Доказування і докази в цивільному процесі

Cтаття 15 ЦПК України зобов’язує суд встановлювати по кожній справі, яку
він розглядає, об’єктивну істину. Це досягається шляхом доказування.
Доказування — це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, по
збиранню, дослідженню та оцінці доказів, яка спрямована на встановлення
дійсних прав та обов’язків учасників спірного правовідношення. Факти,
які повинен встановити суд, перш за все є фактами юридичними, тобто
такими, з якими суд пов’язує виникнення, зміну або припинення
правовідносин. Такі факти встановлюються за допомогою доказів. Докази —
це будь-які фактичні дані, на їх підставі суд встановлює наявність або
відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Джерела отримання доказів називаються засобами доказування. До них
відносяться:

пояснення сторін та третіх осіб;

показання свідків;

письмові докази;

речові докази;

висновки експертів.

Пояснення сторін та третіх осіб про відомі їм обставини, що мають
значення для справи, повинні бути перевірені й оцінені поряд з іншими
зібраними у справі доказами. Їх пояснення можуть бути використані як
достатній доказ того чи іншого юридичного факту за умови, якщо відомості
про нього підтверджуються іншими доказами по справі.

Засобом доказування у цивільному процесі є показання свідків. Свідок
допитується в судовому засіданні з дотриманням правил ст. 182 ЦПК, після
попередження його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо
неправдивих показань. Свідком може бути фізична особа, яка була
безпосереднім очевидцем обставин, що мають відношення до справи, або
дізналася про них з інших джерел, які можуть бути перевірені судом.
Юридичні особи свідками бути не можуть. Свідками не можуть бути також
недієздатні особи та особи, які через свої фізичні вади не в змозі
правильно сприймати обставини, які мають значення для справи;
представники по цивільній справі або захисники в кримінальній справі —
по обставинах, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням обов’язків
представника чи захисника (ст. 42 ЦПК). Не можуть бути свідками й особи,
які мають юридичний інтерес у даній справі. Особиста зацікавленість
особи у справі з підстав родинних, приятельських стосунків, ворожості до
однієї зі сторін не є перепоною для її допиту як свідка.

Своєю участю у цивільному процесі свідки допомагають суду встановити
дійсні права і взаємовідносини сторін.

Письмовими доказами є всякого роду документи, акти, листування
службового або особистого характеру, що містять відомості про обставини,
які мають значення для справи. Письмові докази розрізняються за їх
змістом і формою. За змістом вони поділяються:

на розпорядчі (воля осіб, від яких виходить документ, направлена на
виникнення, зміну або припинення правовідносин);

інформаційні (особи, які склали їх, повідомляють інших осіб про певні
фактичні обставини).

За формою письмові докази класифікуються:

на прості і нотаріальні;

офіційні та приватні.

Серед письмових доказів особливе місце займає особисте листування,
оскільки використання його як доказу по справі пов’язане з охороною
таємниці листування громадян. У цивільному процесі суду не надано права
виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах. Суд не може
залучити до справи як докази листи осіб, які не є учасниками справи, без
їх згоди на це. Якщо в листі містяться відомості про інтимне життя
особи, державна таємниця чи інформація про всиновлення, то цей лист може
бути досліджений у закритому судовому засіданні (ст. 187 ЦПК).

Для того щоб забезпечити особі, яка бере участь у справі, можливість
отримати необхідні письмові докази, ст. 47 ЦПК встановлює певний порядок
їх витребування. Особа, яка подає клопотання суду про витребування
письмових доказів, повинна докладно зазначити такі обставини:

який письмовий доказ вимагається;

підстави, з яких особа вважає, що письмовий доказ знаходиться в інших
осіб;

обставини, які можуть підтвердити цей доказ.

Докази вимагаються судом. Вимога суду про надання письмових доказів є
обов’язковою для осіб, яким вона адресована. Відмова без поважних причин
надати письмові докази, а також неповідомлення в установлений строк про
відсутність можливості їх надати дають право суду накласти на винних
осіб штраф.

