Реферат на тему:

Деякі питання реалізації заборони «Повороту на гірше» при зміні
обвинувачення прокурором у стадії досудового слідства

Побудова правової держави потребує посилення правового захисту людини і
громадянина як найвищої соціальної цінності, надійного забезпечення
охорони правопорядку і зміцнення законності у всіх сферах державного і
суспільного життя.

Особливе місце в системі правових засобів, якими охороняються і
забезпечуються права та законні інтереси людини належить
кримінально-процесуальним гарантіям, що найістотніше впливають на
правове становище осіб, котрі беруть участь у кримінальному судочинстві.
І це не випадково. Адже саме у сфері кримінального судочинства можуть
бути істотно обмежені права особи і передусім конституційні права і
свободи громадян, що потребує створення в законодавстві надійних
гарантій їхнього забезпечення та охорони.

Важливе місце в системі таких гарантій посідає заборона «повороту на
гірше» в процесі реалізації прокурором наглядних повноважень під час
затвердження ним обвинувального висновку. Вона спрямована на
забезпечення ефективного виконання завдань кримінального судочинства,
надійної охорони як інтересів судочинства, так і прав та законних
інтересів осіб, які беруть участь в процесі, і передусім, на
забезпечення одного з найширших і найважливіших прав обвинуваченого –
його права на захист.

Закріплюючи правило цієї заборони, у разі необхідності внесення
прокурором змін у пред’явлене обвинувачення під час затвердження
обвинувального висновку, законодавець у ч. 1 ст. 231 КПК України
встановив підстави, що ведуть до погіршення становища обвинуваченого і
порушення його права на захист. Такими підставами є «застосування статті
кримінального закону з більш тяжкою санкцією» та «істотна зміна
обвинувачення за фактичними обставинами». За наявності вказаних підстав
справа підлягає поверненню прокурором або його заступником слідчому для
проведення додаткового розслідування і пред’явлення нового
обвинувачення. Поряд з цим, установивши правила такої заборони,
законодавець невиправдано, як видається, обмежив її дію лише випадками
застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією та
істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами. У більшості
випадків питання про те, який кримінальний закон слід вважати менш
тяжким або більш тяжким при порівнянні санкцій кримінально-правових норм
труднощів не викликає. Зокрема, можна визнати очевидним, що новий закон,
який вносить зміни в санкції, є більш м’яким, якщо він:

а) встановлює менш тяжкий вид основного покарання;

б) знижує нижчу або вищу межу покарання, не змінюючи, відповідно, другої
межі;

в) виключає найтяжче (із вказаних в альтернативі) основне покарання;

г) не змінючи основного покарання, відмовляється від одного або
декількох додаткових покарань;

д) зберігаючи основне і додаткове покарання, вводить альтернативно менш
суворі види основного покарання;

е) вказує менш тяжкий вид додаткового покарання;

є) замість обов’язкового передбачено факультативне додаткове покарання;

ж) зменшує мінімальну і (або) максимальну межі додаткового покарання [1,
с. 61].

+ h$

& h$

??>? проведені з цього питання дослідження показують, що погіршення
становища обвинуваченого може набувати найрізноманітніших форм і
пов’язувати його лише із застосуванням статті кримінального закону з
більш тяжкою санкцією було б неправильно. Це зумовлено тим, що
центральне місце в системі норм, які забороняють погіршувати становище
обвинуваченого і порушувати його право на захист займають правила,
пов’язані із зміною обвинувачення. Передусім це пояснюється значенням
змісту того обвинувачення, яке пред’явлено обвинуваченому. Адже тільки в
межах цього обвинувачення може бути правильно вирішено основне питання
кримінального процесу – питання про винність або невинність
обвинуваченого (підсудного) і застосування чи незастосування до нього
кримінального покарання.

Вирішуючи питання про те, який із злочинів є менш тяжким, а який більш
тяжким у разі його перекваліфікації на іншу статтю кримінального закону,
недостатньо порівнювати лише санкції відповідних кримінально-правових
норм. Пом’якшення або посилення відповідальності можливі шляхом зміни не
лише караності діяння, але й описаних у диспозиції статті кримінального
закону ознак складу злочину. Відтак, на вирішення питання про
застосування заборони «повороту на гірше» в кримінальному процесі
впливають такі передбачені новим законом або виключені з попереднього
закону ознаки, як адміністративна преюдиція, неодноразовість,
систематичність, настання певних наслідків, мотив і мета злочину,
звуження або розширення різновидів злочинних дій, зміна кваліфікуючих
ознак тощо [2, с. 97; 3, с. 239].

В окремих випадках стаття кримінального закону, на яку
перекваліфіковується діяння обвинуваченого, може не передбачати більш
тяжкого покарання, однак для нього можуть настати інші більш тяжкі і
несприятливі наслідки: унеможливлюється застосування умовно-дострокового
звільнення від покарання і заміни покарання більш м’яким; обвинувачення
у готуванні до вчинення чи у замаху на вчинення злочину змінюється
обвинуваченням у вчиненні закінченого злочину [4, с. 36]; в
обвинувачення вносять нові факти (епізоди) злочинної діяльності, зокрема
нові епізоди вчинення триваючого злочину, більш тяжкі наслідки злочинної
діяльності тощо [5, с. 15]. У всіх цих випадках відбувається погіршення
становища обвинуваченого і прокурор повинен повернути справу на
додаткове розслідування для пред’явлення нового обвинувачення.

На підставі викладеного та з метою зміцнення гарантій права
обвинуваченого на захист у цій стадії процесу доцільно було б доповнити
ч. 2 ст. 231 КПК України після слів «не тягне за собою застосування
статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією» новим положенням
такого змісту: «а також не погіршує становища обвинуваченого з інших
підстав»

Література

Калашникова Н.Я. Гарантия права обвиняемого на защиту при изменении
обвинения и наказания . – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975.

Гальперин И.Ш. Направление судом уголовного дела на доследование. – М.:
Госюриздат, 1960.

Давидов П.М. Основания изменения обвинения // Сборник ученых трудов
Свердл. юрид. ин-та. – 1969. – Вып. 10.

Фаткуллин Ф.Н. Зинатуллин З.З. Аврах Я.С. Обвинение и защита по
уголовным делам. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976.

Добровольская Т.Н. Изменение обвинения в судебных стадиях советского
уголовного процесса. – М., 1977.

Похожие записи