Реферат на тему:

Джерела права соціального забезпечення

В умовах реформування законодавства про соціальне забезпечення України
необхідними є наукові дослідження загальнотеоретичних засад правового
регулювання відносин в соціальному забезпеченні, серед яких важливе
місце належить проблемі джерел права соціального забезпечення.
Дослідження джерел права соціального забезпечення зумовлене і суто
практичними інтересами, оскільки у цій сфері накопичилось чимало
проблем, які в основі своїй не сприяють правильному застосуванню чинного
трудового законодавства.

Проблему джерел права соціального забезпечення тією чи іншою мірою
досліджувалась Андреєвим В.С. [1], Мачульською О.Є. [2], Смірновою М.О.
[3] та деякими іншими авторами. В Україні проблема джерел права
соціального забезпечення достатньо не вивчена.

Теорія права розглядає поняття джерело права у двох значеннях. Перше
значення розкриває причину створення права. Такою причиною є держава,
яка наділена владою ухвалювати відповідні рішення у вигляді правових
норм для реалізації потреб суспільства і розвитку суспільних відносин.

Друге значення поняття характеризує його юридичну природу. У цьому
розумінні під джерелом права розуміють форму виразу державної волі, тому
у цьому тлумаченні джерело права часто ототожнюється із формою права.

Найбільшого поширення у юридичній науці набуло розуміння джерела права
як офіційна форма зовнішнього виразу правових норм, який засвідчує їхню
державну загальнообов’язковість [4, с.109].

Для українського права характерним є те, що головними його джерелами є
нормативно-правові акти і нормативно-правові договори.

Джерелами права соціального забезпечення як самостійної галузі права є
численні нормативно-правові акти: закони, укази Президента України,
постанови Кабінету Міністрів України, різноманітні нормативно-правові
акти міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування,
та нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні,
галузеві і регіональні угоди й колективні договори.

Перш ніж визначити поняття джерела права соціального забезпечення,
виділимо особливості, що відрізняють їх з-поміж нормативно-правових
актів інших галузей права.

По-перше, в Україні немає єдиного кодифікованого акта, який би
врегулював весь комплекс суспільних відносин, що становлять предмет
права соціального забезпечення. Це зумовлено об’єктивними причинами.
Джерела права соціального забезпечення формуються під впливом низки
економічних, соціальних та правових чинників, які визначають їхню
правову природу, сутність та особливості формування. Система
законодавства у справі соціального забезпечення перебуває у стадії
реформування. На сьогодні діюче законодавство характеризується великою
нестабільністю. Це своєю чергою призводить до безсистемності і
дублювання. У багатьох випадках у різних законах одне і те ж поняття
тлумачиться по різному, що утруднює їх застосування. Як приклад,
наведемо, те що система державних допомог регулюється понад сотнею
нормативно-правовими актами, які прийняті на різних рівнях. Тому в
недалекому майбутньому постане необхідність у прийнятті якщо не єдиного,
то декількох кодифікованих актів, які регулюватимуть окремі види
соціального забезпечення, а також систему соціального страхування.
Очевидно, це повинно бути щось на зразок Соціального кодексу, або
Кодексу про соціальне забезпечення.

По-друге, важлива роль серед джерел права соціального забезпечення
належить міжнародним актам.

Відповідно до ст.9 конституції України, чинні міжнародні договори, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України
передбачені інші правила, ніж у законі, то застосовуються правила
міжнародного договору.

Серед міжнародних документів особливе місце посідає Загальна декларація
прав людини, яка у ст.22 передбачила право людини на соціальне
забезпечення за допомогою національних зусиль та міжнародного
співробітництва й відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У
розвиток норм Загальної декларації був прийнятий Міжнародний пакт про
економічні, соціальні та культурні права.

Держави-учасниці Пакту взяли на себе юридичні обов’язки гарантувати
кожному право на соціальне забезпечення, в тому числі право на соціальне
страхування, а також забезпечити право кожного на відповідний життєвий
рівень для себе і своєї сім’ї, тобто достатнє харчування, одяг і житло.

До цієї групи джерел слід віднести, прийняту Радою Європи Європейську
соціальну хартію, яка була переглянута у 1996р. у Страсбурзі.

