Реферат на тему:

Договір майнового найму

Поняття, види та загальна характеристика договору майнового найму. За
договором майнового найму одна сторона (наймодавець) зобов’язується
надати другій стороні (наймачеві) майно у тимчасове користування за
плату (ст. 256 ЦК).

У законодавстві та літературі поряд з терміном «майновий найом” широко
вживаються терміни «оренда», »лізинг”, «Прокат», якими позначають
однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні
особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом оренди можуть
бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних
підрозділів, окремі будівлі та спорки або приміщення у них, земля;
предметом лізингу — устаткування, транспортні та інші основні засоби;
предметом прокату — як правило, рухомі речі, що їх використовують для
задоволення побутових невиробничих потреб (побутова теле-, радіо-,
відеоапаратура, пральні машини, холодильники тощо).

Деякі види майнового найму позначають іншими термінами. Так, за
договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за
обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальникові для перевезення
пасажирів, вантажів та інших цілей торговельного мореплавства на певний
час (ч.1 ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України). На
підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна) виконують
чартерне повітряне перевезення (ст. 61 Повітряного кодексу України).

Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних)
цивільно-правових договорів рядом ознак:

а) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування.
Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу,
міни та дарування, за якими одержувач майна стає його власником або
набуває права повного господарського відання чи оперативного управління.
Крім того, оскільки користування майном за договором майнового найму є
тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його
дострокового розірвання наймач зобов’язаний повернути майно утому стані,
в якому він його одержав;

б) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом
майнового найму можуть бути індивідуально-визначені, неспоживні речі
(устаткування та обладнання, приміщення, будівлі і споруди, транспортні
засоби, предмети побутової техніки, музичні інструменти, спортивний
інвентар тощо), які не знищуються повністю або не перетворюються на іншу
річ у процесі їх використання. В цьому полягає відмінність договору
майнового найму від договору позики, предметом якого можуть бути
споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками) і за яким
позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей
або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 174 ЦК);

в) ще однією ознакою, що характеризує договір майнового найму є його
оплатність. Цією ознакою він відрізняється від договору безоплатного
користування майном, за яким майно теж передається у тимчасове
користування з умовою його повернення, але безоплатно (ст. 324 ЦК).

Договір майнового найму є договором двостороннім, оскільки кожна із
сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов’язаною;
сплатним, про що вже зазначалося вище; консенсуальним, оскільки він
вважається укладеним внаслідок досягнення між сторонами угоди незалежно
від моменту передачі речі.

Сторони у договорі майнового найму. Договір майнового найму широко
застосовується як у відносинах між організаціями, так і у відносинах
організацій з громадянами (в тому числі суб’єктами підприємницької
діяльності). Укладається він і між громадянами.

Так, відповідно до пунктів 5 та 6 ст. 10 Закону України «Про
підприємства в Україні» підприємство, якщо інше не передбачено чинним
законодавством та його статутом, має право здавати в оренду іншим
підприємствам, установам та організаціям належні йому будинки, споруди,
устаткування, транспортні засоби, інвентар, а також здавати в оренду
громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком
тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути у їх
власності.

Громадянин, як власник належного йому майна, може використовувати його
для здійснення господарської та іншої діяльності, не забороненої
законом, зокрема передавати його за плату у володіння та користування
іншим особам (п. 2 ст. 4 Закону України «Про власність»).

Щодо окремих видів договорів майнового найму законодавством визначені
спеціальні суб’єкти (наприклад, Фонд державного майна України або його
регіональні відділення — у договорі оренди цілісних майнових комплексів
підприємств або їх структурних підрозділів; банк або лізингова компанія
— у договорі лізингу), які можуть бути орендодавцями.

Форма та строк договору. Договір майнового найму укладається як в усній
(між громадянами на строк до одного року), так і в письмовій (між
громадянами на строк більше одного року та з участю організацій, якщо
інше не передбачено окремими правилами) формі.

Майновий найом завжди має тимчасовий характер, навіть якщо договір
укладено без зазначення строку. За загальним правилом, строк договору
майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не
встановлено чинним законодавством (ст. 258 ЦК). Так, відповідно до ст. 8
Земельного кодексу України земля може надаватися в оренду в
короткострокове — до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння,
городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове
користування — до 50 років.

Якщо договір майнового найму укладено без зазначення строку, вважається,
що він укладений на невизначений строк і кожна із сторін має право
відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це у письмовій
формі другу сторону за три місяці (ст. 259 ЦК).

На практиці часто наймач продовжує користуватися наданим йому майном,
незважаючи на закінчення строку договору, а наймодавець проти цього не
заперечує. У такому разі, як зазначається у ст. 260 ЦК України, договір
вважається поновленим на невизначений строк, кожна із сторін має право у
будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону
за один місяць.

