Реферат на тему:

Договір простого товариства

Поняття та юридична характеристика договору простого товариства.
Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого
товариства. Хоч чинний ЦК України цей термін не використовує, він
містить у главі 38 положення саме про договір простого товариства,
ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення
загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів. Правила цієї глави
багато в чому застаріли, суперечать ринковому законодавству останніх
років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної
діяльності.

Відповідно до ст. 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність
сторони зобов’язуються спільно діяти для досягнення загальної
господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей
спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість
неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку
законодавчих актів, які зняли обмеження у здійсненні громадянами і
юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що
виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил
деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК України, що регулює
зобов’язання за договором про спільну діяльність.

Раніше згідно зі ст. 430 ЦК України громадяни укладали договори про
спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб
і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки
для досягнення господарської мети. Проте законами України «Про
власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про
зовнішньоекономічну діяльність» тощо ці обмеження було знято. Так,
відповідно до ст. 4 Закону України «Про власність» власник має право
вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може
використовувати майно для здійснення господарської та іншої не
забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або
за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається
право власника використовувати належне йому майно для підприємницької
діяльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об’єднання майна, що
є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб’єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства
виступають громадяни і юридичні особи. Проте участь юридичної особи у
цих договорах має відповідати цілям, передбаченим її статутом. Щодо
загальної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство
України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи
науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну
діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також
вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить
згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення
спільних дій.

Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приводу розв’язання
питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну
діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є
сплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має
право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші
вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин,
обґрунтовуючи її відсутністю матеріального еквівалента діям учасника/що
зробив майновий вклад2.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати,
що вони можуть бути як сплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як
«зустрічне задоволення», не завжди свідчить про оплатність договорів про
спільну діяльність, адже оплатність (як ознака договорів
купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо)
передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів,
майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність по
виробництву певної продукції один учасник зобов’язується надати
приміщення, другий — зробити вклад обладнанням для розміщення його у
цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові
інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки
це майно спільно використовується. У випадках, коли сторони об’єднують
майно, трудові зусилля для досягнення спільно благодійної мети, то
задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісне
відступає. У зв’язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору,
хоч сторони і роблять «зустрічне задоволення». Отже, найбільш прийнятним
критерієм оплатності договорів про спільну діяльність є мета, що
передбачає задоволення майнового (економічного) інтересу кожної із
сторін.

Різновиди договорів простого товариства. Чинний ЦК України не містить
вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно
із ст. 430 кодексу сторони можуть укладати договори про спільну
діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, Житлових
будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам
і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та
іншу діяльність. Отже, суб’єкти права можуть обирати науково-технічне,
виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України «Про
режим іноземного інвестування» передбачає договори (контракти) про
виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної
інвестиційної діяльності, не пов’язані із створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими
юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами
(зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Спільна
діяльність без створення юридичної особи, тобто в рамках
неправосуб’єктного об’єднання між українськими та іноземними особами,
регулюється главою 38 ЦК України, якщо до договору застосовуватиметься
українське право, положеннями законів України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та іншими законодавчими
актами.

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як отримання
прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема
соціального ефекту. У зв’язку з цим договори простого товариства
поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету
(благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне
товариство. Особливість такого договору полягає втому, що сторони не
розкривають його існування третім особам. Отже товариства існують тільки
у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сторони
виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними
угодами.

Зміст договорів простого товариства. Договори простого товариства, як
правило, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить
положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники
договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і
збитки, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії
учасників по об’єднанню вкладів та спільної діяльності. Оформлення
предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин
учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі займають права та обов’язки учасників. Вони
встановлюються законом і договором. Недосконалі норми чинного
законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.

Закон надає .учасникам договору простого товариства право брати участь у
веденні спільних справ (ст. 431 ЦК), право на доходи від спільного майна
відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК). Крім того, сторони договору
можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані
законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у
договорі цілого ряду обов’язків, що покладаються на учасників. Ці
договірні обов’язки деталізують дії учасників у досягненні загальної
мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони
можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх
слід віднести обов’язки сторін додержуватися умов договору, виконувати
всі свої зобов’язання перед іншими сторонами, не розголошувати
комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність
тощо. Організаційні включають обов’язки учасників зробити визначені
договором вклади.

