РЕФЕРАТ

На тему:

Фіксація та вилучення слідів рук

Виявлені сліди та ознаки, які в них відобразилися, повинні бути
збереженими для подальшого дослідження та використання як речових
доказів. Між тим у багатьох із цих слідів швидко відбуваються зміни і
тому вони можуть легко пошкодитися. Фіксація, або закріплення слідів, і
полягає у використанні спеціальних засобів, під дією яких сліди
перетворюються у відносно незмінні об’єкти. Однак фіксація слідів — це
не тільки технічні способи їх закріплення та зберігання, але й
процесуальне оформлення у відповідних документах, де закріплюється факт
виявлення слідів. Таким чином, завершальним етапом роботи зі слідами
папілярних узорів на місці пригоди є їх фіксація та вилучення для
подальшого встановлення особи, якою вони залишені.

У криміналістиці розроблено багато способів фіксації слідів, але в усіх
випадках, насамперед, сліди неодмінно треба описати в протоколі огляду
місця події, де записують такі дані про виявлені сліди рук: про засоби,
що були використані для виявлення слідів; місце їх виявлення (на яких
предметах вони знайдені, де ці предмети знаходилися на місці злочину,
назва та призначення предметів); кількість слідів та їх розташування
(відстань від двох нерухомих орієнтирів); опис поверхні предмета (скло,
папір, метал, деревина, пластмаса, пофарбована, не пофарбована,
нікельована, полірована, багатокольорова тощо); стан поверхні предмета
(суха, волога, масляниста, забруднена, покрита пилом); вид слідів
(потожирові, забарвлені, рельєфні, слабко-видимі, невидимі); в разі
можливості визначення — тип узору (дуговий, петльовий, завитковий);
форма та розмір сліду (максимальна довжина та ширина); спосіб виявлення
(візуальний, забарвлення порошками або парами йоду і т. ін.); спосіб
вилучення при фіксації (сам предмет або його частина разом зі слідом,
фотографування, копіювання на плівку, виготовлення зліпка, матеріал
зліпка); як упакований та якою печаткою опечатувались речові докази.

У протоколі сліди рук описуються в тій послідовності, в якій вони були
виявлені та оглянуті, і в тому вигляді, в якому вони знаходилися на
момент їх виявлення.

Виявлення слідів рук, як й інші дії, що здійснюються в процесі огляду
місця події, необхідно проводити в присутності понятих. При цьому
потрібно звертати їх увагу на техніку обробки слідів та одержані
результати.

Опис сліду в протоколі огляду може бути таким: «… на чистій та сухій
полірованій поверхні зовнішнього боку правої нижньої шухляди шафи, яка
стоїть у лівому (від дверей) кутку кімнати, на відстані 5 см зліва від
ручки і 6 см від верхнього краю, за допомогою флейцевого пензля,
внаслідок офарблення порошком оксиду цинку виявлений слід папілярного
узору, овальної форми, розмірами 1,5 х 1,8 см. У слід! відобразилась
центральна частина завиткового узору у вигляді спіралі, папілярні лінії
та особливості будови узору відобразилися чітко. Слід сфотографований за
правилами масштабної зйомки фотокамерою «Зеніт», джерелом світла
слугувала імпульсна лампа-спалах. Слід відкопійовано на темну
дактилоскопічну плівку розмірами З х 4 см і покладено в конверт,
опечатаний відбитком печатки Ватутінського РУВС м. Києва. Для пакетів №
1».

Мал. 55. Схема розташування слідів на предметі

У разі необхідності складається схема розміщення слідів на тому або
іншому предметі з зазначенням розмірів (мал. 55). Схема розташування
виявлених слідів додається до протоколу огляду.

Під час фіксації та вилученні слідів рук необхідно бути дуже уважним та
обережним, щоб не зіпсувати сліди. Всілякі способи фіксації та
«підсилення» слідів краще всього проводити в лабораторних умовах. Більше
того, бажано надсилати сліди рук на кваліфіковане дослідження без
будь-яких змін. Тому, перш ніж щось робити зі слідами, необхідно
вирішити питання, чи не можна вилучити як речовий доказ сам предмет.
Такі предмети, як уламки скла, пляшки, склянки, знаряддя злочину,
безумовно повинні бути вилучені.

