.

Доцільність зняття недоторканості з депутатів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
191 2940
Скачать документ

Реферат на тему:

“Доцільність зняття недоторканості з депутатів”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття депутатської недоторканості

2. Чи варто знімати депутатську недоторканість і що це вирішує?

3. Особливості обмеження депутатської недоторканості: зарубіжний досвід

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Депутатська недоторканість (імунітет) передбачає неможливість
притягнення депутата до юридичної відповідальності за діяння, які
містять ознаки злочинів та/або правопорушень, без попереднього
санкціонування парламентом (в деяких випадках – після прямої заборони
притягнення депутата до відповідальності).

З повідомлення Українських Новин:

“Хочете краще жити — поставте свій підпис під вимогою скасувати
депутатську недоторканність для того, щоб майбутні депутати служили
людям, а не своїм вождям і своїм паханам”, — сказав Луценко, ставлячи
підпис під відповідною заявою.

Зі слів Луценка, скасування депутатської недоторканності — це ключ до
змін і поліпшення життя українців, це удар у серцевину мафії й корупції.

1. Поняття депутатської недоторканості

Депутатський імунітет має досить складну природу, що визначає
неоднозначність та багаторівневість законодавчого впровадження даного
інституту в систему захисту парламентаріїв. Це зумовлює практичну
неможливість виділення спільних рис та розробку універсальної
термінології, яка б допомогла уникнути неузгодженості при науковому
описі проблеми (наприклад, якщо на позначення принципу недоторканості
законодавство Німеччини та Іспанії послуговується терміном «імунітет»,
то в Ірландії, Мальті, Канаді, Великобританії йдеться про «свобода від
арешту»).

Незважаючи на поширену практику законодавчого закріплення недоторканості
депутатів, відповідна норма не є універсальною для всіх країн. Так,
наприклад, у Малайзії, Намібії та Нідерландах інститут депутатського
імунітету взагалі відсутній; у Австралії, Великобританії, Іспанії,
Канаді, Колумбії, Новій Зеландії імунітет відсутній, але притягнення
депутатів до відповідальності відбувається за особливих умов та у
визначеному законом порядку; у Канаді, Мальті Ірландії, Великобританії
імунітет поширюється виключно на цивільні справи.

Визначення меж імунітету виходить з того, що він покликаний забезпечити
незалежність депутатів та їхню можливість безперешкодного здійснення
покладених на них обов’язків. Загалом, він захищає парламентарів від
усіх форм арешту та переслідувань без даної парламентом згоди на це.
Проте це правило має кілька винятків: в країнах, що належать до системи
загального права, та в деяких інших країнах недоторканість поширюється
виключно на цивільні справи (Австралія, Великобританія, Іспанія,
Ірландія, Мальта, Канада, Колумбія, Нова Зеландія); в Австрії,
Німеччині, Киргизстані, Латвії, Росії, Словаччині – на адміністративні
правопорушення включно; у Молдові – на усі правопорушення, окрім
спеціально визначених законом. Такі норми були закріплені через
необхідність забезпечити присутність депутатів на засіданнях парламенту,
чому перешкоджав цивільний або адміністративний арешт. Однак даний
привілей не завжди передбачає абсолютне звільнення від відповідальності:
наприклад, в Канаді імунітет діє з моменту оголошення результатів
виборів, протягом сесії та сорока днів після її закінчення, а також
протягом сорока днів після розпуску парламенту. У одних країнах не можна
обшукувати парламентаріїв, їхні офіси або будинки, залучати до
попереднього розслідування або розслідування взагалі (наприклад,
Албанія, Австрія, Білорусь, Грузія, Росія, Туреччина); в інших – принцип
недоторканості не поширюється на залучення депутатів до процесу
розслідування (Франція, Португалія, Японія).

