Довіреність: поняття значення та реквізити

Статею 244 ЦКУ передбачене представництво за довіреністю. Тут зазначено
що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за
довіреністю. Але видача довіреності не завжди має договірну основу. Як
ми встановили на попередній лекції більш правильно застосовувати тут
правочинне представництво. У тому нас це більше упевнює ч.2 цієї статті
де вказано, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті
органу юридичної особи. Іншими словами, юридична особа на підставі
індивідуального акту видає довіреності її працівникам для здійснення
певних дій: отримання готівки в банку, отримання матеріальних цінностей
у фізичних та юридичних осіб тощо.

Легальне визначення довіреності дано безпосередньо в законі. Довіреністю
є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для
представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину
представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем),
безпосередньо третій особі (ч.3 ст. 244). Таким чином у даному
визначенні підкреслено двояке значення довіреності:

як документ, на якому засновуються повноваження представника. Звідси цей
документ повинен відповідати вимогам верифікації (перевірки його
чинності), мати реєстраційний номер, відповідні підпис особи, яка його
видала та його посвідчення підписом осію, яким закон надає посвідчуючи
значення. Це може бути керівник юридичної особи чи приватний
підприємець, що діє без утворення юридичної особи. Якщо посвідчення
здійснюється за місцем проживання особи, яка видає довіреність її підпис
посвідчується, керівником житлового органу чи органу місцевого
самоврядування;

як правочин – дія дієздатної особи, що спрямована на передачу частини
своїх повноважень на учинення представником зазначених у довіреності
правочинів із третіми особами.

За своєю юридичною природою довіреність – односторонній правочин на
який поширюються всі ознаки та вимоги щодо правочину. Тому видача
довіреності повинна відповідати вимогам, щодо правочину.

Зміст довіреності – правочини, які повинен за нею вчинити представник не
повинні суперечити законодавстві та моральним засадам суспільства. Не
можна видавати довіреність на учинення тих право чинів, які суперечать
чинному законодавству чи які за законом необхідно учиняти особисто,
наприклад сплачувати аліменти, укладати шлюб тощо. Виходячи з того, що
ніхто не може передати іншій особі прав більше чим має сам, при видачі
довіреності не можна виходити за межі своєї особистої правосуб’єктності.

Перш за все, довіреність вправі видати тільки дієздатна фізична особа.
Видача довіреності особами, які є не повністю дієздатними, є виключенням
із загального правила і стосується тільки тих правочинів, які неповністю
дієздатні вправі учиняти самі. До таких право чинів відноситься:

отримання заробітної плати чи стипендії. Так студенти ВЗО видають
довіреність на отримання стипендії старостам груп на отримання
стипендії;

розпорядження заробітною платою чи стипендією;

здійснення майнових прав автора на витвори науки, літератури та
мистецтва, об’єкти права промислової власності;

внесення вкладів у кредитні заклади;

здійснення дрібних побутових угод та право чинів, спрямованих на
безкоштовне отримання користі, якщо це не вимагає нотаріального
посвідчення та реєстрації;

набуття з досягненням 16 років членства у кооперативі та здійснення прав
із цього (делегування голосу іншому учаснику кооперативу).

Малолітні частково дієздатні особи можуть видавати довіреності тільки
за письмової згоди батьків, усиновителів чи опікунів.

Юридичні особи видають довіреності своїм працівникам чи іншим особам для
учинення їх статутних угод, та представництва інтересів іншим особам.
При тому слід виділити юридичних із спеціальною правосуб’єктністю, які
вправі видавати довіреність тільки на учинення тих правочинів, які
відповідають меті їх діяльності і не суперечать закону. Комерційні
юридичні особи можуть видавати довіреності тільки на учинення тих право
чинів які відповідають їх статутним вимогам та мають право на здійснення
цих видів діяльності на підставі отриманих ліцензій, патентів, квот
тощо. В противному разі право чин юридичної особи, вчинений нею без
дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.277 ЦКУ).

??????????$?2?и?????????

????????$?2??????ї контори – на основі її довіреності. Адвокат діє на
основі довіреності адвокатської контори.

Волевиявлення на видачу довіреності повинно бути вільним і відповідати
внутрішній волі. Якщо довіреність видана під примусом то вона може бути
визнана недійсною. Також якщо довіреність видана із іншою метою чи для
учинення право чинів від імені особи. Це стосується довіреностей на
управління автомобілем. За такої конструкції для власника автомобіля
представник не набуває ніяких прав, а діє у своєму власності інтересі.
Правочин з видачі довіреності повинен бути спрямований на реальне
настання правових наслідків, що зумовлені ним. На практиці і в
літературі відмічається невідповідність застосування довіреності на
управління автомобілем. На практиці видача довіреності на управління
автомобілем використовується для обходу існуючих правил продажі
автомобілів, що деформує статистику, порушує встановлений порядок збору
обов’язкових платежів, порядок реєстрації та перереєстрації транспортних
засобів, персоніфікацію речей щодо який встановлено особливий правовий
режим. Тому не дарма ці відносини на сьогодні охоплюються договором
оренди транспортного засобу.

Інша справа коли довіреність видана на продаж автомобіля.

В правовідносинах довіреності може складатись множинність осіб – участь
на стороні повіреного, чи особи яка видає довіреність одночасно декілька
осіб. Така ситуація виникає стосовно правочинів з майном, яке
знаходиться на праві спільної власності.

Довіреність може бути видана одній або декільком особам. При тому може
бути встановлена послідовність учинення правочинів.

Наприкінці слід відмітити ту обставину, що видача довіреності –
односторонній правочин. Зазвичай згода на представництво представника
необхідна оскільки в противному разі таке представництво втрачає сенс.
Але не є обов’язковою. Прийняття довіреності та здійснення за нею
повноважень теж є одностороннім право чином. Звідси відповідно до п.2
ч.1 ст.248 ЦКУ особа, яка видала довіреність вправі її скасувати, а
представник вправі відмовитися від вчинення дій, що були визначені
довіреністю (п.3 ч.1 ст.248 ЦКУ) у будь-який час.

До реквізитів як обов’язкових вимог довіреності відносяться ті
відомості, які повинні бути в ній вказані. Вони відображають загальні
вимоги до документу. В довіреності повинно бути вказано місце її видачі,
назва, ім’я (фамілія, ім’я та по батькові) особи, яка її видала, ім’я
представника та дані про його документ (паспорт), зміст представництва,
строк його чинності, при необхідності загальні відомості про третю
особу. Повинна бути вказана дата видачі довіреності та підпис особи, яка
її видала. Відповідно цей підпис у встановленому законом порядку повинен
бути посвідчений.

Довіреність має такі функції:

уповноважуючу – наділяє представника певними повноваженнями на учинення
право чинів в інтересах особи, що видала довіреність;

верифікаційну – вказує на особу представника. В довіреності вказуються
його офіційні дані за паспортом. Якщо вчинений за довіреністю правочин
підлягає документуванню то у відповідних вказується дані про довіреність
(спеціальна довіреність) чи разова довіреність додається до цього
документу. Так отримані за довіреністю гроші додаються до документу на
підставі якого проведена їх виплата, наприклад платіжної відомості;

обмежуючу – вказано безпосередні правочини на котрі уповноважений
представник та термін дії. Інколи вказується об’єкт та третя особа. Це
має місце у довіреностях на отримання заробітної плати, пенсії.

Таким чином, довіреність – виданий представнику особою, яку
представляють, в установленому порядку письмовий документ для
представництва перед третіми особами.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Похожие записи