РЕФЕРАТ

На тему:

Еволюція біржової торгівлі

План

1. Історія формування бірж у Європі, Великобританії та США.

2. Розвиток бірж у дореволюційній Росії.

3. Становлення біржової торгівлі в Україні.

4. Особливості функціонування бірж в Україні в кінці ХХ – на початку
ХХІ ст.

1. Історія формування бірж у Європі, Великобританії та США

Біржі – як закономірний результат еволюції форм гуртової торгівлі і
способів торгів – виникли в епоху нагромадження початкового капіталу.
Однак за даними американської енциклопедії, їх попередником була контора
при дворі Франції, заснована у 1138 р. Якщо не враховувати початкових
об’єднань грошово-міняльних контор, то першими біржами були товарні.
Спочатку вони з’явилися в Антверпені (1531 р.), в Ліоні (1549 р.) і
Тулузі (1549 р.), а потім у Лондоні (1556 р.) в особливому приміщенні,
яке пожертвував торговцям королівський банкір Томас Грешем. В Японії
перша біржа для торгівлі рисом з’явилася у 1730 р., у США в 1848 р.
зернова біржа в Чикаго.

На цих біржах контракти укладалися на основі взірців до того, як вся
партія закупленого товару надходила морським або іншими видами
транспорту. На цю обставину вказує Ф.Шварц, сучасний дослідник
ф’ючерсних ринків Заходу. У зв’язку з тим, що ціну на товари погоджували
в момент укладання угоди, покупець та продавець в такий спосіб
страхувалися від можливого підняття або спаду цін на момент поставки
товару.

У ХVІ-му ст. в Японії імператорська династія Шоган запровадила систему
карток, що надавали право власності на урожай рису, який ще був на
полях, або навіть не сіявся. Ці картки фактично були першими ф’ючерсними
(строковими) контрактами. Їх купували і багаторазово перепродували
торговці в розрахунку на майбутні потреби рису. Були відпрацьовані
правила, які уточнювали строки поставки рису, визначали сорт і кількість
для кожного контракту. Найголовнішим було те, що торговці обов’язково
користувалися кредитом у кліринговій палаті, через яку ці картки
поширювалися.

Поруч з розквітом такого виду торгівлі бурхливо розвивалася торгівля
векселями в іноземній валюті. Іноземний вексель продавався за гроші
країни імпортера. Продавали ці векселі купцям у своїй країні для
імпортних закупів. Завдяки такій торгівлі визначався курс векселів у
різних валютах, як сьогодні прийнято вважати — встановлювався валютний
курс.

На Амстердамській біржі (1608 р.) вперше були, встановлені середні
норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх
біржових стандартів дозволило не поставляти товари на біржові торги. З
1720 р. тут запроваджуються ф’ючерсні угоди.

На цій біржі вперше було введено в обіг такі цінні папери, як акції.
Торгівля акціями започатковує біржову спекуляцію, яка потім переходить
на товари.

З XIX ст. розпочинається торгівля зерном і бавовною між США та Європою.
Виникає необхідність встановити систему угод, аналогічну “lettres de
faire”. Від укладення контракту до поставки товарів через Атлантику
могли змінюватися і фактично змінювалися ціни. Тому товари продавались
та купувались за договірними цінами, чинними доти, доки товари були у
дорозі. Саме відтоді зароджується ф’ючерсна торгівля на біржах США.

З 1752 р. в Нью-Йорку функціонує біржа, на якій торгували продукцією
внутрішнього ринку. Низка менших за обсягами ринків розвивається як у
Нью-Йорку, так і в інших містах. Цих ринків зараз немає, але вони
започаткували деякі нинішні Нью-Йоркські товарні біржі. Ці перші ринки
були не тільки місцем торгівлі. Вони виконували також інші функції, а
саме: приваблювали брокерів, бізнесменів, судновласників, фінансистів,
спекулянтів із ризиковим капіталом, виробників та споживачів,
концентруючи попит на сировину, фонди та гроші.

Колишні товарні ринки існували переважно для грошових операцій з
негайною поставкою. Вони відчутно збільшували свободу і масштаби
торгівлі всіма видами товарів: харчовими, текстильними, металами,
шкірою, пиломатеріалами. Але практика торгівлі реальним товаром з
негайною поставкою та строковими угодами (форвардами) не відповідала
раптовим змінам попиту та пропозиції.

До початку 1800-х років американським фермерам було властиво звозити
зерно та худобу на регіональні ринки у визначений час року. Зібравши
врожай, вони збиралися в Чикаго, щоб продати своє зерно, яке доставляли
тільки восени, оскільки зимою ріки замерзали, а навесні дороги розвозило
так, що фургони не могли проїхати. В роки великих врожаїв зерна було
стільки, що деякі фермери топили його в озері Мічиган. Але в період
весняної сівби практично щороку відчувалася нестача посівного зерна.
Восени ціни спадали, навесні, навпаки, підіймалися до астрономічних
цифр. Фермери бачили, що одноразова пропозиція м’яса та зерна набагато
переважала нетривалі потреби фабрикантів та мельників. Ці особи
пропонували меншу ціну, якщо бачили високу пропозицію. Як правило,
короткостроковий попит не міг поглинути надлишку товарів за будь-якою
ціною, навіть мінімальною. Всі ці сезонні коливання цін стали головним
поштовхом для створення бірж, що могли торгувати щоденно. Одним із
найбільших центрів де створюються такі біржі стає Чикаго.

У 1848 р. на зборах 82 крупні зерно-торговці заснували Чиказьку
торговельну палату. Поява організованої біржі, що зводила в одному місці
продавців і покупців, зробила вигідним будівництво великих елеваторів,
зерносховищ для зберігання зерна протягом року. І саме біржі, що виникли
в Чикаго, зіграли величезну роль у створенні необхідної інфраструктури
ринку, а саме: мережі доріг, складів, холодильників, розширення гаваней,
портів.

