Реферат на тему:

Деякі проблемні питання кримінальної відповідальності за контрабанду

Контрабанда – один із найнебезпечніших господарських злочинів.
Відповідно до ч. 4 і 5 ст. 12 КК України, вона відноситься до категорії
тяжких злочинів (ч. 1 ст. 201 КК України), а її кваліфікуючий вид (ч. 2
ст. 201 КК України) – до особливо тяжких злочинів. Дану групу злочинів
кримінальний закон, теорія і практика іменують злочинами у сфері
господарської діяльності, тобто господарськими злочинами (розд. VII
КК України), хоча в етимологічному значенні точніше було б назвати їх
антигосподарськими.

За словами В.Я. Тація та В.В. Сташиса, розд. VII «Злочини у сфері
господарської діяльності» посідає значне місце в структурі Особливої
частини КК України, оскільки в ньому найбільшою мірою відображені ті
негативні явища, що супроводжують процеси економічних реформ в Україні,
боротьба з якими потребує рішучого застосування кримінально-правових
заходів (68, с. 7(.

Враховуючи ступінь суспільної небезпеки такого явища, як контрабанда,
доходимо висновку, що кримінально-правова заборона цього діяння є
необхідним і наефективнішим чинником у боротьбі з ним, відіграє
профілактичну роль, запобігаючи вчиненню подібних суспільно небезпечних
діянь.

Надзвичайно складним у теорії кримінального права є питання про
безпосередній об’єкт контрабанди. На нашу думку, це головна з причин
того, що більшість авторів наукових публікацій уникають визначення
безпосереднього об’єкта цього злочину.

Статтєю 201 КК України визначено, що безпосереднім об’єктом контрабанди
є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини стосовно порядку
переміщення через митний кордон України товарів, історичних та
культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або
вибухових речовин, зброї та боєприпасів, а також стратегічно важливих
сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні
правила вивезення за межі України. Порушення цього порядку негативно
впливає на господарську діяльність держави та на економічну систему в
цілому.

Проте зауважимо, що у диспозиції ст. 201 КК України передбачено
незаконні переміщення предметів, які, на наш погляд, мають різний
ступінь суспільної небезпеки. Тобто у цій нормі згруповані різні за
своєю кримінально-правовою значущістю діяння. Зокрема, не можна вважати
однаковим ступінь суспільної небезпеки діянь у переміщенні товарів та
зброї. Відтак доцільно виділити в ст. 201 КК України незаконне
переміщення історичних та культурних цінностей як кваліфікований склад
такого злочину та незаконне переміщення отруйних, сильнодіючих,
радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів як особливо
кваліфікований склад контрабанди. Це підтверджується і різницею у
безпосередніх об’єктах контрабанди різноманітних предметів, зокрема у
додаткових безпосередніх об’єктах, оскільки головний безпосередній
об’єкт у них збігається. Таким об’єктом визнано охоронювані кримінальним
законом суспільні відносини щодо встановленого порядку переміщення через
митний кордон відповідних предметів.

Щодо додаткового безпосереднього об’єкта контрабанди товарів, то такими
треба визнати охоронювані кримінальним законом суспільні відносини з
приводу сплати податків, зборів, обов’язкових платежів державі.
Факультативним безпосереднім об’єктом тут може виступати здоров’я
населення, оскільки під час ввезення контрабандних, скажімо, харчових
товарів, строк придатності до споживання яких вже закінчився,
створюється реальна загроза життю та здоров’ю споживачів.

У випадку контрабанди історичних і культурних цінностей додатковим
безпосереднім об’єктом виступають охоронювані кримінальним законом
суспільні відносини з приводу забезпечення права народу на культурну
спадщину. Важливим цьому разі є той факт, що таке право народу
гарантовано ст. 54, 56 Конституції України [45].

При незаконному переміщенні через митний кордон України отруйних,
сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів
додатковим безпосереднім об’єктом у таких злочинах виступають суспільні
відносини у справі забезпечення громадської безпеки, життя, здоров’я
населення.

На нашу думку, важливо розширити перелік предметів, незаконне
переміщення яких незалежно від розміру тягне за собою кримінальну
відповідальність внаслідок їхньої суспільної небезпеки. Адже передбачені
в КК України як предмет контрабанди «радіоактивні, сильнодіючі та
отруйні речовини» далеко не вичерпують усе коло речовин, засобів,
безконтрольне ввезення та вивезення яких може завдавати суттєвої шкоди
державній та суспільній безпеці, здоров’ю населення, рослинному та
тваринному світу, оскільки невпинний розвиток науки і техніки приводить
до створення усе нових хімічних речовин і біологічних засобів, що діють
як зброя масового знищення не тільки людства, але й усього навколишнього
світу.

Суттєвої шкоди громадській безпеці держави можуть спричинити й такі
діяння, як незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації
та послуг, які використовують для створення зброї масового знищення,
озброєння і військової техніки. Встановлення кримінально-правової
заборони цих діянь сприятиме не лише захисту громадської безпеки
України, але й забезпечить виконання Україною міжнародних зобов’язань
щодо нерозповсюдження зброї масового знищення. Багато країн світу, у
тому числі і деякі країни СНД, вже встановили кримінальну
відповідальність за подібні діяння. Зокрема, в КК РФ така
відповідальність передбачена ст. 189 [41; 42].

Унаслідок такого розширення предмета контрабанди перед працівниками
правоохоронних органів постає низка питань, одним з яких є з’ясування
понять технологія, науково-технічна інформація та послуги. Аналізуючи
зміст цих термінів, бачимо, що їх не можна віднести до поняття предмет
злочину, поки вони не знайдуть відповідного «уречевлення».

