Реферат на тему:

Фінансово-правові норми і фінансові правовідносини

План

Поняття фінансово-правових норм, їх особливості та види. Структура
фінансово-правової норми. Особливості санкцій фінансово-правових норм та
їх види.

Поняття та зміст фінансових правовідносин, їх особливості та
класифікація. Виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин.

Субєкти фінансового права України та їх види. Суспільно-територіальні
утворення, юридичні та фізичні особи як субєкти фінансового права.

1. Фінансово-правові норми покликані встановлювати правила поведінки у
відносинах, що виникають в прцесі фінансової діяльності держави. Тому ці
норми мають ту характерну особливість, що вони є імперативними, Проте,
імперативність фінансово-правової норми має особливу природу і є
відмінною від традиційного сприйняття даної характеристики. Тут йдеться
не лише про обовязковість припису, який забезпечується державним
примусом, а й категоричність форми виразу конкретної норми. В
фінансових правовідносинах, жоден з суб’єктів не може без державного
припису змінити передбачені правила поведінки, оскільки вони позбавлені
права оперативної самостійності. Йдеться про чітко окреслені в нормі,
правила поведінки кожного із суб’єктів фінансового правовідношення, які
не допускають зміни умов і характеру зобов’язань самими учасниками, за
будь-яких обставин. Хоча, в залежності від виду фінансового
правовідношення, категоричність проявляється по різному (н-д акт про
державну позику і акт про встановлення податку, але все одно, всі умови
визначаються державою односторонньо).

Види фінансово-правових норм:

За спеціальними юридичними функціями:

регулятивні (правовстановлювальні) — правові приписи, які безпосередньо
спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам
прав та покладення на них обовязків, тобто їх роль у встановленні
субєктивних прав та обовязків.

Залежно від характеру впливу на поведінку субєктів фінансових
правовідносин (за характером диспозиції):

зобовязуючі — приписують здійснювати певні дії, скеровані на
мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони містяться у всіх
законах і нормативних актах

забороняючі — приписують не чинити дій, які порушують або підривають
фінансову дисципліну (н-д забороняють використовувати бюджетні кошти не
за призначенням)

уповноважуючі — норми, в яких міститься дозвіл певному органу чи
посадовій особі конкретизувати ті чи інші приписи що містяться в нормі
відповідно до певних умов. В цих нормах імперативність поєднується з
чітко визначеними посадовими повноваженнями.

За змістом:

матеріальні — вміщують матеріальний зміст юридичних прав та обовязків
субєктів фінансових правовідносин.

процесуальні — визначають процедуру діяльності органів держави в сфері
мобілізації коштів, порядок їх надходження, витрачання та розподіл.
Фінансове право не виділяє окремо матеріальне і процесуальне право,
тільки в бюджетному праві матеріальні норми обєднуються в інституті
бюджетного устрою, а процесуальні-у бюджетному процесі.

Нормами фінансового права закріплюються:

• загальні принципи і форми фінансової діяльності держави та її місцевих
утворень (адміністративно-територіальних одиниць),

• методи акумуляції коштів до державних та місцевих грошових фондів,

• види обов’язкових платежів, що використовуються для формування цих
фондів,

• порядок отримання і використання державних та місцевих грошових
коштів,

• джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств,
організацій, установ;

• порядок отримання та використання державних та місцевих грошових
коштів тощо.

Структура фінансово-правової норми традиційна, але особливості методу
правового регулювання визначили свою специфіку.

Гіпотеза — визначає умови та обставини, за яких виникають у юридичних і
фізичних осіб фінансові правовідносини. Вказують на субєктів і
визначають юридичні права та обовязки (майбутню поведінку). Як правило
має складну форму і може формулюватись в кількох статях.

Диспозиція — вказує якою повинна бути поведінка сторін фнансового
відношення, при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.
Характеризуються докладністю, щоб уникати двоякого тлумачення.

Санкція — визначає міру державного примусу, яка застосовується у випадку
порушення правової норми, спрямована на попередження неправомірних дій у
відповідній сфері шляхом встановлення юридичної відповідальності. З
іншого боку, покликана забезпечувати відновлення порушеного права
учасника фінансових правовідносин та покарання порушників. В ній
однаково повно представлені відновлювальна і каральна функції. І
оскільки вона може безпосередньо зачіпати інтереси не тільки держави,
але й усіх інших суб’єктів фінансових правовідносин, має найскладнішу
будову і набуває різноманітних форм порівняно з іншими частинами норми.

