Реферат

на тему:

Головдержслужба України та її місце у боротьбі з корупцією

Протидія корупції серед державних службовців залишається нагальним
завданням державної політики в Україні [1]. Зменшенню проявів корупції
має сприяти раціональне функціонування органів державного управління в
нашій країні. Нині у засобах масової інформації обговорюється шляхи
реформування державного апарату [2]. Метою статті є узагальнення
положень нормативно-правової бази, що регулює діяльність Головдержслужби
України, зокрема, у сфері протидії корупції. Відповідно до Закону
України “Про державну службу” (1993 р.) органом управління державною
службою в державних органах є Головне управління державної служби при
Кабінеті Міністрів України. До основних нормативно-правових актів, які
визначають систему заходів антикорупційного характеру, що здійснюються у
сфері державної служби, слід віднести:

– Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 р.;

– Указ Президента України “Про Положення про Головне управління
державної служби України” від 02.10.1999 р. № 1272/99;

– Указ Президента України “Про обов’язкову спеціальну перевірку
відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців”
від 19.11.2001 р. № 1098/2001;

– Указ Президента України “Про заходи щодо посилення контролю за
декларуванням доходів особами, уповноваженими на виконання функцій
держави” від 04.02.2003 р. № 73/2003;

– Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ведення
особових справ державних службовців в органах виконавчої влади” від
25.05.1998 р. № 731;

– Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь,
відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій” від 29.07.1999 р. № 1374;

– Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
проведення службового розслідування стосовно державних службовців” від
13.06.2000 р. № 950;

– Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
проведення атестації державних службовців” від 28.12.2000 р. № 1922;

– Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”
від 15.02.2002 р. № 169;

– Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції
ротації кадрів на окремих посадах державних службовців” від 18.03. 2002
р. № 144-р;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 р. № 828 “Про
заходи щодо підвищення кваліфікації працівників органів державної влади
та органів місцевого самоврядування з питань боротьби з корупцією”.

– Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 р. № 323-р
“Про затвердження плану заходів щодо створення та забезпечення
функціонування системи державного фінансового контролю за декларуванням
та витрачанням доходів особами, які претендують на зайняття посад
державних службовців, та особами, уповноваженими на виконання функцій
держави, посилення боротьби з прихованням доходів від оподаткування та
корупцією”.

Важливим документом стратегічного значення, спрямованим на подальше
вдосконалення інституту державної служби в країні, є Указ Президента
України “Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до
стандартів Європейського Союзу” від 05.03.2004 р. № 278/2004.

Антикорупційні норми, якими керується Головдерслужба України, умовно
можна поділити на три складові: порядок відбору на державну службу;
порядок проходження державної служби та атестацій; дотримання обмежень,
які накладаються на державного службовця, та етичних стандартів. На
сьогодні прийнята низка підзаконних актів (насамперед, накази і
роз’яснення Головного управління державної служби України), які
стосуються різних аспектів протидії корупції у сфері державного
управління. Ці нормативні документи містять організаційно-правові
процедури, що запобігають прийняттю осіб на державну службу, які схильні
до вчинення корупційних діянь, а також забезпечують швидке викриття та
притягнення до відповідальності таких осіб у процесі проходження ними
державної служби. Згідно із Наказом Головного управління державної
служби України від 05.07.2002 № 48 “Про порядок проведення іспиту
кандидатів на заміщення вакантних посад в апараті Головдержслужби”
кандидати на заміщення вакантних посад державних службовців у
Головдержслужбі мають складати іспит, який включає 15 запитань щодо
знання антикорупційного законодавства.

Так, статтею 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” встановлено, що
державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій
держави, не має права:

– сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним
особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в
отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг;

– займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах
державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

– входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює
функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та
представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або
ревізійній комісії господарського товариства), через представництва або
підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів
підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо,
організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність;

– відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої
передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати
недостовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

– сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним
особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та
іншої діяльності, з метою незаконного одержання за це матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг;

– неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у
діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити
виконанню ними своїх повноважень;

– бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність
якого він контролює;

– надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час
підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Статтею 6 зазначеного Закону встановлено, що в разі відкриття валютного
рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа,
уповноважена на виконання функцій держави, зобов’язана у десятиденний
строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера
рахунку і місцезнаходження іноземного банку.

