Реферат на тему:

До становлення парламентсько-президентської форми правління в Україні

Передбачений Конституцією України перехід до громадянського суспільства
демократичної, правової держави потребує демократизації державної влади
з точки зору функціонування принципу поділу влади і визначення
інститутів Президента України і Верховної Ради України.

Визначення необхідності реформування інститутів публічної влади в
Україні досліджувалось у процесі державного будівництва. Зокрема
постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1997 р. №98/97-ВР про
загальний план законодавчих робіт на 1997 р. передбачалося розробити
концепцію державно-правової реформи в Україні та Державну програму
розвитку законодавства України до 2002 року. Тому Інститут законодавства
Верховної Ради України розробив проект Загальної концепції
державно-правової реформи в Україні у червні 1997 р. У ході
науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні питання
реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи”, яка
відбулась 25 червня 1997 р. у м.Києві з нагоди першої річниці
Конституції зазначались: відсутність координації дій у реформуючому
процесі між різними структурами влади, а також необхідність пошуку
науково-методичного забезпечення згаданих реформ.

Питання організації державної влади досліджувались у наукових працях
Ющика О.І., Авер‘янова В.Б. та роботах знаних вчених — Шемшученко Ю.С.,
Копейчикова В.В., Опришко В.Ф., Погорілко В.Ф., Сіренко В.Ф.

Сьогодні актуальні питання правової реформи і потребують наукового
аналізу.

Важко відповісти однозначно чому виникло питання про
парламентсько-президентську форму правління. Останнім часом зарубіжні
інтелектуали і реформатори стали стверджувати, що президентська форма
правління сама по собі призводить до паралічу уряду і неможливості
управління державою. Основним недоліком президентської форми правління
вважається те, що президенти часто не справляються із завданням
забезпечення узгодженої діяльності великих парламентських фракцій.

Вважаємо в Україні позитивно може бути сприйнята така відповідь стосовно
виникнення цього питання, щоб принципово нові ідеї Конституції України
щодо організації суспільства і держави з врахуванням нових ідей
політичної реформи ініційованої Президентом України стали реальністю
нашого буття.

Існує досвід сучасних зарубіжних країн у сфері організації діяльності
парламенту і глави держави.

Так у Іспанії існує унітарна парламентська монархія – 1978, ФРН,
федеративна парламентська республіка – 1949, Італія, парламентська
унітарна республіка -1947 та в інших країнах, де парламентаризм виступає
гарантією збереження демократії і демонструє свою силу. Значна кількість
стабільних демократичних режимів світу сьогодні є парламентськими
формами державного правління, при яких виконавча влада породжується
більшістю у законодавчих органах і є дієздатною лише спираючись на таку
більшість.

Право вибору певної форми держави у кожній країні є у першу чергу
політичним вибором вищих органів державної влади. В Україні це питання
було ініційовано главою держави – Президентом України, який у серпні
2002 р. проголосив про перехід до парламентсько-президентської моделі та
посилення місцевого самоврядування. Ця ідея була підтримана рядом
лідерів депутатських груп України. Перший Президент України, лідер
фракції Соціал-демократичної партії (об‘єднаної) Леонід Кравчук,
підтримуючи ідею Президента України при цьому наголосив, що перехід до
парламентсько-президентської системи влади потребує колосальних змін до
Конституції. Зокрема він зауважив, що при вирішенні цього питання мають
бути визначені зміст та принципи реформування
президентсько-парламентської системи влади в
парламентсько-президентську.

Лідер депутатської групи „Демократичні ініціативи” Степан Гавриш
наголосив, що „найважливішою” є заява про те, що Президент України
згоден на обмеження своїх повноважень для створення влади європейського
типу, коли парламент визначає зміст і спрямованість політичної,
економічної діяльності виконавчого інституту. Він вважає, що Президент
висловив достатньо системний погляд на проведення політичних реформ в
українській державі, кажучи про європейську модель виборів на
пропорційній основі, маючи на увазі модель, котра дасть змогу будувати в
Україні плюралістичне суспільство.

Лідер комуністичної партії України Петро Симоненко вважає, що для
вирішення питання про політичну реформу, Президент має ініціювати
відповідь Конституційного Суду на раніше направлений групою народних
депутатів законопроект з питань переходу до парламентсько-президентської
республіки, після чого створити конституційну комісію, яка б, з огляду
на заяву Президента ще раз оцінила ці пропозиції.

Лідер „Нашої України” Віктор Ющенко не бачить нині перспектив
реформування влади в країні. Він вважає, що президентсько-парламентська
республіка, і парламентсько-президентська можуть бути ефективні і
підкреслює, що було б ліпше, якби в парламенті голос депутата був більш
вільний, тоді можна було побачити перспективи парламентської республіки.