Фінансово-правова санкція застосовується у випадках порушення бюджетної,
кредитної, касової, розрахункової, платіжної і звітної дисциплін. Є й
інші види санкцій, наприклад припинення асигнувань та зупинення
проведення операцій з бюджетними коштами у разі вчинення учасником
бюджетного процесу бюджетного правопорушення; примусове стягнення тощо.
Про різні види санкцій йтиметься у відповідних темах. Проте зупинимось
на найпоширеніших із сучасних видів фінансово-правових санкцій: пені і
штрафу з порушників фінансових правовідносин.

Податковий борг (недоїмка) — податкове зобов’язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не
сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого
податкового зобов’язання. Пеня, яка в цивільному праві розглядається як
один із видів неустойки, у фінансових правовідносинах є способом
спонукання до вчасного виконання припису фінансово-правової норми і
стягується з відповідного учасника за порушення припису диспозиції про
строк внесення платежу у Держбюджет чи позабюджетні централізовані
фонди. Пеня, як санкція ніколи не повязується з попереднім встановленням
причин неплатежу чи зясування обєктивної і субєктивної вини
правопорушника. Вона діє автоматично — зумовлюється виключно фактом
порушення строку. І незалежно від того в судовому чи безспірному порядку
стягується пеня, вона нараховується на непогашений платіж із самого
початку переведення його в недоїмку до дня його повного стягнення. За
податковим законодавством, пеня — плата у вигляді процентів, нарахованих
на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з
платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового
зобов’язання

i

?

o

o

o

th

z

?

o

o

o

&

&

&

gdo5o o

&

&

&

&

&

/ну санкцію (штраф) – як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків
від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних
санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням
ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Отже, Фінансово-правова норма — це загальнообовязкові приписи
компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і
використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які
виражені в категоричній формі і забезпечені примусовою силою держави.

2. Фінансові відносини — це відносини, які можуть існувати лише в формі
правових відносин. Їх матеріальним змістом є поведінка субєктів, а
юридичним — субєктивні юридичні права чи обовязки.

Фінансово-правові відносини завжди відображають певні, існуючі в державі
економічні відносини, які переходять через суспільну свідомість і вже
згодом їх ідеальна форма і переосмислений зміст знаходять своє
закріплення в правових відносинах.. Таким чином, лише в результаті
регулювання нормою права і її впливу на поведінку людей, суспільні
відносини перетворюються в правовідносини.

Залежно від інституційної належності виділяються такі відносини:

• бюджетні;

• з приводу утворення державних та місцевих фінансів;

• з приводу використання державних чи місцевих фінансів;

• що виникають у процесі фінансової діяльності підприємств, установ та
організацій;

• податкові;

• кредитні;

• страхові;

• з приводу грошового обігу і розрахунків;

• з валютного регулювання.

Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони є
владно-майновими відносинами, в яких відносини влади невіддільні від
майнових.

Фінансові відносини неможливі поза державною діяльністю. Окрім того, що
в фінансовому праві організаційні елементи панують над майновими,
специфіка фінансової діяльності держави походить також із специфіки
об’єкту (грошових коштів) і виникаючих в процесі цієї діяльності
майнових відносин. Грошові кошти в фінансових відносинах не виступають
ні засобом обігу, ні мірилом вартості, оскільки при акумуляції і
витрачанні через бюджет цих коштів, як правило, не виникає еквівалентних
відносин. Виняток становлять відносини в сфері державного кредиту,
умовами яких, є зобов’язання держави повернути позичену суму коштів;
повернути її в визначені терміни; а також сплатити

винагороду (відсотки). Це владно-організаційні і разом з тим майнові
відносини.

Фінансові правовідносини характеризуються рядом

специфічних ознак:

Виникають з фінансової діяльності держави та мають грошовий характер.

Одним з суб’єктів завжди виступає сама держава в особі уповноваженого
органу.

Їх виникнення, зміна чи припинення завжди пов’язана безпосередньо з
законом (чи іншим нормативним актом).

