Реферат на тему
Доведення до банкрутства
Стаття ККУ 219:
Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої
особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення
власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що
призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської
діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи
кредитору,— карається штрафом від п’ятисот до восьмисот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на
строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.
2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до
стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і
заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи
кредитору.
Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної
юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це,
зокрема, можуть бути: а) укладення свідомо невигідних для даної
юридичної особи (у т,ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на
користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам
майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших
осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно
відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності
підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г)
заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи
інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного
підприємства, установи чи організації.
Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар до ст. 220.
Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись внаслідок
бездіяльності, наприклад, через невжиття заходів щодо Захисту її
майнових інтересів (незаявлення претензії, непред’явлення позову про
стягнення грошей чи майна з боржників, неотримання майна чи коштів
тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої
фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу
розглядуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після
вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою
метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата
грошових коштів без належної компенсації, і безпосередньо була пов’язана
з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об’єктивної сторони цього
злочину.
У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що
власники чи службові особи суб’єкта підприємницької Діяльності піддавали
розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за
наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають
кваліфікації за ст. ст. 219 та 205. У випадках, коли
дії власника чи службової особи, якими суб’єкт господарської діяльності
доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки
викрадання майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та
відповідною статтею КК про злочин проти власності.
Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних
суспільне небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності
суб’єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі
чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до
ст. 218, про поняття кредитор — коментар до ст. 218,
Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.
3. Суб’єктом злочину можуть бути власник (у т.ч. співвласник) або
службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності, які,
виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи,
мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не
може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який
здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.
4. З суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив — корислива чи
інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити
ті чи інші інтереси третіх осіб.
Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися
прямим або непрямим умислом.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом “ в редакції від ЗО червня 1999 р.
Закон України Про ліцензування певних видів господарська! діяльності’”
від 1 червня 2000р. (ст. 1).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
