Реферат на тему:

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування

План

Зміст та методи фінансової діяльності Української держави.

Фінансова система України та її склад.

Система і правове положення державних органів, які здійснюють фінансову
діяльність. Фінансова діяльність органів законодавчої влади.

Фінансова діяльність органів державної виконавчої влади, їх
класифікаційна характеристика. Система фінансово-кредитних органів
України.

Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування в Україні.

Зміст та методи фінансової діяльності Української держави.

Однією з базисних категорій фінансово-правової науки, є категорія
«фінансова діяльність держави». Саме через неї дається визначення
предмету фінансового права, на її основі будуються інші фундаментальні
категорії фінансово-правової науки.

Мета фінансової діяльності держави зумовлена її фінансовими потребами і
вона досягається тільки через покриття всіх фінансових витрат держави.
Це передбачає: по-перше, збір державою грошових коштів у свої фінансові
фонди; по-друге, розподіл їх у відповідності з потребами на основі
конкуренції державних пріоритетів; по-третє, безпосереднє використання
зібраних грошових коштів для реалізації державних завдань. Держава і
державні організації мають можливість забезпечувати себе
коштами, використовуючи прерогативи публічної влади, зокрема, примус, що
є їх виключним привілеєм. Крім цього, держава використовує такі
фінансові інститути які, власне, покликані для того щоб забезпечувати її
коштами. Йдеться, зокрема, про податки, збори, неподаткові платежі,
штрафи, повернення наданих позик, прибутки від державного майна, та
окремих видів діяльності, а також суми державних позик.

Проте сьогодні, в результаті відповідних трансформацій та реформ є
потреба виходити за рамки поняття «державних фінансів». Мова йде про те,
що сьогодні існують публічні за своєї природою, але не державні за
формою власності фонди коштів органів місцевого самоврядування.
Відповідно відбулися перегляд у розподілі повноважень між державою та
органами місцевого самоврядування. Наступною суттєвою структурною
зміною стала поява на основі нових законів України публічних за своєю
природою, але недержавних за формою власності фондів коштів соціального
призначення — спочатку солідарного типу, а потім і накопичувального. Ці
обставини змішують нас до введення такого поняття як публічні фінанси. І
власне фінансова діяльність держави зосереджується довкола публічних
фінансів.

Отже, фінансова діяльність держави це правомірні дії державних органів,
скеровані на мобілізацію, розподіл, перерозподіл та використання
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що
забезпечують практичне виконання державою своїх функцій.

Фінансова діяльність держави є видом управлінської діяльності держави і
базується на тих же принципах, але здійснюється специфічними методами у
певних правових формах.

Метод фінансової діяльності — це засіб, прийом, за допомогою якого
уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і
використовує фонди коштів. Критерієм класифікації методів є як правило
суб’єкт, з яким держава вступає у фінансові правовідносини та конкретні
умови мобілізації та розподілу фінансових ресурсів. Тому методи
фінансової діяльності прийнято поділяти на такі основні групи:

1. Метод мобілізації фондів грошових коштів. Тут провідна роль належить
обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і
безвідплатному вилученні грошових коштів у їх власників на користь
держави. Цей метод передбачає встановлення: а) виду платежу; б) точного
його розміру; в) строку платежу; г) обов’язкової погрози за порушення
встановлених правил.

Найвагоміший з цього виду платежів є податок. Крім нього, обов’язків
метод мобілізації передбачає державні збори, митні, дорожні платежі,
штрафи та ін. Державою встановлено також обов’язкові платежі в
централізовані спеціальні фонди коштів — пенсійний, соціального
страхування, чорнобильський та ряд інших.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе:
проведення лотерей, випуск державних цінних паперів тощо.

Використовуються й інші методи наприклад державне обов’язкове
страхування; штрафи тощо.

Методи розподілу грошових фондів:

Фінансування – планова, цільова і безповоротна видача грошових коштів з
бюджету;

Кредитування – планова, цільова, компенсаційна видача коштів.

До інших методів можна віднести розрахунки з власниками облігацій,
виплати страхових відшкодувань, соціальні виплати

Правові форми фінансової діяльності держави.

Поняття і види фінансових актів.

В правових формах фінансової діяльності держави, відображаються дії
держави в цілому чи конкретних її органів по збиранню, розподілу і
використанню фінансових ресурсів для державних потреб на відповідному
рівні.