Немає однозначного підходу до питання визначення кола осіб, що можуть
володіть імунітетом. Відповідно до загального правила, об’єктом захисту
імунітету є депутати парламенту. Однак, є випадки поширення його дії на
інших осіб: усіх осіб, що беруть участь у парламентських процедурах
(країни з британським стилем правління – Великобританія, Нідерланди,
Ірландія); членів регіональних асамблей (Ландтагів) в Австрії; членів
регіональних рад та міністерств в Бельгії. Досить неоднозначною є
практика застосування імунітету в країнах з двопалатним парламентом:
якщо сенатори в США захищені імунітетом, то на членів Бундесрату
(верхньої палати парламенту Німеччини) його захист не поширюється. Крім
того, імунітет може поширюватися на осіб, які дають свідчення парламенту
або його комітетам (Австрія, Замбія, Індія, Кенія, Нова Зеландія);
службових осіб апаратів парламентів (Австралія, Бангладеш Замбія, Індія,
ПАР); омбудсманів (Іспанія); міністрів (Бельгія, Македонія).

За загальним правилом, дія в часі імунітету обмежена строком виконання
мандату. Проте законодавство може містити різні формулювання: а) з дня
обрання депутата (Австралія, Індія); б) з дня складання присяги або
підтвердження мандату (Бангладеш Хорватія); в) протягом строку
повноважень парламенту (Великобританія, Бельгія, Франція); г) протягом
парламентської сесії (Чехія, Швейцарія, Південна Корея, Філіппіни). Є
низка норм, які визначають порядок притягнення депутата до
відповідальності за правопорушення, які були скоєні до початку терміну
його повноважень, а саме: а) кримінальне переслідування, що розпочалося
до набуття імунітету, не зупиняється, якщо парламент не прийме рішення
про його зупинення (Польща); б) кримінальне переслідування, що
розпочалося до набуття імунітету, не зупиняється (Великобританія,
Естонія, Фінляндія, Філіппіни, Замбія); в) кримінальне переслідування
припиняється з моменту набуття імунітету та може бути продовжене за
згодою парламенту (Данія, Єгипет, Греція, Німеччина, Чехія, Угорщина).
Конституції деяких країн передбачають специфічні процедури поширення дії
імунітету на період між розпуском парламенту та формуванням нового
складу в результаті перевиборів. Така практика передбачена конституціями
Італії та Греції та стосується звинувачень у злочинах.

Депутатська недоторканість, як привілей, не має абсолютного характеру.
Ступінь захищеності депутата залежить від особливостей, визначених
національним законодавством. До поширених обмежень імунітету належать:
а) можливість відкриття судової справи проти депутата виключно за
попередньої згоди парламенту (наприклад, Аргентина, Бельгія, Болгарія,
Латвія, Литва, Молдова, ФРН, Фінляндія, Франція); б) винятки зі сфери
дії принципу непідсудності певних категорій злочинів (наприклад, в
Португалії імунітет не захищає депутатів від відповідальності за
зловмисні правопорушення, які караються ув’язненням на термін не менше
3-х років; в США – за вчинення державної зради, інших тяжких злочинів
або порушення громадського порядку); в) винятки зі сфери дії принципу
непідсудності випадків flagrante delicto, тобто, коли особа була
затримана під час скоєння злочину, а також брала в ньому безпосередню
або опосередковану участь (наприклад, Болгарія, Литва, Молдова, ФРН,
Угорщина, Франція, Японія). Однак, в Австрії, Болгарії та Угорщині
навіть у випадку затримання депутата на місці скоєння злочину необхідна
згода парламенту для притягнення його до кримінальної відповідальності.
Крім того, в Ірландії, Норвегії та США депутата не можна заарештувати по
дорозі до парламенту або у приміщенні парламенту; в Австралії, Новій
Зеландії, США та Угорщині члени парламенту не можуть бути викликані до
суду під час засідання парламенту; в Іспанії, Румунії та Нідерландах
кримінальні справи, порушені проти депутатів, розглядає Верховний Суд, в
Колумбії Верховний Суд дає дозвіл на арешт депутата, в Швейцарії справи
щодо зняття імунітету віднесені до відома Федерального Трибуналу, а у
Греції – Апеляційного Суду.

У 90-х роках у багатьох країнах сфера дії імунітету була звужена. У
Франції та Італії було введене правило, відповідно до якого дозвіл
парламенту необхідний лише у разі арешту депутата; у Бельгії згоди
парламенту потребує ув’язнення депутата або його виклик безпосередньо до
суду, однак не залучення парламентарія до процесу досудового слідства.
Деякі країни не враховують до сфери імунітету певні категорії серйозних
правопорушень: конституція Ірландії виключила державну зраду, злочини,
порушення громадського порядку; Конституція Швеції не враховує злочини,
що караються ув’язненням на термін не менше двох років.