Якщо сліди виявлені на частинах та деталях, прикріплених до предметів,
то ці частини також повинні бути відділені та вилучені разом зі слідами.
Сліди, виявлені на громіздких дерев’яних предметах, можуть бути вилучені
шляхом випилювання або вирізання частини поверхні зі слідами. Однак
коштовні предмети, в таких випадках, псувати не слід. Вилучені предмети
упаковують для перевезення або пересилки. Загальні правила упаковки
предметів такі:

а) речовий доказ треба покласти в достатньо тверду упаковку, щоб не
допустити пошкодження сліду зовнішньою дією.

б) предмет в упаковці повинен бути закріплений нерухомо. Для цього
укріплюють предмет дерев’яними розпорками, прокладками з паперу або
іншим способом. Як упаковку використовують дерев’яні ящики, планки,
коробки з цупкого картону (мал. 56, 57, 58).

Мал. 56.Упаковка та вилучення пляшки Мал.57.Упаковка та вилучення ножа

Мал. 58. Упаковка уламку скла

Невеликі за розміром уламки скла упаковують досить простим способом — за
допомогою паперової стрічки (мал. 59).

Стрічка шириною 2,5 см повинна мати таку довжину, щоб нею можна було
обгорнути уламок скла по ребрах. Після цього осколок обгортається
навколо так, щоб кути вдавлювались у паперову стрічку і залишили на ній
сліди. Потім стрічку знімають і в місцях, де залишились вдавлені сліди,
пробивають продовгуваті отвори. У тих випадках, коли сліди пальців
розміщені на кутах скла, отвори на папері робляться маленькими і
круглими.

Мал. 60.

Упаковка уламків скла за допомогою паперової стрічки

Мал. 61. Упаковка

уламків скла за допомо- гою шматків пластиліну

Мал. 59. Упаковка скла зі слідами

Після цього в отвори вставляють кути уламку скла, а краї паперової
стрічки скріпляють скріпкою або булавкою. Це забезпечує хороше
збереження слідів пальців. Упаковані таким чином уламки скла можна
складати один на інший у картонну коробку, валізу або ящик (мал. 60).
Можна упаковувати сліди і за допомогою пластиліну. Для цього готуються
маленькі шматки пластиліну у вигляді кульок діаметром 10-15 мм, які
притискують з обох боків поверхні скла у місцях, де відсутні сліди,
потім закривають осколок шматками скла і обв’язують шпагатом або ниткою
(мал. 61). Для упаковки можна використовувати стрічки касових апаратів,
смужки тонкого картону та інші аналогічні матеріали. Якщо слід легко
пошкоджується, його можна вкрити на самому об’єкті запобіжною плівкою з
будь-якого лаку або закріпити над ним запобіжне покриття зі скла і т.
ін.

Лише тоді, коли об’єкт нетранспортабельний (наприклад сейф), або від
нього не можна відокремити частину зі слідом (цінні меблі), потрібно
копіювати сліди на інший слідоносій. Для цього використовують спеціальні
дактилоскопічні плівки (темну та світлу). Сліди, оброблені темними
порошками, копіюють на світлу плівку, а світлими порошками — на темну.
Можна також копіювати сліди, оброблені феромагнітними порошками типу
«Малахіт», на темну дактилоплівку, що дозволяє фотографувати їх
безпосередньо на фотопапір.

Для копіювання від шматка слідокопіювальної плівки відрізується частина,
більша за площу сліду приблизно в 1,5-2 рази. З плівки знімається
покривний листок целулоїду (мал. 62), після чого основний листок плівки
накладається на слід тим боком, на який нанесена копіювальна маса (мал.
63). Потрібно злегка зігнути плівку у вигляді валка, а потім розкатати
на поверхні предмету. Після накладення плівку притискають до предмета
ковзаючим рухом пальців від центру до країв. Такими рухами вдається
виштовхнути за межі плівки бульбашки повітря, яке залишилося між плівкою
та поверхнею предмету.

Після цього плівка знімається з предмета — відтягується вгору за один з
її кінців. Відразу ж для збереження копії від пошкоджень покривний
листок накладається на основний, на той бік, де відкопійовано слід.

