Реферат на тему:

Деякі проблеми допиту обвинуваченого та підозрюваного у кримінальному
судочинстві

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів
організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій.
Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання
інформації, який має величезне доказове значення.

Більше 80 % матеріалів кримінальних справ складають показання свідків,
потерпілих, обвинувачених і підозрюваних, що певною мірою обумовлює
значимість цієї дії, за допомогою якої отримуються дані, що сприяють
розкриттю і розслідуванню злочинів.

Але місце та значення допиту у забезпеченні якості та результативності
розслідування визначається не стільки кількісними показниками, скільки
умінням слідчого грамотно побудувати і провести допит. Різний соціальний
і професійний статус допитуваних, особливості їх психіки потребують від
слідчих знань психології, які зумовлюють характер спілкування та тактику
проведення допиту.

Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань
від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування
кримінальної справи. Допит – це одна з найбільш складних слідчих дій.
Складність допиту полягає в тому, що в багатьох випадках перед слідчим
стоїть особа, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які
відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в
них знаходяться, – доказами. Якщо говорити про показання підозрюваного
та обвинуваченого, то це ще й засіб захисту від підозри чи
обвинувачення, який необхідно враховувати під час оцінки допиту як
слідчої дії.

Підозрюваний та обвинувачений не обов’язково можуть бути злочинцями.
Тому вирішуючи основне питання у справі, чи скоєно цей злочин даною
особою, необхідно враховувати його психологію.

Якщо процесуальний стан підозрюваного та обвинуваченого має істотні
відмінності, то у психологічному аспекті ці відмінності є менш
важливими. У підозрюваного дуже часто відбувається зміна стану, яка
супроводжується появою впевненості в собі та бажанням активно протидіяти
слідству або навпаки виникненням депресивного стану, розгубленості тощо.

На відміну від підозрюваного, обвинувачений має дані про наявність
доказів у слідства, але на досудовому слідстві підозрюваний та
обвинувачений інколи мають подібний психологічний стан та особливості
поведінки.

Психічний стан, мотиви злочинних дій, особисті якості допитуваних
визначають їх поведінку на досудовому слідстві та психологічний підхід
до них з боку слідчого, вибір найбільш ефективних тактичних та
психологічних прийомів. На допиті обвинувачений може мати різні почуття.

Особа, яка скоїла злочин, боїться викриття та покарання. Це діє на
психіку пригнічуюче, може навіть певним чином подавити волю особи, яка
допитується; знизити можливості правильної оцінки обставин справи та
привести обвинуваченого у депресивний стан. Страх виникає у особи, яка
скоїла злочин, ще задовго до притягнення його до кримінальної
відповідальності. Такий психологічний стан заважає встановленню контакту
з особою, яка допитується, та знижує ефективність тактичних прийомів
допиту.

Для окремих обвинувачених характерний страх щодо втрати ними
соціального, службового та матеріального положення. Тому на допиті такий
обвинувачений частіше за все не бажає давати правдиві показання. У
даному випадку слідчий повинен подолати цей психологічний стан
допитуваного.

Для отримання від обвинуваченого або підозрюваного правдивих,
достовірних та повних показань необхідно застосовувати такі тактичні
прийоми:

– встановлення контакту с особою, яка допитується;

– аналіз показань у процесі допиту з метою встановлення їх
достовірності, правдивості, повноти та позиції допитуваного;

– психологічний вплив у процесі допиту, який повинен безпосередньо бути
направленим на встановлення брехні та отримання правдивих показань. Для
правильного підходу до розробки та оцінки тактичних прийомів допиту
обвинуваченого та підозрюваного з метою отримання від них правдивих
показань необхідно виходити з таких положень:

а) завдання допиту обвинуваченого та підозрюваного полягає в отриманні
від них не визнання своєї вини у скоєні злочину, а правдивих, повних та
об’єктивних показань, які б допомогли встановленню істини у справі;

б) дані, що складають показання обвинуваченого та підозрюваного, також і
ті, в яких вони визнають себе винними, згідно з існуючим
кримінально-процесуальним законодавством (ст. 73–74 КПК України)
потребують перевірки;

в) визнання обвинуваченим та підозрюваним своєї вини недостатньо для
того, щоб вважати їх винними у скоєні злочину, тому що їх винність з
погляду слідчого повинна бути доказана сукупністю доказів, зібраних у
справі;

г) допит обвинуваченого та підозрюваного повинен проводитися з
дотриманням кримінально-процесуального законодавства, але в той же час
із застосуванням тактичних прийомів із метою отримання правдивих
показань;

д) показання обвинуваченого та підозрюваного є не тільки джерелом
доказів (ст. 65 КПК України), але й засобом здійснення ними права на
захист, передбаченого ст. 43, 43-1 КПК України.