Обмеження принципу недоторканості часто має місце і щодо дрібних
правопорушень. Це зумовлене тим, що ціла низка правопорушень жодним
чином не впливає на незалежність парламенту та не перешкоджає реалізації
його функцій. Крім того, поширеною є думка, що залучення парламенту до
процесу притягнення до відповідальності за такі протиправні дії є
порушенням принципу рівності громадян. Так, наприклад, відповідно до
Федерального конституційного акту Австрії, правопорушення, що не
пов’язані з парламентською діяльністю, не входять до сфери захисту
імунітету.

На підставі аналізу практики державних процесів у країнах світу можна
виділити специфічні механізми, через які реалізується депутатський
імунітет. До них відносяться:

1. Звільнення від обов’язку виступати присяжним у суді. Дане право
спрямоване на забезпечення можливості депутатів бути присутніми на
робочому місці під час роботи парламенту. Крім того, законодавство
деяких країн може передбачати поширення цього права на службовців
парламенту (наприклад, в Канаді підставою для цього є виклик особи до
парламенту або його комітету).

2. Звільнення від обов’язку виступати в якості свідка в суді.
Невиконання цього громадянського обов’язку депутатами можливе під час
сесій парламенту. Звільнення може поширюватися на цивільні, кримінальні
та військові справи, що розглядаються судом. Це не перешкоджає
здійсненню правосуддя. Крім того, звільнення від обов’язку свідчити в
суді часто нехтується, особливо коли йдеться про кримінальні справи.
По-перше, навіть під час сесій депутат може висловити бажання виступати
в якості свідка у суді, якщо вважає, що відмова від цього може призвести
до несправедливого вироку. По-друге, поширеною є практика, відповідно до
якої депутат має право надавати докази добровільно, без будь-яких
формальностей навіть у день роботи парламенту. Однак, утримання від
вчинення таких дій добровільно зумовлює можливість зобов’язати депутата
надати докази.

2. Чи варто знімати депутатську недоторканість і що це вирішує?

Зараз стало модно кричати про необхідність зняття депутатської
недоторканості. Мовляв, якщо бандит прийшов до парламенту, то його все
одно можна буде притягти до відповідальності. Таким чином, кількість
“бандитів” в парламенті різко зменшиться, усі там стануть янголами і
Україна заживе усім заздрісникам на зло!

Хотів би трохи продебатувати з цього приводу.

Моя позиція є дещо відмінною. Я вважаю, що недоторканість загалом
скасовувати не можна. Хоча має сенс зняти недоторканість за карні
злочини (як пропонує Янукович). Замість повного скасування
недоторканості треба вирішувати більш глибокі проблеми і української
політики і українського парламенту.

Спочатку треба зрозуміти, якою є “ідеальна” мета запровадження
імунітету: забезпечити незалежність депутатів та їхню можливість
безперешкодного здійснення покладених на них обов’язків.

Тепер уявімо, що недоторканості немає. Що тоді? Я розглядаю найбільш
песимістичний сценарій. Тоді прокуратура буде тримати усіх депутатів під
своїм ковпаком. Гадаю, що відповідне досьє (практично на кожного
політика) там є. І його піднімають тоді, коли необхідно на когось
тиснути (Тимошенко може стати однією з перших жертв :)). Навіть якщо до
парламенту прийдуть “люди з чистим минулим”, накопати чи сфабрикувати
матеріали для нашої нереформованої правоохоронної та судової систем буде
цілком можливо. Отже можливість тиску на політиків з боку
“правоохоронців” зросте.

За таких обставин “козирність” посади генерального прокурора зросте на
порядки. І за контроль над прокуратурою будуть битися насмерть! Тут,
щоправда, є одна проблема. Згідно з українською конституцією, на
прокуратуру не покладається функція проведення досудового слідства. Але
діюче законодавство до цих пір не привели у відповідність з
Конституцією. Тому прокуратура продовжує залишатися ласим шматком для
контролю над “неслухняними”. За умови, що до парламенту наступного
скликання прийдуть ті ж самі дятли-брехослови, за прокуратурою досудове
слідство залишатиметься і надалі (списки майже ті ж самі). Тоді хто
голосуватиме за зняття недоторканості, якщо потрібно буде 300 голосів?

