Реферат

на тему:

Деякі питання стратегічного планування боротьби з тероризмом в Україні

На рубежі тисячоріч тероризм із глобального феномена, схоже,
перетворюється на негативну ознаку цивілізованого суспільства [1; 2].
Зменшується питома вага державного тероризму і, природно, зростає роль
міжнародних груп, що зводять рахунки з політичними режимами. Приклад –
ставлення до терористичних актів в Америці 11 вересня, які засудили
більшість держав, що раніше вважалися країнами терористичної
спрямованості.

З посиланням на Звіт про тенденцію глобального тероризму, що регулярно
готується Держдепартаментом США вже протягом 20 років, можна
констатувати, що тероризм як соціальне явище прогресує [2]. Також
відзначається, що центр активності міжнародного тероризму повільно
рухається через Близький Схід та Південну Азію, у напрямі Кавказу. З
огляду на геополітичне положення України, через територію якої проходять
основні транспортні коридори з цих зон до Східної Європи, варто
розглядати зазначене як особливо значущий теророгенний фактор.

На жаль, доводиться констатувати той факт, що хвиля тероризму в
буквальному значенні накрила спочатку Росію, потім Америку, наявні
негативні перспективи, що в найближчому майбутньому вона охопить увесь
світ. Події, що відбуваються у світі, змушують задуматися, а чи готова
Україна вистояти в процесі “розбірок” міжнародного тероризму на її
території, якщо раптом таке станеться? Як бачимо з хроніки трагічних
подій, Америка виявилася до цього неготовою.

На наш погляд, основною причиною таких сумних наслідків є недосконалість
загальної стратегії боротьби з тероризмом, насамперед у плані
попередження (прогнозування) активізації терористичної діяльності [3].
Стратегія боротьби з тероризмом визначається державною політикою і
концепцією національної безпеки. Недосконалість загальної стратегії
боротьби з тероризмом, насамперед на рівні формування теророгенності
соціальних систем, попередження (прогнозування) активізації
терористичної діяльності, найчастіше призводить до трагедії.

Стратегія походить від грецького – strategos, “мистецтво генерала”.
Військові корені цього терміна не викликають сумніву, бо саме стратегія
з ретроспективи дозволила Олександрові Македонському завоювати світ.
Стратегія (стосовно питань протидії тероризму) є детальним всебічним
комплексним планом, призначеним для того, щоб забезпечити здійснення
місії держави та її інститутів щодо захисту громадян від тероризму
шляхом організації і реалізації системи загальнодержавних заходів.
Кілька основних тез, що належать до стратегії протидії (боротьби) із
тероризмом, повинні бути зрозумілі та, що більш важливо, сприйняті вищим
керівництвом держави [4]. Насамперед, стратегія здебільшого формулюється
і розробляється саме останнім, але її реалізація передбачає участь усіх
рівнів управління. Стратегічний план має бути обґрунтований
дослідженнями і фактичними даними. Щоб постійно ефективно протистояти
формам ведення терористичної боротьби, які постійно удосконалюються,
держава і, насамперед уповноважені інститути, мають весь час (хронічно)
займатися збором і аналізом великої кількості інформації про всі
чинники, що так чи інакше сприяють активізації тероризму.

Створення оптимальної стратегії багато в чому залежить від знання
реального стану справ (стану активності тероризму) на території держави
і за її межами, соціального моніторингу проблеми, ставлення
різноманітних соціальних прошарків, об’єднань і політичних партій та
угруповань до проблеми тероризму, насамперед – характеру відношення до
ініціаторів політики тероризму, реальних можливостей держави з
попередження і припинення терористичної діяльності. Стратегічне
планування як раз тут і виступає однією з функцій управління, що
представляє собою процес вибору цілей державної системи протидії
тероризму і шляхів їх досягнення, забезпечує основу для всіх
управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю,
орієнтовані на вироблення стратегічних планів [4]. Процес стратегічного
планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських
рішень. Його завдання – забезпечити нововведення і зміни в організації
протидії тероризму на достатньому рівні.

Перший етап в організації протидії – прогнозування теророгенності
соціальних систем та відпрацювання оптимальних управлінських стратегій,
спрямованих на її зниження. Теророгенність як властивість соціальної
системи з деякими припущеннями може бути прогнозованою, промодельованою
на певному рівні абстракції. Управління станом соціального середовища є
складним і тривалим процесом. Параметри стану соціального середовища
формуються в результаті тривалого багатостадійного процесу.

