Глава 22. Галузеві, міжгалузеві та регіональні засади в управлінні

§ 1. Галузеве управління: його зміст

Галузеве управління передусім належить до компетенції міністерств, а в
областях, районах, містах — відповідних регіональних органів виконавчої
влади.

Для галузевого управління характерні вертикальні (лінійні) правові
відносини, інакше кажучи, відносини прямої підпорядкованості, які
складаються між органами управління і керованими ними об’єктами.

Об’єктами галузевого управління є певна сукупність суб’єктів
господарської, соціально-культурної чи адміністративно-політичної
діяльності, що виконують функції однорідного призначення. Це визначення
ґрунтується на понятті підприємства і установи як важливих об’єктів
галузевого управління, створених для виробництва продукції, виконання
робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб. При цьому
форма власності, на якій засноване підприємство (установа), має значення
лише для виявлення ступеня і форми галузевого (керуючого) впливу. Для
віднесення підприємства (установи) до відповідної галузі головним є
однорідність (однотипність) виробничої чи іншої діяльності.

Іншими об’єктами галузевого управління можуть бути різні структурні
підрозділи даної галузі (господарські, культурні, медичні) в певних
адміністративно-територіальних одиницях, підпорядковані відповідному
міністерству.

Зміст галузевого управління полягає в організації ефективного
функціонування підпорядкованих систем. Він охоплює комплекс
централізованих і оперативних форм діяльності органів виконавчої влади
спеціальної компетенції, їх технічної політики, фінансування,
науково-технічного забезпечення, роботи з кадрами, здійснення контролю і
обліку.

Галузеве управління формується відповідно до особливостей конкретних
секторів економіки, сфер культурної та адміністративно-політичної
діяльності. Це положення має певну правову регламентацію. Воно
визначається у відповідних законах, які комплексно регулюють відносини
галузевого характеру, положеннях про конкретні органи державного
управління. Так, в соціально-культурній сфері Законом України «Про
освіту», Основами законодавства України про охорону здоров’я, про
культуру встановлюються засади управління в цих галузях, спрямовані на
задоволення соціальних і духовних потреб населення. Функції державного
управління в названих галузях-здійснюють міністерства відповідно до
Положення про Міністерство освіти України від 8 липня 1992 p., Положення
про Міністерство охорони здоров’я України від 17 серпня 1998 p.,
Положення про Міністерство культури і мистецтва України від 9 грудня
1995 p. Положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої
влади затверджуються Кабінетом Міністрів України або Президентом
України. Згідно з Указом «Про систему центральних органів виконавчої
влади» положення про ці органи затверджує Президент. В положеннях
закріплюються завдання, функції та компетенція міністерств, а також інші
головні напрямки діяльності центральних органів управління, що
здійснюють керівництво певними галузями на території України.

Положення про територіальні та регіональні органи затверджуються
відповідними міністерствами і відомствами.

Зазначені функції в областях, районах, містах міністерства здійснюють
через їх регіональні управління, відділи, установи тощо, а також через
галузеві структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій. Така
структура організації галузевого (лінійного) управління притаманна
промисловості, сільському господарству, а також сферам оборони, безпеки,
правоохоронній діяльності та ін.

Територіальні органи міністерств і відомств України є важливою складовою
частиною єдиної системи центральної виконавчої влади. Вони утворюються,
реорганізуються та ліквідовуються керівниками центральних органів
виконавчої влади. Підпорядкованість територіальних органів безпосередньо
центральним міністерствам і відомствам — важлива умова їх успішної
діяльності, хоча деякі питання (наприклад, про призначення на посаду і
звільнення з посади керівників територіальних органів) вирішуються
міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними місцевими
органами виконавчої влади. Необхідно враховувати, що низка центральних
органів виконавчої влади не має підпорядкованих їм регіональних органів
(Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва). У деяких центральних органах виконавчої влади
передбачено утворення регіональних органів, але їх правовий статус
відмінний від правового статусу територіальних органів.