Насправді, якщо хочеш почати реформи, треба починати з себе. Перше – це
ретельність добору кандидатів у партійні списки. За це має нести
відповідальність те коло осіб, яке ці списки склало (наразі це лідер
партії та вузьке коло політичних ділків). Друге, поки народ не почне
думати головою за кого голосувати (а мабуть голосувати треба проти всіх
– приватна думка), низька якість списків буде зберігатися.

Ну не можна знімати недоторканість з депутатів, принаймні допоки судова
система залишається нереформованою, а прокуратура виявляє чемність до
замовників вбивства Гонгадзе! Почнеться бардак ще більший від того, що
існує зараз. Краще нехай Луценки та інші балакуни складають такі
партійні програми на вибори, за якими можна було б перевірити чи
виконуються їхні обіцянки. Краще нехай викривають корупціонерів серед
депутатів – усі кричать про корупцію у парламенті, але жодного факту не
було ні оприлюднено, ні доведено до суду.

Скажіть мені будь-ласка, чи є бандити “високого калібру” з середовища
не-депутатів? Так, звісно є. Чи є в них недоторканість де-юре? Ні. А де
факто? Так. Кого посадили???

Тема зняття депутатської недоторканості надзвичайно популярна в
суспільстві. Досі існує міф, що саме через депутатську недоторканість
криміналізовані бізнесмени рвуться до Верховної Ради, переховуючись від
справедливого суду. Насправді ж, ті бізнесмени, які йдуть у Верховної
Ради, давно не бояться українського судочинства, бо мають на своєму
утриманні не лише адвокатів, а й суддів і прокурорів. То ж , за великим
рахунком, зняття недоторканності з депутатів не вирішить проблему
перенасичення політики бізнесом.

3. Особливості обмеження депутатської недоторканості:

зарубіжний досвід

Процедура обмеження депутатської недоторканості має кілька сталих
етапів. Зазвичай ініціатива виходить від представника публічної влади
(найчастіше – державного прокурора), партії або особи. Інколи пропозицію
з ініціативою надсилають голові парламенту або відповідної палати
парламенту через міністра юстиції (Франція, Румунія), верховного або
іншого суду (Іспанія, Німеччина, Швейцарія), самого парламенту (Австрія,
Данія, Таїланд), кредиторів (Німеччина). Інколи депутат може сам
відмовитись від імунітету (Греція, Польща, Хорватія, Таїланд). Далі
справу розглядає спеціальний парламентський комітет, розмір та
композиція якого може змінюватися залежно від умов. Метою такого
розгляду є надання висновку після вивчення ситуації. Парламент на
пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою
більшістю приймає рішення про обмеження депутатської недоторканості.

Австрія Депутати можуть переслідуватись за неправомірні дії лише у тому
випадку, якщо останні не мають жодного відношення до їхньої політичної
діяльності. Органи прокуратури, на вимогу депутата або третини членів
комітету стандартів (Standing Committee), що має юрисдикцію у таких
справах, повинні вимагати від парламенту рішення стосовно того, чи існує
зв’язок з депутатською діяльністю. Після того, як ця вимога була
виконана, органи прокуратури повинні негайно зупинити усі слідчі дії, що
були розпочаті. Якщо парламент визнає, що зв’язок між здійсненим
правопорушенням та політичною активністю депутата існує, то рішення
про винуватість або невинність депутата приймається паралельно. Якщо
парламент у всіх подібних випадках не може визначити свого рішення
протягом 8 тижнів з моменту вимоги, то вважається, що він погоджується
із рішенням органів прокуратури.

