Реферат на тему:

Договір дарування

1. Поняття та ознаки договору дарування

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно
другій стороні (обдарованому) майно у власність (ст. 243 ЦК). Отже,
договір дарування, як і договори міни та купівлі-продажу, направлений на
безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення
права власності (права повного господарського відання чи права
оперативного управління) у обдарованої особи. Як і продавець,
дарувальник повинен бути власником відчужуваного в такий спосіб майна.
Проте, на відміну від зазначених договорів, договір дарування є завжди
безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої
особи зустрічних дій майнового характеру.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 243 ЦК України договір дарування
вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, то він
належить до категорії реальних угод. Подарувати майно іншим особам є
виключним правом власника. Здійснення безоплатного відчуження майна, як
правило, зумовлюється особистими інтересами дарувальника у визначенні
цілей використання його, відносинами сімейних зв’язків чи дружби,
значними заслугами чи вчинками обдарованої особи тощо. Тому визнання
договору дарування консенсуальним могло б призводити до ситуацій, за
яких особа мала б право вимагати у примусовому порядку дару, що
неприпустимо з точки зору моральності.

Водночас з правила про реальність договору дарування можливі й винятки.
Так, ще в юридичній літературі радянського періоду допускалася
можливість визнання консенсуальним договору дарування жилих будинків.
Така думка ґрунтувалася на тому, що за чинним у той період Цивільним
кодексом РРФСР договори відчуження жилих будинків, у тому числі і
дарування, під страхом недійсності підлягали державній реєстрації і
відповідно до ст. 135 цього кодексу право власності на таке майно могло
виникнути лише у момент цієї реєстрації.

Таким чином, при даруванні жилого будинку право власності у обдарованої
особи виникало незалежно від факту передачі їй будинку. Оскільки ЦК
України такого імперативного правила щодо виникнення права власності не
містив, то відповідно в Україні не було будь-яких законодавчих підстав
для визнання договору дарування жилого будинку консенсуальним договором.
Оскільки ринкове законодавство проголошує принцип свободи договору та
визначення його умов, якщо це прямо не заборонено законом, то сторони
можуть надати чинності договору дарування жилого будинку (квартири) ще
до його фактичної передачі дарувальником обдарованій особі. У такому
випадку цей договір є консенсуальним. Такий принцип пропонується
закріпити у новому ЦК України, у ст. 765 проекту якого записано, що «за
договором дарування одна сторона (дарівник) передає або зобов’язується
передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у
власність». При цьому у проекті, на відміну від чинного ЦК України,
момент укладення угоди не пов’язаний з моментом передачі майна у
власність. За таких умов договір дарування з обов’язком передати майно
обдарованому у майбутньому вважатиметься чинним до його фактичної
передачі, а відтак матиме ознаки консенсуальної угоди.

Договір дарування є одностороннім. З його укладенням у сторін, як
правило, не виникають взаємні або односторонні обов’язки. Щодо прав, то
їх набуває лише обдарований у вигляді повноважень власника стосовно
прийнятого майна. Відповідно до ч. З ст. 243 ЦК України дарування
громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським
організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної
суспільне корисної мети (наприклад, зібрання книг—для наукових
досліджень, колекція картин— для публічного показу в музеї, кошти — для
придбання сучасного медичного обладнання). Нині, в умовах законодавчого
визнання рівноправності усіх форм власності, певне цільове використання
дару цілком можливе й тоді, коли обдарованою особою є громадянин.

