Господарські зобов’язання: поняття, виникнення.
Господарське зобов’язання – це врегульоване правом
господарське відношення, в силу якого одна сторона уповноважена вимагати
від іншої сторони здійснення господарських функцій – передачі майна,
виконання робіт, надання послуг, а друга сторона зобов’язана виконати
вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це винагороди.
Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті
4 Цивільного Кодексу України. Зміст договору, що укладається на підставі
державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
Суб’єктами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Кредитором
називають особу, якій належить право вимоги. Боржник – особа, яка несе
обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.
Об’єкти зобов’язань – це те, на що спрямовані права і обов’язки
суб’єктів. Так кредитор вправі вимагати від боржника вчинення певних
дій. Боржник же зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію:
передати майно, виконати роботу, надати послуги.
Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора \ обов’язки
боржника.
Поняття господарського договору.
Господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома
або більше суб’єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов’язання
діяти певним чином, як-от: передати і прийняти майно, виконати роботу,
надати послуги ін.
Господарський договір має особливі ознаки:
По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку
угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський
договір завжди укладається з господарською метою.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо
підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов’язань. Так
існують планові договори, тобто господарські договори, які укладаються
на підставі відповідних державних контрактів та замовлень. Господарські
договори, які укладаються без державного контракту чи державного
замовлення і відповідають господарським намірам, а також юридичне
вираженій згоді сторін, називаються регульованими.
По-третє, закон обмежує коло суб’єктів, які можуть бути суб’єктами
господарських договорів, а саме юридичні особи – підприємства, установи,
організації.
Таким чином, господарський договір – це майнова угода господарюю чого
суб’єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов’язання
сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і
реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло
господарських договорів. За суб’єктним складом розрізняються дво і
багатосторонні договори. Прикладом першого є договір купівля-продажу
(ст. 224 ЦК), прикладом другого – договір перевезення (ст. 358 ЦК).
Відповідно до юридичної підстави господарські договори поділяються на
три види:
• які визначені і регулюються як державні контракти. Це договори
поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Особливою ознакою
даних договорів є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт,
послуг за державними контрактами;
• які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен
відповідати даним замовленням, їх особливістю є те, що держава може
надавати економічні пільги виконавцям цих договорів;
• які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання
послуг на підставі господарських намірів сторін, юридичне
виражених істотними умовами договорів.
За змістом, характером правовідносин, формою укладення, метою та іншими
критеріями договори можна поділити наступним чином:
• планові і регульовані:
• планові-укладені відповідно до планового завдання;
• регульовані – укладаються вільно їх суб’єктами.
• сплатні і безоплатні;
• сплатні – якщо у договорі кожна із сторін має вигоду, і, наприклад
договір купівлі-продажу.
• безоплатні – якщо у договорі тільки одна сторона має; вигоду з
договору, наприклад договір дарування.
реальні і консенсуальні:
• реальні договори вважаються укладеними з моменту фактичної
передачі речі контрагенту, наприклад договір позики;
• консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення
угоди по основних умовах договору, наприклад договір
купівлі-продажу, найму та інші.
Господарський договір виконує ряд функцій. Господарському договору
властиві загальні договірні і специфічні функції. До загальних належать:
ініціативна (договір виступає як акт ініціативи і узгодженої волі сторін
по врегулюванню певних відносин);
програмно-координаційна (договір як програма поведінки щодо здійснення
господарських відносин;
інформаційна (договір несе в собі інформацію про правове становище
сторін у договорі);
гарантійна – тільки на підставі договору включаються в дію такі правові
гарантії виконання договірних зобов’язань як неустойка, завдаток, порука
тощо;
правозахисна (договір є правовою формою відносин, в межах якої
забезпечується примусове виконання зобов’язань, сторонами шляхом
використання майнових санкцій).
До специфічних відносяться функції;
• правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,
потреби яких централізовано враховуються державою і
фінансуються за рахунок державного бюджету. Дану функцію виконує
державний контракт;
• правового засобу реалізації державних замовлень, тобто обов’язкові
для виконавців юридичні акти централізованого планування
виробництва;
• правового інструмента децентралізованого планування
господарської діяльності. Більш детально дана функція
врегульована ст. 20 Закону «Про підприємства в Україні».
Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі, що
визначається ст. 44 Цивільного кодексу.
Відповідно до вимог Цивільного кодексу сторони самі обирають певну
письмову форму. Так договори поставки, купівлі-продажу можуть укладатися
у формі одного письмового документа, що підписується сторонами. Це так
звана повна письмова форма. Договори можуть укладатись шляхом обміну
листами телеграмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору
визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання. При
укладанні ряду господарських договорів застосовуються уніфіковані форми
договірних документів, це в основному стосується договорів перевезення.
Порядок укладення господарського договору, його зміст.
Законодавство України встановило загальний порядок укладання цивільних
договорів, який стосовно господарських договорів діє у випадках, коли
сторони укладають договори на біржових торгах, ярмарках тощо. Пропозиція
щодо укладення договору повинна бути конкретною і в ній повинні бути
зазначені істотні умови договору.
Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті
умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для
договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї
з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в
письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного
документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами,
телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх
надсилає.
Ініціатива по укладенню договору може виходити як від будь-якої сторони.
Так при укладанні договору купівлі-продажу, надіслати пропозицію по
укладанню договору може як продавець так і покупець. Якщо договір
плановий, сторона, на адресу якої надійшов проект договору, зобов’язана
розглянути його і в 20-денний строк повернути один екземпляр підписаного
і скріпленого печаткою договору. У випадку, копи дану сторону не
влаштовують ті чи інші умови, вона вправі скласти протокол розбіжностей
до договору, про що зробити застереження перед своїм підписом в
договорі, і направити разом з договором два екземпляри протоколу
розбіжностей. Сторона, яка отримала протокол розбіжностей, вправі його
прийняти, а у випадку непогодження з умовами протоколу, надіслати в 20
денний термін протокол узгодження і в цей же період передати всі
неузгоджені питання на вирішення арбітражного суду.
При укладанні регульованих договорів(які укладаються вільно їх
суб’єктами), договір рахується укладеним, якщо сторони дійшли до згоди
по істотним умовам договору і оформили його у певній формі(усній,
письмовій чи нотаріально посвідченій). Тобто для виникнення договору
необхідні такі умови, які називають умовами дійсності договору:
• законність дії;
• волевиявлення сторін;
• дотримання встановленої законом форми договору;
• правоздатність і дієздатність сторін.
Зміна та припинення господарських договорів.
Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо
боржник видав кредитору в посвідчення зобов’язання борговий документ, то
кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при
неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається.
Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що
повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує
припинення зобов’язання, поки не доведено інше.
При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або
відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі
затримати виконання. В цьому випадку кредитор вважається таким, що
прострочив.
Зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги,
строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом
витребування.
Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування
вимог:
• по яких минув строк позовної давності;
• про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням
здоров’я або заподіянням смерті;
• про довічне утримання (стаття 425 ЦК);
• в інших випадках, передбачених законом. Зобов’язання припиняється
збігом боржника і кредитора в одній особі.
Зобов’язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну
одного зобов’язання іншим між тими ж особами. Зобов’язання між
соціалістичними організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в
установленому порядку у випадках, якщо акти планування народного
господарства, на яких зобов’язання основане, змінені розпорядженням,
обов’язковим для обох сторін. Зобов’язання припиняється неможливістю
виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не
відповідає.
Зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути
проведено без особистої участі боржника. Зобов’язання припиняється
смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.
Зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або
кредитора).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