Відповідно до неї з метою забезпечення ефективного здійснення права на
соціальне забезпечення держави зобов’язуються підтримувати систему
соціального забезпечення на такому рівні, як це передбачено міжнародною
конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми
соціального забезпечення. Хартія також передбачає обов’язок держав
створити систему надання соціальних допомог у випадках, коли громадяни
не мають достатніх засобів для існування. Передбачено також право
інвалідів на реабілітацію, а також на працевлаштування, право сім’ї на
отримання соціальних допомог.

Іншим за значенням джерелом права соціального забезпечення є Конвенція
про права дитини. Ця конвенція охоплює весь комплекс прав дитини:
цивільних і соціально-економічних. Нею передбачений також механізм
контролю над дотриманням взятих державами на себе зобов’язань.
Держави-учасниці цієї Конвенції визнають за кожною дитиною право
користуватись соціальним забезпеченням і право на рівень життя, який
необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і
соціального розвитку. За неповноцінними дітьми визнається право на
особливе піклування з боку держави з метою забезпечення їм ефективного
доступу до послуг в галузі освіти, професійної підготовки, медичного
обслуговування, відновлення здоров’я і в результаті – найповнішого
включення такої дитини в соціальне життя.

Велику групу джерел права соціального забезпечення становлять конвенції
і рекомендації МОП. Серед них виділяється Конвенція №102 «Про мінімальні
норми соціального забезпечення», яка передбачає виплату таких видів
допомог:

у разі хвороби;

по безробіттю;

для громадян пенсійного віку;

у разі вагітності і пологів;

по інвалідності;

у разі втрати годувальника.

Серед Конвенцій необхідно також відзначити Конвенцію «Про рівні
можливості осіб, які обтяжені сімейними обов’язками», «Про професійну
реабілітацію інвалідів» та ін.

Важливе місце серед джерел також займають міждержавні дво – і
багатосторонні договори, в яких бере участь Україна. Особливе значення
належить Угоді «Про гарантії прав громадян держав-членів СНД в галузі
пенсійного забезпечення».

По-третє, зростає роль актів органів місцевого самоврядування, місцевих
органів державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на
підприємствах, в установах, організаціях. Органи місцевого
самоврядування приймають нормативно-правові акти, якими регулюють окремі
питання надання субсидій на житлово-комунальні послуги, надання
соціальних пільг окремим категоріям населення тощо. Головна мета цих
актів – встановити більш високий рівень соціального захисту на
територіальному чи виробничому рівнях, а також врегулювати порядок
надання окремих видів соціального забезпечення, які фінансуються за
рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, розпорядженням голови Львівської
обласної державної адміністрації від 15 лютого 1999 р. затверджено норми
споживання населенням області скрапленого газу, твердого палива, на які
нараховується субсидія.

Зростання ролі актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів
державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на
підприємствах, в установах, організаціях серед джерел соціального
забезпечення, зумовлено такими причинами:

розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері
регулювання відносин у справі соціального забезпечення;

збільшення кількості виплат по соціальному забезпеченню, що здійснюються
за рахунок місцевих бюджетів;

розширенням компетенції роботодавців стосовно здійснення соціальних
виплат за рахунок власних коштів.

По-четверте, особливе місце серед джерел права соціального забезпечення
належить актам Міністерства праці і соціальної політики України. Це
зумовлено тим, що серед основних його завдань є участь у формуванні та
забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості,
соціального захисту населення, соціального страхування, оплати праці,
пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення.
Міністерство праці і соціальної політики України є головним органом у
системі центральних органів державної виконавчої влади із забезпечення
реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту
населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення і
соціального обслуговування населення. Так 22 березня 1995 р. прийнято
роз’яснення «Про порядок застосування Списків №1 і 2 виробництв, робіт,
професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на
пільгових умовах», яким встановлено особливості застосування цих
Списків, у деяких випадках це міністерство приймає акти, яким регулює
порядок виплати окремих видів допомог. Так 20 листопада 2000 р.
затверджений Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі
одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької
діяльності.

