Реферат на тему:

Форми державного правлінні ПЛАН

ВСТУП

Глава 1 Поняття терміну держава

Глава II Форми держави

Глава III Форми державного правління

Глава IV Форми державного устрою.

Глава V Види політичного режиму.

ВИСНОСОК

ЛІТЕРАТУРА

І

Протягом довгого історичного періоду зміст терміну ((держава}) мінявсяі
і не було його наукового визначення. Наприклад, французький король
Людовик 14 ототожнював державу зі своєю верховною владою і говорив, що
«держава — це «Я>»>. Він мав певну рацію, оскільки йому належала вся
вища законодавча, виконавча і судова влада. Але одного монарха та
державну ототожнювати не можна. Кілька десятків років назаду колишньому
СРСР був розповсюджений лозунг: «держава — це ми», — тобто державу
ототожнювали з усім народом і громодяни дуже тісно пов’язані з державою
різними відносинами, але ототожнювати їх неможливо, а тим більше
сьогодні, коли держава недостатньо, а іноді й зовсім не виражає
інтересів своїх громадян.

Я вважаю, що найбільш повне визначення поняття «держава» дав автор В.О.
Котюк.

Держава — це особлива політична організація публічної влади, яка виражає
інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп), має свою
територію , суверенітет, видає закони , стягує податки з метою
нормального функціювання всього суспільства і виступає як субект
міжнародних відносин^

‘Котюк В.О. «Основи держави та права» стр.іб

2

Вже вдавні часи — на Древньому Сході і в Древніх Греції та Римі —
дослідники державно-правових явищ відчували потребу у визначенні
поняття, яке було б достатньо ємним і давало б загальну уяву про основні
характеристики тієї або іншої держави, про основні шляхи здійснення в
ній державної влади.

Таким широким поняттям стала категорія ((форма держави)), але в нього в
різні часи різними дослідниками вкладався неоднаковий зміст.

З древніх часів найбільш відомою класифікацією форм держави була та, яку
дав Арістотель. Він поділяв форми держави у відповідності до двох ознак:
І. кількість тих хто править(один, декілька, багато) 2 .у інтересах кого
(скількох) здійснюється правління. Остання ознака була критерієм
розподілу форм держави на правельні (правління здійснюється в інтересах
усіх) і неправельні (правління здійснюється тільки в інтересах тих, хто
править).Правильними формами у нього були: монархія, аристократія і
політія; неправильними — тиранія, олігархія, демократія^

У новий час питання про форму державу пов’язане перш за все з ім’ям
Ш.Л.Монтеск’є.

Копейчіков В.В. «Теорія держави та права» стр.б9

з

Ш.Л.Монтеск’є під формою держави розумів ті фактори, що визначають
методи здійснення державної влади. На цій основі він визначав такі
конкретні форми держави:

1) республіку, як форму держави, в якій організацію здійснення державної
влади визначають такі якості як доброчесність і рівність;

2) монархія (основа влади — честь);

3) деспотія (основа влади — страх). Таким чином, під формою держави
Монтеск’є фактично розумів лише те, що у сучасній науці зветься
державним політичним режимом.

Ж.Ж.Руссо під формою держави розумів структурну організацію
вищихдержавних органів і на цій основі виділяв:

1) монархію — форму держави ,в якій владу здійснює одна особа;

2) аристократію — в якій владу здійснює невелика група осіб;

3) демократію — в якій владу здійснюють всі. Як видно, беручи за основу
визначення форм держави ознаку організації вищих органів держави, Руссо
за форму

4

держави розглядав ту категорію, яка в сучасному правознавстві
називається формою правління.^

Категорія ((форма держави^ є однією з найважливіших і ємних
понять державознавства. Вона покликана констактувати сукупність певного
кола загальних ознак і взаємозвя’зків, що характеризують державу як
суспільний феномен. Найбільш значущі ознаки держав, які в своїй
сукупності розкривають найважливіші характеристики форм
держави, об’єднуються в такі групи:

1.Ознаки, що характеризують порядок організації і взаємодії вищих
органів державної влади і управління.

Сукупність цих ознак зветься формою державного правління.

Цікаво, що дослідники, які працювали в царській Росії і в перші роки
після жовтня 1917 року , визначали форму держави виключно на основі
ознак форми правління. Це давало їм змогу визначати значну кількість
можливих державних форм:

а) деспотія — форма, при якій формально не існує державних органів, що
сприяли б монархові у здійсненні його суверенної влади;

^ Копейчіков В.В. «Теорія держави та права»

5

б) самодержавство — юридичне існує орган, який сприяє монархові у
здійсненні його суверенної влади (наприклад,Державна Рада, Рада
Міністрів);

в) дуалістична монархія — політику уряду визначає монарх (так звана
конституційна монархія у вузькому значенні слова);

г) парламентька монархія — політику уряду визначає парламент;

д) парламентська республіка — політику уряду визначає парламент;

е) президентська (або дуалістична) республіка -політику уряду визначає
призедент;

є) представницько-безпосередня республіка здійсненню суверенної
влади народу сприяє парламент з остаточною законодавчою владою;

ж) чисто-безпосередня республіка — здійсненню суверенної влади народу
сприяє урядова Рада з законодавчими функціями.

