Характеристика інвестиційного законодавства України
Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування,
знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах.
Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відповідних
державних органів, покликана регулювати сукупність складних суспільних
відносин, що виникають в процесі інвестування. Законодавство про
інвестиційну діяльність включає в себе видані відповідними державними
органами нормативні акти: закони та підзаконні акти (постанови, укази,
розпорядження, накази та ін.).
В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність з’явилося
після прийняття 24 серпня 1991 p. Акту проголошення незалежності
України.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 p. є
першим нормативним актом, що визначає загальні правові, економічні та
соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон
України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992р. був першим
нормативним актом, яким регламентовано процес іноземного інвестування в
Україні. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. №55—93
«Про режим іноземного інвестування» зупинив його дію. Це було викликано
тим, що згаданий закон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було
встановлено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких
встановлювалися податкові пільги. За період дії цього закону, за деякими
підрахунками, до 42 відсотків усіх іноземних інвесторів вклали в
економіку України менше ніж 1000 доларів, а зустрічалися спільні
підприємства з іноземними інвестиціями розміром 7 доларів США ‘. Таким
чином, закон надавав можливість іноземним інвесторам отримувати
податкові пільги на території України, а також обходити податкове
законодавство і в своїх країнах, в разі існування угод про уникнення
подвійного оподаткування між Україною та відповідною країною. Існував
завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди
спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла
також потреба у диференціації пільгового режиму для інвестицій у
конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій
тощо. У згаданому Декреті було змінено поняття підприємства з іноземними
інвестиціями, до яких стали відносити підприємства з кваліфікаційними
інвестиціями, тобто інвестиціями певних мінімальних розмірів і видів.
19 березня 1996 p. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про
режим іноземного інвестування», який відмінив дію вищезазначеного
Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про
режим іноземного інвестування». В цілому цей закон містить багато
положень, які перейшли до нього з цього Декрету. Однак, поряд з цим, в
ньому міститься також багато якісно нових елементів, не всі з яких
можуть отримати позитивну оцінку.
Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від
попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для
іноземних інвесторів на території України встановлюється національний
режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками,
передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Крім
цього в законі містяться положення про те, що підприємства з іноземними
інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.
Проте, у цьому ж законі зазначається, що для окремих інвестиційних
проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються відповідно
до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної
сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та
іншої господарської діяльності. Але ці положення є, щонайменше,
декларативними, якщо мати на увазі те, що цим же законом визнається
таким, що втратив чинність Закон України «Про державну програму
заохочення іноземних інвестицій в Україні».
‘ Урядовий кур’єр. – 1993. — № 87. — Червень.
Окрім того, цим законом були передбачені критерії надання пільг для
інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій лише стосовно
пріоритетних напрямків, в яких вони мають здійснюватися. А такі важливі
критерії, як обсяг іноземних інвестицій, їх види, на жаль, до уваги не
бралися.
Поряд з вищезазначеним, у новому законі міститься ряд нових позитивних
положень, яких не було у Декреті Кабінету Міністрів України від 20
травня 1993 р. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування». Зокрема,
чітко визначено момент набуття підприємством статусу підприємства з
іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування
іноземної інвестиції на його баланс. Одначе, на практиці можуть
виникнути складності у разі здійснення іноземного інвестування у вигляді
майнових прав або прав інтелектуальної власності, що, на нашу думку, вже
вимагає внесення відповідних роз’яснень до цього закону.
Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій за законом
здійснюється лише після фактичного їх внесення, тоді як відповідно до
Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про
режим іноземного інвестування» їх можна було реєструвати і до моменту
фактичного внесення (тобто могли реєструватися лише наміри здійснити
іноземну інвестицію). Більш чітко визначаються порядок та умови
звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок
іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними
інвестиціями.
Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території
України є те, що, поряд із Законами України «Про інвестиційну
діяльність», «Про режим іноземного інвестування», інвестори мають
враховувати також положення цілого ряду інших законів та під-законних
нормативних актів. Зокрема, це Закони України «Про підприємництво», «Про
підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про власність»,
«Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в
Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про загальні засади
створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»,
законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо. Взагалі, на
сьогодні, із положеннями статей Закону України «Про інвестиційну
діяльність» кореспондують положення близько 100 законодавчих та
підзаконних нормативних актів України.
§3. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права України
При визначенні правового середовища інвестиційної діяльності в Україні
не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього українського
законодавства існує група міжнародних договорів (угод) України з
окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій, що є
одним із джерел правового регулювання інвестиційної діяльності в
Україні.
Необхідність укладення подібних договорів (угод) викликана наступними
чинниками:
1. Завдяки такому договору (угоді) кожна із держав, що уклала його,
отримує можливість реалізації прав своїх громадян у іншій країні.
2. Для іноземного інвестора з будь-якої країни, який без сумніву
ризикує, принципово важливо, щоб приймаюча країна надавала належний
захист та забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій країні.
Наявність таких гарантій не лише у національному законодавстві, але і в
міжнародній угоді розглядається як прагнення приймаючої країни
забезпечити максимальне збереження іноземної власності та не
застосовувати заходів з її примусового вилучення.
3. Створення ‘договірного регулювання дає певну гарантію застосування
передбаченого угодою режиму для інвестиції, незалежно від того, які
зміни, в тому числі і законодавчі, можуть мати місце у країні-партнері
за договором в майбутньому.’
В договорах (угодах) про заохочення і взаємний захист інвестицій, так як
і в законодавстві про інвестиційну діяльність, мають знаходити своє
відображення основні пріоритети державної політики України щодо
залучення іноземних інвестицій до її економіки.
Так, Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України»
передбачає, що укладені та належним чином ратифіковані Україною
міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства
України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства. Це положення знайшло своє закріплення і на
конституційному рівні, зокрема у ст. 9 Конституції України. В цьому
випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж
юридичну силу, як і її національний закон. Тому Закон України «Про
міжнародні договори України» передбачає
‘ Богуславский М.М. Правовеє положение иностранных инвестиций.- М.:
СОВИНТЕРЮР, 1993.- С. 27-28.
здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують
ратифікації згідно зі ст. 7 цього Закону) не у формі постанови Верховної
Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального Закону
про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.
Проаналізувавши зміст ряду міжнародних договорів (угод) про заохочення і
взаємний захист інвестицій, стороною яких є Україна, можна зробити
висновок про те, що вони містять ряд особливих положень, відмінних від
положень національного законодавства. В них для іноземних інвесторів із
країн, які є сторонами договору, може встановлюватися більш пільговий,
відмінний від національного правовий режим. Тому, при укладенні
міжнародних угод, потрібно враховувати реальність їх виконання, не
включаючи до цих угод положення, які прямо протирічать внутрішньому
законодавству країни, яка є стороною такої угоди.
Аналіз показує, що основними положеннями договорів (угод) про заохочення
і взаємний захист інвестицій є:
• визначення термінів «інвестиція», «інвестор», «доходи», «територія» та
ін.;
визначення сфери застосування цієї угоди;
умови сприяння та захисту іноземних інвестицій;
умови надання іноземним інвестиціям національного та режиму найбільшого
сприяння;
порядок компенсації збитків іноземним інвесторам;
умови експропріації;
умови переказу доходів від іноземних інвестицій та інших платежів;
• порядок вирішення спорів між договірною стороною та інвестором іншої
договірної сторони та між самими договірними сторонами;
• застосування інших правил і зобов’язань та ін.
На теперішній час Україною укладено 40 міжнародних угод про заохочення і
взаємний захист інвестицій, а також 38 угод з питань уникнення
подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від
сплати податків.