Плівка (з обох боків одночасно) прошивається по кутах ниткою, кінці якої
виводяться на бірку, зв’язуються та опечатуються. На бірці робиться
засвідчуючий напис та підписи: слідчого, бажано понятих і
спеціаліста-криміналіста, якщо він брав участь в огляді (мал. 64).

До недоліків дактилоскопічної плівки відносяться низька клейкість, яка
не дозволяє проводити якісне копіювання слідів з деяких об’єктів. У
зв’язку з поганою гнучкістю і значною товщиною дактилоплівка непридатна
для копіювання слідів рук на поверхнях, що мають складний рельєф. У
таких випадках плівку іноді попередньо розм’якшують в розчиннику.

Мал. 62. Знімання Мал. 63. Копіювання Мал. 64. Упаковка плівки

покривного шару сліду на плівку з відкопійованими

з плівки слідами

Крім того, встановлено, що сліди рук, виявлені деякими порошками і
відкопійовані на дактилоплівку, погано зберігаються. Так, сліди,
виявлені порошком оксиду цинку, плюмбуму або вуглекислого плюмбуму,
відкопійовані на дактилоплівку, в умовах підвищеної вологості уже через
два — три дні стають непридатними для дослідження.

У деякій мірі цих недоліків позбавлені липкі стрічки, які знаходять все
ширше використання для копіювання. На відміну від дактилоплівки, липка
стрічка ЛТ шириною 19, 38, 57 мм на лавсановій основі має більш високу
клейкість і високу гнучкість, що дозволяє копіювати сліди зі складних
шершавих об’єктів. Від рулону відрізають частину плівки потрібної
довжини, і, утримуючи її двома руками в натягнутому стані, наклеюють на
поверхню сліду, або, спочатку на поверхню об’єкта наклеюють один кінець
плівки, а потім повільно і акуратно, з невеликим натягом притискають її
до сліду. Щоб плівка не скручувалась, рекомендується відрізати її від
рулону після того, як вона щільно приклеїться до поверхні предмета зі
слідом.

Після ретельного притискування плівку відділяють від поверхні об’єкта і
переносять на підготовлений новий слідоносій, яким може бути білий
глянцевий крейдяний папір або зворотний бік фотопаперу.

Добрі результати дає використання лавсанової плівки шириною 28 см з
каучуко-каніфольним шаром, покритої силіконізованим папером «САП-80»,
яка використовується для захисту книжок та документів.

У разі відсутності дактилоскопічної плівки або плівки ЛТ, копіювання
може проводитись на зволожений відфіксований фотопапір або медичний
лейкопластир, пасту «К». З метою копіювання слідів, виявлених порошками
на складних рельєфних поверхнях та для одержання зліпка з об’ємних
слідів використовують пасту «К». Ця маса добре передає мікрорельєф,
дозволяє одержувати чіткі сліди найскладнішої конфігурації.

Паста «К» — це в’язка напівпрозора рідина сірого кольору. При змішуванні
її з каталізатором № 18 (рідина жовтого кольору) одержують компаунд
«Віксінт-18» — термостійкий гумоподібний матеріал. Готують компаунд
безпосередньо перед використанням — змішуванням 10 г пасти «К» і 1 г
каталізатора. Компаунду можна надати будь-якого кольору, додаючи в нього
наповнювачі, кількість яких не повинна перевищувати 30% ваги пасти. До
білих наповнювачів відносяться: оксид цинку, титану, магнію, до темних —
оксид купруму, «Малахіт», «Сапфір», сажа газова і т. ін.

Хороші результати можна одержати, використовуючи як добавку бензин: до
пасти «К» добавляють каталізатор «К-18» (на 70 г пасти 50-90 краплин),
після перемішування (не допускаючи утворення бульбашок повітря) вливають
бензин із розрахунку 1:1 і цим розчином заливають об’ємний слід.

Крім пасти «К», для копіювання поверхневих слідів рук, виявлених
порошками на складній рельєфній поверхні зручно використовувати клей
«ПВА». Декілька (обов’язково тонких) шарів клею наносять м’яким пензлем.
Кожний наступний шар наносять після повного висихання попереднього,
кількість шарів повинна бути більше трьох. Таким чином отримують
прозорий зліпок з відкопійованими частками порошку, який придатний для
подальшого дактилоскопічного дослідження.