При всій складності і заплутаності такої класифікації не виключались ще
й перехідні, змішані і навіть «замасковані» державні форми }

Такий перехід, зосереджуючи увагу тільки на питаннях організації і
діяльності вищих органів державної

^Копейчіков В.В. «Теорія держави та правах) стр.70

6

влади, не враховує інших важливих характеристик держави — державного
устрою і державного режиму.Тому викладена точка зору не може бути
визнана основою для визначення форми держави, але в певній мірі, корисна
при вивченні особливостей різних підходів до визначення форми державного
правління.

2 .Ознаки що характеризують територіальний устрій держави та відповідну
організацію державних органів, перш за все співвідношення держави як
цілого з її складовими частинами.

Ця сукупністьознак роозкриває форму державного устрою.

3.Ознаки, що розкривають форми і методи здійснення державної влади.
Сукупність цієї групи ознак характеризує державно-правовий режим.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу
з точок зору існуючих у ній форми правління, державного устрою та
державно-правового режиму.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи
(форма правління, державний устрій, державний режим )мають правову
основу- вони фіксуються в коституції, законах і в підзаконних актах.

7

Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає
дійсному характеру існуючих відносин. Форма державного правління — це
організація верховної влади в державі, характер і принцип її взаємодії з
іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними
групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: монархії
і республіки. Монархії в свою чергу поділяють на абсолютні,
обмежені, дуалістичні, теократичні і станово-представницькі. ^

Абсолютна монархія — це така форма правління, за якою повноваження
верховної влади належать одній особі — король, цар, шах, султан
імператор і.т.п.

. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова
влада належить монарху. Влада монарха передається, як правило, у
спадщину. Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність
монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності.
Такі монархії були найбільш поширені в епоху рабовласництва і
феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже моло, зокрема — в Мароко,
Арабських Еміратах, Кувейті та інші.

‘Котюк В.О. «Основи держави та права» стр. 17

8

Сьогодні найпоширенішими є обмежені монархІЇ.Іноді їх називають
парламентськими, або конституційними. Вони характеризуються тим , що
влада монарха обмежена Конституцією і парламентом. За таких форм
правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на
законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді в
таких державах монархічне правління має формальний характер.
Парламентськими монархіями є Англія, Іспанія, Швеція, Японія.

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава
держави — сам формує уряд і керує ним самостійно або через
прем’єр-міністра, якого призначає і звільняє сам. Теократична монархія —
це така форма правління,

коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що за монарха
існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів чи всього
їі^селеїіїія.Республіка — це державна організація, за якої повноваження
верховної влади здійснюють виборні органи^

‘ Котюк В.О. «Основи держави та права» стр. 17-18

9

В республиці вищі державні органи і їх посадові особи обираються
громадянами на певний строк. Вони періодично змінюються, звітують про
свою роботу перед населенням і за свою діяльність несуть юридичну
відповідальність. Республики існували ще в стародавньому світі і
мали, як правило, аристократичний характер (Спарта, Рим), в Афінах була
демократична республика. В середні віки були республіки-міста -Венеція,
Генуя, Новгород. В Україні — козацька республіка на Запоріжжі і в період
національно-визвольної війни і об’єднання з монархічною Росією^ .

Республіка як форма правління стала інтенсивно виникати після буржуазних
революцій і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині
республіки поділяють на три види:

1) президентська республіка, напівпрезидентська або змішана,

2) парламентська (назви досить умовні, але це різні форми правління).

3) Парламентська республіка характеризується центральним становищем
парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і
уряд — виконавчу владу. Іноді президент не

^ КотюкВ.О. «Теорія держави та прва» стр .18

10

обирається і главою держави стає прем’єр-міністр. Всі вони підзвітні
парламенту (наприклад, в Італії, ФРН).

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається
населенням, так як і парламент. Президент формує і очолює уряд, є главою
держави і формально не підзвітний парламенту (наприклад, у США, Мексиці,
Іраку, Ірані).