За характером ці форми бувають двох типів — правовими чи неправовими.
Правові форми знаходять свій прояв у — встановленні, зміні чи
застосуванні норм права. Із найбільш вживаних неправових форм у
фінансовій діяльності держави слід назвати такі, як: роз’яснення
фінансового законодавства населенню, інструктування фінансових служб
підприємств, фінансово-технічні операції — розрахунки платежів і
асигнувань з бюджетів, обсягів фінансування і кредитування та інші види
організаторської роботи держави у цій сфері. Спільною рисою є те, що
вони не мають юридичного значення а лише створюють передумови для
здійснення правових форм фінансової діяльності, в яких проявляється
державно-владний характер дій органів державної влади в галузі фінансів.

Ця діяльність здійснюється у вигляді діяльності конкретних
представницьких та виконавчих органів влади всіх рівнів і
організаційно-правових форм, які в рамках своєї компетенції приймають
фінансово-правові акти, і де знаходять своє відображення правові форми
фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування.

Тобто, можна сказати, що фінансово-правові акти, у формі яких і
здійснюється фінансова діяльність держави — це належним чином прийняті
органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення
з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають
юридичні наслідки.

Форма фінансово-правового акту залежить від того, яку галузь фінансової
діяльності держави покликаний регулювати цей акт, і яке його значення.
Такими формами можуть виступати: Конституція України, закони України,
прийняті Верховною Радою України; указ Президента України; декрет
Кабінету Міністрів України; наказ, інструкція чи положення Мінфіну
України; методичні вказівки, лист, телеграма і т.д. Національного банку
України тощо. Цю величезну масу форм фінансово-правових актів в
залежності від потреб, які стоять перед тим, хто здійснює класифікацію,
групують за найрізноманітнішими критеріями.

За юридичними властивостями можна виділити два типи правових форм
фінансової діяльності держави:

1) односторонні фінансово-правові акти, які за своїми юридичними
властивостями поділяються на нормативні та індивідуальні. До нормативних
належать акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин,
містять загальні правила поведінки їх учасників, діють тривалий відрізок
часу — тобто правові норми. Саме цим зумовлена і назва цієї групи актів
— нормативні. Нормативні фінансово-правові акти встановлюють види
фінансових зобов’язань (порядок обчислення встановлених платежів, типові
ознаки платників, порядок витрачання державних грошових коштів, порядок
здійснення фінансового контролю тощо).

Загальні правила, встановлені в нормативних актах, конкретизуються в
індивідуальних фінансово-правових актах, кожен з яких перекачає
який-небудь один конкретний випадок, адресований чітко визначеним
учасникам фінансових відносин та веде до виникнення, зміни чи припинення
конкретних фінансових правовідносин. Таким чином, індивідуальні
фінансово-правові акти — це акти застосування норм права, їх прийняття
та реалізація — необхідна умова практичного перетворення в життя
нормативних фінансово-правових актів і виконання завдань по створенню,
розподілу і використанню фінансових ресурсів держави.

(н-д за юридичною природою фінансово-правові акти діляться на: 1)
закони, що приймаються Верховною Радою України, та 2) підзаконні акти.

2) реалізація державою (чи її органом), що є стороною в конкретному
фінансовому правовідношенні, своїх прав та обов’язків, що випливають з
цього правовідношення.

Отже, можна визначити правові форми фінансової діяльності держави як:
правотворча і правозастосовча діяльність.

Доходи та видатки держави протягом року можуть можуть здійснюватись
виключно в межах програмних планових асигнувань. Доходи повинні
надходити у чітко визначені строки в уже заздалегідь передбачених
розмірах. Таким чином фінансова діяльність це обовязково планова
діяльність, що базується на фінансовому плані. Фінансово-планові акти —
це акти, що приймаються в процесі фінансової діяльності держави і
органів місцевого самоврядування, які містять конкретні завдання в
галузі фінансів на певний період, тобто є планами по мобілізації,
розподілу і використанню фінансових ресурсів. Існування
фінансово-планових актів зумовлено дією принципу планомірності в процесі
утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів у відповідності
з програмами і планами економічного та соціального розвитку.

