.

Деякі проблеми імплементації європейської хартії місцевого самоврядування в національне право України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
272 2780
Скачать документ

Реферат на тему:

Деякі проблеми імплементації європейської хартії місцевого
самоврядування в національне право України

У стратегічних пріоритетах зовнішньої політики України 2000-2004 рр.
йдеться про європейський вибір, відданість України загальнолюдським
цінностям, ідеалам свободи та демократії [1].

Для України як незалежної держави гостро стоїть питання входження в
Європейський Союз з метою стабілізації економічного розвитку. Можна з
впевненістю стверджувати, що Україна має всі підстави, щоб зайняти
належне місце в системі міжнародної торгівлі і світовій економіці в
цілому [2, с. 16-17].

Дотримання взятих на себе міжнародних зобов’язань відкриває Україні
широкі можливості щодо:

зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів
практично на всіх світових ринках;

кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, забезпечення
справедливого врегулювання торговельних суперечок;

можливості збільшення обсягів експорту тощо.

Поглибленню співпраці України з Європейським Союзом перешкоджає надмірне
втручання держави в економіку, політична нестабільність, невідповідна
європейським стандартам правова база України.

Входження України до економіко-політичного простору Європи невід’ємно
пов’язано з отриманням членства в гуманітарно-правововій організації –
Раді Європи.

У 1995 р. Україна стала 37-м членом Ради Європи. Бажання України
приєднатися до міжнародних процесів підтримали три профільних комітети
Асамблеї Ради Європи – з політичних питань, у зв’язках з європейськими
країнами – не членами Ради Європи і з правових питань та прав людини.
Після офіційних доповідей стосовно готовності України до вступу до Ради
Європи “проти” виступили члени Комітету з правових питань та прав людини
(9 членів) [3, с. 12-13].

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України Про
приєднання до Статуту Ради Європи.

Під час вступу до Ради Європи Україна взяла зобов’язалась виконати,
поряд з положеннями Статуту, низку особливих завдань, наведених у
висновку ПАРЕ №190 (1995 р.), які умовно можна поділити на 4 групи.

В першу чергу йшлося про підписання і ратифікацію Європейської хартії
місцевого самоврядування, а також Європейської конвенції про захист прав
людини та основних свобод, що є серцевиною права Ради Європи
[4, с. 11-15].

Про вирішення проблеми набуття асоційованого, а потім і повного членства
в Раді Європи йдеться в Національній програмі стратегії України щодо
Європейського Союзу, затвердженої у вересні 2000 р. [5], де вирішується
питання про перенесення частини тягаря у вирішенні проблем на
регіональний та місцевий рівень. Теза про можливість підвищення шансів
входження України до єдиного економічного, правового, політичного
простору Європи завдяки пожвавленню роботи місцевого самоврядування є
слушною з огляду на притаманні цьому інституту публічної влади функції і
повноваження та пріоритети регіоналізації економіки Європи.

У правовому аспекті така діяльність органів місцевого самоврядування
можлива завдяки Конституції України, правовій базі місцевого
самоврядування. Про невідворотність цих процесів свідчить і ратифікація
у 1997 р. парламентом України Європейської хартії місцевого
самоврядування.

Закон України Про ратифікацію Європейської хартії легітимував
міжнародний документ у системі українського правового простору.

Багато положень Конституції України і Закону України Про місцеве
самоврядування 1997 р. ґрунтуються на положеннях Європейської хартії.
Водночас виявлено багато невідповідностей як між нормами Європейської
хартії і законами та Конституцією України, з одного боку, так і з
задекларованою державною політикою здійснення місцевого самоврядування
та практикою, – з іншого.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори,
ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства. В Україні діє примат міжнародного права над національним:
укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України,
можливе лише після внесення змін до Конституції України.

У частині відносин, які регулюються Європейською хартією, Хартія має
примат над Конституцією України [6, с. 87-92].