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президента —
главу держави обирає народ, так як і парламенті

Уряд обирають парламентом, але він підзвітний одночасно і президенту і
парламенту, хоча президент і не очолює уряд і не несе відповідальності
за його роботу (наприклад, у Франції, Фінляндії, Україні).
Характеристика форм дежавного устрою. Державний устрій — це
територіальна організація державної влади. Поділ її на певні складові
частини, з метою найкращого управління суспільством, це
взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і її спільними
вищими (центральними) органами^ .

За державним устроєм усі держави поділяють на прості й складні.

‘ Котюк В.О. «Теорія держави та прва» стр. 19

II

Проста (унітарна) держава — це така держава, складові частини якої не
мають власного суверенітету і не можуть бути суб’єктами політичних
міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія.
Є прості, унітарні держави, які мають автономні утворення, До таких
держав можна віднести Україну, Іспанію, Італію, Португалію.

Складні держави — це такі держави, які створюються з окремих державних
утворень, що мають всі ознаки держави, в тому числі суверенітет, але
певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передають
центральним органам союзної держави. Це по суті постійний чи тимчасовий
союз суверенних держав. До складних держав належать федерація,
конфедерація і імперія.

В літературі розрізняють два різновиди федерації: а) федерація,
заснована на договорі, суб’єкти якої -суверенні держави, що зберігають
за собою значний обсяг повноважень аж доправа виходу із складу
федерації;

б) федерація, заснована на автономії, суб’єкти якої державні утворення,
що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у
вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

12

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили
єдину державу на добровільній основі і передали федеральним центральним
органам держави певну частину своїх суверенних прав. Федерація
відрізняється від інших державних утвореннь тим, що вона має єдину
спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний
уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину
грошово-фінансову систему. Федерація, на відміну від союзних держав, є
суб’єктом міжнародних відносин. Федерації можуть бути різними:
централізованими і відносно централізованими. Вони можуть бути формално
(юридичне) визнаними, а фактично втритити всі чи більшість своїх
суверенних прав. Федеративні держави: США, Російська федерація, ФНР^.

До юридичних ознак федерації належать: 1. Наявність конституції
федерації в цілому і конституції у кожного з її суб’єктів і, відповідно,
системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її
суб’єктів.

2. Існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її
суб’єктів.

‘ Котюк В.О. «Теорія держави та прва» стр.19

ІЗ

3. В міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і
кожен з її суб’єктів. До ознак конфедерації слід віднести: 1.
Відсутність загальних для всієї конфедирації законодавчих органів.

2. Відсутність загальних для всієї конфедирації законодавства,
громадянства, судової та фінансової систем.

3. Рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є
обов’язковими і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій.

4. Наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з
її суб’єктів.

У своїй абсолютній більшості конфедерація — це досить нестійка перехідна
форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або
до утворення нової унітарної держави^ .

Через етап конфедераційних відносин у своєму розвитку пройшли США,
Нідерланди, Швейцарія, яка і зараз офіційно зветься конфедерацією. З
1981 по 1889 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала
Сенегал і Гамбію.

^ Копейчіков В.В. стр.73

14

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об’єднались для
досягнення певних спільних цілей у політичній, економічній чи військовій
сферах. Суб’єкти конфедерацій зберігають усі свої суверенні права
держави. Вони не мають спільної території, Конституції і єдиного
законодавства і громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний
договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує
на внески її суб’єктів. Рішення центральних конфедераційних державних
органів приймають за згодою всіх її суб’єктів. Конфедерація — це
нетривка форма державного об’єднання. Вона переростає в федерацію або
розпадається на унітарні держави. Історія знає дуже мало таких державних
утворень (наприклад США в 1776 — 1786 рр., колишній СРСР з 1917 по 1922
рр.).

Імперія — це така складна і велика держава, яка об’єднує інші держави
або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії.
Імперія тримається на насильстві й завоюванні, на державному примусі.
Коли зникає примус і насильство , імперія, як правило, розпадається
(приклади: Римська імперія, Російська імперія, імперія Олександра
Македонського). ^

‘ Котюк В.О. «Теорія держави та прва» стр.20

15

Види політичного режиму.

Політичний державний режим дуже тісно пов’язаний із формами
правління. Державний режим — це різновид політичного режиму, який займає
домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи
система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в
суспільстві і характеризується станом демократичних прав і свобод людини
і інших об’єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до
правових основ діяльності її органів.

Всі держави за формою політичного режиму можна поділити на дві групи: з
демократичним і авторитарним режимом.

Термін «демократія» в перекладі з грецької- «влада народу» . В 1990 році
в Тунісі відбувався міждународний симпозіум на тему: «Демократичні
зміни в сьогоднішньому світі», -де було дано понад 10 визначень
демократиї, але більшість його учасників дійшли висновку, що демократія
— це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і
свободи особи.