У березні 1851 р. зафіксовано укладання першого форвардного контракту
(попереднього контракту) на поставку кукурудзи в червні за ціною нижчою,
ніж на спотовому ринку на момент укладання угоди. Таким чином фермери
намагалися зробити мінімальною цінову невизначеність. Це були приватні
домовленості, товар не переходив з рук в руки до обумовленого строку,
ціни для обох сторін фіксувалися.

Проте при різких перепадах цін за період дії угоди виникали порушення як
з одного боку, так і з другого. Для розв’язання даної проблеми
застосовували відому ще з глибокої давнини практику застави у третьої
особи певної суми завдатку як гарантії виконання зобов’язань (це
особливо стосувалося золота). У цьому випадку, при порушенні
зобов’язань, друга особа отримувала як компенсацію суму завдатку, що її
залишала перша. Саме ця практика стала прообразом системи маржевого
забезпечення, а пізніше системи клірингових розрахунків.

Це трохи стабілізувало формування цін впродовж року. Практика форвардних
контрактів дозволила знизити ризик зміни цін, однак не розв’язала
проблеми їх непередбачених змін у зв’язку з неврожаєм, посухою чи,
навпаки, високими врожаями. Саме біржі взялися за цю роботу.
Стандартизувавши кількісні та якісні параметри для кожного виду товарів,
біржа впроваджує в торговельну практику новий вид контрактів —
ф’ючерсні.

Відтепер створюється струнка ринкова система, в якій стандартні
кількість та якість (сорт, марка) формували основу ф’ючерсного
контракту, в якому були вказані всі аспекти угоди, крім ціни. Вона була
предметом торгу в залі біржі, де збирались одночасно покупці та
продавці. На відкритому аукціоні через рівновагу попиту та пропозиції
формувалася ринкова ціна.

Ф’ючерсні контракти стали справжньою революцією у торгівлі. Як уже
згадувалося, прообрази цих контрактів виникли у середні віки одночасно в
Європі та Японії, проте саме в період розквіту капіталізму в США вони
відіграли вирішальну роль для успішного розвитку біржової торгівлі. До
кінця ХІХ-го ст. століття ф’ючерсні контракти, в основному, були
стандартизовані, розроблені правила торгів, сформувалася система
клірингових розрахунків та процедура доставки товарів.

Саме завдяки поширенню ф’ючерсів на біржу прийшли спекулянти – особи,
прямо не зв’язані з виробництвом та торгівлею. Це були люди, що бажали
за допомогою біржі ризикнути і збільшити свої доходи від основної
роботи: юристи, лікарі, службовці. Вони використали суттєву різницю між
ф’ючерсним контрактом і форвардним, а саме можливість його погашення
(ліквідації) шляхом зустрічної (офсетної) угоди — купівлі проданого
контракту або продажу купленого на той же місяць поставки.

При правильному прогнозуванні зміни ціни контракту можна було отримати
суттєвий дохід, який приваблював спекулянтів. Вони почали відігравати
одну з найважливіших ролей на біржі, завдяки їм збільшився приплив
капіталу, зменшилися цінові коливання.

Питання біржової спекуляції надзвичайно актуальне, неоднозначне
трактується у вітчизняній економічній літературі, тому в одному з
розділів підручника спробуємо проаналізувати це явище і обґрунтувати
доцільність його впровадження на біржовому ринку України.

Наприкінці ХІХ-го – початку ХХ-го ст. кількість товарних та фондових
бірж зростає. Формується асортимент біржових товарів, широко котируються
контракти на м’ясо, зерно, каву, бавовну, срібло, золото, нафту, ліс
тощо.

З руйнацією Бреттон-Вудської системи міжнародні фінансисти відчули
гостру необхідність виробити механізм страхування цінових коливань,
пов’язаних із коливанням курсів іноземних валют. На ринку ф’ючерсних
контрактів з’являються фінансові інструменти, а саме: відсоткові ставки
за кредити, векселі, облігації, акції, індекси акцій фондових бірж.

З 80-х ХХ-го ст. років до біржової практики додаються опціони. Все це
відчутно змінює характер біржової торгівлі. На біржі, крім спекулянтів,
з’являються хеджери, які намагаються застрахувати капітали та інвестиції
своїх клієнтів від можливих втрат на фінансових ринках. Ф’ючерсний ринок
дає роботу величезній армії професіоналів, а всьому населенню –
найоперативнішу інформацію про прогнозні ринкові ціни, що суттєво знижує
ціновий ризик, допомагає захистити від інфляції доходи бізнесу та
населення.

Розвиток бірж у дореволюційній Росії

Дореволюційна Росія надзвичайно важко сприймала біржу. Гострої потреби у
цьому інституті тут не було до ХVІІІ-го ст. У 1703 р. цар Петро Перший,
подорожуючи Голландією під виглядом майстрового, відвідав Амстердамську
товарну біржу, що вразила його своїм розмахом. За його наказом через два
роки у Санкт-Петербурзі на Васильєвському острові було збудовано величну
споруду для першої російської біржі. Іноземне походження та державний
характер першої в Росії біржі визначили її долю. На ній котирувалися
товарні векселі державних мануфактур, спеціально заснованих для потреб
армії та флоту.

У Регламенті для головного магістра, який написав Петро Перший, всім
портовим, губернським та іншим містам було наказано будувати біржі і
купців змусити використовувати їх. Однак, призвичаєні залагоджувати свої
торговельні справи на значних за розмірами ярмарках купці ігнорували
біржу. Після смерті царя-реформатора Санкт-Петербурзька біржа, одна на
всю Російську імперію, проіснувала понад сто років. Реальних економічних
передумов для розвитку біржової торгівлі не було, а пряме копіювання
іноземних форм явно не враховувало самобутності господарського
середовища колишньої Росії. То був час розквіту дрібногуртових ярмарків.
Товарний ринок у Росії розвивався значно повільніше, ніж в інших
країнах, внаслідок чого російське село традиційно потерпало. І лише
після промислового перевороту у 80-90-х роках ХІХ-го ст. у Росії
відбувається перший біржовий бум, що суттєво прискорює ліквідацію
товарного голоду.