Керування параметрами соціального середовища, такими як маргінальність,
стратифікація, фанатизм, нігілізм і соціальна віктимність, від якісних
властивостей яких залежить теророгенність соціальної системи, на мій
погляд, можливе. Для цього необхідно проведення комплексних
соціально-управлінських програм, в ідеалі – під егідою держави. На
підставах прогнозу теророгенності соціальної системи має бути
синтезований управляючий сигнал – теоретична модель корегуючого впливу,
сукупність заходів, що мають бути виконані, і які, за прогнозами
аналітиків, мають знизити теророгенність як окремих соціальних факторів,
так і системи в цілому. Цю модель корегуючого впливу після прийняття
рішення керівництвом можна інтегрувати в алгоритм соціального
управління. Синтез управляючого сигналу є функцією аналітичних
підрозділів правоохоронних і спеціальних органів. Формування корегуючого
впливу є завершальною стадією процесу управління станом соціального
середовища. Метою формування корегуючого впливу є відпрацювання
конкретного плану заходів, спрямованих на оптимальну зміну алгоритму
соціального управління. Форма корегуючого впливу – певний перелік
соціально-правових норм, переважно у вигляді законних та відомчих актів,
спрямованих у тому числі на формування політичних пріоритетів, моральних
норм, освітньо-культурних програм [3].

Другий етап – планування організаційних заходів по боротьбі з
тероризмом. Можна виділити основні види управлінської діяльності в межах
процесу стратегічного планування організаційних заходів по боротьбі з
тероризмом.

Розподіл ресурсів. Даний процес містить у собі розподіл обмежених
матеріальних і технологічних можливостей між суб’єктами державної
системи боротьби з тероризмом. Існуюча система протидії тероризму в
Україні припускає організацію взаємодії підрозділів різної відомчої
приналежності (СБ України, МВС, Міноборони і т. ін.). Цільове виділення
бюджетних ресурсів на організацію боротьби з тероризмом не
практикується. Кожне силове міністерство забезпечує спеціальні
підрозділи по боротьбі з тероризмом у межах виділених бюджетних коштів,
іноді за залишковим принципом. Відсутність цільового фінансування й
оптимального розподілу ресурсів, насамперед, організаційних
(кваліфікований персонал і технологічний досвід), унеможливлює
оптимізацію стратегії боротьби з тероризмом.

Адаптація до зовнішнього середовища охоплює всі дії стратегічного
характеру, що визначають взаємодію із зовнішнім середовищем. У нашому
разі зовнішнім середовищем є соціальне суспільство, причому по
відношенню до стратегії боротьби з тероризмом, не розділеної
міждержавними кордонами. Крім того, дуже важливо відійти від виключно
військових технологій вирішення соціальних конфліктів – відповідати
насильством на насильство. Ці спроби – безуспішні.

Якщо розглядати тероризм як специфічну форму ведення війни в
постіндустріальному суспільстві, то і методи її ведення повинні бути
специфічними. Цивілізований варіант боротьби з тероризмом вимагає
з’ясування його причинно-наслідкових зв’язків, необхідних і достатніх
умов, визначення теророгенних факторів та можливостей їх нейтралізації.
Як свідчить історичний досвід, конфлікти, породжувані недосконалістю
системи соціального управління в суспільстві (влади), неможливо усунути
шляхом жорстокості керуючого впливу. Єдиним правильним шляхом рішення є
оптимальна корекція алгоритму соціального управління, що представляється
вірною цивілізованою формою вирішення соціальних конфліктів, доведених
до стадії застосування терористичних методів. Адаптація стратегії
боротьби з тероризмом припускає наявність можливостей управлінської
діяльності, достатньої для ефективного впливу на соціальну політику
держави (алгоритм соціального управління на рівні системи оборони і
безпеки, боротьби з корупцією й організованою злочинністю і т. ін.).

Внутрішня координація. Вона включає координацію стратегічної діяльності
для відображення сильних і слабких сторін системи боротьби з тероризмом
з метою досягнення ефективної інтеграції внутрішніх підсистем. Це
припускає створення єдиного інформаційного простору, спільних механізмів
і методик профілактики, попередження підготовки спецпідрозділів.