Із вищазазначених угод з питань заохочення і взаємного захисту
інвестицій:
1. Набули чинності угоди, які підписані з Великобританією, Данією,
Польщею, Францією, Чехією, Канадою, В’єтнамом, Китаєм, Фінляндією,
Монголією, Естонією, ФРН, Грецією, Литвою, США, Угорщиною, Нідерландами,
Швейцарією, Швецією, Аргентиною, Бельгійсько-люксембурзьким економічним
союзом, Чилі, Індонезією, Іраном, Австрією.
2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності угоди, підписані з
Ізраїлем, Болгарією, Вірменією, Казахстаном, Словакією, Грузією,
Молдовою, Італією, Кубою, Республікою Білорусь.
3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди із Єгиптом, Киргизстаном,
Узбекистаном, Республікою Корея, Хорватією.
Серед угод з питань уникнення подвійного оподаткування доходів і майна
та запобігання ухиленням від сплати податків, що укладені Україною:
1. Набули чинності угоди із Великобританією, Республікою Білорусь,
Польщею, Російською Федерацією, Угорщиною, Іраном, Туреччиною, Литвою,
Францією, Македонією, Чехією.
2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності угоди, підписані із
США, Узбекистаном, Фінляндією, ФРН, Швецією, Молдовою, Нідерландами,
Болгарією, Китаєм, Латвією, В’єтнамом, Вірменією, Індонезією, Бельгією,
Данією, Естощєю, Казахстаном, Канадою, Норвегією, Румунією, Словакією.
3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди з Хорватією, Египтом,
Австрією, Італією, Люксембургом, Грузією.
Крім зазначеного, Україна є стороною ряду багатосторонніх угод з питань
інвестиційної діяльності, що укладені членами Співдружності Незалежних
Держав. Зокрема, це Угода про співробітництво в області інвестиційної
діяльності, що підписана 24 грудня 1993 р., та Конвенція про захист прав
інвестора від 28 березня 1997 р. в розвиток указаної Угоди від 24 грудня
1993 p.
Важливим висновком, що стосується підвищення ефективності використання
такого засобу правового регулювання іноземного інвестування, як
міжнародні договори (угоди) про заохочення і взаємний захист інвестицій,
є те, що в Україні необхідно гармонійно поєднувати положення
національного законодавства з положеннями таких угод, щоб створити єдине
політико-правове середовище для діяльності іноземних інвесторів в
Україні. Необхідне чітке визначення і систематизація пріоритетних
напрямків в укладенні міжнародних угод про заохочення і взаємний захист
інвестицій. При укладенні таких угод потрібно також дотримуватися
принципів додержання національних інтересів та економічної безпеки
України.
Нижче наводиться текст типової міжнародної угоди України про заохочення
і взаємний захист інвестицій.
УГОДА
між Урядом України та Урядом ________
про заохочення і взаємний захист інвестицій
Уряд України та Уряд ___________ (які надалі іменуються «Договірні
Сторони»),
бажаючи посилити економічне співробітництво для взаємної вигоди обох
Держав,
маючи намір створити та підтримувати чесні і сприятливі умови для
інвестицій інвесторів однієї Держави на території іншої Держави,
визнаючи, що залучення і взаємний захист інвестицій, згідно цієї Угоди,
будуть стимулювати ділову ініціативу у цій сфері,
домовились про наступне:
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цієї Угоди:
1. Термін «інвестиція» означає всі види фінансових, матеріальних коштів
та інших майнових і інтелектуальних цінностей, інвестованих у зв’язку з
економічною діяльністю інвестором однієї Договірної Сторони на території
іншої Договірної Сторони, відповідно до законодавства та правил
останньої, включатиме, зокрема, але не виключно:
а) рухоме і нерухоме майно, а також будь-які інші права, такі як
заставні, права на утримання майна за борги, забезпечення по позиці,
інші права;
б) акції, облігації, інші цінні папери, паї, а також інші форми участі у
підприємствах;
–
,
6
8
:
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
