Форма правочинів

Розгляд цього питання тісно пов’язаний із попереднім і власне відображає
формальні вимоги чинного законодавства до способу вираження
волевиявлення у правочині. Відповідно до п. 1 ст. 205 ЦК України
правочини можуть вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які:

повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком
правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації;

для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст.
206 ЦК України). Прикладом такого правочину може бути купівля-продаж за
готівку. Зокрема, юридичні особи можуть укладати усні правочини, як що
сплатили за товари та послуги на підставі усного правочину з другою
стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму
одержаних грошових коштів. Дотримання усної формі правочину не є
обов’язковим, сторони правочину можуть за домовленістю ускладнювати
форму і вчиняти правочини письмовій формі, як що це не суперечить
договору або закону.

Отже усні правочини учиняються здебільше фізичними особами. Вони є
фідуціарними, і не потребують особливих пересторог щодо подальшого
доказування перебування у таких цивільних правовідносинах. Значно ширшою
є сфера застосування письмових правочинів.

Стаття 208 ЦК України містить перелік правочинів, які належить вчиняти у
письмовій формі. До них відносяться:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які
укладаються усно;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і
більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, які укладаються усно;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Письмова форма правочину – це узагальнене поняття, тому ст. 207 ЦК
містить загальні вимоги до письмової форми правочину.

По-перше, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо
воля сторін зафіксована на матеріальному носії (шляхом укладання одного
або кількох документів; у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
за допомогою телетайпного; електронного або іншого технічного засобу
зв’язку.

По-друге, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо
він підписаний його стороною (сторонами), або особами, уповноваженими на
це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або
іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

По-третє, при використанням при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога
власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом,
іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін,
у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних
підписів. Зрозуміло, що цей перелік засобів відтворення підпису не є
вичерпним, тому на наш слід погодитись з позицією російського
законодавця, який передбачив ще одну вимогу для електронної форми –
можливість вірогідно встановити, що документ виходить від сторони за
договором (п.2 ст. 434 ЦК РФ і п.1 ст.1 ФЗ „Про електронний цифровий
підпис”. Це правило запозичене і в українському законодавстві. Подальший
розвиток техніки і суспільних відносин повинен потягнути прийняття
норми, аналогічній ст. 143. ЦК Перу, що передбачає в випадках, коли
закон не передбачає конкретній форми правочину, зацікавлені особи вправі
скоювати його в будь якій зручній для них формі.

Для осіб, які у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не можуть
підписатися власноручно існує інститут „рукоприкладника”.
Рукоприкаладник за дорученням особи і у її присутності підписує текст
правочину. Не зовсім зрозуміло яким чином повинні підписувати правочин
неграмотні, оскільки неграмотність не є фізичною вадою або хворобою. За
нашою думкою слід розрізняти поняття „підпис” і „розпис”. Тому
неграмотним особам правочин можна зачитати, а вони отримають змогу
поставити розпис – будь який індивідуальний знак (від хрестику до
відбитку пальця.). У випадках укладання нотаріального правочину підпис
іншої особи на тексті правочину, засвідчується нотаріусом або посадовою
особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням
причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його
вчиняє.

В ряді випадків закон строщив процедуру укладання письмового правочину,
так підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається
нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою
особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка
його вчиняє.

Недодержання сторонами простої письмової форми правочину, яка
встановлена законом, за загальним правилом не має наслідком його
недійсність, крім випадків, встановлених законом. Тому, заперечення
однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його
частин може доводитися тільки письмовими доказами (розписками, листами,
чеками, іншими документами), засобами аудіо-, відеозапису та іншими
доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Практично, це означає неможливість його учасників посилатися на
показання свідків для доказування факту існування самого правочину. Ці
свідчення є нікчемними. Тому це слід мати на увазі при укладенні
договору позики. Практики-цивілісти рекомендують стороні яка не отримала
належного виконання за правочином звернутися до міліції с заявою про
шахрайство іншої сторони, і мати змогу посилатися на показання свідків,
які були отриманні в кримінальному виробництві.

Однак законодавець передбачив ще один виняток з правил, якщо правочин,
для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання
вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила
дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття
виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У випадках, особливо обговорених у законі, настають і більш серйозні
наслідки недотримання простої письмової форми — правочин визнається
недійсним. Це стосується договору про неустойку, заставу і
поручительство, зроблені з порушенням запропонованої для них письмової
форми, завжди визнаються недійсними.

???????$???????F? правочинів, передбачених у законі. Нотаріально
посвідчений правочин відповідає всім вимогам, що ставляться до письмових
правочинів, з одним винятком – він посвідчується спеціально
уповноваженою особою (нотаріусом, посадовими особами, консулами) у
відповідності ЗУ „Про нотаріат” та у зазначеному порядку. За бажанням
сторін будь-який правочин може бути укладений в нотаріальній формі.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення
одностороннього правочину законодавець передбачив наступні наслідки:
визнання одностороннього правочину нікчемним, лише у виняткових випадках
суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він
відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному
посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її
волі (непереборна сила, споєння злочину, надзвичайні умови тощо).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення
договору такий договір є нікчемним. Виняток складає ситуація, за якою
сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується
письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору,
але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд
може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне
посвідчення договору не потрібно. Ініціатором про визнання такого
правочину можуть виступити: сторона, яка виконала правочин, її
правонаступник або прокурор. Однак це правило не може бути застосовано.
Якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов правочину або для
його укладення були передбачені законом обмеження.