На мою думку, держава найбільш демократична тоді.коли в першу чергу
через свої правові норми та

16

інститути дбає про права,свободи та добробут своїх громадян, захищає їх
інтереси.

Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над
меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія —
це свобода і відповідальність усіх суб’єктів суспільних відносин за свою
поведінку і діяльність зокрема держави і особи. Суть демократії досить
вдало висловив колишній президент США Авраам Лінкольн: ((Демократія — це
правління народу, яке здійснюється народом і в інтересах народу».^

Демократичний режим — це такий режим, коли . державна влада здійснюється
з дотриманням основних прав людини, коли виявляються і враховуються
інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інституті —
ввибори, референдуми, засоби масової інформації і.т.п. Демократичний
режим поділють на різновиди: І. -ліберальний,

2. демократично демократично-консервативний,

3. демократично-радикальний. Більшість країн світу мають нині
демократичні режими.

^ Котюк В.О. «Теорія держави та права» отр.20-21

17

Авторитарний режим — це такий режим, коли забороняється легальна
діяльність політичних партій і громадських об’єднань, які знаходяться в
опозиції. Авторитарний режим має такі різновиди : тоталітарний,
фашистський, військово-диктаторський, автократичний, вождизм. Наприклад,
в колишньому СРСР, особливо, в 30-50 роки був яскраво виражений
тоталітарний режим з ознаками вождизму^

Отже розглянувши тему: «Форми держави» ми прийшли до висновку, що
Україна за формою правління поєднує в собі елементи як президентської,
так і парламентської республіки. Ознаками такої змішаної форми правління
є наступні:

по-перше. Президент України обирається всезагальним
голосуванням (в цьому її віідмінністть від парламентської форми
правління, де президент обирається парламентом);

по-друге, він має власні прерогативи, які дозволяють йому діяти
незалежно від парламенту й уряду (він є гарантом Конституції і законів
України, забезпечення прав і свобод громадян, має право розпустити
парламент, призначати і звільняти з посад декотрих міністрів та інше);

18

по-третє, в Україні поряд з Президентом діють Прем’єр міністр і
міністри, які утворюють уряд, відповідальний перед парламентом —
Верховною Радою України (в цьому її відмінність від президентської форми
правління, де немає прем’єр-міністра і уряд відповідальний
перед президентом);

по-четверте. Президент України є главою держави і водночас очолює
систему органів виконавчої влади, через які провадить у життя
Конституцію і закони України, забезпечує реалізацію актів судової
влади (тим відрізняється від президента парламентської республіки, який
є лише главою держави.

За державним устроєм Україна є унітарною державою. Державний устрій
України грунтується на засіданнях єдності, неподільності,
недоторканості, економічного розвитку і керованості окремих її частин з
урахуванням загальнодержавних і регіональних інтересів,
національних і культурних традицій, географічних і демократичних
особливостей, природних і кліматичних умов.

Особливий статус має Республіка Крим, вона є державне територіальною
організацією влади і самоврядування населення Криму. Республіка Крим
є складовою частиною України, вона самостійно вирішує

19

питання, віднесенні до її відання Конституцією та законами України.
Закони України є обов’язковими для виконання на території Криму.

Україна є демократичною державою. Конституційний лад України грунтується
на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Держава,
згідно з Конституцією України , відповідальна перед людиною і
суспільством за свою діяльність. Народ здійснює державну владу
безпосередньо, а також через систему державних органів. Жодна частина
народу, жодна політична партія, організація, інше угрупування чи окрема
особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу.

Отже, державна влада в Україниі, відповідно до Основного Закону,
здійнюється демократичним методом, що є конституційною гарантією
демократичного режиму.

Державність України розбудовується, хоч існує немало колізій правових
норм та провових прогалин. Вдосконалюється система державного
управління, взаємодія гілок влади сміж собою. Не зважаючи на всього
п’ятирічний вік України впевнено почуває себе на міжнародній арені,
голосуючи в найвпливовішій міжнародній організації ООН. Це свідчить
про авторитет держави та міжнародне визнаня її демократичності.

ЛІТЕРАТУРА:

І.Копейчіков В.В. «Теорія держави та права» Київ, 1995. «Юрінформ»

2. Котюк В.О. «Теорія права» Київ, 1996. «Вентурі»

3. Котюк В.О. «Основи держави та права»Київ, 1995. «Вентурі»

4. Кутафіна О.Е. «Основи держави та права» Москва, 1994. «Юрист»

5. Манов Г.І. «Теорія держави та права» Москва, 1995. БЄВ

6. Михайленко А.Р. «Основи держави та права» Київ ,1994.

7. НастюкМ. «Правознавство» Львів , 1995. «Світ»

Похожие записи