Одним з найважливіших питань реалізації політичної реформи є створення
коаліційного уряду, який має бути сформований в Україні із представників
парламентської більшості при реалізації політичної реформи. У світі
існує практика висунення і узгодження кандидатур на посади: глави уряду
і членів уряду політичними партіями та їх парламентськими фракціями.
Виняток становить ситуація, коли жодна з політичних партій не має
більшості в парламенті. Роль глави держави при визначенні
прем‘єр-міністра в таких випадках може бути вирішальною. Саме це
відбувається зараз в Україні, коли парламент вирішує питання про склад
нового коаліційного уряду.

Отже призначення парламентської більшості — стати конституційною основою
створення коаліційного уряду, при якому має покращитися взаємодія
Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України.

Також постає ряд інших актуальних питань, які повґязані зі здійсненням
політичної реформи в Україні.

Насамперед, Закон України „Про вибори народних депутатів України”
потребує вдосконалення. Закон повинен не допускати можливостей
використовувати кандидатами в депутати одночасно і мажоритарну і
пропорційну систему виборів з метою запобігання ризику не одержати
мандат. Як свідчить, зокрема досвід виборів 2002 р. така практика є
поширеною. Крупні політичні об’єднання народних депутатів, які
висловлюють інтереси певних соціальних прошарків і опосередковуватимуть
відносини між виборцями і парламентом стануть реальними представниками
громадян України на основі пропорційної системи виборів.

Потребує уточнення і компетенція Президента України. Існує висновок
Конституційного Суду України у справі №1-22/2002 від 16 жовтня 2002
року за зверненням Верховної Ради України щодо відповідності проекту
Закону України „Про внесення змін і доповнень до Конституції України”
вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа щодо внесення змін
до статей 81,82,85,87,89,90,94,97,98,106,111,112,113,114,115,116,118,
122 Конституції України та доповнення її статтею 89-1) №7091 від 23
лютого 2001 року, якими змінюється компетенція вищих органів державної
влади. Конституційний Суд України визнав пропозиції Верховної Ради
України такими, що відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Доцільно навести норми зазначеного законопроекту, які, за умови їх
прийняття, по-новому характеризуватимуть інститут президента України.
Так, передбачається, що Президент України має: призначати та звільняти
за згодою Верховної Ради України Прем‘єр-міністра України; приймати
рішення про його відставку; призначати на посади та звільняти з посад за
поданням Прем‘єр-міністра України і за згодою Верховної Ради України
Голову Антимонопольного Комітету України, голову Державного Комітету
охорони державного кордону України, Голову Служби безпеки України.
Верховна Рада України має право висловлення недовіри особам, які
призначаються на посади за її згодою, що має наслідком їхню відставку із
займаних посад. Наведене посилює установчі і контрольні повноваження
Верховної Ради.

Положення проекту Закону України „Про внесення змін і доповнень до
Конституції України” повинні бути спрямовані на забезпечення повновладдя
парламенту у здійсненні ним державної законодавчої влади. Тому
наголошуємо, що органи влади з альтернативних законопроектів „Про
внесення змін до Конституції України” мають прийняти один в інтересах
народу України.

Можливо також закликати кожного виборця висловитись позитивно чи
негативно стосовно основоположних питань організації форми правління в
Україні. Але дорогий механізм референдуму не варто запускати при
розгляді законопроектів, які потребують знання законодавчої техніки.
Прикладом не використання сьогодні форми безпосередньої
демократії-референдуму у законодавчому процесі є відсутність
імплементації рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. у
законодавстві України з жодного питання, яке обговорювалось.

Насамкінець, нині офіційно створено парламентську більшість. Мета і
пріоритети діяльності більшості зазначені: в угоді про створення і
основні принципи діяльності постійно діючої парламентської більшості у
Верховній Раді четвертого скликання від 27 вересня 2002 року, в
положенні про постійно діючу парламентську більшість у Верховній Раді
четвертого скликання, яке є додатком до зазначеної угоди. Відповідно до
положень проекту закону України „Про внесення змін і доповнень до
Конституції України” №7091 від 23 лютого 2001 року повноваження та
гарантії функціонування парламентської більшості і меншості визначаються
законом про регламент Верховної Ради України, який необхідно прийняти як
невідкладний.

З політичною реформою в Україні пов‘язана необхідність:

1. В існуванні „Концепції політичної реформи”, яка має бути розроблена і
прийнята парламентом.

2. Прийнятті Закону України „Про принципи внутрішньої і зовнішньої
політики України”, які мають визначати чіткі пріоритети законотворчої
роботи у Верховній Раді. Існує гіпотеза можливого визначення параметрів
змін до Конституції саме в законі України „Про принципи внутрішньої і
зовнішньої політики України” народними депутатами внесено на розгляд сім
законопроектів про принципи внутрішньої і зовнішньої політики. Для
визначення підходів, як складових внутрішньої і зовнішньої політики
постановою Верховної Ради України від 24 жовтня 2002 року утворено
Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України по підготовці і
попередньому розгляду узгоджених законопроектів про засади внутрішньої
політики України, про засади зовнішньої політики України та про засади
національних інтересів і національної стратегії розвитку України.