Для технологій і науково-технічної інформації це уречевлення знаходить
своє першочергове втілення в документальному оформленні (текстах,
схемах, математичних формулах, умовних знаках тощо). Окрім того,
технології та науково-технічна інформація можуть бути передані
представнику іноземної держави на території України усно або шляхом
ознайомлення з відповідною документацією, тобто не здійснюючи їх
незаконного переміщення через митний кордон. Що ж до поняття послуги, то
їх можна надавати як на території України, тобто без виїзду за кордон,
так і на території іноземних держав, наприклад, відразу після виїзду за
кордон з будь-якою метою.

Наші дослідження показали, що як у вітчизняній, так і в російській
кримінально-правовій науці немає єдності думок з питання предмета
контрабанди.

Контрабанду відносять до злочинів, характерною особливістю яких є
обов’язкова наявність речового предмета, на який безпосередньо
направлені злочинні дії винного і через який він посягає на суспільні
відносини, що утворюють сутність об’єкта цього злочину.

Відтак предмет контрабанди, як підстава виникнення та умова реалізації
суспільних відносин, змістом яких є господарська діяльність їхніх
суб’єктів, матеріалізує, висвітлює саму цю соціальну категорію. Такий
різновид економічних відносин представлений, закріплений,
матеріалізований в товарах, історичних та культурних цінностях,
отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовинах, зброї та
боєприпасах, стратегічно важливих сировинних товарах.

На сьогодні досить дискусійним є питання про визнання товаром (і
відповідно предметом контрабанди) природного газу. Порядок переміщення
газу через митний кордон на території України регулюється Законом
України «Про трубопровідний транспорт» [36]. На нашу думку, газ повністю
підпадає під ознаки товару і, відповідно, є предметом контрабанди.
Обгрунтовуючи таку позицію, потрібно відзначити, що товар – це продукт
праці, який задовольняє потреби інших людей і виготовлений для обміну.
Двома головними видами товарів є матеріальні та нематеріальні блага (або
послуги) [57, с. 82]. З визначення товару зробимо висновок, що він має
дві властивості: 1) здатність задовольняти певну потребу людини;
2) придатність для обміну на інші товари. Виходячи з класифікації
товарів за способом призначення, запропонованої А.С. Гальчинським,
П.С. Єщенко та Ю.І. Палкіним, зазначимо, що товари поділяють на такі, що
призначені для широкого вжитку, і такі, що мають виробниче призначення.
Зокрема, до товарів виробничого призначення відноситься сировина
(природні продукти) [33, с. 128]. Це підтверджує думку, що газ, як
природна сировина є товаром, оскільки у ньому уречевлена праця та кошти
і, отже, є предметом контрабанди. Усі спірні та дискусійні питання,
зумовлені визнанням газу товаром і, відповідно, предметом контрабанди,
знімають визначення газу, яке міститься у ст. 1 закону України «Про
нафту і газ»: «газ – корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів
та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за
стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 200 С) і є
товарною продукцією» (35(. Це підтверджується і гучною кримінальною
справою проти Ю. Тимошенко, котру було звинувачено у контрабанді газу.
Обговорення даної справи викликало чималий резонанс у засобах масової
інформації [59; 31; 46].

Існує також проблема визнання предметом контрабанди й електроенергії. Як
відомо, у кримінальному праві загальноприйнята думка, що предметом
злочину є будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями, з
якими кримінальний закон пов’язує наявність у діях особи ознаки
конкретного складу злочину (67, с. 33(. На підставі цього визначення у
сучасній кримінально-правовій літературі домінує позиція щодо не
визнання електричної енергії предметом злочину (50, с. 38-39; 47,
с. 267; 48, с. 297(. З цього приводу є й інші погляди. Зокрема,
В.В. Кузнєцов відносить електроенергію до предмета контрабанди (51,
с. 50(.

Вважаємо, що електроенергія є предметом контрабанди, оскільки вона
підпадає під ознаки товару. Це підтверджується визначенням енергії, яке
міститься у законі України «Про електроенергетику». Відповідно до ст. 1
даного закону, енергія – електрична чи теплова енергія, що виробляється
на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для
купівлі – продажу [37]. Це також випливає із п. 3 ст. 15 МК України
[55].

Одним з нововведень чинного КК України є такий предмет контрабанди, як
«стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством
встановлено відповідні правила вивезення за межі України».

У енциклопедичних довідниках під стратегічно важливими сировинними
товарами в буквальному розумінні цього словосполучення, зазначено
положення, що це є «сировинні товари, які мають винятково військове
значення» [64, с. 1288]. Однак у сучасний період це поняття дещо
трансформувалось і має глибше значення, означаючи широкий асортимент
сировинних товарів, які мають не лише військове, але й важливе
господарське значення. Це випливає із змісту переліку товарів,
затвердженого Урядом України [60].

Незрозумілою є позиція законодавця, який у диспозиції ст. 201 КК України
передбачив кримінальну відповідальність за незаконне переміщення через
митний кордон стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких
законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України,
залишивши поза увагою незаконні діяння по ввезенню на територію України
вищезазначених товарів. З цього можна зробити висновок, що держава,
встановлюючи кримінально-правову заборону незаконного вивезення даних
товарів з України, навмисно замовчує, не перешкоджаючи і відповідно
сприяючи ввезенню стратегічно важливих сировинних товарів в Україну.
Проте, як видається, сприяння таким процесам повинно відбуватися за
рахунок економічних засобів, а не шляхом відповідного формулювання норми
кримінального закону. Отже, з метою виправлення такої, на наш погляд,
законодавчої помилки пропонуємо замінити у диспозиції ч. 1 ст. 201
КК України словосполучення вивезення за межі України словосполученням
переміщення через митний кордон України.