Для виникнення конкретного фінансового правовідношення
необхідно, щоб на основі і в виконання закону були видані індивідуальні
акти, які в фінансовому праві являються юридичними фактами, що служать
для виникнення конкретного фінансового відношення.

Зміна фінансового правовідношення не може відбутися за волевиявленням їх
учасників. Вона теж здійснюється на основі нормативного акту, в зв’язку
із зміною фактів і подій, передбачених цим актом. Щодо припинення
фінансового правовідношення, то в кожному конкретному випадку воно є
іншим, н-д у відносинах в сфері державного кредиту це відбувається при
фактичному закінченні правовідношення, коли сума позичених коштів
повернена і відсотки чи інший спосіб винагороди сплачені. Суб’єкти
фінансового правовідношення самі не вправі встановлювати, змінювати чи
припиняти правовідносини, оскільки це встановлює сама держава, не
пов’язуючи дані правовідносини з волевиявленням їх учасників.

Ці три, разом взяті ознаки, визначають специфіку фінансових
правовідносин, і жодна з них, не охарактеризує їх повністю, якщо буде
розглядатись окремо.

3.Субєктами фінансового правовідношення можуть бути виключно субєкти
фінансового права. Це:

держава в особі ВРУ, Президента України, КМУ, Мінфіну, НБУ та ін;
адміністративно-територіальні утворення АР Крим; області, міста, райони,
селища, села. Держава і адміністративно-територіальні утворення
вступають у бюджетні правовідносини, оскільки вони наділені правом на
бюджет, а отже мають право на одержання доходів і фінансування видатків,
при виконанні функцій, покладених на них Конституцією. Особливі
відносини виникають при державному кредиті, випуску місцевих позик.

юридичні особи — підприємства і організації усіх форм власності;
установи, громадські організації, тобто колективні субєкти. Господарюючі
субєкти — юридичні особи є платниками податків, користувачами
банківських позик, бюджетних кредитів та ін. Некомерційні організації та
установи державної форми власності та інші бюджетні установи одержують
бюджетні асигнування.

громадяни як індивідуальні субєкти. Ст.67 Конституції покладає на всіх
громадян обовязок сплачувати податки і збори.

лIТЕРАТУРА

Бельський К.С. Финансовое право: наука, история, библиография.- М.:
Юрист, 1995.

Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в
Україні // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.24-33.

Василик О. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України.-
2000.- №1.- с.3-10.

Дєєва Н.М. Реформування фінансової системи – головна запорука зміцнення
державності ( у порядку обговорення) // Фінанси України.- 2000.- №9.-
с.134-140. (щодо реформування фінансового апарату)

Ивлиева М.Ф. Категория «финансы» и «финансовая деятельность государства»
в науке финансового права // Государство и право.- 2004.- №7.- С.20-26.

Іващук І.О. Фінансова система України // Фінанси України.- 2001.- №12.-
с.142-152.

Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая
категория финансово-правовой науки // Государство и параво.- 1996.-
№11.- с.75-84.

Концепцiя розвитку Мiнiстерства фiнансiв України // Фiнанси України.-
1997.- №3.- с.27-41.

Копитов С.М. Функції казначейства з виконання державного та місцевих
бюджетів // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.45-50.

Косаняк В.Я. Національний банк як особливий центральний орган державного
управління у грошово-кредитній сфері: особливості правової природи //
Життя і право.- 2004.- №6.- с.30-37; Функції Національного банку України
як особливого центрального органу державного управління у
грошово-кредитній сфері // Життя і право.- 2004.- №8.- с.42-51.

Кравченко В.І. Економічні та фінансові проблеми формування
територіальних громад в Україні // Наукові праці НДФІ.- 1998.- №6.-
с.5-13.

Лютий І.О. Нові тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси
України.- 2004.- №5.

Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний
період: їх поняття // Право України.- 2000.- №1.- с.54-58; її ж:
Динамика финансовых отношений и новый поход к категориям финансового
права // Государство и право.- 2000.- №12.- с.33-38.

Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та
публічних видатків.- Чернівці: Рута, 2004.- 264с.; її ж: Актуальні
питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних
фондів.- Чернівці: „Рута”, 2004.- 376 с.

Похожие записи