2. Сторони та зміст датодарування

Сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні
особи, а в певних випадках — і держава. Укладення договорів дарування
громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного
законодавства про їх дієздатність. Крім того. Кодекс про шлюб та сім’ю
України встановлює додаткові гаранти захисту осіб, які перебувають під
опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів
опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх
здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами,
зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і
спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав,
поділ майна тощо <ст. 145 Кодексу про шлюб та сім'ю). Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності. При цьому законодавство не містить будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно, до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. У період Існування командно-адміністративних методів управління економікою права юридичних осіб на безоплатне відчуження майна значно обмежувалися. Найбільшого поширення у цей час набули нагородження працівників за успіхи в роботі цінними подарунками, грошовими преміями, не передбаченими системою оплати праці (ст. 143 Кодексу законів про працю УРСР, 1971 р.). Нове законодавство, як і те, що діяло раніше, не містить безпосередньої вказівки про право юридичне» особи передавати майно за договором дарування. У ньому, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна". Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні підприємству надається право, якщо інше не передбачено його статутом, вчиняти будь-які угоди щодо належного йому майна. При цьому безоплатна передача І надання підприємствам матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, юридичні особи також мають право дарувати майно іншим особам відповідно до їх установчих документів та закону. 7 липня 1992 р. до ч. З ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні було внесено зміни щодо порядку відчуження державної власності. Відповідно до цих змін відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсам, на аукціонах) у порядку, визначеному Фондом державного майна України. Фактично це означає, що зазначене майно не може відчужуватися від держави за договором дарування або іншим безоплатним способом. Крім того. Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном» що є у загальнодержавній власності" від 26 грудня 1992 р. встановлено заборону на безоплатну передачу підприємствами, що перебувають у загальнодержавній власності, закріпленого за ними майна іншим підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам і водночас припинено до п. 6 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" у частині здійснення такими підприємствами безоплатної передач» майна громадянам. Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з товарообороту яке може бути у власності особи, якій воно дарується. При даруванні необхідно також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). На відміну від договору купівлі-продажу відчужувач майна (дарувальник) за договором дарування не зобов'язаний додержуватися усіх існуючих вимог до якості відчужуваного об'єкта. Безумовно, етичніше, коли дарувальник повідомить обдарованого про відомі йому недоліки дару, оскільки обдарований мав би можливість утриматися від його прийняття. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов'язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару). Вважаємо, що дарувальник має відповідати за шкоду, заподіяну обдарованому річчю з недоліками, відомими дарувальникові, але не відомими потерпілому. Отже необхідно підтримати положення ст. 768 проекту ЦК України, згідно з якими дарувальник зобов'язаний інформувати про відомі йому недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечні для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб. ?   th I ^vckoooooooessssssssssssssssssssssssssssssssssss {TV^Z†`†n†x†U†a†Ae?I?$–*–<–D–J–oioioioiiioioioioioioioioioioioioioioi oioioioioioioioioioioioioiaTHioioiaTHioioioioioioi VНалежність дарування до односторонніх договорів аж ніяк не позбавляє його ознак двосторонньої угоди, для укладення якої необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдарованої особи). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладеним) за наявності волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовленій тією чи іншою подією, обставинами (днем народження, весіллям, ювілеєм тощо). Безпосередня згода особи, якій дарується майно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування не вважається укладеним. При цьому не може бути ніяких правових підстав, щоб змусити особу прийняти дарунок, якщо вона. на це не дала згоди раніше. З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов'язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків. Тому, за чинним законодавством, неуважне ставлення обдарованої особи до дарувальника, нанесення останньому образ не можуть бути підставою для розірвання договору дарування. На наш погляд, не може суперечити поняттю і призначенню договору дарування укладення таких угод, за якими б дарувальник зберігав певні права (наприклад, дарування жилого будинку із збереженням за дарувальником права користування певною частиною жилого приміщення, дарування автомашини із збереженням за дарувальником права періодичного користування нею). Бажано, щоб угоди з такими умовами знайшли своє врегулювання у новому цивільному законодавстві. У зв'язку з цим занадто категоричним уявляється положення ст. 765 проекту ЦК України про те, що "договір не є даруванням, якщо обдарований зобов'язується при цьому вчинити на користь дарівника будь-яку дію майнового чи немайнового змісту". Договір дарування укладається у формі, визначеній загальними правилами цивільного законодавства про форму угод (статті 43,44 та 46 ЦК). Це може бути усна або письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК У країни договір дарування на суму 500 крб., а при даруванні валютних цінностей — на суму понад 50 крб. має бути нотаріально посвідчений. Нині існування зазначеної норми втратило будь-яку доцільність і практичну значимість. По-перше, не відповідає реаліям сьогоднішнього дня вимога про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., оскільки остання є занадто низькою порівняно з цінами на товари. Фактично втратила свою чинність норма про нотаріальне посвідчення зазначених угод з валютними цінностями у зв'язку зі зміною політики валютного регулювання і прийняттям у цій сфері принципово нового законодавства, зокрема Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10 лютого 1993 р. Поки не внесено змін до чинного ЦК України щодо вищезазначених сум дару можуть виникати спори про відповідність того чи іншого договору дарування вимогам ЦК про форму угод. Нам здається, що такі спори можна вирішувати з урахуванням ст. З Закону України "Про державні гаранті"? відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р., якою встановлено, що заощадження громадян, покладені до Ощадного банку СРСР у період до 2 січня 1992 р., відновлюються у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 грн. за станом на 1 жовтня 1996 рік Вимагають нотаріального посвідчення відповідно до ч. З ст. 244 ЦК України (в редакції Закону від 16 грудня 1993 р.) та ст. 227 ЦК України договори дарування нерухомості, якщо хоч би однією із сторін є громадянин. Такі договори також мають бути зареєстровані у виконавчому комітеті місцевої ради (місцевій державній адміністрації). З прийняттям Закону України від 16 грудня 1993 р. втратили чинність положення ст. 226 про обмеження при відчуженні жилих будинків, у тому числі і шляхом дарування, та ст. 227 про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів дарування будівельних матеріалів з участю громадян. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається у простій письмовій формі. Таке правило може зберегтися і у проекті ЦК України, за винятком, можливо, дарування нерухомості юридичним і фізичним особам. Так, ст. 769 проекту ЦК. України передбачає нотаріальну форму договору дарування нерухомості незалежно від суб'єктного складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Обґрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., розраховані на регулювання відносин учасників цивільного обігу, не можна повною мірою застосувати до майнових відносин подружжя, зумовлених їхніми особистими взаємовідносинами. З цим не можна погодитися, оскільки, як. правило, договори дарування між громадянами зумовлені особистими зв'язками, особливо між подружжям, батьками і дітьми та іншими родичами. Важко припустити, що ця обставина не була відома законодавцеві, який не зробив ніяких винятків для таких осіб з правил про форму угод Парування. Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими близькими особами позбавляла б суп у багатьох випадках можливості встановити реальну наявність між ними договірних відносин. Це б давало можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, який скоїв злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника. Отже, правила цивільного законодавства про форму урод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їх суб'єктів. Не дає підстав для іншого висновку також аналіз судової практики, зокрема постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 р. (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992р.). При укладенні договорів дарування необхідно додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності тощо. Так, для укладення угод про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Варто зазначити, що поняття "безоплатна передача майна" значно ширше за поняття "передача майна за договором дарування". Близькими за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передавання майна у формі благодійництва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи у зв'язку з ювілеєм. Своєрідними формами дарування можна вважати внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей, відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них, відмову спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб (ст. 553 ЦК), а також нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу. Не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів тощо. У будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціальне не захищені з різних суб'єктивних і об'єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верствам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва. Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р.1, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Цей закон визначив організаційно-правові засади благодійництва та діяльності благодійних організацій.