Контрабанда, за конструкцією об’єктивної сторони складу злочину, є
злочин з формальним складом. Такої ж позиції дотримуються вчені
Г.В. Андрусів та О.Ф. Бантишев [1, с. 67]. Однак така позиція не
безспірна, оскільки у цьому випадку подібне твердження може ставити під
сумнів така ознака, як «великий розмір». Відтак, ми вважаємо цілком
правильним міркування Г.В. Тимейко, який вказує на те, що в разі
контрабанди кримінальний закон відносить «великий розмір» до самого
злочину, а не до його наслідків. У цих випадках йдеться про «великий
розмір» злочинної діяльності, який повинен визначатися не лише залежно
від фактично спричиненої шкоди, але й з урахуванням самого розмаху
злочинної діяльності, вартості всієї незаконної операції, цілей та
намірів суб’єкта [69, с. 98].

Важливо також ураховувати, що «великий розмір» характеризує не лише і не
в першу чергу діяння, як сказано вище, а предмет контрабанди.
Аналогічної позиції дотримується й Л.В. Багрій-Шахматов, який зазначає,
що контрабанда відноситься до злочинів з формальним складом і, отже,
центр ваги при аналізі його ознак повинен бути переміщений на саме
суспільно небезпечне і протиправне діяння суб’єкта (29, с. 6(.

Злочинне діяння, зумовлене незаконним переміщенням предметів контрабанди
через митний кордон України, вчиняється лише у формі дії, тобто активної
поведінки особи, яка виявляється у незаконному переміщенні вищезгаданих
предметів через митний кордон України. Якщо у митній декларації особою
не зазначено переміщувані контрабандні товари, що може здаватися
вчиненням такого злочину у формі бездіяльності, то це, на наш погляд, є
спосіб приховування товарів та інших предметів від митного контролю і, у
свою чергу, утворює незаконне переміщення предметів контрабанди через
митний кордон України, тобто злочин, передбачений ст. 201 КК України,
який вчинено у формі дії.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони контрабанди є місце вчинення
злочину, зокрема митний кордон України, оскільки ця ознака вказана у
диспозиції статті 201 КК України. Незаконне переміщення предметів
контрабанди через кордон полягає у тому, що його вчиняють поза митним
контролем або з приховуванням від митного контролю. Роз’яснення понять
переміщення предметів через митний кордон «поза митним контролем» або «з
приховуванням від митного контролю» міститься в ст. 115 та 116
МК України.

Потребує чіткішого роз’яснення таке поняття, як переміщення предметів
через митний кордон поза митним контролем. Треба зазначити, що
визначення способів незаконного переміщення предметів контрабанди через
митний кордон міститься і у постанові Пленуму Верховного Суду України
від 26.02.99 р. №2 «Про судову практику в справах про контрабанду та
порушення митних правил». Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови, під
переміщенням предметів поза митним контролем треба розуміти їх
переміщення через митний кордон поза місцем розташування митниці або
поза часом здійснення митного оформлення [62, ч. 2 п. 4]. Однак таке
визначення не збігається із визначенням, даним у ст. 116 МК України. Ця
розбіжність пояснюється тим, що Постанова пленуму Верховного суду
наводить таке визначення на підставі ст. 116 МК України в старій
редакції, а, як відомо, до вищезгаданої статті МК України були внесені
зміни. Отже, у визначенні, запропонованому у Постанові пленуму
Верховного суду України не відображені останні зміни у законодавстві, а
отже, керуватися у цьому випадку треба визначенням переміщення предметів
через митний кордон поза митним контролем, запропонованим законом
України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
боротьби з контрабандою та митних правил» [38].

На відміну від кодексу РФ [42] КК України не передбачає як ознаку
об’єктивної сторони контрабанди недекларування предметів чи декларування
їх не своїм найменуванням. Ця ознака міститься у ст. 118 МК України.
Розглядуваний різновид переміщення предметів через кордон полягає у
тому, що незаконно переміщувані через митний кордон предмети взагалі не
декларуються, тобто про їхню наявність не заявляють у встановленій
формі, декларант замовчує їхнє існування.

Враховуючи збільшення кількості випадків учинення контрабандних дій
шляхом недекларування предметів чи декларування їх не своїм
найменуванням, доцільно внести цю ознаку до числа способів незаконного
переміщення предметів контрабанди через митний кордон України з
приховуванням від митного контролю.

У чинній редакції ст. 201 КК України немає такої ознаки контрабанди, як
«незаконне переміщення товарів чи інших цінностей, вчинене з
приховуванням їх у спеціальних сховищах», однак багато вчених вважають,
що така ознака, яка передбачає відповідальність за контрабанду,
обов’язково має бути у нормі КК (53(. На цьому зупинимо свою увагу
окремо.

Важливо зазначити, що на сьогодні в юридичній літературі немає єдиної
точки зору з питань про способи приховування предметів контрабанди від
митного контролю. Одні автори вважають, що сховищами можуть бути лише
спеціально пристосовані для перевезення контрабанди тайники в
транспортних засобах, що здійснюють рейси через державний кордон. На
думку цих авторів, виявлення контрабандних предметів в одязі та інших
речах, не повинно розглядатися як приховування контрабандних предметів у
спеціальних сховищах [66, с. 96; 65, с. 90]. Інші автори вважають, що до
спеціальних сховищ, окрім умонтованих у транспортні засоби, треба
віднести також сховища, спеціально розміщені у сумках, валізах та ін.
[52, с. 296]. Поряд з цим, дехто з авторів під спеціальними сховищами
розуміють обладнання і розміщення тайників на транспортних засобах, у
багажі, одязі, взутті та інших предметах, які важко виявити під час
зовнішнього огляду [40, с. 42; 53].

Враховуючи усе викладене з приводу міркувань учених про «спеціальні
сховища» та на підставі аналізу фактичних матеріалів, ми доходимо
висновку, що «спеціальне сховище» охоплюється поняттям «приховування від
митного контролю». Таке приховування може бути у будь-якій формі і
законодавець не визначає в якості спеціальної ознаки «спеціальне
сховище». Тому виділяти окрему ознаку «спеціальне сховище» у складі
злочину «Контрабанда» (ст. 201 КК України) не доцільно.