Суспільство України нині перебуває у стані реформування правових
відносин у сфері української державності. Складовою цього реформування
є поступовий рух суспільства до реалізації принципів і завдань
політичної реформи.

Теорії і практиці світового конституціоналізму відомі різновиди
республіканського правління. Президентська форма правління залишилась
успішною тільки у США. Більшість фахівців визначають, що роль президента
полягає у лідерстві, а не в управлінні реформами. Зокрема, у виданій до
президентських виборів 2000 р. збірці управлінських порад новому
президентові США, колишній урядовець Леонард Шеффер робить висновок, що
президент є не управлінцем, а лідером, відповідальним перед народом за
майбутнє своєї країни, та стверджує, що президента США оцінюють не за
його здатністю до управлінської роботи, а за його здатністю впливати на
людей або установи поза межами формального ланцюжка інстанцій, щодо яких
у нього не має ніякої управлінської влади. Президента оцінюють за
суб‘єктивними критеріями, такими, як „якість життя” і „впевненість у
майбутньому. Президент не має управлінської влади над економікою, чи
рівнем злочинності, чи над поведінкою президентів інших країн, однак від
нього вимагається мати ефективний вплив на кожну з цих ділянок і
багато інших”.

Аналіз конституцій європейських держав переконує, що чимало повноважень
Президента типові для глави держави незалежно від існуючої
республіканської форми правління – парламентсько-президентської чи
президентсько-парламентської, які переважають у сучасній Європі, як
модель правління.

Вітчизняний фахівець у галузі конституційного права зарубіжних країн
професор В.М. Шаповал вважає, що сутність змішаної форми правління
визначається не арифметичними підрахунками ознак , що відрізняють її від
інших сучасних форм, а співвідношенням конституційних і реальних
повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і
прем‘єр-міністр. Слід враховувати, що реальний їх статус може
змінюватися залежно від суспільно-політичних обставин і навіть від
авторитету політиків, які займають відповідні посади.

Нині можливості реального використання повноважень Президента України у
межах конституційної системи стримувань і противаг є великими. Склалась
ситуація у державі, коли Президент України залишається сильним, він має
достатню підтримку політичних сил у парламенті. Указом Президента
України від 3 жовтня 2002 р. „Про організацію роботи з підготовки
законопроектів про внесення змін до Конституції України і виборчі
закони” створено склад комісії по розробці змін до законів, яка включає
представників всіх гілок державної влади, політичних партій, об‘єднань
громадян, ведучих вчених і практиків. У даному указі строки здійснення
політичної реформи на жаль не зазначаються.

Перспективи розвитку України і реальності сьогодення представлені у
зверненні Президента України до Верховної Ради України, проекті
програми уряду.

В цих умовах сьогодні постала нагальна потреба визначення в інтересах
суспільства етапів розробки і запровадження політичної реформи.
Вважаємо, зазначене потребує насамперед науково обґрунтованого розуміння
місця і ролі вищих органів державної влади у системі влади, врахування
історичних особливостей розвитку української державності, традицій
народу України і його потреб.

З урахуванням викладеного, з метою примусити владу більше працювати на
інтереси громадян необхідно, насамперед, реалізувати такі заходи.

1. Розробити концепцію політичної реформи в Україні, де визначити і
узгодити:

межі посилення парламентаризму;

модифікувати питання взаємодії глави держави, законодавчої, виконавчої,
судової гілок влади, розробити систему стримувань і противаг з
врахуванням нової компетенції кожного вищого органу державної влади;

змінити відповідні розділи Конституції України;

привести законодавство України у відповідність з оновленими нормами
Основного закону.

Прийняти у першочерговому порядку закони України: „Про вибори на
пропорційній основі”, „Про регламент Верховної Ради України”, „Про
Президента України”, „Про Кабінет Міністрів України”, „Про принципи
внутрішньої і зовнішньої політики України”.

2. Організувати комплексне проведення політичної реформи. Цей процес
повинен супроводжуватися:

активізацією законотворчої роботи з питань, які потребують
першочергового вирішення;

виваженими законодавчими рішеннями;

співпрацею вищих органів державної влади і об‘єднань громадян;

використанням досягнень науки і практики.

3. Необхідно нормативно закріпити і визначити відповідальність за
проведення політичної реформи партій і осіб, що обіймають ключові
посади в державі.

Література:

Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України стосовно посилення відповідальності за
порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності” // ВВР України. –
2001. — №23. – Ст.117.

Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному
законодавстві // Інтелектуальна власність. 2001. — №9-10. – с.28-31.

Карпухина С.И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение.
М.: Центр экономики и маркетинга, 2002. – 352с.

Птушенко А. Правовая защита интеллектуальной собственности//
Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2002. —
№2. – с.44-54.

Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. Х.: Фоліо, 2000. –
с.147.

Воеводин Л.В. Юридические гарантии конституционных прав и свобод
личности в социалистическом обществе: Учебник. М., 1987. – с.91.

Похожие записи