В особливих положеннях Хартії йдеться про застереження, які можуть
вносити Сторони під час її ратифікації, враховуючи існуючі в державі
можливості забезпечення її дотримання.

Україна не внесла жодних застережень, а отже, взяла на себе обов’язок
дотримання Хартії в цілому.

За оцінкою українських науковців, Україна не порушує 20 норм першої
частини Хартії. 10 пунктів із 14 пріоритетних норм Хартії Україна не
виконує.

Для впровадження положень Хартії після її офіційного опублікування як
документа, що має пряму дію, необхідно внести значні зміни у чинне
законодавство України в частині уповноваження органів місцевого
самоврядування пристосовувати спосіб виконання делегованих повноважень
до місцевих умов; передбачення проведення обов’язкових консультацій в
процесі підготовки і прийняття рішень органів державних адміністрацій з
органами місцевого самоврядування, якщо це стосується їхніх інтересів;
забезпечення належних умов праці службовців виконавчих органів місцевого
самоврядування, забезпечення фінансової незалежності органів місцевого
самоврядування; гарантування права місцевого самоврядування в межах
закону вирішувати будь-яке питання, не вилучене з їхньої компетенції і
не віднесене до компетенції іншого органу [7, с. 218-220].

Згідно з ст. 140 Конституції України, суб’єктом здійснення місцевого
самоврядування є територіальна громада, відповідно ж до ст. 3
Європейської хартії – це є органи місцевого самоврядування.

Чи є це юридичною суперечливістю, а якщо це й так не з формального, а із
смислового боку, то як її подолати? На нашу думку, така суперечливість
не є принциповою і тому її не слід розглядати як таке явище, що потребує
конституційних змін. Проте може бути і протилежна точка зору.

Основоположний принцип Європейської хартії – народ є основним чинником
вирішення своїх проблем. В українському законодавстві у сфері місцевого
самоврядування діють не лише його органи, а й місцеві державні
адміністрації, які намагаються керувати місцевим самоврядуванням. Звідси
і постійне протистояння на місцях влад самоврядної і державної.

Відомо, що ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні
1997 р. встановлює принцип – “дозволено робити все, що передбачено
законодавством”. У той же час Європейська хартія місцевого
самоврядування встановлює протилежний принцип регулювання відносин у
сфері місцевого самоврядування – дозвільний, згідно з яким дозволено
робити все, що не заборонено законом. Очевидно, що до вирішення цієї
суперечливості між актами національного і міжнародного права про
повноцінне впровадження вищезгаданої Хартії не може бути й мови.

Часто наміри законодавця України щодо бачення майбутнього місцевого
самоврядування є не співзвучні з критеріями Європейської хартії.

До тепер не реалізовано багато положень адміністративної реформи, які
безпосередньо торкаються інтересів місцевого самоврядування.

Отже, після ратифікації Хартії виникла юридична потреба доповнити та
змінити чинне законодавство про місцеве самоврядування положеннями, які
б поєднували його з тими нормами Хартії, що не увійшли до Конституції і
чинного законодавства України.

Ще складнішою є проблема узгодження підходів до місцевого
самоврядування, закладених у Конституції України і Європейській хартії
про місцеве самоврядування.

Наприклад, Конгрес місцевих та регіональних влад Європи на 5 сесії,
посилаючись на ст. 3 Параграфа 2 Європейської Хартії, рекомендував
Україні на законодавчому рівні закріпити можливість районних та обласних
рад мати свої власні підзвітні їм виконавчі органи. Це, на думку деяких
авторів, потребує внесення змін до ст. 119 Конституції України
[8, с. 220].

Відомий вчений – фінансист В. Кравченко, вважає, що також потребує змін
ст. 143 Конституції України, яка фактично закріплює в системі місцевого
самоврядування нашої держави елементи радянської вертикалі. Поки ця
суперечність не буде усунута, справжнього самоврядування в Україні, на
його думку, не буде [9, с. 220].

