Реферат на тему:

Функції та вимоги до їх реалізації органами внутрішніх справ щодо
забезпечення прав і свобод людини

Розгляд теоретичних і практичних проблем забезпечення прав і свобод
людини є одним із основних напрямів сучасних наукових досліджень у сфері
правоохоронної діяльності, що потребує інтегративного поєднання знань
багатьох галузей юридичної науки. Проте особливе місце щодо забезпечення
прав і свобод людини належить адміністративно-правовим засобам,
використання яких здійснюється у сфері державного управління. Саме в цій
сфері переважно реалізуються повноваження органів внутрішніх справ.

Особливу роль у системі органів державної влади, які займаються
забезпеченням свобод людини, відіграють правоохоронні органи, зокрема,
органи внутрішніх справ. До компетенції міліції входить захист життя,
здоров’я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і
держави від протиправних посягань. Органи міліції забезпечують особисту
безпеку людини, попереджують правопорушення, охороняють громадський
порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про
безпеку дорожнього руху, захищають власність. Законні вимоги працівника
міліції обов’язкові для виконання кожною людиною і посадовими особами.

Однак, критично оцінюючи досягнуті результати, слід зауважити, що на
сьогодні ще не достатньо розглянуті питання особливого становища органів
внутрішніх справ, яке зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції
при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них
покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з
профілактики і запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної
політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики
суверенної і незалежної України. Крім того, органи внутрішніх справ
найчисленніші серед правоохоронних органів України.

Діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод
людини багатоаспектна, її результати залежать не тільки від
професіоналізму та самовідданості працівників міліції, але й від ступеня
довіри до них з боку широких верств населення, налагодження співпраці
правоохоронних підрозділів та окремих працівників з громадськими
об’єднаннями та громадянами. Вона включає в себе як запобігання
порушенням, відновлення та забезпечення прав і свобод людини, так і
повагу та дотримання їх власне органами внутрішніх справ.

Велику увагу у вирішенні значних питань постійно приділяє керівництво
Міністерства внутрішніх справ України [1; 2]. У виступах керівників МВС
неодноразово підкреслювалось, що сучасні соціально-економічні
перетворення в нашій державі орієнтовані на втілення в життя
конституційних принципів свободи людини та справедливості і спрямовані
на формування громадянського суспільства [3].

Українська демократична, соціально-правова держава базується на системі
гуманістичних положень і принципів. Відповідно до ст. 8 Конституції в
Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип
належить до найважливіших, прогресивних здобутків політико-правової
історії людства і покликаний забезпечити гуманістичний розвиток
суспільства. Правова ідея справедливості, згідно з якою людина, її
гідність, права, свободи та інтереси є вищою соціальною цінністю,
визнається в Україні верховним принципом, який проголошено в Конституції
України і має бути основою всього чинного законодавства. Усі органи і
посадові особи держави та місцевого самоврядування повинні здійснювати
свої повноваження, винятково виходячи з пріоритетності
права [4, с. 110].

На забезпечення принципу верховенства права у нашому суспільстві
спрямована правоохоронна діяльність. Завдання правоохоронної діяльності
полягають у захисті встановленого Конституцією України суспільного ладу
держави, економічної та політичної систем, прав і законних інтересів
особи, підприємств, установ, організацій, суб’єктів усіх форм власності,
економічної та територіальної цілісності України. Особливе місце серед
завдань правоохоронної діяльності посідає забезпечення прав і свобод
людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.

Щодо втілення конституційного принципу верховенства права в розвиток
системи органів внутрішніх справ, слід зазначити, що згідно зі ст. 3
Закону України „Про міліцію” її діяльність ґрунтується на принципі
законності. Вітчизняні вчені визначають законність у сфері виконавчої
влади як верховенство законів, їх обов’язковість, недопущення
протиставлення законності доцільності, нерозривний зв’язок законності і
культури, їх єдність [5, с. 124].