Особи, які претендують на зайняття посад державних службовців,
відповідно до законодавства попереджаються про встановлені щодо них
обмеження. Відповідно до наказу начальника Головного управління
державної служби України від 5 липня 1998 року № 24 “Про затвердження
методичних рекомендацій щодо застосування Порядку ведення особових справ
державних службовців в органах виконавчої влади та зразків оформлення
документів особових справ” текст попередження про встановлені
законодавством України обмеження для державних службовців, а також
документ про ознайомлення із Загальними правилами поведінки державного
службовця підписуються претендентом на посаду власноруч. Наказом
Головного управління державної служби України № 72 від 18.06.2003
затверджено методичні рекомендації щодо порядку попередження посадових
осіб місцевого самоврядування про встановлені статтею 12 Закону України
“Про службу в органах місцевого самоврядування” та статтею 5 Закону
України “Про боротьбу з корупцією” обмеження, пов’язані з прийняттям на
службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби.

Особливу увагу законодавець приділив відповідальності за порушення норм
фінансового контролю (зокрема, Головного управління державної служби при
Кабінеті Міністрів України надало роз’яснення від 01.03.1999 р. щодо
декларування доходів державних службовців). Так, стаття 30 Закону “Про
державну службу” передбачає, що неподання або подання державним
службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів є підставою для
припинення державної служби. Відповідальність за порушення вимог
декларування доходів, передбачено також статтею 9 Закону “Про боротьбу з
корупцією”: неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про
доходи та зобов’язання фінансового характеру тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до
двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення
з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є
підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права
балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи. У листі
Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 1997 року №
17–0417/10-320 надається роз’яснення щодо порядку заповнення декларації
ф. № 001-ДС. Декларації про доходи, зобов’язання фінансового характеру
та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на
зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім’ї
(форма № 001-ДС, далі – декларація), затверджена наказом Міністерства
фінансів України від 6 березня 1997 року № 58 і зареєстрована у
Міністерстві юстиції України 31 березня 1997 року за № 104/1908. У
згаданому листі зазначається, що декларація може бути піддана перевірці
на достовірність підрозділами, уповноваженими відповідно до Закону
України “Про боротьбу з корупцією”, а також щодо дотримання державними
службовцями та особами, які претендують на зайняття посади державного
службовця, податкового законодавства України та виконання податкових
зобов’язань перед державою (стаття 67 Конституції України). Згідно із
статтею 30 Закону “Про державну службу” неподання або подання
декларантом неповних чи неправдивих відомостей про доходи, зобов’язання
фінансового характеру та майновий стан є підставою для припинення
державної служби, а також тягне за собою адміністративну
відповідальність згідно з Законом України “Про боротьбу з корупцією”.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про державну службу” етика
поведінки державного службовця включає низку норм, зокрема такі, як
сумлінне виконання своїх службових обов’язків; шановливе ставлення до
громадян, керівників і співробітників, дотримання високої культури
спілкування; недопущення дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам
державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного
службовця. Наказом Головного управління державної служби України від
23.02.2000 р. № 58 затверджено Загальні правила поведінки державного
службовця, які загалом кореспондуються із положеннями законодавства, що
регламентує діяльність державного службовця.

Головдерслужба України систематично здійснює заходи, спрямовані на
дотримання законодавства про державну службу, запобігання проявам
корупції в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування [3, c.
17–18]. З огляду на викладене, можна дійти висновку про створення
системи протидії корупції в органах державної влади. Основні елементи
цієї системи включають перевірку знань антикорупційного законодавства
кандидата на посаду, моніторинг фінансового стану державного службовця,
необхідність дотримання ним етичних стандартів. Серед інших заходів, які
можуть сприяти усуненню умов корупції на державній службі, слід
відмітити підвищення ролі місцевого самоврядування, а отже – і контролю
за діями чиновників, оцінка їх дій за виконанням певних державних
пріоритетів.

Список використаних джерел

1. Ткач В. Корупція серед державних службовців: реалії, шляхи подолання
// Вісник державної служби України. – 2004. – № 4.

2. Стус В., Константинова И. Кто кадрам строить и жить помогает? //
Зеркало недели. – 2005. – № 24. – 25 июня. – С. 2.

3. Професійна державна служба: що зроблено і що далі? Доповідь про
основні результати діяльності у 2004 році / Під. ред. Т. Мотренка. – К.:
Головне управління державної служби України. – 2005. – січ.

А.А. Бова. Головдержслужба України та її місце у боротьбі з корупцією.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
12’2005.

Похожие записи