Крім бюджетів усіх рівнів, що уже відзначалось вище, до
фінансово-планових актів держави відносяться: фінансові плани державних
та регіональних цільових фондів; фінансово-кредитні і касові плани
державних банків; фінансові плани державних страхових організацій;
фінансові плани і кошториси міністерств, відомств, інших органів
державного управління; фінансові плани (баланси доходів і видатків)
державних підприємств і об’єднань; кошториси установ, закладів і
організацій, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів.
Фінансово-планові акти одержують своє юридичне оформлення в актах
відповідних державних органів влади. Затверджений у чинному порядку
фінансово-плановий акт регулює фінансові відносини і викликає юридичні
наслідки, як і будь-який інший фінансово-правовий акт.

2. Фінансова система України та її склад.

Під фінансовою системою України можна розуміти:

сукупність фінансових інститутів, кожен з яких сприяє і забезпечує
утворення, розподіл і використання відповідних грошових фондів;

сукупність державних органів і установ, що здійснюють в межах своєї
компетенції фінансову діяльність.

Фінансову систему України створюють:

загальнодержавні централізовані фонди. Включають в себе бюджети усіх
рівнів а також державні цільові (позабюджетні) та валютні фонди. Вони
певною мірою доповнюють держбюджет, але специфіка їх полягає у тому, що
ці фонди мають цільове призначення і на інші цілі не використовуються.
Державні цільові фонди — це фонди, які створені відповідно до законів
України і формуються за рахунок визначених законами України податків і
зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм
власності та фізичних осіб, наприклад збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування, та ін. Державні цільові фонди включаються до
Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб, Пенсійного фонду України. В Україні діють такі державні цільові
фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд соціального
страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

місцеві фінанси. Це економічні відносини між представницькими
органами, органами місцевого самоврядування, що репрезентують інтереси
населення та субєктами всіх форм власності і окремими громадянами з
приводу формування централізованого і децентралізованих фондів коштів
органів місцевого самоврядування, які спрямовуються на розвиток
місцевого господарства, соціальної сфери тощо на даній території,
утримання апарату влади і управління. Це місцеві бюджети; валютні фонди
місцевого самоврядування позабюджетні фонди.

фінанси підприємств, установ, організацій, галузей народного
господарства — це система економічних відносин, скерованих на утворення
децентралізованих фондів коштів, кожен з яких тісно пов’язаний з
основним централізованим фондом держави — бюджетом. Ці фонди не є
власністю держави, але входять у фінансову систему України через систему
податків, обов’язкових платежів, або навпаки, отримання коштів методом
фінансування або бюджетного кредитування.

кредит — матеріальним вираженням цього інституту є рух позичкових
грошових фондів. (Державний) — відносини в яких позикоодержувачем
виступає держава, а юридичні і фізичні особи — кредиторами. Інструмент —
державні цінні папери. банківський кредит — як комплексний інститут.

страхування. Державне майнове і особисте страхування є одним з методів
створення страхових фондів для збереження майна громадян і господарських
структур. Держава виступає страхувальником і розпорядником страхових
фондів.

3. Система і правове положення державних органів, які здійснюють
фінансову діяльність. Фінансова діяльність органів законодавчої влади.

Практично всі органи держави без винятку займаються фінансовою
діяльністю. Юридичною формою змісту діяльності цих органів є їх
компетенція.

Фінансова компетенція органів держави і уповноважених нею органів являє
собою сукупність прав та обов’язків спрямованих на утворення, розподіл,
організацію використання централізованих і децентралізованих фондів
грошових коштів за рахунок яких задовільняються загальнодержавні і
місцеві потреби.

В Конституції України, законах України та інших нормативних актах
закріплено загальну і спеціальну компетенцію органів державної влади в
сфері фінансів.

Органи загальної компетенції :

¦

&

????????????????}?. Державні органи законодавчої влади (ВРУ, ВР АРК).
Державні органи виконавчої влади загальної компетенції (КМУ, Рада
Міністрів АРК, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні,
районні в містах державні адміністрації) управляють фінансовою
діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних
територіальних масштабах.

органи місцевого самоврядування

органи державного управління спеціальної компетенції:

органи державної виконавчої влади (міністерства, державні комітети).
Поряд із виконанням покладених на них завдань і функцій, здійснюють і
фінансову діяльність: затверджують кошториси підвідомчих підприємств,
установ, організацій, створюють власні резерви та ін. Тобто певна
частина їх функцій належить до сфери фінансової діяльності.