Розвиток капіталізму в Росії зумовлює економічну необхідність біржі.
Особливо велику роль на той час відіграє експорт зерна. Наступною після
Санкт-Петербурзької виникає Одеська біржа (1796 р.), потім Кременчуцька
(1834 р.), Рибинська (1842 р.), і тільки після того – біржі у Москві,
Києві, Миколаєві, Харкові, Ризі, Варшаві. Як бачимо, біржі засновувалися
у багатьох містах на теренах України. До кінця ХІХ-го ст. у Російській
імперії налічувалося 114 бірж.

Російське законодавство у Торговельному Статуті (1857 р.) визначає біржу
як місце зустрічі, засноване для необхідних за торговельним обігом
побачень, для отримання інформації про ціни на товари, про прибуття та
відбуття суден, а також для встановлення вексельного курсу,
прейскурантів і аксекурацій.

У В. Даля, на якого ми посилалися вище, слово “біржа” трактується як
“будинок, або місце, де у визначений час збираються купці за
торговельними справами, і самі ці збори”. Тут же наводиться цікава
цитата: “Зачекаю продавати, що біржа скаже…”. Як бачимо, торговець
аналізував можливість зміни цін і приймав відповідне рішення.

У престижному 86-томному виданні Енциклопедичного словника
Брокгауза-Ефрона, що друкувався на рубежі століття, суть біржі
трактується так: “Центр тяжіння біржі полягає у централізації попиту та
пропозиції. Купець довідується негайно і до найменших подробиць про все,
що стосується його інтересів; він легко і вільно схоплює тут настрої та
бажання торговельного світу. Завдяки цьому біржа є ареною спекуляції, що
утримуючись у визначених межах і не впадаючи у біржову гру позитивно
впливає на торгівлю та промисловість”. Показово, що так у словнику
трактується економічна роль біржі у 1892 р., саме тоді, коли точилися
гострі дискусії про доцільність законодавчої легалізації біржової
спекуляції, самих ф’ючерсних контрактів на фондові цінності.

У монографіях кінця ХІХ-го ст., написаних економістами, біржовиками та
законодавцями, гостра полеміка точилася навколо узаконення угод на строк
і на різницю, угод з преміями. В дореволюційній російській економічній
літературі не було термінів “ф’ючерс” та “опціон” — ці терміни самочинно
внесли як кальку з англійської мови економісти, які працювали з
зарубіжною біржовою літературою вже в наші дні. Досі наші філологи не
сказали свого слова з цього приводу, так само, як і щодо термінів
“менеджмент”, “маркетинг” тощо.

Російські біржові структури того часу відставали від західних з таких
показників, як участь в біржових операціях середнього класу підприємців.
Вони переважно не опанували секретами біржової справи. Для ліквідації
цього недоліку тоді видавалися досить доступно написані посібники для
громадян. У них популярно пояснювалися вигоди біржових операцій з
цінними паперами (фондами), товарами. Економічно обґрунтовувалася
різниця між біржовими операціями і грою.

Наприклад, у монографії А. Ратькова, яка має промовисту назву
“Кратчайший й доступний каждому путь к богатству. Биржевые операции.
Популярноє руководство”, виданій у 1909 р., даються чіткі рекомендації
пересічним інвесторам. Там так яскраво і точно описується стан
росіянина, забитого злиднями, приниженого й озлобленого, що забуваєш про
час видання, здається писане сьогодні і про нас. “Крах у торговельному
світі настає лише тоді, коли у потрібний момент ніде купити потрібного
товару, або нікуди збути заготовлені запаси”. Хіба не вірно? Хіба не
відповідає сучасній ситуації на ринку зерна, цукру, інших
сільськогосподарських продуктів та й не лише їх?

Або ще, нібито про наших сьогоднішніх “нових” бізнесменів: “Ми, росіяни,
не використали благодійної сили біржі. На просторах нашої неосяжної
країни у кишенях 150 млн. населення пропадають без користі величезні
капітали. Лежать вони мертвим пластом. У кращому випадку власники їх
“стрижуть” грошові купони, а в гіршому тратять свої або дідівські
капітали у пияцтві, клубах за зеленим столом або перевозять їх за кордон
і там витрачають на рулетку. А на батьківщині занепадає землеробство,
гинуть в агонії фабрики і заводи, всюди й скрізь сум та злидні”.
Погодимося, що справді, як про нас сьогоднішніх сказано. А як
повторюється ситуація на економічних теренах України майже через сто
років. Влучно підкреслено і те, що “сірий” покупець створює і ринок
“сірий”, убогий. І це було сказано тоді, коли ціни на російських біржах
були світовими. З величезною гіркотою, проте гостро, автор критикував
невігластво населення, його упередження до ф’ючерсної біржової торгівлі,
особливо, на ринку цінних паперів, при бажанні, справді, доступного
широким верствам населення, яке тоді, як, до речі, й тепер, боялося
біржі, асоціювало її з казино. А в Європі та США жоден цент чи сантим не
лежав мертвим капіталом, працював на економіку.

Ризик у біржовій діяльності не вищий, ніж у фермера, який навесні кладе
останнє зерно у землю і чекає врожаю, не знаючи, що готує йому природа і
доля: сніг, мороз, посуху, врожай чи голод.

Полеміка серед вчених та законодавців закінчилася до 1913 р. на користь
законодавчого утвердження ф’ючерсних угод, про що свідчать роботи
тодішніх провідних біржових юристів, таких як К. Гаттенбергер, Н.
Васильєв, А. Кофман. Біржова практика Росії розпочала їх активне
впровадження.