Можна використовувати для копіювання поверхневих слідів аерозольний
засіб «Копія» (2% розчин полікрилата у метиленхлориді). В деяких
випадках цей засіб дозволяє копіювати сліди, забарвлені кров’ю.

Для отримання копій зі слідів, пофарбованих парами йоду, в каталізатор
«К-18» вводять 0,3% ортотолідину, після чого суміш перемішують до
розчинення і додають потрібну кількість пасти «К» (у відношенні 1:16).

Для копіювання об’ємних слідів на пластичних об’єктах (замазці,
вершковому маслі, шоколаді та ін.) найбільше підходить паста «К» без
наповнювачів. Приготовлений компаунд обережно виливають поряд зі слідом
так, щоб він поступово заповнив слід. Для підвищення міцності зліпка, а
також для економії пасти рекомендують армувати зліпок шматками тканини.
Це особливо необхідно під час копіювання слідів, що знаходяться на
вертикальних поверхнях.

За відсутності пасти «К» в окремих випадках для одержання зліпків можна
використати гіпсовий розчин. Техніка виготовлення принципово не
відрізняється від відливки слідів взуття та ніг, але до гіпсу
пред’являють більш жорсткі вимоги. Він ретельно (іноді два рази)
просіюється через марлю або дуже мілке сито. Навколо сліду пальця
робиться формочка у вигляді валика з пластиліну. Якщо необхідно вилучити
слід з вертикальної поверхні, формочка робиться у вигляді кишені. Рідкий
гіпс виливається не на сам слід, а поряд з ним так, щоб він поступово
заповнив слід.

Дуже складно вилучати сліди на пилюці, борошні та інших сипучих
речовинах. Якщо шар пилу незначний, а сам слід утворений шляхом
відшарування, то його найкраще зафіксувати копіюванням на
дактилоскопічну плівку.

Сліди рук на товстому шарі пилу або борошна попередньо фотографують. І
тільки при наявності повної гарантії, що сліди задовільно
сфотографовані, можна приступати до виготовлення зліпка.

Спочатку сліди закріплюють, для чого використовують різноманітні
розчини. Наприклад, для надання міцності використовується розчин
каніфолі в спирті (5 г каніфолі на 95 г винного або метилового спирту).
Сліди обприскують за допомогою пульверизатора до тих пір, доки вони не
зволожаться. Необхідно тримати пульверизатор так, щоб найдрібніші
частинки розчину вільно падали на сліди. Через деякий час сліди можна
копіювати за допомогою пасти «К».

Виготовлення зліпків з рельєфних слідів потребує великої обережності та
практичних навичок. На місці пригоди зліпки виготовляють у виняткових
випадках.

Рекомендації по збереженню вилучених об’єктів з потожировими слідами
рук:

а) для збереження слідів на об’єктах від висихання використовують
ізолюючі від навколишнього середовища упаковки (наприклад, целофан,
поліетилен тощо);

б) зволожені предмети зі слідами доставляють у лабораторію в посудині з
водою;

г) не можна допускати нагрівання предметів (не розміщувати їх поряд з
джерелами тепла);

д) зберігати слідосприймаючі об’єкти при зниженій температурі.

Фотографування слідів рук

У тих випадках, коли вилучити слід на предметі неможливо (наприклад,
слід на мастилі двигуна автомобіля), або він може бути пошкодженим (слід
на замерзлому склі), проводиться його фотографування безпосередньо на
місці події. Для фотографування краще всього використовувати фотокамери
дзеркального типу з матовим склом та в яких можна використовувати
подовжуючі кільця. При фотографуванні такими камерами є можливість
контролювати фокусування та освітлення об’єкта зйомки.

Перед фотографуванням з поверхні, де розташований предмет, вилучають пил
та сторонні частки, за допомогою гумової груші.

Спочатку фотографують предмет, на якому знайдено слід, за правилами
масштабної зйомки таким чином, щоб на знімку було видно слід і можна
було визначити його положення на предметі. Після цього фотографують сам
слід у натуральну величину або зі збільшенням. Якщо слідів декілька, то
спочатку фотографують всі одночасно, а потім кожний окремо.

Якість фотографічного зображення залежить від точного фокусування під
час зйомки та правильного вибору освітлення. Діафрагма під час зйомки
повинна бути в межах 5,6-11. Для точного фокусування важливо, щоб
площина задньої стінки фотоапарата була паралельна поверхні, де
розташований слід.