Контрабанду може вчиняти як загальний суб’єкт (приватна особа), так і
спеціальні – службові особи, представники влади, до яких, наприклад,
належать офіцери контрольно-пропускних пунктів Прикордонних військ,
співробітники митних органів та інші категорії службових осіб, хоча
кримінальний закон України (ст. 201) не передбачає такої кваліфікуючої
ознаки. Зрозуміло, якщо контрабанда, хоча і вчинена службовою особою або
представником влади, проте без використання ними свого службового
становища або владних повноважень, то вона визнається вчиненою загальним
суб’єктом. Для наявності ознаки, що розглядається, необхідно, щоб
службова особа використовувала своє службове становище для незаконного
переміщення товарів через митний кордон. Наприклад, начальник
пасажирського потягу, використовуючи своє службове становище, провозить
через кордон у поштовому вагоні партію придбаних за межами своєї країни
товарів (54, с. 75(.

На наш погляд, сприяння пропуску службовою особою через митний кордон
України контрабандних предметів, які належать іншим особам, шляхом
зловживання владою або службовим становищем необхідно розглядати як
пособництво і кваліфікувати за сукупністю злочинів – ст. 364 і ст. 27,
201 КК України. Якщо цей пропуск було вчинено за винагороду (хабар), то
такі дії треба кваліфікувати за сукупністю ст. 27, 201 і ст. 368
КК України, оскільки одержання хабара службовою особою, навіть коли вона
діє у складі контрабандної групи, до поняття контрабанди не входить і
диспозицією ст. 201 не охоплюється. Така позиція закріплена також у
пункті 17 Пленуму Верховного Суду України [62, п. 17].

Як видається, доцільно було б у законодавчому порядку виділити таку
ознаку, як «учинення контрабанди службовою особою з використанням свого
службового становища» як кваліфікуючої ознаки ст. 201 КК України.

Суб’єктивна сторона контрабанди, напевно, єдиний елемент цього складу,
характеристика якого у теоретиків і практиків не викликає значних
розбіжностей, хоча за своїм внутрішнім змістом вона має низку
особливостей і тому потребує глибшого дослідження, ніж це простежуємо в
юридичній літературі, а також у практичній діяльності.

Контрабанда передбачає наявність вини у формі прямого умислу [43,
с. 445; 62, п. 13]. З приводу можливості вчинення контрабанди з непрямим
умислом Д.Д. Давітадзе справедливо вказує на неможливість її вчинення в
такий спосіб тому, що вона нормативно сконструйована в законі як злочин
з формальним складом (34, с. 19(.

Мотивом учинення контрабанди переважно є користь, матеріальна
зацікавленість. Однак можливе вчинення контрабанди, особливо з боку
пособника, і з безкорисливого мотиву, наприклад надання послуг з дружніх
мотивів. Тобто склад контрабанди буде наявний і тоді, коли особа
намагається незаконно перемістити через державний кордон предмети не для
особистого збагачення, а з інших мотивів. Так громадянин Ц. напередодні
поїздки до Республіки Польща на залізничному вокзалі м. Миколаєва
отримав від свого знайомого А. поліетиленовий пакет, який повинен був
перевезти до Республіки Польща та передати громадянину С. При цьому А.
вказав, що в пакеті були заспокійливі ліки. Громадянин Ц. стверджував,
що не знав про наявність у поліетиленовому пакеті сильнодіючої речовини
«Аміназин» і тому визнавав свою вину частково. Однак суд,
проаналізувавши зібрані докази по справі та оцінивши їх у сукупності,
встановив, що дії підсудного кваліфіковано правильно і вину доведено
[18].

Про вплив мети на кваліфікацію контрабанди вказує ч. 5 п. 16 Постанови
Пленуму Верховного Суду України від 26.03.1999 р. «Про деякі питання
застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів». У ній, зокрема,
зазначається, що за сукупністю злочинів, що передбачають
відповідальність за контрабанду і за ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів, необхідно кваліфікувати незаконне
переміщення через митний кордон України предметів з метою ухилення від
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (63, ч. 5 п. 16(.

Взаємозв’язок контрабанди з іншими злочинами, як показують
кримінологічні дослідження, досить поширене явище. Н.В. Качев зазначає:
«Специфіка контрабанди виявляється і у її тісному зв’язку з іншими
злочинами. Вона дуже часто кваліфікується за сукупністю з іншими
злочинами» (39, с. 58(. Це ж положення висловлюється і у новішій
кримінологічній літературі. Зокрема, А.Н. Коннов пише: «Незаконні
експортно-імпортні операції та контрабандна діяльність тісно пов’язані з
іншими видами злочинів (такими, як розкрадання у великих та особливо
великих розмірах продукції, товарів і сировини; злочини проти
особистості; ухилення від сплати податків і митних платежів; службові
злочини) і стимулює їх ріст. У зв’язку із значним поширенням контрабанди
не знижується рівень корумпованості службових осіб органів управління,
співробітників державних служб, призваних забезпечити різні правові
режими на кордоні» (44, с. 3(.