Дія принципу законності у сфері діяльності органів внутрішніх справ має
певні особливості. Вона зумовлена насамперед специфікою зазначеної сфери
при проведенніорганізаційно-правових заходів, спрямованих на
забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки, прав і
законних інтересів громадян, підприємств, організацій від злочинних
посягань. Тому вимоги законності в діяльності органів внутрішніх справ
повинні бути непорушними і дотримуватись усіма суб’єктами управління на
всіх його рівнях без будь-яких винятків. Передусім зазначені вимоги
стосуються правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх
справ. З урахуванням принципу законності вони повинні відповідати нормам
чинного законодавства України.

Проте у межах закону можна вирішувати різні питання суто формально, а
можна й так, щоб повною мірою забезпечити ефективність правових норм
відповідно до демократичних принципів справедливості, гуманізму та
визнання людини найвищою цінністю держави, в чому і полягає сутність
принципу верховенства права. Тому доцільно, на нашу думку, принцип
верховенства права закріпити в Законі України „Про міліцію”.

Отже, важко не погодитися з тим, що закон – це не продукт довільної
діяльності держави, він має, по-перше, відповідати демократичним
правовим принципам справедливості, гуманізму, демократії тощо, по-друге,
утверджувати і забезпечувати права, свободи і законні інтереси людини,
по-третє, відображати суспільні відносини, що об’єктивно склалися, закон
не повинен їх надмірно випереджати або відставати від них [6, с. 124].
Тож коли закон буде повною мірою відповідати зазначеним вимогам, можна
стверджувати, що в державі панує принцип верховенства права.

Конституційне положення про те, що народ є носієм суверенітету та єдиним
джерелом влади, передбачає участь народу в управлінні державою та
виняткове право народу своїми вольовими рішеннями визначати і змінювати
конституційний лад України. У зв’язку з цим важливого значення набуває
принцип взаємодії органів внутрішніх справ з населенням та принцип
гласності.

Для того щоб принцип взаємодії органів внутрішніх справ з населенням
запрацював, в основу його вихідних положень доцільно покласти нові
засади, які повинні спиратися на широке залучення громадськості до
взаємодії з цими органами через індивідуальну форму спілкування. Тільки
повернення довіри до працівників міліції і усвідомлення всіма членами
суспільства необхідності надання їй допомоги в боротьбі зі злочинністю
дозволить залучити до цієї роботи найбільш свідому частину населення.

Чільне місце в діяльності органів внутрішніх справ повинен зайняти
принцип гуманізму. Гуманізм трактується як система ідей і поглядів на
людину як найвищу цінність, яка спрямована на утвердження поваги до
гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв
природних людських почуттів і здібностей. Принцип гуманізму через призму
його втілення в діяльність органів внутрішніх справ має знайти своє
застосування поєднанням вимогливості і довіри, любові і поваги до людини
з нетерпимістю до всіх форм приниження і пригноблення особи.

Працівники органів внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності,
спрямованій на попередження, припинення і розкриття злочинів і
здійснення оперативно-розшукових заходів, з одного боку, повинні
забезпечити вимогливість до затриманих, свідків і підозрюваних, а з
іншого – проявляти до них довіру і повагу, виключити із своєї роботи
нетерпимість та будь-які форми приниження чи пригноблення особи.

Органи внутрішніх справ – правоохоронні органи виконавчої влади, які
складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх
військ. Їм відведена відповідальнароль у механізмі правової держави.
Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави –
здійснюють діяльність щодо захисту економіки і навколишнього середовища
від злочинних посягань (підрозділи боротьби з економічною злочинністю,
екологічна міліція), стоять на сторожі громадського порядку (державна
автомобільна інспекція, патрульно-постова служба та ін.), співпрацюють
на міжнародному рівні у справі забезпечення світового порядку
(ІНТЕРПОЛ), мають за мету захист та охорону прав і свобод
людини [7, с. 86–95].