Зокрема, учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким
рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і
будь-якими пов’язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями;
грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних
зобов’язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної
власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на
винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування,
промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою участю (ст. 432 ЦК).
Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій
учасника, що полягає в безпосередньому виконанні трудових функцій для
досягнення результату (мети) спільної діяльності. В новому законодавстві
слід передбачити, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також
знання, ділові зв’язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється
сторонами.

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники
можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання
цього та інших обов’язків як у формі штрафу (пені), так і у формі
відшкодування збитків.

При укладенні договору простого товариства, визначається порядок ведення
спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору
означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що
забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це —
керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль
учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність
тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за
загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК). Такий порядок передбачає, що при
розв’язанні всіх питань спільної діяльності необхідна одностайність
учасників.

Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та
ведення спільних справ. Під останнім спід розуміти представництво
інтересів товариства зовні.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого
характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх
спільною діяльністю одному з учасників договору (ч. 2 ст. 431 ЦК). Якщо
йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника
прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено
керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ
учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та
обов’язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору
дорученні.

Якщо за договором простого товариства здійснюються іноземні інвестиції,
учасники відповідно до вимог Закону України «Про режим іноземного
інвестування» зобов’язані організувати окремий бухгалтерський облік та
звітність про операції, пов’язані з цим договором, і мають право на
відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення
розрахунків, пов’язаних з виконанням цього договору.

У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат,
передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору.
Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й
збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів
учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх
спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не
вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні
розподіляються між учасниками пропорційно їх вкладам у спільне майно
(ст. 433 ЦК).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягнуто його мети
(цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у
договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення;
відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої
діяльності і не залежать від волі учасників, та в інших випадках,
передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між .його
учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної
власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а
також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної
діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності.
Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного
майна.

Відносини власності, що виникають між учасниками договору про спільну
діяльність, регулюються Законом України «Про власність», ЦК України та
іншими законодавчими актами.

7n9J[email protected]?D1/4IAM»QuRooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

cP?¬?e«ooooooooooooooooooooooeoooo

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і
розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності,
за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні
узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання
майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника
договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно
(наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому
визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених
у договорі.

До об’єктів права спільної часткової власності за договором простого
товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток
(доход), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками
договору і надходять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність
правових (організаційних, майнових) зв’язків між учасниками, без яких
неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв’язку з
цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у
спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК). Проте, якщо
така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно)
іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК). При цьому
учасник повинен додержуватися вимог закону про право привілейованої
купівлі частки іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими
зобов’язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає
право кредиторові учасника-боржника пред’явити позов про виділення його
частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору
припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу
спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності,
після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами
розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам)
у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу
результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної
діяльності узагальнено в роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду
України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з
укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» від 28 травня
1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого
товариства містить багато суперечностей та прогалин. У проекті нового ЦК
України більш детально та правильно врегульовано питання вкладів у
загальну справу, загального майна учасників, питання представництва
перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними
зобов’язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення
договору простого товариства, відмова учасників від безстрокового
договору, відповідальність учасника, стосовно якого припинено договір,
тощо.

Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спільна
діяльність окремих осіб може здійснюватися шляхом створення нового
самостійного суб’єкта права — юридичної особи. Чинне законодавства
України (закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в
Україні», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову
біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування»,
Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації
адвокатських об’єднань» від 27 квітня 1993 р. № 302 та ін.) здебільшого
вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками
укладати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не
тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема,
відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й
визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною
установчих документів. Дія установчого договору після державної
реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до
моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв’язку з цим
кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також
консенсуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори
необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями
юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори
страхових компаній, комерційних банків, довірчих товариств, фондових
бірж, споживчих товариств, адвокатських об’єднань, виробничих,
торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів
та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох названих юридичних
осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях
Закону України «Про господарські товариства». Це зумовлено тим, що деякі
законодавчі акти (закони України «Про страхування», «Про банки і
банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу»), які
визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону
України «Про господарські товариства».

Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що
діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства,
товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та
ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність
умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та
сторонами установчих договорів.

Закон України «Про господарські товариства» визначає вимоги щодо змісту
установчих документів шляхом перелічення певних положень, які мають бути
закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого
договору, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що
установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,
предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників,
найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного
фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію
органів товариства, порядок прийняття, ними рішень, включаючи перелік
питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості
голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок
ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони («Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і
фондову біржу» тощо) доповнюють Закон України «Про господарські
товариства» визначенням переліку умов, які обов’язково повинні містити
відповідно статути комерційного банку, фондової біржі, установчий
договір довірчого товариства.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в
статуті, визначається виходячи з юридичної природи та призначення
кожного з цих документів.

При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою
волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет
установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники встановлюють порядок спільної
діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна
та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок
розподілу між учасниками прибутку та збитків, управління діяльністю
юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов’язання учасників установчого договору складаються з виконання
необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка
створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної
реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або
сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з
обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону
України «Про господарські товариства» зобов’язані до моменту реєстрації
товариства внести не менше як 30 відсотків вказаного в установчих
документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською
установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації
товариства. Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за
несвоєчасне виконання цього зобов’язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання
тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими
природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів
тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України «Про режим
іноземного інвестування» дає перепік видів майна іноземного інвестора,
що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована
валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на
користування надрами та використання природних ресурсів, наданих
відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій
валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора
або міжнародними торговельними звичаями, інші цінності відповідно до
законодавства України.

Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з
порядком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на
основі цін міжнародних ринків.

В установчому договорі може міститися зобов’язання учасників не
розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію.

Обсяг прав та обов’язків учасників установчого договору залежить від
обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону
України «Про підприємства в Україні» асоціація є договірним об’єднанням,
створеним з метою постійної координації господарської діяльності.
Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність
будь-якого з Ті учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об’єдналися для спільної діяльності
у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого
регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма
учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по
створенню юридичної особи та діяльності в Ті межах, тобто зобов’язання
спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для
нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб
створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії
вносити до нього зміни, які підлягають державній реєстрації.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає
власником майна, переданого їй засновниками (учасниками) у власність. У
зв’язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності,
що мають існувати у договорах про спільну діяльність.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не
становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. № 611 / Урядовий
кур’єр. — 1993. — 19 серпня.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спадкоємцям) учасників
товариства переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це
право можуть спеціально передбачити в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства
або, навпаки, учасники установчого договору можуть відмовити їм. У цьому
разі правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній
формі частка майна, що належала спадкодавцеві.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників
поступитися своєю часткою або її частиною одному чи кільком учасникам чи
самій юридичній особі, а якщо установчий договір не містить ніякої
заборони на її відступлення, то й третім особам. При відступленні частки
учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх
часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію
після закінчення строку, на який він укладався, або після досягнення
мети, поставленої при його створенні, за рішенням вищого органу
юридичної особи про припинення її діяльності, на підставі рішення
арбітражного суду е порядку, встановленому Законом України «Про
банкрутство та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи
установчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий
регулятор зобов’язання самостійно існував у правовому просторі і часі,
то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір
втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про
конфіденційність) можуть діяти і після припинення установчого договору.

До установчого договору застосовуються загальні норми цивільного
законодавства про угоди, зобов’язання та ін.

Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1996
р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із
створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» Збірник рішень та
арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — 1997. № 1

Похожие записи

Договір простого товариства

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання
об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або
досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає, що спільна діяльність без створення
юридичної особи може здійснюватися на основі об’єднання вкладів
учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників (ч. 2
ст.1130 ЦК України). Діяльність щодо створення юридичної особи
здійснюється шляхом об’єднання осіб або об’єднання майна на основі
установчих документів (див. гл.77 даного посібника).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Характерні риси договору простого товариства:

об’єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи;

спільна мета діяльності;

формування спільної часткової власності товариства за рахунок вкладів
кожного учасника;

здійснення дій необхідних для досягнення мети товариства.

Істотними умовами для договору простого товариства є:

1) мета діяльності товариства;

2) розмір та порядок внесення вкладів учасників;

3) спільна діяльність учасників, їх права і обов’язки.