Суміжні з контрабандою злочини виявляються у злочинних діяннях,
спричинених незаконним переміщенням окремих предметів через митний
кордон, порушенням законодавства про оподаткування, незаконним перетином
державного кордону, переміщенням через кордон осіб та ін. Кримінальна
відповідальність за такі посягання диференційована головно з урахуванням
виду предмета, а також характеру вчинюваної дії – переміщення через
митний кордон (ввезення або вивезення), вивезення за межі України або
ввезення на її територію. Незважаючи на те, що ці норми містяться у
різних розділах Особливої частини КК України і наділені різним ступенем
суспільної небезпеки, вони все ж, поряд із відмінностями, мають низку
спільних ознак.

ae

????¤?$????¦?Найбільш «спорідненим», за ознаками об’єктивної сторони та
суб’єктивних ознак, із злочином, передбаченим ст. 201 КК України є
контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів
або прекурсорів (ст. 305 КК України). Розмежовуються такі склади
злочинів здебільшого, за об’єктом їх злочинного посягання та предметом.
Ці злочини містяться в різних розділах Особливої частини КК. Отже,
відмінність їхніх об’єктів полягає у їх родовому та безпосередньому
об’єктах. З приводу родового об’єкта злочину, передбаченого ст. 201 КК
України, йшлося вище і ми ним визначали сукупність суспільних відносин у
сфері забезпечення основ господарської діяльності держави. Щодо
контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів
або прекурсорів (ст. 305 КК України), то, на нашу думку, слід погодитися
з точкою зору А.А. Музики, який вважає, що за родовим об’єктом цей
злочин можна віднести до таких, що посягають на здоров’я населення [58,
с. 94].

Родові об’єкти злочинів, передбачених ст. 149, 176, 268, 300, 301, 321,
331, 333 КК України визначаються відповідно до їхнього розміщення в
системі розділів Особливої частини КК України. І їх визначення, у
зв’язку з цим не є особливою складністю, а також безпосереднім предметом
цього дослідження.

Щодо предметів вищезгаданихних складів злочинів, то вони також
відзначаються специфікою. Предмети злочину, передбаченого ст. 321
КК України, є предметами контрабанди (ст. 201 КК України) у випадку їх
незаконного переміщення через державний кордон.

У науці та практиці упродовж тривалого часу не було єдиного погляду щодо
кваліфікації незаконного переміщення через митний кордон порнографічних
предметів, а також творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
(ст. 300, 301 КК України) – книг, ілюстрованих журналів, малюнків,
телевізійних фільмів, схем, фотографій військових об’єктів, споруд,
бойової техніки та озброєнь, матеріалів з грифом «таємно», «не
підлягають розголошенню», «для службового користування».

Названі предмети не входили до переліку спеціально передбаченого нормою
КК, яка встановлює відповідальність за контрабанду, тому В.А. Владимиров
висловив думку, що, оскільки їх незаконне переміщення посягає не на
інтереси зовнішньої торгівлі, а на інші об’єкти, то в подібних випадках
звинувачені особи не повинні підлягати кримінальній відповідальності за
контрабанду, а лише за розпалювання національної, расової ворожнечі й
ненависті або за розповсюдження предметів порнографії, якщо встановлені
такі факти. Подібної ж позиції дотримувалися у багатьох випадках і
практичні працівники слідчих органів. Юристи, які не вважали незаконне
переміщення через кордон націоналістичних і порнографічних творів
злочином, обґрунтовуючи свої погляди, здебільшого посилалися на те, що
такі твори заборонені для продажу та іншого розповсюдження в нашій
державі і не можуть бути віднесені ні до товарів, ні до інших цінностей,
відтак їх незаконне переміщення через державний кордон не може бути
спрямоване проти інтересів вітчизняної зовнішньої торгівлі [59, с. 27].

На нашу думку, переміщення вищеназваних предметів через митний кордон не
пов’язане з ознаками кримінально караної контрабанди, а самі ці предмети
не утворюють предмет такого злочину. За встановленим законом порядком,
вони підлягають вилученню у їхнього власника або володільця і
конфіскуються, а правопорушник підлягає заходам адміністративного
впливу, якщо звичайно у вчиненому не міститься інший склад злочину,
наприклад шпигунство (ст. 114 КК України) або ввезення, виготовлення,
збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України).

До предметів злочину, передбаченого у ст. 176 КК України, відносяться
твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми і бази даних,
фонограми та програми мовлення, комп’ютерні програми бази даних, об’єкти
суміжних прав. Усі ці предмети, на наш погляд, є об’єктами
інтелектуальної власності. Разом з тим необхідно враховувати, що термін
інтелектуальна власність має дещо умовний характер. Інтелектуальна
власність розуміється як виключні права на результати інтелектуальної
діяльності, які використовуються у виробництві, винаходи, промислові
зразки тощо, а також виключні права на охоронювані законом фірмові
назви, товарні знаки та інші позначення, тобто нематеріальні об’єкти.
Право ж власності відноситься до категорії речових прав, воно пов’язане
з майном. Тому норми про право власності, наприклад норми КК України про
викрадення майна, не можуть застосовуватися до інтелектуальної
власності.

Об’єкти інтелектуальної власності – це матеріалізовані результати
інтелектуальної діяльності. Результати інтелектуальної праці виявляються
у вигляді інформації, під якою розуміють відомості про предмети, факти,
події, технічні рішення, явища і процеси. Правовий захист поширюється
лише на ту інформацію, яка зафіксована на матеріальному носії з
реквізитами, що дають змогу її ідентифікувати. При цьому до результатів
(продуктів) інтелектуальної творчої праці відносяться, зокрема, твори
науки та інших видів творчої діяльності у сфері виробництва, у тому
числі відкриття, винаходи, програми для ЕОМ, бази даних, експертні
оцінки, товарні знаки, фірмові назви і знаки обслуговування (56, с. 21(.

Перелічені результати (продукти) інтелектуальної творчості є предметами
злочину, передбаченого ст. 176 КК України. Об’єкти інтелектуальної
власності відносяться до товарів. Такий висновок можна зробити на
підставі аналізу п. 11 ст. 15 МК України, відповідно до якої під
«товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України
продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права
інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об’єктом
купівлі-продажу або обміну (55, п. 11 ст. 15(.