Важливим є те, що галузеве управління тісно пов’язане з міжгалузевим і
регіональним управліннями. Це дозволяє поєднувати централізоване
управління з самостійністю та ініціативою. Разом з тим галузевий принцип
управління найбільш повно відповідає вимогам перехідного періоду
розвитку Української держави. В Концепції адміністративної реформи в
Україні звертається увага на те, що належна концентрація сил у
керівництві розвитком суспільства можлива лише при застосуванні
галузевого принципу управління.

§ 2. Особливості міжгалузевого управління

Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядчу
діяльність, яку здійснюють органи державного управління, наділені
надвідомчими повноваженнями щодо організаційно не підпорядкованих їм
об’єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при
вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.

На відміну від галузевого (лінійного) управління, яке становить собою
сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому
(функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто
відносини суб’єктів, організаційно не підпорядкованих один одному.
Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на
державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, у деяких
випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію
з питань, які належать до їх компетенції, а також функціональне
регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу,
адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації).

Наприклад, Державна митна служба України згідно з Положенням про неї,
затвердженим Указом Президента України від 8 лютого 1997 p., є
центральним органом виконавчої влади, який здійснює безпосереднє
керівництво митною службою України. В процесі реалізації митного
законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними
органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише у зв’язку
з переміщенням грузів, товарів та предметів через митний кордон,
оформленням документів, справлянням мита і т. под. Організаційної
підпорядкованості, тобто вертикальних відносин між Державною митною
службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами і
організаціями — з іншого, немає. Організаційні відносини у Державній
митній службі існують тільки з Президентом України і Кабінетом Міністрів
України, яким вона підпорядкована, і, природно, з регіональними митними
управліннями: митницями, митними постами і підпорядкованими
підприємствами, установами, навчальними закладами, якими Голова
Державної митної служби керує одноособово.

Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно
ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяльність є
функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При
цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необхідна координація
(погодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це
пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки
розвивається недержавний, який обумовив появу великої кількості нових
об’єктів управління, а по-друге— тим, що інтереси розвитку ринкових
відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати
міждержавні економічні, політичні, культурні зв’язки. Міністерство
економіки України з питань, віднесених до його компетенції, взаємодіє з
комітетами Верховної Ради України, центральними та іншими органами
виконавчої влади, громадськими об’єднаннями, посольствами,
консульствами, торговими представництвами відповідних держав в Україні,
засобами масової інформації.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється
в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов’язковими для всіх
органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не
підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи
міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток
дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого
управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний
комітет України, Державна податкова адміністрація і т.под.

Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої
позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень,
координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні
загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Важливе значення має усунення неузгодженості в діях органів виконавчої
влади на всіх рівнях протидії, а бажано — і попередження таких
негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення,
скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів.
Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв’язків з країнами
СНД в умовах переходу до ринкових відносин.

Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних
комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з
питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося,
здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України
та деякі інші.

Політичні і економічні перетворення, що відбуваються в Україні,
вимагають істотних змін у структурі уряду і центральних органів
виконавчої влади. Це здійснюватиметься відповідно до Програми “Україна —
2010” — першої за роки незалежності стратегічної програми розвитку нашої
держави на найближче десятиліття. Згідно з цією Програмою кількість
міністерств буде скорочена. З’явиться багато нових органів міжгалузевого
управління: державні комітети житлової і будівельної політики, зв’язку і
інформатики, фізичної культури і туризму, адміністрації (енергетична,
цінних паперів, нерухомого майна) та інші центральні органи виконавчої
влади для здійснення спеціальних (виконавчих, контролюючих, дозвільних
та ін.) функцій у відповідних сферах.

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони
стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об’єктів
управління, характеру прав і обов’язків учасників правовідносин, що
виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної
відповідальності.

У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна
виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика,
встановлюються податки і гарантії, визначаються їх граничні величини,
сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних
секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та
імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами,
об’єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у
цілому.