Як слушно вказує М.В.Кротов, практика господарського обігу змушує
фізичних осіб укладати правочини в нотаріальну форму, хоча а ні законом,
а ні угодою сторін це не передбачено, наприклад, реєстрація автомобілів
в ДАЇ.

На рівні ЦК закріплена особлива стадія укладення правочинів — державна
реєстрація правочину (ст.210 ЦК України). Так, правочин підлягає
державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий
правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Традиційно,
органи державної влади реєструють майно, що знаходиться на особливому
правовому регулюванні (нерухомість, автомобілі, зброя). В науці питання
по державну реєстрацію завжди викликало гостру дискусію. Ряд вчених
зайняло позицію, згідно якої право власності у набувача за нотаріальним
договором виникає в момент посвідчення договору, а реєстрація договору
регулюється нормами адміністративного права і ні є питанням цивільним.
Друга, пануюча позиція відстоює концепцію про момент виникнення права
власності тільки після державної реєстрації. Як що звернутися до
практики розвитих капіталістичних країн, єдиним правовстановлюючим,
правозмінюючим і правоприпиняючим фактом речових прав на нерухомість є
внесення відповідного запису (реєстрації) до Поземельної книги. Так,
згідно з §§ 873-874 НЦУ та ст.658 ШЦК, ніяке речове право на нерухоме
майно не може виникнути або припинитися без занесення його до
Поземельної книги. Посадова особа у відповідному суді перевіряє
повноваження осіб, які клопочуться про поземельний запис (власника, який
відчужує ділянку, набувача, іпотечного кредитора тощо). Зроблений в
книзі запис вважається істинним до моменту внесення до нього змін. В
разі колізії прав перевага визнається за правом, раніше занесеним до
Поземельної книги.

В Україні підлягають реєстрації такі правочини:

на передачу права власності на нерухомість;

договори довічного утримання (ст.745 ЦКУ);

договори передання нерухомого майна в ренту (ст.732 ЦКУ);

договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди (їх окремої частини),
укладений на строк більше одного року (ст.793 ЦК України);

договір довірчого управління нерухомим майном (ст.1031 ЦКУ);

свідоцтва про право власності;

свідоцтва про право на спадщину;

свідоцтва про придбання права власності на нерухоме майно з публічних
торгів;

свідоцтва про придбання права власності на заставлене майно з на
аукціонах;

свідоцтва на квартири та однокімнатні будинки отримані при приватизації;

свідоцтва на частку у спільному подружньому майні;

договори юридичних осіб на відчуження нерухомого майна;

рішення судлів про визнання права власності;

акти про денаціоналізацію;

перехід транспортних засобів у власність інших осіб;

володіння мисливською та спортивною зброєю, засобами оборони
(пістолетами, що споряджені гумовими кулями чи кулями зі слізогінним та
подразнюючим газом);

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

більш детально див. Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание шестое,
переработанное и дополненное / под ред. А.С.Сергееева, Ю.К.Толстого. –
М.: «ТК Велби», 2002, С. 288-290)

Федеральный закон «Об электронной цифровой подписи». – М.: ООО
«Витрэм», 2002. – 16с.

Введений в дію законодавчим декретом № 295 від 24 липня 1984 р. Вступив
в силу 14 листопада 1984 р.

Зайцев О.Л. Посвідчення заповіту при свідках.

ЗУ „Про нотаріат” від 02.09.93 р. // Відомості Верховної ради України .
-1993 — № 39. Ст. 383.

У відповідності до інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України”, затвердженої наказом міністерства юстиції України
від 18 червня 1994 р. № 18/5. – Х.: Ксилон, 1994. – С.32.

Ч.2 п.4 ППВС України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними”

Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание шестое, переработанное и
дополненное / под ред. А.С.Сергееева, Ю.К.Толстого. – М.: «ТК Велби»,
2002,-С.. 293)

Право собственности в Украине / под ред Шевченко Я.Н. – Киев:
Блиц-Информ, 1996. – С.40.

Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В. Житлове право України /
Науково-практичний посібник. – Харків: Еспада, 2001. – С. 110-111)

Суханов Е.А. Приобретение и прекращение права собственности //
Хозяйство и право. – 1998. — № 6. – С. 4-8.

Романов О.А. Государственная регистрация прав на недвижимость и сделок с
недвижимым имуществом: некоторые проблемы применения // Хозяйство и
право. – 1998. -№ 7. – С. 68

Гончаренко В.М. Речеві права на нерухомість. — Дисертація на здобуття
звання кандидата наук. – Харків. – 1999 р. С. 99-100)

Похожие записи