Відповідно до своєї компетенції, Міністерство праці і соціальної
політики у разі потреби має право видавати спільні акти разом з іншими
центральними органами виконавчої влади. Як приклад, назвемо Методику
обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги,
яка затверджена Мінпраці разом з Міністерством фінансів, Міністерством
економіки, Державним комітетом у справах сім’ї та молоді і Державним
комітетом статистики. Нормативно-правові акти цього міністерства
сприяють правильному і однаковому застосуванню законодавства про
соціальне забезпечення.

????D???????¤?$????D?ечення зростає роль і кількість відомчих
нормативно-правових актів, які приймаються галузевими органами
державного управління.

До актів інших міністерств і відомств відносимо акти Міністерства
освіти, Міністерства фінансів, Міністерства охорони здоров’я та інших,
які в межах своєї компетенції видають акти про порядок надання окремих
видів соціального забезпечення.

По-п’яте, для джерел права соціального забезпечення характерними є акти
органів соціального страхування. Це акти, які приймають керівні органи
фондів загальнообов’язкового соціального страхування.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування, страхові фонди з дотримання вимог
законодавства розробляють нормативно-правові акти щодо порядку складання
і виконання бюджету, здійснення платежів, проведення бухгалтерського
обліку і звітності та інші документи, що стосуються їхньої діяльності.
Серед вказаних нормативно-правових актів назвемо інструкції: «Про
порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та
громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших
платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України»
(затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19
жовтня 2001р.); «Про порядок перерахування, обліку та витрачання
страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України» (затверджена правлінням
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України від 20 квітня 2001р.); «Про порядок
надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з
тимчасової втрати працездатності» (затверджена постановою правління
Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26
червня 2001 р.).

Цими нормативно-правовими актами врегульовано питання реєстрації та
обліку платників відповідних страхових зборів, порядок обчислення і
строки сплати страхових зборів, порядок притягнення до відповідальності
та обчислення сум штрафних санкцій за порушення порядку сплати зборів, а
також порядок здійснення контролю за сплатою страхових зборів. Страхові
фонди також у межах своєї компетенції приймають акти, якими встановлюють
розміри страхових допомог. Низку нормативно-правових актів страхові
фонди, зокрема Пенсійний фонд України, приймають разом з Міністерством
праці та соціальної політики України.

По-шосте, для джерел права соціального забезпечення характерною є
галузева спрямованість. Це зумовлено браком єдиного кодифікованого акта
на зразок основ законодавства чи кодексу.

Особливостями джерел права соціального забезпечення є поділ на загальні
і спеціальні. До першої групи віднесемо нормативно-правові акти, які
регулюють відносини стосовно надання окремих видів соціального
забезпечення. Вони регулюють порядок надання різних видів соціального
забезпечення для всіх громадян, які цього потребують, або їх окремих
категорій. Серед них виділимо загальні закони, які регулюють соціальне
забезпечення всіх громадян. До спеціальних джерел права соціального
забезпечення віднесемо такі нормативно-правові акти, які регулюють
соціальний захист окремих категорій населення. Співіснування в праві
соціального забезпечення загальних і спеціальних норм віддзеркалює
особливості співвідношення єдності і диференціації правового регулювання
відносин соціального забезпечення.

Головна маса джерел права соціального забезпечення регулює лише певну
групу відносин, якогось виду соціального забезпечення.

Інша група джерел конкретизує конституційні положення про гарантії
забезпечення права громадян на соціальне забезпечення. Мова йде про
нормативно-правові акти, які регулюють відносини у галузі соціального
страхування.

Кодифікованим актом, який регулює відносини у цій сфері є Основи
законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування.

Вони закріпили поняття, види і принципи соціального страхування,
визначили суб’єктів цих правовідносин, врегулювали їх правовий статус, а
також встановили умови отримання виплат та інших видів забезпечення за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. У розвиток і для
конкретизації положень основ прийняті закони, які регулюють окремі види
соціального забезпечення.

Інша група джерел регулює порядок визначення розміру окремих видів
забезпечення з тим, щоб реалізувати конституційне положення про
забезпечення рівня життя, не нижче від прожиткового мінімум. Серед них
центральне місце належить закону «Про державні соціальні стандарти та
державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. Він регулює види,
принципи і порядок визначення соціальних норм і нормативів, на базі яких
визначаються рівні мінімальних розмірів пенсійного забезпечення,
соціальних допомог, розмірів інших соціальних виплат, що забезпечують
рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Положення даного
закону конкретизуються у Законах України «Про мінімальний споживчий
бюджет», «Про межу малозабезпеченості», «Про прожитковий мінімум».