На відміну від інших істотних умов умови про мету діяльності має
специфіку, яка полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх
учасників, заради якої укладається даний договір. Мета не повинна
суперечити закону і може мати як комерційний, так і некомерційний
характер. Відповідно розрізняють комерційні (підприємницькі) та
некомерційні (непідприємницькі) прості товариства.

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій по внесенню
вкладів та виконанню обов’язків, які випливають з укладеного договору.
Особиста ж участь у діяльності простого товариства не є обов’язковою,
якщо інше не передбачено договором.

Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так
і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Однак, якщо
діяльність товариства спрямована на отримання прибутку, то сторонами
договору можуть бути тільки суб’єкти підприємництва – фізичні особи
та/або комерційні організації. Учасником такого договору може бути і
некомерційна організація, якщо така діяльність не суперечить її
статутній меті. У випадку, коли для здійснення певного виду діяльності
передбаченої договором простого товариства законом передбачається
отримання ліцензії, така умова поширюється тільки на тих учасників
товариства, які фактично будуть займатись даним видом діяльності. Одна і
та ж особа може бути учасником декількох договорів про спільну
діяльність. Специфікою правового становища учасників договору простого
товариства є те, що вони не можуть бути поділені на активну і пасивну
сторони. Маючи цілу низку прав і обов’язків, стосовно один одного, кожен
із партнерів як кредитор може вимагати від інших учасників виконання
належних обов’язків, будучи при цьому боржником по відношенню до них.

Учасниками простого товариства не можуть бути недієздатні та обмежені в
дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників.
Це пояснюється тим, що просте товариство засноване на особистих,
фідуціарних відносинах, а виконання такого договору через представника
не допускається.

За суб’єктним складом договори про спільну діяльність поділяються на:

договори, укладені між українськими суб’єктами;

договори, укладені між українськими і іноземними суб’єктами. Виділяють
також договори укладені між фізичними особами, юридичними особами та
змішані.

Питання про форму і порядок укладення договору простого товариства
законом не врегульовано, тому сторонам слід керуватися загальними
положеннями ЦК України про правочини та про спільну діяльність. Так ч.1
ст.1131 ЦК України передбачено, що договір про спільну діяльність
укладається у письмовій формі. Це правило поширюється і на договір
простого товариства. Крім того, висновок про письмову форму
розглядуваного договору підтверджується положеннями ч.1 ст.206 ЦК
України.

Порядок укладення договору простого товариства підпорядкований загальним
правилам укладення договорів. Однак, якщо у договорі бере участь три і
більше особи, то оферта має бути доведена і відповідно акцептована
кожною з них.

Змістом договору простого товариства є права і обов’язки його учасників.
Основними правами кожного з його учасників є:

право на участь у веденні спільних справ товариства (ст.1135 ЦК
України);

право на інформацію (ст.1136 ЦК України);

права, які стосуються спільного майна, в тому числі отримання прибутку
(ст.ст.1133, 1134, 1137, 1139 ЦК України);

право відмовитися від подальшої участі у безстроковому договорі
простого товариства (ст.1142 ЦК України).

Як правило, ведення спільних справ здійснюється кожним учасником. Під
веденням спільних справ слід розуміти здійснення в інтересах усіх
учасників договору простого товариства фактичних та юридичних дій
необхідних для досягнення передбаченої договором мети. Під час ведення
спільних справ кожна сторона має право діяти від імені всіх учасників,
якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ
здійснюється окремими учасниками або спільно. У разі спільного ведення
справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.
Зазвичай ведення поточних справ доручається одному чи декільком
учасникам.

У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини
від імені всіх сторін договору посвідчується довіреністю, виданою йому
іншими учасниками, або договором простого товариства. Однак учасники не
можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо
ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що
на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про
наявність таких обмежень.

Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його
право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в
інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати
відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього
правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Крім цього право
на відшкодування витрат виникає за умови, коли в результаті здійсненого
без належних повноважень правочину отриманий прибуток, що перевищує суму
витрат, на яку претендує учасник. Якщо іншим учасникам внаслідок таких
правочинів було завдано збитків, вони також мають право вимагати їх
відшкодування.

