КУРСОВА РОБОТА

Екологічне право України: сучасний етап

ПЛАН

Вступ

Поняття екологічного права Укрїни

Екологічне право та екологічне законодавство

Поняття і особливості принципів екологічного права

Екологічне законодавство України: сучасний етап

Державна політика України у галузі охорони довкілля

Заключення

Література

Вступ

Насьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дісціплін є
екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи? Чи є в
цьому доцільність ? Перед тим, як обгрунтувати цікавість та важливість
вибраної теми, я хочу процитувати Андрейцева В.І. з яким повністю
згодна:

“Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений необхідністю:

1) ефективного застосування природоохоронного законодавства з метою
забезпечення екологічних прав громадян;

2) об’єктивного осмислення ролі та місця законодавчих і підзаконних
актів, кількість яких постійно зростає, у системі права; регулювання
екологічних правовідносин;

3) творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень,
концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин;
проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними,
інституційиими ознаками;

4) своєчасної систематизації та відтворення новаціиних процесів у
підручниках та інших навчально-методичних матеріалах; створення
оптимальної навчально-методичної бази для об’єктивного сприйняття
студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами,
докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в
екологічному законодавстві та праві;

5) формування у студентської молоді виважених еколого-правових поглядів,
прогресивного еколого-правового світогляду;

оволодіння нею навичками вирішення сучасних еколого-правових питань на
мак-ро- і мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів; створення
широкої мережі закладів по проведенню просвітницької еколого-правової
діяльності;»

Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право мов грати
повинно захищати людей та довкілля, і як щира ненька піклуватися про їх
розвиток та збагачення.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати

як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через

нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення

природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні

деформації народного господарства, за яких перевага надавалася

розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно

небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний
характер і не стримували занепад еологічного стану України, зараз, з
прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати
про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації
права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм,
зумовлений багатьма факторами.

(Економіці України притаманна висока питома вага

ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та

нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без

будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за

відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та

економічних механізмів природокористування та без урахування вимог

охорони довкілля, можливо це і зараз.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної

свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля

України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,

повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях

шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого

погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.Я вважаю, що відношення
до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і
інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне
право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі
екології.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що

екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими

регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її

довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними

наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до

рівня глобальної екологічної катастрофи.

На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого
стану довкілля, є:

застаріла технологія виробництва та обладнання,

висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два –
три рази відповідні показники розвинутих країн;

високий рівень концентрації промислових об’єктів;

несприятлива структура промислового виробництва з високою

концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,

оборотних систем водозабезпечення тощо),

низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об’єктів;

І саме те що є предметом мого дослідження

відсутність належного правового механізму,

який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій
та природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля….

( Всі ці питання в правовій державі повинно регулювати саме право, а не
виробничі інтереси деяких підприємців,недбайлість державних службовців,
байдужість населення. Тому екологічне право як наука, екологічне
законодавство та їх сучасний стан я і буду намагатися дослідити у своїй
роботі.

Поняття екологічного права України

Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім
молоді.

Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка
бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території
сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом.
Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття,
Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підходили аж до
Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час
містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої
небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській
діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство,
бджільництво.

(Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого,
перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом
яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці
— «Фізіолог» містилися популярна праці із зоології.

Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному
законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних
ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні
об’єкти.

Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з’являється тільки у XX
ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.

Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом
1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства
колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких
місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших
недоліків. Серед них — зайва декларативність, майже повна відсутність
норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості
бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми
законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і
стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при
великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б
екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно
з більш загальними для всієї держави.

Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів
різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у
галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке
явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження
їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли
в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за
порушення норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш,
якщо повторність адміністративної відповідальності криміналізується. Не
викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає
розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації
права, додержання законності та ефективності права.

(У зв’язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української
держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його
правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру,
порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з
одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого,
— вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.

На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного
права України, яку висунув Костицький В.( 1992 р. і назвав концепцією
«екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік
необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного
середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі
системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний
Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого
роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає
загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі
всю систему екологічного права.

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти
природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси,
кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання
рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону
атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й
нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму
природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить
життєздатність «кореневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про
механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів.
Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне
дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального
природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи
екологічного права. На його думку також в ролі головного кореня слід
розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного
середовища. Це й зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над
економічними відносинами, покликане їх регулювати, наголошує він, цитуя
класиків.

(Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти
привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати
«фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на
навколишнє природне середовище.

Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон
надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони
навколишнього природного середовища, Положення про громадський
екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі
охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний
моніторинг, інші нормативно-правові акти.

Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево»,
що у нашій державі склалася національна система екологічного права як
комплексна галузь права, що об’єднує правові форми і правові відносини,
які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки
вона діюча Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та
за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного
права, але цього , на мою думку не досить, саме органи виконавчої та
судової влади повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну
сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх
захисті де-факто.

Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного
права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій
галузі. Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена
суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та
відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та
навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого
існування людської цивілізації.

З нормативної точки зору, екологічне право — це система норм і правил,
що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх
природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього
природного середовища, життя і здоров’я людей від негативного впливу
забрудненого навколишнього середовища.

Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим,
що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне,
флористичне, атмосфероохо-ронне, заповідне законодавство, які або уже
сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче),
або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування у галузі
права триває.

Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що
воно об’єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як
норми, що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного
природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в
цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору
земельної ділянки є нормами більш широкої дії і мають
середовищно-регулюючий характер. Поряд з цим екологічне право включає
цілий блок законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони
навколишнього природного середовища. Це, зокрема. Закон про охорону
навколишнього природного середовища, постанова Кабінету Міністрів
України від 13 січня 1992 р. № 18, яка встановлює порядок стягнення
платежів за забруднення навколишнього природного середовища, та ін., які
визначають можливість самого носія суб”єктивного права діяти певним
способом, і примусово забезпечити виконання юридичних обов”язків.(

Екологічне право об’єднує правові норми, які регулюють правовідносини на
основі спільного предмета правового регулювання. (Предметом правового
регулювання екологічного права є відносини в галузі охорони та
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища в цілому, цінних природних об’єктів і комплексів, екосистем і
ландшафтів, клімату, життя та здоров’я людей від негативного впливу
забрудненого довкілля.

Джерелами, тобто нормативно-правовими документами екологічного права,
виступають закони України, постанови Верховної Ради України, укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні
документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища (як
прийняті самостійно, так і спільно з іншими міністерствами і
відомствами), рішення місцевих рад народних депутатів.

Екологічне право взаємопов’язане з іншими галузями права і може бути
реалізоване тільки в такій взаємодії. В цьому проявляється єдність як
правової системи в цілому, так і екологічного права зокрема. Так, норми
лісового права встановлюють порядок заготівлі деревини на корені. Плата
ж за використання лісових ресурсів передбачена нормами загальної
частини, які встановлюють порядок стягнення та нормативи платежів за
використання пиродних ресурсів.

Еколого-правові норми регулюють порядок використання природних ресурсів,
порядок розміщення відходів у навколишньому природному середовищі та
визначають конкретний перелік екологічних правопорушень… Санкції ж за
екологічні правопорушення містяться в адміністративному та кримінальному
законодавстві.

(В Україні до 1982 р. діяв Адміністративний кодекс 1928 р., від якого
залишились чинними трохи більше десятка статей. А прийнятий 1982 р.
Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення важко віднести
до вершин правотворчої праці. Зокрема, розділ про правопорушення в
галузі охорони та використання природних ресурсів відзначався
недосконалістю та відсутністю системного підходу ще з часу прийняття
цього законодавчого акта.

На даний момент ми ще не готові до розроблення комплексного
законодавчого акта, який охопив би всі напрями адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин, і цілком нормальним тут є використання
наробок інших галузей юридичної науки. Наприклад, зрозуміло, що в рамках
еколого-правової науки можна більш повно сформулювати всі склади
адміністративних еколого-правових порушень, які потім будуть додатково
включені в адміністративний кодекс.

З іншого боку, розвиток правової системи та правозастосовчої практики
вимагають прийняття норм прямої дії, наголошує Костицький В. На мою
думку, ця ідея потребує серйозного осмислення на рівні теорії права та
теорії правотворчості. Прийняття законодавчих актів прямої дії поряд з
позитивними моментами, пов’язаними із застосуванням норм даної галузі
права призведе до дублювання багатьох правових норм в інших галузях
права або ж навіть до звуження матеріальної частини таких галузей права,
як адміністративне і кримінальне.

