Реферат на тему:
Гіпотеза як елемент відносно визначеної норми права
Гіпотеза – це структурний елемент норми права, який вказує на певні
життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість
реалізувати закріплені у нормі права та обов’язки.[1] Як зазначають В.В.
Лазарев та С.В. Липень, гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, при
настанні яких слід керуватися правилом, що міститься далі.[2] Гіпотеза
служить для того, щоб встановлювати область дії диспозиції та сферу її
застосування.[3] Встановлюючи факти і тим самим рамки дії норми,
гіпотеза в той же час виділяє учасників суспільних відносин, між якими
диспозиція розподіляє права і обов’язки, точніше, пов’язує їх правами і
обов’язками. Звідси, гіпотеза норми визначає не тільки умови виникнення
правовідносин, але й вказує на тих осіб, які виступають в якості
суб’єктів цих відносин.[4]
Як вказує вітчизняний вчений А.А. Козловський, у гіпотезі вже
закладаються умови її дії як початкового елементу гносеологічної
активності суб’єкта. Визнання наявності юридичного факту, що утворює
саму субстанцію гіпотези, пов’язане з цілою низкою пізнавальних
проблем.[5]
Щодо визначення поняття «гіпотези» правової норми зверталися ще
радянські науковці. Так, на думку Александрова Н.Г., Калиничева Ф.И.,
Міцкевича А.В. та ін. , гіпотеза – це , перш за все, вказівка на той вид
фактичних обставин, при яких слід керуватись даною правовою нормою. Вона
(гіпотеза) вказує, при яких обставинах в учасників регулюючого
суспільного відношення виникають права і обов’язки, які передбачені
даною правовою нормою.[6] Так, наприклад, гіпотезою норми, що міститься
в ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991
року, є вказівка , при яких обставинах громадяни, іноземці, особи без
громадянства можуть звертатись за призначенням пенсій, а саме : якщо
вони мають право на державну пенсію.[7]
Найбільш суттєвими ознаками гіпотези як елементу правової норми є
наступні .
По-перше, основною функцією гіпотези є встановлення фактичних умов
(життєвих обставин), наявність яких і вводить в дію юридичну норму.[8]
По-друге, через гіпотезу відбувається конкретизація юридичної норми,
завдяки чому норма починає регулювати не якесь абстрактне суспільне
відношення, а цілком конкретне.
По-третє, гіпотеза правової норми наділена універсальним оціночним
критерієм, за допомогою якого вона нібито «вводить» особу в сферу
діяльності юридичної норми.
По-четверте, гіпотеза включає велику кількість елементів – фактичних
умов, сукупність яких визначає і є підставою виникнення, зміни чи
припинення правовідносин.[9]
?????????oe? конкретні умови виконання, дотримання, використання і
застосування цього правила, який вводить суб’єкт правового відношення в
сферу діяльності норми права, безпосередньо із застосуванням оціночного
критерію.
Від того, на скільки точно і визначено вказані в гіпотезі фактичні
обставини справи, правові норми можна розділити на визначені та відносно
визначені.
В нормі з відносно визначеною гіпотезою наявність чи відсутність умов
реалізації норми не є для всіх очевидним і визначається в кожному
конкретному випадку компетентним органом. Тут недостатні тільки проста
констатація і перевірка таких умов, а необхідне їх офіційне
встановлення.[10]
Як зазначають, зокрема, Кельман М. С., Лисенков С. Л., Шестипалова Л.М.
та інші : відносно визначена гіпотеза – це така частина відносно
визначеної норми, що не містить достатньо повних даних про обставини дії
норми і обмежує умови її застосування певним колом формальних
вимог.[11]
На думку Луця М. А. відносно визначена гіпотеза – це така, при якій
існує можливість уточнення умов настання диспозиції.[12]
Відносно визначена гіпотеза отримується, коли закон обмежує чим-небудь
свободу вирішення питання про можливість чи неможливість застосування
юридичної норми. Наприклад, якщо прийняття відповідних заходів
приписується тільки у випадку появи епідемії, але не безумовно, а з
умовою визнання її необхідності компетентною владою. В такому випадку
дана норма при відсутності епідемії взагалі може бути незастосовна; у
разі ж виникнення епідемії – тільки за умови визнання її необхідності.
На думку відомого вченого С.В. Бобровник, відносно визначені гіпотези,
які не містять повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови
застосування норми певним колом формальних вимог.[13]
Отже, відносно визначена гіпотеза – це елемент відносно визначеної
норми права, який не містить достатньо повних даних про умови та
обставини дії норми і обмежує їх застосування певним колом формальних
вимог, сукупність яких визначає і є підставою виникнення, зміни чи
припинення правовідносин.
Література :
Теорія держави і права. Академічний курс. (Бобровник С.В. – глава 16) –
Київ, 2007 – С.369
Лазарев С.С., Липень С.В. Теория государства и права. – Москва, 1998 –
С.212
Агарков М.М. Нормы права. Теория государства и права. – М., 1948 –
С.421
Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – Москва, 1960 – С. 62
Козловський А.А. Гносеологія норми права. //Науковий вісник
Чернівецького університету.-Вип.24 Правознавство. Збірник наукових
праць. – Чернівці, 1998- С.7-8
Александров Н.Г., Калинычев Ф.И., Мицкевич А.В., Шебанов А.Ф. и др.
Теория государства и права – М., 1968 – С.440.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