Необхідно зазначити, що ефективність допиту підозрюваного та
обвинуваченого залежить від того, в якому психологічному стані вони
знаходилися, а також від визнання ними своєї вини у скоєнні злочину, від
готовності дати правдиві показання.

Слідчий повинен тактично послабити чи нейтралізувати негативний
психологічний стан та посилити чи підтримати позитивний.

Але на практиці дуже часто зустрічаються випадки, коли обвинувачений чи
підозрюваний взагалі не бажають давати показання.

Тактичними прийомами під час такого допиту є наступні:

– переконання обвинуваченого або підозрюваного у помилковості обраної
ними позиції;

– використання факту дачі показань співучасниками обвинуваченого, якщо
такі є у справі;

– використання протиріч між інтересами допитуваних осіб.

Для того, щоб переконати обвинуваченого у помилковості обраної ним
позиції та спонукати змінити її, слідчий повинен пояснити, до яких
наслідків веде така позиція.

До прийомів емоційного впливу на підозрюваного або обвинуваченого, які
дають неправдиві показання, необхідно віднести такі:

– спонукання до каяття та визнання себе винними у скоєнні злочину шляхом
пояснення негативних наслідків брехні;

– пояснення позитивних наслідків, якщо вони визнають себе винними у
скоєнні злочину;

– вплив на позитивні сторони особи, яка допитується;

використання фактора несподіваності при постановці раптових запитань.

Проте тактичні прийоми під час допиту обвинуваченого та підозрюваного
повинні бути направлені не тільки на отримання правдивих показань та
встановлення істини у справі, а також і на викриття винних у скоєнні
злочину. Під час допиту необхідно застосовувати лише допустимі тактичні
прийоми, які б не порушували прав та законних інтересів допитуваних.

Кримінальний кодекс України (ст. 373) передбачає кримінальну
відповідальність за примушування давати показання шляхом незаконних дій,
із застосуванням насильства або із знущанням над особою з боку особи,
яка проводить дізнання або досудове слідство.

Межі допустимості тактичних прийомів потрібно охарактеризувати таким
чином: недопустимі такі прийоми допиту обвинуваченого та підозрюваного,
які суперечать закону і особливо ті, які можуть призвести до того, що
обвинувачений або підозрюваний не зможуть захистити свої законні
інтереси; невинний визнає себе винним або відбудеться обмова невинного.

Під час підготовки до допиту необхідно передбачити, чи не будуть під час
допиту задані запитання, для розуміння яких потрібні спеціальні знання.

Під рукою у слідчого повинні знаходитися речові докази та документи, які
можна буде пред’явити під час допиту.

Відповідно повинно бути підготовлене і приміщення, де проводитиметься
допит.

Успіх цієї слідчої дії залежить від його початку, від того, як себе веде
допитуваний та слідчий. Якщо у слідчого немає терпіння, допит не буде
результативним.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і
проведення допиту обвинуваченого та підозрюваного повинні допомогти
слідчому вирішити такі завдання:

– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність
притягнення особи до кримінальної відповідальності;

– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;

– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити
реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати
можливість пояснити обставини, що пом’якшують їх відповідальність;

– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як
нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі
слідчому до проведення цієї слідчої дії.

Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні
допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого
або підозрюваного.

На нашу думку, слідчий повинен використовувати такі загальні тактичні
прийоми допиту:

1) повідомити особу, яка допитується, про причини допиту та надати йому
можливість вільної розповіді, не перебиваючи його навіть тоді, коли він
говорить неправду. Потім задавати уточнюючі питання і за наявності
доказів, що підтверджують неправдивість його показань, пред’явити їх,
вимагаючи при цьому відповідні пояснення;

2) після вільної розповіді допитуваного, використовуючи фактор
раптовості, дати зрозуміти обвинуваченому, що його винність доказана,
пред’явити для цього відповідні докази. Коли ж обвинувачений визнає себе
винним у скоєнні злочину, то необхідно уточнити окремі деталі злочину.
Застосування цього прийому іноді ризиковане, тому що обвинувачений може
зрозуміти, що доказів його вини недостатньо, і протидія з його сторони
стане більшою. Цей прийом необхідно застосовувати лише в тому випадку,
коли доказів його вини достатньо;

3) протидію допитуваного можна подолати шляхом тривалого з’ясування
питань, які не відносяться до основної мети допиту (наприклад, про його
життєвий шлях; професійні інтереси тощо). Під час такої бесіди особа,
яка допитується, здогадується, у зв’язку з чим він запрошений, але чекає
основного запитання, при цьому думає про те, чи не сказав він чогось
зайвого; нервує, втрачає можливість логічного мислення. І от тут
слідчий, відчуваючи такий стан допитуваного, повинен задати основне
питання, що стосується скоєння злочину. Цей спосіб потребує значної
кількості часу, але він єдиний може призвести до позитивного результату.

Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки
залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале
питання може вирішити все.

Похожие записи