Право учасника на інформацію означає, що він має право ознайомлюватися з
усіма документами щодо ведення спільних справ учасників незалежно від
того, чи займається він безпосередньо веденням справ, чи ні. Під
ознайомленням слід розуміти не просто доступ до письмової,
документальної інформації, але й право на отримання відповідних
відомостей від уповноважених осіб (надання необхідних відомостей,
роз’яснень тощо). Інформація, про яку йдеться, має стосуватися виключно
справ, ведення яких засноване на договорі простого товариства.

Право на інформацію учасника товариства є важливою гарантією участі
сторони у товаристві, а тому будь-які обмеження, так само як і відмова
від цього права є нікчемними.

Під правами, які стосуються спільного майна, слід розуміти право на
частку в спільному майні та право на отримання результатів від спільної
діяльності.

Спільне майно товариства утворюється шляхом внесення вкладів учасників,
а також за рахунок майна отриманого в результаті спільної діяльності.
Якщо інше не встановлено законом, договором чи не витікає із сутності
зобов’язання, то спільне майно учасників товариства, як правило, є їх
спільною частковою власністю. Виключення становлять випадки, коли майно
внесене як вклад не належало його володільцеві на основі права
власності; якщо договором або законом передбачено інше; якщо із сутності
зобов’язання витікає інше. Майно внесене одним чи декількома учасниками,
яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності,
використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном (ч.2
п.1 ст.1134 ЦК України). Особливістю такого майна є те, що учасники не
набувають жодних самостійних прав щодо нього. Однак інші учасники мають
право вимагати від особи, яка його внесла, використовувати таке майно в
спільних інтересах товариства. Користування і володіння спільним майном
здійснюється за згодою всіх учасників, а при недосягненні такої – у
порядку, що встановлюється за рішенням суду.

,

.

o

< > 1/4 ? >

® 1/4 >

?

«станньої інші учасники мають переважне право купівлі частки сторони,
яка вибуває із зобов’язання.

В процесі діяльності простого товариства виникає необхідність ведення
бухгалтерського обліку спільного майна. За домовленістю учасників
ведення такого обліку може бути покладене на одного з учасників (як
правило на особу, яка уповноважена вести справи простого товариства).

У результаті спільної діяльності учасники товариства можуть отримувати
прибуток. За загальним правилом прибуток, одержаний учасниками договору
простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється
пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не
встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю
учасників. Прибуток (грошові доходи та натуральний приріст)
розподіляється пропорційно вкладам кожного з учасників незалежно від
того, чи є його отримання метою діяльності простого товариства, чи
просто випадковий результат діяльності (непідприємницьке товариство).

ЦК України надає сторонам право відступити від норми про пропорційний
розподіл прибутку. Однак умова, за якою учасник повністю позбавляється
права на частину прибутку або відмова від цього права є нікчемною.

Право учасника відмовитися від подальшої участі у безстроковому договорі
простого товариства слід розглядати як право відмовитись від виконання
стороною умов договору. Дане право може бути реалізоване за умови, що
стороною, яка бажає розірвати договір, не пізніше як за 3 місяці до
виходу з договору буде зроблено відповідну заяву. Вважається, що 3
місяці – строк достатній для вирішення всіх питань, пов’язаних зі зміною
суб’єктного складу договору простого товариства. Умова про обмеження
права на відмову від безстрокового договору простого товариства є
нікчемною.

Основними обов’язками учасника простого товариства є :

внести вклад в спільне майно товариства, а також утримувати спільне
майно (ст.ст.1132, 1133 ЦК України);

вести разом з іншими учасниками передбачену договором діяльність
(ст.ст.1135 ЦК України);

надавати іншим учасникам повну і достовірну інформацію про стан ведення
справ у товаристві, а також не розповсюджувати таку інформацію третім
особам, якщо її віднесено до конфіденційної (ст.1136 ЦК України);

брати участь у розподілі витрат та збитків, а також нести
відповідальність перед третіми особами (ст.1137 ЦК України).