Про ставлення до біржі на теренах тодішньої України свідчить видана у
1916 р. у Києві “Біржова енциклопедія”, де зокрема сказано: “І донині
панує погляд, що біржа є інститут винятково небезпечний і злісний,
котрий потрібно тримати обіруч, з одного боку, оберігаючи державний
кредит від зловмисних посягань на курси фондів, з другого — оберігаючи
обивательських карасів від біржових щук і акул, турботливо закриваючи
їм, що не доросли до розуміння власних інтересів, доступ до забороненого
капища золотого тільця”.

Коріння російських бірж проростає від епохи Великого Новгорода,
Архангельська, Москви, де купці збиралися на величезних ярмарках.
Московська товарна біржа, збудована за кошти купця Никифора Лєжєва у
1839 р., працює власне як біржа лише з 1861 р.

Саме з 1861 р. починається справжня історія російських бірж як яскравих
представниць ринкової економіки, що після скасування кріпосного права
завойовували місце під сонцем у Росії. На цих біржах спочатку
проводилися операції з реальним товаром, цінними паперами та валютою. До
першої світової війни на фондових біржах забороняли строкові операції,
саме цей фактор виявився вирішальним в уповільненому розвитку
російського фондового ринку і біржового взагалі.

У своїй монографії “Біржа, спекуляція та гра” присяжний повірений
Судової Палати Санкт-Петербурзької біржі М. Студентський аналізує всі
засоби заборонної дії, що застосовувались проти біржі в країнах Європи з
часів Джона Ло (початок ХVІІІ-го ст.). Він зауважує, що всі спроби
підпорядкувати біржу поліцейському наглядові, оголосити поза законом
строкові (ф’ючерсні) угоди, не давали жодного ефекту. Мало того,
закриття бірж згубно впливало на фінансові ринки. Неможливість
законодавчої заборони строкових біржових угод юрист порівнює з
неможливістю заборони продати бочку води водовозові до того часу, поки
він привезе її знову. “Строкові угоди називають біржовою грою,
порівнюють з договором парі, становище осіб, що уклали таку угоду,
порівнюють з становищем двох звичайних гравців. Точка зору, надзвичайно
поширена серед публіки, є цілком хибною і неправильною. Адже гра у
рулетку – це надія на випадок, особливе щастя, дарунок долі. Це гра, це
азарт”.

Теоретичні та законотворчі дискусії того часу дозволяють зрозуміти
аргументи обох сторін. Вони актуальні й сьогодні при впровадженні
ф’ючерсної торгівлі на біржах України, законодавчої легалізації біржової
спекуляції, своєчасних і розумних обмежень нечесних біржових
маніпуляцій. Як справедливо відзначали тоді економісти і юристи, вже при
заснуванні біржі необхідно наперед змиритися з думкою, що на ній час від
часу відбуватимуться й небажані, шкідливі дії. Строкові угоди,
насправді, є головною зброєю торговельної та промислової спекуляції.
Користь їх у цьому аспекті величезна. Так вважали тоді і біржовики, і
юристи. В Україні ж сьогодні економічна наука знову змушена повертатися
до вивчення суті цього питання, сучасних досліджень практично немає.

Отже, строкові біржові угоди.

необхідні для нормального функціонування державного кредиту;

відіграють величезну роль у розміщенні цінних паперів великих
акціонерних товариств, промислово-фінансових груп;

без строкових угод державі надзвичайно важко виділяти значні суми на
військові витрати;

без строкових угод неможливо поповнювати стратегічні запаси сировини та
продовольства;

без строкових угод неможливо точно і своєчасно отримувати необхідну
інформацію про ринки сировини, капіталів і валюти у просторі та часі;

строкові угоди вигідні й тим, що рівномірно розподіляють прибутки і
збитки між учасниками ринку.

Із тодішньої дискусії випливає незаперечний висновок: на біржі нічого
робити дилетантові. Для людей не обізнаних це заняття небезпечніше, ніж
найазартніша гра. Підтвердженням є величезна кількість банкрутств, після
невдалих біржових операцій. Найближча до нас історія відбулася у 1995
р., саме тоді збанкрутував один із найстаріших банків Лондона “Беріте”,
що існував на Лондонському Сіті понад 230 років. Безконтрольність з боку
керівництва банку призвела до катастрофічного програшу на фінансових
ф’ючерсах на Токійській фондовій біржі дилера Сінгапурської філії банку
Ніка Лісона.

Сьогодні в Україні законодавці повинні зрозуміти незаперечну істину:
захистити людей від їх власної некомпетентності неможливо. “Не повинно
бути напівзаходів, напівшляхів. Або свобода, що сама себе захищає від
можливих зловживань і ризиків та надає величезні переваги і незліченні
вигоди, або повне знищення свободи особи, заміна її державним
втручанням. Припиниться дія ризику, випадку, але й зникне дух
підприємництва, винаходу, відкриття, зупиниться виробництво”. Написано
це в 1890 р., проте й нині актуальне. Біржовика, а особливо спеціаліста
із строкових угод, потрібно готувати фахово. Для цього треба виробити та
впровадити систему підготовки біржових кадрів різних рівнів.

Дискусія в науці і практиці Росії кінця ХІХ-го ст. стосувалася в
основному строкових угод з цінними паперами. На інших ринках, особливо
на ринку такого важливого товару, як зерно, ф’ючерсні угоди були
надзвичайно популярними. Саратов, Нижній Новгород, Москва, Київ — були
тоді центрами ф’ючерсної хлібної торгівлі.

З 1882 р. одне з провідних місць займала зернова біржа Саратова, який
розміщений на перехресті водних та залізничних шляхів всього зернового
Півдня та Південного Сходу тодішньої імперії. Саратов постачав хліб обом
столицям та експортував за кордон. Біржа відіграла надзвичайно важливу
роль у торговельно-промисловому розвитку Поволжя. Угоди на зерно стали
цивілізованими, втратили “базарний” характер. Були впроваджені у
практику торговельні угоди під майбутній урожай, строковий фрахт суден
та залізничних вагонів. Саратовська біржа організовувала з’їзди
борошномельників, опікувалася розширенням русла річки Волги, сприяла
будівництву залізниць, складів, елеваторів. Жоден великий проект не
обходився без консультацій або іншої участі біржі.