Щоб краще висвітлити сліди, потрібно скористатися електро-ліхтариками,
настільними лампами, тубусом, виготовленим із картону або цупкого
паперу, які можна приладнати для створення направленого освітлення.

Під час фотографування деяких видів слідів потрібне спеціальне
освітлення. Наприклад, під час зйомки забарвлених слідів нерідко важко
створити контраст між речовиною сліду та фоном поверхні.

Мал. 65. Фотографування Мал. 66. Фотографування Мал. 67.
Фотографування

забарвлених слідів об’ємних слідів потожирових
слідів

Якщо речовина сліду та фон мають схоже кольорове забарвлення, то
потрібно використати освітлення наближене до вертикального, при якому
оптична вісь об’єктива та напрям джерела світла максимально наближені
один до одного (мал. 65).

Мал. 68. Фотографування слідів на прозорих об’єктах: 1 — екран. 2 —
об’єкт, 3 — джерело світла

Перед джерелом світла для одержання рівномірного освітлення розміщують
марлевий екран, цигарковий папір або матове скло.

Рельєфні сліди фотографують при навкісному освітленні, джерело світла
повинно розташовуватися щодо поверхні під гострим кутом (мал. 66). Такі
сліди рекомендується фотографувати декілька разів, переміщуючи джерело
світла навколо сліду, залишаючи сам слід нерухомим. Зйомку краще
проводити в затемненому приміщенні.

Потожирові сліди, виявлені на глянцевих поверхнях (полірованих
шкатулках, скляній посуді тощо), фотографують, як правило, у відбитому
світлі. Джерело світла розміщують під кутом 45° по відношенню до
поверхні предмета (мал. 67), але іноді кут освітлення потрібно міняти,
добиваючись кращої видимості. Світло повинно падати на слід вузьким
пучком, для чого на джерело світла можна вдягти конус, виготовлений з
чорного паперу.

Потожирові сліди, знайдені на прозорому склі, фотографують у проходячому
світлі. Для цього позаду скла розміщують джерело світла та чорний екран.
Фотографування потрібно проводити в затемненому приміщенні (мал. 68).
Виготовлені фотознімки додаються до фототаблиці у протокол огляду місця
події.

Отже, для того, щоб речовими доказами у справі стали сліди рук, виявлені
під час огляду місця події, їх повинні вилучити та зафіксувати у
відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону.

Використана Література

1. Андрианова В. А., Евсиков В. Н., Зуев Е. И., Теткин С. И. Выявление
бесцветных пальцевых следов порошками на различных поверхностях //
Сборник работ по криминалистике (дактилоскопические исследования).
1957.- М-С.37-64.

2. Ароцкер Л. Е., Грановский Г. Л. Неточное определение участка
папиллярного узора ведет к ошибке // Практика криминалистической
экспертизы. Сб. 1-2.-М, 1961.-С. 195-198.

3. Баканова Л. П. Дактилоскопические исследования: Учебное пособие
-Ташкент, 1980 г. — 52 с.

4. Берзин В. Ф., Фокина А. А. О локализации участков ладонной
поверхности рук человека по деталям папиллярных узоров // Криминалистика
и судебная експертиза. Вып. 3- Киев, 1966-С. 199-212.

5. Бобырев В. Г., Фильков В. И. Модификация химического способа
выявления следов рук // Повышение эффективности криминалистических
экспертиз при расследовании преступлений.- Волгоград, 1988.- С. 30-33.

6. Бобырев В. Г., Гаглошвили А. У. Применение магнитного порошка для
выявления потожировых следов на пористых поверхностях // Экспертная
практика и новые методы исследования. Экспресс-информация.- Вып. 17.-
М., 1989.-С. 4-8.

7. Выявление отпечатков пальцев с помощью вакуумного напыления // В
помощь экспертам.-М., 1976.

8. Гардаускас Ю. Ю. О некоторых недостатках подготовки материалов для
экспертизы следов рук // Экспертиза при расследовании преступлений
(информационные материалы). Вып. 7.- Вильнюс, 1969.- С. 18-23.

9. Герасимов В. Дактилоскопия // Наука и жизнь. № 1.- С. 79-83.

Похожие записи