Права та обов’язки сторін. Головним обов’язком наймодавця є надання
наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню
майна (ст. 262 ЦК). Цьому обов’язку наймодавця кореспондує суб’єктивне
право наймача вимагати надання йому саме того індивідуально-визначеного
майна, яке зазначене у договорі.

cu!o#O’a)?,?.p2|4p7ae9?C?H1/4Loooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

ЦК, що стосуються виконання зобов’язання у натурі) і вимагати
відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або з свого боку
відмовитися від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Наймодавець зобов’язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт
зданого у найом майна, але за умови якщо інше не передбачено законом або
договором (ч. 1 ст. 264 ЦК). Отже, наведена норма має диспозитивний
характер, оскільки проведення капітального ремонту може бути покладено і
на наймача. Якщо ж наймодавець не виконує покладений на нього обов’язок
проводити капітальний ремонт, наймач має право або зробити капітальний
ремонт, що передбачений договором чи зумовлюється невідкладною потребою,
і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її до найомної
плати, або розірвати договір і стягнути збитки, завдані його
невиконанням.

Ряд обов’язків за договором майнового найму покладається на наймача.
Один з найістотніших — обов’язок своєчасно вносити плату за користування
майном. Розмір цієї плати, що встановлюється сторонами у момент
укладення договору, з часом може змінюватися залежно від ряду обставин,
Зокрема, відповідно до ст. 266 ЦК України наймач має право вимагати
відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він
не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим
майном істотно зменшилася.

Наймач зобов’язаний користуватися майном відповідно до договору і
призначення майна, підтримувати найняте майно у справному стані. За
загальним правилом, на наймача покладається обов’язок проводити поточний
ремонт, проте законом або договором цей обов’язок може бути покладено на
наймодавця (наприклад, у договорах побутового прокату).

Користуючись найнятим майном, наймач може проводити чи інші його
поліпшення. Доля цих поліпшень регулюється у законодавстві по-різному,
залежно від того, проводилися вони з дозволу наймодавця чи без такого
дозволу, а також чи можуть вони бути відокремлені без шкоди для майна,
чи ні. У разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого
майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети
необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1
ст. 272 ЦК); якщо ж поліпшення майна зроблені наймачем без згоди
наймодавця, то можливі різні варіанти вирішення питання щодо долі таких
поліпшень. Так, поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для
майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть
бути вилучені наймачем. Вартість же поліпшень, зроблених наймачем без
дозволу наймодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна,
відшкодуванню не підлягає.

Наймач має право за згодою наймодавця здавати найняте ним майно у
піднайм, якщо інше не передбачено законом або договором. За договором
піднайму, наймач зобов’язується передати піднаймачеві майно повністю або
в певній частині у тимчасове користування за плату. Таким чином
сторонами за цим договором є наймач, який стає наймодавцем, і піднаймач.
Оскільки піднайом є договором, похідним від договору майнового найму, у
піднаймача не може бути більше прав щодо володіння і користування
майном, ніж у наймача. Похідний характер договору піднайму означає
також, що припинення договору майнового найму з будь-яких підстав тягне
за собою припинення дії договору піднайму.

Припинення договору майнового найму. Договір майнового найму
припиняється по закінченні строку дії договору. У цьому разі наймач
зобов’язаний повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з
урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Разом з тим договір майнового найму може бути достроково розірваний за
рішенням суду, арбітражного суду чи третейського суду на вимогу
наймодавця або наймача.

Наймодавець має право вимагати дострокового розірвання договору у таких
випадках:

а) якщо наймач користується майном не відповідно до договору або
призначення майна (п. 1 ст. 269 ЦК);

б) якщо наймач навмисне чи з необережності погіршує стан майна (п. 2 ст.
269 ЦК);

в) якщо наймач не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення
строку платежу (п. З ст. 269 ЦК).

Так, між орендним підприємством «Банно-оздоровчий комплекс «Центральний»
та кооперативом «Гамма-1» було укладено договір оренди, відповідно до
умов якого кооператив (орендар) зобов’язаний був вносити орендну плату
не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця у встановленому
розмірі. Через деякий час у зв’язку зі змінами розцінок і тарифів
сторони в окремому документі домовились, що розмір і порядок внесення
орендної плати будуть визначені додатковою угодою сторін з урахуванням
пропозицій орендодавця.

Оскільки орендодавець таких нових пропозицій не подав, орендар припинив
сплачувати орендну плат/ і не вносив її протягом року. Зазначене
порушення умов договору дало підставу орендодавцю звернутися з позовом
про розірвання договору оренди і виселення орендаря із займаного
приміщення.

Арбітражний суд задовольнив позовні вимоги, зазначивши, що за юридичною
природою договір оренди належить до сплатних. Конкретну суму і строки
внесення орендної плати встановлено укладеним сторонами договором, а
документ щодо укладення додаткової угоди свідчить про наміри і
можливість збільшити ставки орендної плати, але не скасовує умов
договору щодо внесення встановлених ним орендних платежів.

Таким чином, несплата протягом більше трьох місяців орендної плати стала
підставою для розірвання договору оренди;

г) якщо наймач не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за
законом або договором капітальний ремонт є обов’язком наймача (п. 4 ст.
269 ЦК);

д) з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про
розміщення в адміністративних будинках і нежилих приміщеннях центральних
державних органів дипломатичних представництв і консульств іноземних
держав (Декрет Кабінету Міністрів України «Про впорядкування
використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що
перебувають у державній власності» від 11 січня 1993 р. № 5-93).

Наймач має право вимагати дострокового розірвання договору майнового
найму у таких випадках:

а) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що є його обов’язком
(п. 1 ст. 270 ЦК);

б) якщо майно через обставини, за які наймач не відповідає, виявиться у
стані, непридатному для користування (ч. 2 ст. 270 ЦК).

Похожие записи