Особливістю всіх російських бірж була велика представницька діяльність,
доброчинство, сприяння розквіту культури та мистецтв. Саме така їх
діяльність мала в майбутньому підняти до розряду почесних професію
біржовика. Однак події 1917 р. не лише не дозволили здійснити
заплановане, навпаки, декільком поколінням у наших країнах довелося жити
в суспільстві, повній протилежності минулому. Була знищена економічна
свобода, її основа – приватна власність. Вони були замінені державним
розподілом ресурсів, вічним дефіцитом усього. Непотрібними виявилися
дослідження вчених та юристів, до яких знову звертаємося ми сьогодні, в
період ринкового реформування економіки в Україні через понад 80 років.
Все ж таки актуальності ці дослідження й досі не втратили, їх можна
використовувати і вченим, і законодавцям в процесі законотворчого
забезпечення становлення строкового (ф’ючерсного) ринку.

Становлення біржової торгівлі в Україні

Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. Одеської
товарної біржі та у 1834 р. – Кременчуцької. Взявши за основу
класифікацію етапів становлення біржового руху в Україні, яка наведена у
монографії, запропонуємо її у дещо модифікованому вигляді, а саме:

1. 1796-1860 рр. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) і початок
біржового руху. Торгівля здійснювалася невеликими партіями зернових.

2. 1861-1914 рр. Активізація біржової торгівлі у всіх центрах України,
їх спеціалізація. Будуються залізниці, елеватори, банки, 11 бірж
спеціалізуються на окремих видах продукції, а саме: хлібні, фруктові,
м’ясні, винні та інші. Найбільший оборот мали Київська товарна біржа,
яка спеціалізувалася на торгівлі цукром, Миколаївська – хлібна та
Одеська – зернова.

3. 1914-1921 рр. Повне припинення діяльності. Вважаємо за необхідне
ввести такий етап, оскільки після першої світової війни та жовтневого
перевороту біржі уже не відродилися такими, якими вони існували до
цього.

4. 1921-1928 рр. Відродження біржової торгівлі в період НЕПу.
Відродилися біржі, які функціонували до 1914 р., однак це були біржі, на
яких торгували різним товаром, в тому числі не традиційним, таким як
бакалія, годинники, одяг тощо. Позитивна роль цих бірж була у тому, що
вони зібрали статистику повного виробництва та торговельного обороту у
більшовицькій Росії. У 1930 р. Постановою Ради народних комісарів
діяльність бірж була зупинена в результаті проведеної колективізації та
повного одержавлення економіки.

5. 1990р. Відродження біржової торгівлі. Третій “біржовий бум”, який
відбувався в 1991 р. на теренах колишнього СРСР, викликав швидке
зростання кількості структур, у назві яких було слово “біржа”. Лише в
Україні на початок 1992 р. їх зареєстровано 87. Ця цифра, незважаючи на
надвисокий податковий тиск (75% з доходу в 1992 р.), не зменшувалася до
початку 1996 р., мало того, цей процес не зупинився і триває досі. Як
вказувалося вище, на 01.01.2002 р. в Україні було 411 бірж.

6. 1992р. Припинення розвитку біржової торгівлі в зв’язку з прийняттям
закону про оподаткування доходу від біржової діяльності. Вважаємо за
доцільне виділити цей і наступний етапи, оскільки саме в цей час
відбуваються значні зміни в процесі біржового будівництва.

7. 1995-1996 рр. Поворотний момент розвитку бірж в Україні. Активну
участь у становленні біржових сировинних ринків бере уряд. Приймаються
концепції розвитку біржових сільськогосподарських та фондових ринків,
видаються Укази Президента України з проблем біржового будівництва.

8. 1997-до нашого часу. Зростання кількості бірж. Створення
саморегулюючих організацій, спроби впровадження строкових контрактів.

Здебільшого біржі засновували органи влади на місцях або в центрі
(Головпостач, Міністерство сільського господарства і продовольства, інші
відомства). Біржі України різноманітні за своєю структурою, складом
учасників, правилами біржової торгівлі. При їх становленні засновники,
як правило, не ставили перед собою завдання по концентрації біржового
обігу для творення ринкових цін на сировину, капітали та валюту. Біржі,
особливо товарні, засновувалися як гуртові посередники і, як правило, на
них торгували і досі торгують дрібними партіями різноманітних товарів,
які у світовій практиці не є об’єктами біржової торгівлі.

На початку їхньої діяльності справжній біржовий товар не міг бути
предметом торгів через його державне фондування. Яскравим підтвердженням
сказаного є дискредитація Української аграрної біржі (м. Київ).
Створювалася вона в 1995 р., коли тодішні керівники Мінсільпроду почали
усвідомлювати необхідність механізму ринкового ціноутворення на
сільськогосподарську сировину, передусім зерно, цукор, м’ясо тощо.
Однак, всі зусилля біржовиків, що поступово впроваджували контракти спот
і, особливо, форвард, були зведені восени 1996 р. нанівець, через
блокування відвантаження у регіонах. Обласні адміністрації наклали вето
на невеликий урожай, і товару не відвантажили, навіть, за умови
отримання грошових завдатків за форвардними контрактами. Натомість
колгоспи, а отже, і обласні бюджети, знову залишилися без коштів. І, що
найстрашніше, ніхто не втрутився, і закон не захистив покупців
форвардів. Після цієї кризи аграрної біржі, на яку покладалося стільки
надій, ілюзії про біржу як великого гуртового розподільника
реальних товарів в Україні практично розвіялися.

Аналогічні тенденції тривають досі. Статистика свідчить: у 1997 р. кожен
третій форвардний контракт на зернові культури, укладений на аграрних і
товарних біржах не був виконаний. Компанія-зерновий трейдер із США на
українському аграрному ринку за декілька років зазнала збитків на суму
$3,5 млн.