Потрібно поступово переорієнтовуватись у бік демократичної концепції
розвитку місцевого самоврядування, тобто сприймати філософію саме
Європейської хартії місцевого самоврядування.

Передумови запровадження європейської моделі місцевого самоврядування
умовно поділяють на філософські і правові.

Філософськими проблемами адаптації нового підходу до місцевого
самоврядування, крім юридичної школи права, почали займатися й
соціологічна та політологічна школи. Це є важливий крок для
демократизації місцевого самоврядування в Україні.

У світлі сучасних проблем розвитку місцевого самоврядування перед
українською наукою стоять такі першочергові завдання:

вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду місцевого самоврядування,
історії вітчизняного досвіду;

розкриття місця і ролі місцевого самоврядування в конституційній системі
держави;

аналіз нормативної та інституціональної системи місцевого самоврядування
[10].

Згідно із ст. 57, ч. 2 і 3 ст. 94 Конституції України та відповідно до
Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 04.12.97,
нормативні акти Верховної Ради України після їх прийняття і підписання
підлягають опублікуванню у 15-денний строк державною мовою в офіційних
виданнях України [11]. А проте дотепер Європейська хартія місцевого
самоврядування не оприлюднена у встановленому законодавством порядку.

У Законі України Про місцеве самоврядування 1997, на жаль, немає згадки
про міжнародні акти як регулятори відносин в сфері місцевого
самоврядування. Однак у коментарі Закону йдеться про те, що особливе
місце в системі законодавства про самоврядування належить Європейській
хартії місцевого самоврядування [12, с. 84].

Посилання на Хартію в законах України з питань місцевого самоврядування,
прийнятих після її ратифікації, зокрема в Законі України Про столицю
України – місто – герой Київ від 1999 р., немає.

Під час розробки локальних актів місцевого самоврядування – рішень рад,
їх виконавчих органів, розпоряджень міських голів, як свідчить практика,
не використовується правовий потенціал Європейської хартії. Можливо, ця
ситуація буде змінюватися з розробкою і прийняттям статутів
територіальних громад.

Ax

????o?адує Європейську хартію, є затверджена ним Конституція Автономної
Республіки Крим 1999. У Конституції визнається місцеве самоврядування
(ст. 44), яке відповідає Конституції України, Законам України,
Європейській Хартії про місцеве самоврядування.

Наукові видання, підручники муніципального права не завжди відносять
міжнародні документи до актів прямої дії у сфері місцевого
самоврядування. Зокрема, в монографії А.А. Коваленка Європейська хартія
згадується у розділі про джерела муніципального права під кутом зору
загальновизнаних норм демократії [13, с. 134].

Враховуючи складність впровадження Європейської хартії місцевого
самоврядування в Україні, доцільно, щоб процедура ратифікації Хартії в
Україні складалася з певних етапів:

– усвідомлення Європейської хартії для додержання її пріоритетів у
побудові місцевого самоврядування;

визначення статей Хартії, які Україна зобов’язується виконувати;

узгодження національного законодавства України і Хартії;

ратифікація Європейської хартії, офіційне опублікування її українського
перекладу [14, с. 32].

В Україні з Європейською хартією місцевого самоврядування пов’язані
проблеми не тільки з її офіційним опублікуванням. Як зауважує дослідник
В.Пархоменко, неофіційний український переклад поняття місцевого
самоврядування суперечить духу Європейської хартії, оскільки звужує це
поняття лише до виконання публічних справ на локальному рівні. Насправді
предмет функціонування місцевого самоврядування є значно ширшим і
складнішим [15, с. 218-220].

Для цивілізованого співіснування міжнародної і національної правової
системи ми вже подолано низку перешкод, зокрема відхід від дуалістичної
концепції міжнародного і національного права, яку Україна набула в
період чинності радянського права, коли обидві правові системи
(міжнародне і національне право) розглядались як незалежні одна від
одної.