Болгарія Якщо достатньо доказів того, що член Національної Асамблеї
скоїв тяжкий злочин, Генеральний прокурор зобов’язаний негайно
повідомити у письмовій формі про це Національну Асамблею або, за
відсутності пленарних засідань, – його Голову, та отримати дозвіл на
відкриття кримінальної справи. Разом з вимогою Генеральний Прокурор має
надати відповідні дані, що підтверджують скоєння злочину. Національна
Асамблея розглядає вищезазначені документи і, якщо вона погоджується
задовільнити вимогу Генерального Прокурора, то обвинувачений депутат
зобов’язаний з’явитися перед парламентом. Якщо парламент у даний момент
не має пленарних засідань, то дозвіл на відкриття проти депутата
кримінальної справи приймається його главою. Цей дозвіл має бути
розглянутим на першому ж засіданні парламенту. Якщо у результаті
слідства депутата засуджують до тюремного ув’язнення за умисне скоєння
злочину або ув’язнення за будь-який інший злочин, то Національна
Асамблея має прийняти резолюцію про дострокове припинення повноважень
депутата.

Якщо Генеральний Прокурор вимагає, щоб депутата було взято під охорону,
Національна Асамблея має прийняти окрему резолюцію відповідно до цієї
вимоги, за якою слідує уся вищезгадана процедура.

Молдова Документ про затримання, арешт, обшук або притягнення депутата
до кримінальної чи адміністративної відповідальності направляється
Голові парламенту Генеральним прокурором. Голова парламенту інформує про
це депутатів на відкритому засіданні у семиденний термін і передає цей
документ на розгляд у Комісію з прав людини, котра у п’ятнадцятиденний
термін встановлює, чи є підстави для обвинувачень депутата. Рішення
комісії приймається таємним голосуванням більшістю голосів її членів.
Генеральний прокурор надає комісії усі необхідні їй документи; у випадку
відмови комісія звертається до парламенту. Рішення комісії підлягає
обговоренню та погодженню у парламенті не пізніше, ніж протягом тижня з
моменту його надання. Рішення Парламенту приймається таємним
голосуванням більшістю голосів.

Росія У випадку відкриття кримінальної справи або справи з
адміністративного правопорушення щодо

члена Ради Федерації або депутата Державної Думи, орган дізнання чи
слідчий у триденний термін повідомляє про це Генеральному прокурору.
Якщо відповідну справу відкрито стосовно дій члена Ради Федерації або
депутата Державної Думи, безпосередньо пов’язаними з його
повноваженнями, то Генеральний прокурор Російської Федерації у тижневий
термін після отримання повідомлення органу дізнання зобов’язаний внести
у відповідну палату Федеральних Зборів Російської Федерації відомості
про позбавлення члена Ради Федерації або депутата Державної Думи
недоторканості. Справу не можна передати до суду без згоди відповідної
палати Федеральних Зборів Росії.

Угорщина Попередня згода парламенту на ведення слідства необхідна у
випадку накладання на депутата кримінальної відповідальності. Вимога про
тимчасове припинення депутатського імунітету має бути направлена до
Спікера парламенту Генеральним Публічним Прокурором. Після надання
заключного рішення та у випадках обвинувачення депутата у злочині
приватними особами, вимогу про призупинення депутатського імунітету до
Спікера направляє суд. Спікер парламенту повинен негайно віддати
вищезазначену вимогу на розгляд у комітет з привілеїв, несумісності та
контролю депутатських мандатів (Committee on Immunity, Incompatibility
and Verification of Mandate). Він також має сповістити про це депутатів
на наступному пленарному засіданні. Комітет має надіслати свою резолюцію
парламентові протягом 30 днів. Обвинувачуваний депутат має право
виступити перед парламентом з поясненням. Парламент проводить
голосування. Рішення про призупинення імунітету приймається 2/3 голосами
від усіх присутніх депутатів.

Хорватія У випадку порушення депутатом законодавства, слідчі органи
мають отримати згоду від парламенту на відкриття кримінальної справи.
Відповідна петиція повинна бути направлена слідчим державним органом
Спікеру парламенту. Останній має передати її у комісію з привілеїв (The
Credentials and Privileges Commission). Комісія зобов’язана негайно
розглянути петицію та надати згоду на відкриття кримінальної справи
проти депутата, якщо його було затримано на місці злочину, за який
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років. Потім
комісія повертає звіт на подальше опрацювання. Парламент має вирішити,
спираючись на звіт комісії, чи надавати згоду на притягнення депутата до
кримінальної відповідальності. Парламент має проінформувати суд та
прокурора стосовно свого рішення.

У проміжку між сесіями парламенту рішення про звільнення депутата або
продовження слідства приймається комісією. Цей орган надає остаточне
рішення стосовно справи депутата. Парламент має схвалити його на
наступній черговій сесії.