Накладення штрафу не звільняє відповідних посадових осіб від обов’язку
надати письмовий доказ (ст. 48 ЦПК).

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Це положення
виходить із принципу безпосередності, в силу якого суд досліджує
обставини справи в основному із першоджерел (ст. 50 ЦПК). Але закон не
виключає можливості подання копій письмових доказів, які засвідчені у
встановленому порядку. Однак за наявності копії суд у будь-який час до
винесення судового рішення має право за клопотанням учасників справи або
з власної ініціативи вимагати надання оригіналу.

Оригінали письмових доказів можуть бути повернуті особам, від яких вони
були витребувані, при цьому у справі повинна залишитись засвідчена
копія.

Речовими доказами є предмети, які своїми властивостями свідчать про
обставини, що стосуються справи. Суд повинен вжити всіх заходів для
збереження речових доказів у незмінному стані до вступу рішення в
законну силу. Речі, які не можна доставити в суд, оглядаються на місці,
описуються, за необхідністю фотографуються. Ці дії вчиняються з
повідомленням усіх учасників справи про час і місце огляду речових
доказів.

Для з’ясування обставин, які потребують спеціальних знань у галузі
науки, техніки, ремесла, може бути призначена експертиза. Ухвала про
призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової,
резолютивної. В ухвалі вказується:

з яких питань потрібні висновки експертів;

кому доручається провести експертизу.

У цивільному судочинстві найчастіше призначаються судово-почеркознавчі,
судово-медичні, судово-технічні та судово-психіатричні експертизи.

У процесі судового розгляду може бути призначена додаткова або повторна
експертиза.

Додаткова експертиза призначається, якщо висновок експерта буде визнано
неповним або нечітким, а також тоді, коли у суду виникнуть нові
запитання, для вирішення яких необхідно дослідити ті самі об’єкти або ті
самі обставини. Підставою для проведення додаткової експертизи є ухвала
суду. Провести її може той самий експерт, який робив першу експертизу,
або інший експерт.

Повторна експертиза призначається з метою усунення сумнівів у
правильності висновків експерта. Підставою проведення повторної
експертизи є ухвала суду. З метою об’єктивного проведення повторна
експертиза доручається іншому експерту.

p r t † ? ?  

c

????????????????????S? зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані
відповіді на поставлені запитання.

Судові докази поділяються на особисті (джерелом яких є люди) та речові
(джерелом яких є речі); первинні (отримані із першоджерела) та похідні
(опосередковані); прямі (які містять безпосередньо відомості про
головний факт) та побічні (дають можливість зробити висновок про факт).
Наведені класифікації не означають, що особисті докази мають перевагу
над речовими, прямі — над побічними. Всі вони оцінюються судом однаково.

Одним із найважливіших положень про судові докази є правило про їх
належність. Суть його полягає в тому, що суд повинен брати до уваги лише
ті докази, які можуть підтвердити чи заперечити юридичні факти, що
відносяться до даної справи. Це правило дає можливість суду запобігати
загромадженню справи зайвими доказами, не допускати зловживань з боку
недобросовісного позивача, відповідача чи третьої особи своїм правом
надавати докази з метою заплутати або затягнути справу. Крім того,
правило про належність доказів орієнтує суд зосередити увагу на
дослідженні тих доказів, які мають суттєве значення для правильного
вирішення спору.

Стаття 29 ЦПК встановлює правило про допустимість засобів доказування.
Це означає, що суд обмежений нормами права у виборі засобів доказування.
У цивільному процесі для встановлення факту існування і дійсності певних
угод закон вимагає використовувати засоби доказування лише встановленої
форми і забороняє використання інших засобів доказування.

Для судового розгляду виключно важливе значення має предмет доказування.
Правильне його визначення сприяє цілеспрямованості процесу, забезпечує
повноту дослідження фактичних обставин справи. Предметом доказування є
обставини, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, тобто юридичні
факти.