Видається, що українській правовій думці ще треба віднайти оптимальні
засади взаємодії та розмежування галузей права.. Потрібна якась певна
кількість законів, щось на зразок «критичної маси» у фізиці, щоб
«запрацювала» вся правова система. Навіть у межах однієї галузі права
важко домогтися ефекту без прийняття відповідних новацій в інших галузях
права. Скажімо, недостатня дієвість Закону України про охорону
навколишнього природного середовища значною мірою обумовлена затримкою
внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та
відсутністю Закону про державний контроль у галузі охорони навколишнього
природного середовища.

Екологічне право як особлива галузь права взаємопов’язані з іншими
галузями права. Наприклад, порядок фінансування природоохоронних
заходів, кредитні та податкові пільги для підприємств, установ і
організацій є предметом правового регулювання як екологічного, так і
фінансового права. Питання стимулювання природоохоронної діяльності
підприємств і організацій входять до сфери як екологічного, так і
господарського права. Правове регулювання власності на природні ресурси
— однаково важливі для реалізації і цивільного права і для екологічного.

Таким чином, екологічне право — це комплексна галузь права, яка об’єднує
правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони
навколишнього природного середовища. Екологічне право існує і
реалізується у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права.

Не можна також не погодиться з Андрейцевим В.І., який визначає еологічне
право таким чином:

Поняття екологічного права

інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об’єднує
сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з
метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів,
забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування
екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки норм екологічного права

1. Сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову
спільність або комплексну галузь права

2. Правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав
суб’єктів екологічних правовідносин

3. Правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують
реалізацію зовнішньої і внутрішньої функції держави

4. Еколого-правові норми утворюють три блоки (групи)
нормативно-правового регулювання і забезпечення:

а) природноресурсові норми
екологічної безпеки

б) природоохоронні(середовищеохоронні)

в) антропоохоронні (

5. Еколого-правові норми складають юридичну базу природноресурсового,
природоохоронного (права навколишнього природного середовища) права і
комплексного міжгалузевого інституту правової екології людини (правової
охорони життя і здоров’я людини від небезпечного навколишнього
середовища, або екологічної безпеки громадян (антропоохоронного) права.

Особливостями кодифікаційних процесів в галузі екологічного права на
думку Костицького В. є:

Прагнення зробити нові акти законами прямої дії. (Однак ні юридична
наука, ні правотворча практика та законодавча техніка ще не готові до
цього. В законотворчій роботі юридична наука спирається на досягнення
інших галузей науки, які теж не завжди спроможні дати відповідь на
запитання, які виникають у правотворенні. Це не означає неспроможності
науки. Розроблення законопроектів виявляє ряд нових проблем, які
потребують спеціальних наукових досліджень. Так, при підготовці проекту
Закону України про охорону навколишнього природного середовища
(прийнятого 25 червня 1991 р.) одним із найбільш принципових питань було
правове регулювання використання атмосферного повітря для промислових
потреб. Україна є учасником ряду міжнародних конвенцій, зокрема, про
охорону озонового шару та запобігання впливу на потепління клімату.
Найбільшими споживачами кисню залишаються теплові електростанції.
Одночасно енергетика, зокрема теплова, яка є одним із найбільших
забруднювачів атмосферного повітря, постачає більше 27% енергії України.
В умовах загострення енергетичної проблеми в Україні потрібно вимагати
про запровадження жорстких заходів впливу на підприємства енергетики і
про стягнення з них плати за використання повітря для промислових
потреб, тим більше при збитковості цієї галузі економіки.

До новацій цього Закону слід віднести нову його структуру, яка
відповідає новому змісту і завданням закону. Найважливіше з них —
створення правових умов для боротьби із забрудненням довкілля не «на
заводській трубі», тобто для боротьби не з наслідками, а з причинами
високого техногенного впливу промисловості на навколишнє природне
середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему
екологічних нормативів і стандартів. Це підтверджує вже перелік системи
екологічних нормативів. Окрім нормативів екологічної безпеки, нормативів
гранично допустимих видів забруднюючих атмосферне повітря стаціонарними
джерелами та нормативів викидів забруднюючих речовин пересувними
джерелами, визначаються нормативи утворення забруднюючих речовин, які
викидаються в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та
іншого обладнання, споруд і об’єктів, нормативи використання
атмосферного повітря для виробничих потреб.

Ряд наукомістких проблем вченим та практикам довелося вирішувати при
підготовці законопроектів про охорону та раціональне використання
рослинного і тваринного світу. Найважливіші з них — питання про об”єкт
правового регулювання, взаємоузгодження права власності на земельну
ділянку та права загального і спеціального використання ресурсів
рослинного і тваринного світу.

(Правовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці,
птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх
видовій і популяційній різноманітності та на всіх стадіях розвитку, які
перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки,
продукти життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи
міграції, середовище перебування тварин у цілому.

В Законі визначається порядок надання об’єктів тваринного світу в
користування, права, обов’язки і гарантії користувачів та підстави
припинення права користувачів тваринним світом, а також види
використання об’єктів тваринного світу. Найважливішими названі
використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та
естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності
тварин — ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів
рослин тощо; використання тварин з метою одержання продуктів їх
життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в
неволі чи в напіввільних умовах для комерційних й інших цілей. На
відміну від попереднього закону (1981 р.) знижена пріоритетність з
врахуванням екологічних вимог таких видів користування тваринним світом,
як мисливство, рибальство, включаючи видобування водних безхребетних та
морських ссавців;

добування тварин, які не належать до об’єктів мисливства і рибальства.
Серед заходів охорони тваринного світу визначаються як традиційні
(створення заповідників, заказників, встановлення особливого режиму
охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові
(розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення,
видів тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу
цих тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні
екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та
нормативів використання об’єктів тваринного світу; регулювання торгівлі
об’єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого
впливу продуктів біотехнології.

В Земельному кодексі України зберігся старий поділ на землі
сільськогосподарського призначення; населених пунктів; промисловості;
транспорту, зв’язку, оборони природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення;

лісового, водного фонду та земельного запасу. Земельний кодекс України
встановив порядок надання землі у користування й передачі у власність,
визначив права і обов’язки землекористувачів і землевласників, гарантії
і захист їх прав. Цей законодавчий акт — явище в правотворчій роботі,
однак потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань.

Формування екологічного законодавства — це не тільки створення нових
законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи системи
екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще ряд законів,
указів Президента України і нормативних актів Кабінету Міністрів
України. Разом з тим кожний законодавчий акт передбачає розроблення і
прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які забезпечать його повну
реалізацію. Тільки після завершення цієї роботи можна приступати до
наступного етапу кодифікації — розроблення законів прямої дії шляхом
інтеграції вимог закону та розроблених на його виконання нормативних
актів. Чи можна підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно,
можна, але тоді процес створення системи екологічного права затягнеться
на десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і
використання природних ресурсів витрачується 1,5—2 роки. Шляхом
залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо
розробляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти до
нього — іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради України не
дозволить створити у короткі терміни систему екологічних законів прямої
дії. Але я не вважаю доцільним створення законів прямої дії, так як
загальний декларативний принцип “ право на здорове довкілля” та деякі
інші, найбільш загальні, передбачені Конституцієй України, і є нормами
прямої дії.

Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації
екологічного права — на етапі інтеграції законодавчих та нормативних
актів — значно скоротити кількість джерел екологічного права, що
сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що вся
система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200
законодавчих і нормативних актів..

Одним з можливих варіантів кодифікації екологічного законодавства може
бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи екологічного
кодексу як основи екологічного права. Такий екологічний кодекс міг би в
загальній частині містити завдання законодавства на предмет правового
регулювання, об’єкти та принципи правової охорони навколишнього
природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в
спеціальній — правовий режим охорони й використання природних ресурсів.
Очевидно, не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта.
Такий Кодекс був би вигідним і зручним для використання у сфері
застосування еколого-правових відносин,вважає Костицькій В, з яким у
цьому питанні я цілком згодна тому що як студент зіткнулася з проблемою
вивчення та узагальнення норм права внаслідок їх великої кількості та
несистематизованості.

На даний момент маємо масове поширення екологічного та еколого-правового
нігілізму. Керівники підприємств, установ і організацій та громадяни або
не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо ігнорують його.
Раніше «на догоду» плану, тепер — «в інтересах порятунку народу України
від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще бути отруєним
і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному середовищі.
Найбільше вражає, що сім’ї, діти, онуки керівників підприємств осіб, які
можуть впливати на екологічну ситуацію — проживають частіше в зоні
впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація не
є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто
ігнорують екологічні вимоги.

