Реферат на тему:

Фіктивне підприємництво – створення або придбання, державна реєстрація
чи перереєстрація підприємницької діяльності?

Протягом останніх років спостерігається активне проникнення
організованих злочинних угруповань у підприємницьку діяльність та
створення ними фіктивних підприємницьких структур.

Фіктивне підприємництво – це не тільки довірчі товариства і трасти, які
будували раніше свою діяльність за принципом “піраміди”, а, як показує
практика, набагато ширша злочинна діяльність, що набуває все більшого
впливу на підприємницьку діяльність і економічну ситуацію в державі.

Зміни в суспільному житті викликали і відповідні зміни в структурі
злочинності, механізмах вчинення окремих злочинів із використанням
фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності.

Злочини, що вчиняються ОЗУ з використанням фіктивних суб’єктів
підприємницької діяльності набули таких масштабів, що дедалі більше
становлять загрозу економічній безпеці України, оскільки частина
капіталу держави (більш ніж 50 %) знаходиться в “тіньовому” обороті.
Аналіз оперативної ситуації показує, що вони скоюються в різних сферах
економіки, зокрема в бюджетній, фінансово-кредитній, банківській,
зовнішньоекономічній діяльності, у сферах приватизації, торгівлі,
послуг, виробництва приватного бізнесу. Фіктивне підприємництво набуло
розповсюдження в базових галузях економіки – паливно-енергетичному
комплексі, вугільній, металургійній, коксохімічній промисловості,
агропромисловому комплексі та в інших галузях народного господарства.

Широкого розповсюдження набуло створення фіктивного підприємництва ОЗУ і
скоєння багатьох економічних злочинів шляхом планування і використання
злочинних схем для незаконного заволодіння грошей та інших матеріальних
цінностей громадян або юридичних осіб при наданні посередницьких послуг,
а саме:

– розкрадання майна незалежно від форми власності шляхом привласнення,
розтрати, зловживання службовим становищем;

– крадіжки з використанням легального доступу до викраденого;

– незаконне одержання готівкових бюджетних коштів і використання їх не
за призначенням;

– шахрайство з фінансовими ресурсами;

– незаконне перерахування грошових коштів в іноземну валюту та
перерахування за кордон;

– здійснення незаконних фінансово-господарських операцій і легалізація
“відмивання” незаконно одержуваних коштів;

– ухилення від сплати податків та зборів при переміщенні товарів через
кордон;

– ухилення від сплати мита, акцизного збору та податку на додану
вартість шляхом контрабандного ввезення товарів;

– незаконне відшкодування податку на додану вартість, проведення інших
фінансових операцій, пов’язаних з ухиленням від оподаткування;

– корисливі злочини шляхом зловживання службовим становищем без ознак
розкрадання ( хабарництво, службовий підлог, підробка документів тощо);

– корисливі злочини у сфері торгівлі, послуг, виробництва та інших
сферах приватного бізнесу без використання службового становища і без
ознак розкрадання;

– зайняття незаконною підприємницькою діяльністю (виготовлення зброї та
злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків).

Злочинні схеми можуть змінюватись і вдосконалюватись.

Правоохоронними органами з кожним роком збільшується кількість як
виявлених фіктивних фірм, так і матеріальна шкода, яка завдається
державі в зв’язку з існуванням фіктивного підприємництва.

За даними ДПА України податковими органами з “ознаками фіктивності” в
1997 р. виявлено 165 фіктивних фірм, в 1998 р. – 2 680, а в 1999 р. – 4
169. За підрахунками ДПАУ, в 1999 р. від незаконної діяльності виявлених
фіктивних структур державою не отримано тільки ПДВ на суму 3,9 мільярдів
гривень.

За 9 місяців 2001 р. виявлено майже 4 тис. фіктивних підприємств.
Загальний обсяг коштів, проведений через їх рахунки з метою ухилення від
оподаткування, становить понад 20 мільярдів гривень. Незважаючи на
невелику питому вагу фіктивного підприємництва, у загальній структурі
злочинності цей вид злочинної діяльності завдає державі величезної
матеріальної шкоди, створює умови для різкого зростання економічної
злочинності. Боротьба з цим суспільно-небезпечним явищем ведеться ще
недостатньо.

За фактами фіктивного підприємництва порушуються лише поодинокі справи.

За офіційними даними Верховного суду України, Міністерства юстиції
України кількість засуджених за фіктивне підприємництво становить: у
1994 р. – 0, в 1995 р. – 0, в 1996 р. – 3, у 1997 р. – 4, у 1998 р. – 5,
у 1999 р. – 5 чоловік. На боротьбу з фіктивним підприємництвом значною
мірою впливають також і недоліки чинного законодавства .