Під вкладом, який вноситься учасником в майно товариства, слід розуміти
все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно). Зокрема,
грошові кошти, цінні папери, інше майно, в тому числі нерухомість, права
користування майном, результати інтелектуальної діяльності та права на
них, а також професійні та інші знання, вміння, навички, ділова
репутація і ділові зв’язки. При цьому професійні та інші знання, вміння
і навички будуть визнаватися вкладом тільки тоді, коли вони дійсно є
цінними та необхідними для мети діяльності товариства, і діяльність
учасників, які наділені останніми, виходить за межі поняття “спільне
ведення справ”. Мова йде про надання особою своїх спеціальних знань в
тій чи іншій сфері (наприклад, діяльність менеджера, юриста тощо).

Як правило, вклади учасників вважаються рівними за вартістю. Однак закон
залишає за сторонами право визначати у договорі розміри і вартість
вкладу, що вноситься. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за
погодженням між учасниками.

Обов’язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок
відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням цих обов’язків,
встановлюються договором простого товариства.

Обов’язок вести разом з іншими учасниками передбачену договором
діяльність витікає із самої мети діяльності простого товариства.
Невиконання цього обов’язку виключає можливість досягнення мети
діяльності, передбаченої договором. Якщо одна із сторін договору бере
участь в простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь),
вона може бути оцінена як вклад і як власне участь у спільній
діяльності.

Надання повної і достовірної інформацію про стан ведення справ у
товаристві є гарантією забезпечення права учасників товариства на
інформацію. Інформація має відповідати вимогам повноти (будь-які
відомості, незалежно від їх форми, які стосуються діяльності простого
товариства) та достовірності (відомості мають містити у собі інформацію,
про стан справ у товаристві, яка відповідає дійсності).

Відповідно ЦК України порядок відшкодування витрат (кошти витрачені
заради досягнення мети діяльності товариства) і збитків (грошовий
еквівалент шкоди, якої зазнали учасники), пов’язаних із спільною
діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі
відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки
пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник
повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або
збитків, є нікчемною.

Відповідальність учасників за договором простого товариства
обумовлюється кількома факторами:

Характером здійснюваної діяльності. Якщо договір простого товариства не
пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності,
кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов’язаннями усім
майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно (дольова
відповідальність). За спільними зобов’язаннями, що виникли не з
договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого
товариства пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької
діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними
зобов’язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Специфікою заходів цивільно-правової відповідальності і підстав їх
застосування. В залежності від того, чи це відповідальність перед
третіми особами, чи позадоговірна відповідальність, чи відповідальність
перед іншими учасниками договору простого товариства, будуть
застосовуватись різні цивільно-правові заходи відповідальності.
Наприклад, якщо для учасників комерційного товариства відповідальність
перед третіми особами є солідарною, то учасники некомерційного
товариства солідарно відповідають тільки за позадоговірними
зобов’язаннями.

За шкоду завдану спільному майну чи за невиконання договірних
зобов’язань сторона несе перед іншими учасниками дольову
відповідальність пропорційно вартості свого вкладу. Якщо стороною іншим
учасникам завдана шкода, яка не випливає із договірних зобов’язань, то
відповідальність настає на загальних підставах відповідно до чинного
законодавства.

Фактом припинення договору простого товариства. Якщо договір простого
товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від
подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного
з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає
перед третіми особами за спільними зобов’язаннями, що виникли в період
його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Припинення договору простого товариства крім загальних підстав,
передбачених Главою 50 ЦК України, може бути здійснене на основі
спеціальних підстав передбачених ст.1141 ЦК України. Серед них можна
виділити такі групи:

припинення договору простого товариства внаслідок припинення
правосуб’єктної особи одного з учасників – смерть громадянина,
ліквідація чи реорганізація юридичної особи, визнання учасника
недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім;

припинення внаслідок погіршення фінансового стану учасника – оголошення
банкрутом, виділення частки учасника на вимогу його кредитора;

припинення внаслідок виходу одного з учасників – відмова від подальшої
участі у договорі чи розірвання його на вимогу одного з учасників;

припинення договору внаслідок спливу строку договору, досягнення мети
або ж настання обставин за яких досягнення мети товариства стало
неможливим.

У всіх перерахованих випадках договір простого товариства може бути
продовжений, якщо самим договором або домовленістю між учасниками не
передбачено збереження договору, в тому числі щодо інших учасників.

У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне
володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які
їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав
вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК
України.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними
ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства
вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови
додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть
солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов’язаннями щодо
третіх осіб.

Похожие записи