По-сьоме, особлива роль серед джерел права соціального забезпечення
належить законам про державний бюджет на поточний рік.

Законом України «Про державний бюджет на 2003 рік» Кабінету Міністрів
надано право протягом 2003 року збільшувати встановлений законом рівень
забезпечення прожиткового мінімум, виходячи з фінансових ресурсів
держави [5]. Таке право надавалось і законами про державний бюджет
минулих років.

По-восьме, джерела права соціального забезпечення характеризуються
значним ступенем диференціації у правовому регулюванні окремих видів
соціального забезпечення залежно від попередньої діяльності осіб, яким
надається соціальне забезпечення, від суб’єктів, які потребують окремих
видів соціального забезпечення. Диференціація джерел права соціального
забезпечення зумовлена неоднорідністю відносин, які становлять його
предмет, а також суб’єктним складом. Право соціального забезпечення в
умовах переходу до ринкових відносин характеризується дуже складною
системою джерел права, що зумовлено характером правового регулювання
цієї галузі права [6, с.60]

Характеризуючи джерела права соціального забезпечення не можна обминути
рішення Конституційного Суду України. В теорії права немає єдиної думки
щодо їхньої правової природи. У той же час необхідно відзначити, що до
компетенції Конституційного суду України віднесено прийняття рішень про
конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України,
актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У тому випадку, коли ці
акти або їхні окремі положення визнаються такими, що не відповідають
Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність
від дня прийняття рішення про їх неконституційність. До компетенції
Конституційного суду віднесено також офіційне тлумачення Конституції і
законів України, що сприяє їхньому правильному застосуванню. Саме у
цьому аспекті необхідно розглядати рішення Конституційного суду у справі
про зону відчуження, у якому він тлумачив поняття «зона відчуження», яке
вживається у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже під джерелами права соціального забезпечення слід розуміти зовнішні
форми виразу правових норм у вигляді нормативно-правових актів і
нормативно-правових договорів, які регулюють суспільні відносин, що
становлять предмет права соціального забезпечення.

Джерела права соціального забезпечення класифікують за різними
критеріями.:

за сферою дії нормативно-правові акти поділяємо на централізовані і
локальні. До централізованих відносимо закони, угоди, постанови Кабінету
Міністрів, нормативно-правові акти міністерств і відомств. До локальних
відносимо нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування,
місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові
акти, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях;

за видами відносин, які вони регулюють – такі, що регулюють відносини за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за пенсійним
забезпеченням, за наданням страхових і державних допомог, за наданням
пільг і за соціальним обслуговуванням;

за суб’єктами, які потребують окремих видів соціального забезпечення –
жінки, інваліди, літні люди, ветерани праці, ветерани війни та ін.

Проте найпоширений поділ джерел права соціального забезпечення за їхньою
юридичною силою на закони і підзаконні нормативно-правові акти. Закони
своєю чергою поділяємо на загальні (про державну службу, про статус
суддів) і спеціальні (про пенсійне забезпечення, про державну допомогу
сім’ям з дітьми). Підзаконні акти своєю чергою поділяються на акти
Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі
нормативно-правові акти і акти локально-правового характеру.

Джерела права соціального забезпечення класифікують також за видами
соціального забезпечення, за організаційно-правовими формами соціального
забезпечення та за іншими критеріями.

Література

Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.,1987.

Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. – М.,
1998.

Смирнова М.О. Источники права социального обеспечения: Автореф. дис…
канд. юрид. наук. – М., 1983.

Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. посібник.
5-те вид., зі змінами. Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 2002. – С.109.

Закон України «Про державний бюджет України на 2003 рік» від 26 грудня
2002 року // Праця і зарплата: – №2 – 2003.

Див. Мачульская Е.Е.,Горбачева Ж.А. Право социального обеспечения.
Учебное пособие для ВУЗов. – М.: Книжный мир, 2001. – С.60.

Похожие записи