Об’єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень
конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції:
промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут
вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних
підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських
об’єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування
зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських
суб’єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за
державою, щоб впливати на рішення, що приймаються цими суб’єктами, в
тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на
мікрорівень делегуються права користування податками, їх справляння у
встановлених межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні
здійснюється органами, які управляють конкретними галузями економіки і
сферою надання послуг.

Зміст управління державним обліком і статистикою може слугувати яскравим
прикладом міжгалузевого державного управління.

Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої
системи обліку і статистики в Україні є важливим важелем управління
соціально-економічними і політичними процесами в державі та суспільстві.

Засади організації статистики та інформатики відповідно до Конституції
України визначаються виключно законами України. Управління в галузі
державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від
17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні». Цей Закон
спрямований на регулювання правових відносин у галузі статистики і
ведення первинного обліку, визначає повноваження та функції органів
державної інформаційної системи України з метою одержання достовірної
статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України, АРК
та інших регіонів.

Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабінет
Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої)
системи обліку і статистики, визначення змісту і пріоритетів
статистично-управлінської діяльності на всій території України.

Управління обліком і статистикою в Україні покликане забезпечити
реалізацію державної політики в цій галузі, збирання, розроблення,
узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що
відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави та її
регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є
також розроблення і впровадження статистичної методології, яка базується
на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та
рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності та цілісності
статистичної інформації. Облік і статистика покликані інформувати про
наявність та використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в
економіці, національний прибуток, прибутки і витрати суб’єктів
господарювання, населення та інші економічні, соціальні,
адміністративно-політичні процеси, які відбуваються в нашому
суспільстві.

Виходячи з наведеного, слід підкреслити, що загальнодержавна статистика
і облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують
потреби всіх державних органів, в тому числі галузевих органів
управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру
доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих
видів статистики, наприклад, фінансово-валютної статистики, судової
статистики, митної статистики та ін. Обсяги відомчої (галузевої)
статистичної звітності визначаються міністерствами і відомствами
самостійно за погодженням з органами державної статистики.

В основу організації державного .обліку і статистики покладені загальні
принципи державного управління. Крім цього, статистична діяльність у
своєму підґрунті має спеціальні принципи. Серед них чільне місце посідає
принцип подання в обов’язковому порядку всіма юридичними особами та
особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для
проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані
повинні бути достовірними і подаватися в повному обсязі у встановлені
строки і за певними адресами. Порядок подання статистичних даних
визначається у формах державної звітності, затверджених органами
Державного комітету статистики України (далі —Держкомстат України).
Наведений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики
після аналізу одержаних даних у свою чергу зобов’язані подавати власну
«продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої
влади. Адміністрації Президента України, органам місцевого
самоврядування, громадським організаціям та громадянам у порядку,
передбаченому законодавством.

Серед спеціальних принципів сучасної організації статистичної справи в
Україні важливого значення набуває принцип залучення до здійснення
державних статистичних спостережень осіб, які не працюють в органах
державної статистики. Зазначені заходи проводяться за рішеннями Кабінету
Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Організація цих
спостережень покладається на Уряд АРК, місцеві органи державної влади.
Залучені до здійснення статистичних спостережень особи користуються
правами і несуть відповідальність нарівні зі службами органів державної
статистики.

У процесі розбудови і становлення статистичних інституцій України
особливе значення належить принципу знеособленого використання
статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо
громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише у зведеному
вигляді, із обов’язковим збереженням державної та комерційної таємниці.

Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюється
спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Згідно з
Положенням про Державний комітет статистики України, затвердженим Указом
Президента України від 6 листопада 1997 p., він є центральним органом
виконавчої влади, якому підпорядковані органи державної статистики в
АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи,
організації, що належать до сфери його управління. Вони складають єдину
систему органів державної статистики України. Держкомстат України очолює
Голова, який здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і
несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом
Міністрів України за стан справ у цій сфері, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови, керівників підрозділів Держкомстату
України.