Основну частину біржового обігу забезпечують 8 найбільших бірж. Це члени
Національної асоціації бірж України (НАБУ):

Київська універсальна товарна біржа;

Київська біржа “Десятинна”;

Українська аграрна біржа (м. Київ);

Одеська товарна біржа;

Харківська товарна біржа;

Донецька товарна біржа;

Маріупольська універсальна товарна біржа;

Придніпровська товарна біржа (м. Дніпропетровськ).

На цих біржах укладаються контракти як із традиційним біржовим товаром,
так і з транспортними засобами, нерухомим майном тощо. Крім того, вони
надають додаткові послуги для збору, обробки та поширення інформації,
пов’язаної з кон’юнктурою ринку, виконують рекламно-видавничу
діяльність, аукціони з продажу об’єктів приватизації,
сільськогосподарської продукції та промислових товарів, пропонують
консультаційні, інформаційні і юридичні послуги. Київська універсальна
товарна та біржа “Десятинна”, в основному, спеціалізуються на об’єктах
нерухомості, які до біржових товарів у класичному розумінні цього слова
не належать.

Структура біржового обігу України незаперечне підтверджує, що біржі в
нашій країні практично виконують роль примітивного посередника.

Перші біржі, створені у 90-х роках ХХ-го століття в Україні, були
товарними, як правило універсальними. Згодом при великих товарних біржах
почали виникати фондові відділи.

Особливості функціонування бірж в Україні на початку ХХІ-го століття

В Україні й досі не створена біржа, яка відповідала б своїй ролі
регулятора стихійних процесів ціноутворення базових активів. Жодна із
функціонуючих у 2002 р. в Україні бірж не відповідає за своєю суттю
класичному поняттю біржі ні в економічному, ні в організаційному
аспектах.

Практика біржового будівництва не створила кола біржових товарів, не
запровадила торгівлі стандартизованими контрактами на жоден з базових
активів. Законодавство України, що регулює біржову діяльність: Закони
України “Про товарну біржу” та “Про цінні папери і фондову біржу”,
прийняті у 1991 р., – не стимулюють впровадження в практику сучасного
біржового механізму. Ці законодавчі акти досить поверхневі, не містять
цілого ряду головних аспектів створення строкового ринку.

Із вертикальним структуруванням ринку на ринок “спот”, тобто нинішніх
центральних ринкових цін базових активів: сировинних товарів, капіталу
та валюти; та строковий (ф’ючерсний), ринок майбутніх цін – Україна
суттєво спізнилася. Ринок строкових контрактів (форвардних, ф’ючерсних,
опціонних) при нестабільній економіці, різких змінах цін на сировину,
інфляції дозволяє виконувати страхові, хеджеві операції, які дозволяють
істотно зменшувати фінансові ризики. Без прогнозних цін та курсів, які
офіційно котируються і використовуються бізнесом розвиток промисловості
й торгівлі у великих обсягах практично неможливий.

Не лише податковий тиск, що, без сумніву, є великим тягарем і поглиначем
обігових коштів бізнесових структур, є причиною затяжної кризи
виробництва. Одна з важливих причин – це відсутність механізмів
регулювання ринкової вартості власних майбутніх матеріальних та грошових
потоків. В Україні практично відсутній механізм прогнозування цін та
курсів.

Перші спроби запровадження ф’ючерсних контрактів на $1000, 10000М, 5
млн. російських рублів на Українській універсальній товарній біржі точно
спрогнозували початковий курс гривні напередодні грошової реформи. Однак
ці контракти були нестандартизовані, неузгоджені з Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку, оскільки аналогічного органу для
регулювання строкового товарного (ф’ючерсного) ринку в Україні не існує.

Крім цього, ринок строкових валютних контрактів без участі Національного
банку, як потужного його учасника, не стане повноправним сегментом
фінансового ринку, а такого наміру центральний банк нашої країни поки що
не має. Проте необхідність впровадження таких контрактів на Українській
міжбанківській валютній біржі (УМВБ) гостро відчувають члени біржі
(найбільші банки України). Але складається враження, що керівництво НБУ
відважується доручити ринкові творення майбутнього курсу гривні, адже
ринок – жорстка річ, курс на ньому формуватиметься внаслідок економічних
та політичних кроків уряду, і це бачитиме весь світ. І все ж іншого
способу структурування валютного ринку практично немає.

Набагато більше нерозв’язаних питань на сировинних ринках України, в
тому числі найважливіших (аграрно-сировинному та енергетичному). Єдиної
державної політики щодо структурування цих ринків на спот і ф’ючерсний
(строковий) досі немає. Кожне галузеве міністерство створює у 1995-1996
рр., переломних для біржової торгівлі в Україні у ставленні до цього
інституту урядових структур, свої відомчі біржі: Українську аграрну
біржу (УАБ), енергетичний ринок тощо – замість законодавчої підтримки
чинних бірж. Спотовий зерновий ринок України не створений також через
відсутність на ньому інфраструктурних інститутів таких як приватні
елеватори. Адже елеватори є настільки важливою ланкою зернового ринку,
що за умови їх перебування у державній власності зерновий спотовий ринок
може функціонувати лише теоретично. Цей процес знаходиться лише на
початковому етапі.

Як правило, понад 20% бірж України зовсім не торгують, відбувається
постійний процес реорганізації цих структур, деякі з них не можуть
виконувати функцій, властивих класичним біржам. І хоч за кількістю бірж
Україна випередила в цілому весь західний світ, народжуються нові й нові
структури цього типу. Досі біржова діяльність не ліцензується (за
винятком фондової), не сертифікуються, хоча на цьому наполягають самі
біржовики, особливо Національна Асоціація бірж України (НАБУ).