Зокрема, у ст. 205 КК України не зазначено про можливість притягати
винних до кримінальної відповідальності, оскільки довести їхній умисел
на вчинення цього виду злочину на момент створення або придбання майже
неможливо. Крім того, в цій статті не зовсім чітко визначено поняття
фіктивного підприємництва щодо створення або придбання суб’єктом
підприємницької діяльності, а також дії юридичної особи, направлені на
вчинення інших злочинів. Залишається не врегульованим питання щодо
кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво керівників
неприбуткових установ (організацій), а також фізичних осіб, які можуть
прикриватись організаційно-правовою формою індивідуального
підприємництва; коли фізична особа виступає як суб’єкт підприємницької
діяльності, але діє без створення або придбання юридичної особи.
Покарання за цією статтею не таке вже й суворе, щоб бути пересторогою
для злочинців. А це породжує у багатьох правопорушників відчуття
безкарності і сприяє зростанню злочинності у сферах економіки.

Аналізуючи законодавчі та нормативні акти щодо діяльності фіктивних
підприємств і практичну діяльність працівників правоохоронних органів
щодо боротьби з цим небезпечним явищем, на нашу думку і думку фахівців,
які займаються даною проблемою, потрібні негайні зміни до законодавчих
актів, що регулюють підприємницьку діяльність, і Кримінального кодексу
до ст. 205.

Пропозиції щодо змін у законодавчі акти із зазначених проблем
досліджувались вітчизняними вченими.

Вивчення кримінальних справ і слідчої практики показує, що процес
створення фіктивних підприємств у більшості випадків закінчується
реєстрацією на підставних осіб, осіб із спеціальним соціальним статусом
(пенсіонерів, студентів, наркоманів тощо).

Збільшується кількість випадків реєстрації фіктивних підприємств через
посередників юридичних фірм, що надають допомогу в реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності. Це дає можливість організаторам злочинного
угруповання залишатись невідомими, а правоохоронним органам все
складніше їх виявити. Державна реєстрація, на думку практичних
працівників, потребує подальшого вдосконалення.

У зв’язку з поширеним явищем у сучасній практиці – реєстрація суб’єктів
підприємницької діяльності за вигаданою адресою – для правоохоронних
органів (зокрема податкових) є проблемою те, що не врегульовані
законодавчо питання щодо перевірки підприємств під час реєстрації за
фактичним їх місцезнаходженням. В Указі Президента № 167 від 04.03.98
“Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами
та державними цільовими фондами” давалось доручення Кабінету Міністрів
України вжити заходів щодо внесення до нормативно-правових актів змін,
спрямованих на запровадження під час реєстрації підприємств обов’язкової
перевірки місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності та
достовірність паспортних даних його засновників. Згідно з п. 19.2 Закону
України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” від 21.12.00 Указ Президента від 04.03.98
№ 167 втратив чинність і відповідно до доручення дане Урядові
Президентом з цього питання залишилось не виконаним.

Щодо відповідальності, згідно з ст. 205 КК України, зареєстрований у
офіційному порядку фіктивний суб’єкт підприємницької діяльності легально
існує, ставиться на податковий облік, вноситься до Єдиного державного
реєстру суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до Положення про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого
постановами Кабінету Міністрів України від 29.04.94 № 276 і від 25.05.98
№ 740 та Положення про реєстр підприємницької діяльності, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.99 № 2103, Інструкції
про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України
від 19.02.98 № 80 (у редакції наказу ДПА України від 17.11.98 № 552) і
зареєстрованого Мін’юстом України 14.12.98 № 791/3231, постановою НБУ
від 18.12.98 № 527 “Про відкриття банківських рахунків у національній і
іноземній валюті, розпорядження ДПА України “Про додаткові заходи по
викриттю і попередженні реєстрації “фіктивних фірм” від 02.04.99 № 121Р
розпорядження ДПА України “Про додаткові заходи по недопущенню
постановки на облік СПД організованих по підроблених документах” від
09.09.00 № 366-р.

Аналізована норма і нормативно-правові акти, які регулюють діяльність з
реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, покликані протистояти
появі формально легітимних структур.

Оскільки кримінально-правове поняття фіктивного підприємництва має
специфіку, то навряд чи правильно трактувати визначення фіктивних фірм,
які взагалі не проходять офіційну реєстрацію в державних органах, як це
говориться, наприклад, в листі ДПА України “Про ознаки фіктивних фірм”
від 21.05.99 № 229/4/ 25-1210, де йдеться про фіктивні структури, які
насправді не існують і здійснюють свою діяльність на підставі
підроблених установчих документів і свідоцтв про державну реєстрацію.