У зв’язку з цим паралельно з підготовкою нагально потрібних
законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон
надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення проекту
Закону України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути
покладено принципи комплексності та безперервності екологічної освіти й
виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних
закладів і школи. Екологічне виховання дітей — один з обов’язків
батьків.(

Ці ж принципи має бути закладено в систему підготовки фахівців (як у
системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання), а
також наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів
підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. (Кожний випускник
навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як
обов’язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця)
одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах.
Підприємства, установи і організації зобов’язані виділяти кошти на
екологічну освіту та виховання їхніх працівників, проводити екологічну
атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені
і обгрунтовані рішення мають виступати умовою допуску до роботи. У
зв’язку з цим і можливо доцільно розробити Збірник кваліфікаційних
екологічних вимог для всіх професій і спеціальностей, який
використовувався б на випускних іспитах, при прийнятті на роботу та
атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І.

Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила
б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та
формування особи, готової до добровільного додержання законодавства.

Екологічне право та екологічне законодавство

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його
існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв’язків явищ
природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни
природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного
складу повітря, води тощо) впливають на людину.

(Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну
реакцію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону
природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона
визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде
пов’язана з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне
середовище лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що
будуть враховані інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому
приноситимуться інтереси прийдешніх поколінь.

У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства
визначається єдністю об’єктивного і суб’єктивного. Об’єктивне — це
суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб’єктивне
— методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа
має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись
переважно імперативним методом, якому притаманний найбільш високий
потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку
переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити,
обмежити, заборонити відповідно до потреб природи).

Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного
права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного
законодавства. Екологічне право — це відображення прав природи, яких
вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве
право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством
треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням
належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право
в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може
відображатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних
звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об’єкти як про
естетичні цінності тощо.

Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то
система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового
розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія
цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством
і екологічним правом повинна завжди вирішуватись на науковій основі.
Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і
природничого.

Система екологічного права визначається системою об’єктів природи,
розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а
система екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її
співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо
створюється людьми. Системи екологічного права і екологічного
законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки
розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження
на природу в цілому й на окремі природні об’єкти.

Система екологічного законодавства має більш-менш стабільний характер.
Це пояснюється тим, що у співвідношенні з екологічним правом, яке треба
розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство є формою, що завжди
консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху
екологічного права. Якщо новація в екологічному праві під впливом
зрощування антропогенного навантаження на довкілля, техногенних
катаклізмів тощо може привести до більш-менш значної перебудови всієї
екологічної політики, то новація в екологічному законодавстві до його
внутрішньої перебудови не приводить. Нові екологічні закони включаються
в систему законодавства, яка вже, як правило, склалася. Це не веде до
системних змін.

Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її
природний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є
юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного
законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих
законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило,
екологічний закон діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на
підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму.
Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки
перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо
підійти до екологічного законодавства під кутом зору його застосування,
то з’ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох
інших галузей законодавства.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно
від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична
сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об’єкт береться
державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об’єкта
залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки,
помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об’єкта
до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного
законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту
природних об’єктів залежить від місця цих об’єктів в системі
навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна
відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об’єкта
природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать
система екологічного права, а отже, і система екологічного
законодавства.

Важливою структурною ланкою екологічного законодавства треба вважати
нормативні акти екологічного змісту, що приймаються місцевими органами
державної влади і управління. Вони більш безпосередньо відображають
екологічні ситуації взагалі і стан конкретних екологічних об’єктів.

Необхідно також враховувати, що екологічне законодавство, як і будь-яке
інше, являє собою ієрархічну структуру, де нормативні акти нижчого рівня
повинні відповідати за своїм змістом нормативним актам вищого рівня.
Останні відповідають більш узагальненим, таким, що охоплюють більшу
територію, екологічним потребам.

Екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право
природи поширюється на неосяжну різноманітність об’єктів, що вимагає
різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом
якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права — це
те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства
викликає заперечення, вважають Плотникова О. та Чаусова Л. Їх думка, на
мій погляд, є більш філософською, ніж правовою, але право теж соціальна
категорія, і тому з ними неможливо не погодитись.

Екологічне законодавство — це структура, що об’єднує екологічні юридичні
норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми
конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини
різного змісту, з приводу охорони ‘різних природних об’єктів. Вказане
законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його
реалізація породжує відносно сталі правові відносини(.

Поняття і особливості принципів екологічного права

Для кожної галузі права, у тому числі й для екологічного права,
характерні свої принципи, на яких грунтується сукупність її правових
приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права,
але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп
суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та
сукупність її принципів.

Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних
об’єктів відповідним суб’єктам, використання та відтворення цих
об’єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють
специфічність екологічного права, що є юридичною формою цих відносин.
Дана специфічність визначається екологічними факторами, в основі яких
лежать закони природи, ігнорувати які неприпустимо.

Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено
достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак
оскільки останнім притаманні й загальні принципи права, доцільно
звернутися до їх характеристики.

(В літературі з загальної теорії права, у галузевій правовій і
спеціальній літературі щодо розуміння загальних і галузевих правових
принципів висловлені певні міркування. З точки зору лінгвістики принцип
у перекладі з латинської означає «початок», «основа», що передбачає
основне, вихідне положення будь-чого: теорії, світогляду, науки тощо. У
філософії, філології, логіці, психології, етимології принцип
розглядається як вихідне положення, основоположне правило, першооснова
реальної дійсності, хоч з окремих питань існують розбіжності. Це
обумовлено тим, що кожна з названих наук має свою специфіку, а отже, й
різні підходи до розуміння принципів. Ще, на мою думку, визначення
принципів залежить від позиції науковця, який їх досліджує, наприклад,
який він обрав метод дослідження, яке в нього світосприйняття і ,
навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у головному серйозних
розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у різних сферах
суспільного життя, немає. Зазначений підхід застосовується і при аналізі
загальноправових, галузевих, підгалузевих та інших правових принципів,
обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми суспільних
відносин.

Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються
через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні
засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої
суспільного ладу, об’єктивно обумовлені існуючими екологічними
відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по відношенню
до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є
узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення.(
Вона становить теоретичну базу для розробки спеціальних проблем, що
стоять перед галузевими правовими науками. Тому загальні принципи права
повинні враховуватись останніми. При цьому найважливіші риси змісту
права, як правило, формулюються юридичною наукою як його принципи.
Значення принципів права допомагає його вивченню, орієнтує нормотворчу
діяльність і враховується в процесі застосування права.

Правильними принципами треба вважати такі, які узгоджуються з природою,
суспільством, засновані на змісті права.

Галузеві правові принципи відображають головним чином ті суспільні
відносини, які регулюються відповідною галуззю права. До основних
галузей належать цивільне, кримінальне, трудове, екологічне,
конституційне право. У кожній галузі на основі законодавства
сформульовані її принципи.

Галузеві правові принципи грунтуються на положеннях, які становлять
основу загальних принципів, та врахуванні особливостей сукупності норм
права кожної галузі.

Важливо пам’ятати, що галузеві принципи, як і принципи взагалі, не є
статичними. Вони динамічні, оскільки в суспільному житті, природі, праві
відбуваються відповідні зміни, які дістають вияв у тому, що якісь явища
або зникають повністю, або зазнають істотних змін, з’являються нові
явища.

Необхідно зупинитись у загальних рисах на розумінні екологічного права,
тому що стосовно даного питання існують різні судження. У літературі
здійснено аналіз пов’язаних з цим наукових концепцій. Визначились два
напрями.

Перший зводиться до визнання того, що екологічне право належить до
комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права, зокрема
земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфсрно-повітрянс,
охоронні. Не випадково у переліку юридичних, психологічних наук, які
вводяться до номенклатури спеціальностей наукових працівників, здобута
спеціальність включає в себе знання в галузі земельного, екологічного,
природноресурсового та аграрного права. (

Згідно з другим напрямом екологічне право не розглядається як комплексна
галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині екологічні
відносини. Крім того, на думку В.Попова, воно містить в собі такі
підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне,
атмосферно-повітряне, охоронне та інше право(.

Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів
екологічного права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної)
галузі права, враховуючи чинне законодавство. Принципи екологічного
права потребують більш глибокого дослідження. Однак наведені у
навчальній літературі визначення не розкривають їх специфіки. (Так,
Б.Єрофєєв визначає ці принципи як керівні засади екологічного права, які
окреслюють його спрямованість та основні риси, що є свого роду
мікросхемою галузі права. Це визначення є неповним і дуже загальним.
Воно не відображає специфічних рис еколого-правових принципів, хоча, з
точки зору правового аналізу це, безперечно вірно. Адже відомо, що
правові принципи закріплюються, дістають вияв у законах та інших
правових нормах. Наприклад, в ст. 3 Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища викладені основні принципи цієї
охорони:

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища
є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість
додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів
використання природних ресурсів при здійсненні господарської,
управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і
здоров’я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього
природного середовища;

j

Ae

AE

O

O

???????

?????????¤

?????????¤

?&?%??¤

Y?a|e

Похожие записи