Біржі України громіздкі, негнучкі і, до того ж, не забезпечують
головного – гарантій виконання укладених у біржовій залі угод. Про
“гарантії” з форвардами на УАБ вже говорилося, і це на біржі, появу якої
схвалив президент, де на перших торгах були присутні поважні урядовці,
виконання укладених угод гарантувало Міністерство сільського
господарства та продовольства. Рівень виконання укладених угод, навіть,
на цій біржі у ліпші місяці її роботи ледь сягав 40%. Цей тривожний
симптом та висока вартість біржового місця (початкова – $20 000), без
забезпечення оптимальних умов для виконання угод, відвернули від біржі
тих, хто чекав від неї дуже багато, а саме сільськогосподарських
виробників і потужних торговців, комерційні структури, передусім,
зарубіжні.

Як бачимо, в Україні сьогодні гостро відчувається криза універсальної
товарної біржі. Не кращою є доля фондових бірж. Разом із становленням
ринку цінних паперів в Україні створені і розгортають свою діяльність
позабіржові системи комп’ютерного котирування цінних паперів, і саме їм
віддають перевагу торговці. А на фондових біржах Києва реєструються
поодинокі угоди і виключно через сприяння урядових структур, наприклад,
Фонду державного майна, що через Українську фондову біржу (УФБ) продає
пакети акцій об’єктів, якої приватизуються.

Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.

Першою і головною причиною можна вважати відсутність цілісної політики
держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові
відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін
(спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та
іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші
активи.

Сировинні товари, капітал, іноземна валюта — це активи, ціни та курси,
яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх
цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.

Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що
лежать в основі будь-якого виробництва – це товари, попит на які майже
нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад,
енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк
машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш
красномовний приклад – споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве
зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони
харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.

Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує
специфічних механізмів для формування прогнозних ринкових цін, де
величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх
рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.

В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими
вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф’ючерсну (регулятор і
страховий орган) для сировини та фінансових ринків.

Друга причина – недосконалість біржового законодавства. Закони України
“Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні”, “Про товарну біржу” та інші економічні закони
не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та
впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів.
Неабияке значення у цьому аспекті матиме прийняття Цивільного кодексу.
Однак і в проекті нового Цивільного кодексу, прийняття якого очікується
у 2002р., також не закріплені операції з похідними фінансовими
інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх
невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу.

Законодавство в Україні неоднозначне трактує статус бірж. У двох Законах
статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа –
некомерційна організація (Закон України “Про товарну біржу”), у другому
– акціонерне товариство (Закон України “Про цінні папери і фондову
біржу”). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені
вимоги до забезпечення умов для ціноутворення методом чистої конкуренції
збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не
характеризуються похідні цінні папери, ф’ючерси та опціони, форвардні та
ф’ючерсні угоди тощо.

Гострота питання не знята і в зв’язку з прийняттям у 2001 р. у першому
читанні Закону України “Про строкові фінансові інструменти”, в якому
описуються біржові ф’ючерсні та опціонні контракти на фінансові й
товарні активи.

Не визначається комерційна діяльність біржі, пов’язана з організацією
біржових торгів, транспортно-експедиційною, складською,
інформаційно-видавничою, рекламною та іншими, що забезпечують біржові
торги, ціноутворення та можливість спекулятивних, хеджевих та
арбітражних операцій. Заборонятися має лише укладання самих біржових
угод від імені біржі, всі інші, спрямовані на поліпшення організаційних
умов торгів, спрощення розрахунків, забезпечення ліквідності тощо
(повинні дозволятися).

Третя причина кризи універсальної біржі в Україні – наявність на ній
небіржового товару, що робить неможливими розрахунково-клірингові
операції. Тобто при загальному шахрайстві на ринку, невиконанні своїх
зобов’язань поза біржами, запровадити систему відчутних грошових
завдатків – депозитів і підтримуючої маржі – просто неможливо. І тому з
1991 р. брокерські контори, особливо російські, що мали місця на кількох
біржах, виставляли той самий товар на різних біржах, і якщо його
продавали на всіх, то обирався найкращий варіант, всі інші відкидалися.

Саме через специфічну процедуру розрахунків (кліринг) ліквідність
біржових угод сягає 100%. І коли йдеться про реальний товар з негайною
поставкою при значних коливаннях цін, то за спотовими операціями від
продавця вимагається поставка товару на біржовий склад до торгів у залі,
від покупця – 100% передоплати. За форвардними контрактами практикуються
відчутні депозитні внески у розмірі 30-50% вартості товару від обох
сторін. Всі ці внески надходять через розрахункові фірми до
розрахункових (клірингових) палат біржі. За таких твердих фінансових
умов на біржах за спотом і форвардом укладається 1-2% всіх біржових
угод. А урядовці України планували через одну-дві центральні біржі
здійснювати перевалку всього зерна, м’яса, цукру. Це нереальне завдання,
і тому такі біржі приречені на загибель. Біржа реального товару на
початку ХХІ-го ст., коли за кілька хвилин можна, не виходячи із офісу в
Україні, купити цукор в Парижі, Лондоні, не може існувати у тому
вигляді, в якому її створили в Україні.

Із обігу має зникнути небіржовий товар. Треба якомога швидше запровадити
на цих біржах строкові контракти з системою клірингових розрахунків на
основні види сировини, валюти, держоблігацій тощо. На законодавчому
рівні Міністерству фінансів та Національному банку України слід
визначити статус клірингових палат або центрів. Всі ми були свідками
краху вже строкового (ф’ючерсного) валютного ринку Росії, спричиненого
московськими міжбанківськими кризами 1995 і 1998 рр. Збанкрутували
банки, що виконували роль розрахунково-клірингових центрів ф’ючерсних
бірж та біржі, на яких депозитні внески просто присвоїли керівники, що
призвело до краху ф’ючерсного ринку в цілому.

