли вона з’явилася, коли зафіксовано якусь подію чи юридичний факт,
наприклад, з того моменту, коли вийшов той чи інший нормативний документ
або коли виникла нагальна потреба в отриманні даної інформації для
аналізу, прогнозу чи іншої управлінської дії.
По-друге, це повинна бути достовірна і перевірена інформація з надійних
джерел, якими, наприклад, є офіційні видання державних органів чи
правові системи, наприклад „Ліга”.
По-третє, інформація повинна бути конкретною і доступною в будь-який
необхідний момент, а також подана у зручному вигляді.
Не можна уявити керівника, менеджера високого рівня, який не працює з
комп’ютером, не використовує можливості інформаційних систем. Тому при
підготовці державних службовців усіх рівнів необхідно враховувати такий
важливий аспект, як інформаційна культура. Необхідність підготовки
управлінців нового – інформаційного – передбачає зовсім новий підхід. В
інформаційному суспільстві найбільш гостро піднімається проблема вміння
швидко та правильно знаходити потрібний обсяг інформації,
систематизувати, аналізувати його і, беручи до уваги можливі ризики, в
потрібному напрямі готувати управлінське рішення. Це говорить про те, що
людина повинна мати певний рівень культури при роботі з інформацією.
Усвідомлення того, що світ стоїть на порозі вступу до інформаційного
суспільства, спонукає нас до необхідності розвитку суспільних відносин
розвиненого суспільства. А це, в першу чергу, культура інформаційного
суспільства – інформаційна культура. Необхідно зазначити, що зміст
поняття „інформаційна культура” найточніше відображає взаємодію окремої
особистості з навколишнім інформаційним середовищем й інформаційним
простором. Найбільш повне визначення поняття „інформаційна культура”,
об’єднавши всі підходи, і до якого ми приєднуємося повністю, дав
український учений В.С. Цимбалюк: „Інформаційна культура – це якісна
оцінка за певними критеріями (умовами) рівня функціонування структурних
одиниць суспільства (окремих індивідів, підрозділів і конкретної
соціальної системи в цілому, як сфери суспільних відносин) щодо
скеровування технологічного забезпечення отримання, передачі, зберігання
і використання інформації щодо досягнення узгоджених і визначених
нормативно у суспільстві цілей, завдань, інтересів, потреб” [5].
Це поняття включає в себе не тільки вміння правильно працювати на
комп’ютерах, в Інтернеті, в корпоративних мережах, але і всі інші
сторони багатогранного поняття „культура”, адаптованого до
інформаційного суспільства, тобто знаннями і вміннями у сфері
інформаційних технологій, а також бути знайомим з юридичними і етичними
нормами у цій сфері.
Найважливішою складовою частиною інформаційної культури сучасної людини
є комунікативна культура з використанням сучасних інформаційних
технологій. Розвиток мережевих інформаційних технологій зробив
інформаційні ресурси глобальної мережі Інтернет потенційно доступними
більшості людства. Вміння отримувати необхідну інформацію з мережі стає
невід’ємною частиною інформаційної культури людини. Робота в
комп’ютерних мережах вимагає знань і дотримання правил поведінки.
Існують певні правила роботи з електронною поштою та участі у
телеконференціях.
Таким чином, людина володіє інформаційною культурою, якщо:
– має уявлення про інформацію та інформаційні процеси, будову комп’ютера
та його програмне забезпечення;
– уміє з достатньою швидкістю вводити інформацію з клавіатури та
працювати з графічним інтерфейсом програм за допомогою мишки;
– уміє використовувати інформаційне моделювання при розв’язанні завдань
за допомогою комп’ютера;
– уміє створювати та редагувати документи, в тому числі мультимедійні
презентації,
– уміє обробляти числову інформацію за допомогою електронних таблиць;
– уміє використовувати бази даних для зберігання та пошуку інформації;
– уміє використовувати інформаційні ресурси комп’ютерної мережі;
– знає і не порушує закони про авторські права на комп’ютерні програми;
– дотримується етичних норм при публікації інформації в мережі Інтернет
і в процесі спілкування за допомогою мережі Інтернет.
