.

Філософсько-історичні основи виникнення і становлення інституту президентства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
99 1471
Скачать документ

Філософсько-історичні основи виникнення і становлення інституту
президентства

В Україні ось уже більше трьох років йде напружена політична боротьба
навколо зміни статусу Президента у системі влади, починаючи з часу
підготовки квітневого (2000р.) референдуму про посилення президентського
статусу і до останнього (вересень 2003 року) проекту закону про
перетворення України в парламентську республіку.

Проте в суспільстві викликає гостре моральне неприйняття зміна
пропозицій ініціаторів реформи на протилежні по своїй суті. А ще більше
не сприймається те, що це реформування не спирається, як це стає все
більше очевидним, на жодну виважену концепцію, цілковито проходячи в
руслі боротьби за збереження влади.

Разом з тим, нині в юридичній науці все більше утверджується погляд, що
кожен державно-правовий інститут, в тому числі і кожен з елементів форми
державного правління, не існує сам по собі, не є самоціллю, а виникаючи
в певних умовах місця і часу, несе конкретне історичне призначення в
межах загальних тенденцій розвитку демократичної держави і права, а
саме: відкривати простір для розвитку і сприяти утвердженню конкретної
людської спільності, нації і кожної особистості.

Саме в цьому ракурсі, як видається, слід осмислювати проблему статусу
Президента України і об’єму його повноважень.

За загальним правилом, сьогодні президент – це одноособовий глава
держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається
громадянами або парламентом на 4-7 років.

Конституційно-правовий статус президента визначається, в основному, в
конституціях держав і має відмінності залежно від форми правління
(парламентської, президентської або змішаної). Але аналіз практики
застосування цього інституту свідчить, що президент завжди фактично (а в
більшості країн і юридично) є главою держави і посідає чільне місце в
конститу-ційній системі влади.

Конституційні повноваження президента в цілому досить широкі, вони є
дотичні до всіх гілок влади, а в президентських і напівпрезидентських
республіках ці повноваження особливо великі в галузі виконавчої влади
(аж до статусу президента як глави виконавчої влади).

В другій половині XX ст., починаючи з Конституції Франції 1958 року,
Конституції РФ 1993 року, Казахстану 1995 року, в певній мірі
Конституції України 1996 року, закріплені власні президентські
повноваження, через які прослідковується тенденція закріплення такого
статусу глави держави, що відділяє його від виконавчої влади і дає
підстави для формування на цій основі окремого інституту президентської
влади.

Очевидно, що поява і посилення цих нових тенденцій розвитку статусу
президента вимагає розширення традиційних юридичних підходів до аналізу
політико-правової природи цього феномену і звернення до основ його
зародження і становлення в більш широкому контексті, зокрема
філософсько-історичному.

В означеному напрямку корисним буде поглянути на історію виникнення
інституту президентства і його обумовленість конкретними проблемами
розвитку держави і права США.

Заснування інституту президента в СІЛА як самими авторами ідеї2, так і в
сучасній науковій літературі, пояснюється прагненням молодої
американської нації встановити сильну і ефективну, проте одночасно
демократичну державну владу і цілісну державу в цілому на противагу
монархії3.

Це, безперечно, так, але цим аргументом не пояснюється стрімке поширення
інституту президентства у світі в різних іпостасях в конституційних
системах влади, його тенденція до відділення від виконавчої влади і
намітки до розвитку в самостійну президентську владу.

Перш за все, слід наголосити на тому що інститут президента введений в
конституційну систему США не ізольовано, не сам по собі, а як чільна
складова єдиної концепції державної влади, принципово нової за змістом і
формою держави, в основу якої вперше були покладені широко відомі
сьогодні, загальноприйняті і звичні принципи та ідеї республіканської
форми правління, поділу влади, ідеї свободи і політичної рівності,
природних прав людини, принципи народного і національного суверенітету,
відповідального правління тощо.

По-друге, не потрібно забувати, що принципи й інститути Конституції США
не були готовими теоретичними кабінетними схемами або запозиченими
моделями, як це часто трапляється в новітніх конституціях, а
запроваджувались як засоби вирішення наболілих, невідкладних проблем
тодішніх США. Підтвердженням цього є життєвість і ефективність цих
конституційних положень. В чому ж корені цієї життєвості?

Переможна шестилітня війна за незалежність США спричинила цілу низку
гострих, на перший погляд, нерозв’язних моральних, політичних,
економічних, етнічних та інших проблем, починаючи від рабства і
закінчуючи загальною післявоєнною розрухою, знеціненням грошей, загрозою
економічного хаосу. Дійшовши до повстань, країна опинилася перед
катастрофою.

З усієї сукупності проблем в основу конституції її “батьки-засновники”
поклали політико-правові рішення головних питань життєвості будь-якої
людської спільноти в усі періоди її існування: проблему нації і проблему
людини.

Другою основою життєвості конституційного механізму США, в тому числі й
інституту президента, є проблема методу і способу розв’язань
суперечностей і вибору альтернатив у суспільному процесі. Конституція
США вперше продемонструвала практичну ефективність і оптимальність
республіканського демократичного державного режиму.