Необхідно зауважити, що питання про віднесення об’єктів інтелектуальної
власності до предметів контрабанди є дискусійним і ще не знайшло
однозначного розуміння і вирішення. Зокрема, виникає питання про те, як
кваліфікувати дії винного у тих випадках, коли він вчинив злочин
«Порушення авторського права і суміжних прав» (ст. 176 КК), а потім
«Контрабанда» (ст. 201). На наш погляд, тут наявна реальна сукупність
злочинів, коли різними діями різночасно вчинено два різних злочини. За
таких умов учинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів:
відповідна частина ст. 176 та відповідна частина ст. 201 КК України.

На відміну від контрабанди (ст. 201 КК України), ч. 3 ст. 305 КК України
містить таку ознаку, як контрабанда наркотичних засобів, психотропних
речовин, їхніх аналогів і прекурсорів, учинена організованою групою.
Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України, злочин визнається учиненим
організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь
декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке
об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних
єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на
досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (49, ч. 3 ст. 28(.

На наш погляд, незаконне ввезення предметів, передбачених ст. 333
КК України, підпадає під ознаки контрабанди (ст. 201 КК України).
Порушення встановленого порядку вивезення (незаконне) відповідних
предметів і технологій полягає у діях з переміщення їх через митний
кордон з належним оформленням у загальному митному порядку, однак без
додержання спеціальних правил, установлених відповідними нормативними
актами. Тобто вивезення здійснюється через митний кордон України без
приховування від митного контролю, в іншому випадку вчинене утворює
склад контрабанди (ст. 201 КК). Якщо ж незаконне вивезення за межі
України сировини, матеріалів, обладнання для створення зброї, а також
військової та спеціальної техніки (ст. 333) здійснюється поза митним
контролем або з приховуванням від митного контролю, то вчинене належить
кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 201 та 333
КК України. Доцільно включити діяння, передбачені в ст. 333 КК України,
як кваліфікуючу ознаку ст. 201 КК України, і відтак зняти усі проблемні
та дискусійні питання, пов’язані з кваліфікацією таких діянь,
законодавчо закріпити кримінальну відповідальність за незаконне ввезення
подібних предметів в Україну через митний кордон і полегшити
правозастосування з цих питань.

Ввезення поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю
відходів чи вторинної сировини, які належать до наркотичних засобів,
отруйних, сильнодіючих, радіоактивних та вибухових речовин утворює склад
злочину «контрабанда» і, залежно від предмета, кваліфікується за ст. 201
чи ст. 305 КК. Незаконне ввезення або транзит відходів чи вторинної
сировини поза митним контролем або з приховуванням від нього
кваліфікується за ст. 201 КК, якщо діяння вчинене у великих розмірах. В
інших випадках – за ст. 268 КК. Отже, норми ст. 201, 268 та 305
КК України співвідносяться як загальна і спеціальна, а в разі їх
конкуренції пріоритет віддається спеціальній нормі.

Щодо суб’єктивної сторони злочинів, указаних у ст. 321, 300, 301, 333,
268 КК України, то вона характеризується прямим умислом. Винна особа
усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає його
суспільно небезпечні наслідки, проте бажає діяти саме так.

На особливу увагу заслуговують питання призначення покарання. При
відносно визначених санкціях ст. 201 КК України, де вказаний мінімум і
максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. Ні
за яких умов суд не може визначити покарання вище від того максимуму,
який встановлений в санкціях ст. 201 КК України. Однак суд за наявності
обставин, передбачених ст. 69 КК України, вправі визначити більш м’яке
покарання, ніж передбачене санкцією відповідної частини ст. 201
КК України, у чому знаходить своє відображення принцип гуманності
покарання (30, с. 31(. Не можна не звернути увагу на логічну
неузгодженість, яка міститься у розділі ХІ КК України «Призначення
покарання». Так, з одного боку, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України,
суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті, і з
буквального розуміння суті цього положення суд не може виходити за межі
санкції; з іншого боку, є згадана вище ст. 69 КК України. На наш погляд,
доцільно доповнити зміст п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України таким
формулюванням: «…за винятком можливості застосування підстав
призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом», що дасть
можливість усунути наявну суперечність.

Санкціями норм ст. 201 КК передбачена конфіскація предметів контрабанди
і конфіскація майна. Від конфіскації майна як виду кримінального
покарання слід відрізняти спеціальну конфіскацію, суть якої полягає у
вилученні в засудженого предметів, які є засобом учинення злочину або
одержаних у результаті його вчинення. Даний вид конфіскації передбачений
у п. 1 ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України.

У справах про контрабанду підлягають конфіскації як знаряддя злочину
транспортні засоби, якщо вони були обладнані спеціальними сховищами для
приховування товарів або інших цінностей під час переміщення їх через
митний кордон України. Так Жовківським районним судом у процесі розгляду
кримінальної справи В., котрий намагався вивезти з України предмети
контрабанди, приховані у конструктивних порожнинах власного автомобіля,
які піддавалися розбиранню і монтажу, суд правомірно кваліфікував його
дії як замах на контрабанду і засудив до п’яти років позбавлення волі з
конфіскацією особистого майна. Рішенням суду автомобіль, що належав В.,
конфіскований як засіб учинення злочину в дохід держави [2].

Як показав аналіз, усі передбачені законом вимоги під час призначення
покарання у справах про контрабанду, розглянутих Жовківським, Галицьким,
Шевченківським, Мостиським, Личаківським, Залізничним районними судами,
виконувались повністю. Відповідно до норм Загальної частини КК України,
95% винних осіб було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на
три роки із застосуванням норми КК України, яка передбачала відстрочку
виконання вироку з конфіскацією особистого майна, а також предметів і
засобів учинення цього злочину.

Аналіз судової практики судів Львівської області за 1995 – 2000 р.
показав, що лише 5% засуджених за контрабанду вчинили це діяння у
сукупності з незаконним пересіканням державного кордону (ст. 331
КК України), контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин,
їхніх аналогів та прекурсорів (ст. 305 КК України), підробкою документів
(ст. 358 КК України). У всіх випадках суди призначали покарання за кожен
злочин, що входить у сукупність, а потім визначали остаточне покарання
за сукупністю злочинів головно шляхом поглинання менш суворого покарання
більш суворим (6; 7; 18; 19; 21; 23; 24(.