Похожие записи

Договір дарування

Перевага в цивільному обігу еквівалентно-оплатних відносин не виключає і
безоплатне передання майна однією особою іншій. Найчастіше таке
передання набуває форми трудових або адміністративно-правових відносин.
Разом з тим безоплатне передання майна у власність іншої особи
відбувається у цивільно-правових формах. В таких випадках застосовується
договір дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або
зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному)
безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України).

Правове регулювання договору здійснюється Главою 55 ЦК України та іншими
актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний або консенсуальний,
безвідплатний.

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Батьки
(усиновлювачі), опікуни та піклувальники не мають права дарувати майно
дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір
дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо передбачено
засновницьким документом дарувальника. Однак, це положення не
поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким є майно (дарунок).

Форма договору: усна або письмова. Так, згідно ст.719 ЦК України,
договір дарування укладається:

дарування предметів особистого користування та побутового призначення –
усно;

дарування нерухомої речі — у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню;

дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати
дарунок у майбутньому — у письмовій формі. Крім того, у разі
недодержання письмової форми цей договір є нікчемним;

дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, — у письмовій
формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд
не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-тикратний розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, — у письмовій формі і
підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст договору становлять права та обов’язки сторін. Як правило,
реальний договір дарування не породжує ніяких зобов’язальних відносин.
Тому мова може йти лише про зобов’язання, яке виникає із консенсуального
договору дарування.

Головним обов’язком дарувальника є передача дарунка обдарованому, яка
може здійснюватися шляхом: а) безпосереднього вручення речі; б)
символічної передачі (наприклад, вручення ключів, макетів тощо); в)
передачі документів, які посвідчують право власності на річ, інших
документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.

Дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без
його попередньої згоди, якщо обдаровуваний негайно не заявить про
відмову від його прийняття (ч.3 ст.722 ЦК України).

Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому,
якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ч.1
ст.724 ЦК України). Крім того дарувальник, який передав річ
підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для
вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування
до вручення речі обдаровуваному.

,

| ~

R

E

Ue

TH

i

hae

hae

hae

hae

hae

hae

hae

hae

hae

hae

hae

~

E

?????????? від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку
на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати
грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту,
надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не
пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо), якщо це
передбачено договором. А у разі порушення обдаровуваним покладеного
обов’язку, дарувальник має право вимагати розірвання договору і
повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування
його вартості (ст.ст.725-726 ЦК України).

Обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка в будь-який
час до передачі дарунка і без обґрунтування причин такої відмови (ч.2
ст.724 ЦК України).

За невиконання або неналежне виконання умов договору дарування настає
відповідальність на загальних засадах цивільно-правової
відповідальності, що врегульовані Главою 51 ЦК України. Однак,
враховуючи безоплатний характер даного договору, законодавець передбачив
винятки із загальних правил, які обмежують відповідальність сторін.

Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі
властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного,
то він зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння
чи користування дарунком за правилами Глави 82 ЦК України.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування протягом 1
року, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим, в
наступних випадках (ст.727 ЦК України):

якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності
дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, при цьому
предметом дарування були нерухомі речі чи інше особливо цінне майно.
Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці
дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;

якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має
для дарувальника велику немайнову цінність;

якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить
історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або
істотно пошкоджена.

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування: а) договір
дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому; б) договір
пожертви.

Особливості договору дарування з обов’язком передати дарунок у
майбутньому: а) має консенсуальний характер; б) укладається в письмовій
формі; в) зміст договору повинен містити умову про конкретну особу –
обдаровуваного, а також умову про конкретний предмет дарування.

Особливості договору пожертви: а) здійснюється для досягнення сторонами
певної, наперед обумовленої мети; б) є укладеним з моменту прийняття
пожертви, тобто має характер реального договору; в) використання
пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву; якщо
це неможливо, то використання її за іншим призначенням можливе лише за
згодою пожертвувача, а у разі його смерті чи ліквідації юридичної особи
— за рішенням суду. Якщо пожертва використовується не за призначенням,
то пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання
договору про пожертву.

Похожие записи