Не відповідають кримінальному законодавству висловлювання, що містяться
в Порядку реалізацій матеріалів фіктивних фірм, затвердженому Наказом
ДПА України від 16.11.98 № 540, де дається визначення фіктивного
підприємництва. Що ж означає поняття “юридична особа”, зареєстрована
(або незареєстрована) в державних органах, до статуту і фінансових
господарських документів якої внесені неправильні відомості про
засновників і керівників, які використовують у своїй діяльності
підроблені печатки або реквізити інших підприємств, а також які
використовують банківські рахунки на підставі недійсних документів.

Такі міркування доречні з погляду з’ясування механізмів ухилення від
оподаткування, але поки що податкове законодавство лише згадує поняття
“фіктивна юридична особа”, проте його зміст не розкриває.

У п. 18 ст. 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” від
21.12.00, де йдеться про списання безнадійного податкового боргу,
зазначається, що безнадійним є, зокрема, борг юридичних осіб, визнаних
фіктивними згідно з законом. Проте сьогодні лише Кримінальний кодекс
містить визначення фіктивного підприємництва і довільне тлумачення ознак
цього злочину неприпустиме.

Отже, не можуть кваліфікуватись (ст. 205 КК України) дії особи, яка
підробила установчі документи про державну реєстрацію юридичної особи
або документи податкових органів, оскільки в такому випадку суб’єкт
підприємницької діяльності не створюється.

Ситуації, в яких державна реєстрація підприємств не відбувається, або
особи, які з метою заволодіння чужим майном шляхом обману чи шахрайства
з фінансовими ресурсами використовують підроблені документи, штампи і
печатки неіснуючого насправді підприємства, можуть охоплюватись ст. 190,
212, 358, 366 КК України.

Аналізуючи об’єктивну сторону злочину, передбачену ст. 205 КК України,
яка виражається в одній із двох дій “створення або придбання суб’єкта
підприємницької діяльності” для того, щоб приховати свою незаконну
діяльність, на нашу думку, можна стверджувати, що ця кримінально-правова
норма неточна і невизначена. Її невизначеність, як бачимо, позначається
в правотворчій діяльності різними тлумаченнями цього злочину і в
правозастосовчій практиці труднощами кваліфікації.

У коментарі, зокрема, говориться про дії особи зі створення суб’єкта
підприємницької діяльності. До таких дій належать розробка і прийняття
установчих документів, оголошення підписки на акції створюваного
акціонерного товариства, подання установчих документів до органів, які
здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва, власне державна
реєстрація юридичної особи, відкриття банківських рахунків, постановка
на облік у податкових органах, отримання дозволу на виготовлення штампів
і печаток.

Отже, створення суб’єкта підприємницької діяльності відбувається при
підготовці і зборі особою установчих та інших документів для подання їх
до органів державної реєстрації. Про державну реєстрацію хоч і
говориться в коментарі, але не наголошується, проте державна реєстрація
суб’єктів підприємницької діяльності – це той рубіж (рубікон), який
необхідно подолати особі для набуття статусу юридичної особи при
створенні суб’єкта підприємницької діяльності, якщо вона вирішила
займатись підприємництвом. Кримінальна ж відповідальність особи, яка
створює суб’єкт підприємницької діяльності з метою приховати свою
незаконну діяльність, настає після реєстрації в державних органах після
набуття статусу юридичної особи. Всі інші дії особи, яка створює таке
підприємство до його реєстрації в державних органах, не є
кримінально-карними.

Щодо придбання суб’єкта підприємницької діяльності в коментарі
говориться про набуття права власності на майно юридичної особи як в
цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю
його керівних органів (купівля контрольного пакета акцій акціонерного
товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача
власником права власності на майно приватного підприємства іншій особі,
зміна складу учасників суб’єкта підприємницької діяльності, заснованого
на колективній формі власності, придбання одним чи кількома учасниками
господарського товариства частки у його майні, яка належить іншим
учасникам).

За логікою коментаря, який тлумачить цю кримінально-правову норму, особа
при придбанні суб’єкта підприємницької діяльності може:

– придбавати суб’єкти підприємницької діяльності шляхом купівлі у свою
власність в цілому або частину майна державних підприємств, які
приватизуються;

– змінювати склад учасників суб’єкта підприємницької діяльності,
заснованого на колективній формі власності шляхом придбання (купівлі)
особисто чи солідарно з іншими учасниками господарського товариства
частини у його майні, яке належить іншим учасникам;

– набувати прав власності на майно юридичної особи шляхом успадкування,
міни, дарування, оренди або купівлі контрольного пакета акцій
акціонерного товариства.