Конституційна практика зарубіжних країн виробила достатньо ефективний
механізм дії міжнародного права в національній системі, що є втіленням
доктрини інкорпорації, яку увібрала в себе Конституція України 1996.

Ця доктрина та її закріплення в Основному Законі держави є значним
стимулом належного забезпечення Україною міжнародних зобов’язань.

“Міжнародна лексика” взагалі стає дедалі більш вживаною з часу
належності України до країн, які підтримують моністичну традицію, тобто
традицію розуміння міжнародного права як власного права держави
[16, с. 14].

Відповідно до ст. 9 Конституції України і ст. 17 Закону України Про
міжнародні договори 1993 р., міжнародні зобов’язання України
(зобов’язання по міжнародному праву) є нормами прямої дії, на підставі
яких можуть виникати суб’єктивні права та обов’язки і висуватися вимоги
перед судом. Міжнародні договори – це право, прямо застосовуване судами.
Верховний Суд України у Постанові Пленуму №9 витлумачив це положення
так: “…суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що
розглядаються інакше, як міжнародний договір. У той же час міжнародні
договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України”
[17].

Це є презумпцією. На практиці виявлені суттєві невідповідності.
Застосування міжнародних договорів обмежується діяльністю державних
органів, а роль судів залишається незначною.

Про те, що Європейська хартія місцевого самоврядування ще не є чинним
правом, свідчить і практика Конституційного Суду України. Так у Рішенні
Конституційного Суду у справі щодо тлумачення статей Закону України “Про
статус депутатів місцевих рад” від 13 травня 1998 року в мотивувальній
частині є положення про відповідність українського законодавства
Європейській хартії місцевого самоврядування стосовно вимог несумісності
статусу депутата місцевої ради. Однак резолютивна частина цього рішення
не містить звернення до Хартії, – це є свідченням того, що Європейська
хартія ще не стала актом правозастосовної діяльності і лише виконує роль
аргументу [18].

Про важливість принципу верховенства права згадується у Преамбулі до
Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським
співтовариством від 10 листопада 1994 р.

Принципу верховенства права приділяється велика увага у Стратегії
інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом
Президента України від 1998. Цій проблематиці присвячена Постанова
Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999, Декларація, прийнята
Європейською Радою на Копенгагенському самміті у червні 1993 р.

У ст. 3 Статуту Ради Європи наголошується на тому, що кожний член Ради
Європи обов’язково має визначити принципи верховенства права.

У Законі України Про приєднання України до Статуту Ради Європи від
31 жовтня 1995 р. було підтверджено відданість України ідеалам та
принципам, які є спільним надбанням європейських народів, зокрема
принципу верховенства права. Україна приєдналась до цього Статуту також
і в інтересах “збереження та подальшого втілення в життя цих ідеалів”.

Разом з тим важливо мати на увазі, що зміст принципу верховенства права
в Україні як у доктрині, так і на практиці ще остаточно не визначений.

На відміну від країн Заходу, де цей принцип завжди служив основою
судочинства, зокрема в галузі публічного права, в СРСР, у складі якого
перебувала Україна, цей принцип ніколи не був об’єктом серйозного
наукового осмислення і не мав відповідного застосування на практиці

На думку А. Зайця принцип верховенства права має сенс лише у тому разі,
якщо право розуміється не просто як сукупність норм, установлених
державою, а як сукупність норм, установлених державою, які
легітимізовані суспільством, ґрунтуються на історично досягнутому рівні
соціальної етики [19, с. 108-111]. Відтак таке розуміння права не дає
підстав для його ототожнення із законом, а отже, унеможливлює
ідеалізацію приписів держави. Як вважає дослідник, принцип верховенства
права конкретизується у таких складових:

у принципі відносної самостійності права щодо судової та виконавчої влад
(вони не формально застосовують закон, а в певних межах використовують
правові ідеали та правові ідеї; принцип верховенства права означає не
тільки верховенство його формальних джерел – Конституції та закону, а й
визнання природничого права як безпосереднього регулятора суспільних
відносин у вигляді справедливості, моралі. рівності тощо).