Немає універсального погляду на підстави обмеження депутатської
недоторканості. Більшість країн погоджуються, що вони мають політичну
природу. Це передбачає, що парламент має виключний вплив на вирішення
питань, що обмежують його суверенітет та незалежність. Однак, на
практиці існує низка механізмів, покликаних перешкодити прийняттю рішень
більшістю проти меншості. Можливість обмеження депутатського імунітету
не повинна стимулювати виникнення політичних спекуляцій та безпідставних
звинувачень політичних супротивників, оскільки це може призвести до
можливої заміни обраного представника тим, кого не обирали, а також
порушить баланс між законодавчою та судовою владою на користь останньої.
Крім того, обмеження привілеїв не має перешкоджати реалізації функцій
судами та сприяти ефективному функціонуванню демократії. Саме тому
законодавство багатьох країн містить норми, які закріплюють справді
серйозні підстави для порушення справи про зняття депутатського
імунітету, а також передбачають наявність механізмів захисту
парламентаріїв від несправедливих звинувачень. В Албанії та Бельгії
імунітет не може бути знято без наявності вагомих доказів вини депутата.
В Болгарії підставою для обмеження недоторканості є подання серйозних
доказів державним прокурором та комітетом з парламентської етики. В
Австрії імунітет знімають, якщо злочин, у скоєнні якого звинувачують
депутата, не має відношення до його парламентської діяльності. В
Туреччині парламентське рішення щодо зняття імунітету може бути
оскаржене в Конституційному Суді протягом тижня будь-яким депутатом та
повинно бути розглянуто протягом 15-ти днів. За будь яких умов, під час
розгляду справ про зняття депутатської недоторканості принцип презумпції
невинуватості повинен бути дотриманий.

В цілому, за оцінкою деяких вчених, для розвитку конституційного права у
країнах з демократичними традиціями характерне послаблення депутатського
імунітету, оскільки паралельно із встановленням конституційного порядку
послаблюється конфлікт між законодавчою та виконавчою гілками влади,
розвиваються демократичні інститути та посилюється роль громадянського
суспільства. Поряд з тим, варто враховувати, що інститут депутатського
імунітету виконує позитивну роль в авторитарних та перехідних державах,
де демократичні традиції ще не зовсім оформилися. Передчасне обмеження
депутатського імунітету в таких державах може призвести до згортання
процесів розвитку парламентаризму.

Незважаючи на те, що імунітет за своєю природою є привілеєм, він не
гарантує повного звільнення депутата від відповідальності за скоєні ним
правопорушення. Національні законодавства по-різному підходять до
визначення меж імунітету, його дії в часі, просторі та щодо кола осіб, а
також підстав зняття. Основною метою даного інституту є створення
належних умов для ефективного здійснення законодавчих функцій як окремим
депутатом, так і парламентом в цілому.

Тенденції до обмеження дії принципу недоторканості в країнах Заходу, з
одного боку, та до його розширення в країнах Центрально-Східної Європи,
з іншого, є свідченням важливості та актуальності проблеми депутатських
імунітетів для сучасної практики державотворення та науки
конституційного права.

Висновок

Як підсумок, хочеться навести думку Олеся Донія – відомого політолога,
громадського діяча, партійця блоку “Наша самооборона”:

“Зняття недоторканності з депутатів хоч і популярне в народі, але не
вирішить жодних питань. Олігархи з нечистою біографію йдуть в Парламент
не для того, щоби ховатися від правосуддя. Що робити з судами, вони і
так знають – вони їх просто купують. Так що йдуть вони туди не ховатися,
а «вирішувати питання», тобто робити ще більші гроші. Так що для того,
щоби запобігти масовому походу олігархів у парламент, повинна бути інша
концепція”.

Хочеться цілком погодитися з цією думкою.

Список використаної літератури

Ткаченко М.С. Декілька слів про президетські ініціативи // Обозреватель.
– 2007. – 8 вересня.

Кащук В.І. Кому потрібна депутатська недоторканість? // День. – 2007. –
15 вересня.

Депутатські привілеї: зарубіжний досвід та пропозиції для України.
Інформаційно-аналітичне дослідження. – К., 2007

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020