Отже, коли особа набуває право власності на майно юридичних осіб, тобто
юридично оформляє на своє ім’я угоди купівлі-продажі, міни, дарування
тощо, вона фактично стає його новим власником, який відповідно до
Законів України “Про підприємства в Україні,” “Про підприємництво” має
право здійснювати будь-які види господарської діяльності (крім
заборонених), які передбачені статутом підприємства, а також здійснювати
господарські операції з метою одержання прибутку, використовувати і
розпоряджатись своєю власністю на свій розсуд.

Але новий власник, змінивши колишнього власника-суб’єкта підприємницької
діяльності, ще не може здійснювати законну господарську діяльність, так
як, набувши прав власності на майно юридичної особи, він не набуває
статусу юридичної особи. Щоб досягти цього, він мусить перереєструвати
суб’єкт підприємницької діяльності на своє ім’я в державних органах, а
також відкрити свої банківські рахунки, стати на облік у податкових
органах, отримати дозвіл на виготовлення нових штампів і печаток у
зв’язку з можливим перейменуванням підприємства, зміни виду діяльності,
передбачені статутними чи установчими документами тощо.

Відповідно, якщо особа (новий власник) при придбанні підприємства,
колишнього суб’єкта підприємницької діяльності, після набуття прав
власності, не перереєструє підприємство і буде займатись підприємницькою
діяльністю без державної перереєстрації, то її (його) дії повинні за
наявності підстав кваліфікуватись за ст. 202 КК України. На жаль, у
коментарі ст. 205 КК України говориться про відповідальність за ст. 202
КК України за дії тільки однієї категорії громадян-осіб, які створили
організацію і займаються підприємницькою діяльністю без державної
реєстрації.

Отже, кримінально-правова норма “створення або придбання” суб’єкта
підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної
діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона,
набуває кримінальних ознак об’єктивної сторони не при створенні або
придбанні суб’єкта підприємницької діяльності, як це говориться в ст.
205 КК України, а тільки у випадку, якщо особа зареєструвала або
перереєструвала підприємство в державних органах, набувши при цьому
статус юридичної особи, створюючи раніше не існуючий або придбаваючи в
інших осіб суб’єкт підприємницької діяльності.

Звідси виходить, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 205 КК
України, яка виражається в одній із двох дій – створення або придбання
суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) – не відповідає її
змісту, що є одним із недоліків кримінального законодавства. Якщо під
створенням суб’єкта підприємницької діяльності розуміються дії особи,
направлені на підготовку та збір документів для подання їх у державні
органи для реєстрації, а також державна реєстрація з метою набуття
статусу юридичної особи, то під придбанням розуміється тільки набуття
прав власності на майно юридичної особи-суб’єкта підприємницької
діяльності особою, яка ще не пройшла перереєстрацію підприємства в
державних органах і відповідно не є суб’єктом кримінального
переслідування, передбаченого статтею 205 КК, тому що не має статусу
юридичної особи.

У випадках, коли власник вже має статус юридичної особи, тобто володіє
підприємством і вирішив створити або придбати ще один суб’єкт
підприємницької діяльності, для здійснення незаборонених видів
господарської діяльності новим майбутнім суб’єктом підприємницької
діяльності, відповідно до законодавства України, власник зобов’язаний
зареєструвати або перереєструвати його в державних органах.

Таким чином, необхідно внести в диспозицію ст. 205 Кримінального кодексу
України зміни замість кримінально-правової норми “створення або
придбання суб’єктів підприємницької діяльності” записати “державна
реєстрація або перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності”.
Нова кримінально-правова норма точніше б виражала кримінальний характер
дій громадянина, пов’язаних із набуттям статусу юридичної особи при
створенні або придбанні суб’єкта підприємницької діяльності для
прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо
яких є заборона, і не носила б спірних питань у правотворчій діяльності
і правозастосовчій практиці, стикувалася із законодавством, яке вже
регулює реєстрацію та господарську діяльність суб’єктів підприємницької
діяльності, зокрема у нормі Закону України “Про підприємства в Україні”,
де зазначається, що підприємство набуває юридичної особи від дня його
державної реєстрації.

Крім того, кримінально-правова норма “державна реєстрація суб’єктів
підприємницької діяльності “ вже існує в Кримінальному кодексі ст. 202,
яка встановлює кримінальну відповідальність юридичних і фізичних осіб
суб’єктів підприємницької діяльності за порушення порядку заняття
господарською та банківською діяльністю без державної реєстрації.

Похожие записи