Обов’язок доказування і надання доказів розподіляється між сторонами за
принципом: той, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують
його вимоги чи заперечення, повинен їх довести шляхом надання суду
відповідних доказів.

Серед юридичних фактів є такі, які не потрібно доказувати, — це факти,
на які стороні по справі достатньо тільки послатися, а доказувати їх не
потрібно. До таких фактів відносять:

загальновідомі — про які знає велика кількість людей (ст. 132 ЦПК);

преюдиційні — встановлені судовим рішенням по цивільній справі, яке
вступило в законну силу, при розгляді іншої цивільної справи між тими
самими особами. Згідно зі ст. 31 ЦПК до преюдиційних належать також
факти, встановлені вироком суду по кримінальній справі, який вступив у
законну силу, між тими самими особами, але тільки з таких питань: чи
мали місце ці дії? чи вчинені вони даною особою?

законні презумпції — відповідно до закону вважаються встановленими
(ст. 32 ЦПК). Використовуючи презумпцію, суд має право визнати істинним
існування певного юридичного факту (ст.ст. 7, 21, 441 Цивільного кодексу
України). Це допускається за умови, якщо даний факт за припущенням, яке
ґрунтується на суспільній практиці, є прямим наслідком або причиною
іншого, доказуваного факту і не заперечений під час розгляду справи.
Отже, на відміну від загальновідомих і преюдиційних фактів, законні
презумпції можна спростувати.

Одним із основних принципів цивільного процесуального права є принцип
безпосередності. Але послідовне здійснення його не завжди можливе, коли
виникає необхідність у збиранні доказів в іншій місцевості. Тому ст. 33
ЦПК дозволяє в таких випадках суду, який розглядає справу, доручати
іншому суду виконувати певні процесуальні дії. Предметом судового
доручення можуть бути: допит свідків, зібрання й огляд на місці
письмових і речових доказів, проведення експертизи. В ухвалі про судове
доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, вказуються
обставини, які мають бути досліджені, докази, які повинен зібрати суд,
що виконує доручення. Така ухвала є обов’язковою для суду, якому вона
адресована, і повинна бути виконана в десятиденний строк.

Закон встановлює певні строки для надання доказів та повідомлення їх
суду. Сторони зобов’язані надати свої докази або повідомити про них суд
до початку судового засідання по справі. Судовій практиці відомі
випадки, коли призначені до розгляду справи неодноразово відкладалися
через те, що сторони надавали нові докази або подавали клопотання про їх
витребування в ході судового засідання. Питання про прий-няття доказів
після встановленого строку вирішується судом залежно від конкретних
обставин справи. Головним тут є те, чи має доказ суттєве значення для
правильного вирішення справи.

Особи, які мають підстави побоюватися, що подача потрібних для них
доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд
забезпечити ці докази. Заява про забезпечення доказів повинна містити:

конкретні дії, які необхідно здійснити по забезпеченню доказів;

зазначення обставин, які підтверджуються цими доказами;

підставу, на якій просять забезпечити докази;

справа, для якої потрібні забезпечувані докази.

Питання про забезпечення доказів можна поставити в стадії підготовки
справи до судового розгляду, в судовому засіданні, а також до
пред’явлення позову. Суд забезпечує докази способами, які визначені
ст. 36 ЦПК України: це допит свідків, призначення експертизи,
витребування та огляд письмових і речових доказів. Суддя вирішує питання
про забезпечення доказів, постановляючи про це ухвалу, в якій треба
вказати порядок і спосіб забезпечення доказів. Ухвала, якою задоволена
заява про забезпечення доказів, не може бути оскаржена. Відмова у
забезпеченні доказів може бути оскаржена.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не
мають для суду наперед встановленої сили (ст. 62 ЦПК України).

Література

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар.
— Х., 2001.

2. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

3. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.

4. Фаткуллин Ф. А. Общие проблемы процессуального доказывания. — Казань,
1976.

5. Захарова О. С. Докази та доказування в справах, що виникають із
шлюбно-сімейних відносин: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1995.

Похожие записи