Ключову роль в організації протидії терористичним проявам відіграє
Служба безпеки України. Саме в її структурі утворений Антитерористичний
центр (АТЦ), на який покладена функція координації взаємодії, але
останні події у м. Беслані свідчать про те, що з такими масштабними
подіями поодинці не впорається жодне відомство, а використання їх
спецпідрозділів без належної координації спрацьовує на користь
терористам. Забезпечення ефективних внутрішніх взаємовідносин є
невід’ємною частиною управлінської діяльності. На сьогодні АТЦ виступає
в ролі координатора. На нашу думку, для оптимальної реалізації
превентивних заходів боротьби із тероризмом, які, насамперед, базуються
на використанні концепції моніторингу, прогнозування теророгенності,
виявленні теророгенних факторів та їх нейтралізації, потребує більш
значимого статусу АТЦ, що можливе лише у разі законодавчого закріплення
за ним статусу самостійного органу державної влади або структури з
правами Координаційного комітету при Президентові України. У такому
випадку стає можливою організація механізму соціальної корекції з метою
усунення чи максимально можливого зменшення першопричин, що призводять
до соціальних катаклізмів й тероризму як однієї з форм організованого
насильства.

Організаційно-стратегічне передбачення. Метою цієї діяльності є
усвідомлення організаційних стратегій, яка передбачає здійснення
систематичного розвитку інтелектуального потенціалу шляхом формування
організації системи боротьби з тероризмом, що може самовдосконалюватися
на досвіді минулих стратегічних рішень. Здатність використовувати досвід
дає можливість системі правильно скорегувати свій стратегічний напрям і
підвищити професіоналізм у галузі стратегічного керування. Роль
керівника вищої ланки полягає в простому ініціюванні процесу
стратегічного планування, вона також пов’язана зі здійсненням,
об’єднанням і оцінкою цього процесу. При цьому, з огляду на специфіку
тероризму як наслідку недосконалості та помилок у системі соціального
управління, міра відповідальності повинна поширюватися і на ті системи й
елементи систем соціального управління, окремих особистостей, що своїми
діями чи бездіяльністю спровокували тероризм.

Особливе місце має приділятися оптимізації правового поля, удосконаленню
нормативно-правових механізмів соціальної корекції з метою оптимальної
протидії тероризму як соціальному процесу. Відповідне місце в процесі
стратегічного планування посідає інформація про стан суспільства. Саме
від достовірності й оперативності цієї інформації залежить правильність
і своєчасність прийнятих рішень. Нині в процесі організації протидії
тероризму використовуються, переважно, технології інформаційного
забезпечення, засновані на реалізації Закону “Про оперативно-розшукову
діяльність” (тобто, за фактом підготовки або проведення терористичного
акту). Впровадження технологій моніторингу тероризму, тобто, перенесення
центру ваги на виявлення і нейтралізацію соціальних факторів, що
сприяють терористичним проявам, дозволить значно знизити теророгенність
суспільства.

Проектуючи усе вищенаведене на реалії в нашій країні та світі, можна
відзначити актуальність застосування стратегічного планування як науково
обґрунтованої технології оптимізації ефективності державної і
міжнародної систем протидії тероризму. У той самий час реалізація
стратегічного планування, і як наслідок – оптимальна стратегія протидії
тероризму, можливі у разі розгляду його як загрози національній безпеці
з прийняттям відповідних організаційних висновків концептуального плану.

 

Список використаних джерел

1. Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его
предупреждения (криминологическое исследование). – К.: НБУВ, 1998. –
191с.

2. Хоффман Б. Терроризм – взгляд изнутри / Пер. с англ. Е. Сажина. – М.:
Ультра. Культура, 2003. – 264с.

3. Рижов І.М. Тероризм та його запобігання в світлі теорії соціального
управління. Соціальні виміри суспільства / Ін-т соціології НАН України
// Зб. наук. робіт молодих науковців. – К.: Стилос, 2001. – Вип. 4. – С.
73–80.

4. Минберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий / Пер. с англ.,
под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Изд-во “Питер”, 2000. – 336с.

 І.М. Рижов. Деякі питання стратегічного планування боротьби з
тероризмом в Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією
(теорія і практика)” 9’2004.

Похожие записи