Четвертою причиною кризи універсальної товарної біржі в Україні було те,
що біржова лихоманка відбувалася на неіснуючому ринку. Тому не дивно, що
ринок і досі не функціонує належним чином, оскільки він не
структурований вертикально (на спотовий та ф’ючерсний). В Україні ринок,
до того ж, не структурований горизонтально. Досі нема чіткої взаємодії
біржового та позабіржового ринку сировини. Те, що ми називаємо ринком
нерухомого майна, практично є ринком помешкань, де еквівалентом виступає
чужа валюта (долар США). Ринок землі в Україні і пов’язаний з ним
іпотечний цілком відсутні. А без вартості землі, основного засобу
виробництва на селі, визначити собівартість сільськогосподарської
продукції і пов’язати її з ринковою ціною продукту неможливо.
Аналогічний стан справ на фінансовому ринку, ринку грошей, позик і на
пов’язаному з ними ринку боргових зобов’язань, де Національний банк
монопольне визначає ціну грошей у вигляді облікової ставки.

Ось і виходить: бірж як справжніх індикаторів ринку немає, їх і не може
бути, бо немає самого ринку (“Для чого термометр мертвій людині?”).

Скільки існує біржовий механізм, стільки ж його переслідують кризи.
Велика економічна депресія США у 30-х роках виникла після жорстокої
біржової кризи, відомої як “чорний вівторок” та “чорний четвер” – 24 і
29 жовтня 1929 р. Криза була настільки жахливою, спричинила стільки
жертв, що й досі сприймається як найстрашніше лихо, яке спіткало
американську націю за всю історію її існування. До кризи всі американці,
від домогосподарки до президента, азартно грали на фондовій біржі,
купуючи та продаючи акції, курси яких на очах зростали. У вересні 1929
р. було випущено на $1 млрд. більше акцій, ніж за всі вересні попередніх
років.

У вівторок, 29 жовтня, о 10-й годині при відкритті біржі було
запропоновано 650 000 акцій престижної корпорації по 179 доларів, тоді
як 24 жовтня – по 205. Покупців не було. Крах цих акцій став початком
божевілля. Усі кинулися продавати. До кінця дня збитки становили понад
$10 млрд. Крах американської біржі спровокував крах європейських ринків,
але наслідки тут були не такими жахливими, оскільки й ринки були значно
меншими за обсягами. З кризи економіка США виходила надзвичайно важко.
Понад 130 тисяч підприємств перестали функціонувати, кожен третій
американець залишився без роботи, без засобів для існування. Криза
біржова стала апогеєм і каталізатором економічної кризи. Про неї
написано дуже багато, однак якісь паралелі з Україною 90-х років ХХ-го
ст. неможливі. Там криза виникла через стихійність і безконтрольність з
боку держави ціноутворення на біржовому ринку цінних паперів, коли їх
курси цілком не відповідали реальному станові справ. У нас, в Україні,
держава не усвідомлює політичного значення цього інституту, що спричинює
неабиякі економічні наслідки.

Економічні та художні джерела, що описали біржову кризу 1929 р.,
підтвердили разючі відмінності цих криз. Український ринок не реагує на
біржову кризу, бо ринку немає, і в кризі перебувають не інструменти
центрального ціноутворення, а прості посередники місцевого значення, які
зникають і виникають не помічені ніким, крім аналітиків-фахівців.

Біржова криза 1987р. була також досить болісною, особливо для Європи. Це
знову був жовтень, що підтвердило слова Марка Твена:

“Особливо небезпечним для спекуляцій на біржі є місяць жовтень, але є ще
інші досить небезпечні місяці…” – і він перелічив у довільному порядку
всі місяці року.

Фахівці-економісти наголошують на монетарних та немонетарних причинах
кризи. Це була енергетична криза в Європі, коли країни Перської затоки
різко підняли ціни на нафту, і це була криза нерегульованих міжнародних
подій у біржовій діяльності. Біржі стали міжнародними, розвиток
комп’ютерної техніки дозволив збільшити обіг капіталів, розмах
спекулятивних та арбітражних угод. На ринках з’явилися фальсифіковані
фінансові інструменти. Однією з причин кризи 1987 р. був подвійний
американський дефіцит (бюджетний та комерційний). Монетарною причиною
називали коливання курсу долара, який вже не міг бути еквівалентом щодо
інших конвертованих валют. Третя причина – фінансова, а саме збільшення
відсоткових ставок за довгостроковими кредитами. Четверта – технічна
(помилка комп’ютерів, програм тощо), оскільки з їх допомогою було
прискорено виконання замовлень на продаж.

Криза, незважаючи на песимістичні прогнози, почала зменшувати свій вплив
на реальну економіку вже через рік, адже відбувалася в період сильного
зростання світової економіки.

І зараз діловий світ поволі виходить із жорсткої фінансової кризи.
Розпочинаючи знову ж таки з жовтня 1997 р. фінансова криза, що
зародилися в Гонконгу, завдала відчутних ударів Японії, “азійським
тиграм”, США і навіть Росії, яка досить тісно інтегрувалася у світові
ринки. Україну і ця криза зачепила лише на макрорівні: міжнародні
валютні організації збільшили відсотки за надані кредити. Сьогодні
провідні економісти й аналітики системно вивчають російську кризу серпня
1998р., яка відчутно вплинула і на ситуацію в Україні, де було
девальвовано тоді зовсім нещодавно введену нову національну грошову
одиницю – гривню.

Біржові кризи, які переживало людство у ХХ-му ст., свідчать, що ринкова
економіка та її барометр – біржа, можуть давати збої, пробуксовувати,
однак, попри все, дозволяють робити висновки, підвищувати якість
регулювання цих процесів з боку і біржових структур, і держав. Тому,
визначаючи напрями розвитку біржового ринку в Україні, необхідно
створити належні політичні та економічні умови становлення біржі, яка
допоможе структурувати сам ринок, визначати прогнозні ринкові ціни та
дозволити здійснювати нові для наших учасників ринку, але вкрай
необхідні операції страхування цінових та курсових ризиків.

Похожие записи