Під функціями органів внутрішніх справ розуміють основні напрями їх
діяльності в процесі вирішення поставлених перед ними завдань, тобто
функції органу внутрішніх справ охоплюють собою сукупність способів,
методів, прийомів і дій, за допомогою яких виконуються завдання і
досягаються цілі органів внутрішніх справ [8, с. 61].

Функції органів внутрішніх справ визначаються завданнями, які вони
повинні виконувати. Основними завданнями органів внутрішніх справ
України є: забезпечення прав і свобод громадян, захист інтересів
суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського
порядку і забезпечення безпеки громадян; боротьба зі злочинністю;
попередження злочинів, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук
осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів до усунення причин та умов, які
сприяли вчиненню правопорушень; забезпечення безпеки дорожнього руху;
охорона і захист державних об’єктів, майна всіх видів власності [9].

До основних функцій органів внутрішніх справ, відповідно, належать:
організація та забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі
злочинністю; захист прав і свобод людини, держави від протиправних
посягань; організація та забезпечення безпеки дорожнього руху в містах
та інших населених пунктах, а також на автошляхах; здійснення
оперативно-розшукової діяльності; проведення дізнання та досудового
слідства у кримінальних справах, віднесених до їх компетенції. Ці
функції є загальними для всієї системи органів внутрішніх справ. Крім
того, їх окремі структурні підрозділи виконують свої специфічні або
конкретні функції. Тобто систему функцій органів внутрішніх справ можна
зобразити у вигляді загальних напрямів їх діяльності та багатьох
дрібніших відгалужень від них, які, в свою чергу, можуть мати ще
дрібніші елементи.

Міліція є єдиною системою органів, які входять до структури Міністерства
внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну,
оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну
(на договірних засадах) функції. Окремі служби органів внутрішніх справ
(зокрема, міліція) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у
межах вимог кримінально-процесуального закону.

Працівники органів внутрішніх справ мають бути обізнані зі стандартами
прав людини та з тим, як ці стандарти застосовуються у сфері їх
відповідальності. Вони повинні розуміти принципи та етичне підґрунтя цих
прав, мати відчуття тотожності з цими традиціями. На них необхідно
покласти обов’язок сприяти правам людини та бути здатними застосовувати
стандарти прав людини у своїй роботі. Виконання подібного завдання
можливе лише за наявності високого рівня морально-правової культури
правозастосовувача, певного рівня розвитку його правової свідомості,
прагнення дотримуватися правових приписів, продиктованих внутрішніми
моральними переконаннями. При цьому в основу переконань закладено повагу
до гідності особи без будь-яких проявів дискримінації за національною,
расовою, релігійною чи іншою ознакою.

У контексті забезпечення прав людини важливим завданням органів
внутрішніх справ є формування морально-правової культури правоохоронця
та суворе дотримання законності і службової дисципліни, без чого ці
права залишаться декларацією. Динаміка накопичення досвіду в цій галузі
на сучасному етапі має свої особливості, які обов’язково потрібно
враховувати при вихованні особи в правоохоронних органах, щоб
цивілізовано захищати права людини. Формування та вдосконалення
морально-правової культури сприяє всебічному і гармонійному розвитку
особи працівника правоохоронних органів, виробленню у нього
морально-правових якостей, необхідних для забезпечення прав і свобод
людини.

Положення представника влади зобов’язує з честю і гідністю поводитися на
службі, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, норм
моральності, непримиренно ставитися до недоліків, виявляти і усувати
негативні прояви в роботі, підвищувати професійну майстерність.
Працівники органів внутрішніх справ повинні діяти відповідно до закону і
в усіх випадках дотримуватися встановлених правил. Ні за яких обставин
правоохоронна діяльність не може супроводжуватися порушенням закону. Усі
працівники міліції особисто відповідають перед законом за свої дії та
вчинки, проте роль керівників у забезпеченні дотримання правозахисних
стандартів своїми підлеглими є особливо важливою.