У зв’язку з тим, що, згідно з санкцією ч. 2 ст. 201 КК України,
конфіскація майна засудженого є обов’язковим додатковим покаранням Її
незастосування можливе лише за наявності обставин, передбачених ст. 69
КК України, з наведенням у резолютивній частині вироку мотивів
прийнятого рішення і посиланням на зазначену норму закону [62, п. 18].
На практиці незастосування цього виду покарання трапляється досить
часто. Серед вивчених нами кримінальних справ у 55% вироків суд не
застосовував цей вид покарання, відповідно обгрунтовуючи своє рішення.
Зокрема, в одному з усіх розглянутих нами судових вироків суд,
враховуючи те, що на утриманні у підсудного перебуває батько інвалід,
визнав за можливе призначити конфіскацію 1/2 частини особисто належного
йому майна (9(, що відповідає вимогам ст. 44 чинного тоді КК України.

Оскільки кримінальний закон не встановлює вичерпний перелік обставин,
які пом’якшують покарання, то суд може визнати такими, що його
пом’якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій ст. 66
КК України. Серед проаналізованих справ про контрабанду суди до таких
обставин відносили: наявність на утриманні підсудного малолітніх дітей
(28; 27; 8; 26(; тяжка хвороба дитини, яка перебуває на утриманні
підсудного (10; 25; 11; 4(; тяжкий стан здоров’я самого підсудного (12;
22(; якщо на утриманні підсудного вагітна дружина (15(; якщо підсудний є
учасником ліквідації аварії на ЧАЕС (16; 14(; якщо на утриманні
підсудного батьки інваліди (5(. Є також випадки, коли суд відносив до
пом’якшуючих обставин те, що підсудні, які вчинили контрабанду є мати та
дочка (13(. Як видається, така пом’якшуюча обставина є досить сумнівною.
Відтак судам потрібно більш аргументовано обгрунтувати застосування
подібної обставини як пом’якшуючої відповідальність винної особи, а не
просто обмежуватися вказівкою, що обставина є пом’якшуючою.

Поряд з пом’якшуючими відповідальність обставинами суди, розглядаючи
справи про контрабанду, враховують і обставини, що обтяжують кримінальну
відповідальність. Пленум Верховного суду України вказує, що наведений у
КК України перелік обставин, що обтяжують відповідальність особи, є
вичерпним, тому суд у вироку не вправі посилатися на інші обтяжуючі
обставини, не передбачені цією статтею (невизнання підсудним своєї вини,
невідшкодування шкоди тощо) (61, абз. 4 п. 2(.

Із розглянутих нами судових вироків у справах про контрабанду не було
жодного, в якому суд призначив би покарання у вигляді позбавлення волі
на строк понад три роки, а у багатьох випадках застосовувалось
призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (13; 18;
19; 21; 6; 7(.

Відзначаючи судові помилки під час розгляду кримінальних справ про
контрабанду, доцільно навести приклад з судової практики Мостиського
Районного суду Львівської області (справа №1-37/97 р.). Громадянин
України Ч. (без визначеного місця проживання) був затриманий
співробітниками митниці під час спроби вивезення за межі України
предметів контрабанди. Поряд із призначенням умовного покарання з
іспитовим строком на два роки у вироку містилась вказівка на те, що міру
запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу змінити з утримання
під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Виникає питання – про яке постійне місце проживаня йде мова, коли ця
особа його не має. Звісно, ця помилка не ускладнює становище підсудного,
проте, як і будь яка судова помилка, вона все ж є недопустимою (20(.

У вивчених справах були виявлені випадки, коли під час проведення
митного огляду громадяни пред’являли інспекторам митниці документи, у
яких були занижені кількість та сума товару, що ввозиться. У поясненні
ці громадяни посилалися на те, що вони так чинили з метою несплати
акцизного збору, податку на додану вартість та державного мита, однак
проти них порушувалися кримінальні справи за замах на контрабанду. На
нашу думку, у таких діях є також ознаки злочину, передбаченого ст. 212
КК України, оскільки кількість і сума товару, що ввозили, занижувалась з
метою ухилення від сплати податку [3].

Література

Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. Відповідальність за злочини проти держави:
Навчальний посібник для студентів юридичного факультету. – К.: РВЦ
Київський університет, 1997.

Архів Жовківського районного суду Львів. обл. – 1995 рік. – Справа
№1-115.

Там же. – 1997 рік. – Справа №1-11.

Архів Залізничного районного суду Львів. обл. – 1996 рік. – Справа
№1-701.

Архів Личаківського районного суду Львів. обл. – 2000 рік. – Справа
№1-280.

Архів Мостиського районного суду Львів. обл. – 1996 рік. – Справа №1-19.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-45.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-94.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-118.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-144.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-145.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-157.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-159.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-228.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-246.

Там же. – 1996 рік. – Справа №1-287.

Архів Жовківського районного суду Львів. обл. – 1997 рік. – Справа
№1-11.

Архів Мостиського районного суду Львів. обл. – 1997 рік. – Справа №1-19.

Там же. – 1997 рік. – Справа №1-33.

Там же. – 1997 рік. – Справа №1-37.

Там же. – 1997 рік. – Справа №1-130.

Там же. – 1997 рік. – Справа №1-269.

Там же. – 1998 рік. – Справа №1-212.

Там же. – 1999 рік. – Справа №1-224.

Там же. – 2000 рік. – Справа №1-60.

Там же. – 2000 рік. – Справа №1-129.

Там же. – 2000 рік. – Справа №1-181.

Архів Шевченківського районного суду Львів. обл. – 2000 рік. – Справа
№1-465.