центральні органи державної виконавчої влади, для яких сама фінансова
діяльність є основною. Це система фінансових органів.

Система фінансових органів в Україні

Мінфін України, Мінфін АРК,

Рахункова палата

Державне казначейство України

Державна податкова адміністрація

Державна контрольно-ревізійна служба України

Національний банк України

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг

Комісія з цінних паперів та фондового ринку

Органи державного управління у сфері видобутку, виробництва,
використання зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та
контролю за операціями з ними (органи державного пробірного нагляду
України)

Фінансова діяльність органів законодавчої влади.

ФІНАНСОВО-ПРАВОВА КОМПЕТЕНЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
контроль за виконанням Державного бюджету України; прийняття рішення
щодо звіту про його виконання;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання
Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових
організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,
здійснення контролю за їх використанням;

здійснення законодавчого регулювання бюджетної системи України; системи
оподаткування; встановлення податків і зборів; встановлення засад
створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та
інвестиційного ринків; визначення статусу національної валюти, а також
статусу іноземних валют на території України;

встановлення порядку утворення і погашення державного внутрішнього і
зовнішнього боргу; встановлення порядку випуску та обігу державних
цінних паперів, їх видів і типів.

4. Фінансова діяльність органів державної виконавчої влади, їх
класифікаційна характеристика. Система фінансово-кредитних органів
України.

Фінансово-правова компетенція органів державного управління

спеціальної компетенції:

участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так
і за відповідними напрямами, зокрема в сфері фінансів, розробляють
механізм її реалізації;

участь у розробленні проектів Державного бюджету України;

розробляють відповідні фінансово-економічні нормативи та інші нормативи,
механізми їх впровадження; затверджують галузеві стандарти;

вносять пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових
кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації
підприємств в окремих галузях.

складають макроекономічні та міжгалузеві баланси.

Міністерство фінансів України

Положення Про Міністерство фінансів України затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. N 1837

Мінфін є головним органом у системі центральних органів

виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної
фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері
державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення
лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних
елементів.

Основними завданнями Мінфіну України є:

забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної,
податкової, митної політики, політики у сфері державного
внутрішнього фінансового контролю та здійснення контролю за її
проведенням Державною податковою адміністрацією, Держмитслужбою,
ГоловКРУ, Державним казначейством;

забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах
соціально-економічного розвитку України;

здійснення заходів з підвищення ефективності управління
державними фінансами;

підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний
бюджетний період;

розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний
бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного
бюджету України, організація роботи, пов’язаної із складенням та
виконанням Державного бюджету України, координація діяльності учасників
бюджетного процесу;

удосконалення міжбюджетних відносин;

здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням
бюджетного законодавства;

розроблення стратегії фінансування державного бюджету;

забезпечення здійснення державних запозичень, надання державних
гарантій, погашення та обслуговування державного боргу;

здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та
фінансової звітності в Україні, розроблення стратегії розвитку
національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних
методологічних засад бухгалтерського обліку та складення
фінансової звітності, обов’язкових для всіх юридичних осіб
незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та
підпорядкування (крім банків та бюджетних установ), а також
фізичних осіб — підприємців;

реалізація державної політики у сфері випуску та проведення лотерей;

участь у розробленні разом з іншими органами виконавчої влади державної
політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання
дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного
каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння;

Державне казначейство України.

Положення про державне казначейство України, затверджене Постановою
Кабінетом Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1232

Державне казначейство України є урядовим органом державного управління,
що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство очолює
голова, який в установленому порядку призначається на посаду і
звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра
фінансів.

Основними завданнями Казначейства є:

забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих
бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка

управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються;

визначення механізму казначейського обслуговування державного та
місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і
звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів
розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання
звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Відповідно до покладених завдань, Державне Казначейство:

здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів
бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів,
спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему
електронних платежів Національного банку;

управляє наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються, у тому
числі в іноземній валюті, у випадках, передбачених законодавством, надає
на зворотній основі позики за рахунок тимчасово вільних коштів єдиного
казначейського рахунка;

відкриває, веде та закриває рахунки в органах Казначейства;

провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються
кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням,
яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право
на його застосування;

повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за
поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано
право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та
інших надходжень;

нараховує штрафи за неповне або несвоєчасне повернення суми надмірно
сплачених податків відповідно до законодавства;

здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної
Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями
місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених
бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за
належністю;

проводить взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами
Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також
між рівнями місцевих бюджетів у порядку, встановленому законодавством;

веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих
бюджетів, складає звітність про виконання державного, місцевих і
зведеного бюджетів та подає звітність органам законодавчої і виконавчої
влади у обсязі та у строки, визначені бюджетним законодавством;

здійснює за дорученням Мінфіну погашення та обслуговування державного
боргу в національній та іноземній валюті;

у межах своїх повноважень виконує контрольні функції

Казначейство, зокрема має право:

відкривати поточні рахунки в іноземній валюті та рахунки для виплат
готівкою в Національному банку та інших банках;

розміщувати в банках тимчасово вільні кошти, що ним обліковуються, в
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

ініціювати у межах наданих законодавством повноважень припинення
асигнувань та зупиняти проведення операцій з бюджетними коштами у разі
вчинення учасником бюджетного процесу бюджетного правопорушення;

списувати позички, надані місцевим бюджетам на покриття тимчасових
касових розривів місцевих бюджетів, відповідно до законодавства;

звертатися до суду, в тому числі у разі виявлення бюджетних
правопорушень;

одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розпорядників та
одержувачів бюджетних коштів, підприємств, установ, організацій і банків
пояснення, довідки, інформацію, необхідні для виконання покладених на
нього завдань;

6. Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування в Україні.

Повноваження міських рад в сфері фінансів:

затвердження програм соціально-економічного та культурного
розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових
програм з інших питань місцевого самоврядування;

затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження
звіту про виконання відповідного бюджету;

встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у
межах, визначених законом;

утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів,
затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про
використання зазначених коштів;

прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та
джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого
бюджету;

прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства
пільг по місцевих податках і зборах;

встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до
комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру
частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

затвердження відповідно до закону ставок земельного податку,
розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності
відповідних територіальних громад.

Згідно бюджетного кодексу, бюджети місцевого самоврядування — це бюджети
територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань (п.2 ст.2)

Місцеві бюджети – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні
бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування
(п.26 ст.2)

лIТЕРАТУРА

Бельський К.С. Финансовое право: наука, история, библиография.- М.:
Юрист, 1995.

Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в
Україні // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.24-33.

Василик О. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України.-
2000.- №1.- с.3-10.

Дєєва Н.М. Реформування фінансової системи – головна запорука зміцнення
державності ( у порядку обговорення) // Фінанси України.- 2000.- №9.-
с.134-140. (щодо реформування фінансового апарату)

Ивлиева М.Ф. Категория «финансы» и «финансовая деятельность государства»
в науке финансового права // Государство и право.- 2004.- №7.- С.20-26.

Іващук І.О. Фінансова система України // Фінанси України.- 2001.- №12.-
с.142-152.

Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая
категория финансово-правовой науки // Государство и параво.- 1996.-
№11.- с.75-84.

Концепцiя розвитку Мiнiстерства фiнансiв України // Фiнанси України.-
1997.- №3.- с.27-41.

Копитов С.М. Функції казначейства з виконання державного та місцевих
бюджетів // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.45-50.

Косаняк В.Я. Національний банк як особливий центральний орган державного
управління у грошово-кредитній сфері: особливості правової природи //
Життя і право.- 2004.- №6.- с.30-37; Функції Національного банку України
як особливого центрального органу державного управління у
грошово-кредитній сфері // Життя і право.- 2004.- №8.- с.42-51.

Кравченко В.І. Економічні та фінансові проблеми формування
територіальних громад в Україні // Наукові праці НДФІ.- 1998.- №6.-
с.5-13.

Лютий І.О. Нові тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси
України.- 2004.- №5.

Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний
період: їх поняття // Право України.- 2000.- №1.- с.54-58; її ж:
Динамика финансовых отношений и новый поход к категориям финансового
права // Государство и право.- 2000.- №12.- с.33-38.

Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та
публічних видатків.- Чернівці: Рута, 2004.- 264с.; її ж: Актуальні
питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних
фондів.- Чернівці: „Рута”, 2004.- 376 с.

Похожие записи