у принципі верховенства Конституції та законів України (перевага
Конституції над законами, законів – над рішеннями органів виконавчої
влади та органів правосуддя).

Відомий український конституціоналіст професор Ю. Тодика звертає увагу
на певні особливості співвідношення принципу верховенства права з
Конституцією і Законами. На його думку, “розгляд принципу верховенства
права поза верховенством Конституції та Законів – це шлях до беззаконня
та вседозволеності, а визнання тільки принципу верховенства Закону поза
системним розумінням принципу верховенства права – шлях до прийняття
несправедливих, негуманних, недемократичних Законів”. Інакше кажучи,
принцип верховенства права – це синтез цих двох підходів до даного
питання [20, с. 108-111].

Щодо імплементації Європейської хартії місцевого самоврядування в
Україні, то можна сказати, що відбувається процес, в результаті якого не
національне законодавство пристосовується до Хартії, а навпаки, цей
міжнародний документ – до не надто демократичних українських реалій.

Проблема імплементації в Україні європейської моделі місцевого
самоврядування тільки на перший погляд видається суто теоретичною, хоча
насправді має велике практичне значення. Формально місцеве
самоврядування повністю належить міським і сільським територіальним
громадам, а фактично воно перебуває під контролем державних органів, які
використовують нерозвинутість структур і традицій самоврядування на свою
користь.

Отже, ратифікація Україною Європейської хартії місцевого самоврядування
повинна формально і фактично розширити гарантії місцевого
самоврядування.

Незважаючи на негативні моменти, які супроводжують Європейську хартію з
моменту її ратифікації та імплементації в національне право України,
вона має і повинна мати вплив на становлення муніципального права і
практики в Україні.

Адже для поширення цього впливу є всі найвагоміші передумови:

право міжнародних норм бути рівносильним національному праву України;

сприйняття українською правовою думкою концепції монізму;

закріплення в Конституції України принципу верховенства права.

Література

Україна: поступ у 21 століття // Голос України, – 2000. – №19. – 2 лют.

Медведєв В., П’ятницький В. Вступ до світової організації торгівлі як
вирішальний крок на шляху інтеграції України до ЄС. – Тернопіль: Лілея,
2000.

Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради
Європи:досвід і проблеми. – К. :Вентурі, 1999.

Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради
Європи. – К.:Вен турі, 1999.

Мирослава Лендьєл. Регіональне співробітництво в Європі: шанс чи примара
інтеграції // Регіональний Вісник України. – 2001. – №23 – 15 верес.

Закон України Про міжнародні договори України 1993 // Політика і час. –
1994. – №5.

Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років.
– К.: 1999.

Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років.–
К.: 1999.

Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років.
– К.: 1999.

Кампо .В.М. Деякі методологічні проблеми української науки
муніципального права. // Українське Право – 1999. – №2.

Указ Президента України про порядок офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів та набрання ними чинності від 04.12.1997.

Науково-практичний коментар. Закон України Про місцеве самоврядування в
Україні. – К.,1999.

Коваленко А.А. Конституційно-правове регулювання місцевого
самоврядування в Україні: Питання теорії і практики. – К., Довіра, 1997.

Орзих М.Ф., Баймуратов М.А. Международные стандарты местного
самоуправления. – Одесса.: АО Бахва, 1996.

Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років.
– К., 1999.

Тихомиров Ю.А. Коллизии между правовыми актами: способ преодоления. //
Колізії у законодавстві України : проблеми теорії і практики. – К.,
Генеза. 1996.

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. – №3.

Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 1998 р. №5 рп / 1998
(справа щодо статусу депутатів місцевих рад).

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. К., – 2001.

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. К.,– 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020