Держкомстат України покликаний здійснювати загальне централізоване
управління обліком і статистикою. При виконанні покладених на нього
завдань Держкомстат України: забезпечує реалізацію державної політики в
галузі статистики, збирання, опрацювання та всебічний аналіз
статистичної інформації про процеси, що відбуваються у житті країни, хід
економічних реформ, рівень життя населення, розвиток
зовнішньоекономічної діяльності, хід приватизації; розробляє і
впроваджує статистичну методологію, яка базується на результатах
наукових досліджень; сприяє переходу національної системи обліку і
статистики на міжнародні стандарти; видає відповідно до законодавства
необхідну статистичну інформацію суб’єктам державного управління.

При вирішенні цих завдань Держкомстат України має широкі повноваження.
Зокрема, він розробляє і реалізує цільові перспективні програми
реформування та розвитку статистики, складає національні рахунки,
міжгалузеві та макроекономічні баланси; на основі аналізу статистичного
матеріалу, економічних даних бере участь у формуванні і підготовці
загальнодержавних програм економічного і соціального! розвитку,
розробленні проекту Закону про Державний бюджет України; організує і
здійснює спостереження за соціально-економічними процесами в Україні, її
регіонах та галузях економіки.

Держкомстат України забезпечує: створення і ведення Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України, визначення організаційних і
методологічних принципів його ведення, організацію єдиного державного
обліку всіх суб’єктів господарської діяльності, що підлягають включенню
до цього реєстру; розробку інструктивних, нормативних документів,
розроблення і вдосконалення технології та програмних засобів ведення
цього реєстру та державних кваліфікацій, що використовуються органами
державної статистики, а також інформаційно-довідкове обслуговування
користувачів даними Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України; випуск бюлетенів і збірників на базі цих даних.

Значне місце в діяльності Держкомстату України посідає контроль за
станом первинного обліку і звітності за достовірністю звітних даних у
всіх галузях економіки, соціально-культурного і
адміністративно-політичного будівництва. В процесі контролю у разі
виявлення приписок та інших перекручень звітних даних Держкомстат
України має право вимагати від юридичних осіб та громадян, які
займаються підприємницькою діяльністю, вносити виправлення до державної
статистичної звітності, а у разі невиконання ними цієї вимоги у
визначені строки самостійно вносити їх з наступним повідомленням
відповідних юридичних осіб та громадян для внесення ними виправлень у
показники первинного та бухгалтерського обліку, інші пов’язані з цими
даними показники.

Держкомстату України також надано право перевіряти достовірність даних,
вимагати від юридичних осіб та громадян пояснень та інші матеріали з
приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів
статистики мають право згідно з встановленим порядком відвідувати
об’єкти, що перевіряються, вносити пропозиції про притягнення посадових
осіб та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у
порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про
адміністративні правопорушення в сфері обліку і статистики. Про
результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати
Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним
міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління
обліком і статистикою.

Органи державної статистики (головні управління, управління статистики)
АРК, областей, районів, міст відають справами обліку і статистики на
відповідній території. Згідно з положеннями про них, які затверджує
Голова Держкомстату України, в межах своєї компетенції вони здійснюють
збирання, оброблення і аналіз науково обґрунтованих статистичних даних,
а потім подають їх у відповідний орган державної влади; ведуть облік
виконання державних замовлень, показників економічного і соціального
розвитку регіонів, наявності і використання природних, трудових та
матеріальних ресурсів; займаються вдосконаленням і уніфікацією обліку і
звітності суб’єктів підприємницької діяльності, перевіряють постановку
обліку і звітності на підприємствах, організаціях всіх форм власності,
достовірність поданих ними звітних даних. Вказівки органів статистики з
питань обліку і звітності є обов’язковими. Повідомлення у пресі про
виконання показників державного замовлення допускаються лише після
перевірки їх відповідними органами статистики.

Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними і місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також
міжнародними статистичними організаціями, проте неправомірне втручання в
їх діяльність будь-яких суб’єктів не допускається.