Багрій-Шахматов Л. В. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми
боротьби з контрабандою в Україні // Митна справа. – №2. – 2000 р. – С.
3-12.

Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.:
ВО «Вища школа», 1980.

Боротьба з корупцією – за «поняттями» // Голос України. – 2001. – №8
(2508) – С. 1,2.

Владимиров В.А. Уголовно-правовая борьба с контрабандой. – М.: Изд.
В(сшая школа. – 1959.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:
Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1998.

Давитадзе Д.Д. Уголовная ответственность за контрабанду: вопросы
квалификации (по материалам республики Грузия): Автореф. дисс… канд.
юрид. наук. – Харьков: Украинская юридическая академия, 1992.

Закон України від 12.07.01 р. №2665-ІІІ Про нафту і газ // Офіційний
вісник України. – 2001 р. – №33. – Ст. 1524.

Закон України від 15.05.96. – №192/96-ВР Про трубопровідний транспорт //
ВВР України. – 1996. – №29. – Ст. 139.

Закон України від 16.10.97 №575/97-ВР «Про електроенергетику» (із
змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8.06.2000 року
№18/2-ІІІ, від 22.06.2000 року №1821-ІІІ) // ВВР України – 1998. – №1. –
Ст. 1; ВВР України. – 2000. – №38. – Ст. 319; ВВР України. – 2000. –
№38. – Ст. 321.

Закон України від 17.05.2001 року №2415-ІІІ Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо боротьби з контрабандою та митних правил
// «Голос України». – 2001. – 12 черв. – №102 (2601). – С. 6.

Качев Н.В. Криминологическое исследование контрабанды //
Социалистическая законность. – 1990. – №1.

Колдаев В. Ответственность за контрабанду // Человек и закон. – 1972. –
№9.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Особенная часть /
Под общей редакцией Генер. прокурора Российской Федерации, профессора
Ю.И. Скуратова и Председателя Верховного Суда Российской Федерации
В.М. Лебедева. – М.: Издат. группа ИНФРА М – НОРМА, 1996.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. / Отв. ред. д-р
юрид. наук, проф. А.В. Наумов. – М.: Юристъ, 1996.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред.
д-ра юрид. наук, проф. Ю.И. Скуратова и д-ра юрид. наук, Председателя
Верховного Суда РФ В.М. Лебедева. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА
(Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001.

Коннов А.И. Некоторые тенденции развития организованной преступной
деятельности в Российской Федерации. // В кн. Организованная
преступность – 3. – М., 1996.

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. – К.: Українська правнича фундація, 1996.

Кримінальна диктатура і оскаженілий тоталітаризм // Голос України. –
2001. – 20 січ. – №11 (2511). – С. 1, 6.

Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / Александров Ю.В.,
Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; відп. ред. Шакун В.І. – К.: НАВСУ –
Правові джерела, 1998.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / Г.В. Андрусів,
П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін.; П.С. Матишевський та ін. (ред.). –
К.: Юрінком Інтер, 1999.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001.

Критер Г. А. Борьба с хищениями социалистического имущества. – М.: Юрид.
лит-ра, 1965.

Кузнецов В. В. Кримінально-правова характеристика електроенергії як
стратегічно важливого предмета зовнішньоекономічних відносин // Митна
справа. – 2001. – №2. – С. 49-56.

Курс советского уголовного права. Часть особенная. – Т. 3 – Л.: Изд-во
Ленингр. ун-та, 1973.

Лукьянов В. В. Контрабанда, совершенная с сокр(тием предметов в
специальн(х хранилищах // Вестник ЛГУ. – №17.

Меньшагин В.Д., Куринов Б.А. Научно-практический комментарий к закону об
уголовной ответственности за государственные преступления. – 2-е изд., /
Ответ. ред. проф. П.С. Ромашкин. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1961.

Митний кодекс України від 12.12.91 р. // ВВР. – 1992. – №6. – Ст. 203.

Михайлов В.И., Федоров А.В. Таможенные преступления: Уголовно-правовой
анализ и общие вопросы оперативно-розыскной деятельности / Под ред. зам.
нач. следств. службы Управления ФСБ России по Санкт-Петербургу и
Ленингр. обл. А.В. Федорова. – С-Пб.: Изд-во Юрид. центр Пресс, 1999.

Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник. – К.: Видав. центр
«Академія», 2000. – С. 82.

Музика А. Об’єкт злочинів, пов’язаних з наркоманією // Право України. –
1997. – №12. – С. 90-95.

Не підсовуйте «контрабанду». Нас цікавить справа Гонгадзе // Голос
України. – 2001. – 10 січ. – №3 (2503). – С. 2, 12.

Перелік корисних копалин та їх мінімальні запаси або перспективні
ресурси, що вважаються стратегічно важливими для економіки України.
Затверджений Постановою КМ України від 15 липля 1997 р. №742 «Про
надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянками надр з
метою геологічного вивчення та видобування стратегічно важливих корисних
копалин» // Офіційний вісник України. – 1997. – №29. – Ст. 26.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 р. №22 «Про
практику призначення судами Кримінального покарання» // Право України. –
1996. – №4. – С. 65-71.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.02.99 р. №2 «Про судову
практику в справах про контрабанду та порушення митних правил» // ВВС
України. – 1999. – №2. – С. 2-5.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.03.1999 р. «Про деякі
питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» // Закон і бізнес.
– 1999. – 21 лип. – №30. – С. 27-30.

Советский энциклопедический словарь. – М., 1987.

Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Изд-во Моск. ун-та,
1982.

Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Юрид. лит-ра, 1988.

Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч.
посіб. – Харків: Укр. ЮА, 1994.

Тацій В. Я., Сташис В. В. Новий кримінальний кодекс України // Урядовий
кур’єр. – 2001. – №106. – 16 черв. – С. 6-7.

Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов
на Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1977.

Похожие записи