Культура, професійна освіта, правосвідомість, знання обов’язків
відповідно до посади мають поєднуватися з умінням творчо вирішувати
практичні завдання, орієнтуватися в складній обстановці, виявляти
твердість і наполегливість у припиненні правопорушень [10].

Необхідність формування щодо прав і свобод людини інтелектуальних і
соціальних навичок правоохоронця збігається з його професійним
обов’язком прийняття в конкретних ситуаціях рішень з правозахисних
позицій.

Інтелектуальними навичками можуть бути: здатність працівників органів
внутрішніх справ до самоконтролю відповідно до набутих знань про права і
свободи людини, вміння оцінювати ними свою поведінку і рішення, свідомо
обираючи між різними цінностями, віддаючи перевагу як найбільш важливим
– правам і свободам людини. Розуміння підстав вибору дає можливість
переборення упередженості та стереотипів в оцінці нестандартних
ситуацій.

Соціальними навичками працівника органів внутрішніх справ визнаються:
належне ставлення працівників органів внутрішніх справ до прав і свобод
людини – вміння встановити позитивні стосунки з будь-якою людиною (в
тому числі потерпілим, свідком, підозрюваним); вміння знайти можливості
та шляхи розв’язання конфліктів непримусовими засобами; готовність до
прийняття особистої відповідальності тощо.

Актуальним є поняття професіоналізму у роботі органів внутрішніх справ,
під яким розуміється робота, що характеризується не лише ефективністю, а
й законністю, дотриманням закону, який захищає права людини, дотриманням
юридичних правил і процедур.

Для досягнення професійної майстерності працівник міліції має набути
естетичних (про добро і зло, справедливість тощо), етичних (про низьке,
величне, прекрасне, потворне тощо), психологічних знань (про
психологічні якості особи: волю, інтелект тощо), духовних
(щодогуманістичного характеру правоохоронної, правозастосовної і
правовиховної діяльності) переконань.

Працівники міліції постійно вступають в адміністративно-правові
відносини з різними суб’єктами, у тому числі з громадянами щодо
забезпечення їх прав і свобод. Органи внутрішніх справ є суб’єктами
адміністративної юрисдикції, які застосовують норми як матеріального,
так і процесуального адміністративного права. Хоча в умовах правової
держави першочергове значення має судовий порядок оскарження рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових осіб, що і
передбачено ст. 55 Конституції України, все ж важливо забезпечити також
можливість адміністративного їх оскарження. Так, Концепцією
адміністративної реформи в Україні [11] передбачено запровадження в
Україні так званої адміністративної „квазіюстиції”, тобто створення у
системі органів виконавчої влади, в тому числі в органах внутрішніх
справ, відповідного рівня спеціальних підрозділів щодо розгляду скарг
громадян у порядку, наближеному до судового провадження.

Процесуальна форма створює також детально врегульований, обов’язковий,
стабільний та захищений державою правовий режим провадження у
кримінальних справах, покликаний забезпечувати істину, свободу і
справедливість. Дія принципу „дозволено все, що не заборонено законом”,
поширюється лише на громадян. Щодо учасників процесу, які мають
розпорядницькі повноваження, беззаперечно має діяти протилежний принцип
– „дозволено тільки те, на що уповноважив закон, і тільки у визначеній
законом процедурі (формі)”.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи судової влади
здійснюють свої повноваження винятково в межах та відповідно до закону.
У ній логічно продовжується загальна вимога ст. 19, відповідно до якої
органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.

