МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Контрольна робота

на тему:

Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури
ХІХ сторіччя.

Виконавець: студентка І курсу

Факультет: документознавства

та інформаційної діяльності

групи ДР-39

Савченко О. А.

Київ 2000

Зміст.

Система судів дореформенного періоду.

Інститути адвокатури до 1864 року.

Завдання судової реформи 1864р.

Окружний суд.

Судова палата.

Література.

Судова система в Україні на початку XIX ст. не була одноманітною. Суд
перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував
бюрократизм, у судах існували тяганина і хабарництво. У
Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер
Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели
відповідно до судової системи корінних губерній Центральної Росії.
Судами першої інстанції були станові суди: у повітах — земські суди для
дворян і селян; у містах — магістрати та ратуші для купців і міщан.
Другою інстанцією для них вважалися губернські суди (палата
кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще
комерційний суд, а у губерніях — совісні суди для розгляду справ про
злочини божевільних і неповнолітніх та надвірні суди, які розглядали
кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко
було визначити (різночинці), а також чиновників і військовослужбовців,
котрі тимчасово перебували там у справах служби.

У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях
структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював
головний суд, який став апеляційною інстанцією для судів повітових,
підкоморських, магістратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим
судом для дворян і селян, магістрати і ратуші — становими судами у
містах. Підкоморський суд — це становий суд першої інстанції у межових
справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.

Головний суд складався з двох департаментів — цивільних і кримінальних
справ. Компетенція суду була однотипна з компетенцією палат
кримінального і цивільного суду інших губерній. Окрім цього, у зв’язку з
відсутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні
також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в
головному суді ці справи поступали в обов’язковому порядку в 5-й
департамент Сенату. До підсудності головного суду належали також справи,
які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській
і Подільській губерніях 1802 p. На вироки та рішення головного суду
апеляція і скарги подавалися до Сенату.

Виконання судових вироків відповідно до Литовського статуту проводили у
повітах повітові, а в містах — міські суди. У 1812 p. був уведений
єдиний у всій Російській імперії порядок виконання судових вироків: воно
передавалося у містах — міській поліції, повітах — нижнім земським
судам.

Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була
подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією
вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати
кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській,
Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях
Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що
старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності
губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією.
Генеральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких
укомплектовувався генеральним суддею та двома радниками, призначеними
урядом і п’ятьма засідателями, котрі обиралися від дворянства щотри
роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з
судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.

Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам.
Кримінальні справи в обов’язковому порядку подавалися губернаторам для
ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком
суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував
думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного
або генерального суду.

Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були
ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати
кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за
поданням міністра юстиції, а радники — міністром юстиції. Судова система
в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні
цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах
була запроваджена російська мова.

Судова реформа, проведена на підставі Судових статутів 20 листопада 1864
p. Вона проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і
присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх
перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була
проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки
феодально-станового судочинства (станові суди — церковні, військові,
волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).

Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: місцеві суди —
одноособовий мировий суддя, повітовий з’їзд мирових суддів і Сенат та-
загальні суди — окружні суди, судові палати і Сенат.

В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було
запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали
земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником.
Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії.
Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та
загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у
Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У
інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і
тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у
Чернігівській губернії з 1869 p. мирові суди ліквідували (крім деяких
міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 p. їх знову відновили. У
Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку
з 1871 p. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній,
мирові судді тут не обиралися строком на три роки повітовими земськими
зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи,
а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип
незмінності. Тільки 1880 p. були відкриті Київська судова палата і
Житомирський, Кам’янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський
окружні суди.

За пореформенні роки до судової реформи внесено понад 700 змін і
поправок.

Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало
проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції (лат.
praesumptio — припущення) невинності. За ним будь-яка особа, підозрювана
або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її
винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві.
Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права.
їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням
суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок
розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих
судах винесенню вироку передував вердикт (лат. vere dictum — правильно
сказане) присяжних про винність або невинність підсудного. Після
проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід
справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням
кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка
регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих
судах усі питання процесу одноособове розв’язував мировий суддя. Для
більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження
в .апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли
бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату.
Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для
розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених
осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки
прохання про помилування на ім’я імператора.

Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності,
гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні
повірені). Допускалося примирення сторін. Перегляд судових рішень
здійснювався в апеляційному порядку.

Література

Кульчицький В. Історія держави і права України. — К., 1996

Ткач А. Історія кодефікаційного дореволюційного права України. — К.,
1968

Похожие записи