За порушення органами статистики та їх посадовими особами законодавства
про збирання і використання статистичних даних, приховування або
перекручення статистичної інформації встановлена адміністративна
відповідальність. Згідно з ст. 1863 КпАП вона настає за неподання
статистичних даних для проведення державних статистичних спостережень
або подання їх недостовірними чи з запізненням, незабезпечення належного
стану первинного обліку, порушення ведення Державного реєстру звітних
(статистичних) одиниць України.

Посадові особи та громадяни, які використовують статистичні дані в
засобах масової інформації, наукових працях тощо без посилання на їх
джерело, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

§ 3. Особливості регіонального управління

Використання регіональних основ управління обумовлено конституційним
поділом об’єктів підлеглості і повноважень між центром і територіями. В
ст.ст. 132,133 Конституції України визначається, що територіальний
устрій України ґрунтується на засадах та цілісності державної території,
поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади,
збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням
к історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних
особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему
адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області,
райони, міста, райони в містах, селища і села.

У законодавстві під регіоном розуміється частина території України, яка
володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних,
культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і
не співпадати з межами адміністративно-територіального поділу, або
регіон може об’єднувати територію кількох одиниць. Це необхідно
враховувати при розгляді засад регіонального державного управління.

Зрозуміло, що галузеве управління не ізольоване від міжгалузевого і
регіонального, вони доповнюють одне одного, тісно взаємодіють при
реалізації загальнодержавних і регіональних програм і здійсненні
органами виконавчої влади своїх функцій у відповідних сферах.

Що стосується державного управління в недержавному секторі, то воно
відображується головним чином у визначенні загального правового режиму
діяльності комерційних і некомерційних організацій, створенні
відповідних умов підприємницької діяльності.

Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють
місцеві виконавчі органи, які діють виключно в межах відповідних
адміністративно-територіальних одиниць. Так, згідно з Конституцією АРК
її виконавчі органи — Рада міністрів, міністерства, республіканські
комітети, місцеві державні адміністрації та ін. — самостійно здійснюють
виконавчі функції на території автономії з питань, які віднесені
законодавством АРК і України до їх компетенції.

Обласні, районні, міські в Києві та Севастополі державні адміністрації
виконують функції регіонального управління на підпорядкованих їм
територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань
соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів,
прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, а
також зв’язок з органами місцевого самоврядування.

Діяльність місцевих державних адміністрацій ґрунтується на таких
регіональних засадах: забезпечення однакового застосування законів на
підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан
соціально-економічного розвитку регіонів, поєднання загальнодержавних і
місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх
організаціям.

З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення
діяльності місцевих державних адміністрацій утворюються секретаріат,
управління, відділи та інші структурні підрозділи, які входять до їх
складу за принципом урахування особливостей місцевої інфраструктури.
Приблизний перелік управлінь, відділів та інших служб місцевих
адміністрацій, а також типові положення про них розробляє Кабінет
Міністрів України, остаточну структуру апарату визначає сама
адміністрація, що теж є однією із засад регіонального управління.

Принципи регіонального управління проявляються в компетенції органів
самоврядування відносно місцевих державних адміністрацій, які їм
підзвітні і підконтрольні, в частині прийнятих останніми до виконання
делегованих їм повноважень.

До регіональних органів управління належать виконавчі комітети місцевих
органів самоврядування, їх відділи, управління, інші підрозділи. До їх
відання належить широке коло власних (самоврядних) повноважень
регіонального значення.

На регіональному рівні виконують свої функції підприємства і установи.
Їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливостей
адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управління трудовими
колективами, спрямовує їх діяльність на виконання завдань виробничого,
соціального та іншого характеру.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 43. Ст. 608.

Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 46. Ч. 2. Ст. 25; 2000. № 24.
Ст. 993.

Див., напр.: Положення про Харківське обласне управління статистики,
затверджене наказом Держкомстату України від 21 листопада 1997 p.

Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 1998 р. «Про
приблизний перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів
обласної. Київської та Севастопольської міських, районної, районної в
містах Києві та Севастополі державних адміністрацій» // Офіційний вісник
України. 1998. № 21. Ст. 770.

Похожие записи