Служба в органах внутрішніх справ формує необхідність розуміння
працівником не лише того, що він має робити, але й в ім’я чого він
служить. Необхідно розвивати правову базу діяльності органів внутрішніх
справ, орієнтуючи її на рівень загальноприйнятих міжнародно-правових
стандартів [12]. Проте й на сьогодні залишаються невизначеними,
недостатньо врегульованими законом механізми боротьби з такими явищами,
як корупція, організована злочинність, тероризм; ще не отримали
належного юридичного оформлення державні та митні кордони; вимагає
відповідного оформлення правова відповідальність громадян за створення
незаконних збройних формувань тощо.

Важливим завданням є те, щоб повага та дотримання прав і свобод людини
набували значної соціальної цінності у діяльності органів внутрішніх
справ. Тривале панування адміністративно-командної системи негативно
відбилося на діяльності органів внутрішніх справ, що виконували свої
завдання нерідко засобами, неприйнятними для правової держави, і які
суперечили міжнародним пактам з прав людини. Конституція України, поряд
з визнанням пріоритетів соціальних цінностей людини, встановлює
відповідальність держави за свою діяльність. Сучасна злочинність стає
серйозною небезпекою для існування самої держави, вимагаючи нових
підходів до боротьби з нею. Лише за умови дієвості та ефективності
роботи забезпечується належне середовище, де громадянин має можливість
використовувати належні йому права і свободи.

Таким чином, проведений аналіз функцій органів внутрішніх справ України
дозволяє зробити висновок, що незважаючи на різні негативні обставини,
міліції вдалося зберегти стабільність і закріпити деякі позитивні
тенденції, що намітилися останніми роками. Це стало можливим завдяки
обраній структурній побудові Міністерства внутрішніх справ та стратегії
наступу на злочинність, складовими якої на сьогодні є: нейтралізація
невеликих злочинних осередків, запровадження практики масового
відпрацювання міст і регіонів з високою концентрацією та активністю
криміналітету, удосконалення тактики їх проведення; оперативне
відпрацювання процесів у найбільш прибуткових та, на жаль,
криміналізованих галузях економіки, паливно-енергетичній,
кредитно-банківській, фінансовій, зовнішньоекономічній та сфері
приватизації.

Література:

1. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави:
Монографія.–Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 406 с.

2. Ануфрієв М.І. Реформування ОВС – завдання № 1 // Вісн. Одеськ. ін-ту
внутр. справ. – 1998. – № 1. – С. 7–12.

3. Смирнов Ю.О. Виступ-привітання учасників науково-практичної
конференції „Конституційні гарантії захисту людини у сфері
правоохоронної діяльності”: Матер. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ,
Дніпропетр. юрид. ін-т МВС України, 24–25 вересня 1999 р.) / Гол. ред.
кол. О.В. Негодченко. – Д.: Поліграфіст, 1999. – С. 10–12.

4. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.:
Юрінком, 1998. – 320 с.

5. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер,
1998. – 208 с.

6. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України:
теорія, досвід, шляхи удосконалення: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук.
– О.: Одеський держ. ун-т ім. І.І. Мечникова, 1996. – 55 с.

7. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підруч.
– Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 258 с.

8. Негодченко О.В. Функції органів внутрішніх справ у контексті
забезпечення прав і свобод людини // Вісн. Луганськ. акад. внутр. справ.
– 2003. – № 1. – С. 176–185.

9. Коробка В.М., Волвенко П.В. Роль правосознания сотрудников ОВД в
обеспечении прав, свобод граждан в условиях социального государства //
Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі
правоохоронної діяльності // Матер. Міжвуз. наук.-практ. конф. (Головне
управління по роботі з особовим складом МВС України; Донецьк. ін-т
внутр. справ МВС України при Донецьк. нац. ун-ті, 27 квітня 2001 р.) /
Голов. ред. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С. 79–85.

10. Про затвердження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ
Президента України від 22.08.98 // Офіційний вісник України. – 1999. – №
21. – Ст. 943.

11. Ворушило В.П. Організаційно-правові заходи по зміцненню законності у
діяльності органів внутрішніх справ // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ.
– 2001. – № 3. – С. 23–33.

Похожие записи