Для творців Конституції США першочерговою проблемою безперечно було
завдання забезпечити правові основи єдності нації. По суті, це основний
нерв Конституції. І вирішувалася ця проблема, зрозуміло, перш за все в
процесі фактичного творення єдиної держави –американської федерації.

?

?

?

5 в ході революції 1789 року у Франції, класичній державі-нації, чітко
буде сформульовано принцип національного суверенітету і його відмінність
від поняття народного суверенітету.

Згідно з цим принципом суверенітет належить не народу, об’єднанню
індивідів, а взятому в цілому колективу, нації, яка і здійснює його
через своїх представників6. Це закріплено в Конституції Франції 1791
року. “Суверенітет є єдиним, невіддільним, невідчужуваним і невід’ємним.
Він належить Нації, ніяка частина народу, ніяка окрема особа не може
присвоїти собі його здійснення”.

Названа норма мала своєю ціллю відділити державу від особи короля, який,
з погляду концепції національного суверенітету, не має свого
суверенітету і може здійснювати його тільки як представник нації і
тільки в межах повноважень, які визнає за королем Конституція.

Як відомо, класична теорія розподілу влади не передбачала посади
президента. Очевидно, ідея президента виникає з інтуїції, що виконавчу
владу має очолювати фігура, аналогічна королю, особистість, рівна йому
за моральною силою і авторитетом, саме в загальнонаціональному масштабі
зі всенародною легітимністю. Не випадково Конституційні збори (Конвент)
відкинули ідею колективного виконавчого органу – виконавчих рад, що
діяли в окремих штатах – колишніх колоніях, а спочатку протягом кількох
років успішно застосовувалися в Швейцарії.

Президент, будучи обраним на загальних виборах, не тільки очолює
виконавчу владу і сповнює роль стримуючого фактору і противаги щодо
законодавчої і судової влади. Але він представляє і націю, ту єдність
держави і суспільства, де державі відводиться службова роль щодо нації і
громадянського суспільства.

Не випадково майже в усіх сучасних конституціях президент має статус
гаранта національного суверенітету, незалежності і територіальної
цілісності держави. В Україні це ст. 102 Конституції. Згідно зі ст. 106
Конституції України Президент забезпечує державну незалежність,
національну безпеку і правонаступництво держави.

Загальнонаціональні представницькі федеральні органи – Конгрес
(парламент) і президент, виконуючи свої функції, взаємодоповнюють один
одного. Двопалатний Конгрес акумулює, виражає та закріплює волю й
актуальні інтереси громадян і кожного штату в усьому їх розмаїтті, а
президент представляє і реалізує національну єдність.

Зрозуміло, що президент посідає чільне місце в системі влади
президентської і змішаної форми правління, виконуючи роль стримуючого
фактору і противаги щодо всіх гілок влади, а також справляючи
вирішальний вплив на систему органів виконавчої гілки влади. Але для
чого і в ім’я чого виконує ці свої функції президент країни?

І знову дуже цінним для рішення української проблеми вироблення і
підтримання стабільного механізму балансу влад, на наш погляд, є
конституційний досвід СІЛА. Таку стійку державну конструкцію рівноваги
влади і взаємоконтролю творцям Конституції США вдалося збудувати не
тільки за рахунок вдалого розміщення центру тяжіння між владами
-законодавчою, виконавчою і судовою. Тут взагалі неможливо досягти
якогось одного ідеального і незмінного балансу. Після перманентної
боротьби (і це ми спостерігаємо в багатьох країнах і, перш за все, в
Україні) рано чи пізно якась гілка влади переважила б інші і підім’яла б
їх під себе. Що було б далі – відомо, бо такою є логіка здійснення
влади: якщо вона стає самоціллю, то неминуче, невмолимо і будь-якою
ціною прагне абсолютності.

Як показав досвід реалізації положень Конституції США, головний її
здобуток полягає не у вдалому переміщенні центру влади в межах
трикутника “Президент-Конгрес-Суд”, а у виключно перспективному для
розвитку суспільства і нації переносі центру влади за межі трикутника-до
звичайної Людини. Інакше кажучи, сутністю всіх конституційних розв’язків
і балансів влади, критерієм політики і точкою відліку всіх рішень стала
особистість, права людини, а не турботи уряду, амбіції парламенту і
навіть не загальнонаціональний інтерес були покладені в основу.

Філософською мовою висловлюючись, саме категоричний імператив
самоцінності особистості і прав людини має стати критерієм при прийнятті
владних рішень для парламенту, для всіх судів, всіх органів виконавчої
влади в Україні. А Президенту тут належить особлива роль, за дотримання
цього категоричного імперативу він несе персональну відповідальність.
Саме тому Конституція України закріплює за ним право помилування,
функцію гаранта Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Як висновок можна сказати, що нинішня тривала дорога і закономірно
безплідна політична і конституційна реформа балансу повноважень між
Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів є не тільки
політичною і правовою, а і перш за все моральною проблемою і, по суті,
її вирішення зводиться до того, чи знайдеться політична і моральна
більшість в Україні, що зуміє поставити в центр владного трикутника і
винести поза нього проблему прав людини і нації в їх єдності. Саме у
цьому напрямку, на нашу думку, має здійснюватись вдосконалення
конституційного статусу Президента України і проходити реформування його
повноважень.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020