Основна перешкода, що стоїть на шляху масового впровадження
інформаційно-аналітичних технологій в управлінську діяльність, – це
нестача кадрів (особливо в регіонах ), що добре орієнтуються на
українському та міжнародному ринках, володіють технологіями і методикою
інформаційно-аналітичної роботи, а також здатних генерувати і далі
розвивати методологію роботи.
Українська вища школа раніше ніколи спеціально не займалася проблемою
підготовки фахівців даного профілю. Однак сьогодні на перший план вийшла
проблема підготовки фахівців, які можуть інформаційно забезпечити
ухвалення оптимального рішення в умовах недостатньої визначеності.
Виходячи із ситуації, що склалася і повинна формуватися, нова стратегія
підготовки фахівців органів державного управління: по-перше, необхідно
організувати мережу курсів перепідготовки і підвищення кваліфікації
фахівців; по-друге, доцільно почати планомірну і фундаментальну
підготовку висококваліфікованих молодих фахівців; по-третє, розгорнути
дослідницьку роботу і аспірантську підготовку в даному напрямі на базі
академічних інститутів і вузів.
Необхідно зазначити, що далі всіх у підготовці кадрового потенціалу
майбутнього пішла Росія, де в шкільну програму введено вивчення курсу
“Інформаційна культура”. В Україні було прийнято Указ Президента, який
передбачає введення у вищих навчальних закладах спецкурсу „Інформаційна
культура” [8]. Але здебільшого цей Указ залишився декларативним, та
через відсутність спеціалістів, необхідної матеріальної бази не
виконується на місцях. У майбутньому ситуація може змінитися на краще.
Верховною Радою України прийнята постанова „Про проведення
парламентських слухань щодо питання розвитку інформаційного суспільства
в Україні” від 17.03.2005 № 2488-IV, яка запланувала на 21 вересня 2005
року парламентські слухання з питань розвитку інформаційного
суспільства.
Таким чином, інформація в управлінській діяльності в інформаційному
суспільстві переходить на зовсім новий рівень свого розвитку і щоб
оволодіти навичками роботи в такому суспільстві, необхідно починати
раніше готувати спеціалістів. Без свідомої, постійної уваги до
запровадження на всіх рівнях інформаційної культури з боку всіх гілок
державної влади неможливе розв’язання завдань розвитку України на шляху
переходу до правової демократичної держави.
Література:
1. Тоффлер Е. Третья волна. – М.: АСТ, 2005. – 512 с.
2. Новицька Н.Б. Інформаційна культура як чинник інформатизації ДПС
України // Науковий вісник Національної академії ДПС України. – 2005.
3. Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я., Павловський В.Д.,
Гуцалюк М.В., Колпак Р.Л., Цимбалюк В.С., Яцишин Ю.В., Ластовецький А.С.
Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах
інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики:
Монографія / За ред. Р.А. Калюжного та В.О. Шамрая. – К., 2002. – 296 с.
– С. 16.
4. Європа на шляху до інформаційного суспільства: матеріали європейської
Комісії 1994 – 1995 рр. / Укладачі В. Павлович, А. Цвігну. – К.: ДКЗІ,
2000.
5. Цимбалюк В. Проблеми формування інституту інформаційної культури в
теорії інформаційного права України // Правова інформатика. – 2003. –
№ 1. – С. 31–36.
6. Про національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.98
№ 74/98 – ВР /www.liga.net.
7. Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента
України та органів державної влади: Указ Президента України від 14 липня
2000 р. № 887/2000. Про заходи щодо розвитку національної складової
глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого
доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня
2000 р. № 928/2000 /www.liga.net.
8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 31 жовтня
2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної
політики та забезпечення інформаційної безпеки України”: Указ Президента
України від 6.12.2001 № 1193.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
